Рішення № 14410779, 22.03.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.03.11 р. Справа № 37/230пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Рассуждай С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 30645586

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Хюпо Альпе–Адріа-Лізинг”, м. Київ, ідентифікаційний код 35378830

про: визнання договору фінансового лізингу №074-06/2008 від 23.06.2008р. недійсним та повернення сплачених грошових коштів

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Марченко С.В. (за довіреністю б/н від 21.06.2010р.);

від Відповідача - не з’явився

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалося з 06.12.2010р. на 20.12.2010р., але 07.12.2010р. провадження у справі було зупинено в порядку ст. 79 ГПК України та поновлено лише 10.02.2011р. з призначенням до розгляд на 22.02.2011р., з подальшим відкладенням на 09.03.2011р., з 09.03.2011р. на 22.03.2011р.

У судовому засіданні 22.03.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, м. Донецьк (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Хюпо Альпе–Адріа-Лізинг”, м. Київ (далі – Відповідач) про визнання договору фінансового лізингу №074-06/2008 від 23.06.2008р. недійсним.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що договір фінансового лізингу №074-06/2008 від 23.06.2008р. не відповідає вимогам діючого законодавства України, оскільки в ньому відсутня істотна умова щодо ціни, натомість міститься положення відносно зв’язку між лізинговими платежами та курсом іноземної валюти за відсутністю належних підстав для її використання у розрахунках між сторонами, а застосування валютного коефіцієнту суперечить встановлений ст.16 Закону України „Про фінансовий лізинг” структурі лізингових платежів.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір фінансового лізингу №074-06/2008 від 23.06.2008р. з додатками.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує посиланням на ст. 99 Конституції України, ст. 35 Закону України „Про Національний банк України”, ст. 180 Господарського кодексу України, ст.ст.6, 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ст.ст. 203, 215, 524 Цивільного кодексу України.

Позивач надав додаткові документи як витребувані судом, так і на підтвердження своєї позиції для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 72-150 т.1, а.с.а.с.1-17, 23-31 т.2).

Клопотанням, наданим у судовому засіданні 09.03.2011р. (а.с.20 т.1), до початку розгляду справи по суті (до цього розгляд не було розпочато через неявку учасників в перше засідання та зупинення провадження у справі), Позивач доповнив позов вимогою про зобов’язання Відповідача в порядку ст. 216 Цивільного кодексу України повернути грошові кошти, що були отримані ним на виконання спірного договору. В подальшому, копія означеної вимоги (а.с. 33 т.1) була надіслана (а.с.34 т.2) та разом із доказами доплати державного мита (а.с.35 т.2) залучена до матеріалів справи.

Відповідач своєї позиції до відома суду не довів та жодного разу в судові засідання не з’являвся, хоча належним чином повідомлявся про судовий розгляд шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за матеріалами справи та відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (а.с.72 т.1), достовірність яких (відомостей) презюмується ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”.

Обізнаність Відповідача про судовий розгляд підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень з відмітками про отримання (а.с.а.с.25, 67 т.1) та телеграмою про відкладання розгляду справу у зв’язку із зайнятістю представника в іншому судовому процесі (а.с.68 т.1)

Представник Позивача у судовому засіданні 22.03.2011р. підтримав заявлені вимоги у повному обсягу, наполягаючи на їх вирішенні в цьому судовому засіданні за наявними матеріалами справи, надав оригінали платіжних доручень з відмітками банку про їх проведення, копії яких представлені в справі (а.с.а.с.146, 147 т.1), та пояснив, що умови договору купівлі-продажу №100 від 29.05.2008р. щодо вартості об’єкту відчуження, який виступив предметом лізингу за спірним договором, впродовж всього строку лізингових взаємовідносин не змінювались. Представник Відповідача без пояснення причин до суду не з’явився.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка без пояснення причин представника належним чином повідомленого Відповідача та не надання ним певних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 та 77 цього Кодексу істотним чином не впливає та таку кваліфікацію і не може вважатися належною підставою для подальшого відкладання розгляду справи.

