Рішення № 14353496, 17.03.2011, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.11 Справа № 8/10пд/2011

За позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Сєвєродонецьк Луганської області,

до Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль", м. Сєвєродонецьк Луганської області, -

про внесення змін до договору

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача представник не зявився ;

від відповідача Рожко Є.В. заступник начальника юридичного відділу, - довіреність №12-01-182/1578 від 27.10.10 року, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем заявлено вимогу про зобовязання відповідача внести зміни до договору №261 про постачання теплової енергії в гарячій воді, укладеного між сторонами у простій письмовій формі 20.10.2003 року, - а саме: укласти Додаткову угоду №1 від 17.09.09 року до останнього, згідно якій пункт 2.2 основного договору викласти у наступній редакції: "Кількість споживання дорівнює Q = 0,782 Гкал/рік"", - та вважати Додаткову угоду №1 від 17.09.2009 року укладеною з 17.09.2009 року.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 14.02.11 року до 28.02.11 року та з 28.02.11 року до 17.03.11 року - у звязку з неявкою представника позивача та невиконанням сторонами вимог суду в частині подання витребуваних доказів.

До початку судового засідання 17.03.11року відповідачем подано клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.

Позивач до судового засідання жодного разу не зявився без пояснення причин, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце судового слухання, що підтверджується матеріалами справи (а.с.1;33;37; та ін.).

Станом на день вирішення цього спору по суті від нього до суду не надійшла заява про відмову від позовних вимог або про їх зміну.

Відповідач відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав; у судовому засіданні пояснив, що вирішення спору залишає на розсуд суду.

І.Заслухавши відповідача, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

20.10.03 року між позивачем (споживач) та відповідачем (енергопостачальна організація) укладено договір №261 про постачання теплової енергії в гарячій воді, відповідно до якого енергопостачальна організація бере на себе зобовязання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобовязується сплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) у терміни, передбачені цим договором (п.1).

Теплова енергія постачається споживачу у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляція в період опалювального сезону; гаряче водопостачання (впродовж року) у приміщення площею 64,1 кв.м, яке знаходиться у м. Сєвєродонецьку, пр. Гвардійський, 54-а (п.2.1).

Сторони домовилися, що енергопостачальна організація постачає споживачу в період з 20.10.03 року до 20.10.04 року теплову енергію в гарячій воді в межах Q = 9 Гкал/рік"" з максимальним тепловим навантаженням ЕQ = 0,0045 Гкал/годину"" (п.2.2).

Зі змісту договору вбачається, що сторони врегулювали усі інші істотні умови договору, у тому числі: можливість розірвання договору та внесення до нього змін (п.8.1); порядок вирішення спорів у разі недосягнення згоди (п.8.2); термін дії договору, а саме: з 20.10.03 року по 20.10.04 року (п.10.1), з можливістю пролонгування терміну його дії на кожний наступний рік за умов, визначених у п.10.2 договору (а.с.7-9).

З обставин справи вбачається, що договір є чинним на час розгляду цього спору (а.с.11 та ін.).

Позивач стверджує, що він упродовж "довгих років" отримував неякісну теплову енергію, внаслідок чого був змушений 14.09.09 року демонтувати систему опалення та встановити автономне опалення у вищезгаданому приміщенні, однак через останнє проходять трубоводи централізованого опалення (стояки), через які відповідач подає теплову енергію іншим споживачам, які знаходяться у тому ж будинку (пр. Гвардійський, 54-а) (а.с.2-3), та частково отримує теплову енергію і сам позивач.

Останній вжив заходів до визначення за нових умов (після встановлення автономного опалення) середньорічних витрат тепла , яке він отримує від трубопроводів (стояків) відповідача, оскільки вони проходять через приміщення позивача, при цьому встановив, що в они становлять 0,782 Гкал/рік (а.с.12-13).

Відповідач не спростував та не оспорив документальні докази, надані позивачем у цій частині.

Керуючись пунктом 8.1 вищезгаданого договору, позивач запропонував відповідачеві внести зміни до останнього шляхом укладення Додаткової угоди №1.

З цією метою 17.09.09 року він спрямував на адресу відповідача проект Додаткової угоди №1 від 17.09.09 року, згідно якій запропонував внести зміни до пункту 2.2 основного договору, суть яких зводиться до того, що енегропостачальна організація постачає споживачу в період дії договору теплову енергію в гарячій воді в межах Q = 0,782 Гкал/рік"" (а.с.10;16).

Відповідач два примірники вказаної Додаткової угоди отримав 17.09.09 року, що документально підтверджено (а.с.16), однак про результати її розгляду позивача не повідомив до цього часу, - тобто дати вирішення спору судом.

