Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
УХВАЛА
про відмову у визнанні наказу таким, що не підлягає виконанню
м. Київ
17.11.2026Справа № 910/30/26Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Герасименко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву (вх. №07-10/17427/26 від 22.10.26) Інституту технічної теплофізики Національної академії наук України про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у справі №910/30/26 за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Інституту технічної теплофізики Національної академії наук України про стягнення грошових коштів, за участі представників учасників справи/провадження позивача/стягувача Шевченко І.Є., Павлова Р.В., відповідача/боржника Процкова С. В.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2026 позов задоволено повністю, стягнуто з Інституту технічної теплофізики Національної академії наук України грошові кошти у розмірі 7 991 119,18 грн, 2 141 619,94 грн інфляційного збільшення, 708 691,86 грн 3% річних та витрат зі сплати судового збору в розмірі 130 097,17 грн. 16.03.2026 на виконання рішення видано наказ.
16.03.2026 виданий наказ на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2026, повний текст складено і підписано 20.02.2026, яке набрало законної сили 13.03.2026. Стягнути з БОРЖНИКА: Інституту технічної теплофізики Національної академії наук України (03057, місто Київ, вулиця Марії Капніст, будинок 2-А; код ЄДРПОУ 05417118) на користь СТЯГУВАЧА: Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 04633423) грошові кошти у розмірі 7991119,18 грн, 2 141 619,94 грн інфляційного збільшення, 708 691,86 грн 3% річних та витрат зі сплати судового збору в розмірі 130 097,17 грн. Наказ дійсний до пред`явлення до 13.03.2029.
Наказ поданий на виконання до Центрального управління Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві за заявою Департаменту економіки та інвестицій від 28.09.2026 (вх. від 07.10.2026 вх. 06-57885.
Через систему "Електронний суд" від боржника надійшла заява про визнання наказу про стягнення грошових коштів у розмірі 7 991 119,18 грн., 2141619,94 грн. інфляційного збільшення, 708691,86 грн. 3% річних та витрат зі сплати судового збору в розмірі 130 097,17 грн., таким що не підлягає виконанню. таким, що не підлягає виконанню на підставі Закон України «Про стимулювання економічного розвитку галузі рибного господарства» (№5018-ІХ від 13.10.2026).
Відповідно до ч. ч. 1,3 ст. 328 ГПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання.
Прийняти заяву Т) Інституту технічної теплофізики Національної академії наук України про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою суду про призначення заяви визнання наказу таким, що не підлягає виконанню до розгляду
від 23.10.2026 прийнято заяву Інституту технічної теплофізики Національної академії наук України про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню до розгляду у судовому засідання 10.11.2026 , зупинено виконання за виконавчим документом - наказом Господарського суду міста Києва, виданим 16.03.2026 у справі №910/30/26.
Позивач подав заперечення проти заяви, вказавши на неконституційність окремих положень Закону 5018-ІХ.
У судовому засіданні 10.11.2026 оголошення перерву до 17.11.2026 для надання відповідачу часу на підготовку власної позиції щодо заперечень позивача.
Позивач подав додаткові обґрунтування заперечень.
У судовому засіданні 17.11.2026 відповідач заяв і клопотань не подав, просив задовольнити заяву в порядку ст.328 ГПК України, позивач заперечував, просив застосувати норми Конституції України щодо обов`язковості виконання судового рішення.
Позиції сторін.
Позиції заявника/боржника.
Ухвалюючи вказане рішення щодо задоволення позовних вимог, суд виходив з того, що у відповідача виник обов`язок перерахувати до місцевого бюджету м.Києва кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) на підставі абзацу 2 пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (Закон №132-IX від 20.09.2019), що не було ним виконано. Зокрема, такий висновок суду викладено у розділі 7 «Висновок суду про обов`язок сплатити безпідставно збережених грошових коштів пайової участі» рішення Господарського суду м.Києва від 19.02.2026 р. ухваленого у даній справі №910/30/26.
