Рішення № 14398415, 16.02.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.02.11 р. Справа № 7/278

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Е.В. Сгара

при секретарі судового засідання Х.Р. Тайлієвій

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом: Відкритого акціонерного товариства „Інвестиційно-фінансовий консалтінг” м.Донецьк

До відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю „Диск Сервіс” м. Макіївка

До відповідача-2: Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „ПЗУ Україна” м.Київ

Треті особи без самостійних вимог на предмет спору:

1. ОСОБА_1 м.Донецьк

2. ОСОБА_2 м.Донецьк

Предмет спору: стягнення 921, 30 грн.

За участю представників:

від позивача: не зявився

від відповідача-1: не зявився

від відповідача-2: не зявився.

від третіх осіб: не зявився

СУТЬ СПОРУ:

Відкрите акціонерне товариство „Інвестиційно-фінансовий консалтінг” м.Донецьк звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Диск Сервіс” м. Макіївка та до Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „ПЗУ Україна” м. Київ про стягнення 921,30 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач надав суду наступні документи: посвідчення водія ОСОБА_1 довідку №98 від 19.11.2007р.; постанову Кіровського районного суду м.Донецька №3-10867-2007 від 03.12.2007р.; договір добровільного страхування наземного транспорту №52891-01-02 від 10.07.2007р.; заяву про виплату страхового відшкодування від 09.11.2007р.; акт огляду транспортного засобу від 14.11.2007р.; звіт про оцінку розміру збитків заподіяного пошкодженням транспортного засобу №01-14/11 від 14.11.2007р.; кошторис (розрахунок) вартості ремонту (відновлення); страховий акт №4710-02 від 19.12.2007р.; видатковий касовий ордер від 19.12.2007р.; розрахунок суми страхового відшкодування від 13.12.2007р.; поліс №ВА/1227901 від 08.11.2007р.; заява про страхове відшкодування №778 від 27.04.2010р.; заява №1014 від 26.05.2010р.; листи №2639 від 02.12.2010р., №3609-31 від 21.07.2010р. на виплату страхового відшкодування від 04.08.2008р.; звіт №9148/2008 від 22.08.2008р.; витяг з договору права уступки права вимоги від 23.12.2009р. з додатком до нього.

Відповідач-1 у запереченнях на відзив та у судовому засіданні повідомив про те, що він не повинен платити заявлену до стягнення суму, оскільки цивільно-правова відповідальність водія, винного у скоєнні ДТП є застрахованою.

Відповідач-2 у відзиві повідомив про той факт, що він не відмовлявся від виплати суми страхового відшкодування, проте просив позивача по справі обґрунтувати заявлену суму ПДВ у розмірі 921,30 грн., вважає відсутніми підстави для відшкодування вказаної суми ПДВ.

Треті особи надали письмові пояснення по суті спору, повідомили, що винним у скоєнні ДТП є ОСОБА_2

Відповідно до ухвали господарського суду від 22.12.2010р., Кіровським районним судом м.Донецька листом №1004 від 14.01.2011р. повідомлено про той факт, що адміністративна справа у відношенні ОСОБА_2 утилізована із закінченням строків зберігання документів.

Процесуальний строк розгляду спору продовжувався в порядку ст.69 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ:

08.11.2007р. біля 11:50 год. по вул.Шахтостроітелів (Калінінський ринок) м.Донецьк сталася дорожньо-транспортна пригода зіткнення автомобіля ВАЗ 21043 д/н НОМЕР_1 (далі Ваз), який належить ОСОБА_1 під його ж керуванням, та автомобіля МАЗ 630303 д/н НОМЕР_2 (далі Маз), який належить ТОВ „Диск Сервіс”, під керуванням ОСОБА_2

Постановою Кіровського районного суду м.Донецька області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 (16.01.1983р. народження) за ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, притягнено ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Як вбачається з матеріалів справи, між ЗАТ „Страхова компанія „ВУСО” та ОСОБА_1, який є власником автомобіля Ваз, укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №52891-01-02 від 10.07.2007р. (далі по тексту Договір). Розділом 4 Договору передбачено, що він діє до 09.07.2008р. включно.

Таким чином, суд дійшов висновку, що на момент скоєння ДТП пошкоджений у ДТП автомобіль Ваз був застрахованим.

Предметом Договору є страхування майнових інтересів страхувальника у відповідності до діючого законодавства, ліцензій №158874 від 18.10.2006р. та Правилам №03-02 „Добровільного страхування наземного транспорту”, який зареєстрований у Державній комісії з регулювання фінансових послуг України 03.02.2005р. під №0650074 надалі Правила. Обєктом страхування є автомобіль Ваз д/н НОМЕР_1, 2006р. випуску (пункти 1.1-1.2 Договору).

Страховим випадком, у тому числі, є пошкодження або знищення застрахованого транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди події, яка відбулась під час руху застрахованого транспортного засобу, в результаті чого застрахованому транспортному засобу спричинено шкоду застрахованому транспортному засобу. Розмір франшизи встановлений для кожного страхового випадку окремий (по даній справі та по даному ДТП розмір франшизи складає 262,40 грн. або 1%). (розділ 4 Договору).

Розмір страхового відшкодування визначається без урахування амортизаційного зносу запасних запчастин, деталей та матеріалів, а підставою для виплати суми страхового відшкодування є експертний висновок авто товарознавчої експертизи (розділ 5 Договору).

Дії страхувальника у разі настання страхового випадку та перелік документів, які підтверджують факт настання страхового випадку узгоджені сторонами у розділах 8 та 9 Договору.

Відповідно до звіту №01-14/11 від 14.11.2007р. сума страхового відшкодування, яка підлягає виплаті страхувальнику, складає 5527,82 грн.

Відповідно до страхового акта №4710-02 від 19.12.2007р., сума страхового відшкодування, яка повинна бути сплачена позивачем внаслідок настання ДТП (за мінусом суми франшизи 262,40 грн.), склала 5265, 42 грн.

Таким чином, внаслідок настання ДТП, на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту №52891-01-02 від 10.07.2007р. та на підставі заяви про виплату страхового відшкодування від 09.11.2007р. страховик по Договору №52891-01-02 ЗАТ „Страхова компанія „ВУСО” зазнало витрат із сплати суми страхового відшкодування за Договором у загальному розмірі 5265,42 грн., в підтвердження чого в матеріалах справи наявна копія видаткового касового ордеру від 19.12.2007р. №3198.

23.12.2009р. між позивачем та ЗАТ „Страхова компанія „ВУСО” укладено договір уступки права вимоги б/н (далі Договір уступки).

Відповідно до ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно приписів ст.ст. 512-514, 519 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, у тому числі, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Згідно п.1 Договору уступки, в порядку та на умовах визначених цим договором, цедент (ЗАТ „Страхова компанія „ВУСО”) передає цесіонарію (позивач), а цесіонарій отримує належні цеденту права вимоги, які виникли в останнього на підставі ст.27 Закону України „Про страхування” у звязку із виплатами страхових відшкодувань за договорами добровільного страхування наземного транспорту, до осіб, відповідальним за заподіяні збитки.

Згідно додатку №1 до Договору уступки, до позивача, у тому числі, перейшло право вимоги за договором №52891-01-02 від 10.07.2007р. (по страховому акту №4710-02 від 19.12.2007р. на суму 5265,42 грн., винна особа у скоєнні ДТП, страхувальник за договором №52891-01-02 ОСОБА_1).

З огляду на матеріали справи та пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що до позивача перейшло право вимоги про відшкодування заподіяної матеріальної шкоди пошкодженому автомобілю Ваз у сумі 5265,42 грн.

Згідно статті 27 Закону України „Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до п.1 ст.1191 цього ж кодексу, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, а остання звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Згідно частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі статтею 1187 Цивільного кодексу України та пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” (зі змінами та доповненнями) під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного рухові автомобіля). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки й не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

З матеріалів справи, у тому числі з постанови Кіровського районного суду м.Донецька №3-10867-2007р., письмових пояснень обох третіх осіб, вбачається, що ДТП сталося саме з вини водія відповідача-1 ОСОБА_2

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_2, керуючи автомобілем Маз не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем Шкода. Тобто, ОСОБА_3 діяв в порушення приписів п.13.1 Правил дорожнього руху України, його дії знаходились у причинному звязку з виникненням зіткнення транспортних засобів автомобілів Маз та Ваз.

На момент скоєння ДТП ОСОБА_2 знаходився у трудових відносинах з ТОВ „Диск-Сервіс” та виконував свої трудові обовязки. Наведений факт також підтверджений самим ОСОБА_2

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що у відповідності до приписів Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” між відповідачами по справі укладено Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВА/1227901 від 08.11.2007р. (далі по тексту Поліс).

Згідно Полісу страхувальником є відповідач-1, страховиком відповідач-2.

Застрахованим транспортним засобом згідно Полісу є автомобіль Богдан (д/н НОМЕР_3).

Відповідно до Полісу, страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Згідно Полісу, строк його дії встановлений з 08.11.2007р. по 07.11.2008р. включно.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що на час скоєння ДТП цивільна-правова відповідальність винної у скоєнні ДТП особи була застрахованою.

Згідно умов Полісу, ліміт відповідальності за заподіяну шкоду третім особам встановлений у розмірі 25000,00 грн. із франшизою нуль грн.

Згідно преамбули Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Пунктом 1 ст.1172 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що матеріальну шкоду автомобілю Шкода завдано внаслідок дій третьої особи ОСОБА_2, яка в момент скоєння ДТП знаходилась у трудових відносинах з відповідачем-1 та виконувала свої трудові обовязки.

Слід зазначити, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою.

Статтею 37.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Як зазначено вище, відповідач-2 по справі є страховиком відповідача-1, працівник якої є винним у скоєнні ДТП та нанесенні збитків. Відповідач-2 не здійснював виплати страхового відшкодування безпосередньо потерпілій особі і іншого сторонами по справі не доведено.

Згідно підпункту 38.1.1. п. 38.1. ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: а) якщо він керував транспортним засобом у стані сп'яніння під впливом алкоголю, наркотичних, психотоксичних чи інших одурманюючих речовин; б)якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії; в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди самовільно залишив місце пригоди чи ухилився від проведення в установленому порядку перевірки, констатуючої дію алкогольних напоїв, наркотичних чи інших одурманюючих речовин, чи споживав ці речовини після дорожньо-транспортної пригоди до відповідної констатуючої перевірки; г)якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху; д) якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

З огляду на наведені вище приписи, якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2. п. 33.1. ст. 33 даного Закону, то до страховика, що виплатив страхове відшкодування потерпілій та застрахованій ним особі, переходить право регресного позову до страховика, який застрахував відповідальність особи, що спричинила дорожньо-транспортну пригоду.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що до позивача по справі перейшло право регресного позову до страховика відповідача-2, який застрахував відповідальність особи, що спричинила дорожньо-транспортну пригоду.

Відповідно до п.12.1 ст. 12 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

З аналізу вищенаведеного вбачається, що відшкодування шкоди у розмірі еквівалентної розміру суми франшизи покладається на страхувальника за Договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Як вже зазначалось вище, Полісом передбачений розмір фрашизи у сумі нуль грн.

На підставі вищевикладеного, позивач звернувся до відповідача-2 із заявою про страхове відшкодування №№778 від 27.04.2010р., в якій повідомив про укладення між ЗАТ „Страхова компанія ВУСО” та ВАТ „Інвестиційно-фінансовий консалтінг” договору уступки права вимоги та просить здійснити страхове відшкодування у розмірі 5265,42 грн. В підтвердження отримання заяви відповідачем-2 у справі міститься повідомлення про вручення поштового відправлення від 03.06.2010р.

У відповідь на вказану заяву, листом №360931 від 21.07.2010р. відповідач-2 повідомив позивача про той факт, що заявлена сума буде відшкодована частково у розмірі 4344, 12 грн., без урахування ПДВ (921,30 грн.).

Враховуючи наведене та той факт, що відповідач-2 не сплатив суму страхового відшкодування у повному обсязі, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідачів по справі 921, 30 грн.

З матеріалів справи, наданих обома сторонами, вбачається, що спірна сума 921, 30 грн. є сумою страхового відшкодування. Посилання відповідача-2 на той факт, що ця сума є податком на додану вартість судом до уваги не приймаються з огляду на наступне:

1) із жодного документа по справі (у тому числі із звіту експерта №01-14/11 від 14.11.2007р., кошторису (розрахунку) вартості ремонту пошкодженого автомобіля, страхового акта №4710-02 від 19.12.2007р.) не вбачається, що до складу суми страхового відшкодування 5265,40 грн. входить будь-яка сума ПДВ;

2) матеріалами справи підтверджений факт понесення страховиком за Договором витрат по сплаті вартості суми страхового відшкодування саме у розмірі 5265,40 грн. (видатковий касовий ордер №3198 від 19.12.2007р.), проте у вказаному документі відсутні посилання на будь-яку суму ПДВ;

3) відповідач-2 не надав суду жодного правового обґрунтування в підтвердження своїх заперечень.

У звязку із вищевикладеним, з огляду на матеріали справи, суд дійшов висновку, що у позивача виникло право вимагати відшкодування спірної матеріальної шкоди саме з відповідача-2 ПАТ „Страхова компанія „ПЗУ України”, як з особи, що застрахувала цивільно-правову відповідальність власника автомобіля Маз.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, шляхом оцінки всіх матеріалів справи, суд дійшов висновку, що сума суму завданої матеріальної шкоди в порядку регресу у розмірі 921, 30 грн. є доведеною позивачем, та підлягає стягненню у повному обсязі з відповідача-2 ПАТ „Страхова компанія „ПЗУ України”. Тобто, позовні вимоги про стягнення з ПАТ „Страхова компанія „ПЗУ України” 921, 30 грн. підлягають задоволенню.

З огляду на викладене вище суд дійшов висновку, що вимоги позивача до відповідача-1 ТОВ „Диск Сервіс” задоволенню не підлягають у звязку з безпідставністю заявлення.

Судові витрати розподіляються у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 85 Господарського процесуального Кодексу України.

На підставі Конституції України, ст.ст. 526, 993, 1166, 1172, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України, ст.ст. 67, 193 Господарського кодексу України, Закону України “Про страхування”, Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 21, 22, 27, 31, 33, 35, 42, 43, 44, 49, 69, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Інвестиційно-фінансовий консалтінг” м.Донецьк до Публічного акціонерного товариства „Страхова компанія „ПЗУ України” задовольнити.

У задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю „Диск Сервіс” відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Страхова компанія „ПЗУ України” (юр.адреса: 04053, м.Київ, вул.Артема, буд.40; пошт.адр. 04112, м.Київ, вул.Дегтярівська, буд.62; ЄДРПОУ 20782312) на користь Відкритого акціонерного товариства „Інвестиційно-фінансовий консалтінг” (83017, м.Донецьк, б.Шевченка, 27, ЄДРПОУ 33792667, р/р 26004000100561 в філії „Донецька Дирекція ПАТ „Банк КАМБІО”, МФО 394523) суму завданої матеріальної шкоди в порядку регресу у розмірі 921,30 грн., 102,00 грн. державне мито, 236,00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому діючим законодавством.

Повний текст рішення підписаний 16.02.2011р.

Суддя Сгара Е.В.