Постанова № 1422460, 15.02.2008, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2008 року Справа № 42/355-07

Колегія суддів у складі: головуючого судді Афанасьєва В.В.,

судді Бухана А.І.,

судді Шевель О.В.

при секретарі Парасочці Н.В.

за участю представників сторін:

позивача – не з‘явився

відповідача –Козуба О.І. –дов.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вхідний № 140Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 18 грудня 2007 року по справі № 42/355-07

за позовом Приватної фірми «СВІФТ»м. Харків

до Приватної фірми «ЧАКЛУН»м. Харків

про стягнення 646764,29 грн.

встановила:

Позивач, ПФ «СВІФТ», звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь 646764,29 грн. заборгованості за отриманий товар на підставі укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 10/03-01 від 10.03.2005 року, 6567,65 грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

08.11.2007 року позивачем подана заява про уточнення (зменшення) позовних вимог, в якій позивач з посиланням на часткову сплату відповідачем боргу (у розмірі 10000 грн.) уточнив свої позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача 636764,29 грн. основного боргу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18 грудня 2007 р. по справі № 42/355-07 (суддя Яризько В.О.) позовні вимоги задоволені повністю та з відповідача на користь позивача стягнуто 636764,29 грн. заборгованості, 6467,64 грн. витрат по сплаті держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 18 грудня 2007 року по даній справі в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача. Свої вимоги відповідач обгрунтовує тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, допущено неповне з‘ясування обставин, що мають значення для справи, визнано встановленими обставини, які позивачем не доведені, що призвело до невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Відповідач стверджує, що у спірний період між сторонами існувало два договори –укладені у 2002 та у 2005 роках, а оскільки в накладних на відпуск товару не зазначено номера договору, неможливо стверджувати, на виконання якого договору така продукція надавалася. Таким чином, на думку відповідача, передача товару відбувалася поза межами укладеного між сторонами договору 2005 року, без зазначення строку оплати, та позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства, на адресу відповідача не направлялася вимога про оплату. Відповідач вважає, що залучені позивачем до справи акти звірки не є належними доказами по справі, оскільки такі акти зі сторони відповідача підписані невідомою особою. Відповідач також посилається, що у відповідних актах наведені дані з 01.01.2002 року, тобто, за період, по якому закінчився строк позовної давності.

Позивач проти апеляційної скарги заперечує, рішення суду першої інстанції вважає законним та обгрунтованим, оскільки позовні вимоги позивача підтверджені належними доказами, а твердження відповідача, викладені у апеляційній скарзі, позбавлені належної переконливості. У відзиві на апеляційну скаргу позивач посилається на те, що факт поставки товару саме за договором 2005 року підтверджується підписаними актами звірки, які, як зазначає позивач, є чинними та підписані уповноваженою особою відповідача – головним бухгалтером. Сума боргу підтверджена залученими до матеріалів справи копіями накладних, згідно з якими поставка товару здійснювалась у 2005 році, тобто, в період дії укладеного договору № 10/03-1 від 10.03.2005 року та у межах строку позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні повноважного представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне:

звертаючись до місцевого господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, позивач посилався на те, що відповідач неповністю виконав прийняті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати отриманого по договору товару, у зв‘язку з чим у нього виник борг у розмірі 636764,29 грн. Суму боргу позивач підтверджує залученими до матеріалів справи видатковими накладними згідно з реєстром (т. 1 арк.справи 20).

Задовольняючи позовні вимоги позивача місцевий господарський суд посилався на підтвердженість позовних вимог матеріалами справи та відповідність їх нормам чинного законодавства.

Матеріали справи свідчать, що 10.03.2005 року між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу № 10/03-1, у відповідності до умов якого позивач зобов'язався поставити та передати у власність відповідача товар, а відповідач в свою чергу зобов'язався прийняти товар та розрахуватися за нього на умовах, передбачених договором.

Пунктами 1.2, 1.3, 2.1 договору встановлено, що кількість товару, його ціна визначається усною домовленістю сторін і фіксується в приймально-здавальних документах. Всі накладні, що оформлені сторонами на виконання цього договору, є невід‘ємною частиною цього договору в частині визначення номенклатури і ціни товару.

