Постанова № 14214243, 10.03.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 березня 2011 року17 год. 13 хв. № 2а-665/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Маруліної Л.О., суддів Головань О.В., Донця В.А., при секретарі судового засідання Крупічко Ю.Ю. розглянув адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут»

до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України

провизнання нечинним та скасування Припису №СК-421/10-1317 від 27.12.2011 р.

за участю:

представника позивача: Костерний Д.О.;

відповідача: Вовнюк В.І.;

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 10.03.2011 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст складено і підписано 14.03.2011 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут»(далі Позивач, ПАТ «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (далі Відповідач), в якому просить визнати нечинним та скасувати Припис від 27.12.2010 р. №СК-421/10-1317.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2011р. відкрито провадження в адміністративній справі №2а-665/11/2670 та призначено попереднє судове засідання. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.02.2011 р. закінчено підготовче провадження та призначено справу до колегіального судового розгляду.

Позивач позов підтримує в повному обсязі. Позовні вимоги вмотивовує тим, що Відповідачем винесено Припис від 27.12.2010 р. №СК-421/10-1317 без врахування всіх наданих Позивачем документів та пояснень.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у письмових запереченнях та наданих в судових засіданнях поясненнях, зазначає, що Припис від 27.12.2010 р. №СК-421/10-1317 є правомірним та ґрунтується на вимогах закону, а позовні вимоги безпідставними та такими, що не аргументовані положеннями чинного законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Директором інспекційного департаменту В. Жесан від імені Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України розглянуто акт про порушення законодавства у сфері страхування ЗАТ «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут»від 13.12.2010 р. №624/42/6-ап (код ЄДРПОУ 31093336) за зверненням ОСОБА_3 представника ОСОБА_4 у звязку з порушенням ЗАТ «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут»умов договору страхування № ВС/8668836 та винесено Припис № СК-421/10-1317 від 27.12.2010 р. (далі Припис), в якому встановлено порушення Позивачем в своїй діяльності вимог чинного законодавства України у сфері надання фінансових послуг, а саме:

- статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»щодо визначення розміру відшкодування витрат, пов'язаних з пошкодженням транспортного засобу, не у відповідності до порядку встановленого законодавством;

- пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»щодо невиконання страховиком обов'язку здійснити виплату страхового відшкодування протягом одного місяця з дня отримання визначених в статті 35 Закону документів;

- пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»щодо невиконання обов'язку страховика за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплатити пеню розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Відповідно до Припису Позивача зобовязано усунути виявлені порушення вимог законодавства України у сфері надання фінансових послуг, повідомити про виконання вимог цього припису та подати підтверджуючі документи до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України у термін до 24.01.2011 р., вжити заходів для недопущення аналогічних порушень при подальшому здійсненні діяльності у сфері страхування.

Позивач не погоджується з Приписом, вважає його таким, що не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам законодавства, з таких підстав.

Позивач вважає, що страхова компанія (страховик), надаючи послуги зі страхування, у разі настання страхового випадку, виплачує страхову виплату, розмір якої визначається на підставі розміру матеріального збитку, розрахованого шляхом проведення відповідної експертизи. Враховуючи те, що відповідно до підпункту 3.2.3 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість»надання послуг із страхування не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, то при виплаті страхових платежів безпосередньо потерпілим, податок на додану вартість не нараховується і окремим рядком не виділяється. Податкові зобов'язання з податку на додану вартість виникають у платника податку на додану вартість, який здійснює операції з поставки товарів чи послуг (товарно-матеріальних цінностей і послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта), оскільки такі операції є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Враховуючи зазначене, на думку Позивача, у разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілим, а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплати та таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості і виділяються окремим рядком у розрахункових документах.

Таким чином, зазначає Позивач, він свої зобов'язання за договором страхування виконав у повному обсязі. Позивач, як страховик, не зобов'язаний відшкодовувати суму ПДВ у розмірі 3 414,48 грн. при проведенні розрахунку та виплати розміру страхового відшкодування безпосередньо потерпілому, а вказівка Відповідача на порушення Позивачем ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(пп. 1 п. 1 Припису) є безпідставною.

