Рішення № 14353504, 14.03.2011, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.11                                                                                 Справа № 4/28пн/2011.

Розглянувши матеріали справи за позовом

Відкритого акціонерного товариства “Павлоградвугілля”, м.Павлоград Дніпропетровської області

до Відкритого акціонерного товариства “Стахановська збагачувальна фабрика”,

м. Теплогірськ Луганської області

про визнання права власності та витребування майна

Суддя          : Старкова Г.М.

при секретарі судового засідання: Макаренко В.А.

в присутності представників сторін:

від позивача - Скиба С.Г., довіреність б/н від 28.12.2010;

- Шереметя Т.І., довіреність б/н від 02.08.2010;

від відповідача - Прилепська Н.А., довіреність б/н від 01.10.2010;

- Алексюк С.М.,           довіреність б/н від 01.10.2010.

У судовому засіданні 28.02.2011 відповідно до ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 14.03.2011. Рішення господарського сууд Луганської області виновиться 14.03.2011.

Суть спору: позивачем заявлено вимоги: визнати право власності ВАТ “Павлоградвугілля” на вугільну продукцію марки ГСШ 0-13 в кількості 5884,061 тон на вугільну продукцію марки ДГСШ 0-13 в кількості 7738,418 тон на загальну суму 9490100,00 грн. не відвантажене ТОВ “Стахановська збагачувальна фабрика”згідно заявки позивача; зобов’язати ТОВ “Стахановська збагачувальна фабрика”, код ЄДРПОУ 20328151 повернути ВАТ “Павлоградвугілля” вугільну продукцію марки ГСШ 0-13 в кількості 5884,061 марки ДГСШ 0-13 в кількості 7738,418 тон на загальну суму 9490100,00 грн. шляхом відвантаження її за реквізитами, наданими позивачем.

Представник відповідача відзивом на позовну заяву від 08.02.2011 № 223 та поясненням до відзиву від 24.02.2011 №338, запереченням на додаткове нормативне обґрунтування позовних вимог від 09.03.2011 № 373 вимоги позову відхилив, посилаючись на те, що позивач невірно визначив предмет позову, невірно застосував норми матеріального права в обґрунтування позовних вимог, крім того позивач, в порушення вимог ст. 257 ЦК України, звернуся до суду з даним позовом після спливу строку позовної давності.

Представник позивача позовні вимоги у судовому засіданні 14.03.2011 підтримав.

Представник позивача надав додаткове нормативне обґрунтування позовних вимог та від 22.02.2011 № 8/1643 та заперечення на пояснення до відзиву відповідача від 09.03.2011 № 8/2159, якими проти доводів викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву заперечує, з підстав, викладених у відзиві та поясненнях.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників судового процесу, всебічно і повно з’ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, суд –

В С Т А Н О В И В:

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 26 січня 2004 року між Відкритим акціонерним товариством «Державнахолдингова компанія «Павлоградвугілля" (правонаступником якого,відповідно до п.1.2 Статуту є Позивач у справі у (далі-Замовник,позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВугілляПівдень»(правонаступником якого є ВАТ «Стахановська збагачувальна фабрика»(далі -Виконавець, відповідач) був укладений договір № Д-226 на переробку давальницької сировини у вугільну продукцію (далі- Договір), згідно якого Замовник зобов'язався рівномірно відвантажити Виконавцю Сировину (рядове вугілля) на умовах СРТ (Інкотермс 2000, пункт розвантаження фабрики); Виконавець зобов'язався здійснити приймання і переробку сировини у вугільну продукцію - концентрат (Продукцію), а також здійснити відвантаження Продукції Замовнику (вантажоотримувачу) згідно реквізитів та на умовах, обумовлених даним Договором і Специфікаціями.( пункт 1.1)

Відповідно до п.п 2.1.1 договору сторони домовилися, що Виконавець зобов'язується:

- прийняти сировину і документи, що підтверджують власність Замовника на цю Сировину;

- здійснити її переробку шляхом виготовлення Продукції відповідно до технічних умов, об'ємів, показників якості, строків зазначених в договорі і/або Специфікаціях;

- відвантажити її відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до п.2.2.3 договору Замовник зобов'язався актами приймання-передачі продукції, формами 6-ТЄК і УПД-42 посвідчити надання Виконавцем послуг з виготовлення та відвантаження продукції у повному обсязі, згідно умов цього догоовру.

Пунктом 2.4. договору передбачено, що кожні 15 днів або по мірі необхідності сторони підписують акти звіряння приймання - передачі сировини і продукції, в яких вказують сальдо взаєморозрахунку.

