Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
УХВАЛА
про повернення позовної заяви
19.11.2026 Справа № 917/2134/26
Суддя Семчук О.С., розглянувши матеріали
за позовною заявою Полтавської обласної ради, вул. Соборності, 45, м. Полтава, 36014
до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, вул. Бориса Грінченка, 1, м. Київ, 01001
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Держпродспоживслужби в Полтавській області, узвіз Воскресенський, 7, м. Полтава, 36020; Полтавська обласна державна лікарня ветеринарної медицини, узвіз Воскресенський, 7, м. Полтава, 36020
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Управління майном обласної ради, вул. Матвійчука Юліана, 115, м. Полтава, 36014
про витребування майна з чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
05.11.2026 Полтавська обласна рада звернулась до суду з позовом до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - Держпродспоживслужба) з вимогою витребувати з незаконного володіння відповідача на користь територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області в особі Полтавської обласної ради майно, розташоване за адресою: Полтавська обл., м. Полтава, вулиця Південна, будинок 4 (п`ять будівель та сім об`єктів, що обліковуються в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності). Ціну позову визначено в розмірі 45 300,00 грн.
Ухвалою від 11.11.2026 суд залишив позовну заяву без руху з підстав її невідповідності вимогам пунктів 3, 8 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та встановив позивачу строк п`ять днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом подання заяви, у якій:
- зазначити щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до позовної заяви, щодо кожного доказу окремо;
- визначити ціну позову із зазначенням вартості кожного з дванадцяти об`єктів, щодо яких заявлено вимогу про витребування, та вказати джерела (підстави) її визначення;
- у разі визначення ціни позову в більшому розмірі - додати докази доплати судового збору.
В ухвалі суд зазначив, що ціну позову в розмірі 45 300,00 грн визначено як залишкову вартість дванадцяти об`єктів за витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна (додаток 5 до листа Фонду державного майна України від 27.05.2026 № 10-62-14533); залишкова вартість основних об`єктів спору (будівлі міськветлікарні загальною площею 676,4 кв.м, будівлі райветлікарні загальною площею 176,2 кв.м, будівлі гаража-складу загальною площею 128,8 кв.м, надвірної уборної) дорівнює нулю; нульова залишкова вартість означає лише повне нарахування зносу в бухгалтерському обліку балансоутримувача і не є вартістю майна в розумінні пункту 2 частини 1 статті 163 ГПК України, тому ціна позову щодо цих об`єктів фактично не зазначена.
Ухвалу суду від 11.11.2026 позивач отримав 11.11.2026, що він підтвердив у заяві про усунення недоліків.
16.11.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 15435).
У заяві позивач зазначив щодо місця знаходження оригіналів доказів, доданих до позовної заяви. Отже, недолік позовної заяви, пов`язаний з невиконанням вимог пункту 8 частини 3 статті 162 ГПК України, позивач усунув.
Щодо ціни позову позивач вартості кожного з дванадцяти об`єктів та джерел (підстав) її визначення не зазначив, ціну позову не змінив. Позивач вважає, що: оскільки він не стягує і не оспорює грошових коштів, то звільнений від обов`язку зазначити обґрунтований розрахунок; між сторонами відсутній спір щодо вартості майна, а ціна позову має значення лише для сплати судового збору; ціну позову визначено за залишковою вартістю майна, яку визначив Фонд державного майна України; законодавство не передбачає поділу об`єктів спору на основні та неосновні; у разі, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна, суд не має права залишати позовну заяву без руху, а встановлює ціну позову під час розгляду справи.
Суд не погоджується з такими доводами з огляду на таке.
Вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння є вимогою майнового характеру. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 163 ГПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна. Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. Обов`язок зазначити ціну позову, яка відповідає вартості майна, не залежить від того, чи стягуються позивачем грошові кошти, та від наявності між сторонами спору щодо вартості майна.
Ціна позову має процесуальне значення не лише для визначення розміру судового збору. Від неї залежить віднесення справи до малозначних (пункт 1 частини 5 статті 12 ГПК України), а отже, і форма позовного провадження, у якій може бути розглянута справа (частина 1, пункт 8 частини 4 статті 247 ГПК України).
Суд в ухвалі від 11.11.2026 не ставив під сумнів розмір визначеної позивачем вартості майна, не вимагав проведення оцінки чи актуалізації ринкової вартості і не здійснював поділу предмета спору на частини. Підставою залишення позовної заяви без руху стала відсутність вартості основних об`єктів, щодо яких заявлено майнову вимогу: залишкова балансова вартість цих об`єктів дорівнює нулю. Майно, що є предметом вимоги про витребування, не може мати нульової вартості, оскільки в такому разі вимога щодо нього втрачає майновий характер, на якому ґрунтується позов. Отже, щодо будівель міськветлікарні, райветлікарні, гаража-складу та надвірної уборної ціна позову, тобто вартість майна, позивачем не визначена.
Позивач помилково вважає, що суд може встановити ціну позову під час розгляду справи. Оскільки позивачем вартість майна взагалі не визначена, суд не може це зробити.
Посилання позивача на те, що вартість майна визначив Фонд державного майна України, суд відхиляє. Як зазначив сам Фонд державного майна України в листі від 22.09.2026 № 10-62-25699, Єдиний реєстр об`єктів державної власності формується на підставі інформації, наданої суб`єктами управління; дії Фонду щодо внесення даних до Реєстру залежать від дій суб`єктів управління. Залишкова вартість у витязі з Реєстру є даними бухгалтерського обліку балансоутримувача, а не оцінкою вартості майна.
