Постанова № 14311644, 17.11.2010, Київський окружний адміністративний суд

УКРАЇНА

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2010 року місто Київ № 2а-4374/10/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Музиченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю

позивача:

представника позивача: - ОСОБА_1,

- ОСОБА_2, відповідача: - Колодія О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області, про визнання нечинним податкового повідомлення рішення від 25 квітня 2007 року № 0001321701/3, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, субєкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1, 14 травня 2007 року звернувся до Господарського суду Київської області з адміністративним позовом про визнання нечинним податкового повідомлення рішення від 25 квітня 2007 року № 0001321701/3 до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області.

Постановою Господарського суду Київської області від 17 липня 2007 року в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду, позивач 23 липня 2007 року звернувся з заявою про апеляційне оскарження (вх. № 11245 від 23.07.2007 року) постанови Господарського суду Київської області від 17 липня 2007 року по адміністративній справі № А4/244-07.

10 серпня 2007 року позивач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного адміністративного суду через Господарський суд Київської області на постанову Господарського суду Київської області від 17 липня 2007 року по адміністративній справі № А4/244-07, в якій просив суд скасувати постанову Господарського суду Київської області від 17 липня 2007 року по адміністративній справі № А4/244-07 та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов повністю та визнати нечинним податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 25 квітня 2007 року № 0001321701/3.

12 серпня 2008 року Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, а постанову Господарського суду Київської області від 17 липня 2007 року залишено без змін.

28 серпня 2008 року позивач, не погодившись з рішенням Київського апеляційного адміністративного суду, подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на постанову Господарського суду Київської області від 17 липня 2007 року по адміністративній справі № А4/244-07 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2008 року по справі № 22а-4308/08.

12 грудня 2009 року ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Господарського суду Київської області від 17 липня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2008 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 січня 2010 року адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 19 лютого 2010 року на 13 годину 00 хвилин.

19 лютого 2010 року ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва справу передано до Київського окружного адміністративного суду.

Київським окружним адміністративним судом прийнято справу до провадження та призначено до судового розгляду.

В судове засідання зявилися: позивач, представник позивача, позовні вимоги підтримали. Представник відповідача позов не визнав.

Позивач та представник позивача надали суду додаткові докази по справі, а саме:

- ксерокопії договорів;

- ксерокопії актів приймання передачі виконаних робіт;

- ксерокопія виписки про рух коштів позивача в АБ «Київська Русь»;

- письмові пояснення позивача.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що податкове повідомлення рішення від 25 квітня 2007 року № 0001321701/3 прийняте на підставі Акту № 31/17-164/НОМЕР_1 від 2 жовтня 2006 року Про результати невиїзної планової документальної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обовязкових платежів) субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) за період з 01.01.2004 року по 30.06.2006 року є неправомірним і прийняте без урахування всіх обставин справи.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав викладених у письмових запереченнях.

Судом встановлено, що Вишгородською державною податковою інспекцією була проведена планова виїзна перевірка, за результатом якої складено акт перевірки № 31/17-164/НОМЕР_1 від 02.10.2006 року і були виявлені наступні порушення:

1. Підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями) занижено податкове зобовязання з податку на додану вартість:

- в ІІІ кварталі 2004 року в сумі 5726, 6 гривень;

- в ІV кварталі 2004 року в сумі 11635, 4 гривні;

- в І кварталі 2005 року в сумі 7018, 8 гривні;

- в ІІ кварталі 2005 року в сумі 11635, 4 гривні;

- в ІІІ кварталі 2005 року в сумі 14444, 0 гривні;

- в ІV кварталі 2005 року в сумі 13134, 7 гривні;

- в січні 2006 року в сумі 1348, 0 гривні;

- в лютому 2006 року в сумі 8509, 5 гривні;

- в березні 2006 року в сумі 3481, 9 гривні;

- в квітні 2006 року в сумі 7690, 23 гривні;

- в травні 2006 року в сумі 3416, 1 гривні;

- в червні 2006 року в сумі 3881, 93 гривні.

