Рішення № 14417461, 09.03.2011, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.03.2011 Справа № 5008/53/2011

За позовом: Комунального підприємства „Стадіон Авангард”

м.Ужгород

До відповідача: ТОВ „ФК Закарпаття” м.Ужгород

Про стягнення заборгованості у сумі 129715,72 грн.

Представник прокуратури міста Ужгорода у засідання суду не

зявився

Суддя О.С.Йосипчук

за участю представників сторін:

позивача: Аділов О.М. керівник, Збруцька М.І. - представник

відповідача:Коломієць Ю.О.представник, Черепаня М.В.-представник

Розглянувши матеріали справи за позовом

Комунального підприємства „Стадіон Авангард” м.Ужгород до товариства з обмеженою відповідальністю „ФК Закарпаття” м.Ужгород про стягнення суми 129715,72 грн. боргу,

ВСТАНОВИВ:

Предметом даного позову є вимога позивача стягнути з відповідача суму100798,92 грн. заборгованості за надані послуги за договором про надання послуг по обслуговуванню футбольних полів та підготовки їх до проведення футбольних матчів та тренувальних занять №01/09-н від 17.07.2009р. (надалі Договір), яка утворилась за період квітень, червень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року (згідно розрахунку позивача).

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на п.4.7. договору, згідно з яким за фактично надані послуги при проведенні тренувань на футбольному полі №2 замовник сплачує виконавцю 12000 грн. та на п.2 додатку до договору, згідно з яким замовник сплачує виконавцю за послуги по наданню футбольного поля №3 щомісячно 6000 грн. Крім того, на думку позивача, зобовязання сплатити за надані послуги у відповідача виникло на підставі надісланих йому актів приймання-передачі наданих послуг. На підтвердження факту надіслання послуг позивач зіслався виключно на повідомлення про вручення поштової кореспонденції. Інших доказів надіслання та копій актів приймання-передачі надаваних відповідачу послуг позивач не надав.

На вимогу суду надати пояснення щодо того, які послуги були надані відповідачу та докази їх фіксування в журналі реєстрації послуг (Журнал виконавця) позивач відповів відмовою через відсутність здійснення реєстрації цих послуг. Також позивачем, без пояснень, не подано, на вимогу суду, документально підтверджених відомостей про кількість здійснених відповідачем тренувань та ігор у спірному періоді.

У засіданні суду представники позивача не надали переконливих пояснень про те, які послуги і за який період (разова послуга, місяць чи рік) оплачуються встановленою договором сумою 12000 грн.

Крім вимоги про стягнення плати за надані послуги, з посиланням на п.5.2.5. Договору, позивач просить стягнути з відповідача суму 23867 грн. збитків, завданих вболівальниками ФК „Закарпаття”, які підтверджує Актом про нанесення матеріальної шкоди від 12.04.2010р.

На вимогу суду надати докази проведення матчу відповідачем 12.04.2010р. та докази організування місць для вболівальників відповідача, а також докази виклику відповідача для фіксування факту спричинення шкоди позивач не відповів, витребовуваних доказів не подав та не поінформував про причини невиконання вказівок суду. Так само позивачем не подано документально підтвердженого обґрунтування покладання на відповідача відповідальності за спричинену стадіону шкоду.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема посилається на те, що послуги позивачем фактично не надавались, і, відповідно підстав вимагати плату за ненадані послуги немає.

Щодо нанесення збитків заперечення відповідача стосуються відсутності протиправної винуватої поведінки у його діях вт ой час, як згідно п.5.1.11 договору позивач самостійно несе відповідальність за забезпечення охорони громадського порядку і безпеку учасників змагань. Заперечуючи проти вимог щодо відшкодування шкоди, відповідачем застосовано правила ст.1166 ЦК України.

У відзиві на позовну заяву від 09.03.2011р. відповідачем визнано факт надання йому послуг позивачем у період з 17.07.2009р. по травень 2010р. включно.

