Ухвала суду № 142863, 13.09.2006, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

УХВАЛА

13.09.06 Справа № 3/170-2173

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Якімець Г.Г.,

суддів: Бобеляк О.М.,

Орищин Г.В.

при секретарі Горбач Ю.Б.

з участю представників:

від скаржника (відповідач 1) –Мельник Г.Т.

від позивача –Смакула В.В. –директор, Метелюк Т.Є. –головний бухгалтер

від відповідача 2 - Осадчук С.В.

розглянув апеляційну скаргу Кременецької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області від 06.07.2006 року вих.№1668/10

на постанову господарського суду Тернопільської області від 15.06.2006 року, суддя І.М.Турецький

у справі № 3/170-2173,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „В-4”, с.Білокриниця

до відповідача 1 Кременецької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області, м.Кременець

до відповідача 2 Відділення державного казначейства у Кременецькому районі, м.Кременець

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Кременецької МДПІ №0000452301/0 від 20.04.2006 року та зобов’язати ВДК у Кременецькому районі надати ТзОВ „В-4” бюджетне відшкодування в розмірі 160379 грн.

Особам, які беруть участь у справі, права і обов’язки, передбачені ст.49, 51, 59 Кодексу адміністративного судочинства України, роз’яснено.

Постановою господарського суду Тернопільської області від 15.06.2006 року в справі № 3/170-2173 задоволено позов ТзОВ „В-4” - визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Кременецької МДПІ №0000452301/0 від 20.04.2006 року та зобов’язано ВДК у Кременецькому районі надати ТзОВ „В-4” бюджетне відшкодування в розмірі 160379 грн.

При ухваленні постанови господарський суд Тернопільської області виходив з наступного:

Суд першої інстанції вказує на те, що висновком акту перевірки є те, що позивач немає права на бюджетне відшкодування. Разом з тим, в податковому повідомленні-рішенні зазначено не про відсутність права на податковий кредит, а про зменшення суми бюджетного відшкодування. Судом відзначено, що виходячи із п.п.7.7.7 п.п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, відсутність права на бюджетне відшкодування і завищення його розміру є двома різними обставинами та зроблено висновок про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення суперечить висновкам акту перевірки, на підставі якого воно прийняте.

Одночасно господарський суд звертає увагу на те, що, відповідачем-1 не взято до уваги положення п.п.7.7.2 п.п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, у якій зазначено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п.7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальником таких товарів (послуг).

Тобто вимоги п.п. „а” поширюються виключно на суму від’ємного значення наступного податкового періоду, а не на загальну суму бюджетного відшкодування.

Не погоджуючись із постановою господарського суду Тернопільської області від 15.06.2006 року в справі № 3/170-2173, Кременецька МДПІ подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадану постанову суду та відмовити в задоволенні позову ТзОВ „В-4”, вказуючи на те, що при винесенні постанови судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Зокрема апелянт вказує на те, за наслідками перевірки, проведеної податковим органом, встановлено, що в розрахунок суми бюджетного відшкодування підприємством включено суму 160379 грн. податку на додану вартість за минулі звітні періоди (2005 рік), що є порушенням п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, якою передбачено, що бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів, а не в минулих звітних періодах, як вважає позивач та суд першої інстанції.

В судовому засіданні представник відповідача 1 вимоги викладені в апеляційній скарзі підтримала, просила постанову господарського суду господарського суду Тернопільської області від 15.06.2006 року в справі № 3/170-2173 скасувати, з підстав викладених у апеляційній скарзі.

Представники позивача заперечили доводи скаржника, просили апеляційний господарський суд залишити без змін постанову господарського суду Тернопільської області від 15.06.2006 року в справі № 3/170-2173, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Представник відповідача 2 подав суду пояснення на апеляційну скаргу по справі, вимоги наведені у апеляційній скарзі підтримав, просив постанову господарського суду Тернопільської області від 15.06.2006 року в справі № 3/170-2173 скасувати, в позові ТзОВ „В-4” відмовити. Поряд з цим, представник відповідача вказував на те, що відповідно до „Порядку відшкодування податку на додану вартість” затвердженого спільним наказом ДПА України та ДКУ України від 02.07.1997 року №209/72 органи державного казначейства здійснюють відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість згідно з отриманим реєстром та висновками органів ДПА, проте висновок про відшкодування позивачу податку на додану вартість в розмірі 160379 грн. не надходив.