2. Підпункту «б» пункту 19 статті 19 Закону України від 22.05.2003 року № 889- ІV «Про податок з доходів фізичних осіб» (зі змінами та доповненнями), пункту 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку, затвердженого Наказом ДПА України від 29.09.2003 року № 451, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.10.2003 року за № 960/8281, субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1 в податкових розрахунках форми № 1-ДФ за відповідний період виплачені суми доходів приватним підприємцям не відображені .

3. Підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України від 22.05.2003 року № 889- ІV «Про податок з доходів фізичних осіб» (зі змінами та доповненнями), субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1 податок з доходів фізичних осіб утриманий із заробітної плати працівників перерахувався своєчасно, але не в повній мірі.

Даний Акт позивачем було отримано 5 жовтня 2006 року, що підтверджується його підписом на останній сторінці вищезазначеного Акту.

За результатами перевірки, на підставі Акту № 31/17-164/НОМЕР_1 від 2 жовтня 2006 року, Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області винесено податкове повідомлення рішення від 9 жовтня 2006 року № 0001321701/0, сума податкового зобовязання якого становить 93719, 96 гривень.

Податкове повідомлення рішення від 9 жовтня 2006 року № 0001321701/0 було оскаржене позивачем до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області 20 жовтня 2006 року.

Рішенням Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 10 листопада 2006 року № 15708/7/25-010 про розгляд скарги вирішено продовжити термін розгляду скарги від 20 жовтня 2006 року до 20 грудня 2006 року.

Відповідно до Рішення про результати розгляду скарги від 1 грудня 2006 року № 16777/10/25-010/23, Державна податкова інспекція у Вишгородському районі Київської області вирішила податкове повідомлення рішення від 9 жовтня 2006 року № 0001321701/0 щодо визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість на суму 93719, 96 гривень зменшити в частині визначення суми податкового зобовязання за основним платежем на суму 902, 96 гривні та в частині застосування штрафної (фінансової) санкції на суму 451, 48 гривні. Зобовязати працівників відділу оподаткування фізичних осіб Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області відповідно до вимог пункту 6.5 статті 6 Закону України від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (зі змінами та доповненнями) надіслати субєкту підприємницької діяльності фізичній особі ОСОБА_1 податкове повідомлення рішення щодо зменшення податкового зобовязання з податку на додану вартість за результатами розгляду скарги субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 від 20 жовтня 2006 року.

На підставі рішення про розгляд скарги від 1 грудня 2006 року № 16777/10/25-010/23 Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області винесено податкове повідомлення рішення від 7 грудня 2006 року № 0001321701/1, згідно якого позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 92817, 00 за основним платежем, 46408, 5 за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із вищезазначеним податковим повідомленням рішенням, позивачем була подана скарга 13 грудня 2006 року на податкове повідомлення рішення від 7 грудня 2006 року № 0001321701/1.

Рішенням Державної податкової адміністрації в Київській області від 5 лютого 2007 року № 32/Б/25-92/329, податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 9 жовтня 2006 року № 0001321701/0 з урахуванням рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 1 грудня 2006 року № 16777/10/25-010/23 про результати розгляду скарги залишено без змін, а скаргу без задоволення.

5 лютого 2007 року Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області було винесено податкове повідомлення рішення № 0001321701/2, яким визначено податкове зобовязання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на суму 139225, 5 гривень.

Не погоджуючись з рішенням Державної податкової адміністрації в Київській області від 5 лютого 2007 року, позивач 13 лютого 2007 року звернувся зі скаргою до Державної податкової адміністрації України на рішення від 5 лютого 2007 року № 32/Б/25-92/329 про результати розгляду скарги та податкове повідомлення рішення від 5 лютого 2007 року № 0001321701/2, в якій просив скаргу задовольнити повністю, скасувати рішення від 5 лютого 2007 року № 32/Б/25-92/329 про результати розгляду скарги, прийняте ДПА у Київській області та скасувати податкове повідомлення рішення від 5 лютого 2007 року № 0001321701/2, винесеного Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області.

