Постанова № 14212236, 21.01.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2011 р. справа № 2а-28994/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11:20

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Єфіменко О.В.

при секретаріВажинській Т.В.

з участю представника позивача Краснікова А.П.,

з участю представника відповідача Чайкіної К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Промтехазов» до Державної податкової інспекції в Іллічівському районі м. Маріуполя про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000882301/0 та № 0000902301/0,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство «Промтехазов» (далі ПП «Промтехазов»), звернувся в суд з позовом до Державної податкової інспекції в Іллічівському районі м. Маріуполя про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000882301/0 та № 0000902301/0.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, до Державною податковою інспекцією в Іллічівському районі м. Маріуполя була здійснена позапланова невиїзна перевірка ПП «Промтехазов» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, Приватним підприємством «Фірма Томь» (далі ПП «Фірма Томь») за період з 12.10.2009 по 31.03.2010 за результатами якої було складено акт від 21.09.2010 № 393/23-1/36637151.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем були винесені 10 листопада 2010 року:

- податкове повідомлення-рішення № 0000882301/0, яким визначено суму податкового зобовязання позивача з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 891962 грн. (з них 715 192 грн. основного платежу та 176 770 грн. штрафних (фінансових) санкцій);

- податкове повідомлення-рішення № 0000902301/0, яким визначено суму податкового зобовязання позивача з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в сумі 858264 грн. (з них 572176 грн. основного платежу та 286 088 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

Позивач посилається на безпідставність нарахування податковим органом податкових зобовязань спірними податковими повідомленнями-рішеннями № 0000882301/0 та №0000902301/0. Зазначає, що податковим органом помилково встановлено порушення позивачем п. 5.1, п. п. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. п. 7.4.1, п.п. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки висновки податкового органу, що зроблені за результатами зустрічних перевірок про те, що позивач не отримував від ПП «Фірма Томь» товарів, є безпідставними.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вказавши на те, що повідомлення-рішення № 0000882301/0 та № 0000902301/0 від 10.11.2010 прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки перевіркою встановлено, що ПП «Фірма Томь» має ознаки «сумнівності» та віднесена до групи «ризикових підприємств», оскільки має розбіжності по 5-му додатку до податкової декларації з ПДВ та виконувало діяльність, спрямовану на здійснення операцій повязаних з наданням податкової вигоди третіх осіб. За результатами зустрічних перевірок зазначеного підприємства встановлено, що додатки К1 до декларацій з податку на прибуток не надавалися, амортизаційні відрахування відсутні, що свідчить про відсутність основних засобів на підприємствах, відсутні будь-які свідчення про наявність власних або орендованих складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності; у штаті цього субєкту господарювання значиться 2 працівника, що свідчить про відсутність трудових ресурсів, необхідних для виконання господарської діяльності.

Відповідач зазначає, що зустрічними перевірками не встановлено поставок товарів, робіт, послуг, що свідчить про укладання правочинів без мети настання реальних наслідків, що свідчить про нікчемність зазначених правочинів, відповідно до частин 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), які в силу статті 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю. Відповідач вважає, що в ході перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ПП «Фірма Томь» до підприємств-покупців, у звязку із відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що підтверджують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів. Тому вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

ПП «Промтехазов» є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 12 жовтня 2009 року, включене до ЄДРПОУ за номером 36637151, перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя з 13 жовтня 2009 року, є платником податку на додану вартість, згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100251587 від 26 жовтня 2009 року, згідно з довідкою з довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців одним з видів діяльності ПП «Промтехазов» є посередництво в торгівлі машинами, промисловим устаткуванням (а. с. 120-123).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України та частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

Серед прав, наданих податковим органом, передбачено здійснення планових та позапланових виїзних перевірок. Підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових та позапланових виїзних перевірок визначені ст. 11№(яка діяла на момент здійснення перевірки) Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

27 вересня 2010 року Державною податковою інспекцією у Іллічівському районі м. Маріуполя здійснена документальна невиїзна позапланова перевірка позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, ПП «Фірма Томь» за період з 12.10.2009 по 31.03.2010, наслідки якої викладені в акті перевірки від 27.09.2010 № 393/23-1/36637151 (а. с. 11-20).