Дійсно, судом було надано достатньо часу для формування і доведення до відому суду своєї позиції по суті розглядуваного спору з наданням підтверджуючих доказів (у разі наявності), а встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання Відповідача здійснювати свої процесуальні права.

Вислухавши у судовому засіданні представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

23.06.2008р. між Позивачем (Лізінгоодержувач) та Відповідачем (Лізингодавець) був укладений договір фінансового лізингу №074-06/2008 (а.с.а.с.4-18 т.1), згідно умов п.п. 1.1., 2.1 якого Лізингодавець зобов’язується придбати у продавця у власність предмет лізингу, визначений у додатку № 1/1 до договору (а.с.89 т.1), і надати його Лізингоодержувачу в тимчасове володіння та користування за плату на строк і на умовах, зазначених в цьому договорі, з урахуванням того, що Продавець був обраний Лізингоодержувачем.

Специфікацією (додаток № 1/1 до договору) сторони визначили предмет лізингу – бульдозер Ґрунтовий каток Bomag BW219 D-4, у кількості 5шт., та його технічні характеристики.

Згідно з положеннями розділу 3 договору всі платежі Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю на умовах, вказаних в цьому договорі, Графіку платежів та Умовах фінансування, якщо інше не встановлено письмовою домовленістю сторін, щомісяця на підставі рахунку Лізингодавця, направленого на вказану в договорі електронну адресу Лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв’язку за 3 дні до дати платежу.

За умовами п. 3.5. договору на Лізингоодержувача покладений обов’язок з моменту сплати авансового платежу і до дати передачі йому предмету лізингу щомісячно сплачувати Лізингодавцю комісію за попереднє фінансування, що розраховується за формулою: PF= F х IR x RNBU, де:

- PF – комісія за попереднє фінансування, грн.;

- F - сума попереднього фінансуванні в доларах США;

- IR – відсотками ставка в %, яка за змістом визнання термінів, приведених в преамбулі договору, фіксується в графіку платежів за допомогою ставки LIBOR;

- RNBU – офіційний обмінний курс гривні до долару США, встановлений НБУ на дату підписання

Графіку платежів;

В свою чергу, відносно інших лізингових платежів (тобто, окрім передбачених п.3.3. адміністративної комісії і початкового внеску, та згадуваної вище комісії за попереднє фінансування) в п. 3.6. договору зазначено, що вони вказані українській гривні на день підписання договору в графіку платежів, однак сплачуються Лізингоодержувачем згідно виставленим йому рахункам в українській гривні, які можуть коригуватись відповідно до п.п.3.11 і 3.14. цього договору. При цьому, ці лізингові платежі розраховуються за формулою: LPn=(PIn+RVn-1 x Ir) x RNBU x kNBU, де:

- LP- лізинговий платіж, грн.;

- PI- сума відшкодування частини Вартості Предмета лізингу в доларах США, визначена в

Графіку платежів;

- RV- залишкова вартість Предмета лізингу, в доларах США, визначена в Графіку платежів;

- Ir – відсоткова ставка, %;

- n – номер Лізингового періоду;

- RNBU – офіційний обмінний курс гривні до долару США, встановлений НБУ на дату підписання

Графіку платежів;

- kNBU – коефіцієнт, що розраховується як співвідношення офіційного курсу гривні до долару

США, встановленого НБУ на дату. Що передує даті виставлення рахунку до офіційного обмінного курсу гривні до долару США, встановленого НБУ на дату підписання Графіку платежів. У випадку, якщо коефіцієнт kNBU на дату виставлення Лізингодавцем рахунку є меншим за 1 (одиницю), то для цілей розрахунку Лізингового платежу вважається, що коефіцієнт kNBU дорівнює 1 (одиниці).

Окремо в цьому ж пункті договору встановлений порядок визначення винагороди Лізингодавця (проценти або комісії) n-го періоду, яка також за визначенням термінів, приведених в преамбулі договору, входить до графіку платежів і розраховується за формулою: LFn=LPn-PIn, де:

- LF – винагорода Лізингодавця (проценти або комісії), грн.;

- LP – сума Лізингового платежу, грн.;

- PI – сума відшкодування частини вартості Предмета лізингу у гривнях, визначена у Графіку

платежів;

- n – номер Лізингового періоду.