19 квітня 2007 року Державною податковою адміністрацією України винесено рішення № 1912/Б/25-0315 про результати розгляду повторної скарги, в якому вирішено залишити без змін податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 9 жовтня 2006 року № 0001321701/0 з урахуванням рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 1 грудня 2006 року № 16777/10/25-010/23, прийнятого за розглядом первинної скарги (від 7 грудня 2006 року № 0001321701/1 і від 5 лютого 2007 року № 0001321701/2) та рішення Державної податкової адміністрації у Київській області від 5 лютого 2007 року № 32/Б/25-92/329, прийняте за розглядом повторної скарги субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1, а скаргу без задоволення.

На підставі рішення Державної податкової адміністрації України про результати розгляду повторної скарги, відповідачем було винесено податкове повідомлення рішення від 25 квітня 2007 року № 0001321701/3, згідно якого позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 139225, 5 гривень, яке і є предметом даного адміністративного позову.

З пояснень позивача та представника позивача та наявних в матеріалах справи письмових доказів встановлено, що позивач здійснював перевезення вантажів за договорами заявками резидентів України вантажними автомобілями, орендованими в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Альбі» (ідентифікаційний номер: 19480008) згідно договорів:

- договір оренди вантажного автомобіля з напівпричепом № 30 від 1 жовтня 2003 року строком до 31.12.2003 року, згідно умов якого в тимчасове володіння та користування взято автомобіль марки «DAF» 1996 року випуску, шасі № НОМЕР_5, який належить орендодавцю Товариству з обмеженою відповідальністю «Альбі» на підставі технічного паспорту автомобіля серії НОМЕР_6, виданого Вишгородським МРЕВ ДАІ УМВС України в Київській області 23 вересня 2003 року, державний номерний знак НОМЕР_2. Напівпричіп «PACTON» 1994 року випуску, шасі НОМЕР_7, який належить орендодавцю Товариству з обмеженою відповідальністю «Альбі» на підставі технічного паспорту автомобіля серії НОМЕР_8, виданого Вишгородським МРЕВ ДАІ УМВС України в Київській області 23 вересня 2003 року, державний номерний знак НОМЕР_3;

- договір оренди вантажного автомобіля з напівпричепом № 31/4 від 1 липня 2004 року строком на 20 місяців від 1 липня 2004 року до 28 лютого 2006 року, згідно умов якого в тимчасове володіння та користування взято автомобіль марки «DAF» 1996 року випуску, шасі № НОМЕР_5, який належить орендодавцю Товариству з обмеженою відповідальністю «Альбі» на підставі технічного паспорту автомобіля серії НОМЕР_6, виданого Вишгородським МРЕВ ДАІ УМВС України в Київській області 23 вересня 2003 року, державний номерний знак НОМЕР_2. Напівпричіп «PACTON» 1994 року випуску, шасі НОМЕР_7, який належить орендодавцю Товариству з обмеженою відповідальністю «Альбі» на підставі технічного паспорту автомобіля серії НОМЕР_8, виданого Вишгородським МРЕВ ДАІ УМВС України в Київській області 23 вересня 2003 року, державний номерний знак НОМЕР_3;

- договір оренди вантажного автомобіля № 31/5 від 12 вересня 2005 року строком на 12 місяців від 12 вересня 2005 року до 11 вересня 2006 року, згідно умов якого в тимчасове володіння та користування взято автомобіль марки «DAF 95.380 XF» 1998 року випуску, шасі № НОМЕР_9, який належить орендодавцю Товариству з обмеженою відповідальністю «Альбі» на підставі технічного паспорту автомобіля серії НОМЕР_10, виданого Вишгородським МРЕВ ДАІ УМВС України в Київській області 8 вересня 2005 року, державний номерний знак НОМЕР_4.

Відповідно до статті 800 Цивільного кодексу України наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу.

Так, після взяття в оренду транспортних засобів безпосередньо СПД ОСОБА_1, без залучення будь-яких інших осіб, в якості перевізників, в тому числі і без залучення ТОВ «Альбі» було укладено ряд договорів спрямованих на перевезення вантажів в межах та за межами митної території України.