Відповідач позов не спростував та не оспорив.

ІІ.Заслухавши відповідача, оцінивши наявні докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (частина 1 ст. 626 ЦКУ); він є обовязковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

Частиною 1 ст. 628 Кодексу встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За загальним правилом (частини 1-2 ст. 651 Цивільного кодексу) зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміни до договору вносяться у такій же формі, у якій укладено основний договір (ст. 654 ЦКУ).

Правові наслідки зміни або розірвання договору визначені у частинах 1 та 3 ст. 653 ЦКУ, а саме: у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Аналогічна норма викладена у частині 5 ст. 188 Господарського кодексу України.

З огляду на ці приписи чинного законодавства вимога позивача про визнання Додаткової угоди №1 від 17.09.09 року чинною з вказаної дати (тобто з 17.09.09 року) не підлягає задоволенню.

Як визначено у частинах 1-2 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

У відповідності до ст. 19 Закону України від 02.06.05 року №2633 "Про теплопостачання", яка визначає основні принципи господарювання, теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу; теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.

Виходячи з вищевикладеного, необхідність встановлення договірних відносин між сторонами у справі повязана безпосередньо з тим, що згідно зі ст. 19 вказаного Закону України ринок теплопостачання створюється на підставі договору.

Такий договір належить до категорії господарських та був укладений між позивачем і відповідачем (№261 від 20.10.03 року).

Дослідження судом його змісту показало, що він не містить заборони споживачеві отримувати теплову енергію від інших джерел (постачальників), у т.ч. шляхом встановлення автономного опалення; пунктом 8.1 договору передбачена можливість внесення змін до нього.

Стаття 188 Господарського кодексу України (далі ГКУ) передбачає порядок внесення змін та розірвання господарських договорів, зокрема, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача з пропозицією внести зміни до основного договору шляхом укладення Додаткової угоди №1 від 17.09.09 року, однак теплопостачальною організацією (відповідачем) не було вжито заходів до її розгляду у відповідності з приписами ст. 188 ГКУ.

Частинами 3-4 статті 188 ГК України встановлено, що сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Позивач скористався цим правом.

З аналізу змісту статті 188 Господарського кодексу України вбачається, що вона не містить припису про обовязкове дотримання 20-тиденного строку звернення з позовом до суду у разі недосягнення згоди щодо усіх умов додаткової угоди як форми та способу внесення змін до основного договору.

В той же час позивач не надав до справи будь-яких доказів, чому він з позовом до суду звернувся лише 28.01.11 року, хоча про порушення свого права дізнався не пізніше 17 жовтня 2009 року (20 днів на розгляд проекту Додаткової угоди №1 плюс 10 днів - час поштового пробігу).

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про спонукання відповідача укласти Додаткову угоду №1 від 17.09.09 року до основного договору №261 від 20.10.03 року у вищезазначеній редакції позивача є законодавчо обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України, суд покладає судові витрати на позивача пропорційно сумі задоволених позовних вимог, а саме:

державне мито у сумі 42,50 грн. (85,00 грн. : 2);

витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн. 236,00 грн. : 2).

Решта судових витрат покладаються на позивача.

На підставі викладеного, ст.ст.11,16,202,626,628-629,651,653,654,714 Цивільного кодексу України, ст.ст.20,188 Господарського кодексу України, ст. 19 Закону України від 02.06.05 року №2633 "Про теплопостачання", керуючись ст.ст.4-3,ч.3 ст.22,ст.ст.32-34,36,43,44,47-1,49, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити частково.

2.Викласти Додаткову угоду №1 від 17.09.2009 року до Договору №261 про постачання теплової енергії в гарячій воді, укладеного 20.10.2003 року між Державним підприємством "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, - у редакції позивача, а саме:

"Викласти пункт 2.2 Договору у наступній редакції: „Енергопостачальна організація постачає Споживачу в період з "__"____20__ року до "__"___20__ року теплову енергію в гарячій воді в межах Q рік = 0,782 Гкал/рік".

3.Стягнути з Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль", ідентифікаційний код 00131050, яке знаходиться за адресою: місто Сєвєродонецьк Луганської області, Сєвєродонецька ТЕЦ, - на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, мешкає за адресою: АДРЕСА_2, - витрати по сплаті державного мита у сумі 42 (сорок дві) грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп.; видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5.Решту судових витрат покласти на позивача.

У судовому засіданні 17.03.11 року оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 21 березня 2011 року.

Суддя А.П.Середа