Відповідно до п. 4.3 договору відвантаження продукції продовиться Виконавцем на протязі 3-х календарних днів (якщо інші строки не передбачені в Специфікаціях) від дати надходження сировини Виконавцю, вказаної у залізничній накладній або залізничній квитанції Виконавця.

Позивач вказав на те, що відповідно до умов договору ТОВ «Вугілля - Південь», правонаступником якого є Відповідач, при отриманні сировини від Замовника повинно було протягом 3-х днів з дати отримання сировини:

- виготовити продукцію, виходячи з якісних показників, визначених у Додатку №1 до оговору № Д-226 від 26 січня 2004 року;

- відвантажити її на адресу вантажоотримувачів, визначених ВАТ «Павлоградвугілля»у відповідних заявках у строк 3-ох календарних днів від дати вказаної у залізничній накладній або залізничній квитанції вантажовідправника.

В зв'язку з невиконанням ТОВ «Вугілля-Південь»своїх зобов'язань по відвантаженню готової продукції (концентрату) в кількості 13622,479 тон, за заявками ВАТ «Павлоградвугілля», останнє неодноразово зверталось до ТОВ «Вугілля-Південь»з претензіями.

Позивач 11.12.2006 направив ТОВ «Вугілля-Південь»претензію, в порядку ч.3 ст. 612 ЦК України, якою відмовився від прийняття виконання ТОВ «Вугілля-Південь»зобов'язань по відвантаженню продукції (концентрату), у зв'язку з втратою інтересу.

Позивач, також зазначив, що в січні 2007 року Відкрите акціонерне товариство «Павлоградвугілля»(позивач) звернулося до ТОВ «Вугілля-Південь»(відповідач), правонаступником якого являється відповідач у даній справі, з позовом про стягнення збитків за невиконання умов вищевказаного договору.

Оскільки факти, встановлені судовим рішенням, а саме: постановою Луганського апеляційного господарського суду від 02.06.2009 у справі 14/252(13/36(1/41), яка набрала чинності, тому позивач посилається на неї як на доказ за даним позовом.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 02.06.2009 здійснено заміну ТОВ «Вугілля-Південь»на його правонаступника -ВАТ «Стахановська збагачувальна фабрика».

Позивач, посилаючись на ст. 35 ГПК України, зазначив, що Луганським апеляційним господарським судом у справі 14/252(13/36(1/41 встановлено, що кількість вугілля, переданого Замовником на переробку по Договору № Д - 226 від 26 січня 2004 року в липні 2004 року складає 65417,1 тон, у тому числі: 50760,7 тон рядового вугілля марки ДГр-0-200 і 12552,80 тон рядового вугілля марки Гр-0-200 та залишок по філії «Шахта «Дніпровська»2103,60 тон. Факт відвантаження сировини підтверджується залізничними квитанціями про приймання вантажу.

Також, позивач посилається на те, що постановою Луганського апеляційного господарського суду встановлено, що кількість продукції, яка не була відвантажена ТОВ «Вугілля - Південь»(правонаступником якого є відповідач у даній справі) вантажоодержувачам у порушення вимог п. 4.3. та п. 4.4. Договору, становить 5 884,061 тон - вугільна продукція марки ГСШ 0-13 та 7 738,418 тон - вугільна продукція марки ДГСШ 0-13, усього - 13 622,479 тон. Також встановлено, що невиконання Відкритим акціонерним товариством «Павлоградвугілля»свого зобов'язання, передбаченого умовами п.2.2.2 Договору, щодо надання Відповідачу заявки не пізніше, ніж за 20 календарних днів до початку періоду відвантаження, позбавило відповідача можливості виконати свої зобов'язання у передбачені Договором строки.

Позивач зазначив, що Луганський апеляційний господарський суд у постанові від 02.06.2009 у справі 14/252(13/36(1/41) вказав на недотримання позивачем умов п. 2.2.2 Договору та ч. 4 ст.612 Цивільного кодексу України, згідно яких прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення редитора. З огляду на встановлені судом обставини, позивач вважає, що раніше ред'явлена претензія ВАТ «Павлоградвугілля»про втрату інтересу являється незаконною, так як порушує законні інтереси ВАТ «Стахановська збагачувальна абрика»на виконання обов'язку в натурі на користь ВАТ «Павлоградвугілля», також законні права та інтереси ВАТ «Павлоградвугілля»на прийняття виконання такого зобов'язання.