Під час здійснення міжнародного перевезення вантажів ОСОБА_1 відповідно до положень підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість» застосовувалась 0 % ставка податку на додану вартість та відображались обсяги операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою в податкових деклараціях.

Однак, як вже було зазначено, 02.10.2006 року Вишгородською державною податковою інспекцією була проведена планова виїзна перевірка, за результатом якої складено акт перевірки № 31/17-164/НОМЕР_1 від 02.10.2006 року та прийнято податкове повідомлення рішення № 0001321701/0 від 07.12.2006 року, згідно якого з посиланням на підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість» донараховане податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 93719, 96 грн. та нарахована штрафна (фінансова) санкція з цього ж податку у розмірі 46859,98 грн.

Відповідно до підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість» поставка послуг з міжнародного перевезення пасажирів, їхнього багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також поставка міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту (місця) їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) за межами державного кордону України, між пунктами, які знаходяться за межами державного кордону України, а також від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) за межами державного кордону України до пункту (місця) їх митного оформлення на території України оподатковується за ставкою 0% до бази оподаткування.

Якщо поставка послуг (перелічених вище) з міжнародного перевезення пасажирів, їхнього багажу, вантажів чи з міжнародних відправлень здійснюється у вигляді продажу квитків, інших проїзних документів, укладення брокерських, агентських, комісійних чи інших договорів (рахунків) з посередниками або довіреними особами, то винагорода таких осіб оподатковується за ставкою, передбаченою підпунктом 6.1.1 пункту 6.1 цієї статті 20 % бази оподаткування.

В обґрунтування своєї позиції, щодо відсутності у СПД ОСОБА_1 достатніх правових підстав для застосування 0% ставки податку на додану вартість Вишгородська ДПІ посилається на товарно-транспортні накладні, в графі 23 для підпису та штампу перевізника - стоїть штамп ТОВ «Альбі» та підпис СПД ОСОБА_1 На підставі цього, податкова робить висновок, що факту підтвердження міжнародного перевезення саме СПД ОСОБА_1 не встановлено, перевезення здійснило ТОВ «Альбі», а СПД ОСОБА_1 здійснював не що інше як посередницьку діяльність у вигляді надання транспортно-експедиторських послуг, вказані обставини і стали для відмови у задоволенні позову, відповідно до постанови Господарського суду Київської області, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду.

У звязку з неналежним дослідженням всіх обставин у справі, ухвалою Вищого адміністративного суду були скасовані постанова Господарського суду Київської області та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду, справо направлено на новий розгляд.

Задовольняючи позовні вимоги СПД ОСОБА_1 суд виходить з наступного.

На час здійснення СПД ОСОБА_1 операцій з поставки транспортних послуг автомобільним транспортом по перевезенню вантажу за межами державного кордону України автомобілі, якими здійснювались перевезення перебували в його законному користуванні (вищеперелічені договори оренди). Так, відповідно до статті 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» а втомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є субєкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Водії автомобілів на яких здійснювалось перевезення вантажів перебували з позивачем в трудових відносинах, що підтверджується копіями трудових книжок (наявні в матеріалах справи).

Також, слід зазначити, що суд для зясування всіх обставин справи витребував у позивача усі оригінали договорів перевезення за 2004, 2005, 2006 роки, акти приймання передачі, рахунки фактури, податкові накладні за 2004, 2005, 2006 роки та оригінал виписки з банківського рахунку.

Судом встановлено, що всі договори перевезення двосторонні, укладені безпосередньо між клієнтом і позивачем як перевізником. СПД ОСОБА_1 не залучав до виконання власних зобовязань по договорах перевезення ТОВ «Альбі» чи будь-яких інших осіб.

Договори оренди транспортних засобів укладені між ТОВ «Альбі» (Орендодавець) та СПД ОСОБА_1 (Орендар), на які у своїх запереченнях посилається відповідач, зазначаючи, що позивач виступав посередником, засвідчують лише факт відсутності у власності СПД ОСОБА_1 на праві власності транспортних засобів і створюють правову підставу для користування чужими транспортними засобами під час надання послуг з перевезення вантажів.

