Ухвала суду № 1422593, 22.02.2008, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

20 лютого 2008 року

Справа № 2-29/14925-2007А

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Плута В.М.,

суддів Голика В.С.,

Гонтаря В.І.,

секретар судового засідання Наконечний О.В.

за участю представників сторін:

позивача: Павленка Василія Миколайовича, довіреність № 150/01-09 від 20.02.08;

відповідача: Корницької Валентини Миколаївни, довіреність № 4/9/10-00 від 08.01.08;

розглянувши апеляційну скаргу Сакської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Башилашвілі О.І.) від 12.12.2007 у справі № 2-29/14925-2007А

за позовом Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Саки" (вул. Промислова, 9,Саки,96500)

до Сакської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим (вул. Курортна, 57,Саки,96500)

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.12.2007 у справі № 2-29/14925-2007А позов задоволено.

Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Сакської об’єднаної державної податкової інспекції від 05.10.2007 № 0001391502/0 про донарахування Кримському республіканському підприємству “Виробниче-підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Саки” штрафних санкцій в сумі 13965,01 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Кримського республіканського підприємства “Виробниче-підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Саки” витрати по сплаті судового збору в сумі 3,40 грн.

Повернуто з Державного бюджету України на користь Кримського республіканського підприємства “Виробниче-підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Саки” сплачений платіжним дорученням від 15.10.2007 № 1487, понад встановленого розміру, судовий збір в сумі 136,60 грн.

Суд встановив, що нарахування штрафних санкцій здійснювалось в автоматичному режимі на підставі особових рахунків позивача, всупереч чинному законодавству. Так суд першої інстанції звернув увагу на те, що контролюючий орган не звертав увагу на призначення платежів, вказаних позивачем при оплаті поточних зобов’язань, що призвело до неправомірного висновку з боку податкового органу.

Не погодившись з цим судовим актом, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати, прийняти нову, якою у позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального права. Так, відповідач посилається на те, що Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Саки" несвоєчасно сплачувало узгоджену суму податкових зобов’язань, на підставі чого і був прийнятий акт та податкові повідомлення-рішення, що оскаржується. Заявник апеляційної скарги вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято у відповідності з нормами чинного законодавства.

Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.02.2008 суддю Борисову Ю.В. замінено на суддю Голика В.С.

Повторно розглянувши справу у порядку статей 185, 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Сакської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 20.07.2007 Сакською об’єднаною державною податковою інспекцією була проведена невиїзна документальна перевірка своєчасності сплати позивачем узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість за вересень 2006 року.

За результатами перевірки складений акт № 1198/15-02/03347678 (а. с. 8), згідно з яким посадові особи ДПІ прийшли до висновку про порушення позивачем термінів сплати погоджених сум податкових зобов’язань по ПДВ, а саме по уточненому розрахунку № 19322 від 19.09.2006 по строку сплати 19.09.2006 узгоджені податкові зобов’язання в сумі 27930,00 грн. фактично були погашені 21.05.2007 –3379,50 грн., 30.05.2007 –3152,09 грн., 31.05.2007 –8262,43 грн., 01.06.2007 –9075,26 грн., 20.06.2007 –4060,72 грн.

На підставі акту перевірки, Сакською об’єднаною державною податковою інспекцією винесено податкове повідомлення-рішення про застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 13965,01 грн. (а. с. 7).

Судом встановлено, що податкове повідомлення рішення прийнято на підставі п. п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 та п.п.17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Відповідно до п. п. 5.3.1 п.5.3 статті 5 Закону “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені у законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом тридцяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

У разі визначення податкового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах "а" - "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, платник податків зобов'язаний погасити нараховану суму податкового зобов'язання протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення, крім випадків коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру апеляційного узгодження.

Пунктом 6.1.7 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої Наказом ДПА України N 110 від 17.03.2001р., передбачено, що у разі, коли платник податків не сплачує (не погашає) узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених законодавством, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у розмірах встановлених цім пунктом.

При цьому, складається податкове повідомлення за формою та згідно з вимогами, установленими Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001р. N 253, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06.07.2001 за N 567/5758.

З форми податкового повідомлення за порушення граничного строку оплати узгоджених податкових зобов’язань (форма Ш, Додаток 3 до Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій), вбачається, що підставою для винесення податкового повідомлення-рішення може бути лише акт перевірки.

У свою чергу, п. 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України 10.08.2005 № 327, встановлено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що пункт 2.3.2 вищенаведеного Порядку, передбачає, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: - висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю; - у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень; - зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; - у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів; - у разі відмови посадових осіб суб'єкта господарювання надати перевіряючим письмові пояснення щодо встановлених порушень та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, факти відмови відобразити в акті.