В зв'язку з чим, позивач звернувся до відповідача про відвантаження залишку готової продукції в квітні 2010 року, що підтверджується заявкою від 05.03.2010 за № 1-8/2151, в якій зазначило реквізити та строк відвантаження, а також всю необхідну інформацію для відвантаження (реквізити платника залізничного тарифу, власника продукції, станцію призначення, марки вугілля, належного до постачання, та його якісні показники)( а.с.36-37, том 1). Зазначена заявка була отримана відповідачем 10.03.2010 року .

Позивач вказав на те, що до теперішнього часу ВАТ «Стахановська збагачувальна фабрика»(відповідач) відвантаження концентрату не здійснило, чим порушило право власності позивача на розпорядження продукцією (концентратом) на власний розсуд.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що на кожному етапі виробництва Замовник являється власником сировини та готової продукції, яка вироблена із даної сировини.

Позивач вважає, що за умовами укладеного Договору власником поставленого на збагачення вугілля і власником продукту збагачення є Замовник, а Виконавець є виконавцем робіт по збагаченню і виконавцем письмових замовлень власника продукції на відвантаження готової продукції.

Позивач зазначив, що предметом діяльності ВАТ «Павлоградвугілля»(позивача), згідно Статуту є видобуток, збагачення та реалізація вугілля.Майно, набуте в результаті господарської діяльності, є власністю господарюючого суб'єкта ВАТ «Павлоградвугілля»після видобутку рядового вугілля набуває право власності на нього, як на новостворену річ - товар. В подальшому позивач, як власник вугілля, розпоряджається ним на власний розсуд.

Отже, позивач вказує на що рядове вугілля в кількості 65417,1 тон, яке було видобуте та відвантажене, як давальницька сировина, згідно умов договору № Д-226 від 26 січня 2004 року на переробку у вугільну продукцію, являється власністю ВАТ «Павлоградвугілля».

Позивач зазначив, що договір на переробку давальницької сировини № Д-226 від 26 січня 2004 року за своєю правовою природою належить до договорів підряду.

За договором № Д-226 від 26 січня 2004 року правонаступник відповідача провів переробку всієї давальницької сировини згідно формул, вказаних в Специфікації до договору, що також підтверджується постановою Луганського апеляційного господарського суду по справі 14/252(13/36(1/41).

Позивач зазначив, що згідно ст. 332 ЦК України та умов договору № Д-226 від 26 січня 2004 року (п.2.3), після переробки рядового вугілля у готову продукцію (концентрат) власником готової продукції є Замовник- ВАТ «Павлоградвугілля» (позивач у справі).Фактично ВАТ «Павлоградвугілля»позбавлене права власності на продукт збагачення по договору № Д-226 від 26 січня 2004 року та не може належним чином реалізувати свої права , як власник, в повному обсязі.

Позивачем на адресу ТОВ «Вугілля - Південь»правонаступником якого являється відповідач, неодноразово направлялися заявки на відвантаження вугільної продукції (концентрату), а саме: № 1186 від 5 серпня 2004 року, № 1202 від 6 серпня 2004 року, № 1293 від 31 серпня 2004 року, № 1317 від 6 вересня 2004 року та № 1452 від 30 вересня 2004 року, № 1/1508 від 30 листопада 2005 року, № 1704 від 28 листопада 2006р ( з доказом направлення та отримання), але вищевказані заявки відповідачем не були виконані.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що невизнанням права власності позивача на вугільну продукцію, а саме невиконанням обов'язку про відвантаження готової продукції (концентрату) та ігнорування відповідачем заявок позивача на відвантаження, відповідач порушує права позивача, як власника на розпорядження вугільним концентратом, гарантоване позивачеві ст.ст. 319,320,321 ЦК України. В результаті невиконання відповідачем заявок на відвантаження продукту збагачення (вугільного концентрату) в кількості 13 622,479 тон. порушене право власності позивача.

Позивач вказує на те, що оскільки ВАТ «Павлоградвугілля»(позивач) на момент подання позову не переробляє рядове вугілля у концентрат марки /ДГСШ 0-13 та ГСШ 0- 13 та не має затверджених цін на нього. Тому, для розрахунку та сплати державного мита відповідно до Декрету кабінету Міністрів України «Про державне мито»та відповідно приписів ст.55 Господарського процесуального кодексу України позивач застосував для розрахунку ціни позову базову діючу ціну на концентрат згідно спільного наказу Міністерства вугільної промисловості України та Міністерства палива та енергетики України № 623/4 від 13 січня 2010 року «Про затвердження базових показників якості та відповідних цін на вугілля, яке постачається для потреб теплоелектростанцій генеруючи компаній», яка для марок вугілля Г,Д, ДГ та Ж енергетичний становить 696,65 грн. з ПДВ.