Окрім зазначених обов’язкових валютних коригувань лізингових платежів п.п. 3.11 і 3.14. спірного договору передбачають можливість зміни (збільшення на суму ПДВ) суми винагороди в залежності від наявності факту її перевищення подвійної облікової ставки НБУ та збільшення розміру лізингових платежів в залежності від: зміни розміру збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу валют; переоцінки предмету лізингу, яка була здійснена внаслідок прийняття чи внесення змін в діючі нормативно-правові акти; встановлення органами державної влади нових обов’язкових платежів, зборів й інших відрахувань, безпосередньо пов’язаних з наданням послуг фінансового лізингу за даними договором.

Між Позивачем та Відповідачем в перебігу договірних відносин укладались додаткові угоди до договору фінансового лізингу (а.с.а.с. 90-102 т.1), якими вносилися зміни щодо графіків платежів, зменшення кількості предметів лізингу до 4 одиниць та визначалися платежі за окремими лізинговими періодами виходячи із значення валютного курсу НБУ станом на певні дати, проте положення вказаних вище умов п.п.3.5 і 3.6. договору стосовно методології розрахунку конкретних платежів в залежності від валютної конвертації сум платежів, визначених в доларах США в графіках залишилися не змінними. Більш того, у всіх представлених редакціях графіків платежів суми до сплати визначені одночасно в доларах США і в гривнях, і відносно останніх міститься застереження про їх коригування за привалами розділу 3 спірного договору фінансового лізингу.

29.05.2008р. на виконання умов п.1.1 договору фінансового лізингу №074-06/2008 від 23.06.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Донспецпром” (Продавець) та Відповідачем (Покупець) укладений договір купівлі-продажу №100 (а.с.а.с.24-27 т.2), згідно умов п.п. 1.1., 2.1 якого Продавець зобов’язується продати та поставити майно - Ґрунтовий каток Bomag BW219 D-4 (далі - Обладнання), у кількості 5шт., технічні характеристики якого наведені в технічній специфікації (а.с.28 т.2), вартістю 3985275,00грн., у т.ч. ПДВ 20% 664212,50грн., і є еквівалентом 821757,02 доларів США, розрахованої із суми в гривнях за офіційним курсом обміну валют НБУ на день підписання цього договору, та складається з позиційних цін компонентів Предмета Лізингу, відповідно до додатку №1 цього договору (а.с.а.с.28 т.2), а Покупець прийняти, оплатити, та передати його на умовах фінансового лізингу Лізингоодержувачу за договором фінансового лізингу №074-06/2008 від 23.06.2008р.

У відповідності до п. 4.4. та п. 7.1. договору купівлі-продажу перехід права власності на предмет відчуження, яке одночасно є предметом лізингу за спірним договором, від Позивача до Відповідача має опосередковуватися складеним між ними актом приймання-передачі, який був складений сторонами 15.07.2008р.(а.с.31 т.2) При цьому, як вбачається із змісту складеної одночасно з актом видаткової накладної №РН-000742 від 15.07.2008р. (а.с.29 т.2), майно було отримано Відповідачем за ціною 3985275грн. разом із ПДВ, і доказів зміни такої ціни, у тому числі – внаслідок коливань валютного курсу гривні до долару США, із матеріалів справи не вбачається, а Позивачем заперечується.

Слід зауважити, що попри вимоги суду, до матеріалів справи також не були надані докази виконання передбачених п.п. 5.1., 5.2. договору купівлі-продажу грошових зобов’язань Відповідача зі сплати вартості придбаного майна за реквізитами Продавця, яка (сплата) також мала бути здійснена в загальному розмірі 3985275грн. разом із ПДВ безвідносно до коливань валютного курсу гривні до долару США.

