Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
____________________________
УХВАЛА
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"18" листопада 2026 р.Справа № 916/4669/26Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., розглянувши заяву (вх. суду № 2-2174/26 від 16.11.2026) Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорномоськ" про забезпечення позову, у справі
за позовом: Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорномоськ" (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Праці, буд. 6; код ЄДРПОУ 01125672),
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕУС ТЕРМІНАЛ" (65085, м. Одеса, вул. Морна, буд. 6; код ЄДРПОУ 39166914),
про стягнення 3094250,27 грн,
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство "Морський торговельний порт "Чорномоськ" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕУС ТЕРМІНАЛ" про стягнення заборгованості у розмірі 3094250,27 грн, з яких: основна заборгованість 3020678,14 грн, пеня 67365,26 грн, 3 % річних 6206,87 грн.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2026 справу № 916/4669/26 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Нікітенку С.В.
Разом з позовною заявою від Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорномоськ" надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- Накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ТЕУС ТЕРМІНАЛ" та знаходяться на всіх його рахунках у банківських установах, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали про забезпечення позову, в межах ціни позову 3094250,27 грн;
- Накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно ТОВ "ТЕУС ТЕРМІНАЛ" інформація про яке буде виявлена в процесі виконання ухвали про забезпечення позову;
- Накладення арешту на вантаж, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "ТЕУС ТЕРМІНАЛ" та знаходиться на території Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ", а саме: мінеральні добрива в біг-бегах у кількості 113 місць загальною вагою 110,916 тн; кукурудзу, прийняту на криті склади контейнерного комплексу ЗМТ (секція 5) за актами приймання вантажу на склад №№ 2881 від 13.06.2026, 2882 від 14.06.2026, 2883 від 15.06.2026, 2889 від 16.06.2026, 2891 та 2896 від 17.06.2026, 2907 та 2908 від 18.06.2026, 2950 від 19.06.2026, 2951 від 20.06.2026, 3061 від 28.06.2026, 3099 від 29.06.2026, 3105 від 30.06.2026, 3164 від 04.07.2026, 3165 від 05.07.2026, у кількості 9407,150 тон, в межах ціни позову 3094250,27 грн;
- Накладення арешту на техніку та обладнання, що належать ТОВ "ТЕУС ТЕРМІНАЛ" та знаходяться на території ДП "МТП "Чорноморськ", а саме: трактори МТЗ-920 в комплекті з розвантажувачами РВМ-180Е 3 од.; трактор МТЗ-892 в комплекті з розвантажувачем РВМ-180Е 1 од.; навантажувач JCB 1 од.; конвеєр Telestack 1 од.; обладнання Bedeschi 1 од.; перевантажувач TEREX MHL 350h 1 од.; перевантажувальний бункер БНП-3 1 од.; фасувальне обладнання 6?2,44 м 1 од.; фасувальне обладнання МФП-120 1 од.; ваги автомобільні 27?3 м 1 од.; побутівка 4?2,3 м 1 од., в межах ціни позову 3094250,27 грн;
- Заборони ТОВ "ТЕУС ТЕРМІНАЛ" та будь-яким іншим особам, які діють від його імені, вивозити з території ДП «МТП «Чорноморськ», відчужувати, передавати в заставу, оренду чи користування третім особам вантаж та техніку, зазначені у пунктах 3 та 4 прохальної частини цієї заяви;
- Встановлення заборони ТОВ "ТЕУС ТЕРМІНАЛ" на відчуження всього рухомого та нерухомого майна, що належить ТОВ "ТЕУС ТЕРМІНАЛ", у тому числі майна, зазначеного в інформаційних витягах з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №№ 30773212, 31062697, 31062699, 31164511, 31587290, 31618826, 31665314, 31748667, 32536117, 32585334, 32778180, 32863648;
- Встановлення заборони державним реєстраторам будь-яких органів (органів місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих Міністерством юстиції України суб`єктів), реєстраторам Державного реєстру обтяжень рухомого майна, територіальним сервісним центрам МВС України, а також державним і приватним нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, які мають відповідні повноваження, на вчинення реєстраційних дій, пов`язаних з усім рухомим та нерухомим майном, що належить ТОВ "ТЕУС ТЕРМІНАЛ".
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач вказує, що предметом цього позову є вимога майнового характеру про стягнення заборгованості та штрафних санкцій у загальному розмірі 3094250,27 грн.
Так, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 5006258022236, сформованою 12.11.2026 о 16:29:50, за кодом ЄДРПОУ 39166914, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек відомості щодо ТОВ "ТЕУС ТЕРМІНАЛ" відсутні. Тобто у відповідача немає жодного об`єкта нерухомого майна, за рахунок якого могло б бути виконано рішення суду.
Як зазначає позивач, усе зареєстроване рухоме майно відповідача перебуває в заставі. Згідно з інформаційними витягами з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, сформованими 12.11.2026, щодо ТОВ "ТЕУС ТЕРМІНАЛ" як боржника зареєстровано 12 (дванадцять) активних обтяжень застав рухомого майна на користь банків. Таким чином, все виявлене рухоме майно відповідача легкові автомобілі, мобільні розвантажувачі, фронтальні та самохідні навантажувачі, залізничні вагони хопери (у кількості щонайменше 40 одиниць) перебуває в заставі у АТ "Райффайзен Банк", АТ "ПУМБ" та АБ "Укргазбанк". За всіма обтяженнями встановлено заборону відчуження майна, а строки їх дії сплинуть лише у 2029 2031 роках.
Відповідно до ст. 572 та ч. 1 ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета застави переважно перед іншими кредиторами. Отже, навіть у разі звернення стягнення на заставлене майно відповідача, вимоги ДП "МТП "Чорноморськ" можуть бути задоволені лише після повного задоволення вимог банків-заставодержателів, загальний розмір забезпечених зобов`язань перед якими становить десятки мільйонів гривень та мільйони євро (лише за договорами застави з АБ "Укргазбанк" 117300000,00 грн, з АТ "ПУМБ" 50000000,00 грн). Фактично заставлене майно не може бути джерелом погашення заборгованості перед позивачем
Окрему увагу суду позивач звертає на те, що дві з цих застав (на користь АБ "Укргазбанк") зареєстровані 14.09.2026 та 04.11.2026, тобто вже після закінчення строку дії Договору та виникнення заборгованості перед позивачем. Це свідчить про те, що відповідач продовжує нарощувати кредитне навантаження і передає в заставу банкам навіть майно, що залишалося вільним від обтяжень, внаслідок чого коло активів, на які могло б бути звернено стягнення за рішенням суду, постійно звужується.
Відповідач продовжує здійснювати господарську діяльність і має відкриті поточні рахунки, зокрема (IBAN НОМЕР_1 в АТ "Райффайзен Банк" та IBAN НОМЕР_2 в АТ "ПУМБ"), зазначені ним у розділі 10 Договору. Грошові кошти є найбільш ліквідним активом, яким відповідач може розпорядитися миттєво та без будь-яких обмежень: перерахувати контрагентам, пов`язаним особам чи на інші рахунки, у тому числі в день отримання копії позовної заяви. При цьому розрахунки з позивачем відповідач не проводить. У разі перерахування відповідачем коштів з поточних рахунків здійснення розрахунків з позивачем значно ускладниться, а виконання рішення суду у разі задоволення позову фактично стане неможливим.
Отже, у разі задоволення позову виконання рішення суду за рахунок нерухомого майна відповідача (якого немає) чи його зареєстрованого рухомого майна (яке повністю перебуває в заставі у банків) буде неможливим, що породжує ґрунтовні сумніви щодо реальності виконання майбутнього рішення суду.
Водночас, як вказує позивач, на території ДП "МТП "Чорноморськ" на цей час знаходиться майно, що належить відповідачу:
- мінеральні добрива в біг-бегах у кількості 113 місць загальною вагою 110,916 т (коносамент № 2791), що знаходяться на складі Зернового морського терміналу ДП "МТП "Чорноморськ" (прямий варіант), що підтверджується Інвентаризаційною відомістю наявності імпортних вантажів станом на 13.11.2026, в якій експедитором вантажу зазначено ТОВ "ТЕУС ТЕРМІНАЛ";
- кукурудза, прийнята від Відповідача на криті склади контейнерного комплексу ЗМТ (секція 5) ДП "МТП "Чорноморськ" за актами приймання вантажу (нотаріально посвідчені переклади яких будуть подані після їх отримання) на склад №№ 2881 від 13.06.2026, 2882 від 14.06.2026, 2883 від 15.06.2026, 2889 від 16.06.2026, 2891 та 2896 від 17.06.2026, 2907 та 2908 від 18.06.2026, 2950 від 19.06.2026, 2951 від 20.06.2026, 3061 від 28.06.2026, 3099 від 29.06.2026, 3105 від 30.06.2026, 3164 від 04.07.2026, 3165 від 05.07.2026 загальною вагою 9 407,150 т, в яких вантажовласником зазначено ТОВ "ТЕУС ТЕРМІНАЛ";
- техніка та обладнання відповідача, за допомогою яких він здійснював обробку (перевантаження, фасування) вантажів та які були завезені ним на територію порту, загалом 13 одиниць.
Належність зазначеної техніки та обладнання відповідачу підтверджується листами (заявками) самого відповідача, якими він просив дозволити розмістити на території ДП "МТП "Чорноморськ" саме "майно компанії ТОВ "ТЕУС Термінал"".
Пунктами 2.2.29 та 6.13 Договору на відповідача покладено обов`язок звільнити територію підприємства від техніки на дату закінчення строку дії Договору, тобто до 30.09.2026. Однак, станом на дату подання заяви техніка з території порту не вивезена. Водночас відповідач у будь-який момент може вивезти вантаж і техніку з території порту, відчужити їх або передати третім особам. Вантаж не підлягає державній реєстрації, тому його відчуження чи вивезення не буде нічим обмежене і не залишить жодних слідів у державних реєстрах. Після вивезення цього майна з території порту в Позивача фактично не залишиться активів Відповідача, за рахунок яких можна буде виконати рішення суду.
Таким чином, грошові кошти на рахунках відповідача, а також вантаж та техніка, які знаходяться на території порту, є єдиними виявленими активами відповідача, не обтяженими правами інших кредиторів, за рахунок яких може бути виконано майбутнє рішення суду, а невжиття заходів забезпечення позову щодо цього майна може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Також позивач на виконання п. 6 ч. 1 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України повідомляє, що пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову відсутні, оскільки достатніх підстав вважати, що заходами забезпечення позову відповідачу можуть бути спричинені збитки, немає.
17 листопада 2026 року до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕУС ТЕРМІНАЛ" надійшли заперечення за заяву про забезпечення позову. В обґрунтування вказаних заперечень, відповідач зазначає, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на можливе ухилення ТОВ "ТЕУС ТЕРМІНАЛ" від виконання рішення суду, чи вчинення ним дій, які б свідчили про те, що невжиття заходів до забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду.
Заявник вказує, на той факт, що у відповідача відсутнє право власності на нерухоме майно, та рухоме майно знаходиться перебуває в заставі. Але, перебування автотранспортних засобів в заставі не свідчить про намір відповідача не виконати в майбутньому рішення суду. Крім того, відповідно до наданих самим позивачем відомостей, більшість рухомого складу з цього списку перебувало в заставі ще до дати укладення Договору, за яким стягується заборгованість.
Також, між позивачем та відповідачем, крім договору, за яким стягується заборгованість за позовною заявою, укладені наступні договори: договір про перевантаження імпортних вантажів в біг-бегах № 14/і, строк дії якого закінчується 31.12.2026; договір про перевантаження імпортних вантажів від 08.01.2026 № 4/і, строк дії якого закінчується 31.12.2026; договір про здійснення вантажних операцій від 22.05.2026 № 48/д, за яким позивач продовжує надавати послуги.
Отже, ТОВ ТЕУС ТЕРМІНАЛ продовжує здійснювати свою господарську діяльність через ДП "МТП "ЧОРНОМОРСЬК" за іншими укладеними договорами, що повністю виключає неможливість виконання рішення суду в майбутньому.
ТОВ "ТЕУС ТЕРМІНАЛ" виконує відповідно до умов укладених договорів свої обов`язки щодо оплати послуг позивача, за жовтень 2026 року та початок листопада 2026 року відповідачем сплачено на рахунок позивача 568445,97 грн за іншими діючими договорами.
Крім того, за договором 57/е від 11.12.2023, договором 48/д від 22.05.2026, договором 14/і від 09.09.2024 загальна сума передоплат становить 203185,38 грн.
Крім того, як зазначає відповідач, він здійснює господарську діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг. Всі вантажі, які перевантажуються через територію ДП МТП ЧОРНОМОРСЬК" не є власністю відповідача, а перевозяться та зберігаються за договорами надання транспортно-експедиторських послуг та відповідального зберігання. Зазначення в актах приймання-передачі ТОВ ТЕУС ТЕРМІНВАЛ власником вантажу не є коректним та передбачено тільки самою програмою обліку відповідача.
Таким чином, відповідач вважає, що самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення ТОВ ТЕУС ТЕРМІНАЛ від виконання судового рішення у разі задоволення позову, з огляду на вищенаведені обставини, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Дослідивши заяву Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорномоськ" про забезпечення позову, господарський суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні, виходячи з такого.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у випадку задоволення позову.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Положеннями статті 136 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) визначено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Відповідно до ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Разом з тим процесуальний закон встановлює і систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне та касаційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову тощо.