За результатами перевірки керівником податкового органу 10 листопада 2010 року були прийняті повідомлення рішення № 0000882301/0 та № 0000902301/0. Їх прийняття мотивоване порушеннями позивачем:

- п. 5.1, п. п. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, внаслідок чого занижено податок на прибуток за 4-й квартал 2010 року в сумі 337313 грн., за 1 квартал 2010 року в сумі 377879 грн.;

- п. п. 7.4.1, п.п. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 572176 грн., а саме: за листопад 2009 року - 115543 грн., грудень 2009 року 154420 грн., січень 2010 року 124280 грн., лютий 2010 року 127515 грн., березень 2010 року 50508 грн.

Вказані повідомлення-рішення прийняті, тому що перевіркою встановлено, що ПП «Фірма Томь» має ознаки «сумнівності» та віднесена до групи «ризикових підприємств», оскільки має розбіжності по 5-му додатку до податкової декларації з ПДВ за період з 10.10.2009 по 31.03.2010. Додаток К1 до декларацій з податку на прибуток не надавався, амортизаційні відрахування відсутні, що свідчить про відсутність основних засобів на підприємстві. Операції ПП «Фірма Томь» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення таких операцій, місцезнаходженням майна, наявності трудових ресурсів (у штаті субєкта господарювання значиться 2 особи, виробничо-складських приміщень та іншого майна, необхідних для здійснення господарської діяльності).

В акті перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що за результатами зустрічних перевірок, вбачається, що фінансово-господарська діяльність ПП «Фірма Томь» здійснюється поза межами правового поля, і господарські відносини відповідача є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами (стаття 234 ЦК України), оскільки в ході перевірки не встановлено факту передачі товару від продавця до покупця, у звязку з відсутністю (не наданням до перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, тобто відсутній факт вручення товару у розпорядження покупця, відсутні трудові ресурси, складські приміщення. Таким чином, податковим органом зроблено висновок про здійснення позивачем безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, що є наслідком нікчемності правочинів, у відповідності до частин 1, 2 статті 215, частини 5 статті 203 ЦК України.

Судом встановлено, що позивач 28 жовтня 2009 року уклав договір № 64 з ПП «Фірма Томь» на поставку товарів відповідно до специфікації № 1 (а.с.116-119). Позивач придбав: ось блоків, кожух, блок 900/170, обойма блоків, ПКС Механізм качанія (вал секторний); було виставлено рахунок-фактуру №366 від 01.11.2009 року на суму 307624, 94 грн. разом з ПДВ, у матеріалах справи є оформлена видаткова накладна № 366 від 01.11.2009 та податкова накладна № 366 від 01.11.2009 відповідно до специфікації №1 (а.с. 22-24). Позивачем сплачено за товар платіжними дорученнями: №1 від 19.11.2009 на суму 25000 грн., № 2 від 20.11.2009 на суму 25000 грн., № 3 від 23.11.2009 на суму 25000 грн., б/н від 24.11.2009 на суму 50000 грн., б/н від 25.11.2009 на суму 60000 грн., №6 від 26.11.2009 на суму 60000 грн., № 7 від 27.11. 2009 на суму 50000 грн., № 8 від 30.11.2009 на суму 12624, 94 грн., на звороті платіжних доручень - копії виписок банку з особистого рахунку (а.с. 170-176). Відповідно до зазначених платіжних доручень ПП «Промтехазов» сплатило ПП «Фірма Томь» суму 307624, 94 грн., що відповідає сумі укладеного договору №64.