Водночас приписами ч.2 названої статті ГПК України встановлено, що суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. 22 жовтня 2026 року набрав чинності Закон України Про стимулювання економічного розвитку галузі рибного господарства (№5018-ІХ від 13.10.2026, опубліковано 21.10.2026 Голос України №204).
Приписами п.3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону №5018-ІХ законодавцем визначено внести зміни до таких законодавчих актів України, зокрема, у пп.5) серед іншого встановлено, що розділі V "Прикінцеві положення" Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 34, ст. 343 із наступними змінами) доповнити пунктом 6?? такого змісту:
"6-11. Установити, що не нараховуються та не стягуються із замовників будівництва кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - кошти пайової участі), що виникли на підставі абзаців другого - двадцять третього пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Установити, що з дня набрання чинності Законом України "Про стимулювання економічного розвитку галузі рибного господарства": припиняються зобов`язання замовників будівництва зі сплати коштів пайової участі, що виникли на підставі абзаців другого - двадцять третього пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні"; визнаються судом такими, що не підлягають виконанню, виконавчі документи, які видані на підставі судових рішень про стягнення коштів пайової участі на підставі абзаців другого - двадцять третього пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Положення абзаців першого - четвертого цього пункту поширюються на відносини, що виникли у зв`язку з нарахуванням та стягненням у судовому порядку коштів пайової участі на підставі абзаців другого - двадцять третього пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" до набрання чинності Законом України "Про стимулювання економічного розвитку галузі рибного господарства" та які тривають станом на дату набрання чинності Законом України "Про стимулювання економічного розвитку галузі рибного господарства", у тому числі на стадії судового розгляду або виконавчих проваджень.".
Отже, законодавцем унормовано, що з моменту набуття чинності Закону №5018-ІХ припиняються зобов`язання замовників будівництва зі сплати коштів пайової участі що виникли на підставі, зокрема, абзацу другого п.2 р.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» і так само встановлено пряму норму визнання судами такими, що не підлягають виконанню виконавчі документи, які видані на підставі судових рішень про стягнення грошових коштів пайової участі.
З урахуванням викладеного Наказ від 16.03.2026 р. про примусове виконання рішення Господарського суду м.Києва від 19.02.2026 р. підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.
Зважаючи, що Відповідач є державною науковою установою, та фінансується виключно з державного бюджету і виконує державні замовлення, а на даний час зупинені операції з бюджетними коштами за всіма рахунками на підставі Наказу від 16.03.2026 р. про примусове виконання рішення Господарського суду м.Києва від 19.02.2026 р. у даній справі, такі обставини унеможливлюють виконання державних замовлень, зокрема, безпосередньо пов`язаних з військовим станом, а також приймаючи до уваги пряму законодавчу норму щодо визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, є доцільним зупинити його виконання.
На підставі викладеного, керуючись ст.328 Господарського процесуального кодексу України, пп.6-11 п.6 р.V «Прикінцеві положення» Закону України «Про містобудівну діяльність», у редакції зі змінами внесеними Законом України №5018-ІХ, просив Визнати Наказ від 16.03.2026 р. про примусове виконання рішення Господарського суду м.Києва від 19.02.2026, яке набрало законної сили 13.03.2026 таким що не підлягає виконанню щодо стягнення з Інституту технічної теплофізики Національної академії наук України на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) грошові кошти у розмірі 7 991 119,18 грн., 2141619,94 грн. інфляційного збільшення, 708691,86 грн. 3% річних та витрат зі сплати судового збору в розмірі 130 097,17 грн.
Позиції стягувача.
За доводами стягувача положення пункту 6-11 розділу V Прикінцеві положення Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"№3038-VI у частині, що визнаються судом такими, що не підлягають виконанню, виконавчі документи, які видані на підставі судових рішень про стягнення коштів пайової участі на підставі абзаців другого - двадцять третього пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" суперечать статті 8, 13, 129, 129-1 Конституції України, відтак, під час вирішення питання про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у справі №910/30/26, суду відповідно до статті 11 ГПК України слід керується принципом верховенства права та застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії.
