Постанова № 14355074, 15.03.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2011                                                                                           № 27/535

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Баранця О.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Бадаліс Р.В.;

від відповідача -не з’явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Атем"

на рішення Господарського суду м.Києва від 29.11.2010

у справі № 27/535 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Хелльманн Східна Європа"

до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Атем"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 187360,73 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 29.11.2010 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атем» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 19; код ЄДРПОУ 21643937), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хелльманн Східна Європа» (02160, м. Київ, пр. Возз’єднання, 126; код ЄДРПОУ 35758000) заборгованість у розмірі 125 888 (сто двадцять п’ять тисяч вісімсот вісімдесят вісім) грн. 14 коп., пеню у сумі 24109 (двадцять чотири сто дев’ять) грн. 82 коп., 3% річних у розмірі 3022 (три тисячі двадцять дві) грн. 94 коп., збитки від інфляції у сумі 17947 (сімнадцять тисяч дев’ятсот сорок сім) грн. 28 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 1709 (одна тисяча сімсот дев’ять) грн. 65 коп., та 221 (двісті двадцять одна) грн. 25 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 20.09.2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АТЕМ" подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт наголошує на тому, що на підтвердження наявності заборгованості Відповідача, до позовної заяви Позивачем було додано Акти про прийняття наданих транспортно-експедиційних послуг на перевезення вантажів в міжнародному автомобільному сполученні. Як вбачається з зазначених актів, вони містять підписи сторін, а саме директора ТОВ «АТЕМ» - Кузьменко Т.І. (Відповідача) та директора ТОВ «Хелльман Східна Європа) (Позивача) - Мела Я.В.

Однак, зазначені акти зі сторони Відповідача підписані не директором товариства, а невідомою особою, оскільки підпис на актах не відповідає підпису директора Відповідача. За таких умов, зазначені акти не можуть бути належними та допустимими доказами наявності заборгованості Відповідача. З наведених фактів видно, що оскільки суддя прийняв рішення при цих обставинах, то дане рішення протиріч закону, оскільки судом не повністю досліджені матеріали справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.01.2011 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 27/535.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суду.

У зв’язку з поданням сторонами клопотання про продовження строку розгляду спору на більший строк, ніж встановлено ч. 1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів продовжено строк розгляду спору на п’ятнадцять днів та оголосиkf перерву в засіданні до 15.03.2011 року.

          Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якій просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання 15.03.2011 року представник відповідача не з’явився про причини неявки суд не повідомив.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача враховуючи, що останній належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 01.09.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хелльманн Східна Європа» (надалі – експедитор-перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Атем» (далі - замовник) був укладений договір-доручення № 0009/08 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору договір регулює та визначає порядок взаємовідносин експедитора-перевізника та замовника, які пов’язані із здійсненням транспортно-експедиційного обслуговування по організації перевезень експертно-імпортних і транзитних вантажів автомобільним транспортом, з наданням інших послуг, узгоджених в замовленнях/доповненнях до даного договору, і які є невід’ємною частиною договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору відповідач надав позивачеві для здійснення перевезень заявки на пред’явлення транспорту № 80904/02 від 04.09.2008 року, № 80910/02 від 10.09.2008 року, № 80910/02 від 10.09.2008 року, № 80916/03 від 16.09.2008 року, № 80915/01 від 15.09.2008 року, № 80915/01 від 15.09.2008 року, № 80918/01 від 18.09.2008 року, № 80919/01 від 19.09.2008 року, № 80919/01 від 19.09.2008 року, № 81001/03 від 01.10.2008 року, № 80930/01 від 30.09.2008 року, № 81010/02 від 10.10.2008 року, № 81008/02 від 08.10.2008 року, № 81009/04 від 09.10.2008 року, № 81006/01 від 06.10.2008 року, № 81010/01 від 10.10.2008 року, № 81024/02 від 24.10.2008 року та № 081208/04 від 08.12.2008 року.

Згідно із п. 2.3 договору передбачено, що факт надання послуг щодо кожного міжнародного автомобільного перевезення, а також виконання розрахунків між сторонами підтверджується відповідним актом виконаних робіт.