2 листопада 2009 року ПП «Промтехазов» уклав договір з ПП «Фірма Томь» № 67 щодо поставки товарів згідно специфікацій. Відповідно до специфікації № 1 від 2 листопада 2009 року позивач придбав: колеса ходові, 4 шт.; вал, 4 шт.; колесо зубчасте 4шт.; корпус, 4 шт.; стойка, 4шт.; каток 8 шт.; на загальну суму 625089, 60 грн. разом з ПДВ. Відповідно до специфікації № 2 від 5 листопада 2009 року позивач придбав: вал в зборі, 10 шт.; зубчаста втулка в зборі, 10 шт.; кожух, 10 шт.; комплект метизів, 10 шт.; кожух верхній; кожух нижній; блок в зборі; траверса в зборі; на загальну суму 522198 грн. разом з ПДВ. Відповідно до специфікації № 3 від 15 листопада 2009 року позивач придбав заготовки різні в кількості 18 шт. на суму 404323,20 грн. разом з ПДВ. Відповідно до специфікації № 4 від 9 грудня 2009 року позивач придбав: корпус редуктора, 2 шт.; кришка редуктора, 2 шт.; вал шестірня, 6 шт., колесо зубчасте, 2шт.; механізм храповий, 2 шт.; крюк 90Т, 2 шт.; на загальну суму 745679, 93 грн. разом з ПДВ. Відповідно до специфікації № 5 від 4 січня 2010 року позивач придбав: колеса, 2 шт.; вал-шестірня. 2 шт.; вузол ролика, 5 шт.; шестірня; вал-шестірня в зборі, 2 шт.; на загальну суму 765091, 58 грн. разом з ПДВ. Відповідно до специфікації № 6 від 11 лютого 2010 року позивач придбав: корпус; кришку, червяк, вал-шестірню, 3 шт.; колесо червячне; колесо зубчасте, 10 шт.; на загальну суму 303045, 60 грн. разом з ПДВ (а.с. 110-115).

Судом досліджено документи згідно договору № 67: від 12.11.2009 - рахунок-фактуру №469, видаткову накладну № 469, податкову накладну № 469 на суму 241521, 60 грн.; від 23.11.2009 - рахунок-фактуру №537, видаткову накладну № 537, податкову накладну № 537 на суму 383568 грн.; від 14.12.2009 - рахунок-фактуру №643, видаткову накладну № 643, податкову накладну № 643 на суму 187536 грн.; від 18.12.2009 - рахунок-фактуру №667, видаткову накладну № 667, податкову накладну № 667 на суму 66408 грн.; від 18.12.2009 - рахунок-фактуру №676, видаткову накладну № 676, податкову накладну № 676 на суму 160860 грн.; від 22.12.2009 - рахунок-фактуру №702, видаткову накладну № 702, податкову накладну № 702 на суму 214454,40 грн.; від 22.12.2009 - рахунок-фактуру №703, видаткову накладну № 703, податкову накладну № 703 на суму 107394 грн.; від 22.12.2009 - рахунок-фактуру №704, видаткову накладну № 704, податкову накладну № 704 на суму 189868,80 грн.; від 12.01.2010 - рахунок-фактуру №53, видаткову накладну № 53, податкову накладну № 53 на суму 149931,34 грн.; від 18.01.2010 - рахунок-фактуру №108, видаткову накладну № 108, податкову накладну № 108 на суму 149931,38 грн.; від 25.01.2010 - рахунок-фактуру №138, видаткову накладну № 138, податкову накладну № 138 на суму 276796,42 грн.; від 28.01.2010 - рахунок-фактуру №161, видаткову накладну № 161, податкову накладну № 161 на суму 169020,79 грн.; від 11.02.2010 - рахунок-фактуру №163, видаткову накладну № 163 податкову накладну № 163 на суму 207609,29 грн.; від 16.02.2010 - рахунок-фактуру №205, видаткову накладну № 205, податкову накладну № 205 на суму 284312,87 грн.; від 19.02.2010 - рахунок-фактуру №248, видаткову накладну № 248, податкову накладну № 248 на суму 273169,43 грн.; від 19.03.2010 - рахунок-фактуру №426, видаткову накладну № 426, податкову накладну № 426 на суму 100130,40 грн.; від 23.03.2010 - рахунок-фактуру №453, видаткову накладну № 453, податкову накладну № 453 на суму 202915,20 грн. (а.с. 25-75).

