Постанова № 14287503, 01.02.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 лютого 2011 року 16:07 № 2а-7265/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І. В. та представників:

позивача: Гуриної А.Б.

відповідача: Федорова С.Ф.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Українська аграрно-хімічна компанія”

доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

проскасування податкового повідомлення-рішення

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 01 лютого 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

06 травня 2010 року (відповідно до поштової відмітки на конверті) Товариство з обмеженою відповідальністю “Українська аграрно-хімічна компанія” (далі по тексту позивач, ТОВ “Українська аграрно-хімічна компанія”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва (далі по тексту відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 27 квітня 2010 року №0000392306/0.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-7265/10/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 09 липня 2010 року.

В судовому засіданні 09 липня 2010 року, у звязку з необхідністю надання додаткових доказів, оголошено перерву до 03 серпня 2010 року. 03 серпня 2010 року оголошено перерву до 12 серпня 2010 року. В судовому засіданні 12 серпня 2010 року позивачем заявлено клопотання про призначення економічної (судово-бухгалтерської) експертизи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2010 року призначено економічну (судово-бухгалтерську) експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, зупинено провадження у справі до одержання Окружним адміністративним судом міста Києва результатів економічної (судово-бухгалтерської) експертизи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2010 року поновлено провадження у справі у звязку з отриманням висновку судово-економічної експертизи, та призначено судове засідання на 22 грудня 2010 року.

В судовому засіданні 22 грудня 2010 року, у звязку з необхідністю дослідження наданих доказів, оголошено перерву до 21 січня 2011 року.

Враховуючи необхідність витребування додаткових доказів 21 січня 2011 року оголошено перерву до 01 лютого 2011 року.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м.Києва від 27 квітня 2010 року №0000392306/0 згідно з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за порушення підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Проподаток на додану вартість” ТОВ “Українська аграрно-хімічна компанія” визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 2 000081,00 грн., у тому числі основний платіж 1 333387,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 666694,00 грн.

Зазначене рішення прийнято на підставі акта Державної податкової адміністрації у місті Києві від 13 квітня 2010 року №26/35-30/31109157 “Про результати невиїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська аграрно-хімічна компанія” (код ЄДРПОУ 31109157) з питання правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю “Цент “Послуги Консультації Рішення” (код ЄДРПОУ 33744220) за період з 01.03.08 по 30.11.08” (далі по тексту Акт перевірки).

Відповідно до висновку Акта перевірки встановлено порушення позивачем підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 333 387,05 грн., яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, в тому числі: у квітні 2008 року 270 709,70 грн.; у травні 2008 року 354 983,07 грн.; у червні 2008року 357 337,90 грн.; у липні 2008 року 333 158, 59 грн.; у листопаді 2008 року 17197,79 грн., та завищено залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 26 декларації) на суму 30772,00 грн. за листопад 2008 року.

Перевіркою встановлено, що: ТОВ “Центр “Послуги Консультації Рішення” за місцем державної реєстрації не знаходиться; ОСОБА_1, який значиться засновником, директором та головним бухгалтером ТОВ “Центр “Послуги Консультації Рішення”, пояснив, що надав свої дані для реєстрації підприємства за 50,00 грн. та без мети займатися підприємницькою діяльністю; відповідно до висновку спеціаліста №22 “Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру з обслуговування лінійного управління на південно-західній залізниці при Управлінні МВС України на залізничному транспорті” від 23 квітня 2009 року проведено почеркознавче дослідження, згідно якого підписи від імені ДіхтяренкаІ.А., електрографічні зображення яких маються в завірених копіях документів, які надані позивачем, виконані не Діхтяренком І.А., а іншою особою; податкові накладні, які позивач отримав від ТОВ “Центр “Послуги Консультації Рішення”, підписані особою, посада та прізвище якої не вказано.

В Акті перевірки також зазначено, що отримано документи та інформацію від ряду контрагентів (покупців), які придбали ТМЦ у позивача та значаться в актах приймання-передачі робіт (послуг), складених у період березень-вересень 2008 року між позивачем та ТОВ “Центр ”Послуги Консультації Рішення”, які не підтверджують виконання посередницьких послуг ТОВ “Центр “Послуги Консультації Рішення” при фінансово-господарських взаємовідносинах між цими контрагентами та ТОВ “Українська аграрно-хімічна компанія”.