По кожному договору перевезення складно акти приймання-передачі, які так само як і товарно-транспортні накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і є первинними бухгалтерськими документи, які фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій. В кожному акті зазначаються підстави його складення, якими є договори перевезення. СПД ОСОБА_1 по всіх договорах перевезення та актах до них виступає перевізником.

Більш того, серед договорів перевезення, укладених СПД ОСОБА_1 як стороною перевізником, наявні договори перевезення в яких стороною клієнтом виступали експедитори, серед яких:

- Договір №1358 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 26.01.2006 року, укладений між ТОВ «Арт Логістика» (експедитор) та СПД ОСОБА_1 (перевізник);

- Договір № 54 на виконання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні від 20.06.2006 року, укладений між ПП «Автоцентр Алтранс» (експедитор) та СПД ОСОБА_1 (перевізник);

- Договір №02/03/06 транспортного експедирування на організацію перевезення автомобільним транспортом в міжнародному і внутрішньому сполученні від 02.03.2006 року, укладений між СПД ОСОБА_4 (експедитор) та СПД ОСОБА_1 (перевізник);

- Договір №14/03 на перевезення та транспортно-експедиційне обслуговування вантажів від 22.03.2006 року, укладений між СПД ОСОБА_5 експедитор) та СПД ОСОБА_1(перевізник);

- Договір транспортно-експедиційного обслуговування від 25.01.2006 року, укладений між ТОВ «Автосвіт» (експедитор) та СПД ОСОБА_1 (перевізник).

У судовому засіданні досліджувалась довідка Акціонерного банку «Київська Русь» про рух коштів на банківському рахунку СПД ОСОБА_1 з якої вбачається, що всі розрахунки за надані послуги проводились безпосередньо між клієнтами та СПД ОСОБА_1 як перевізником. Жодних інших коштів, окрім орендної плати за користування транспортними засобами по договорах оренди вантажних автомобілів на рахунок ТОВ «Альбі» з рахунку СПД ОСОБА_1 не перераховувалось. Також зі сторони ТОВ «Альбі» грошові кошти на рахунок СПД ОСОБА_1 не надходили.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами суд виходить з наступного.

Відповідно до Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ), до якої Україна приєдналася 01.08.2006 року, міжнародна товарно-транспортна накладна ( CMR ) підтверджує факт приймання-передачі вантажу та наявність договірних відносин між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем). Однак, виходячи лише з товарно-транспортної накладної не завжди можна чітко визначити хто по ній виступає перевізником. Для цього необхідно дослідити всі первинні документи.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України» від 01.02.2006 року № 80 (зі змінами і доповненнями) CMR належить до документів, необхідних для здійснення митного контролю та оформлення товарів. Тому при перевезенні товарів автомобільним транспортом наявність CMR є обовязковою.

Конвенція передбачає, що CMR має силу договору перевезення та складається на кожну партію товару в трьох примірниках: один залишається у вантажовідправника, другий слідує з вантажем і передається вантажоодержувачу, третій призначений для перевізника. Оскільки всі товарно-транспортні накладні знаходяться саме в СПД ОСОБА_1, що підтверджено перевіркою, це є ще одним доказом того, що СПД ОСОБА_1 виступив по всіх договорах безпосереднім перевізником

Згідно з положенням Конвенції Правила № 363 - Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 року № 363 (зі змінами і доповненнями) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Що стосується застосування товарно-транспортної накладної та осіб, для яких її наявність є обовязковою, то згідно пункту 11.1 розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно пунктів 11.4, 11.5, 11.6, 11.7 розділу 11 вказаних Правил оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Тобто, наявність товарно-транспортної накладної у посередника, який не є перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, не передбачена.

Таким чином, факт виконання послуг за вказаними договорами перевезення підтверджується договорами перевезення, виставленими рахунками, актами виконаних робіт, податковими накладними та товарно-транспортними накладними (СМR), які свідчать про факт перетину перевізником кордону України.

