Постанова № 14287540, 10.02.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 лютого 2011 року 16:47 № 2а-15315/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І. В. та представників:

позивача: Єфімчук О.Є.;

відповідача 1:не зявились;

відповідача 2:Кондратенка О.О.;

третьої особи:Міхно І.М.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

до1.Голови Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення Манжосова Володимира Анатолійовича

2.Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення

третя особаАкціонерне товариство закритого типу “Українська незалежна ТВ-корпорація”

провизнання дій протиправними та зобовязання вчинити дії

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 10 лютого 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

27 жовтня 2010 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Голови Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення Манжосова Володимира Анатолійовича (далі по тексту відповідач 1, Голова Національної ради) та Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення (далі по тексту відповідач 2, Національна рада), в якому просить: 1) визнати протиправними дії Голови Національної ради щодо відмови у наданні інформації на інформаційний запит ОСОБА_1 від 22вересня 2010 року; 2) зобовязати Національну раду надати ОСОБА_1 засвідчені копії рішень Національної ради про надання телеканалу “Інтер” (Акціонерне товариство закритого типу “Українська незалежна ТВ-корпорація” або його правопопередникам (код23507865) ліцензій на ефірне мовлення на 391 канал в 24 областях України; засвідчені копії рішень Національної ради про оголошення конкурсів, в яких Акціонерне товариство закритого типу “Українська незалежна ТВ-корпорація” або його правопопередники (код 23507865) визнавалися переможцями, і на підставі яких Акціонерному товариству закритого типу “Українська незалежна ТВ-корпорація” або його право попередникам видавалися ліцензії на ефірне мовлення; засвідчені копії рішень Національної ради про переоформлення ліцензій Акціонерного товариства закритого типу “Українська незалежна ТВ-корпорація” або його право попередників (код 23507865) на ефірне мовлення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2010року відкрито скорочене провадження в адміністративній справі №2а-15315/10/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2010року призначено адміністративну справу до судового розгляду на 14 грудня 2010року.

14 грудня 2010 року в судове засідання не прибув представник відповідача, у звязку з чим суд оголосив про відкладення розгляду справи на 28 грудня 2010 року. Всудове засідання 28 грудня 2010 року не прибув представник відповідача 2, у звязку з чим оголошено про відкладення розгляду справи на 21 січня 2011 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2010 року залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Акціонерне товариство закритого типу “Українська незалежна ТВ-корпорація”.

21 січня 2011 року судом оголошено перерву до 10 лютого 2011 року.

В судовому засіданні 10 лютого 2011 року представник позивача позовні вимоги підтримав; відповідач 1 свого представника в судове засідання не направив, письмових заперечень проти позову не надав; представники відповідача 2 та третьої особи проти задоволення адміністративного позову заперечили.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

22 вересня 2010 року ОСОБА_1, журналіст, автор і ведучий телевізійної передачі, звернувся до Національної ради із запитом про надання йому засвідчених копій рішень Національної ради про надання телеканалу “Інтер” (Акціонерне товариство закритого типу “Українська незалежна ТВ-корпорація” або його правопопередникам (код 23507865) ліцензій на ефірне мовлення на 391 канал в 24областях України; про оголошення конкурсів, в яких Акціонерне товариство закритого типу “Українська незалежна ТВ-корпорація” або його правопопередники (код 23507865) визнавалися переможцями, і на підставі яких Акціонерному товариству закритого типу “Українська незалежна ТВ-корпорація” або його право попередникам видавалися ліцензії на ефірне мовлення; про переоформлення ліцензій Акціонерного товариства закритого типу “Українська незалежна ТВ-корпорація” або його право попередників (код 23507865) на ефірне мовлення.

В листі від 30 вересня 2010 року №15а/196 за підписом Голови Манжосова В.А. Національна рада повідомила позивача, що копії рішень Національна рада видає на вимогу ліцензіата, стосовно якого було прийнято відповідне рішення.

Позивач вважає, що дії відповідача 1 щодо відмови у наданні запитуваної інформації порушують його права на отримання інформації, та мотивує позовні вимоги наступним: всі прийняті рішення Національно ради підлягають обовязковій публікації; Національна рада, як державний орган, зобовязана інформувати про прийняті рішення; Національна рада має право відмовити у наданні інформації про прийняті нею рішення лише за умови, що право відмови у видачі рішень прямо передбачено законом, передбачене законами право відмовити у наданні копій власних офіційних рішень обумовлене необхідністю поважання прав і репутацій інших осіб, або для охорони державної безпеки, право Національної ради відмовити у наданні копій рішень має бути необхідним в демократичному суспільстві; стаття 24 Закону України “Про Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення”, на яку посилається відповідач, не встановлює обмежень в реалізації права журналіста отримувати офіційну інформацію про діяльність державних органів та прийняті ними рішення.

