Постанова № 14336112, 14.03.2011, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2011 року м.ПолтаваСправа № 2а-1670/1237/11 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Костенко Г.В.,

при секретарі Протас О.М.,

за участю: представника позивача - Сташків Ю.В.

представника відповідача - Шкіля О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеральфа"до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської областіпро скасування податкових повідомлень рішень, -

В С Т А Н О В И В:

14 лютого 2011 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеральфа"звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської областіпро скасування податкових повідомлень рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією (далі Кременчуцька ОДПІ) була проведена документальна невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеральфа" (далі ТОВ "Інтеральфа") з податкової звітності з податку на додану вартість за травень 2010 року. За результатами перевірки був складений акт перевірки № 3365/15-522/33589011 від 29.06.2010 року. На підставі даного акту Кременчуцькою ОДПІ було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000351550/0/2207 від 08 липня 2010 року про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 16625,28 грн., з них за основним платежем 13854,40 грн. та штрафні санкції в сумі 2270,88 грн. Позивач оскаржив дане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку, скарги позивача залишені без задоволення та прийняті податкові повідомлення-рішення 0000351550/1/3189 від 27 вересня 2010 року, № 0000351550/3/199 від 07 лютого 2011 року про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 16625,28 грн., з них за основним платежем 13854,40 грн. та штрафні санкції в сумі 2270,88 грн. Позивач вважає вказані рішення винесені з порушенням вимого чинного законодавства та просить суд скасувати спірні податкові повідомлення-рішення.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

В судовому засіданні та у письмових запереченнях представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, у запереченні на позовну заяву посилається на те, що перевірка проведена відповідно до вимог законів України та відомчих нормативних актів.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, вивчивши та дослідивши наявні в матеріалах справи документи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

В період з 24.06.2010 року по 29.06.2010 року Кременчуцькою ОДПІ проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ "Інтеральфа" з податкової звітності з податку на додану вартість за травень 2010 року.

За наслідками перевірки складено акт № 3365/15-522/33589011 від 29.06.2010 року (далі Акт), в якому зафіксовано порушення позивачем:

- пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” № 168/97 ВР від 03.04.1997 року, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму 13854,40 грн.

На підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення рішення № 0000351550/0/2207 від 08 липня 2010 року про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 16625,28 грн., з них за основним платежем 13854,40 грн. та штрафні санкції в сумі 2270,88 грн.

Позивач скористався правом оскарження спірного податкового повідомлення-рішення до Кременчуцької ОДПІ відповідно до вимог пп.5.2.2 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". За результатам розгляду первинної скарги позивача Кременчуцька ОДПІ прийняла рішення від 14.09.2010 року № 36170/10/25-010, яким скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін. При цьому на адресу підприємства було надіслано податкове повідомлення-рішення № 0000351550/1/3189 від 27.09.2010 року про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 16625,28 грн., з них за основним платежем 13854,40 грн. та штрафні санкції в сумі 2270,88 грн.

Рішенням ДПА у Полтавській області № 3025/10/25-011 від 18.11.2010 року скарга позивача залишена без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення без змін.

Рішенням ДПА у України від 21.01.2011 року № 572/6/25-0115 скарга позивача залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін. При цьому на адресу підприємства було надіслано податкове повідомлення-рішення № 0000351550/3/199 від 07.02.2011 року про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 16625,28 грн., з них за основним платежем 13854,40 грн. та штрафні санкції в сумі 2270,88 грн.

Позивач не погодився з даними податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх до суду.

Завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень

Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Досліджуючи питання правомірності визначення Кременчуцькою ОДПІ податкових зобов`язань з податку на додану вартість, суд встановив наступне.

Згідно ст. 11 Закону України від 4 грудня 1990 року N 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" (далі Закон України № 509) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обовязкові платежі), крім Національного банку та його установ.

Підпунктом 7.7.5. п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р. № 168/97-ВР встановлено, що протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Згідно пп. 1.7. п. 1 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року N 327 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за N 925/11205 (далі Порядок) факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до пп. 2.3.4 п. 2.3 п. 2 Порядку не допускається відображення в акті необґрунтованих даних, а також суб`єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб`єкта господарювання.

Згідно абзацу "в" пп. 4.2.2. п.4.2. ст.4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо внаслідок проведення камеральної перевірки контролюючий орган виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано до Кременчуцької ОДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2010 року, яка отримана відповідачем 16 червня 2010 року.

В акті про результати документальної невиїзної перевірки податкової звітності з податку на додану вартість № 3365/15-522/33589011 від 29.06.2010 року зазначено, що при перевірці використані: Декларація по ПДВ за травень 2010 року з додатками та комп'ютерні автоматизовані інформаційні системи.

У Висновку акта про результати документальної невиїзної перевірки податкової звітності з податку на додану вартість № 3365/15-522/33589011 від 29.06.2010 року встановлено порушення пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями) ТОВ "Інтреальфа" в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму 13854,40 грн.