У звязку з викладеним, суд дійшов висновку, що позивач не займався транспортно-експедиційною діяльністю, а самостійно надавав послуги з перевезення вантажів і підтверджують, що дії позивача з оподаткування операцій по перевезенню повністю відповідають наведеним у законі вимогам, а саме: за ставкою 20% оподатковувалась винагорода за послуги з перевезення у міжміському сполученні, за нульовою ставкою оподатковувались операції з перевезення за межами території України.

Також, судом було досліджено довідку від 06.10.2006 року № 33, підписану директором та бухгалтером ТОВ «Альбі» у якій зазначено, що правовідносини між СПД ОСОБА_1 та ТОВ «Альбі» ґрунтуються виключно на договорах оренди вантажних автомобілів, власником яких було ТОВ «Альбі». У вказаній довідці зазначено, що винагороду за здійснення перевезень ТОВ «Альбі» не отримувало і нульову ставку не застосовувало, а отже і не виступало перевізником по вказаним договорам.

З приводу посилань відповідача на міжнародні транспортні накладні, де міститься назва ТОВ «Альбі», слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 2 Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП, конвенція стосується перевезення вантажів, що здійснюється без їхнього проміжного перевантаження в дорожніх транспортних засобах, составах транспортних засобів або контейнерах, з перетинанням одного або декількох кордонів від митниці місця відправлення однієї з Договірних сторін до митниці місця призначення іншої Договірної сторони або тієї ж Договірної сторони за умов, що деяка частина операцій МДП між її початком і кінцем проводиться автомобільним транспортом.

Статтею 3 Конвенції передбачені умови, за яких застосуються положення Конвенції. Виключно нормами Конвенції встановлюються вимоги, дотримання яких є обовязковим при здійсненні допуску конкретного транспортного засобу до міжнародних вантажних перевезень на умовах МДП.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожна з Договірних Сторін може, встановивши для цього відомі гарантії та на відомих умовах, надавати деяким обєднанням право видавати безпосередньо або при посередництві обєднань, що є їхніми кореспондентами, книжки МДП і надавати гарантії.

Обєднання може бути визнано в даній країні тільки за умови, що надана їм гарантія покриває також відповідальність, прийняту ним на себе в цій країні у звязку з операціями, що провадяться із застосуванням книжок МДП, виданих іноземними обєднаннями, що входять до міжнародної організації, до складу якої входить і дане обєднання.

У Україні таким обєднанням виступає Асоціація міжнародних автомобільних перевізників.

У звязку з тим, що позивач не був членом Асоціації міжнародних автомобільних перевізників, він не міг отримати книжки МДП, які є обовязковою умовою надання послуг з міжнародного перевезення вантажів.

Однак, позивач мав відповідні ліцензії на здійснення міжнародних автомобільних перевезень, а отже мав право надавати транспортні послуги як на території України так і за її межами.

Суд вважає, що вказані обставини не можуть позбавити права субєкта підприємницької діяльності, який має відповідні ліцензії на перевезення, на здійснення таких перевезень лише з підстави відсутності членства членом Асоціації міжнародних автомобільних перевізників.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач у вказаних правовідносинах не займався транспортно-експедиційною діяльністю, а самостійно надавав послуги з перевезення вантажів, у звязку з чим дії позивача з оподаткування операцій по перевезенню повністю відповідають наведеним вимогам, а саме: за ставкою 20% оподатковувалась винагорода за послуги з перевезення у міжміському сполученні, за нульовою ставкою оподатковувались операції з перевезення за межами території України, а отже податкове повідомлення рішення від 07.12.2006 року є наслідком неповного та не всебічного вивчення всіх фактичних обставин і підлягає визнанню нечинним.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати нечинним податкове повідомлення рішення від 25 квітня 2007 року № 0001321701/3.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 здійснені ним судові витрати в сумі 3 (три) гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статі 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 22 листопада 2010 року

Суддя А.В. Музиченко