Акт приймання-передачі предмету лізингу від Лізингодавця до Лізингоодержувача, складання якого в день приймання предмету лізингу Лізингодавцем від Продавця передбачено в п. 5.1. спірного договору, до справи не наданий, хоча саме від дати такої передачі за змістом п. п.1.5. договору починає свій перебіг строк лізингу. Суд наголошує, що хоча п. 4.4. договору купівлі-продажу №100 від 29.905.2008р. і вказує про можливість Лізингоодержувача розпочати користування предметом лізингу саме з дня підписання акту приймання-передачі (мається на увазі акту між продавцем і покупцем), проте такий договір купівлі-продажу не містить жодних застережень про зміну умов п. 5.1. договору фінансово лізингу щодо необхідності складання акту про передачу майна в користування саме від Лізингодавця до Лізингоодержувача, тим більше, що і в п. 4.3. договору купівлі-продажу зазначається про обов’язок Продавця передати майно Покупцеві і знову прийняти вже в якості Лізингоодержувача, а акт приймання-передачі від 15.07.2008р. (а.с.31 т.2) не містить ніяких зауважень про одночасне приймання Позивачем переданого ним у власність Відповідачеві майна в користування на умовах фінансового лізингу.

Як вбачається із наданого Позивачем акту звірення розрахунків (а.с.1 т.2), надісланого (а.с.2 т.2), а також платіжних доручень (а.с.а.с.146, 147 т.1) Відповідач на виконання умов спірного договору отримав від Позивача платежі у загальному розмірі 482679,13грн.

За таких обставин Позивач наполягає на визнанні спірного договору фінансового лізингу №074-06/2008 від 23.06.2008р. недійсним та повернені сплачених грошових коштів в сумі 482679,13грн.

Відповідач не скористався процесуальними правами, передбаченими ст.ст. 22, 59 Господарського процесуального кодексу України, та ухилився від підписання (з зауваженнями або без) акт звірення розрахунків, складеного та надісланого Позивачем на виконання вимог суду.

Суд, враховуючи права позивача, закріплені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу в контексті всіх заявлених позовних вимог (з урахуванням вимоги про повернення сплачених коштів), оскільки їх об’єднання цілком відповідає приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України – вимоги пов’язані підставами виникнення та наданими доказами, а доповнення предмету розгляду вимогами про повернення сплачених за договором коштів не тільки не змінює підстав чи предмету первісної вимоги, але й було здійснено на початку розгляду справи по суті, і таке доповнення опосередковує обов’язкові реституційні наслідки, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із змісту розглядуваної позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає визнанні договору фінансового лізингу №074-06/2008 від 23.06.2008р. недійсним та зобов’язати Відповідача повернути грошові кошти, що були отримані ним на виконання даного договору фінансового лізингу.

Згідно із абз. 3 п. 1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. Беручи це до уваги, предметом судової оцінки, спрямованої на з’ясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин її сторін.

При цьому, враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності спірного договору здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення. Враховуючи статус учасників розглядуваної справи та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються, насамперед, відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного між ними договору лізингу №074-06/2008 від 23.06.2008р.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступна сукупність умов:

- наявність у Позивача певного суб’єктивного права (інтересу) – об’єкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Суд наголошує, що обов’язковість доведення наявності факту порушення спірної угодою (самим фактом її укладання) прав та/або інтересів позивача випливає із позиції Вищого господарського кодексу України, викладеною в абз. 1 п. 4. Роз’яснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111 та у повній мірі узгоджується із змістом ст. 55 Конституції України.

Приймаючи до уваги, що Позивач є безпосередньо стороною спірного договору, і за змістом її умов наслідком його укладання є набуття грошових зобов’язань, розмір яких залежить від коливання курсів валют, суд вважає доведеним у розглядуваному випадку права на позов у процесуальному та матеріальному аспектах.

Виходячи із наведених Позивачем підстав позову у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, останній стверджує, що спірна угода є недійсною через:

- відсутність істотної умови – ціни договору;

- покладання розміру лізингових платежів в залежність від офіційного курсу гривні до долару США та невідповідність застосування валютних коефіцієнтів структурі лізингових платежів, встановлених ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”.

