Постанова № 142864, 18.09.2006, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.06 р. Справа № 31/206а

Суддя господарського суду Донецької області Ушенко Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні при секретарі судового засідання Москалик В.В., справу

за позовом Приватного підприємства “Албір” м.Маріуполь

до відповідача: Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000042344 від 22.06.06р.

В присутності представників сторін:

від позивача: Касьянов М.М. – довіреність від 20.04.06р.

від відповідача: Мороз О.О. – довіреність № 5 від 13.01.06р.

Рєпіна К.В. – довіреність № 14 від 06.02.06р.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Албір” м. Маріуполь звернулось до суду з позовною заявою до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000042344/0 від 22.06.06р.

В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що ним правомірно при оподаткуванні операцій з надання транспортно-експедиційних послуг нерезидентам податок на додану вартість визначався за ставкою 0% відповідно до п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Відповідач проти позову заперечує і наполягає на тому, що фактично послуги з навантаження та розвантаження експортних вантажів здійснював Маріупольський морський порт та Маріупольський судоремонтний завод на митній території України, у зв’язку з чим у позивача відсутнє право оподатковувати відповідні операції за нульовою ставкою.

Судовий розгляд справи здійснено за нормами КАС України відповідно до п. 6, 7 розділу “Прикінцеві та Перехідні положення” КАС України.

В судовому засіданні вівся протокол судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши в судовому засіданні докази, надані сторонами, господарський суд встановив наступне.

23.02.2001р. виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Приватне підприємство “Албір” м.Маріуполь було зареєстроване як суб’єкт підприємницької діяльності.

Жовтневою МДПІ м.Маріуполя здійснена перевірка у позивача достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за січень-квітень 2006р., про що складено акт перевірки № 909/23-7/31317706 і на підставі якого прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000042344/0 від 22.06.06р., яким визначена сума завищення бюджетного відшкодування ПДВ по декларації з ПДВ за січень 2006р. у сумі 265513грн., за лютий 2006р. у сумі 53080грн., за березень 2006р. у сумі 42281грн., за квітень 2006р. у сумі 106285грн., а всього на суму 467165грн.

Зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ на 467165грн. ДПІ здійснено за порушення позивачем вимог п. 1.14 ст. 1, п. 6.2, 6.5 ст. 6, п. 7.7.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а штрафні санкції визначені відповідно до п. 17.1.3 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Зазначені порушення, на думку податкового органу, мали місце в результаті безпідставного застосування нульової ставки ПДВ при оподаткуванні послуг з навантаження та розвантаження експортних вантажів, які виконували Маріупольський морський порт та ТОВ “Судоремонтний завод” м. Маріуполь по договору з ТОВ “Албір” на митній території України, а також послуг з транспортно-експедиційного обслуговування експортного вантажу, які надавались позивачем нерезидентом по договорам на транспортно-експедиційне обслуговування .

В результаті цих порушень позивач занизив податкове зобов’язання з ПДВ на загальну суму 467165грн. і таким чином завищив суму задекларованого бюджетного відшкодування по деклараціям з ПДВ за січень-квітень 2006р.

Господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підставі укладених з нерезидентами договорів про транспортно-експедиційне обслуговування (від 08.07.02р. № 20-07/02, від 04.11.03р. № 22-11/03, від 01.07.05р. № 01-07, а також договору доручення від 01.10.04р. № 18-10/04 протягом січня-квітня 2006р. надавав нерезидентам: представництву фірми “ЮНІФЕРТ ІНТЕРНАСІОНАЛЬ” (Ліван), “Metcoal S.A.” (Женева, Швейцарія), фірмі “FERROCHEM” (Швейцарія), “Veraco LLC” (США) послуги з транспортно-експедиційного обслуговування вантажів.

З метою виконання своїх зобов’язань за зовнішньоекономічними контрактами позивачем також були укладені договори з Державним підприємством “Маріупольський морський порт” м.Маріуполь: від 23.12.04р. № 25-6/106/12, від 23.12.04р. № 25-6/106/14, від 21.09.05р. № 25-6/106/11 та з ТОВ “СРЗ” м.Маріуполь від 26.02.04р. № 33 на організацію і обслуговування операцій по перевалюванню експортних і транзитних вантажів.

Вказані підприємства операції з навантаження та перевантаження вантажів оподатковували податком на додану вартість за ставкою 20% і видавали позивачу податкові накладні, суми ПДВ по яких позивач включав до складу податкового кредиту у відповідних податкових періодах.

Приватне підприємство “Албір” м.Маріуполь сплачувало вартість виконаних робіт з урахуванням податку на додану вартість і в подальшому виставляло власні рахунки нерезидентам, оподатковуючи відповідні господарські операції податком на додану вартість за ставкою 0%.

Вартість цих послуг включена до складу митної вартості, зазначеної в вантажно-митних деклараціях експортера товарів.

Зазначені обставини не заперечуються сторонами.

Спір виник відносно правомірності застосування позивачем нульової ставки податку на додану вартість на зазначені послуги та послуги по транспортно-експедиційному обслуговуванню, що надавались безпосередньо позивачем нерезиденту.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями) при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить “0” відсотків до бази оподаткування.