На підставі зазначеного у Акті перевірки викладено висновок про неправомірність віднесення сум податку на додану вартість на загальну суму 1 364 159,05 гривень до складу податкового кредиту ТОВ “Українська аграрно-хімічна компанія” у перевіреному періоді по взаємовідносинам з ТОВ “Центр “Послуги Консультації Рішення”.

Позивач не погоджується зі спірним податковим повідомленням-рішенням та обґрунтовує позов наступним: всі податкові накладні, на підставі яких сформовано податковий кредит; Закон України “Про податок на додану вартість” не містить вимог про зазначення на податковій накладній посади та прізвища особи, яка підписала таку податкову накладну; наявність висновку спеціаліста, провадження кримінальної справи щодо ТОВ“Центр ”Послуги Консультації Рішення” та інших порушень законодавства контрагентом не призводить до недійсності документів по господарським операціям позивача з ТОВ “Центр ”Послуги Консультації Рішення”; позивач не мав взаємовідносин з СВК “Хлібороб” за кодом ЄДРПОУ 01472190 та з ТОВ “Агросервіс ЛТД” за кодом ЄДРПОУ 31016445. Крім того, позивач звертає увагу на те, що ДПІ у Голосіївському районі м. Києва вже перевіряла спірний період діяльності позивача, та вважає, що перевірка проведена з порушенням законодавства.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, які стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступних мотивів.

Матеріали справи свідчать, що 21 листопада 2006 року між ТОВ “Українська аграрно-хімічна компанія” (довіритель) та ТОВ “Центр “Послуги Консультації Рішення” (повірений) укладено договір №037-ПР доручення на поставку продукції.

За умовами вказаного договору довіритель доручає, а повірений зобовязується здійснити від імені та за рахунок довірителя забезпечити поставку мінеральних добрив і засобів захисту рослин, які належать довірителю і зберігаються у нього на складах, в регіонах України, з метою продажу їх довірителем. Права та обовязки по угоді, здійсненої ТОВ “Центр “Послуги Консультації Рішення”, виникають у ТОВ “Українська аграрно-хімічна компанія”; договори купівлі-продажу, рахунки-фактури, накладні на відвантаження товару підписуються особисто довірителем.

Виконання умов договору підтверджується відповідними актами приймання-передачі робіт (послуг) за березень, травень, червень та вересень 2008 року на загальну суму 17262860,06 грн., в тому числі податок на додану вартість 2877143,37 грн.

ТОВ “Центр “Послуги Консультації Рішення” склало та надало позивачу податкові накладні за березень, травень, червень та вересень 2008 року на загальну суму 17262860,06грн., в тому числі податок на додану вартість 2877143,37 грн.

В розрахунок за придбані послуги ТОВ “Українська аграрно-хімічна компанія” передало ТОВ “Центр “Послуги Консультації Рішення” прості векселі; як встановлено в Акті перевірки та не заперечується сторонами, на розрахунковий рахунок ТОВ “Центр “Послуги Консультації Рішення” позивачем перераховано частину коштів як оплату за векселі.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції; встановлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України “Про податок на додану вартість”.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредитце сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ “Українська аграрно-хімічна компанія” до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням.

При визначенні податкового кредиту також має враховуватися рівень звичайних цін на такі товари та послуги.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за періоди квітень, травень, червень, липень та листопад 2008 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ “Центр “Послуги Консультації Рішення”, у звязку з придбанням послуг за договором доручення на поставку продукції від 21 листопада 2006 року №037-пр.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з пунктом 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації Українивід 30 травня 1997 року №165, всіскладені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ “Центр “Послуги Консультації Рішення” - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з твердженням Акта перевірки про не підтвердження включення сум податку на додану вартість за податковими накладними ТОВ “Центр “Послуги Консультації Рішення” з підстав їх підписання іншою особою та не зазначення в таких податкових накладних посади та прізвища особи, яка їх підписала, оскільки норми Закону України “Про податок на додану вартість” та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації Українивід 30 травня 1997 року №165, не містять обовязкової вимоги про зазначення в податковій накладній прізвища та посади особи, яка підписує таку податкову накладну.

Крім того, суд звертає увагу на те, що незначні недоліки в заповненні податкових накладних, одержаних від постачальника, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до складу податкового кредиту.