Відносно першого із наведених аргументів суд наголошує на його юридичній неспроможності, оскільки:

По-перше, дослідження питання наявності або відсутності домовленості сторін відносно всіх істотних умов договору фінансового лізингу за змістом ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України має значення для оцінки і встановлення факту його укладання (існування як договору взагалі), а не законності, у запереченні якої полягає позиція Заявника позову. Відтак, зазначена підстава позову взагалі не кореспондується з його предметом.

По-друге, аналіз змісту умов спірного договору, зокрема вказаних вище положень розділу 3 договору з урахування складених до нього графіків лізингових платежів, дає підстави для однозначного висновку про те, що сторони у повній мірі встановили порядок визначення розміру та процедури здійснення всіх обумовлених у договорі видів платежів, які, зокрема, включають в себе: адміністративну комісію; початковий внесок; комісію за попереднє фінансування; лізинговий платіж, складовою якого є відшкодування частини вартості предмета лізингу; винагороду лізингодавця. Суд звертає увагу, що положення із ч. 4 ст. 632 Цивільного кодексу України вбачається, що ціна в договорі може встановлюватися, а може і визначатися його умовами, що, за висновком суду, дозволяє стверджувати про принципову можливість використання формули розрахунку для встановлення кожної конкретної суми платежу.

Водночас, висновок суду про принципову можливість включення до договору умов щодо порядку встановлення ціни (її складових) розрахунковим шляхом за певною формулою не може ототожнюватися із законністю використання будь-якої методики встановлення такої формули. Зважаючи на це, відносно другого аргументу Позивача суд відзначає наступне:

Загальні положення ч. 2 ст.533 Цивільного кодексу України дійсно дозволяють використання грошового еквіваленту в іноземній валюті для визначенню суми платежу, який в числу ч. 1 цієї статті має здійснюватися в гривні. Водночас, це загальне правило має застосовуватися в розглядуваному випадку з урахуванням спеціальних положень ч. 2 ст.16 Закону України „Про фінансовий лізинг”, що встановлює всі можливі складові лізингових платежів, а саме:

- суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

- платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

- компенсацію відсотків за кредитом;

- інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З огляду на означену, законодавчо визначену структуру лізингових платежів, обмовлені спірним договором адміністративна комісія та початковий внесок, виходячи із визначення цих термінів, приведених в преамбулі договору, можуть бути кваліфіковані як інші витрати лізингодавця, пов’язані з виконанням договору лізингу та сама часткового відшкодування вартості предмету лізингу відповідно, а отже у їх встановленні у договорі суд не вбачає порушень.

Разом із тим комісія за попереднє фінансування, розмір якої пов’язаний як з валютними коливаннями, так із відсотковою ставкою LIBOR, за відсутністю будь-яких доказів залучення Лізингодавцем кредитних коштів для придбання предмету лізингу, фактично опосередковує додаткову винагороду Відповідача. Ця винагорода встановлюється і діє до моменту передачі майна в лізинг. Між тим, згадувана ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” не тільки не передбачає отримання винагороди в залежності від курсу валютної конвертації, підстави для проведення якої відсутні, адже за умовами договору купівлі-продажу №100 від 29.05.2008р. за придбання предмету лізингу Відповідач мав розраховуватися в гривнях безвідносно до будь-яких валютних коригувань, але однозначно встановлює, що платіж з винагороди здійснюється саме за отримане в лізинг майно. Таким чином, запроваджена п. 3.5. комісія за попереднє фінансування не відповідає вказаній нормі Закону України „Про фінансовий лізинг”.

Не можуть бути визнані судом як прийнятні і положення п. 3.6. відносно решти платежів, встановлення яких ч. 2 ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг” відносить до істотних умов. Так, як було встановлено судом, і сторонами, незважаючи на укладання додаткових угод до спірного договору, не змінювалося, складова лізингового платежу з відшкодування частини вартості предмету лізингу визначена за формулою, в якій, окрім власне елементу з відшкодування частини вартості майна, визначеної в доларах США, застосовуються і певні змінювані коефіцієнти, спрямовані на збільшення суми платежу.