Акт перевірки який є у матеріалах справи свідчить про те, що в ході перевірки посадовою особою відповідача використовувалися данні КОР, АРМ “Облік” та податкові декларації.

Відповідно до п. п. 17.1.7 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу. Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1- 17.1.6 цього пункту, чи ні.

Судова колегія вважає необхідним звернути увагу на те, що згідно вищенаведеним нормам закону, істотне значення для справи має час сплачення платником відповідних податків, оскільки це є однієї із важливих умов при розрахунку розміру штрафних санкцій.

При цьому, згідно п. п. 3.1.1. статті 3 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”, активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу.

З апеляційної скарги вбачається, що головним доводом відповідача є норми п. 7.7 статті 7 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”, згідно з яким, кошти, які надійшли в рахунок погашення зобов’язань по податках і зборам (обов’язковим платежам), прямують на погашення податкових зобов’язань з того ж самого платежу в порядку календарної черговості граничних термінів їх сплати. Така черговість погашення діє незалежно від волі платника податків і торкається як самостійно розрахованих платниками податків податкових зобов’язань, так і податкових зобов’язань, розрахованих контролюючими органами.

При цьому, вбачається, що відповідачем не заперечується той факт, що ним ігнорувались призначення платежу, вказане в платіжних дорученнях, та зараховувались суми податків не в рахунок погашення поточних платежів, а в рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що нарахування штрафних санкцій здійснювалось в автоматичному режимі на підставі особових рахунків позивача.

Так, судом встановлено, що платіжні доручення, які вказані в акті перевірки на суму 27930,00 грн., були своєчасно направлені позивачем до установи банку і на оплату декларацій за інші періоди. Таки обставини підтверджуються рішенням господарського суду АР Крим у справі № 2-11/6528-2007А від 18.06.2007, декларацією за липень 2007 року (п/д № 1229 від 29.08.2007 на суму 12445,00 грн., №225 від 27.08.2007 на суму 15000,00 грн., № 227 від 28.08.2007 на суму 14500,00 грн., № 1212 від 21.08.2007 на суму 10000,00 грн., № 1216 від 22.08.2007 на суму 16500,00 грн., № 1200 від 17.08.2007 на суму 25000,00 грн., № 1209 від 20.08.2007 на суму 23500,00 грн.), декларацією за березень 2007 року (п/д № 1319 від 12.09.2007 на суму 59089,00 грн.), декларацією за квітень 2007 року (п/д № 1337 від 14.09.2007 на суму 36945.00 грн.), платіжним дорученням № 1285 від 05.09.2007 на суму 61145,00 грн. (а. с. 61-90), платіжним дорученням від 05.09.2007 № 1285 на суму 61145,00 грн. (а. с. 90).

Таким чином платіжні доручення необґрунтовано віднесені відповідачем в оплату уточненого розрахунку № 19322 від 19.09.2006, оплата по яких стягнута з позивача рішенням господарського суду АР Крим від 18.16.2007 у справі № 2-11/6528-2007А, та відповідно необґрунтовано нараховані штрафні санкції по вищевказаним деклараціям.

Так, відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. (стаття 22 Конституції).

Згідно зі статтею 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість виконання яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 20.03.1952, ратифікованого Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого права, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Таким чином, вбачається, що будь–які обмеження з використання юридичною особою власного майна, зокрема перерахування коштів, можливе лише за згодою такого платника податків або за рішенням суду.

Таки норми свідчать про те, що позивач має право самостійно визначати період та суму боргу, яку він бажає сплатити, тобто самостійно визначити призначення платежу. Така воля платника податків повинна бути дотримана і суб’єктом владних повноважень.

У відповідності зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 13 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, посадові особи органів державної податкової служби зобов’язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права. Серед прав органів державної податкової служби, передбачених статтею 11 Законом України “Про державну податкову службу в Україні” не має права на переперевірку, а також самостійно, без згоди на те платника податків або відповідного рішення суду визначити призначення платежу. Орган державної податкової служби має право лише вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства.

Місцевий господарський суд правомірно зазначив, що позивач є власником своїх коштів і має право вільно, на свій розсуд, володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, у тому числі і визначати призначення платежів, а тому застосування п. 17.1. 7 статті 7 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” спірним податковим повідомленням–рішенням до позивача є неправомірно і порушує право власності позивача, що є конституційним правом.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що постанова господарського суду Автономної Республіки Крим є законною та обґрунтованою, а тому підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1. ст. 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Сакської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.12.2007 у справі № 2-29/14925-2007А залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює сторонам у справі, що відповідно до пункту 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.

Ухвалу суду апеляційної інстанції може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.М. Плут

Судді В.С. Голик

В.І. Гонтар