Відповідач 1 письмового заперечення суду не надав, в судові засідання по справі не зявлявся, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Відповідач 2 проти позову заперечує з тих підстав, що Закон України “ПроНаціональну раду України з питань телебачення та радіомовлення” визначає порядок видачі завірених копій рішень та копій протоколів засідань Національної ради та встановлює обовязок стосовно видачі копій рішень на вимогу ліцензіата щодо якого було прийнято це рішення; позивач не є ліцензіатом Національної ради, відносно нього Національна рада не приймала жодних рішень, а тому правові підстави для видачі позивачу завірених копій рішень Національної ради відсутні.

Третя особа проти адміністративного позову заперечила та в письмових поясненнях зазначила, що запитувана позивачем інформація є відкритою та офіційно оприлюдненою відповідачем 2 у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1, вважає їх обґрунтованими, керуючись наступними мотивами.

Частинами другою та третьою статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоровя населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до статті 3 Закону України “Про інформацію” дія цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.

Згідно зі статтею 9 Закону України “Про інформацію” всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

Відповідно до статті 10 Закону України “Про інформацію” право на інформацію забезпечується, зокрема, обовязком органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення.

Згідно статті 21 Закону України “Про інформацію” інформація державних органів та органів місцевого самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого самоврядування. Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого самоврядування, а також документи, підготовлені у процесі здійснення регуляторної діяльності. Інформація державних органів та органів місцевого самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом: опублікування її в офіційних друкованих виданнях, розміщення на офіційних сторінках відповідних органів влади у мережі Інтернет або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій; опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації; безпосереднього доведення її до заінтересованих осіб (усно, письмово чи іншими способами); надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами; оголошення її під час публічних виступів посадових осіб. Джерела і порядок одержання, використання, поширення та зберігання офіційної інформації державних органів та органів місцевого самоврядування визначаються законодавчими актами про ці органи.

Частина друга статті 28 Закону України “Про інформацію” передбачає, що за режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Відповідно до статті 29 Закону України “Про інформацію” доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом: систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках); поширення її засобами масової комунікації; безпосереднього її надання заінтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам. Порядок і умови надання громадянам, державним органам, юридичним особам і представникам громадськості відомостей за запитами встановлюються цим Законом або договорами (угодами), якщо надання інформації здійснюється на договірній основі. Обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється законом. Переважним правом на одержання інформації користуються громадяни, яким ця інформація необхідна для виконання своїх професійних обовязків.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України “Про Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення” діяльність Національної ради є відкритою, а її рішення - доступними для субєктів інформаційних відносин.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України “Про інформацію” субєктами інформаційних відносин є: громадяни України; юридичні особи; держава.

Частина четверта статті 17 Закону України “Про Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення” передбачає, що акти Національної ради, що не є регуляторними, не пізніше наступного дня після їх прийняття оприлюднюються на офіційному веб-сайті Національної ради, передаються для оприлюднення у друкованих засобах масової інформації Національної ради і набирають чинності з дня їх прийняття, якщо інше не передбачено в самому акті, але не раніше дня їх оприлюднення.

З аналізу наведених правових норм суд приходить до висновку, що рішення Національної ради, враховуючи законодавчо закріплений принцип відкритості діяльності Національної ради та доступність її рішень, є відкритою інформацією; в свою чергу режим доступу до відкритої інформації передбачає можливість вільного її одержання, використання, поширення та зберігання громадянами для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Звернення позивача до Національної ради про надання копій прийнятих нею рішень, на думку суду, є реалізацією його конституційного права на отримання інформації, здійснення якого, в силу статті 34 Конституції України, може бути обмежене тільки законом та в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоровя населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Перелік документів та інформації, що не підлягають наданню для ознайомлення за запитами визначений у статті 37 Закону України “Про інформацію”, відповідно до якої не підлягають обовязковому наданню для ознайомлення за інформаційними запитами офіційні документи, які містять у собі: інформацію, визнану у встановленому порядку державною таємницею; конфіденційну інформацію; інформацію про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду у тих випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини на справедливий та обєктивний судовий розгляд її справи, створити загрозу життю або здоровю будь-якої особи; інформацію, що стосується особистого життя громадян; документи, що становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (доповідні записки, переписка між підрозділами та інше), якщо вони повязані з розробкою напряму діяльності установи, процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю; інформацію, що не підлягає розголошенню згідно з іншими законодавчими або нормативними актами. Установа, до якої звернуто запит, може не надавати для ознайомлення документ, якщо він містить інформацію, яка не підлягає розголошенню на підставі нормативного акта іншої державної установи, а та державна установа, яка розглядає запит, не має права вирішувати питання щодо її розсекречення; інформацію фінансових установ, підготовлену для контрольно-фінансових відомств.