Наразі, відсутність правових підстав для збільшення суми платежу у зв’язку із коефіцієнтом Ir зумовлена відсутністю будь-яких доказів залучення Лізингодавцем кредитних коштів при придбанні предмету лізингу у Позивача на умовах (залучення) саме визначеної у формулі відсоткової ставки судом.

В свою чергу, закладена в договорі методологія конвертації сум відшкодування вартості предмета лізингу, виражених в доларах США, в гривню – валюту платежу – зумовлює зміну обсягу таких складових в гривневому еквіваленті в перебігу правовідносин за договором лізингу у відповідності до курсових коливань.

Між тим, із змісту представленого Позивачем договору купівлі-продажу №100 від 29.05.2008р. та видаткової накладної і акту приймання-передачі до нього від 15.07.2008р. до нього вбачається, що вартість предмету лізингу для Позивача остаточно була визначена сумою 3985275грн. разом із ПДВ, і зобов’язання сторін щодо набуття Відповідачем майна саме за такою вартістю були припиненні в порядку ст. 599 Цивільного кодексу України належним виконанням з боку Позивача. В свою чергу, ч. 3 ст.632 цього Кодексу забороняє зміну ціни договору після його виконання, що дозволяє суду констатувати незмінюваність впродовж всього періоду лізингових правовідносин вартості предмету лізингу для Лізингодавця, тим більше, що будь-яких доказів протилежного (угод про внесення змін до договору купівлі-продажу) до справи не надано.

Аналіз положення ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” дозволяє стверджувати, що такий складовий елемент лізингових платежів як відшкодування вартості частини майна за своєї природою визначається саме розміром витрат Лізингодавця з придбання предмету лізингу, що у повній мірі узгоджується із визначенням терміну „вартість предмету лізинг”, приведеним в преамбулі спірного договору, а отже у разі незмінюваності таких витрат, розмір такого платежу не може перебувати у залежності від значення певних коефіцієнтів і постійно збільшуватися в перебігу дії договору фінансового лізингу.

Таким чином, передбачений п. 3.5. порядок визначення лізингового платежу, за яким безпідставно зростає незмінена у правовідносинах між Лізингодавцем та Продавцем предмету лізингу вартість такого предмету, через запровадження непередбаченої ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” додаткової винагороди Лізингодавця спрямований (порядок) на безпідставне збагачення останнього. Спрямованість спірного договору до безпідставного збагачення однієї сторони за рахунок іншої є несумісним із визначеними діючим законодавством наслідками лізингових правовідносин з точки зору його відплатності в контексті приписів ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України, та дозволяє стверджувати про порушення вимог ч.ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, що є безумовною підставою для висновку про недійсність у світлі приписів ч. 1 ст. 215 цього Кодексу.

Оскільки передбачена п. 3.6. винагорода Лізингодавця за формулою її розрахунку від суми лізингового платежу, з приводу незаконності визначення якого судом була викладена позиція вище, висновок про незаконність такого встановлення розміру цього елементу платежу, стосується і винагороди.

Варто наголосити, що в тій, чи іншій мірі означені міркування кореспондуються із позицією Вищого господарського суду України, сформульованою в постановах від 07.10.2010р. №53/604-53/605 (головуючий Козир Т.П., судді Мамонтова О.М., Малевич М.М.), від 22.09.2010р. №53/600-53/601-53/602-53/603-53/618 (головуючий Губенко Н.М., судді Барицька Т.Л., Мирошниченко С.В.), від 15.12.2010р. №40/223пд (головуючий Козир Т.М., судді Могил С.К., Малевич М.М.) за результати перегляду справ, в яких договори фінансового лізингу визнавалися недійсними в частині певних пунктів, в яких містилися умови про валютне коригування платежів.