Позивач вказав, що згідно п.3.1 Національного стандарту України «Вугілля кам'яне та антрацит для пиловидного спалювання на теплових електростанціях»(ДСТУ 4083-2002 для пиловидного спалювання на теплових електростанціях використовують вугілля марок Д, ДГ, Г, Ж, К, ПС, П та А згідно ДСТУ 3472 з розмірами кусків 0-6,0-13,0-25,0-100 та 0-200 мм згідно з ГОСТ 19242. Згідно з ГОСТ 19242 вугілля класифікують по розміру кусків, де найменування класу «семечко»умовно позначається буквою «С»з розміром кусків від 6-13мм, а класу «штиб»умовно позначається буквою «Ш»з розміром кусків від 0-6 мм., концентрат марки ДГСШ та марки ГСШ. Тому, позивач для розрахунку ціни позову застосувало базову діючу ціну на концентрат згідно наказу № 623/4 від 13 січня 2010 року.Тобто, вартість концентрату марок ДГСШ та ГСШ, який не відвантажений відповідачем згідно заявок, на день подання позову становить:13622,479 тон х 696,65 грн. = 9 490 100,00 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечення з підстав, викладених у відзиві та у поясненнях до відзиву.

Оскільки відповівдач не повернув позивачу вугільну продукцію, тому позивач звернувся до господарського суду з вимогами про визнання право власності ВАТ “Павлоградвугілля” на вугільну продукцію марки ГСШ 0-13 в кількості 5884,061 тон на вугільну продукцію марки ДГСШ 0-13 в кількості 7738,418 тон на загальну суму 9490100,00 грн. не відвантажене ТОВ “Стахановська збагачувальна фабрика”згідно заявки позивача; зобов’язання ТОВ “Стахановська збагачувальна фабрика”, код ЄДРПОУ 20328151 повернути ВАТ “Павлоградвугілля” вугільну продукцію марки ГСШ 0-13 в кількості 5884,061 марки ДГСШ 0-13 в кількості 7738,418 тон на загальну суму 9490100,00 грн. шляхом відвантаження її за реквізитами, наданими позивачем. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст..ст. 16,317-320,840 ЦК України та ст..ст.20,226 ГК України.

Оцінивши доводи сторін у їх сукупності, суддя вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення повністю, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Керуючись ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Стаття 3 Цивільного кодексу України, також встановлює неприпустимість позбавлення права власності на майно крім випадків, встановлених Конституцією України та законами України.

          Згідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності або їх конфіскація також допускається в певних передбачених законом випадком або за рішенням суду.

Згідно зі статтею 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання є визнання наявності або відсутності прав. Також відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України права та законні інтереси особи, зокрема, захищаються шляхом визнання прав.

          Кожний суб’єкт господарювання має право на захист своїх права та законних інтересів (ст. 21 Господарського кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 26 січня 2004 року між відкритим акціонерним товариством «Державнахолдингова компанія «Павлоградвугілля" (правонаступником якого, відповідно до п.1.2 Статуту є позивач у справі у (далі-Замовник,позивач)та Товариством з обмеженою відповідальністю«ВугілляПівдень»(правонаступником якого є ВАТ «Стахановська збагачувальна фабрика»(далі - Виконавець, відповідач) був укладений договір № Д-226 на переробку давальницької сировини у вугільну продукцію, згідно якого Замовник зобов'язався рівномірно відвантажити Виконавцю Сировину (рядове вугілля) на умовах СРТ (Інкотермс 2000, пункт розвантаження фабрики); Виконавець зобов'язався здійснити приймання і переробку сировини у вугільну продукцію - концентрат (Продукцію), а також здійснити відвантаження продукції Замовнику (вантажоотримувачу) згідно реквізитів та на умовах, обумовлених даним Договором і Специфікаціями.( пункт 1.1)

Відповідно до п.п 2.1.1 договору сторони домовилися, що Виконавець зобов'язується: прийняти сировину і документи, що підтверджують власність Замовника на цю Сировину; здійснити її переробку шляхом виготовлення Продукції відповідно до технічних умов, об'ємів, показників якості, строків зазначених в договорі і/або Специфікаціях; відвантажити її відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до п.2.2.3 договору Замовник зобов'язався актами приймання-передачі продукції, формами 6-ТЄК і УПД-42 посвідчити надання Виконавцем послуг з виготовлення та відвантаження продукції у повному обсязі, згідно умов цього догоовру.

