Рішення № 14352759, 24.02.2011, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" лютого 2011 р.Справа № 5013/121/11 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Тимошевської В.В. при секретарі судового засідання Безчасній Н.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 5013/121/11

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Черкаси

до відповідача: Фермерського господарства "Родючість", Кіровоградська область, Голованівський район, с. Розкішне

про стягнення коштів

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_2, довіреність № 288 від 23.02.2011р.;

від відповідача - участі не брали.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з селянського фермерського господарства "Родючість" заборгованості щодо оплати поставки товару карбаміду у сумі 30 000 грн., 919,80 грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, 180,00 грн. 3% річних, 303,30 грн. інфляційних витрат та витрат на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Заявою від 18.02.2011 р. позивач зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення пені та просить стягнути 459,90 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по оплаті вартості отриманого товару.

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 04.02.2011 р. подану позовну заяву прийнято судом до розгляду та порушено провадження у справі № 5013/121/11. Розгляд справи в судове засідання призначено на 24.02.2011р.

В судовому засіданні 24.02.2011р. представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач участі повноважного представника в судове засідання по даній справі не забезпечив, витребуваних документів до суду не подав, хоча належним чином сповіщений про дату, час і місце проведення засідання у даній справі, що підтверджується повідомленням органу поштового зв'язку від 12.02.2011 р. (а.с. 36).

Жодних клопотань щодо причин та неможливості прийняти участі в засіданні суду і подати витребувані судом документи відповідачем не подано.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторони - це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Господарський суд при вирішенні спору враховує, що правильним найменуванням відповідача згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є фермерське господарство "Родючість", ідентифікаційний код 24714454 (а.с. 23-25).

З урахуванням наведеного, враховуючи належне повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання, господарський суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача та за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Вказуючи на отримання фермерським господарством "Родючість" від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 карбаміду в кількості 18 тон, позивач просить стягнути з відповідача несплачену вартість названого товару, що складає 30 000,00 грн.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Згідно ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, у тому числі, внаслідок дій суб'єктів господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи, за видатковою накладною № РН - 0000295 від 28.04.2010 р. позивачем передано, а відповідачем прийнято карбамід в кількості 18 тон на загальну суму 43 200,00 грн. (а.с. 13).

Вказана накладна підписана як фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, так і повноважною особою фермерського господарства "Родючість"; підписи скріплені мокрими печатками сторін.

На отримання названого вище товару відповідачем виписано довіреність ЯПП № 724631 від 28.04.2010 р. (а.с.14).

Таке оформлення документів відповідає вимогам Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей затвердженої наказом Міністерства фінансів України за № 99 від 16.05.1996р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996р. за № 293/1318. Так, згідно пункту 2 даної Інструкції сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

28.04.2010 р. позивачем виписано рахунок-фактуру для оплати вартості отриманого відповідачем товару на суму 43 200,00 грн. (а.с. 15).

Поміж тим, відповідач за отриманий товар - карбамід в кількості 18 тон, розрахувався лише частково в сумі 13 200,00 грн., що підтверджується випискою банку від 03.08.2010р. (а.с. 22).

Залишок неоплаченої відповідачем вартості товару становить 30 000,00 грн.

Наведені вище фактичні дії сторін свідчать про існування між позивачем та відповідачем відносин поставки.

Відповідно до ст. 264 Господарського кодексу України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

В силу ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач звертався до фермерського господарства "Родючість" з вимогою № 87 від 01.11.2010 р. та претензією № 1 від 22.11.2010 р. про сплату заборгованості в сумі 30 000,00 грн. (а.с. 17, 19-20), які залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

За приписами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказаним нормам кореспондують приписи ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів повної оплати фермерським господарством "Родючість" суми поставленого товару, господарський суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 30 000 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Є обґрунтованими і підлягають задоволенню заявлені позивачем 3% річних за період з 12.11.2010р. по 24.01.2011р. в сумі 180,00 грн. та інфляційні витрати в сумі 303,30 грн. за період з листопада 2010 р. по грудень 2010 р. включно, згідно розрахунку наведеному у позовній заяві (а.с. 7).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який построчив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора, зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказане право кредитора є самостійним способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Наявність підстав для стягнення зазначених платежів не потребує обов'язкового їх зазначення в умовах договору.

Крім того, порушення зобов'язання є підставою для застосування штрафних санкцій.

На вказаних підставах позивач просить стягнути з відповідача за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання пеню в сумі 459,90 грн. за період з 12.11.2010р. по 24.01.2011р.

Відповідно до ст. ст. 217, 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Водночас, ст. 546 Цивільного кодексу України визначено, що вказані штрафні санкції є видом забезпечення виконання зобовязання. При цьому, відповідно до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення зобовязання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення зобовязання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Однак, між сторонами письмовий правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання не вчинено. Ані виду штрафної санкції за порушення грошового зобов'язання, ані її розміру сторонами не визначено.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, на яку посилається позивач, визначено порядок застосування санкцій за порушення грошового зобов'язання передбачено. Оскільки в названій нормі не визначено розміру цих санкцій, вони повинні бути конкретизовані у договорі.

З огляду на викладене, враховуючи те, що сторони не узгодили питання щодо застосування штрафних санкцій за порушення зобовязань, господарський суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення пені в сумі 459,90 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3 000,00 грн. витрат на правову (юридичну) допомогу.

В позовній заяві відповідач обґрунтовує зазначені витрати, як понесенні збитки та як судові витрати.

В заяві від 18.02.2011 р. позивач кваліфікує зазначені витрати як збитки, а в заяві від 24.02.2011 р. - як судові витрати.

Господарський суд зазначає, що заявлена позивачем грошова сума, яка витрачена ним у зв'язку з отриманням юридичних послуг від іншої особи безпосередньо, не може розглядатись як завдані йому (позивачу) відповідачем збитки у розумінні положень частини 1 ст. 225 Господарського кодексу України, оскільки такі витрати не знаходяться у необхідному причинно-наслідковому зв'язку з фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань.

Стаття 44 Господарського процесуального кодексу України відносить до складу судових витрат державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи.

Оскільки витрати на правову (юридичну) допомогу понесені позивачем у зв'язку з реалізацією його процесуальних прав у розгляді даної справи (а.с. 26-29), господарський суд вважає підставним віднесення позивачем за заявою від 24.02.2011 р. таких витрат до судових витрат, які підлягають відшкодуванню в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 30 483,30 грн., з якої: 30 000,00 грн. заборгованість щодо оплати товару, 180,00 грн. 3% річних та 303,30 грн. інфляційні витрати. У задоволенні позовних вимог в іншій частині господарський суд відмовляє.

У відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 75, 82, 84, 85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з фермерського господарства "Родючість" (26550, Кіровоградська область, Голованівський район, с. Розкішне, ідентифікаційний код 24714454, п/р 26000060213663 у Кіровоградському РУ "Приватбанк" м. Кіровоград, МФО 323583) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, п/р НОМЕР_2 АТ "БМ Банк" м. Київ, МФО 380913) - 30 483,30 грн. заборгованості, з якої: 30 000 грн. основна заборгованість, 180,00 грн. 3% річних та 303,30 грн. інфляційні витрати, а також 304,83 грн. державного мита, 232,49 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 2 955,41 грн. витрати на правову допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Згідно частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дане рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя В.В. Тимошевська

Повне рішення складено 01.03.2011 р.