Визначення терміну “супутні послуги” наведене в п. 1.14 ст. 1 Закону, відповідно до якого це послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються.

Митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, відповідно до ст.. 274 Митного кодексу України, визначається на основі ціни, яку фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.

До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені:

а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України;

б) комісійні та брокерські винагороди;

в) ліцензійні та інші платежі за використання об’єктів права власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.

Частиною 12 п.п. 6.2.1 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що товари вважаються експортованими платником податку у разі, якщо їх експорт засвідчений належно оформленою митною вантажною декларацією (ВМД).

Таким чином, зазначена обставина є умовою застосування нульової ставки податку при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг. Експорт товарів здійснювали резиденти України, у яких наявні ВМД, отже застосування нульової ставки ПДВ можливо при наданні супутніх послуг тим платником податку, який здійснює експорт товару.

Позивач не здійснював експорту товарів, тому на думку суду, не мав права на застосування нульової ставки ПДВ по операціям з перевантаження, навантаження вантажу, які фактично здійснював Морський порт та Маріупольський судоремонтний завод. Крім того, саме по собі включення вартості супутніх послуг в митну вартість товарів не означає, що на ці послуги позивач мав право застосувати нульову ставку ПДВ.

Позивач також здійснював в інтересах нерезидента транспортно-експедиційне обслуговування та контроль за здійсненням технології перевантажувальних робіт згідно з договорами на транспортно-експедиційне обслуговування, укладеними з нерезидентами (договори наявні у справі) на митній території України.

Відповідно до п. 3.1.1 ст. 3 Закону України “Про податок на додану вартість” об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

Оскільки місцем надання позивачем зазначених послуг нерезиденту є митна територія України, то згідно загального правила, визначеного в п. 6.1 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість” ПДВ підлягає нарахуванню по ставці 20% (крім експорту товарів та супутніх такому експорту послуг).

Судом не приймається до уваги посилання позивача на те, що оскільки сума отриманої ним комісійної винагороди включена у ВМД до загальної митної вартості товару, то він мав безпосереднє право на застосування нульової ставки на вартість цієї винагороди.

Відповідно до ст.. 929 ЦК України (2004р.) за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів, покладених на клієнта, зберігання вантажу, тощо).

Згідно укладених позивачем з нерезидентами договорів транспортно-експедиційного обслуговування позивач як “Експедитор” за дорученням і за рахунок “Замовника” (нерезидента) зобов’язався організувати в “Порту” проведення робіт по зважуванню вантажу, визначенню його якості, відбору зразків, оформленню документації, передачі вантажу для здійснення операцій по перевалюванню, вести оперативний облік накопичення вантажу в “Порту” та його відвантаженню, здійснювати контроль за обробкою суден, за дорученням “Замовника” і за його рахунок здійснювати розрахунки з усіма контрагентами і учасниками транспортного процесу.

“Замовник” – нерезидент зобов’язався надавати необхідну інформацію “Експедитору”, пов’язану з виконанням договору, забезпечувати його необхідними документами, своєчасно компенсувати йому додаткові витрати, погоджені із “Замовником” і сплачені “Експедитором” від імені “Замовника”.

“Замовник” проводить по узгодженню з “Експедитором” попередню оплату 100% по кожній судовій партії поставок. Кінцеві розрахунки “Замовником” здійснюються шляхом виставлення “Експедитором” рахунків. По завершенню транспортно-експедиційного обслуговування складається акт виконаних робіт.

Згідно актів приймання-передачі робіт по експедируванню вантажів (від 23.01.06р. б/н на суму 8244,81 дол. США, від 24.01.06р. б/н на суму 38998,19 дол. США, від 17.01.06р. б/н на суму 36540,73 дол. США та на суму 25673,29 дол. США з фірмою “Metcoal S.A.” (Женева, Швейцарія) та рахунків, виставлених на обсяг виконаних робіт убачається, що позивачу компенсувались витрати, які він поніс в зв’язку з виконанням договору та сплачувались обсяги робіт, виконані ним безпосередньо в інтересах нерезидента, що не є комісійною виногородою. Сплата комісійної винагороди ні договором, ні в рахунках не передбачена.

За урахуванням всіх викладених обставин позов не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись п. 1.14 ст. 1, п. 6.2, 6.5 ст. 6, п. 7.7.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, п. 17.1.3 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”., ст.. 2, 17, 71, 72, 86, 94, 153, 158-163, 185, 186, 254 КАС України, господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

В позові Приватного підприємства „Албір” м. до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000042344/0 від 22.06.06р. відмовити в повному обсязі.

Визнати повністю недійсним податкове повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя №0000042344/0 від 22.06.06р.

Вступну та резолютивну частини постанови долучити до справи.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного господарського суду шляхом подання через господарський суд Донецької області заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня виготовлення повного тексту постанови та подачі протягом 20 днів апеляційної скарги з дня подачі заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови виготовлений 25.09.06р.

Суддя Ушенко Л.В.