Рішення № 14418958, 01.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 61/4501.03.11 За позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Меггле Україна», м. Київ

до:Товариства з обмеженою відповідальністю «Профітгруп», м. Київ

про: стягнення 27 914 грн. 24 коп.

Суддя Івченко А.М.

Представники Позивача:Демченко В.В. - довіреність б/н від 22.12.2010 Відповідача:не з’явився

В судовому засіданні 01.03.2011 оголошено вступну та резолютивну частину рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва подано позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Меггле Україна” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Профітгруп” про стягнення 27 914 грн. 24 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач в порушення умов договору не здійснив оплату за поставлений Позивачем товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2011 було присвоєно справі № 61/45 та призначено її до розгляду на 11.02.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2011 розгляд справи було відкладено на 01.03.2011 у зв’язку з неявкою представника Відповідача у судове засідання.

Представник Позивача у судове засідання 01.03.2011 з’явився, надав пояснення, в яких уточнив позовні вимоги та просив стягнути з Відповідача 19 00 грн. 00 коп. основної заборгованості, 855 грн. 00 коп. інфляційних втрат, 456 грн. 53 коп. відсотків річних, 7 815 грн. 42 коп. збитків.

Відповідач явку своїх представників в судові засідання, призначене на 01.03.2011 року, не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, ухвали суду не виконав, відзив на позовну заяву не надав. Заяв клопотань про розгляд справи без участі представника відповідача не надходило.

Учасники судового процесу належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи ухвалами господарського суду за місцезнаходженням відповідно до витягу ЄДРЮОФОП. В матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштових відправлень Позивачу та Відповідачу.

Відповідно до положень ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд, –

В С Т А Н О В И В:

12.03.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Меггле Україна” (надалі –Продавець, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Профітгруп” (надалі –Покупець, Відповідач) було укладено договір поставки товарів №1203 (надалі –Договір).

Відповідно до п.п. 1.1, 1.3 Договору продавець зобов’язується передати у власність Покупцю товар партіями згідно накладних у відповідності до замовлень Покупця, а Покупець зобов’язується прийняти цей товар і сплатити за нього визначену грошову суму (ціну); купівля-продаж кожної партії товару здійснюється на підставі накладної згідно замовлення Покупця.

Згідно із п.п. 2.1, 2.4 Договору, зобов’язання сторін по поставці товару виникають на підставі погодженого сторонами та підписаного Покупцем замовлення, Покупець передає продавцю підписане замовлення в якому зазначає кількість, асортимент та ціну товару; після підписання представниками обох сторін накладної про здачу-приймання товару замовлення втрачає чинність.

Пунктом 6.2 Договору визначено, що передача товару Продавцем і його прийняття Покупцем по назві, асортименту, кількості і ціні здійснюється на підставі відповідної накладної і тільки у відповідності із замовленням Покупця.

Із змісту п. 7.1 Договору вбачається, що Покупець оплачує замовлений товар згідно цін, що вказуються в накладних, які є додатками до даного Договору та його невід'ємною частиною на протязі 30 календарних днів після отримання ним товару.

Відповідно до п. 8.1 Договору цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2010 року, а в частині розрахунків за поставлений товар –до повного виконання зобов’язання щодо його оплати.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору, Позивач передав, а Відповідач прийняв товар на загальну суму 21 465 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000013 від 16.03.2010.

Відповідач частково розрахувався за поставлений товар, сплативши 2 465 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за лицевим рахунком Позивача за 05.05.2010.

Спір у справі виник у зв’язку із неналежним, на думку Позивача, виконанням Відповідачем грошового зобов’язання по оплаті поставленого згідно Договору товару, у зв’язку з чим Позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 19 000 грн. 00 коп. за товар поставлений згідно накладної №РН-0000013 від 16.03.2010.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується передача відповідачу товару згідно Договору за видатковою накладною на суму 21 465 грн. 00 коп.

Видаткова накладна містить підпис представника та відтиск печатки Відповідача.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 7.1 Договору, відповідач був зобов’язаний розрахуватися за поставлений товар на протязі 30 календарних днів з моменту отримання кожної партії товару. Тобто, за спірною накладною №РН-0000013 від 16.03.2010 –до 15.04.2010.

Відповідач частково розрахувався за поставлений товар, сплативши 2 465 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за лицевим рахунком Позивача за 05.05.2010.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджується наявність у Відповідача грошового зобов’язання по сплаті на користь Позивача 19 000 грн. 00 коп. на підставі Договору за переданий товар. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача основної заборгованості у розмірі 19 000 грн. 00 коп. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення інфляційних втрат у розмірі 855 грн. 00 коп. та 3% річних у розмірі 456грн. 53 коп., нарахованих за прострочення виконання грошового зобов’язання з урахування часткового погашення заборгованості відповідачем.

Судом встановлено, що Відповідач у встановлений Договором строк свого обов’язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання, тому дії Відповідача є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснює перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат з огляду на приписи листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р. відповідно до якого нарахування інфляційних втрат здійснюється у випадку, якщо прострочення виконання грошового зобов’язання триває більше 15 днів протягом одного місяця.

Суд перевірив та погоджується з наданим позивачем розрахунком інфляційних втрат у розмірі 855 грн. 00 коп. та 3% річних у розмірі 456грн. 53 коп., а тому вимога позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 855 грн. 00 коп. та 3% річних у розмірі 456грн. 53 коп. підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Відповідача збитків у розмірі 7 815 грн. 42 коп. суд визначає наступне.

Згідно зі ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

У відповідності до частини 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

З аналізу зазначених вище норм слідує, що для кваліфікації збитків у формі упущеної вигоди обов’язковою умовою є наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями боржника і виникненням у кредитора збитків. Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу; при цьому протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6, із наступними змінами, “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що між її діями та шкодою є безпосередній причинний зв’язок.

Таким чином, важливим елементом доказування наявності збитків у вигляді очікуваного і неодержаного прибутку є встановлення причинного зв’язку між протиправними діями чи бездіяльністю заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, –наслідком такої протиправної поведінки. Позивачем не надано достатніх доказів завданих збитків у формі неодержаного прибутку у зв’язку саме з невиконанням Відповідачем грошового зобов’язання.

Сума збитків, яку просить стягнути Позивач, обґрунтовується лише умовним припущенням про можливість отримання ним прибутку в результаті випадкового збігу обставин. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання позивачем прибутку ще не є підставою для його стягнення.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги про стягнення збитків у формі неодержаного прибутку в сумі 7 815 грн. 42 коп. не підлягають задоволенню.

Згідно зі статтями 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов’язок доказування та подання доказів, відповідно до ст. 33 ГПК України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Профітгруп” (02068, м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 4; код 35848894) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Меггле Україна” (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 119; код 36411805) 19 000 (дев’ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 855 (вісімсот п’ятдесят п’ять) грн. 00 коп. збитків від інфляції, 456 (чотириста п’ятдесят шість) грн. 53 коп. відсотків річних, 203 (двісті три) грн. 12 коп. витрат по сплаті державного мита, 168 (сто шістдесят вісім) грн. 88 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя А.М.Івченко

Дата підписання рішення: 09.03.2011