Тобто законодавець збалансував права як особи, яка ініціює питання про застосування заходів забезпечення позову, так і особи, щодо якої такі заходи застосовано.
У контексті наведеного суд звертає увагу на суму, заявлену позивачем до стягнення, та запропоновані Державним підприємством "Морський торговельний порт "Чорномоськ" заходи забезпечення позову (арешт рахунків, арешт всього рухомого та нерухомого майна, та заборона вчиняти певні дії), що, на думку суду, не є проявом адекватності та співмірності.
Суд зазначає, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
При цьому, суд зазначає, що необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 ГПК України.
Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення прозову (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.
Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов`язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов`язаних з передачею грошових сум чи майна.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27 02 2024 у справі № 916/4159/23.
При цьому, у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Тобто забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).
Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою та відповідно до ст. 74 ГПК України. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову.
Так, згідно зі статтями 73, 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Належними згідно ст. 76 ГПК України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Таким чином, суд зазначає, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 та від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, а також у постановах Верховного Суду, зокрема, від 16.03.2021 у справі № 921/302/20, від 15.09.2023 у справі № 917/453/23, від 26.09.2023 у справі № 911/1518/22, від 18.10.2023 у справі № 922/1864/23, від 11.01.2024 у справі № 916/3599/23, від 17.12.2024 у справі № 914/2036/24, від 04.12.2025 у справі № 916/3385/25.
Крім того, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.
Отже, при поданні заяви про забезпечення позову, заявник повинен обов`язково надати докази щодо наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, яка наведена у постанові від 03.04.2020 у справі № 904/4511/19 та якою визначено, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. При цьому, обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Подібна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17, від 15.09.2021 у справі № 903/704/20, від 08.11.2021 у справі № 916/1533/21, від 04.11.2021 у справі № 907/416/21, від 16.05.2022 у справі 920/1034/21, від 04.12.2025 у справі № 916/3385/25.
Отже, при поданні заяви про забезпечення позову, заявник повинен обов`язково надати докази щодо наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову; обґрунтування відомих позивачу обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. З подібних мотивів виходила Об`єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу № 917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.04.2025.
Одночасно, заходи щодо забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Аналогічні правові висновки наведені в постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, від 08.09.2020 у справі № 910/1261/20 тощо.
Крім того, заходи забезпечення повинні буди адекватними. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17, від 25.09.2020 № 921/40/20.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Обрані заходи забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, своєю чергою, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Аналогічні правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 ГПК України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19 тощо.
Разом з тим, суд звертає увагу, що у вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача, суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
При цьому, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18).
Як слідує з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення заборгованості у розмірі 3094250,27 грн.
Відтак, в даному випадку, виконання в майбутньому судового рішення з даної справи, в разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів для погашення заборгованості.
Вказане підтверджується висновком Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, який викладений у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21, та згідно з яким … виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
Тобто, належним видом забезпечення позову, у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, слід вважати накладення арешту на відповідні кошти або майно боржника, що в подальшому призведе до можливості останнього розрахуватись із позивачем. Таку позицію застосовує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, а також Верховний Суд у справах: № 911/1111/20, № 910/5079/21, № 908/2382/21.
Разом з тим, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного суду від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21.
Суд звертає увагу, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Разом з тим, суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено правову позицію, відповідно до якої необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
З огляду на викладене суд звертає увагу на те, що позивач не надав суду доказів того, що дійсно існує суттєвий ризик невиконання рішення суду про стягнення грошових коштів.
Зокрема, позивачем не надано жодного доказу того, що відповідач вчиняв чи вчиняє дії щодо погіршення власної платоспроможності станом на теперішній час. Позивач не надав суду жодної інформації щодо існування обставин того, що відповідач здійснював або здійснює дії щодо виводу коштів, обтяження майна тощо.
Позивачем не надано також доказів стосовно припинення діяльності відповідачем, або доказів того, що останній має ознаки неплатоспроможності тощо.
З доданих до заяви про забезпечення позову документів не вбачається, що грошові кошті відповідача можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення.
Крім того, судом встановлено, що позивачем не наведено у заяві про забезпечення позову і обставин на підтвердження вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на реалізацію належного йому майна, безпідставного витрачання ним коштів тощо.
Стверджуючи про необхідність застосування заходів забезпечення позову, заявником не надано жодних доказів на підтвердження того, що відповідач вчиняє дії, які ускладнюють або призведуть до неможливості виконання судового рішення і порушення прав заявника як позивача, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Тобто, судом встановлено, що в поданих суду матеріалах відсутні будь-які належні докази, які б підтверджували наведені позивачем у заяві про забезпечення позову обставини, якими останній обґрунтовує необхідність вжиття судом заходів до забезпечення позову у справі.
