Постанова № 14403995, 18.03.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 березня 2011 року 11 год. 13 хв. № 2а-16358/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О. при секретарі судового засідання Крупічко Ю.Ю. розглянув адміністративну справу

за позовомДержавної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Обєднання «Інтегра Системз»,

Приватного підприємства «Компанія Арт-Сузіря»

простягнення в дохід держави коштів одержаних за договором у розмірі 808215,00 грн.

представники: від позивача:Мельник Р.В., від відповідача-1:

від відповідача-2:не зявились,

Орлов О.Є. На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 18.03.2011 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст складено і підписано 22.03.2011 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулася Державна податкова інспекція у Святошинському районі міста Києва (далі Позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Обєднання «Інтегра Системз»(далі Відповідач-1), Приватного підприємства «Компанія Арт-Сузіря»(далі Відповідач-2) про стягнення коштів одержаних за нікчемним правочином у розмірі 808215,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.11.2010 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-16358/10/2670 та призначено судовий розгляд справи.

Позивач позов підтримує та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні господарські зобовязання між відповідачами були вчинені з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на створення взаємних прав та обовязків. Натомість метою було ухилення від сплати обовязкових податків та зборів, що безперечно суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки, відповідно до ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування»платників податків та зборів зобовязані сплачувати належні суми податків і зборів у встановленим законом терміни. Несплата податків тягне за собою спричинення шкоди економічним інтересам суспільства.

Відповідач-2 проти позову заперечує з підстав, викладених у письмових запереченнях від 07.02.2011 р., та поясненнях наданих в судових засіданнях. Зазначає, що матеріали позовної заяви не містять жодного належного та допустимого доказу на підтвердження заявлених вимог.

Відповідач-1 заперечень проти позову не надав, в судові засідання не зявлявся, про причини не прибуття суд не повідомив. Ухвала про відкриття провадження в адміністративній справі та позовні матеріали, а також повістка про виклик направлялись до Товариства з обмеженою відповідальністю «Обєднання «Інтегра Системз»за наявною у матеріалах справи адресою. Зазначена адреса відповідає адресі, за якою відповідача зареєстровано, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 01.12.2010 р. Проте кореспонденція суду повернулась з відміткою пошти про відсутність відповідача за вказаною адресою.

Відповідно до ч. 8 ст. 35 КАС України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до відповідного державного реєстру. А відповідно до ч. 11 ст. 35 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає Відповідача-1 належним чином повідомленим про дату, час і місце проведення судового засідання.

Розглянувши подані Позивачем та Відповідачем-2 документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Обєднання «Інтегра Системз»(ідентифікаційний код 34732001) зареєстровано Святошинською районною державною адміністрацією м. Києва 11.12.2006 року, перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Святошинському районі міста Києва з 12.12.2006 р. та є платником податку на додану вартість (свідоцтво від 11.01.2007 р.).

При виконанні Позивачем обовязків щодо контролю з питань дотримання вимог податкового законодавства було встановлено, що 15 серпня 2008 року між ТОВ «Об'єднання «Інтегра Системз»та ПП «Компанія Арт-Сузіря»укладено договір № 1508-1 про надання послуг.

На виконання вказаного господарського зобов'язання видано податкові накладні №12608 від 26.08.2008р. та № 12908 від 29.08.2008 р. на загальну суму 808 215,00 грн., в тому числі податок на додану вартість в розмірі 134 702,45 грн., та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №1 від 26.08.2008 року та № 2 від 29.08.2008 р. згідно договору №1508-1 від 15.08.2008р. на загальну суму 808 215,00 грн., в тому числі податок на додану вартість в розмірі 134 702,45 грн.

Приватне підприємство «Компанія Арт-Сузіря»(ідентифікаційний код 34578367) зареєстровано Соломянською районною державною адміністрацією м. Києва 17.08.2006 року, перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Соломянському районі міста Києва з 19.08.2006 р. та є платником податку на додану вартість (свідоцтво від 11.09.2006 р.).

Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва вважає, що зазначене господарське зобов'язання укладено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, при наявності умислу у однієї із сторін договору, а саме у ТОВ «Об'єднання «Інтегра Системз», в зв'язку з чим до нього мають бути застосовані наслідки, передбачені ст. 208 Господарського кодексу України. Так, 23 листопада 2009 року Вироком Богунського районного суду м. Житомира по кримінальній справі № 1-544\2009р. визнано керівника ТОВ «Об'єднання «Інтегра Системз»ОСОБА_3 винним в скоєнні злочинів, передбачених ч.5. ст.27, ч. 3 ст.212 Кримінального кодексу України (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, які призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах).

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд при вирішенні справи виходив з наступного.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Разом з тим, ст. 49 Господарського кодексу України передбачено, що підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси держави, за завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобовязання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Тобто договір, що укладається субєктами господарювання з метою здійснення ними господарської діяльності повинен не суперечити чинному законодавству України.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 215 Цивільного кодексу України встановлює підстави недійсності правочину. Так, згідно ч. 2 даної статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності правочину передбачені ст. 216 ЦК України. Зокрема, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до частини 1 статті 208 Господарського кодексу України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Разом з тим, відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобовязання повязує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обовязкова ознака специфічна мета порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обовязковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне застосування кримінальної відповідальності за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду.

Як вбачається із матеріалів справи, 23 листопада 2009 року Вироком Богунського районного суду м. Житомира по кримінальній справі № 1-544\2009р. визнано керівника ТОВ «Об'єднання «Інтегра Системз»ОСОБА_3 винним в скоєнні злочинів, передбачених ч.5. ст.27, ч. 3 ст.212 Кримінального кодексу України (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, які призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах) за період часу з лютого 2007 р. по березень 2008 р. (далі вирок).

Відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Так, вироком було встановлено, що ОСОБА_3 взяв участь в створенні юридичної особи не з метою здійснення підприємницької діяльності, як це передбачено її статутом, а з метою пособництва невстановленій слідством особі в скоєнні в подальшому умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, вступивши при цьому з нею в злочинну змову. Невстановлена слідством особа, використовуючи надані директором ТОВ «Об'єднання «Інтегра Системз»ОСОБА_3 реєстраційні та установчі документи підприємства, оперуючи рахунками підприємства в період часу з грудня 2006 року по березень 2008 року включно отримала від ряду товариств грошові кошти по договорах, укладених протягом періоду часу з грудня 2006 року по березень 2008 року включно.

В подальшому користуючись тим, що директор ТОВ «Об'єднання «Інтегра Системз»ОСОБА_3 не подав дійсні податкові декларації з податку на додану вартість, що надало можливість невстановленій слідством особі діяти від його імені, яка склала неправдиві податкові декларації з податку на додану вартість, за період часу з січня 2007 року по березень 2008 року, включно, в яких не включено до податкових зобов'язань по ПДВ, суму в розмірі 530 606,00 грн., в результаті чого порушено вимоги п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», неправомірно занижено податкові зобовязання з податку на додану вартість.

Суд звертає увагу, що, по-перше, серед зазначених вироком товариств не міститься Відповідач-2 Приватне підприємство «Компанія Арт-Сузіря», по-друге, у вироку досліджено період часу з грудня 2006 року по березень 2008 року включно, а договір між відповідачами, за яким Позивач просить стягнути в дохід держави кошти у розмірі 808215,00 грн., було укладено 15 серпня 2008 року.

Таким чином, Позивачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання відповідачами у даній справі договору № 1508-1 від 15 серпня 2008 року.

Крім того, Позивачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у відповідачів, як обовязкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність позиції позивача щодо визначення спірного правочину як такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Представник позивача не надав суду доказів, що можуть свідчити про визнання недійсними у судому порядку та про нікчемність укладеного відповідачами правочину.

Відповідно до ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи (ч.1 ст. 79 цього Кодексу).

З огляду на це, оцінені судом під час розгляду справи докази не підтверджують наявність обставин, з якими закон повязує нікчемність або недійсність правочину, укладеного відповідачами.

Таким чином, доводи Позивача про нікчемність та недійсність в силу закону укладеного відповідачами правочину є необґрунтованими та безпідставними.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач, як субєкт владних повноважень, обовязку щодо доказування не виконав.

Таким чином, оцінивши за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України наявні у матеріалах справи докази та пояснення сторін, надані під час розгляду справи, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову має бути відмовлено.

Керуючись ст.ст. 69, 71, 86, 94, 97, 112, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Відмовити у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л. О. Маруліна