Ухвала суду № 14408212, 15.02.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2-а-2346/10/0270

Головуючий у 1-й інстанції: Вільчинський О.В.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г., суддів:Аліменка В.О., Курка О.П.

при секретарі: Подолян Наталіії Вікторівні

за участю представників сторін:

позивача - Волощук В.О.

відповідача - Паламар І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного від 28 жовтня 2010 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м.Вінниці до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссигнал ОЛК" про стягнення податкового боргу , -

В С Т А Н О В И В :

Державна податкова інспекція у м. Вінниці звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссигнал ОЛК" податкових зобовязань у сумі 109 493 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 28.10.2010 року було відмовлено в задоволенні позову Державної податкової інспекції у м. Вінниці.

Позивач, не погоджуючись із вказаними висновками, подав апеляційну скаргу, в якій, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийнявши нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Мотивуючи доводи апеляційної скарги, апелянт вказує на те, що з огляду на обставини викладені в апеляційній скарзі, оскаржувана постанова прийнята Вінницьким окружним адміністративним судом з порушенням норм матеріального права, а правова оцінка суду обставин справи не ґрунтується на нормах процесуального права.

В свою чергу, відповідач в запереченнях, поданих до суду 17.01.2011 р., зазначає про необґрунтованість доводів апеляційної скарги. Зокрема, відповідачем заперечується твердження податкового органу про те, що остання має право застосовувати процедури, які є аналогічними процедурі нарахування податкових зобовязань непрямими методами, як неправомірне та таке, що повністю суперечить вимогам податкового законодавства.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та оцінивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, посадовими особами ДПІ у м. Вінниці було проведено виїзну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссигнал ОЛК".

За результатами вказаної перевірки складено Акт № 673/2330/32054869 від 14.04.2010 р., яким встановлено, що ТОВ "Транссигнал ОЛК" при визначені бази оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки автотранспортних засобів нових та бувших у використанні на митній території України використано вартість автотранспортних засобів, встановлену на основі договорів укладених з покупцем не врахувавши при цьому зміни до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", який доповнено абзацом наступного змісту: "У разі, якщо звичайна ціна на товари (роботи, послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (роботи, послуги) більше ніж на 20%, база оподаткування операцій поставки таких товарів (робіт послуг) визначається за звичайними цінами. На підставі викладених обставин, перевіряючими було зроблено висновок про заниження ТОВ "Транссигнал ОЛК" податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 72975 грн.

Разом з тим, за наслідками проведеної перевірки ДПІ у м. Вінниці, з посиланням на п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", було прийнято рішення № 2178 від 15.04.2010 р., яким, шляхом застосування непрямих методів визначення податкових зобовязань, донараховано ТОВ "Транссигнал ОЛК" податок на додану вартість в сумі 72 975 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 36 488 грн. (50% від заниженої суми податку на додану вартість). Всього ж цим рішенням визначено податкових зобовязань на загальну суму 109493 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ДПІ у м. Вінниці, виходив з того, що нарахування податкового зобовязання ТОВ "Транссигнал ОЛК" із застосуванням звичайних цін в сумі 109493 грн. є неправомірним, та таким, що здійснено всупереч вимогам діючого законодавства.

До такого висновку, суд першої інстанції дійшов в результаті встановлення наступних обставин справи.

Причиною виникнення спірних правовідносин у відповідності до акту перевірки № 673/2330/32054869 від 14.04.2010 р. є визначення бази оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки автотранспортних засобів на митну територію України.

Як було зазначено судом першої інстанції, з огляду на положення ч. 1 ст. 3 Митного кодексу України, де визначено, що порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, повязане з встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України, становлять митну справу, вказаний Кодекс не регулює відносини по сплаті податків з товарів, які реалізуються на території України і не перебувають під митним контролем.

Відповідно до ст. 43 Митного кодексу товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом, а митний контроль у разі ввезення на митну територію України - після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Таким чином, проаналізувавши вказані норми чинного законодавства та враховуючи положення ст. 259 Митного кодексу України, якою визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу, суд першої інстанції дійшов висновку, що митна вартість застосовується для нарахування податків і зборів для товарів, які перебувають під митним контролем.