Відносно своєчасності виплати страхового відшкодування Позивач зазначає, що ним складено Страховий акт № 376го та Розрахунок суми пені до акта, після чого 23.12.2010 р. здійснив перерахування ОСОБА_4 суми пені за триденне прострочення виплати страхового відшкодування, що підтверджується платіжним дорученням № 7028 від 23.12.2010 р. Таким чином, вказівка Відповідача на порушення Позивачем п.п. 37.1., 37.2. ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(пп. 1 п. 2, З Припису) є безпідставною.

Отже, вважає Позивач, на момент розгляду справи Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, який відбувся 27.12.2010 p., Позивач надав усі необхідні підтверджуючі документи щодо відсутнього обов'язку сплати суми ПДВ у розмірі 3 414,48 грн., а також факту сплати пені за прострочення у розмірі 23,14 грн. Тому відповідно до п. п. 3.10., 4.19. розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 13.11.2003 р. № 125 «Про затвердження Положення про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу»Відповідач за результатами розгляду справи відносно Позивача зобов'язаний був прийняти рішення про закриття справи. Однак не дивлячись на явну протизаконність своїх дій, Відповідачем винесено Припис. Обставини страхового випадку та виплати страхового відшкодування свідчать про відсутність у діях Позивача щодо несплати суми ПДВ такого елементу відповідальності, як протиправність, що не дає підстав для застосування до останнього заходів впливу.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, вважає їх безпідставними та такими, що не аргументовані положеннями чинного законодавства, виходячи з наступного. Позивач лише 19.07.2010 р. здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 16562,41 грн., чим порушив п. 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». На момент складення акту від 13.12.2010 р. порушення мало місце, Позивачем порушено п. 37.2 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Крім того, чинним законодавством України та умовами договору страхування не передбачено можливість зменшення страховиком страхового відшкодування на розмір податку на додану вартість, а сплативши страхове відшкодування за вирахуванням суми ПДВ Позивач порушив вимоги статті 25 Закону України «Про страхування»щодо недотримання порядку і умов здійснення виплати страхового відшкодування, визначених договором страхування.

Також, вважає Відповідач, відповідно до норм чинного законодавства у Відповідача відсутні підстави для закриття провадження по справі.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень частини 12 статті 28 Закону України від 12.07.2001 р. № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»(далі Закон № 2664-III) Уповноважений орган у межах своєї компетенції надсилає фінансовим установам та саморегулівним організаціям обов'язкові до виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про фінансові послуги та вимагає надання необхідних документів.

Згідно з пунктом 2 розділу 5 Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 03.02.2010 за № 157 (далі Положення № 157), Держфінпослуг має право одержувати в установленому законодавством порядку від фінансових установ звітність та іншу інформацію згідно із законодавством, а від підприємств, установ (у тому числі банків), організацій та громадян інформацію, необхідну для виконання покладених на Держфінпослуг завдань.

У зв'язку з тим, що 22.11.2010 р. до Держфінпослуг надійшло звернення громадянина ОСОБА_4 щодо невиконання Позивачем зобовязань за договором обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВС/8668836 та порушення законодавства у сфері страхування, 24.11.2010 за вих. № 15453/42-8 до ЗАТ «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут»було направлено запит про надання вичерпного переліку документів.

02.12.2010 р. за № 2675 Позивачем до Держфінпослуг надано лист з поясненнями по страховій справі громадянина ОСОБА_4 з копіями документів.

13.12.2010 р. Держфінпослуг складено Акт № 624/42/6-ап про порушення законодавства у сфері страхування, в якому встановлено, що 16.09.2009 р. між ПАТ «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут»та Шекулою CO. було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВС/8668836 (надалі - Договір).

24.04.2010 із забезпеченим транспортним засобом відбулося ДТП. За результатами розгляду матеріалів страхової справи Позивачем було складено страховий акт №376го, відповідно до якого розрахунок розміру страхового відшкодування було визначено без врахування ПДВ. Так, вартість матеріального збитку згідно звіту №0277 від 10.05.2010 р. про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу ОСОБА_4, визначено 20486,89 грн. Виплачено страхове відшкодування без ПДВ в розмірі 16562,41 грн. (мінус франшиза).

Щодо твердження Позивача про те, що ним правомірно вирахувано ПДВ з виплати страхового відшкодування потерпілій особі та не порушено ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд приходить до наступних висновків.