Пунктом 2.4. договору передбачено, що кожні 15 днів або по мірі необхідності сторони підписують акти звіряння приймання - передачі сировини і продукції, в яких вказують сальдо взаєморозрахунку.

Відповідно до п. 4.3 договору відвантаження продукції продовиться Виконавцем на протязі 3-х календарних днів (якщо інші строки не передбачені в Специфікаціях) від дати надходження сировини Виконавцю, вказаної у залізничній накладній або залізничній квитанції Виконавця.

Позивач звернувся до відповідача про відвантаження залишку готової продукції в квітні 2010 року, що підтверджується заявкою від 05.03.2010 за № 1-8/2151, в якій зазначило реквізити та строк відвантаження, а також всю необхідну інформацію для відвантаження (реквізити платника залізничного тарифу, власника продукції, станцію призначення, марки вугілля, належного до постачання, та його якісні показники)( а.с.36-37, том 1). Зазначена заявка була отримана відповідачем 10.03.2010 року .

Щодо вимоги про визнання права власності ВАТ “Павлоградвугілля” на вугільну продукцію марки ГСШ 0-13 в кількості 5884,061 тон на вугільну продукцію марки ДГСШ 0-13 в кількості 7738,418 тон на загальну суму 9 490 100,00 грн. не відвантажене ТОВ “Стахановська збагачувальна фабрика”згідно заявки позивача, слід зазначити наступне.

Як вбачається, відповідач переробляв рядове вугілля, отримане від позивача згідно договору переробки давальницької сировини у вугільну продукцію від 26.01.2004р. №Д-226. Строк дії договору з 26.01.2004 по 31.12.2004.

Ствердженням позивача про те, що він є власником вугільного концентрату, виготовленого відповідно до умов вказаного договору, а відповідач позбавив його права власності на це вугілля тим, що не виконує заявки на відвантаження є необгрунтованими та безпідставними.

Так, згідно ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відповідач ні прямо ні опосередковано не висловлював думку про те що спірне вугілля належить комусь іншому. А факт невідвантаження вугілля згідно заявок не може трактуватись як спір щодо наявності права власності на нього. Крім того, позивач сам посилається на умови договору, де вказано, що сировина та готова продукція є власністю позивача. Таким чином, спору відносно права власності на вказане вугілля не має. Заявки на відвантаження, які були надані позивачем у 2004-2006 роках, та які на думку позивача необгрунтованно були невиконані відповідачем, були надані із простроченням термінів, передбачених п.2.2.2. договору від 26.01.2004 №Д-226. Крім того, позивач відмовився від прийняття виконання зобов'язання після надання вказаних заявок.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Луганського апеляційного господарського суду від 02.06.2009 у справі №14/252(13/36(1/41) встановлено, що боржник не відповідає за збитки у разі прострочення кредитора, не відміняє автоматично вказану відмову. При цьому неможливо спочатку відмовитись від прийняття зобов'язання, а потім відновити до нього інтерес. Слід зазначити також те, що позивач знав, що надавав заявки з порушенням строків, передбачених умовами договору.

Так, заявка №1186 від 05.08.2004р. надана позивачем до суду на відвантаження вугілля у серпні 2004 року повинна була надатись до 10.07.2004, містить посилання на інший договір, а саме, від 14.07.2004 №1944-ПУ; кількість вугілля не відповідає маркам, тобто: позивач вказує, що на залишку 7738,418тн вугілля марки ДГСШ-013, а у заявці вимагає відвантажити 6300, вугілля марки ГСШ-013 - на залишку 5884,061тн, у заявці -7200тн.

Друга заявка на серпень 2004 року №е1202 від 06.08.2004 також повинна була надатись до 10.07.2004, також містить посилання на інший договір та вимагає відвантажити вугілля марки ДГСШ-013 у кількості 2000тн. Тобто, позивач бажав відвантаження у серпні 2004 вугілля загальною кількістю 15500тн, у тому числі марки ДГСШ-013 - 8300тн, хоча на залишку всього 13622,0479тн, у тому числі: марки ДГСІІІ—013 - 7738,418тн.

Заявка на вересень 2004 року №1293 від 31.08.2004. повинна була надатись до 10.08.2004, містить вказівку про відвантаження вугілля двох марок у кількості 3000тон без розділення кількості на марки; №1317 від 06.09.2004, повинна була надатись до 10.08.2004 на відвантаження вугілля у кількості 1500тн марки ГСШ-013 та 1500тн марки ДГСШ-013, загальною кількість на вересень бОООтн., на залишок 7622,479тн заявок у вересні не було.