Судом не встановлено, а відповідачем 2 не доведено, що надання позивачу копій рішень Національної ради якимось чином може порушити громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб, а також, що запитувані позивачем рішення Національної ради є інформацією, яка не підлягає наданню для ознайомлення за запитами згідно з вимогами статті 37 Закону України “Про інформацію”.

Посилання відповідача 2, при обґрунтуванні відмови щодо надання інформації, на частину десяту статті 24 Закону України “Про Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення”, яка передбачає, що на вимогу ліцензіата, стосовно якого було прийнято рішення, Національна рада у чотириденний строк з дня звернення ліцензіата видає йому копію протоколу засідання та копію рішення Національної ради, не приймаються судом до уваги, оскільки дана норма не регулює порядок надання інформації особам та не встановлює будь-яких обмежень у доступі до рішень Національної ради, а лише встановлює строк для видачі рішення на звернення ліцензіата.

Не заслуговують на увагу також доводи відповідача 2 стосовно того, що прийняті на засіданнях Національної ради оприлюднюються на офіційному веб-сайті, та про можливість журналістів бути присутніми на засіданнях Національної ради, оскільки ні Закон України “Про інформацію”, ні Закон України “Про Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення” не передбачає, що доступ до відкритої інформації може забезпечуватися лише одним із можливих способів, тобто оприлюднення рішення Національної ради на офіційному веб-сайті в мережі Інтернет та не виключає можливість надання копій таких рішень безпосереднього заінтересованій особі, в даному випадку позивачу.

Крім того, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на те, що відповідно до частини четвертої статті 29 Закону України “Про інформацію” громадяни, яким ця інформація необхідна для виконання своїх професійних обовязків, користуються переважним правом на одержання відкритої інформації.

Відповідач 2 не надав суду доказів на підтвердження того, що рішення Національної ради, копії яких просив надати позивач, були оприлюднені на офіційному веб-сайті Національної ради чи у друкованих засобах масової інформації Національної ради.

Враховуючи викладене, суд вважає, що дії стосовно відмови у наданні ОСОБА_1 копій рішень Національної ради порушують його право на вільне отримання інформації та мають бути визнані протиправними.

Поряд з цим, Закони України “Про Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення” та “Про інформацію” не передбачають надання на запит саме засвідчених копій рішень, а тому у задоволенні позовних вимог в цій частині має бути відмовлено.

Водночас, суд також звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 1 Закону України “Про Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення” Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами; частина друга статті 3 Закону України “Про Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення” встановлює, що Національна рада не може делегувати свої повноваження третім особам. Член Національної ради не може одноосібно здійснювати функції, покладені на Національну раду.

Аналіз даних норм Закону дозволяє прийти до висновку, що зважаючи на те, що Національна рада є колегіальним органом, а відмова щодо надання інформації є саме діями Національної ради, в даному випадку підписання Манжосовим В.А. листа від 30вересня 2010 року №15а/196 як посадовою особою відповідача 2 є підтвердженням волевиявлення державного органу, а тому позовні вимоги про визнання протиправними дій голови Національної ради задоволенню не підлягають.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи наведену процесуальну норму, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії саме Національної ради в частині відмови у наданні позивачу інформації.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Національною радою не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо відмови у наданні інформації на інформаційний запит ОСОБА_1 від 22 вересня 2010року з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2.Визнати протиправними дії Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення щодо відмови у наданні інформації на інформаційний запит ОСОБА_1 від 22 вересня 2010 року.

3.Зобовязати Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення надати Шевченку Артему Валерійовичу копії рішень про надання телеканалу “Інтер” (Акціонерне товариство закритого типу “Українська незалежна ТВ-корпорація”) або його правопопередникам (код 23507865) ліцензій на ефірне мовлення на 391 канал в 24областях України; копії рішень про оголошення конкурсів, в яких Акціонерне товариство закритого типу “Українська незалежна ТВ-корпорація” або його правопопередники (код 23507865) визнавалися переможцями, і на підставі яких Акціонерному товариству закритого типу “Українська незалежна ТВ-корпорація” або його правопопередникам видавалися ліцензії на ефірне мовлення; копії рішень про переоформлення ліцензій Акціонерного товариства закритого типу “Українська незалежна ТВ-корпорація” або його правопопередників (код23507865) на ефірне мовлення.

4.В іншій частині адміністративного позову відмовити.

5.Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1,70 грн. (одна гривня сімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко

Постанову складено в повному обсязі та підписано 18 лютого 2011 року.