Перевіривши наявні у справі матеріали, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, Львівський апеляційний господарський суд встановив:

Кременецькою МДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ „В-4” з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість за період з 01.06.2005 року по 28.02.2006 року, за результатами якої складено акт №00010/2301/32291595 від 14.04.2006 року.

Перевіркою встановлено, що в Розрахунок суми бюджетного відшкодування додаток 3 до податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2006 року гр.4 (сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню) підприємством включено суму 160379 грн. податку на додану вартість за минулий звітний період (2005 рік), що є порушенням п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, якою передбачено, що бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів.

20.04.2006 року Кременецькою МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000452301/0, яким позивачу згідно із п.п.”б”, „в” п.п.4.2.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п.9 ч.6 ст.11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” на підставі акту перевірки №00010/2301/32291595 від 14.04.2006 року, яким встановлено порушення п.п.7.7.2 п.7.7. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 160379 грн. за лютий 2006 року, яке судом першої інстанції визнано нечинним.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи прийшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав:

В оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні зазначено, що зменшення від’ємного значення відбулося згідно із п.п.”б”, „в” п.п.4.2.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»за порушення вимог п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення факт заниження чи завищення податкових зобов’язань встановлені не були, тому посилання у податковому повідомленні-рішенні №0000452301/0 від 20.04.2006 року на п.п.4.2.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»є необґрунтованими.

У акті перевірки зроблено висновок про те, що позивач немає права на бюджетне відшкодування. Проте, в оспорюваному податковому повідомленні-рішенні зазначено не про відсутність права на податковий кредит, а про зменшення суми бюджетного відшкодування. Враховуючи п.п.7.7.7 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, відсутність права на бюджетне відшкодування і завищення його розміру є різними обставинами.

Податковим органом зроблено висновок про відсутність права на отримання бюджетного відшкодування виключно з тих підстав, що в Розрахунок суми бюджетного відшкодування додаток 3 до податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2006 року позивачем включено суму 160379 грн. податку на додану вартість за минулий звітний період (2005 рік), що на його думку є порушенням п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, якою передбачено, що бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів.

Проте, відповідачем-1 не взято до уваги положення п.п.7.7.2 п.п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, у якій зазначено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п.7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальником таких товарів (послуг).

Тобто вимоги п.п. „а” поширюються виключно на суму від’ємного значення наступного податкового періоду, а не на загальну суму бюджетного відшкодування.

З матеріалів справи вбачається, що у декларації з податку на додану вартість за лютий місяць 2006 року, наступний звітний період після закінчення 12 місячного строку, протягом якого позивач відповідно до п.п.7.7.11 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” не мав права на бюджетне відшкодування, від’ємне значення ПДВ в розмірі 3591 грн. відображене в рядку 21 декларації, і до рядка 25 (сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню) не включалася.

Згідно із п.п.7.7.4 п.п.7.7. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення певної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п’ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платника.

До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п’яти основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних декларацій.

Підпунктом 7.7.11 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено перелік осіб, які не мають права на отримання бюджетного відшкодування, зокрема це особа:

- яка була зареєстрована, як платник податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування та/або мала обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів;

- яка не провадила діяльність протягом останніх дванадцяти календарних місяців;

- яка є платником єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності, що передбачають сплату цього податку у спосіб, відмінний від встановленого цим Законом, або звільнення від такої сплати.

Позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість 12.01.2005 року, господарську діяльність провадив постійно, на спрощеній системі оподаткування не перебуває, відповідно з лютого місяця 2006 року обмеження в правах на одержання бюджетного відшкодування на нього не поширюються.

А також з матеріалів справи вбачається, що податкова декларація, розрахунок бюджетного відшкодування та оригінали п’яти аркушів ВМД до податкового органу подано своєчасно.

З огляду на наведене, судом правомірно визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Кременецької МДПІ №0000452301/0 від 20.04.2006 року та зобов’язано ВДК у Кременецькому районі надати ТзОВ „В-4” бюджетне відшкодування в розмірі 160379 грн.

Враховуючи вищенаведене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що підстав для скасування постанови господарського суду Тернопільської області від 15.06.2006 року в справі № 3/170-2173 немає.

Керуючись ст. ст.195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, Львівський апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ

Апеляційну скаргу Кременецької МДПІ Тернопільської області залишити без задоволення, а постанову господарського суду Тернопільської області від 15.06.2006 року в справі № 3/170-2173 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий суддя Якімець Г.Г.

Суддя Бобеляк О.М.

Суддя Орищин Г.В.