У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому, слід враховувати вимоги статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Так, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджує, що ТОВ “Центр “Послуги Консультації Рішення” станом на 11серпня 2010 року зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а керівником та особою, що має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи, значиться ОСОБА_1

За даними довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ “Центр “Послуги Консультації Рішення” знято з обліку лише 10 січня 2011року.

Вирішуючи питання про реальність господарських операцій та придбання позивачем послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Судом встановлено, що одним із видів діяльності ТОВ “Українська аграрно-хімічна компанія” є оптова торгівля хімічними продуктами, крім того, позивач має ліцензію Міністерства аграрної політики України на здійснення оптової торгівлі пестицидами та агрохімікатами.

На підтвердження використання придбаних послуг у межах своєї господарської діяльності позивач надав копії відповідних документів: договорів поставки мінеральних добрив та/або засобів захисту рослин, посівний матеріал; специфікацій; накладних; довіреностей на отримання цінностей, що свідчать про здійснення ним поставки мінеральних добрив і засобів захисту рослин низці підприємств.

Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ТОВ“Центр “Послуги Консультації Рішення” є реальними та підтверджуються необхідними документами, а послуги, що придбавалися позивачем у ТОВ “Центр “Послуги Консультації Рішення”, придбавалися з метою використання та були використані у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

У чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття “добросовісний платник податків”. Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року.

На думку суду, не знаходження контрагента за місцем державної реєстрації, порушення під час реєстрації такого контрагента, чи порушення таким контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Слід також зазначити, що перевіркою не встановлено, що вказані вище послуги придбавалися позивачем для використання в цілях інших, ніж з метою використання в господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Акт перевірки не містить інформації про порушення позивачем 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та тверджень про невикористання придбаних позивачем послуг в межах власної господарської діяльності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не встановлено жодного порушення вимог законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту, а відтак ТОВ “Українська аграрно-хімічна компанія” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за періоди квітень-липень та листопад 2008 року.

З огляду на вексельні розрахунки між позивачем та ТОВ “Центр “Послуги Консультації Рішення”, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.

Виникнення у платника податків права на податковий кредит у звязку з придбанням товарів чи послуг за операціями з використанням векселів, регулюється відповідними нормами, зокрема пунктами 7.4 7.6 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”. Наведене стосується також і дати виникнення права платника податку на податковий кредит у разі вексельних розрахунків під час придбання товарів (послуг).

Оскільки видані чи отримані платником податку векселі не змінюють сум його податкового кредиту, такий податковий кредит визначається в загальному порядку за нормою підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 вказаного Закону України, тобто за датою здійснення першої з подій: або датою списання коштів у рахунок оплати придбаного товару (послуг), або дати отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання товару чи послуг.

Таким чином, платник податку, який видав вексель для компенсації вартості придбаних товарів чи послуг, отримує право на включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, нарахованої на вартість отриманих товарів чи послуг.

При цьому, слід ураховувати те, що для визначення підстав виникнення права платника податку на податковий кредит вирішальне значення має саме рух товарів та послуг, а не рух векселів, які обслуговують відповідні операції. Факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог пункту 7.4 статті 7 Закон України “Про податок на додану вартість” є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість навіть у тому разі, якщо розрахунки за товар взагалі ще не здійснені.

Однією з підстав для не підтвердження правомірності формування позивачем податкового кредиту за податковими накладними, які виписані ТОВ “Центр “Послуги Консультації Рішення”, в Акті перевірки визначено пояснення відповідних осіб контрагентів позивача (в кількості 40), згідно яких відповідні контрагенти не мали відносин з ТОВ “Центр “Послуги Консультації Рішення”, а взаємовідносини вказаних контрагентів виникли до укладання договору доручення на поставку продукції №037-пр від 21 листопада 2006 року. Враховуючи зазначені пояснення, Державною податковою адміністрацією у місті Києві зроблено висновок про те, що документи та інформація, отримані від контрагентів згідно переліку, не підтверджують виконання посередницьких послуг.