Як було встановлено судом першої інстанції в ході розгляду справи, всі імпортовані ТОВ "Транссигнал ОЛК" на митну територію України автомобілі не перебували під митним контролем в момент продажу, оскільки митний контроль у відповідності до ст. 43 Митного кодексу України закінчився до продажу автомобілів, що позбавляє можливості застосування до них митної вартості.

Згідно з п. 1.20.1 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", звичайною, якщо не встановлено цим пунктом інше, вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Поняття митна вартість та звичайна ціна не є тотожними поняттями, виходячи хоча б з порядку встановлення звичайної ціни, що визначено п. 1.20 даного Закону.

В ході аналізу норм чинного законодавства, зокрема ст. 7 Закону України "Про ціни та ціноутворення", де визначено, що вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів, суд першої інстанції дійшов висновку, що посилання податкового органу на п.п. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким передбачено, що у разі, коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання, є безпідставним. До того ж, судом зазначено, що на разі жодним законодавчим актом не передбачено державне регулювання цін на нові чи вживані автомобілі.

В свою чергу, керуючись визначенням принципів державного регулювання цін, суд першої інстанції зазначає про безпідставність застосування до спірних правовідносин і п. 4.3 Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки даною нормою визначено порядок нарахування податку на додану вартість для товарів, які імпортуються на митну територію України, тобто перебувають під митним контролем, а не для товарів, які вже імпортовані і розмитнені на території України та митний контроль щодо яких закінчився.

З огляду ж на положення п. 1.20.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", де визначено, що обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом, позиція податкової інспекції про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною, судом першої інстанції, з чим погоджується і колегія апеляційної інстанції, не береться до уваги як така, що не ґрунтується на приписах законодавства, оскільки жодною нормою не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

За вказаних обставин, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про відсутність підстав вважати доведеним податковим органом того факту, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни, внаслідок чого твердження ДПІ у м. Вінниці про заниження ТОВ "Транссигнал ОЛК" суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на 72975 грн. є також безпідставним.

Крім того, в ході аналізу п.п. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", зі змісту якої вбачається, що донарахування податкових зобовязань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобовязань за непрямими методами, та враховуючи пп. 4.3.3 п. 4.3 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181 відповідно до яких методика визначення суми податкових зобовязань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків, суд першої інстанції зазначив про неможливість донарахування податкових зобовязань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін, оскільки вказаний механізм на даний час не врегульовано, а методика визначення суми податкових зобовязань за непрямими методами взагалі відсутня.

Згідно п. 6.1 ст. 6 Закону № 2181 у разі коли сума податкового зобовязання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобовязань, сума податку чи збору (обовязкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобовязання (штрафних санкцій за їх наявності).

Що ж стосується висновків суду першої інстанції щодо форми та змісту рішення ДПІ у м. Вінниці № 2178 від 15.04.2010 р., то судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду щодо того, що податкове зобовязання в сумі 109493 грн., визначене ДПІ у м. Вінниці у відповідності до п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", однак всупереч п. 6.1 ст. 6 цього Закону прийнято не податкове повідомлення-рішення, а рішення, форма та зміст якого і порядок прийняття не непередбачено чинним законодавством.

Також, з огляду на встановлену відсутності факту застосовування процедури узгодження, у відповідності до вимог ст. 5 Закону № 2181, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відсутності правових підстав вважати вказану суму податковим зобовязанням в розумінні згаданого Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Як вірно зазначив суд першої інстанції, такі дії позивача - субєкта владних повноважень, фактично обмежили ТОВ "Транссигнал ОЛК" у праві на оскарження визначених сум податкового зобовязання, оскільки будь-яких інших повідомлень-рішень за наслідками розгляду акту перевірки № 673/2330/32054869 від 14.04.2010 р. податковим органом прийнято не було.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, правомірно, з урахуванням всіх обставин справи, прийшов до висновку щодо того, що викладені в позові Державної податкової інспекції у м. Вінниці обставини є необґрунтованими та не відповідають дійсним обставинам справи, а тому задоволенню не підлягають

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ст. 11, ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 199, статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, у звязку з чим, апеляційну скаргу ДПІ у м. Вінниці необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Вінниці, залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28.10.2010 р. у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Вінниці до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссигнал ОЛК" про стягнення податкового боргу, без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 21 лютого 2011 року .

Головуючий суддя Залімський І.Г.

Судді Аліменко В.О.

КуркоО.П.