Постанова № 14361459, 16.03.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2011 р. Справа № 13/853

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гудак А.В.

Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Шепетівського підприємства теплових мереж від 05.01.11 р. на рішення господарського суду Хмельницької області від 22.12.10 р. (підписане 27.12.2010 р.)

у справі № 13/853

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до відповідача Шепетівського підприємства теплових мереж

про стягнення 3909011,27 грн. основного боргу, 127478,22 грн. пені, 291530,86 грн. заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 66015,30 грн. 3% річних

за участю представників сторін:

від позивача - Вознюк Є.В.-головний юрисконсульт, довіреність в справі

від відповідача - Стандратюк В.І.-провідний юрист, довіреність в справі

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 22.12.2010 р. у справі №13/853 (суддя Матущак О.І.) позов задоволено в частині стягнення з Шепетівського підприємства теплових мереж на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 1509362,38 грн. заборгованості, 127478,22 грн. пені, 291530,86 грн. інфляційних втрат та 65202,51 грн. 3% річних; в частині стягнення 410914,84 грн. заборгованості та 812,79 грн. 3% річних в позові відмовлено, а в частині стягнення 1988734,05 грн. заборгованості провадження у справі припинено. При винесенні рішення суд виходив з того, що відповідачем порушено умови договору по оплаті товару, але під час провадження відповідачем частково проплачено борг у зв'язку з чим в цій частині припинив провадження у справі та відмовив у частині сум, сплачених до подання заяви про збільшення позовних вимог.

Не погоджуючись з даним рішенням, Шепетівське підприємство теплових мереж звернулося з апеляційною скаргою від 05.01.2011 р., в якій просило скасувати рішення господарського суду Хмельницької області в частині стягнення пені в розмірі 127478,22 грн. і прийняти нове законне і обгрунтоване рішення посилаючись на те, що господарським судом Хмельницької області 09.10.2006 р. по справі №2/234-Б порушено справу про банкрутство Шепетівського підприємства теплових мереж і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, після введення мораторію пеня та штраф за невиконання зобов'язань, не нараховуються; згідно з частиною 1 статті 5 Закону України "Про реструкторизацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" від 20.02.2003 р. не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їх заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, що використовуються для надання послуг.

В поясненні до апеляційної скарги апелянт зазначив, що на момент прийняття рішення по справі діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів і пеня та штрафи за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань не повинні нараховуватися, а також послався на визначення таких понять як неустойка, штраф і пеня.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення господарського суду без змін, посилаючись на те, що рішення господарського суду Хмельницької області від 22.12.2010 р. прийнято у повній відповідності до чинного законодавства України без порушення норм матеріального та процесуального права; мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань, які виникли після введення мораторію, а отже не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення, порушення провадження у справі про банкрутство не означає завершення підприємницької діяльності боржника; дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів і не поширюється на задоволення вимог поточних кредиторів; положення Закону "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію", ніяким чином не можуть застосовуватись щодо заборгованості, яка виникла за природній газ, поставлений протягом листопада-грудня 2008 року, січня-квітня 2009 року згідно договору.

В судовому засіданні представник відповідача-скаржника апеляційну скаргу підтримав з підстав викладених в ній, зазначив, що з 2006 р. був введений мораторій, на період його дії пеня не нараховується, просив рішення скасувати в частині стягнення пені та відмовити у її стягненні; представник позивача апеляційну скаргу заперечив з підстав викладених у відзиві на неї, зазначив, що рішення прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, дія мораторію на період поставки газу не поширюється, скаржником не наведено обставин звільнення від пені, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд,-

ВСТАНОВИВ:

29.09.2008 р. між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") (постачальник) та Шепетівським підприємством теплових мереж (покупець) було укладено договір №06/08-1806 ТЕ-34 поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, згідно пунктів 1.1, 2.1 статтей 1,2 якого постачальник зобов’язувався передати у власність покупцю природний газ, за наявності його обсягів, а покупець зобов’язувався прийняти від постачальника та оплатити природний газ в період з 01.10.2008 року по 31 грудня 2008 року в обсязі до 4440 тис.куб. метрів (а.с.11-17).

Додатковими угодами №1 від 05.11.2008 р. та №2 від 24.12.2008 р. було внесено зміни до договору, а саме-до пунктів 1.4,7.3,7.5,7.7,10.1,10.3,10.8,11.1,доповнено договір пунктом 7.11 та збільшено обсяг до 7039 тис.куб. метрів, на період з 01.01.2009 р. по 30.04.2009 р. (а.с.18-20,т.I).

Абзацом 2 пунктом 4.4 статті 4 договору передбачено, що приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та ватрість. Акт приймання-передачі газу складається за встановленою формою на підставі технічних актів приймання-передачі газу між газотранспортним підприємством та споживачами, з урахуванням планового обсягу поставки, наданого постачальником.

На виконання умов договору позивач передав згідно актів передачі-приймання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання від 30.11.2008 р. в обсязі 988,394 метра кубічних вартістю 833488,94 грн.; від 31.12.2008 р. в обсязі 1459,039 метра кубічних вартістю 1273425,90 грн.; від 31.01.2009 р. в обсязі 1547,587 метра кубічних вартістю 1350709,16 грн.; від 28.02.2009 р. в обсязі 1226,630 метра кубічних вартістю 1070583,04 грн.; від 31.03.2009 р. в обсязі 1339,617 метра кубічних вартістю 1169196,28 грн.; від 30.04.2009 р. в обсязі 88,920 метра кубічних вартістю 77607,95 грн., всього на суму 5775012,27 грн. (а.с. 21-22,65-69,т.I).

Відповідно до пункту 5.1. статті 5 договору, ціна за 1000 кубічних метрів становить з 01.10.2008 р.-814,75 грн з ПДВ; з 01.11.2008 р.-843,27 грн. з ПДВ; з 01.12.2008 р.-872,78 грн. з ПДВ (а.с.14,т.I).

Пунктом 6.1 статті 6 договору передбачено, що оплата за газ та послуги з його транспортування проводиться грошовими коштами у такому порядку: перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30(31) числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за фактично спожиті та транспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Однак, відповідач свої зобов’язання за договором виконав несвоєчасно, про що свідчать платіжні доручення (а.с.79-142,т.I,5-33,51-60,т.II).

У зв’язку з чим ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»24.04.2009 р. звернулося до господарського суду Хмельницької області з позовною заявою про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 2106914,84 грн., пені в сумі 155636,50 грн., інфляційних втрат в сумі 139704,33 грн., 3% річних в сумі 19395,43 грн. (а.с.2-5,т.I).

23.06.2009 р. позивач заявою від 22.06.2009 р. зменшив позовні вимоги у зв’язку з частковою проплатою газу до подачі позовної заяви в суд в сумі 1446000 грн. та під час провадження у справі в сумі 300000 грн. і просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 360914,84 грн., пеню в сумі 127478,22 грн., інфляційні втрати в сумі 137604,33 грн., 3% річних в сумі 15934,78 грн. (а.с.40-43,т.I).

19.08.2009 р. позивач подав до суду заяву, якою збільшив позовні вимоги і просив стягнути основний борг в сумі 3909011,27 грн., пеню в сумі 127478,22 грн., інфляційні втрати в сумі 291530,86 грн.,3%річних в сумі 66015,30 грн.(а.с.57-60,т.I).

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 2 пункту 1 статті 175 ГК України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем до подачі позивачем позову в суд було проплачено 1446000 грн. (а.с.5-30, т.II,79-106,113-137,т.I), а з врахуванням подачі заяви про збільшення позовних вимог, платіжними дорученнями від 20.07.2009 р. на суму 50000 грн. та від 21.07.2009 р. на суму 360914,84 грн., всього на суму 410914,84 грн.(а.с.112 ,т.I,31,33, т.II), в якій слід відмовити в позові.

Згідно останнього розрахунку позивача, основний борг відповідача перед позивачем з врахуванням всіх проплат до подачі позову та під час провадження у справі (а.с.79-142 т.I, 5-33,51-60, т.II) складає 1509362,38 грн. (а.с.63-64, т.II). Відповідач дану суму не заперечував ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді.

Згідно пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Тобто, в частині сум сплачених під час провадження у справі в сумі 1988734,05 грн., провадження у справі підлягає припиненню.

Отже, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1509362,38 грн., відмову у задоволенні позову в сумі основного боргу 410914,84 грн. та припинення провадження у справі в частині стягнення 1988734,05 грн.

Відповідно до частини1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частин 1,3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 2,3 статті 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства; розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі; сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом; розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.2 статті 7 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом (пункт 7.10 статті 7 договору).

Згідно розрахунку доданого позивачем до заяви про збільшення позовних, інфляційні втрати за період з грудня 2008 року по липень 2009 року склали 291530,86 грн., 3% річних за період з 11.12.2008 р. по 14.08.2009 р.-66015,30 грн.(а.с.58-59, т.I), пеня за період з 11.12.2008 р. по 22.04.2009 р. згідно розрахунку до заяви про зменшення позовних вимог-127478,22 грн.(а.с.41 т.I).

У зв’язку з тим, що позивачем при проведенні розрахунку не було враховано проплату 20.07.2009 р. та 21.07.2009 р. в сумі 410914,84 грн., суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у стягненні 812,79 грн. 3%річних, і правомірно стягнув 291530,86 грн. інфляційних втрат та 65202,51 грн.-3%річних. Відповідач даних сум не заперечив ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді.

Однак, колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції в частині стягнення з відповідача пені в сумі 127478,22 грн. з слідуючих підстав.

Згідно статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під терміном "грошове зобов'язання" розуміється зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України; склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом.

Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" також передбачено, що кредиторами можуть бути будь-які юридичні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також органи, державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), та визначено категорії кредиторів, зокрема, конкурсні кредитори–кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника, поточні кредитори–кредитори за вимогами боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду; протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховуються штраф і пеня, і цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний з його суттю. Тобто, за змістом цієї норми боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються. До такого висновку дійшов Вищий господарський суд України в постановах №07/201-08 від 27.01.2009 р. та №22/312-08 від 29.01.2009 р. (а.с.112-120,т.II).

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Хмельницької області від 09.10.2006 р. було порушено провадження у справі №2/234-Б про визнання банкрутом Шепетівського підприємства теплових мереж, м.Шепетівка, вул. Короленка, 1 та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (а.с.5,т.I,82, т.II).

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 22.02.2011 р. провадження у справі №2/234-Б про визнання банкрутом Шепетівського підприємства теплових мереж м.Шепетівка припинено та скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів і заходи забезпечення вимог кредиторів, що були введені ухвалою господарського суду від 09.10.2006 р. (а.с.108, т.II).

Тобто, пеня позивачем була нарахована відповідачу, як поточному кредитору за період протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги Шепетівського підприємтсва теплових мереж.

Відповідно до частини 2 статті 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно частини 1 статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Хмельницької області від 22.12.2010 р. в частині стягнення пені в сумі 127487,22 грн.-скасуванню. В решті рішення господарського суду відповідає нормам чинного матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.

У зв’язку із задоволенням апеляційної скарги та частковим скасуванням рішення суду першої інстанції, згідно статті 49 ГПК України слід провести новий розподіл судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті державного мита в сумі 20545,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 100,11 грн. стягнути з позивача на користь відповідача 637,39 грн. державного мита за подачу апеляційної скарги.

Керуючись статтями 99,101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Шепетівського підприємства теплових мереж від 05.01.2011 р. задоволити.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 22.12.2010 р. у справі №13/853 в частині стягнення з Шепетівського підприємства теплових мереж на користь Дочірньої компанії «Газ України»Національної Акціонерної компанії «Нафтогаз України»127487,22 грн. пені, скасувати

Прийняти в цій частині нове рішення:

В стягненні з Шепетівського підприємства теплових мереж на користь Дочірньої компанії «Газ України»Національної Акціонерної компанії «Нафтогаз України»пені в сумі 127487,22 грн., відмовити.

Стягнути з Шепетівського підприємства теплових мереж (30400, м.Шепетівка, пров.Короленка,1 код ЄДРПОУ 02091981) на користь Дочірньої компанії «Газ України»Національної Акціонерної компанії «Нафтогаз України»(04116, м.Київ, вул.Шолуденка,1, код ЄДРПОУ 31301827) витрати по сплаті державного мита в сумі 20545,40 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 100,11 грн.

Стягнути з Дочірньої компанії «Газ України»Національної Акціонерної компанії «Нафтогаз України»(04116, м.Київ, вул.Шолуденка,1, код ЄДРПОУ 31301827) на користь Шепетівського підприємства теплових мереж (30400, м.Шепетівка, пров.Короленка,1 код ЄДРПОУ 02091981) 637,39 грн. державного мита за подачу апеляційної скарги.

В решті рішення господарського суду Хмельницької області від 22.12.2010 р. залишити без змін.

На виконання постанови Рівненського апеляційного господарського суду, господарському суду Хмельницької області видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді А.В. Гудак

Г.Є. Олексюк