Заявка на жовтень 2004 року №1452 від 30.09.2004 повинна була надатись до 10.09.2004, містить вказівку про відвантаження вугілля двох марок у кількості 5000тн без розділення кількості на марки; на залишок 8622,479тн у жовтні заявок не було.

Інші заявки, на які посилається позивач від 30.11.2005 та 28.11.2006, надані поза межами строку дії договору від 26.01.2004 №Д-226 та не можуть вважатись такими, що підлягали виконанню.

Суд вважає, що надання позивачем заявки №1-8/2151 від 05.03.2010 на відвантаження на умовах договору від 26.01.2004 №Д-226, чинність якого сплинула більше п'яти років тому, безпідставно, т.я. заявки надаються на виконання умов договору, тому повинні надаватись у межах строку дії цього договору. Строк дії договору на переробку давальницької сировини у вугільну продукцію від 26.01.2004 №Д-226 сплинув 31.12.2004 .

Таким чином, вищевказані заявки не могли бути виконані відповідачем своєчасно та належним чином з вини самого позивача.

Отже, позивач вважає, що факт невідвантаження вугілля є порушенням права власності, яке потребує застосування такого способу захисту, як визнання права власності. Суд вважає, що вказане твердження позивача таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства. Факт порушення права власності передбачає застосування інших способів захисту прав, передбачених діючим законодавством. Визнання права власності необхідне, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, як це передбачене ст.392 Цивільного кодексу України. Щодо вимоги про зобов’язання ТОВ “Стахановська збагачувальна фабрика”, код ЄДРПОУ 20328151 повернути ВАТ “Павлоградвугілля” вугільну продукцію марки ГСШ 0-13 в кількості 5884,061 марки ДГСШ 0-13 в кількості 7738,418 тон на загальну суму 9490100,00 грн. шляхом відвантаження її за реквізитами, наданими позивачем, слід зазначит наступне. В обґрунтування своїх вимог позивач посилажється на Цивільний кодекс України (п.5 ч.2 ст.16, ст.ст.387,840) та Господарський кодекс України(ч.2 ст.20, ч.5 ст.226), які не є належним нормативним обґрунтув'анням вимог позивача з огляду на наступне. Пункт 5 частини 2 ст.16 Цивільного кодексу України та частина 2 ст.20 Господарського кодексу України передбачають у якості способу захисту прав примусове виконання зобов'язання в натурі. Згідно ст.180 ГКУ та ст.631 ЦК України строком господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін що виникли на основі цього договору та протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Враховуючи те, що строк дії договору сплинув 31.12.2004, вимога про виконання зобов'язання в натурі є необгрунтованою. Слід зазначити те, що позивач хоча й посилається на вищевказані норми права у тесті позову, але в резолютивній частині позову не вимагає виконати зобов'язання натурі, а вимагає повернути вугілля Стаття 387 ЦК України передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Спосіб захисту, який передбачає ця стаття, має назву віндикація, тобто вимога власника про повернення свого майна, яке незаконно вибуває із його володіння. Суд вважає,що відповідач не є таким, що незаконно заволодів майном позивача, спірне майно не було у володінні позивача. Відповідач в рамках договору на переробку давальницької сировини у вугільну продукцію від 26.01.2004 №Д-226 отримав давальницьку сировину та виробив з неї готову продукцію, що є предметом спору. Тому, ознак незаконного заволодіння майном позивача в розгляданому спорі не має. Стаття 840 ЦК України, виконання роботи з матеріалу замовника - передбачає обов'язок підрядника повернути залишок матеріалу, який використовувався при виконанні підрядних робіт. Однак, предметом спору є не залишки сировини, а готова продукція. Тому дія цієї статті на спірне майно не розповсюджується.

Частина 5 статті 226 ГК України передбачає, що у разі невиконання зобов'язання про передачу їй речей управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.

Зазначена стаття регулює умови і порядок відшкодування збитків у разі невиконання зобов'язань, в тому числі зобов'язання про передачу речей. Якщо позивач обрав не відшкодування збитків, а відібрання речей, тобто вирішив вимагати виконання зобов'язання в натурі, то потрібно керуватись відповідною для цієї вимоги нормою. Крім того, спірна річ не є предметом зобов'язання, предметом зобов'язання згідно договору від 26.01.2004 №Д-226 є переробка давальницької сировини. Договірні зобов'язання за спірним договором закінчились.