Транспортними замовленнями № 80910/02 від 10.09.2008 року передбачено, що оплата вартості наданих послуг перевезення здійснюється з відстроченням 20 днів з моменту вивантаження, транспортним замовленням № 80904/02 від 04.09.2008 року – з відстроченням 15 днів з моменту вивантаження та транспортними замовленнями № 80916/03 від 16.09.2008 року, № 80915/01 від 15.09.2008 року, № 80915/01 від 15.09.2008 року, № 80918/01 від 18.09.2008 року, № 80919/01 від 19.09.2008 року, № 80919/01 від 19.09.2008 року, № 81001/03 від 01.10.2008 року, № 80930/01 від 30.09.2008 року, № 81010/02 від 10.10.2008 року, № 81008/02 від 08.10.2008 року, № 81009/04 від 09.10.2008 року, № 81006/01 від 06.10.2008 року, № 81010/01 від 10.10.2008 року, № 81024/02 від 24.10.2008 року та № 081208/04 від 08.12.2008 року –з відстроченням 30 днів з моменту вивантаження.

Згідно п. 6.4 договору оплата вартості кожного міжнародного автомобільного перевезення проводиться замовником в національній грошовій одиниці України, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок експедитор-перевізника, зазначений в договорі, або у відповідному рахунку.

Позивач здійснив перевезення за транспортними замовленнями № 80904/02 від 04.09.2008 року, № 80910/02 від 10.09.2008 року, № 80910/02 від 10.09.2008 року, № 80916/03 від 16.09.2008 року, № 80915/01 від 15.09.2008 року, № 80915/01 від 15.09.2008 року, № 80919/01 від 19.09.2008 року, № 80919/01 від 19.09.2008 року, № 81001/03 від 01.10.2008 року, № 81006/01 від 06.10.2008 року та № 81024/02 від 24.10.2008 року, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними та актами про прийняття наданих транспортно-експедиторських послуг підписаними сторонами, які наявні в матеріалах справи.

Відповідач оплатив зазначені перевезення у повному обсязі, але з простроченням встановлених строків.

Так, як вбачається із довідки банку, відповідач перерахував на рахунок позивача 02.10.2008 року - 18433, 04 грн. (замовлення № 80904/02), 27.10.2008 року –17 000, 00 грн. (замовлення № 80910/02), 30.10.2008 року –17000, 00 грн. (замовлення № 80910/02), 10.11.2008 року –16100, 00 грн. (замовлення № 80916/03), 27.01.2009 року –5000, 00 грн. (замовлення № 80915/01), 29.01.2009 року –10000, 00 грн. (замовлення № 80915/01), 04.02.2009 року –10000, 00 грн. (замовлення № 80915/01), 09.02.2009 року –10000, 00 грн. (замовлення № 80915/01), 09.04.2009 року –4000, 00 грн. (замовлення № 80919/01), 17.04.2009 року –8000, 00 грн. (замовлення № 80919/01), 19.08.2009 року –4100, 00 грн. (замовлення № 80919/01), 20.02.2009 року –3300, 00 грн. (замовлення № 80919/01), 09.02.2009 року –10000, 00 грн. (замовлення № 80919/01), 12.02.2009 року –10000, 00 грн. (замовлення № 80919/01), 01.12.2008 року –4300, 00 грн. (замовлення № 81001/03), 12.01.2009 року –10000, 00 грн. (замовлення № 81006/01), 20.02.2009 року –700, 00 грн. (замовлення № 81006/01), 27.02.2009 року –5300, 00 грн. (замовлення № 81006/01), 02.12.2008 року –5000, 00 грн. (замовлення № 81024/02), 04.12.2008 року –5000, 00 грн. (замовлення № 81024/02), 09.12.2008 року –2000, 00 грн. (замовлення № 81024/02) та 12.12.2008 року –5500, 00 грн. (замовлення № 81024/02).

Також, позивачем були здійсненні перевезення за замовленнями № 80918/01 від 18.09.2008 року, № 81010/02 від 10.10.2008 року, № 81008/02 від 08.10.2008 року, № 081208/04 від 08.12.2008 року, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними та актами про прийняття наданих транспортно-експедиторських послуг підписаними сторонами, які наявні в матеріалах справи.