Розрахунки за придбаний товар здійснюються відповідачем шляхом передоплати (п.4.1 договору). В окремих випадках, за згодою сторін, позивач може відпускати товар відповідачу з відстрочкою платежу, але не більше, ніж на 10 банківських днів (п. 4.2 договору).

До матеріалів справи в обгрунтування вимог позовної заяви позивачем залучено 59 видаткових накладних за період з 23.11.2005 р. по 04.05.2007 р., а саме: № 11012 від 23.11.2005 р. на суму 1790,52 грн.; № 11013 від 23.11.2005 р. на суму 15395,91 грн.; № 11404 від 06.12.2005 р. на суму 23686,25 грн.; № 12039 від 24.12.2005 р. на суму 2297,76 грн.; № 12040 від 24.12.2005 р. на суму 38785,44 грн., № 12437 від 05.01.2006 р. на суму 18867,84 грн.; № 13348 від 09.02.2006 р. на суму 1641,48 грн.; № 13349 від 09.02.2006 р. на суму 22409,26 грн.; № 13929 від 02.03.2006 р. на суму 33637,21 грн.; № 13930 від 02.03.2006 р. на суму 1686,48 грн.; № 14391 від 17.03.2006 р. на суму 19777,23 грн.; № 14392 від 17.03.2006 р. на суму 1895,52 грн.; № 15170 від 15.04.2006 р. на суму 1093,20 грн.; № 15171 від 15.04.2006 р. на суму 21263,58 грн.; № 15537 від 27.04.2006 р. на суму 1777,20 грн.; № 15538 від 27.04.2006 р. на суму 18500,26 грн.; № 16007 від 15.05.2006 р. на суму 1542,60 грн.; № 16008 від 15.05.2006 р. на суму 28824,72 грн.; № 16359 від 25.05.2006 р. на суму 19006,95 грн.; № 16360 від 25.05.2006 р. на суму 855,72 грн.; № 16880 від 13.06.2006 р. на суму 1500,96 грн.; № 16881 від 13.06.2006 р. на суму 24484,89 грн.; № 17444 від 01.07.2006 р. на суму 797,52 грн.; № 17445 від 01.07.2006 р. на суму 18332,91 грн.; № 17657 від 10.07.2006 р. на суму 1947,72 грн.; № 17659 від 10.07.2006 р. на суму 18921,71 грн.; № 18353 від 02.08.2006 р. на суму 1657,50 грн.; № 18354 від 02.08.2006 р. на суму 21046,93 грн.; № 19015 від 26.08.2006 р. на суму 908,58 грн.; № 19016 від 26.08.2006 р. на суму 20000,91 грн.; № 19484 від 12.09.2006 р. на суму 840,84 грн.; № 19485 від 12.09.2006 р. на суму 24003,78 грн.; № 20130 від 03.10.2006 р. на суму 1391,76 грн.; № 20131 від 03.10.2006 р. на суму 25274,49 грн.; № 20678 від 19.10.2006 р. на суму 846,36 грн.; № 20679 від 19.10.2006 р. на суму 31824,07 грн.; № 21127 від 02.11.2006 р. на суму 16176,34 грн.;№ 21128 від 02.11.2006 р. на суму 2194,80 грн.; № 21735 від 21.11.2006 р. на суму 2171,52 грн.; № 21736 від 21.11.2006 р. на суму 6909,43 грн.; № 22489 від 12.12.2006 р. на суму 27450,07 грн.; № 22490 від 12.12.2006 р. на суму 844,80 грн.; № 22750 від 19.12.2006 р. на суму 3370,44 грн.; № 22980 від 25.12.2006 р. на суму 5421,05 грн.; № 22981 від 25.12.2006 р. на суму 311,52 грн.; № 23481 від 10.01.2007 р. на суму 18874,60 грн.; № 23482 від 10.01.2007 р. на суму 1598,28 грн.; № 23855 від 22.01.2007 р. на суму 6822,24 грн.; № 23856 від 22.01.2007 р. на суму 437,88 грн.; № 24879 від 20.02.2007 р. на суму 643,32 грн.; № 24880 від 20.02.2007 р. на суму 14955,76 грн.; № 25203 від 01.03.2007 р. на суму 4745,62 грн.; № 25813 від 19.03.2007 р. на суму 23015,66 грн.; № 25822 від 19.03.2007 р. на суму 928,92 грн.; № 26290 від 02.04.2007 р. на суму 10731,08 грн.; № 26912 від 19.04.2007 р. на суму 366, 84 грн.; № 26913 від 19.04.2007 р. на суму 18816,89 грн.; № 27473 від 04.05.2007 р. на суму 654,12 грн.; № 27474 від 04.05.2007 р. на суму 13277,02 грн.