Судовим розглядом справи встановлено, що правовідносини між сторонами спору ґрунтуються на договорі про надання послуг №01/09-н від 17.07.2009р. згідно з яким позивач, як виконавець, надає послуги з підготовки футбольних полів для проведення ігор і тренувальних занять та надання послуг повязаних з цим при проведенні домашніх матчів за участі ФК „Закарпаття”, а відповідач, як замовник, зобовязується їх прийняти та оплатити у встановленому договором порядку. При цьому, згідно п.4.7. договору, оплата здійснюється відповідачем у розмірі 12000 грн. на підставі виставленого рахунку та за фактично надавані послуги.

Як слідує з ст.6 договору, фактично надані послуги фіксуються в акті прийому-передачі наданих послуг, який підписується обома сторонами. При цьому, факт відмови відповідача без поважних причин від підписання акту приймання-передачі є підставою для висновку про надання послуг у повному обсязі.

Наведений вище акт приймання-передачі наданих послуг повинен містити перелік фактично наданих послуг і має бути складеним позивачем на основі даних Журналу виконавця, який ведеться цим позивачем протягом дії договору (п.6.5. та п.6.6. договору).

Окремо, сторонами спору було складено додаток до договору, згідно з яким, починаючи з 01.10.2009р. виконавець (позивач) надає замовнику (позивач) футбольне поле для тренування команди дублерів, а замовник (відповідач) зобовязується здійснювати за ці послуги щомісячні платежі у розмірі 6000 грн.

На думку суду договір, укладений сторонами (із додатком) є уніфікованим договором, що за своєю суттю межує із правовідносинами оренди. Однак, зважаючи на те, що його кваліфікуючими умовами передбачено (переважно) оплату за послуги, які надані фактично, і обумовлюються контролем за їх наданням з боку виконавця, правовідносини між учасниками слід вважати такими, що регламентуються Главою 63 ЦК України.

Досліджуючи викладені позивачем обставини, якими обґрунтовуються вимоги про відшкодування відповідачем збитків, судом досліджено договір на наявність у ньому умови прийняття відповідачем на себе зобов”язання відшкодовувати шкоду, завдану третіми особами вболівальниками його футбольного клубу. Однак, п. 5.2.5. договору містить лише зазначення про пошкодження майна та дефектний акт, який має бути підписаний сторонами, однак не містить умову про прийняття відповідачем на себе зобовязання повністю чи частково (дольове відшкодування) відшкодовувати шкоду завдану майну позивача. Також даний пункт не містить умови про те, за кого несе відповідальність відповідач; чи за діяльність усіх вболівальників, чи за діяльність лише окремої категорії вболівальників чи за запрошених відповідачем гостей (п.5.2.8. договору).

За таких обставин, слід визнати, що договір, на підставі якого між сторонами виникли правовідносини у спірному періоді, як не містить умови про прийняття відповідачем на себе відповідальності за дії третіх осіб по відношенню до майна позивача, так і не містить умови прийняття відповідачем зобовязання відшкодувати позивачу шкоду, спричинену цими третіми особами, у повному обсязі.

Далі, як вбачається із матеріалів справи, в якості доказу спричинення шкоди його майну вболівальниками відповідача, позивачем надано Акт про нанесення матеріальної шкоди від 12.04.2010р., складений ним одноосібно та за участі делегата ФФУ ОСОБА_1. Доказів повідомлення відповідача про спричинення шкоди із викликом для прийняття участі у складанні дефектного акту, доказів виділення місць (сектора) для вболівальників чи гостей відповідача, доказів того яким чином було встановлено що шкоду спричинено саме вболівальниками відповідача, дефектного акту, складеного сторонами, позивачем не подано та не повідомлено про причини відсутності цих доказів. Також, на вимогу суду представниками позивача не було надано обґрунтованих пояснень причин складання не дефектного акту, а саме акту про нанесення матеріальної шкоди, у якій до також не наведено причин складання в односторонньому порядку.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 23.03.2011р.

Заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши

подані по справі доказові матеріали, щодо спірного питання,

Суд задовольняє позов частково, виходячи з наступного:

З контексту ст.901 ЦК України витікає, що основною розмежувальною ознакою надання послуг є результат діяльності, що здійснюється послугонадавачем. При цьому, сама послуга повинна споживатись у процесі її надання. Отже зміст такого зобовязання полягає в тому, щоб передати замовнику уречевлений результат. Тому, предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій, або здійснення певної діяльності.