Для розрахунку вартості позову позивач застосував базову договірну ціну одної тони вугілля, встановлену сумісним наказом Мінтопенерго та Мінвуглепрому від 13.01.2010 №623/4.

Визначення ціни позову позивачем є необгрунтованим, тобто вказаний наказ виданий для специфічних цілей, тобто для використання вугледобувними підприємствами при постачанні вугілля через ДП «Вугілля України»для потреб теплоелектростанцій генеруючих компаній. Крім того, ціна безпідставно вказана з урахуванням податку на додану вартість.

Як вбачається з позову, позивач просить суд зобов'язати відповідача повернути вугільну продукцію шляхом відвантаження її за реквізитами, наданими позивачем. Позивач невірно визначив предмет позову, оскільки відвантажувати за реквізитами можливо тільки в рамках договірних зобов'язань.

Суд вважає,що позивач не визначився з нормами матеріального права, відповідно до яких сформулював предмет свого позову. Аналізуючи зміст позову та саму вимогу можна зробити висновок, що вимога позивача про повернення вугільної продукції шляхом відвантаження її за реквізитами, наданими позивачем - це вимога, яка ґрунтується на умовах договору, тобто, позивач вимагає зобов'язати відповідача виконати договірні зобов'язання та посилається на заявку на відвантаження вугілля від 05.03.2010 №1-8/2151, яка, як позивач підкреслює, надана у відповідності з умовами п.2.2.2. договору від 26.01.2004 №Д-226. Однак строк дії договору на переробку давальницької сировини у вугільну продукцію від 26.01.2004 №Д-226 сплинув 31.12.2004 року.

Згідно ст.180 ГК України та ст.631 ЦК України строком господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору та протягом якого сторони можуть здійснити-свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Тому, вимога позивача про виконання договірних зобов'язань поза межами строку дії договору є безпідставною.

Позивач у позові зазначив, що постановою Луганського апеляційного грсподарського суду від 02.06.2009 у справі №14/252(13/36(1/41) встановлено факт прострочення кредитора (позивача по справі). Однак, предметом розгляду вказаної справи було не встановлення факту прострочення кредитора, а наявність підстав для стягнення збитків. У задоволенні позовних вимог позивачу було відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю, безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.

У якості додаткового обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ч.2 ст.613 ЦК України та ч.2 ст.263 ЦК України та вважає, що прострочення кредитора вважається відстроченням виконання зобов'язання боржника, що у свою чергу є мораторієм, який діє на час прострочення позивача по своєчасному направленню заявки на відвантаження і на підставі цього строк дії договору не закінчився до теперішнього часу тому відповідач повинен виконати договірні зобов'язання з відвантаження вугільної продукції згідно заявки від 05.03.2010, а строк позовної давності почався з 01.05.2010.

Відповідно до ч.2 ст.613 ЦК України, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Тобто мова йде про те, що боржник може виконати своє зобов'язання з відстрочкою, а може ні і вплине це на визначення його відповідальності. Але ця норма права не є мораторієм у розумінні ч.2 ст.263 ЦК України, а відповідно не є підставою для зупинення строку позовної давності.

Враховуючи те, що між сторонами існували господарські відносини, відстрочення виконання зобов'язання повинно відбуватись з урахуванням положень Господарського кодексу України. Відповідно до ч.З ст.221 ГК України у разі якщо кредитор не виконав дій, зазначених у частині першій цієї статті, за погодженням сторін допускається відстрочення виконання на строк прострочення кредитора. Тобто, відстрочення, яке позивач вважає безумовним, могло відбутись тільки за погодженням сторін, але, як вбачається з матеріалів справи погодження між сторонами не було.

Щодо спливу строку позовної давності для звернення з позовом слід зазначити наступне.

Позивач у письмових поясненнях зазначив, що строк позовної давності не сплинув, так як. його перебіг перервався. Потім позивач зазначив, що він не сплинув, так як його перебіг зупинився у зв'язку с прострочення кредитора, що є відстроченням виконання зобов'язання (мораторієм) на підставах, встановлених законом і повинен рахуватись з 01.05.2010 - дати закінчення виконання зобов'язання згідно останньої заявки на відвантаження від 05.03.2010 № 1 -8/2151.

З підстав, викладених вище, суд вважає, що відстрочення виконання зобов'язання в розумінні ст.263 ЦК України не відбувалось і строк позовної давності повинен рахуватись відповідно до приписів ст.261 ЦК України.