На думку суду, пояснення відповідних осіб контрагентів позивача не можуть свідчити про відсутність факту надання позивачу послуг від ТОВ “Центр “Послуги Консультації Рішення”, а умови договору доручення на поставку продукції від 21 листопада 2006 року №037-пр не передбачають здійснення договірних відносин ТОВ “Центр “Послуги Консультації Рішення” з ймовірними покупцями продукції ТОВ “Українська аграрно-хімічна компанія”, та, як зазначено в Договорі, поставка продукції здійснюється від імені та за рахунок ТОВ “Українська аграрно-хімічна компанія”. Також наявність випадків взаємовідносин позивача з рядом підприємств-покупців до укладання договору доручення на поставку продукції від 21 листопада 2006 року №037-пр не є перешкодою у наданні зазначених послуг на поставку продукції, більше того, договором не передбачено обовязкової умови на поставку продукції лише покупцям, з якими позивач не мав взаємовідносини у минулому.

Крім того, при вирішенні даної справи суд враховує висновок №8904/9831/10-19 судово-економічної експертизи у адміністративній справі №2а-7265/10/2670, складений 30листопада 2010 року Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, відповідно до якого висновки Акта перевірки про порушення ТОВ “Українська аграрно-хімічна компанія” вимог підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 1333387,05 грн. документально та нормативно не підтверджуються.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ “Українська аграрно-хімічна компанія” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за періоди квітень липень та листопад 2008 року, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 333 387,05 грн., яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, в тому числі: у квітні 2008 року 270 709,70 грн.; у травні 2008 року 354 983,07 грн.; у червні 2008 року 357 337,90 грн.; у липні 2008 року 333 158, 59 грн.; у листопаді 2008 року 17 197, 79 грн., та завищення залишку відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 30772,00 грн. за листопад 2008 року, є помилковими, відтак визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 1 333387 грн. є протиправним.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у розмірі 666694,00 грн. є також протиправним.

Додатково Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на те, що відповідно до акта ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 03 грудня 2008 року №543/1-23-07-31109157 “Про результати планової виїзної перевірки ТОВ “Українська аграрно-хімічна компанія” (код ЄДРПОУ 31109157) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.06.2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.06.2008 року”, копії сторінок якого міститься в матеріалах справи, період діяльності позивача за період з 01 березня по 30 червня 2008 року вже перевірявся в межах планової виїзної перевірки.

За результатами такої перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем норм Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 46437,00 грн., в тому числі за березень 2008 року 133,00 грн.; за квітень 2008 року 592,00 грн.; за травень 2008 року 633,00 грн. та за червень 2008 року 742,00 грн.

Таким чином, період діяльності позивача за період з 01 березня по 30 червня 2008року перевірений повторно.

Суд звертає увагу на те, що Закон України “Про державну податкову службу в Україні”, який встановлює підстави та порядок проведення перевірок органами державної податкової служби, не передбачає можливості проведення повторної перевірки.

Крім того, суд вважає, що документальна невиїзна перевірка проведена відповідачем з порушенням встановленого порядку її проведення, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” (в редакції, чинній на момент проведення перевірки) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обовязкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус субєктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обовязок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обовязкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

За визначенням пункту 1.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року №327, невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Виходячи з викладеного, Закон України “Про державну податкову службу в Україні” встановлює, що документальну невиїзну перевірку необхідно та достатньо здійснювати на підставі поданих платником податку документів, а саме податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів) незалежно від способу їх подачі.

Як видно зі змісту Акта перевірки, Державною податковою адміністрацією у місті Києві проводилася саме документальна невиїзна перевірка позивача, яка мала проводитися виключно на підставі поданих позивачем податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Обставини справи свідчать, що під час проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ “Українська аграрно-хімічна компанія” податковим органом було використано, зокрема, висновок спеціаліста від 23 квітня 2009 року №22 Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру з обслуговування лінійного управління на Південно-Західній залізниці, та пояснення посадових осіб підприємств-контрагентів позивача; тобто документи, які не повязані з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів).

Таким чином, використання під час проведення документальної невиїзної перевірки інших документів, інших ніж поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів), суперечить вимогам Закону України “Про державну податкову службу в Україні”.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття податкового повідомлення-рішення від 27 квітня 2010 року №0000392306/0 з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ “Українська аграрно-хімічна компанія” підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська аграрно-хімічна компанія” задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва від 27 квітня 2010 року №0000392306/0.

3.Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська аграрно-хімічна компанія” судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко

Постанову складено в повному обсязі та підписано 03 лютого 2011 року.