Статтею 903 ЦК України передбачено обовязок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, строки та порядку, передбаченому договором.

Таким чином, законодавство України передбачає обовязок оплатити послугу, яку надано фактично.

Зі змісту п.4.7. договору також вбачається обовязок відповідача здійснити оплату у сумі 12000 грн. виключно у випадку, коли послуга була надана фактично.

Тобто обовязок здійснювати щомісячні відрахування у сумі 12000 грн. ставиться умовами договору у залежність від наявності факту реального надання цих послуг відповідачу; скористався він цими послугами чи не скористався.

Згідно ст.526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, якщо інше не обумовлено договором або законом.

Порядок фіксування послуг, які надаються відповідачу прописано у п.6.5. та п.6.6. договору, згідно з якими позивач повинен вести Журнал виконавця і на його підставі складати акти приймання-передачі наданих послуг.

Записи позивача про надані послуги у Журналі виконавця повинні бути погоджені відповідачем. Невиконання цього обовязку дає позивачеві право відмовитись від надання послуг (п.6.7. договору) однак не наділяє його правом на цій підставі безумовно стверджувати про достовірність факту надання послуг у повному обсязі.

Звернувшись до суду із вимогою про стягнення 12000 грн. щомісячно, як плату за надані послуги при проведенні тренувань на футбольному полі №2, позивачем не надав жодного доказу послуг при користуванні відповідачем самим полем №2, послуг душових, роздягалень, охорони тощо. Також Журнал виконавця, який продемонстровано позивачем у засіданні суду, не містить переліку послуг, які надавалися позивачеві протягом 2009-2010р.р. На вимогу суду позивачем не надано відомостей про вид послуг та їх обсяг, які надавались відповідачу; кількість тренувальних занять, дати проведення тренувань, дати пропуску на територію стадіону, акти готовності поля для тренування, тощо. Суду не було надано і копій актів приймання-передачі наданих послуг. Як доказ надіслання актів приймання-передачі суд не приймає повідомлення про вручення поштових відправлень, оскільки подаючи їх як доказ листування позивачем до них прикріплено не копії актів приймання-передачі, а копії рахунків, які виставлялись на підставі п.4.8. договору, а не п.6.3. договору. Крім того, додатковим доказом відсутності актів приймання-передачі наданих послуг є факт відсутності записів у Журналі виконавця, на підставі та у відповідності до якого ці акти повинні складатись.

Зазначене вище дає підстави для висновку про відсутність як обліку так і самих послуг.

За таких обставин, зважаючи на приведене, суд дійшов висновку про не доведення позивачем факту надання позивачу послуг при проведенні тренувань на футбольному полі №2 у спірному періоді з огляду на що його вимоги щодо оплати цих послуг задоволенню не підлягають через недоведеність (ст.33 ГПК України).

Визнання відповідачем факту часткового надання йому послуг позивачем та добровільна часткова оплата виставлених позивачем рахунків не сприймається судом в якості підстави для задоволення вимог позивача з огляду на те, що відповідач позовні вимоги не визнав (повністю чи частково) (ч.1 ст.78ГПК України), а позивач, у свою чергу, не підтвердив ці вимоги визначеними договором доказами надання таких послуг фактично.

Під визнанням позову відповідачем слід розуміти безумовне погодження задовольнити матеріально-правову вимогу позивача у тому вигляді, у якому вона міститься у позовній заяві, чого не було з боку відповідача.

Згідно п.1 додатку до договору позивач надає відповідачу футбольне поле №3 для тренувань. При цьому, згідно п.2 цього ж додатку, відповідач зобовязався здійснювати щомісячні відрахування незалежно від того чи скористався він цими послугами, чи ні, на відміну від умови п.4.7. договору. Тобто зміст статей 1 та 2 додатку зводиться до того, що відповідачем оплачується не тільки послуги по факту тренування, але й створення йому позивачем можливості для щомісячних тренувань на футбольному полі №3. І оскільки доказів відмови від такого виду послуг відповідач не надав, його зобовязання, зазначене у п.2 додатку слід визнати таким, що підлягає виконанню в силу ст.526 та ст.903 ЦК України.

Суд зважує на те, що відповідачем визнано факт надання послуг і здійснено часткову оплату. Добровільне визнання факту надання послуг та вчинення платежів 15.09.2010р. у сумі 3837,20 грн., 19.07.2010р. у сумі 2000 грн. та 27.09.2010р. у сумі 17000 грн. дає підстави для висновку про те, що позивачем частково погашалась вартість послуг у повному обсязі, як за футбольне поле №2 так і за футбольне поле №3.

Тому, вираховуючи розмір заборгованості за послуги по наданню для тренувань футбольного поля №3 у період квітень, червень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року, суд не зменшує розмір боргу на суму сплачених коштів, а виходить із невиконаного обовязку сплачувати 6000 грн. щомісячно у повному обсязі.

За таких обставин, розмір заборгованості за послуги по наданню футбольного поля №3 за вказаний позивачем період квітень, червень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року становить 42000 грн., які і підлягають стягненню з відповідача примусово.

Заперечення відповідача щодо відсутності боргу та відємне сальдо у розрахунках із позивачем не сприймається судом до уваги з огляду на те, що призначення платежу за розрахунковими документами, поданими позивачем не збігається із оплатою послуг за договором №01/09-н від 17.07.2009р. Відповідач не довів суду того, що ним оплачувались послуги позивача надані в межах договору №01/09-н на підставі рахунків і у відповідності до актів приймання-передачі наданих послуг (ст.33 ГПК України).

Звертаючись із вимогою про стягнення суми 23867 грн. у відшкодуванні шкоди, позивач посилається на зобовязання відповідача, що виникло в силу п. 5.2.5. договору.

У відповідності до ст.11 ЦК України, підставами виникнення зобовязання є, зокрема договори та інші правочини. При цьому, цивільні обовязки виконуються у межах, встановлених договором, або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обовязковим для неї (ч.2 ст.14 ЦК України).

Тому, виходячи з принципу диспозитивності договору, оскільки пункт 5.2.5. не містить умову прийняття відповідачем на себе обовязку відшкодовувати шкоду, завдану його вболівальниками, посилання позивача на договір, як на підставу вимоги про стягнення 23867грн. на відшкодування шкоди у спірній ситуації є безпідставним.

Окрім того, позивач на вимогу суду не надав жодного доказу того, що саме вболівальниками відповідача, в спеціально відведених для них секторах було спричинено шкоду, доказів повідомлення відповідача про спричинення шкоди його вболівальниками, доказів виклику для участі у складанні дефектного акту та доказу проведення відповідачем „домашнього” матчу 12.04.2010р. Саме тому Акт про нанесення матеріальної шкоди від 12.04.2010р., складений одноосібно позивачем за участі делегата ФФУ не сприймається судом за преюдицію, а оцінюється з огляду на характер вимоги і у сукупності з іншими доказами у справі.

Зважаючи на характер означеної вимоги, суд не знаходить підстав для застосування ст.611 ЦК України, в той час, як ст.1166 ЦК України передбачає відшкодування шкоди, завдану неправомірними діями саме заподіювача шкоди. Доказів винуватої поведінки відповідача, внаслідок якої настали негативні наслідки, позивачем не подано. Так само не містить таких доказів і поданий ним акт про нанесення матеріальної шкоди. Тому підстав для застосування ст.1166 ЦК України також немає.

Так само, суд не знаходить підстав і для застосування ст.1172 ЦК України, оскільки вболівальниками футбольного клубу є невизначені особи, що не перебувають у трудових відносинах із відповідачем і приходять на матчі задля розваги, а не у звязку із виконанням трудових обовязків.

Тому, із урахуванням викладеного вимоги позивача щодо стягнення 23867грн. у відшкодування шкоди задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 33,34, 43, 49, 82-85, ГПК України,

СУД ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „ФК „Закарпаття” (м.Ужгород, наб.Незалежності, 11 код 33662321) на користь комунального підприємства „Стадіон „Авангард” (м.Ужгород, вул..І.Франка, 1 код 30104399) суму 42000 грн. боргу та суму 420 грн. витрат на держмито.

Наказ видати.

3.В решті вимог у задоволенні позову відмовити.

Суддя О.С.Йосипчук