Згідно ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Пунктом 4.3 договору на переробку давальницької сировини у вугільну продукцію від 26.01.2004 №Д-226 визначений строк виконання зобов'язання з відвантаження відповідачем продукції, а саме: відвантаження продукції здійснюється виконавцем протягом 3-х календарних днів (якщо інші строки не обумовлені в специфікаціях) від дати надходження сировини виконавцю, вказаній у залізничній накладній або залізничній квитанції на станції виконавця. Інші строки сторони не погоджували. Залишок вугільного концентрату утворився у липні 2004 року.

Суд вважає за необхідне навести розрахунки початку і спливу строку позовної давності на всі випадки,які стосуються даного позову:

1. Відповідно до ст.261 ЦК України та п.4.3. договору від 26.01.2004 №Д-226: останнє відвантаження рядового вугілля позивач здійснив 13 липня 2004 року, отримане воно було відповідачем 15 липня 2004 року, до 18 липня 2004 року включно необхідно було відвантажити вугільний концентрат. 19 липня 2004 року позивач знав, що відвантаження вугільного концентрату не відбулося. Перебіг строку позовної давності розпочався 19.07.2004 та закінчився 19.07.2007.

2. Якщо припустити, що було відстрочення виконання зобов'язання на час прострочення кредитора відповідно до ч.2 с.613 ЦК України та ч.3.ст.221 ГК України: заявка на відвантаження надана 07.07.2004 з простроченням на 26 днів, відвантаження повинно відбутись 02.08.2004- 03.08.2004 року позивач знав, що відвантаження вугільного концентрату не відбулося. Перебіг строку позовної давності розпочався з 03.08.2004 та закінчився 03.08.2007.

3. З урахуванням строку дії договору: відповідно до п.9.2. договору №Д-226 від 26.01.2004 договір діє до 31.12.2004, продовження його на новий строк не передбачене. Перебіг строку позовної давності розпочався з 31.12.2004 та закінчився 31.12.2007.

На підстав викладено, строк позовної давності для звернення до суду з позовом сплинув у 2007 році.

Таким чином, позивач безпідставно вважає договір №Д-226 від 26.01.2004 діючим, а заявку на відвантаження від 05.03.2010 такою, що підлягає виконанню, невірно визначив предмет позову та застосував нормативне обґрунтування позовних вимог, пропустив строк для звернення до суду з позовом.

Позивач 17.01.2011 звернувся до господарського суду з даним позовом ( згідно відмітки господарського суду 17.01.2011), згідно штемпелю почтового відділення на конверті позовну заяву надіслано до суду 06.01.2011.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якої пов'язано його початок.

Статтею 256 ЦК України, встановлено, поняття позовної давності - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п. З ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно із п. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)(скорочена спеціальна позовна давність).

Таким чином, керуючись п. 1 ч.2 ст.258 ЦК України, за вимогами, заявленими у позові, перебіг строку позовної давності в цій частині позовних вимог закінчився.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

На підставі викладеного, позивач, в порушення вимог ст. ст.256, 258 ЦК України, звернувся з даним позовом в частині зобов’язання ТОВ “Стахановська збагачувальна фабрика”, код ЄДРПОУ 20328151 повернути ВАТ “Павлоградвугілля” вугільну продукцію марки ГСШ 0-13 в кількості 5884,061 марки ДГСШ 0-13 в кількості 7738,418 тон на загальну суму 9490100,00 грн. шляхом відвантаження її за реквізитами, наданими позивачем після спливу строку позовної давності, що згідно ч.3, ч.4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові в цій частині.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги щодо визнання права власності ВАТ “Павлоградвугілля” на вугільну продукцію марки ГСШ 0-13 в кількості 5884,061 тон на вугільну продукцію марки ДГСШ 0-13 в кількості 7738,418 тон на загальну суму 9490100,00 грн. не відвантажене ТОВ “Стахановська збагачувальна фабрика” згідно заявки позивача та зобов’язання ТОВ “Стахановська збагачувальна фабрика”, код ЄДРПОУ 20328151 повернути ВАТ “Павлоградвугілля” вугільну продукцію марки ГСШ 0-13 в кількості 5884,061 марки ДГСШ 0-13 в кількості 7738,418 тон на загальну суму 9490100,00 грн. шляхом відвантаження її за реквізитами, наданими позивачем, такими, що не підлягають задоволенню повністю, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

У судовому засіданні 14.03.2011 була оголошена вступна та резолютивна частина рішення.

Відповідно до ст.ст. 44,49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22,44,49,77, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в :

1.У задоволені позову відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повне рішення складено - 21.03.2011.

Суддя                                                                                           Г.М.Старкова

Пом.судді Ю.А.Зайцева