Суд звертає увагу сторін, що на відміну від наведених прикладів з інших справ, характер допущенних при укладанні спірної угоди порушень діючого законодавства унеможливлює застосування положень ст.217 Цивільного кодексу України щодо недійсності лише окремих частин спірного договору. Дійсно, якщо лізингові правовідносини за спірним договором і можуть існувати без п. 3.5., до дефектність п. 3.6., який опосередковує істотну у розумінні ч. 2 ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг” унеможливлює і укладання, і існування такого договору. Дійсно, за відсутністю цього пункту розмір лізингових платежів Позивача не може бути чітко визначений за допомогою інших пунктів (додатків договору), у тому числі – і графіків платежів, оскільки:

- по-перше, як зазначено вище, законність договору оцінюється судом саме на дату його укладання, а отже подальші угоди взагалі не можуть спростовувати існування дефектів, адже первісна недійсність самого договору, що встановлюється згідно ст. 236 Цивільного кодексу України з моменту укладання, унеможливлює і законне існування наступних за хронологією додаткових угод до нього;

- по-друге, представлені графіки містять розмір платежів як в доларах США, так і в гривнях, що в контексті згадуваної ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України унеможливлює встановлення переваги останньої для розрахунку суми, тим більше, що відносно платежів в гривнях міститься застереження про їх коригування в порядку розділу 3 договору, у тому числі – і з урахуванням протизаконного п. 3.6. Факт встановлення означеного застереження не тільки перешкоджає ототожненню лізингових платежів виключно з сумами, зазначеними в гривнях, але й дозволяє стверджувати, що за відсутністю умов про коригування договір з боку Лізингодавця взагалі б не укладався.

Відтак, враховуючи правову позицію, сформульовану Вищим господарським судом України в постанові від 31.07.2006р. у справі №16/300пд, встановлена у розглядуваному випадку незаконність частини спірного договору, яка містить його істотну умову, має наслідком визнання договору недійсним в цілому.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 236 Цивільного кодексу України спірний договір є недійсним з моменту його вчинення, а можливість настання передбачених ним прав та обов’язків на майбутнє припиняється. З урахуванням правої позиції Вищого господарського суду України, викладеною в п. 19 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211, наведені законодавчі приписи вказують на те, що рішення суду про визнання договору недійсним має зворотну силу в часі, і ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України не встановлює винятків із правил частини 1 цієї статті, а лише конкретизує ч. 1 ст. 216 цього Кодексу, згідно якої недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. При цьому, враховуючи імперативну визначеність законом моменту, з якого договір визнається судом недійсним, зазначений момент не підлягає обов’язковому визначені у резолютивній частині рішення.

Судом також задовольняється вимоги Позивача про стягнення з Відповідача суми здійснених на виконання спірного договору платежів в загальному розмірі 482679,13грн., адже такий наслідок визнання договору недійсним безпосередньо передбачений ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України.

При цьому, односторонність таких реституційних наслідків зумовлена не тільки відсутністю вимоги щодо повернення Відповідачеві виконаного за спірним договором з його боку в контексті правової позиції за п. 17 згадуваного Інформаційного листа „ід 07.04.2008р. №01-8/211, а, насамперед, встановленою судом відсутністю належних доказів передачі Позивачеві предмету лізингу у відповідності до п. 5.1. спірного договору.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати покладаються на Відповідача і підлягають відшкодуванню останнім.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 58, 75, 81-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити у повному обсягу позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 30645586) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Хюпо Альпе–Адріа-Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 35378830) про визнання договору фінансового лізингу №074-06/2008 від 23.06.2008р. недійсним та повернення сплачених грошових коштів.

2. Визнати недійсним договір фінансового лізингу №074-06/2008 від 23.06.2008р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, м. Донецьк та Товариством з обмеженою відповідальністю „Хюпо Альпе–Адріа-Лізинг, ” м. Київ.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Хюпо Альпе–Адріа-Лізинг, ” м. Київ (ідентифікаційний код 35378830) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 30645586) сплачені останнім за договором фінансового лізингу №074-06/2008 від 23.06.2008р. платежі в загальному розмірі 482679,13грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Хюпо Альпе–Адріа-Лізинг, ” м. Київ (ідентифікаційний код 35378830) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 30645586) відшкодування судових витрат зі сплати державного мита в сумі 4911,8грн. та витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 22.03.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 28.03.2011р.

Суддя Попков Д.О.