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг визначені Законом № 2664-III.

Відповідно до ст. 4 Закону № 2664-III послуги у сфері страхування вважаються фінансовими.

Пунктом 1 Положення № 157 визначено, що Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України є центральним органом виконавчої влади.

Згідно з п. 3 Положення № 157 Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України відповідно до покладених на неї завдань та у межах своєї компетенції здійснює державне регулювання та нагляд за наданням фінансових послуг і дотриманням законодавства у відповідній сфері.

Підпунктом 9 пункту 5 Положення № 157 визначено, що Комісія має право в межах своїх повноважень видавати приписи страховикам про усунення виявлених порушень законодавства про страхову діяльність.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 28 Закону № 2664-III уповноважений орган у межах своєї компетенції у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів Уповноваженого органу застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення.

Згідно п.п. 2 п. 1.1 Положення про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 13.11.2003р. № 125 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 3 грудня 2003 р. за № 1115/8436 (далі Положення № 125), порушення законодавства про фінансові послуги це протиправна дія чи бездіяльність юридичних осіб та/або фізичних осіб - підприємців, яка посягає на встановлений порядок надання фінансових послуг (послуг у сфері страхування).

Пунктом 4 частини першої статті 37 Закону України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування»(далі Закон № 85/96-ВР) визначено, що Уповноважений орган має право проводити тематичні перевірки діяльності страховика у випадках необхідності перевірки фактів, викладених у скаргах, заявах, зверненнях страхувальників, достовірності показників звітності, виконання вимог раніше наданих приписів, та п.п. 4 п. 4 Положення № 125 визначено, що Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України відповідно до покладених на неї обов'язків проводить самостійно чи разом з уповноваженим органом виїзні та безвиїзні перевірки діяльності фінансових установ.

Згідно із Законом № 85/96-ВР страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону № 85/96-ВР здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Статтею 29 Закону України від 01.07.2004 р. № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(далі Закон № 1961-IV) у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством (стаття 9 Закону № 85/96-ВР).

Положеннями частини першої статті 988 Цивільного Кодексу України встановлений обов'язок страховика у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. При цьому страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору.

Аналіз викладеного свідчить, що здійснення страхової виплати являє собою виконання договірного зобовязання за договором страхування, істотною умовою якого, згідно ст. 982 Цивільного кодексу України, є розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума).

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно, якщо вказані відносини є договірними, страхувальник бере на себе обовязок здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування, тобто виконати взяте на себе зобовязання належним чином.

З метою спростування порушення вимог частини першої статті 29 Закону № 1961-IV Позивач у позовній заяві зазначає, що страхове відшкодування було перераховано безпосередньо потерпілим, а тому податок на додану вартість законно був невиплачений.

Колегія суддів з такими доводами не погоджується, оскільки чинним законодавством не передбачено право страхувальника зменшувати суму страхової виплати на власний розсуд та обмеження права на отримання страхової компенсації.

При цьому необхідно зауважити, що відповідно до Закону № 85/96-ВР, Закону № 1961-IV страхова компанія, надаючи послуги із страхування, у разі настання страхового випадку здійснює не відшкодування матеріальних збитків, які понесла застрахована особа, а страхові виплати, розмір яких визначається в установленому порядку в розмірі матеріальних збитків, понесених застрахованою особою.

Вищезазначений порядок визначення розміру матеріальних збитків врегульований, договором страхування укладений між страховиком та страхувальником та Методикою товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, яку затверджено спільним наказом Міністерством юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.03 № 142/5/2092.

Крім того, посилання Позивача, на те, що потерпілий мав подати, але не подав доказів сплати ПДВ при здійсненні ремонтних робіт пошкодженого автомобіля є безпідставними. Так, для проведення ОСОБА_4 відновлювального ремонту автомобіля, йому необхідно буде сплатити вартість ремонту з урахуванням ПДВ, що є її реальними витратами.

Так, згідно Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 р. № 1440, імовірний розмір страхової суми визначається на основі результатів аналізу умов договору страхування в цілому, для окремого страхового випадку, групи страхових випадків, а також врахування особливостей фізичного стану майна, його поточного використання, впливу зовнішніх факторів на формування ринкової вартості майна тощо. Для визначення ймовірної страхової суми можуть використовуватися ринкова вартість або неринкові види вартості.