Відповідач здійснив оплату зазначених перевезень частково. Так, відповідач сплатив 09.10.2009 року –3000, 00 грн. (замовлення № 80918/01), 27.11.2009 року –3000, 00 грн. (замовлення № 80918/01) та 11.05.2010 року –5000, 00 грн. (замовлення № 80918/01), 17.12.2008 року –5000, 00 грн. (замовлення № 81010/02), 18.12.2008 року –2000, 00 грн. (замовлення № 81010/02), 25.12.2008 року –5000, 00 грн. (замовлення № 81010/02), 28.08.2009 року –3000, 00 грн. (замовлення № 81010/02), 06.10.2009 року –2000, 00 грн. (замовлення № 81010/02), 04.03.2009 року – 5010, 00 грн. (замовлення № 81008/02), 03.04.2009 року –4000, 00 грн. (замовлення № 81008/02) та 02.03.2009 року –3000, 00 грн. (замовлення № 81008/02).

Крім того, на підтвердження виконання перевезень за транспортними замовленнями № 081010/01, № 80930/01 та № 81009/04 позивач надав суду міжнародні товарно-транспортні накладні № 258028, № 0133445 та № 1609, які наявні в матеріалах справи. Підписані між сторонами акти наданих транспортно-експедиційних послуг позивач не надав. Проте, вказані міжнародні товарно-транспортні слід вважати як належні докази здійснення позивачем перевезень на користь відповідача, оскільки у зазначених накладних містяться печатка та підпис вантажоодержувача про отримання товару.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 916 ЦК України встановлено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 193 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається із довідки банку, яка міститься в матеріалах справи. Відповідачем було здійснено повну та - за деякими транспортними замовленнями - часткову оплату послуг, наданих Позивачем Відповідачу, що свідчить про схвалення Відповідачем актів про прийняття наданих транспортно-експедиційних послуг. Копія довідки із банку про сплату рахунків Відповідачем станом на 09.03.2011 року.

Окрім цього Відповідачем не надано будь-яких доказів у справі про обізнаність Позивача про наявність вищевказаних обмежень повноважень особи, яка підписала та скріпила печаткою Відповідача акти про прийняття наданих транспортно-експедиційних послуг

Згідно довідки із банку, наданої Позивачем суду першої інстанції та яка міститься в матеріалах справи, при здійсненні банківських переказів Відповідачем в призначенні платежу вказувалися номери та дати виставлених Позивачем рахунків, що свідчить про отримання Відповідачем цих рахунків.

Як вбачається з тексту Договору, сторони погодили застосування до свої відносин положень Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року (надалі - Конвенція КДПВ).

Згідно зі ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Листом Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 року N 72/14-612/1-1559 «Щодо набуття чинності міжнародними договорами» встановлено, що Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчинена 19 травня 1956 року в м. Женеві, набирає чинності для України 17 травня 2007 року.

З огляду на те. що Договір між сторонами було укладено 01.09.2008 року, та те що провадження по справі було відкрито судом першої інстанції 19.10.2009 року. Позивачем було дотримано встановлений строк позовної давності.

Як вбачається з тексту Договору Відповідач та Позивач погодили вирішувати будь-які суперечки, які виникають за цим Договором, шляхом переговорів та не погодили обов'язковість застосування порядку досудового врегулювання спору шляхом направлення претензій.

Окрім цього, як зазначено в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач надав відповідачеві послуги з перевезення вантажу на загальну суму 335631,18 грн. Проте, відповідач розрахувався з позивачем частково на загальну суму 209743,04 грн. доказів повної оплати наданих послуг Відповідачем не надано.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у сумі 125888,14 грн.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до п. 7.2.13 договору встановлено, що у випадку затримки оплати, замовник виплачує експедитору-перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення оплати, від неотриманої суми за кожен день прострочки платежу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, колегія судів, перевіривши зроблений судом першої інстанції розрахунок про нарахування пеня в розмірі 24109,82 грн., 3 % в розмірі 3022,94 грн. та збитків від інфляції в розмірі 17947,28 грн., вважає вірним та цілком обґрунтованим, і відповідно суд першої інстанції дійшов цілком законного висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Виходячи з викладеного, колегія суддів на підставі вищенаведених встановлених та досліджених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 29.11.2010 року у справі № 27/535 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

          2. Справу № 27/535 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

18.03.11 (відправлено)