Щодо наведеної позивачем судової практики суд зазначає таке.
Висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, про те, що майновий позов - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці, підтверджує, що вимога про витребування майна є майновою, а отже, ціна позову повинна відповідати вартості майна, яке є предметом вимоги. Цей висновок не звільняє позивача від обов`язку визначити таку вартість.
У постанові від 28.04.2022 у справі № 910/15316/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходив з того, що позивач визначив ціну позову у вимозі про витребування майнового комплексу та підтвердив її документом, а чинним процесуальним законодавством не зобов`язано позивача проводити актуалізацію ринкової вартості майна. Предметом оцінки в тій справі була невідповідність визначеної позивачем ціни дійсній вартості майна. У цій справі суд не вимагав від позивача актуалізації чи підтвердження вартості, а зобов`язав зазначити вартість основних об`єктів, яка в позовній заяві відсутня.
Постанова Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/19980/20 ухвалена у спорі про переведення прав та обов`язків покупця частки у статутному капіталі товариства і стосувалася визначення суми грошових коштів, яку позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду, а не ціни позову чи судового збору. Як вбачається з постанови Верховного Суду від 01.08.2023 у цій самій справі, після нового розгляду Верховний Суд погодився із залишенням позовної заяви без розгляду через те, що позивач не усунув недоліків позовної заяви у строк, встановлений ухвалою про залишення позовної заяви без руху, та зазначив, що така законодавча вимога, як і сплата судового збору, не може розглядатися як обмеження права на доступ до суду, несумісне з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У постанові від 11.04.2024 у справі № 756/16117/21 (провадження № 61-795св24) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду розглядав спір про визнання спадщини відумерлою та витребування квартири по суті і, змінюючи розподіл судових витрат, додатково стягнув судовий збір за другу майнову вимогу, яку не було оплачено. Питання про обов`язок позивача визначити ціну позову, вартість майна в якій не зазначена, Верховний Суд у цій справі не вирішував. При цьому Верховний Суд навів висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 26.01.2022 у справі № 922/1876/21, за яким суд апеляційної інстанції помилково не залишив апеляційну скаргу без руху у зв`язку з недоплатою судового збору ні на стадії вирішення питання про її прийняття, ні після відкриття провадження, а вирішив питання про доплату за результатами розгляду. Отже, наведена позивачем постанова не підтверджує його доводу про те, що суд не має права залишати позовну заяву без руху з підстав, пов`язаних з ціною позову.
У постанові від 20.03.2024 у справі № 522/12598/22 (провадження № 61-17717св23) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду погодився зі скасуванням ухвали про залишення позовної заяви без розгляду, постановленої після відкриття провадження у справі у зв`язку з відмовою прокурора доплатити судовий збір у визначеному судом розмірі, виходячи з реальної вартості земельних ділянок за експертною оцінкою. Верховний Суд виходив з того, що прокурор при пред`явленні позову зазначив ціну позову (за нормативною грошовою оцінкою землі) та сплатив відповідний розмір судового збору, а суд відкрив провадження у справі, тому питання доплати судового збору відповідно до реальної вартості майна повинно бути вирішено при вирішенні справи по суті відповідно до частини 2 статті 176 ЦПК України. Обставини цієї справи є відмінними: питання вирішується на стадії прийняття позовної заяви до розгляду, а не після відкриття провадження; суд не визначав власної вартості майна і не вимагав доплати судового збору в певному розмірі; ціна позову щодо основних об`єктів спору не є заниженою порівняно з реальною вартістю, а відсутня, оскільки дорівнює нулю.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням.
У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
Легітимна мета - вимога визначити ціну позову та сплатити судовий збір спрямована на фінансування судової системи та запобігання безпідставним позовам.
Суд зазначає, що необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland» від 19.06.2001, заява № 28249/95), зазначено, що «право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за судом. Відповідно, суд постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (постанова ВС від 04 серпня 2021 року справа № 904/424/21).
Суд також зауважує, що частина 2 статті 163 ГПК України та частина 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір" передбачають попереднє визначення судом розміру судового збору у випадках, коли встановлена позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну. Позивач на неможливість встановити вартість основних об`єктів спору не посилався, а наполягав на тому, що ціну позову визначено належним чином. Застосування цих норм не скасовує обов`язку позивача зазначити в позовній заяві ціну позову відповідно до пункту 3 частини 3 статті 162 та пункту 2 частини 1 статті 163 ГПК України.
Ухвала суду від 11.11.2026 набрала законної сили з моменту її підписання (частина 2 статті 235 ГПК України), оскарженню не підлягає та відповідно до частини 1 статті 18 ГПК України є обов`язковою до виконання. Незгода позивача з її змістом не звільняє його від обов`язку усунути визначені судом недоліки.
Таким чином, у встановлений судом строк позивач не усунув недоліків позовної заяви, пов`язаних з невиконанням вимог пункту 3 частини 3 статті 162 ГПК України.
Відповідно до частини 4 статті 174 ГПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків (частина 8 статті 174 ГПК України).
Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням ухвалою суду відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 162, 163, 174, 234, 235, 255 ГПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позовну заяву Полтавської обласної ради та додані до неї документи повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання (частина 2 статті 235 ГПК України) та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Східного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її підписання (статті 255, 256 ГПК України).
Суддя Олена СЕМЧУК
Судове рішення № 141620236, Господарський суд Полтавської області було прийнято 19.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 917/2134/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: