Рішення № 14412833, 28.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 34/2828.02.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромлізинг»

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»

провизнання недійсним з моменту укладання кредитного договору

СуддяСташків Р.Б. Представники сторін: позивача –                    не з’явився; відповідача –                    Предчук Т.В., представник за дов. №498-Го/10 від 27.12.2010.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У січні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпромлізинг»(далі-позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»(далі - відповідач) про визнання кредитного договору №254-К-07 від 06.08.2007 (далі –Кредитний договір) недійсним з моменту укладення.

Позовні вимоги мотивовані наступним:

-          у оспорюваному Кредитному договорі не визначено розміру коштів, що передаються, а лише встановлено ліміт знаходження коштів на рахунках позивача, вказано лише загальну максимальну суму, яку може отримати або не отримати позивач;

-          всупереч положенням статей 180, 345 Господарського кодексу України (далі –ГК України), статті 626 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) не передбачено відповідальності Банку за не виконання, неналежне виконання умов Кредитного договору;

-          в момент підписання Кредитного договору (вчинення правочину) відповідачем було допущено недодержання вимог, встановлених ч.2 ст.207 ЦК України, оскільки статутом Товариства не передбачено повноважень директора щодо отримання кредитів.

Ухвалою суду від 25.01.2011 було порушено провадження у справі №34/28 розгляд справи було призначено на 09.02.2011.

У судове засідання 09.02.2011 повноважний представник позивача не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні суду про час та місце його проведення.

Ухвалою суду від 09.02.2011 відкладено розгляд справи на 28.02.2011.

На призначене судове засідання представник позивача повторно не з’явився, хоча про дату та час його проведення повідомлений належним чином, про що зокрема свідчить наявне у справі повідомлення про вручення поштового відправлення за №01030 12875448 від 14.02.2011.

Відповідач проти позову заперечив з тих підстав, що сторонами було досягнуто згоди по всім істотним умовам, як того вимагає кредитний договір, а подання даного позову, на думку відповідача є затягуванням розгляду справи №47/495, у якій Банк звернувся до суду за захистом своїх прав та просив стягнути з Товариства заборгованість.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

06.08.2007 між відповідачем (Банк) та позивачем (Позичальник) було укладено договір Кредитний договір, за умовами якого, з урахуванням додаткового договору №3 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору, Банк відкриває Позичальнику невідновлювальну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти (далі –Кредит) на наступних умовах:

- ліміт кредитування –8 917 152 грн., що змінюється відповідно до Графіка зменшення ліміту кредитування, наведеного у додатку №1 до цього договору;

- строк дії кредитної лінії –з 06.08.2007 до 31.07.2010 включно;

- мета використання коштів –придбання транспортних засобів та техніки з подальшою передачею на умовах фінансового лізингу ТОВ «Юнікобуд»(ідентифікаційний код 34575984);

- процента ставка 18% річних;

- щомісячна комісія за управління кредитною лінією –із розрахунку 4% річних у гривні від фактичної суми заборгованості Позичальника починаючи з дати укладання договору №3 від 03.11.2008.

Додатком №1 до Кредитного договору та додатковими договорами №№1-3 від 30.05.2008, 26.06.2008 та 31.10.2008 сторони визначали графік зменшення ліміту кредитування, відповідно до якого ліміт кредитування починаючи з 30 вересня 2007 мав зменшуватись щомісячно.

Отже, причиною виникнення спору у даній справі є те, що на думку позивача у оспорюваному Кредитному договорі не визначено розміру коштів, що передаються, а лише встановлено ліміт знаходження коштів на рахунках позивача, не передбачено відповідальності Банку за не виконання, неналежне виконання умов Кредитного договору; відповідачем було допущено недодержання вимог, встановлених ч.2 ст.207 ЦК України, оскільки статутом Товариства не передбачено повноважень директора щодо отримання кредитів.

Проте, суд не може погодитись з даною позицією відповідача з наступних підстав.

Що ж стосується тверджень позивача, що в момент підписання Кредитного договору особа, яка вчинила правочин не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, суд зазначає наступне.

Договір є погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1, 2, 4 статті 202 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 3 статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Проте, позивач не довів суду того факту, що Банк знав або міг якимось чином міг знати про укладення Кредитного договору директором Товариства без належних повноважень.

Будь-яких інших доказів на підтвердження факту укладення Кредитного договору не повноважною на це особою, Товариством суду надано не було.

Що стосується тверджень позивача, що у оспорюваному договорі не визначено розміру коштів, що передаються, а лише встановлено ліміт знаходження коштів на рахунках позивача та не визначено відповідальність Банку суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 345 Господарського кодексу України (далі –ГК України) кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Пунктами 8, 9 частини 1 статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»передбачено, що фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити, зокрема, порядок зміни і припинення дії договору, а також права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Позивач посилаючись на вказані положення вважає, що Кредитний договір підлягає визнанню недійсними на підставі частин 1 статей 203 ЦК України, оскільки у Кредитному договорі не містяться положення щодо відповідальності відповідача за невиконання або неналежне виконання умов цього договору.

Проте, відсутність у Кредитному договорі вказаних положень не може бути підставою для визнання цього договору недійсним.

Так, відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору (як дво- або багатостороннього правочину) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, виходячи з даної норми у зміст договору, крім погоджених сторонами умов, входять і ті положен ня (умови), які приймаються ними як обов'язкові в силу чинного цивільного законодавства. Тобто в договорі немає потреби дублювати положення, які є загальними для даного виду договору і передбачені у відповідних нормативних актах, оскільки сторони повинні керуватися ними незалежно від того, включені вони в договір чи ні.

Умови про відповідальність сторін за порушення зобов’язань (їх невиконання або виконання з порушенням умов) передбачені, наприклад, у главі 51 ЦК України. Так, згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Порядок зміни і припинення дії (розірвання) договору врегульований статтями 631, 651-654 ЦК України, частиною 7 статті 180, статтею 188 ГК України.

Таким чином, у статті 203 ЦК України мова йде про відповідність закону саме змісту правочину, а не його форми. Тому визнавати Кредитний договір недійсним на тих підставах, що він не містить певних умов, зокрема, умов про відповідальність банку не можна.

Суд також зазначає, що відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України та частини 2 статті 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною 3 статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Таким чином, істотними умовами є ті умови, без наявності яких договір не може існувати. Ці умови повинні визначатися законом саме як істотні, бути такими виходячи із правової природи даного виду договору, або якщо одна із сторін заявить, що має бути досягнуто згоди щодо певної умови.

Умови наведені в частині 2 статті 345 ГК України (зокрема, мета кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту) не є істотними умовами кредитного договору.

Структурно-системний аналіз положень ГК України та ЦК України свідчить, що законодавець прямо зазначає перелік істотних умов того чи іншого виду господарського договору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що істотними умовами кредитного договору як господарського договору відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

Правомочність вказаних правових висновків підтверджується і Верховним Судом України (у постанові від 05.02.2008 у справі № 22/268), і Національним банком України (у листі від 18.08.2004 № 18-111/3249-8378 «Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності»).

Як підтверджується матеріалами справи, в оспорюваному Кредитному договорі у відповідності до вимог чинного законодавства сторонами було визначено всі його істотні умови: предмет договору, ціна та строк повернення кредиту, визначені у графіку зменшення ліміту кредитування (кінцеве повернення чергової частини 31.07.2010 у сумі 254802 грн.)

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Тобто, укладаючи Кредитний договір сторони були вільними в укладені договору та визначенні (погодженні) його умов, а відтак дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов’язків шляхом укладання (підписання) правочину відповідала внутрішній волі сторін.

При цьому, суд зауважує, що підписання сторонами Кредитного договору та додаткових угод до нього є свідченням досягненнями між ними згоди по всім істотним умовам цього договору.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Усі вище наведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання Кредитного договору.

У пункті 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»зазначено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Позивач не довів суду належними доказами своїх вимог. Таким чином, господарський суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Судові витрати відповідно до статей 44, 49 ГПК України покладаються на позивача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

СуддяСташків Р.Б.

                     Повне рішення складено 02.03.2011