Суд зауважує, що обґрунтування необхідності вжиття відповідних заходів зводяться виключно до цитування положень судової практики щодо загальних підстав застосування ст. 136, 137 ГПК України.
Також, суд зазначає, що фактично, заявник посилається те, що сам по собі факт безперешкодної можливості розпорядження відповідачем активами (грошовими коштами) створює загрозу для ефективного виконання рішення суду.
Разом з цим суд наголошує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.09.2019 у справі № 917/137/19, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20, від 21.01.2021 у справі № 924/881/16 (924/811/20), від 17.09.2021 у справі № 910/3547/21.
З огляду на вказане, суд не враховує аргументи позивача стосовно невиконання з боку відповідача своїх зобов`язань зі сплати послуг з перевантаження імпортних вантажів, оскільки, по-перше, дане твердження є предметом розгляду спору по-суті, а по-друге, вказане не свідчить про ухилення відповідача від виконання судового рішення. Оцінка такої правової позиції заявника може бути надана судом виключно за наслідками вирішення даної справи по суті вимог та підстав позову і не може бути покладена в підґрунтя необхідності забезпечення позову.
Судом також враховується те, що у вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача.
Тому, суд дійшов висновку, що саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість настання в майбутньому негативних наслідків, без надання відповідного обґрунтування, в тому числі доказів вчинення відповідачем певних реальних дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення чи зменшення свого майна, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Обставини ж можливості відповідача розпоряджатися коштами не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення.
З огляду на викладене, суд звертає увагу на те, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору, а процесуальний закон, визначаючи у ст. 75 ГПК України підстави звільнення від доказування, не передбачає звільнення учасника від доказування у разі подання заяви про забезпечення позову.
Таким чином, дослідивши заяву про забезпечення позову, суд зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, із якими діюче законодавство пов`язує доцільність застосування заходів про забезпечення позову, та, які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів.
По суті, доводи заявника ґрунтуються виключно на його припущеннях та сумнівах щодо можливої недобросовісної поведінки відповідача та не доведені доказами на підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду з боку відповідача при задоволенні позовних вимог, а відтак, позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може будь-яким чином ускладнити чи унеможливити захист його прав чи законних інтересів.
Щодо посилання заявника на правову позицію Верховного Суду стосовно того, що "у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною обставиною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. Вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін" (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22) та зважаючи на обов`язковість врахування судами висновків Верховного Суду, суд звертається і до правової позиції суду касаційної інстанції, у відповідності до якої застосування процесуальних норм статей 136, 137 ГПК України у справах залежить від конкретних обставин справи та наданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, і саме цим обґрунтована відмінність судових рішень, адже не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору (висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2024 у справі № 916/938/24).
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі. Правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються з урахуванням конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду і в даному випадку суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, висновки Об`єднаної палати, та, зокрема, висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 04.12.2025 у справі № 916/3385/25, якою були скасовані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції і відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, при вирішенні питання про забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Слід зазначити, що законодавством покладено на заявника обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.
З огляду на викладене, заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі або інших осіб.
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 виснувала, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).
Отже, зазначений висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів дійсно не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов`язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів, підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення.
Це підтверджується тим, що Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі № 918/73/25 зазначив те, що наведений у зазначеній постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Крім того, наведений зміст вказаної постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила об`єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу № 917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025).
Як зазначалось вище, позивач не навів достатньо обґрунтованого припущення недобросовісних дій відповідача, які спрямовані на виведення активів, тоді як доводи позивача ґрунтуються на припущеннях, і як наслідок не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову у майбутньому істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі задоволення позову.
Крім того, зі змісту поданої заяви про забезпечення позову слідує, що позивач обмежився загальними посиланнями на можливість відповідача розпорядитись належними йому грошовими коштами, що саме по собі є властивістю будь-якого суб`єкта господарювання та не може автоматично свідчити про наявність ризику невиконання майбутнього судового рішення в даному випадку, виходячи з конкретних обставин даної справи.
З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ст. 140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відмовити Державному підприємству "Морський торговельний порт "Чорномоськ" у задоволенні заяви (вх. суду № 2-2174/26 від 16.11.2026) про забезпечення позову.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://od.arbitr.gov.ua .
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга у відповідності до частини 1 статті 256 ГПК України.
Ухвалу підписано 18.11.2026.
Суддя Нікітенко С.В.
Судове рішення № 141620179, Господарський суд Одеської області було прийнято 18.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 916/4669/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: