Рішення № 14361006, 17.03.2011, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.03.2011 Справа № 5024/270/2011

Господарський суд Херсонської області у складі судді Остапенко Т.А. при секретарі Перепелко В.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго", м. Херсон,

до міського комунального підприємства "Херсонтеплокомуненерго", м. Херсон,

про стягнення 29755 грн. 92 коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Тайльмайєр А.М., ю/к, дов. № 620-15 від 01.03.2011 р.; Горівщенко І.А., бухгалтер, дов. № 775-15 від 12.03.2011 р.;

від відповідача: в судове засідання не прибув.

Міське комунальне підприємство "Херсонтеплоенерго" (позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з міського комунального підприємства "Херсонтеплокомуненерго" (відповідач) 23941 грн. 46 коп. основного боргу, 1595 грн. 94 коп. пені, 3220 грн. 28 коп. інфляційних втрат та 998 грн. 24 коп. 3% річних, відповідно до умов договору відповідального зберігання № 2 від 01.06.2007 року.

17.03.2011 року позивачем заявою уточнено період стягнення основної заборгованості, а саме з грудня 2008 року по квітень 2010 року. Позивач підтримує позов в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві (а.с. 77).

Відповідач в судове засідання не з’явився, свого представника не направив, заявив клопотання про розгляд справи без його участі. Ухвали суду направлялись на адресу відповідача, зазначену в матеріалах справи з рекомендованими повідомленнями. Поштові повідомлення з відміткою про вручення судових актів відповідачу за юридичною адресою повернулись на адресу господарського суду та знаходяться в матеріалах справи.

Відповідач у відзиві на позовну заяву пояснює, що на даний час не має можливості погасити заборгованість у зв'язку з накладенням арешту ВДВС Суворовського РУЮ на розрахункові рахунки з грудня 2008 року. (а.с. 56).

За таких підстав, відповідно до статті 75 ГПК України, справа розглядається без участі представника відповідача, за наявними в ній доказами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

З огляду на приписи статті 77 ГПК України, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, за умови неможливості вирішення спору в даному засіданні.

Згідно зі ст. 22 ГПК України сторони мають як права (брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду і т.п.), так і обов’язки (зокрема, добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи).

В силу статті 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути керівники та інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Відповідно до розділу V ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Питання про належність доказів вирішується судом. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування. Письмовими доказами, в розумінні статті 36 ГПК України, є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору і повинні містити відомості, що мають значення для справи та виконані у формі, який дає змогу встановити достовірність документу.

Ухвалою господарського суду від 03.03.2011 р. розгляд справи відкладався в зв’язку з необхідністю витребування нових доказів. В судовому засіданні після закінчення розгляду справи оголошено вступну та резолютивну частини рішення з роз'ясненням процедури оскарження рішення та набрання ним законної сили, повідомлено про дату підготовки повного рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача суд -

в с т а н о в и в:

01.06.2007 року між міським комунальним підприємством "Херсонтеплоенерго" (позивач) та міським комунальним підприємством "Херсонтеплокомуненерго" (відповідач) укладено договір № 2 про відповідальне зберігання, відповідно якого відповідач передає, а позивач приймає на відповідальне зберігання ТМЦ (далі майно) вартістю, згідно прибуткових документів, за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.1).

Права та обов'язки сторін передбачені в розділі 2 договору, зокрема, позивач зобов'язаний прийняти від відповідача майно та нести відповідальність тільки за його комплектність та цілісність (п. 2.1.1); нести відповідальність за втрату або ушкодження майна відповідача, що находиться у нього незалежно від причин ушкодження або втрати, з моменту одержання майна від відповідача до закінчення його зберігання (п. 2.1.4); повернути майно відповідачу по першій вимозі (п. 2.1.5). Відповідач зобов’язаний сплатити вартість зберігання майна у сумі 1473 грн. 34 коп. на місяць, у т.ч. ПДВ, на протязі 3-х банківських днів по закінченню розрахункового періоду.

Відповідальність сторін передбачена в розділі 3, де, зокрема, зазначено, що у випадку несвоєчасної оплати згідно п. 2.4.4 договору відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочки, але не більше ніж подвійна ставка НБУ.

Цей договір вступає в силу з моменту підписання та діє протягом 2007-2008 року або до моменту заявлення відповідачем письмової вимоги про повернення майна (п. 5.1).

Відповідно до п. 1.1 Договору за актами приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 01.06.2007 року відповідачем позивачу передано на зберігання майно (а.с. 10-11).

Позивач свої зобов'язання згідно п. 2.1.1 Договору виконав належним чином, прийнявши майно та здійснюючи його відповідальне зберігання, що підтверджується копіями актів виконаних робіт, рахунками-фактурами та актами здачі-прийняття робіт, підписаними сторонами (а.с. 16-38, 75-76, 78-79). Відповідач, в порушення умов договору (п. 2.7.4), сплачував вартість зберігання майна не в повному обсязі, що підтверджується розрахунком, наданим позивачем до позовної заяви (а.с. 40-43, 74).

10.12.2009 року за вих. № 3589-15 позивачем на адресу відповідача направлена вимога про сплату заборгованості на протязі 20 днів та пропозиція про розірвання договору (а.с. 13). Вимога позивача залишена без відповіді та виконання.

Листом від 28.04.2010 р. за вих. №848-04/0605 позивач повторно звернувся до відповідача з повідомленням про розмір заборгованості та розірвання договору з 01.05.2010 р. (а.с. 14).

Позовні вимоги про стягнення з міського комунального підприємства "Херсонтеплокомуненерго" 23941 грн. 46 коп. основного боргу, 1595 грн. 94 коп. пені, 3220 грн. 28 коп. інфляційних втрат та 998 грн. 24 коп. 3% річних за договором відповідального зберігання стали предметом судового розгляду у даній справі.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 509 ЦК України зобов'язання визначається як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться .

Аналогічна норма міститься і в статті 526 Цивільного кодексу України.

За визначенням частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. (ч.1 ст. 946 ЦК України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Проте, відповідачем зобов’язання щодо оплати зберігання майна відповідно до п. 2.7.4. Договору виконані не в повному обсязі. На момент подання позову сума заборгованості за договором відповідального зберігання № 2 від 01.06.2007 р. складає 23941 грн. 46 коп.

Таким чином, аналіз зазначених норм права та фактичних обставин справи свідчить про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 23941 грн. 46 коп. є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 1595 грн. 94 коп. пені, 3220 грн. 28 коп. інфляційних втрат та 998 грн. 24 коп. 3% річних

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 232 (ч. 6) Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За не виконання обов’язку з оплати зберігання майна, на підставі п. 3.3 Договору відповідачеві нарахована пеня, розмір якої обмежений подвійною обліковою ставкою НБУ за кожен день прострочки.

Враховуючи наведені норми права та встановлений факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань з оплати зберігання майна, суд визнає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені та, перевіривши розрахунок, наведений позивачем, задовольняє ці вимоги в заявленій до стягнення сумі 1595 грн. 94 коп.

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов’язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов’язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов’язання.

Інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі і за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Невиконання відповідачем зобов’язання по сплаті грошових коштів в сумі 23941 грн. 46 коп. основного боргу на момент звернення до суду підтверджено матеріалами справи, а відтак вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов’язання є правомірними та обґрунтованими. Перевіривши розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, наведений позивачем, відповідно до періодів виникнення та стягнення заборгованості суд задовольняє ці вимоги в сумі 995 грн. 36 коп. 3% річних та 3056 грн. 37 коп. інфляційних втрат. 3 % річних в сумі 2 грн. 88 коп. та інфляційні втрати в сумі 163 грн. 91 коп. заявлені позивачем до стягнення безпідставно.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України зі сплати державного мита відповідно до суми задоволених позовних вимог та витрати зі сплати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відносяться на відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

На підставі зазначених вище норм матеріального права, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з міського комунального підприємства "Херсонтеплокомуненерго", ідентифікаційний код - 03355382, адреса: буд. 30-а, вул. 200 років Херсона, м. Херсон, р/рахунок - № 260083011264 в ХФ Державний ОБУ м. Херсон, МФО - 352457 на користь міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго", ідентифікаційний код - 31653320, адреса: буд. 1, вул. Острівське шосе, м. Херсон, р/рахунок - № 26009310040 ХФ "Південний", МФО - 352640, 23941 грн. 46 коп. основного боргу, 1595 грн. 94 коп. пені, 3056 грн. 37 коп. інфляційних втрат, 995 грн. 36 коп. 3% річних, 295 грн. 77 коп. державного мита, 234 грн. 58 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. Відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 163 грн. 91 коп. інфляційних втрат та 2 грн. 88 коп. 3% річних.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України (вступна, описова, мотивувальна і резолютивна частини).

Суддя Т.А. Остапенко

Повне рішення складене 21.03.2011 р.