Всього сума поставленого товару за вказаними накладними складає 649234,26 грн., з яких позивачем, з посиланням на часткову сплату боргу, заявлено до стягнення 636764,29 грн.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджено факт отримання товару по вищепереліченим накладним, відповідний факт відповідачем також не оскаржується. Вказані поставки здійснені у межах строків позовної давності.

Заперечення відповідача щодо того, що ним здійснена оплата грошових коштів за отримані по вищепереліченим накладним товари та сума боргу на даний час складає 107365,33 грн. не підтверджується матеріалами справи, оскільки ні з банківських виписок, ні з платіжних документів, що надані відповідачем у якості доказів оплати, не вбачається, що така оплата здійснена саме за отриманий товар по вищезазначеним накладним (у наявних в матеріалах справи платіжних дорученнях у якості призначення платежу вказані інші підстави). Будь-яких доказів того, що в подальшому по сумам платежів, які здійснювались у спірний період з іншим призначенням платежу, сторонами проведений залік зустрічних однорідних вимог, до матеріалів справи не надано.

Разом з тим, як свідчать вищеперелічені накладні, в них відсутнє посилання на номер та дату укладеного між сторонами договору №10/03-1 від 10.03.2005 р., так само позивачем і іншими документами не доведено того факту, що поставка здійснена у межах зазначеного договору, у зв‘язку з чим колегія суддів вважає, що дану поставку не можна вважати поставкою саме по договору № 10/03-1 від 10.03.2005 року.

Відповідні висновки апеляційним господарським судом зроблені також на підставі того, що умовами укладеного між сторонами договору передбачено поставку товару на умовах передоплати, тоді як фактична поставка здійснювалась без отримання передоплати.

Також, як досліджено матеріалами справи та не заперечується сторонами, станом на період поставки був чинним договір № 1/01-10 від 01.01.2002 року. Крім того, чинним законодавством сторонам надано право на укладення інших (в тому числі разових) договорів.

Так, відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з положеннями ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, зокрема, дво- або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; якщо він підписаний сторонами.

Таким чином, колегією суддів зроблені висновки, що поставка товарів за вищепереліченими накладними була здійснена поза межами дії вказаного позивачем договору № 10/03-1 від 10.03.2005 р.

Згідно з положенням ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Колегія суддів вважає, що вимоги позивача є необгрунтованими та неправомірно задоволені місцевим господарським судом, оскільки позивачем до матеріалів справи не додані докази пред‘явлення у встановленому порядку вимоги про оплату, а у наданих до матеріалів справи накладних строк оплати не встановлений.

Згідно зі статтею 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб‘єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств, організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Тобто, для звернення до суду з позовною заявою необхідно, щоб право особи було порушеним на момент такого звернення.

Системний аналіз вищезазначених статей свідчить про те, що у даному випадку право позивача буде порушеним лише після того, як він пред‘явить відповідачу вимогу про оплату поставленого товару та така вимога не буде задоволена у семиденний строк від дня її пред‘явлення. І тільки після закінчення зазначеного строку позивач має право на звернення до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача у зв’язку з її юридичною та фактичною обґрунтованістю і наявністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з‘ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п.2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 104, ст. 105 ГПК України,

постановила:

Апеляційну скаргу Приватної фірми «ЧАКЛУН» задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 18 грудня 2007 р. по справі № 42/355-07 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Приватної фірми «СВІФТ»(61057 м. Харків вул. Громадянська,5 п/рахунок 26000860092430 в ХВФ АКБ СР Укрсоцбанк МФО 351016 Код 31236617) на користь Приватної фірми «ЧАКЛУН»(61144 м. Харків вул. Героїв Праці, 13-А п/рахунок 26009301741070 в БВ № 1 від. ПІБ «Автрамат»м. Харкова МФО 351306 Код 31436322) 3233,82 грн. держмита, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя В.В.Афанасьєв

Суддя А.І.Бухан

Суддя О.В.Шевель