Позивачем сплачено за поставлений товар згідно договору №67 платіжними дорученнями: №10 від 08.12.2009 на суму 100000 грн., №11 від 09.12.2009 на суму 100000 грн., №12 від 10.12.2009 на суму 100000 грн., №21 від 16.12.2009 на суму 50000 грн., №21 від 17.12.2009 на суму 49600 грн., №20 від 18.12.2009 на суму 50000 грн., №21 від 21.12.2009 на суму 50000 грн., №22 від 22.12.2009 на суму 50000 грн., №21 від 23.12.2009 на суму 75489,60 грн., №1 від 11.01.2010 на суму 80000 грн., №2 від 12.01.2010 на суму 80000 грн., №3 від 13.01.2010 на суму 80000 грн., №4 від 14.01.2010 на суму 80000 грн., №5 від 15.01.2010 на суму 80000 грн., №30 від 18.01.2010 на суму 61099 грн., №31 від 19.01.2010 на суму 61099 грн., №32 від 20.01.2010 на суму 80000 грн., №33 від 21.01.2010 на суму 80000 грн., №34 від 20.01.2010 на суму 80000 грн., №40 від 25.01.2010 на суму 80000 грн., №41 від 26.01.2010 на суму 84323,20 грн., №50 від 02.02.2010 на суму 80000 грн., №51 від 03.02.2010 на суму 80000 грн., №52 від 04.02.2010 на суму 80000 грн., №53 від 05.02.2010 на суму 80000 грн., №60 від 08.02.2010 на суму 80000 грн., №61 від 09.02.2010 на суму 80000 грн., №62 від 10.02.2010 на суму 80000 грн., №63 від 11.02.2010 на суму 80000 грн., №61 від 12.02.2010 на суму 105679,93 грн., №78 від 16.02.2010 на суму 80000 грн., №79 від 17.02.2010 на суму 80000 грн., №70 від 11.03.2010 на суму 100000 грн., №71 від 12.03.2010 на суму 100000 грн., №90 від 13.03.2010 на суму 80000 грн., №91 від 24.03.2010 на суму 80000 грн., №95 від 25.03.2010 на суму 80000 грн., №80 від 29.03.2010 на суму 55000 грн., №90 від 31.03.2010 на суму 110091,58 грн., №90 від 14.04.2010 на суму 80000 грн., №100 від 19.04.2010 на суму 80000 грн., №100 від 11.05.2010 на суму 143056 грн., на звороті згаданих платіжних доручень знаходяться копії виписок банку з особистого рахунку (а.с.177 -213).

В матеріалах справи міститься акт позапланової невиїзної перевірки ПП «Фірма Томь» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 1 січня 2009 року по 31 березня 2010 року від 29 червня 2010 року № 290/23-1/22041152 (а. с.155-158). В акті зазначено, що на запит співробітників ДПІ у Іллічівському районі м. Маріуполя щодо надання пояснень та документальних підтверджень встановлених розбіжностей у додатку 5 до декларації з ПДВ, ПП «Фірма Томь» надала пояснення про втрату необхідних для проведення перевірки первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.

Враховуючи відсутність первинних документів, податковим органом зроблено висновок про неможливість підтвердити правомірність формування податкових зобовязань та податкового кредиту. В акті зазначено, що при проведенні аналізу податкової звітності ПП «Фірма Томь» згідно деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та додатку № 5 до податкових декларацій з ПДВ маються розбіжності. Директором ПП «Фірма Томь» пояснення стосовно виявлених розбіжностей не надані. Крім того, в акті зазначено, що Додаток К1 до декларації з податку на прибуток до органів ДПС не надавався, що свідчить про відсутність основних засобів на підприємстві, амортизаційних відрахувань. Враховуючи викладене, з посиланням на норми статей 30, 215, 216, 203, 234, 655, 658 ЦК України податковим органом зроблено висновок про нікчемність правочину, укладеного ПП «Фірма Томь» з позивачем.

Таким чином, висновки про порушення вимог податкового законодавства зроблені у звязку з тим, що у ході перевірки встановлено факти укладання позивачем нікчемних правочинів.

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Перевіркою не встановлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) придбання послуг. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Метою правочинів, що укладаються при веденні господарської діяльності, є отримання доходу, тому позивач як суб'єкт господарської діяльності, повинен спрямовувати свою господарську діяльність на досягнення економічних результатів та отримання прибутку. Податковим органом зроблено висновок, що позивач здійснював заздалегідь економічно необґрунтовані операції з метою нарощування валових витрат та податкового кредиту з залученням як основного постачальника ПП «Фірма Томь». Перевірити наявність необхідних фахівців, виробничих потужностей у зазначених підприємств для доведення фактичного надання послуг не є можливим у звязку із втратою документів ПП «Фірма Томь».

Як зазначено в акті перевірки ПП «Фірма Томь», додаток К1 до декларації з податку на прибуток не надавався, основні фонди та амортизаційні відрахування не нараховувались, внаслідок чого можливо зробити висновок про те, що підприємство не мало власних основних засобів для надання послуг, відсутність довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, посвідчують факт відсутності вручення товару у розпорядження покупця, також відсутні трудові ресурси, складські приміщення.

Відповідач вважає, що наведене свідчить про відсутність доказів фактичного отримання послуг від ПП «Фірма Томь».

Згідно з частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, що здійснюється підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, використовуючи грошовий вимір, базуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до статті 4 вказаного Закону бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на основних принципах, серед яких превалювання сутності над формою операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Відповідач в акті перевірки зазначив, що первинні та податкові документи (акти приймання-передачі, рахунки-фактури, податкові накладні), отримані від ПП «Фірма Томь» не можуть підтверджувати факт здійснення господарської операції по придбанню товарів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Актом перевірки визначено, що позивачем здійснювалися операції без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків та створення податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат.

Відповідач дійшов висновку про те, що позивачем порушено частину 1 статті 216 ЦК України в частині укладення недійсного правочину, який не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Предметом доказування в цій справі в частині правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0000882301/0, яким визначено суму податкового зобовязання позивача з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 891962 грн. є доведення обставини укладення позивачем нікчемних правочинів з ПП «Фірма Томь».

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

Частиною 4 статті 55 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Статтею 80 ЦК України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з частиною 4 статті 87 ЦК України, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до частини 2 статті 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Судом досліджено довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ПП «Фірма Томь» (а. с. 135). З довідки вбачається, що зазначене підприємство під час здійснення операцій з продажу товарів та складення первинних документів було зареєстроване як юридична особа.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, судом встановлено, що постачальник позивача ПП «Фірма Томь» на час здійснення господарських операцій була юридичною особою, а як наслідок мала право здійснювати господарську діяльність.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно із пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи із юридичного змісту пункту 5.1 статті 5 та пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.

Суд зазначає, що згідно з підпунктом 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються сума будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Отже, якщо в пунктах 5.3 - 5.7 вказаного вище Закону містяться певні обмеження чи є пряма заборона щодо включення певних витрат до складу валових витрат, таке включення вважається неправомірним.

Підпунктом 11.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно із статтею 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з пункту 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як встановлено судом, операції з постачання товару від ПП «Фірма Томь», підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними, рахунками фактурами, податковими накладними, платіжними дорученнями, виписками з банку.

Суд не приймає посилання відповідача на те, що перевірками не встановлено поставок товарів, робіт, послуг, що свідчить про укладання вимог без мети настання реальних наслідків, оскільки з актів перевірки не вбачається, що податковим органом були досліджені будь-які первинні документи та в судовому засіданні не підтверджено доводи про відсутність поставки товарів.

Суд враховує, що відповідачем при обґрунтуванні обставини нікчемності правочинів порушені вимоги підпункту 2.3.4. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 925/11205. Згідно з вказаним пунктом цього порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з частинами 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Посилання відповідача на нікчемність правочинів, тобто їх укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування валових витрат та податкового кредиту, не знайшли свого підтвердження.

Відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобовязання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обовязку здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника.

Відповідно до норм Закону України "Про систему оподаткування" за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання (стаття 9) та не визначено права (стаття 10) здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину. Статтею 61 Конституції України закріплено саме індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тож притягненню до відповідальності підлягає саме правопорушник. Тобто ПП «Промтехазов» не несе відповідальність за порушення у податковій звітності ПП «Фірма Томь».

З урахуванням викладеного суд вважає, що виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків. Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень належним чином не довів. Висновки перевіряючої особи, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

Крім того суд зазначає, що наявність тієї обставини, що контрагент позивача не надавав додаток К1 до декларації з податку на прибуток не є свідченням того, що ПП «Фірма Томь» не мала відповідних основних фондів, достатніх трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей. Інших доказів відсутності достатніх виробничих ресурсів позивачем не надано. Таким чином, відсутні підстави вважати, ПП «Фірма Томь» не могла здійснювати операції з постачання продукції та надання послуг.

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем п. 5.1, п. п. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток за 4-й квартал 2010 року в сумі 337313 грн., за 1 квартал 2010 року в сумі 377879 грн. - є неправомірним.

Предметом доказування в цій справі в частині правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення рішення № 0000902301/0, яким визначено суму податкового зобовязання позивача з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в сумі 858264 грн., є доведення обставини укладення позивачем нікчемних правочинів з ПП «Фірма Томь».

Спір в цій частині виник через висновки податкового органу про те, що правочини з ПП «Фірма Томь» не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до підпункту 7.4.1. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товару (послуг) з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товару (послуг).

Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з абзацами 1, 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2. статті 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Судом встановлено, що ПП «Фірма Томь», як постачальником послуг складені податкові накладні. На момент складення податкових накладних ПП «Фірма Томь» була зареєстрована платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом платника податку на додану вартість № 100155396 від 1 січня 2009 року (а.с. 133).

Податкові накладні отримані позивачем, тобто у відповідності до підпункту 7.5.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач має право на формування податкового кредиту.

Обставина здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Фірма Томь», також підтверджується належним чином оформленими рахунками-фактурами, видатковими накладними, платіжними дорученнями та виписками з банку.

Суд бере до уваги, що наявність податкових накладних є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем підпунктів п. п. 7.4, 7.4.1, 7.4.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97- ВР, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 572176 грн., а саме: за листопад 2009 року - 115543 грн., грудень 2009 року 154420 грн., січень 2010 року 124280 грн., лютий 2010 року 127515 грн., березень 2010 року 50508 грн. є неправомірним.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» штрафні санкції у розмірах, визначених цією статтею, накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

У звязку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування валових витрат та податкового кредиту, застосування до нього штрафних санкцій є неправомірним.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржувані податкове повідомлення-рішення № 0000882301/0, яким визначено суму податкового зобовязання позивача з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 891962 грн. (з них 715 192 грн. основного платежу та 176770 грн. штрафних (фінансових) санкцій); податкове повідомлення-рішення № 0000902301/0, яким визначено суму податкового зобовязання позивача з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в сумі 858264 грн. (з них 572176 грн. основного платежу та 286088 грн. штрафних (фінансових) санкцій) були прийняті законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Приватного підприємства «Промтехазов» до Державної податкової інспекції в Іллічівському районі м. Маріуполя про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000882301/0 та № 0000902301/0 задовольнити у повному обсязі.

Визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10 листопада 2010 року № 0000882301/0, яким визначено суму податкового зобовязання позивача з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 891962 грн., у тому числі 715 192 грн. основного платежу та 176770 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10 листопада 2010 року № 0000902301/0, яким визначено суму податкового зобовязання позивача з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в сумі 858264 грн., у тому числі 572176 грн. основного платежу та 286088 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Присудити з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Промтехазов» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено в судовому засіданні 21 січня 2011 року.

Повний текст постанови виготовлено 24 січня 2011 року.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 КАС України, і може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 КАС України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Єфіменко О.В.