Таким чином, утримання страховиком податку на додану вартість з виплат страхового відшкодування за страховими подіями порушує умови договору страхування та законодавство.

Позивач у своєму адміністративному позові в обґрунтування правомірності своїх дій здійснює посилання на лист Державної податкової адміністрації України від 21.08.2009 р. № 10143/5/16-1516. Проте лист не може бути взятим до уваги, оскільки: по-перше, листи державних органів виконавчої влади не є джерелом права, а є лише неофіційним тлумаченням норм права посадовою особою.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про порушення позивачем вимог ст. 29 Закону № 1961-IV шляхом здійснення страхового відшкодування ОСОБА_4 без врахування податку на додану вартість.

Щодо твердження Позивача про те, що ним не порушено пункт 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV (другий пункт Припису) суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

Згідно статті 35 Закону № 1961-IV для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику (або якщо страховик невідомий - МТСБУ) відповідну заяву.

Як вбачається з матеріалів справи, останній документ необхідний для підтвердження факту настання причин, обставин та наслідків страхового випадку та визначення розміру збитків по справі ОСОБА_4 (заяву про виплату страхового відшкодування), Позивач отримав 16.06.2010.

Отже, керуючись статтею 37 Закону № 1961-IV ПАТ «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут»зобов'язане було у строк до 16.07.2010 сплатити страхову виплату ОСОБА_4

Проте, всупереч чинному законодавству, згідно з платіжним дорученням від 19.07.2010 № 3805, Позивач лише 19.07.2010 здійснює виплату страхового відшкодування у розмірі 16 562,41 грн.

Таким чином, Відповідачем правомірно встановлено порушення Позивачем пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV.

Щодо твердження Позивача про те, що ним не порушено пункт 37.2 статті 37 Закону № 1961-IV суд приходить до наступних висновків.

Згідно з пунктом 37.2 статті 37 Закону № 1961-IV за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Відповідно до пункту 4.5 розділу 4 Положення № 125 у разі виявлення порушень законодавства про фінансові послуги посадові особи Держфінпослуг зобов'язані скласти акт про порушення або акт перевірки з викладенням у ньому змісту виявлених порушень.

Таким чином, особи відповідальні за проведення інспекції зобов'язані фіксувати виявлені факти порушення у відповідності до чинного законодавства.

Акт про порушення законодавства у сфері страхування ПАТ «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут»№ 624/42/6-ап складено інспекторами Держфінпослуг 13.12.2010. Позивач в адміністративному позові не спростовує факту того, що ним пропущено строки виплати страхового відшкодування у три дні. Зазначене підтверджується платіжним дорученням від 23.12.2010 № 7028.

Отже, суд погоджується з доводами Відповідача, що на момент складання акту від 13.12.2010 № 624/42/6-ап, порушення мало місце і Держфінпослуг правомірно визначено порушення приписів п. 37.2 статті 37 Закону № 1961-IV.

Твердження Позивача про те, що Держфінпослуг за результатами розгляду справи зобов'язане було закрити провадження по справі є необґрунтованим виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 3.10 Положення № 125 за результатами розгляду справи може бути прийнято одне з таких рішень: 1) про застосування заходів впливу; 2) про закриття справи.

Пункт 4.2 Положення № 125 містить вичерпний перелік підстав коли справа не може бути розпочата, а наявна в провадженні справа підлягає закриттю. У свою чергу, зазначений пункт не містить жодної підстави для закриття провадження по справі у даній ситуації. Прийняття Держфінпослуг рішення про закриття провадження по справі, було б перевищенням своїх повноважень та порушенням статті 19 Конституції України.

Таким чином, доводи викладені в адміністративному позові ПАТ «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут»в обґрунтування позовних вимог є такими, що необґрунтовані положеннями чинного законодавства, не відповідають обставинам справи та спростовуються вищевикладеними аргументами.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач довів обґрунтованість та законність своїх рішень.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку, про відмову у задоволення позову.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 69-71, 94, 97, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Відмовити у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяЛ. О. Маруліна

СуддіО.В. Головань

В.А. Донець