Як вбачається з акту перевірки у перевіряємому періоді позивач уклав договір з ТОВ "Ресурс сервіс" на придбання газу.

Перевіркою встановлено, що згідно даних декларацій з податку на додану вартість за І квартал 2010 року основні фонди та запаси відсутні, згідно розрахунку комунального податку за І квартал 2010 року на підприємстві значиться 1 працівник. Тобто, відсутні трудові відносини. Підприємство за травень 2010 року не прозвітувалось.

Також, як вставлено під час перевірки позивач уклав договір з ТОВ "М-Нафта" на придбання нафтопродуктів.

Перевіркою встановлено, що згідно даних декларації з податку на прибуток за І квартал 2010 року основні фонди станом на 01.01.2010 року відсутні, запаси станом на 01.04.2010 року 222,9 тис.грн. Згідно розрахунку комунального податку за І квартал 2010 року на підприємстві значиться 4 працівника. Актом № 147 від 15.06.2010 року анульовано свідоцтво платника ПДВ ТОВ "М-Нафта".

На підставі викладеного перевіряючий дійшов висновку про безпідставність віднесення позивачем сум за цими операціями до податкового кредиту з ПДВ.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, податкові накладні видаються платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За приписами пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно з п. 6.2. Наказу Державної податкової адміністрації України № 165 від 30 травня 1997 року, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

У якості підстав, з яких податковий орган дійшов висновків про порушення ТОВ "Інтеральфа" вимог податкового законодавства у акті перевірки № 3365/15-522/33589011 від 29.06.2010 року відповідач зазначає програмне забезпечення "Системи автоматизоване співставлення податкового кредиту та зобовязань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість".

Суд констатує, що аналіз норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" свідчить, що програмне забезпечення "Системи автоматизоване співставлення податкового кредиту та зобовязань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість" до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що згадане програмне забезпечення не є у розумінні Закону N 996-XIV та Наказу ДПА України № 327 від 10.08.05р., зареєстрованого в Мінюсті України за № 925/11205 доказом підтвердження наявності факту порушення вимог податкового законодавства.

На виконання вказаних договорів, були виписані податкові накладні № 52810 від 28.05.2010 року та № 00797 від 31.05.2010 року.

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники ПДВ.

Приписами п.9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року встановлено, що реєстрація платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Згідно ч.2 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ч.2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" № 755-ІУ від 15 травня 2003 року, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Окремо суд зазначає, що згідно вимог п.4 ст.91 Цивільного Кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно із ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

З урахуванням зокрема тієї обставини, що на момент здійснення господарських операцій, продавці товарів, робіт, послуг знаходилися в Єдиному державному реєстрі, мали свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ, віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими операціями є цілком законним та обґрунтованим.

Подальше ненадання такими підприємствами контрагентами податкової звітності, чи не визнання її податковим органом, як такої, саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних. Закон України "Про податок на додану вартість" не містить відповідних норм, які б зобовязували замовника товарів, робіт, послуг слідкувати та контролювати подачу звітності податковим органам з боку виконавця робіт чи постачальника товарів.

З аналізу положення вище зазначених законодавчих та нормативно правових актів вбачається, що покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Відповідно до п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Приписами ст.ст. 19, 58, 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно з п.1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, платником податку є особа, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до п.10.2 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п.10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Матеріалами справи встановлено, що податкові накладні вимогам Закону України "Про податок на додану вартість" відповідають, виписані підприємствами ТОВ "М-Нафта" та ТОВ "Ресурс сервіс", що станом на момент спірних правовідносин є платниками ПДВ. Під час здійснення господарських операцій перебували на обліку в Органах ДПІ, на час вчинення угод знаходилися в ЄДРПОУ, що відповідає вимогам підпункту 7.2.4 п. 12 ст. 1 Закону, де закріплено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що відповідачем в акті перевірки необґрунтовано зроблено висновок про порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року з тих підстав, що контрагенти позивача ухилилися від виконання обов'язків, передбачених вимогами чинного законодавства України, оскільки, несплата податку контрагентами (в тому числі, внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування позивачем податкового кредиту.

Пп. 10.1., 10.2. ст.10 Закону України "Про податок на додану вартість", передбачають, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по роботах, наданих виконавцем, податкова декларація якого не визнана податковою звітністю, за умови, що такий виконавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про невідповідність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0004292302\1 від 16.11.2010 року дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства.

Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеральфа" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області про скасування податкових повідомлень рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області № 0000351550/0/2207 від 08 липня 2010 року, № 0000351550/1/3189 від 27 вересня 2010 року, № 0000351550/3/199 від 07 лютого 2011 року.

Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеральфа" витрати по сплаті судового збору в розмірі 3,40 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 21 березня 2011 року.

СуддяГ.В. Костенко