У спірних правовідносинах правові підстави виникнення зобов`язання зі сплати пайової участі визначаються законодавством, яке регулювало відповідні відносини на момент настання юридично значущих обставин. Саме встановлення дати початку будівництва та введення в експлуатацію є ключовими питаннями цієї справи, оскільки від цього залежало визначення застосовного правового регулювання та наявності обов`язку Відповідача зі сплати відповідних коштів (на момент ухвалення судового рішення у цій справі).
спірні правовідносини у цій справі виникли 11.12.2020, а закінчились 04.01.2023, тобто до набрання чинності абз. 18-24 пп. 5 п. 3 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону
Водночас, абз. 18-24 пп. 5 п. 3 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено припинення зобов`язань зі сплати пайової участі, що виникли до набрання ним чинності, зокрема тих, які є предметом судового розгляду. Отже, зазначене положення поширює нове правове регулювання на раніше виниклі майнові зобов`язання та змінює їх правові наслідки після виникнення відповідних правовідносин, у тому числі у справах, у яких судом вже ухвалено остаточного рішення.
Законодавче регулювання, за якого правові наслідки раніше вчинених дій можуть бути усунуті шляхом подальшого припинення відповідного зобов`язання, повинно мати належне конституційне обґрунтування. Інакше виникає ситуація, за якої держава змінює правові наслідки поведінки учасників відносин після виникнення відповідних прав та обов`язків, підриваючи стабільність правового регулювання та передбачуваність правозастосування.
Закон № 5018-ІХ не регулює суспільні правовідносини у сфері містобудування/будівництва, які є спірними у цій судовій справі, отже вказані положення не можуть бути застосовані у цій судовій справі.
Отже, абз. 18-24 пп. 5 п. 3 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону у частині, в якій він передбачає припинення раніше виниклих зобов`язань та поширення відповідного правового наслідку на незавершені судові провадження та визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню суперечить вимогам юридичної визначеності та передбачуваності правового регулювання, якщо таке втручання не має належного конституційного виправдання. Застосування цього положення не може ґрунтуватися виключно на факті його формального прийняття, без урахування конституційних меж законодавчого регулювання.
Абз. 18-24 пп. 5 п. 3 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачає припинення визначеної категорії майнових зобов`язань, у тому числі тих, які вже вирішенні у судовому порядку. За таких умов законодавче втручання може створювати непропорційний тягар для територіальних громад, якщо воно не виправдане переконливими підставами загального інтересу.
Абзац 23 пп. 5 п. 3 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «визнаються судом такими, що не підлягають виконанню, виконавчі документи, які видані на підставі судових рішень про стягнення коштів пайової участі» порушує питання щодо дотримання конституційних гарантій незалежності судової влади та справедливого судового розгляду.
Пряма вказівка закону на поширення його положень на раніше виниклі відносини сама по собі не усуває вимог статті 8 Конституції України та не наділяє законодавця повноваженнями встановлювати правила, які суперечать фундаментальним конституційним принципам.
У цій справі застосування абз. 18-24 пп. 5 п. 3 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону без урахування його конституційно-правових наслідків може призвести до невиконання рішення суду, виключно внаслідок прийняття нової норми, як поширюється на обов`язкові для виконання рішення суду та раніше виниклі правовідносини та незавершені судові провадження.
Розглянувши подану відповідачем/ боржником заяву (вх. №07-10/17427/26 від 22.10.26) Інституту технічної теплофізики про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у справі №910/30/26, заслухавши пояснення сторін вивчивши письмові пояснення в сукупності з матеріалами справи, надавши оцінку наведеним у ній доводам заявника, запереченням позивача, суд відмовляє у задоволенні вказаної заяви, з огляду на таке.
Частиною першою статті 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Водночас, як верховенство права, так і розумність строків розгляду справи судом та обов`язковість судового рішення належить до основних засад (принципів) господарського судочинства за частиною третьою цієї ж статті.
Частина друга статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Стаття 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Стаття 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Стаття 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Пункт 9 статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.
Стаття 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Стаття 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об`єднувати на договірних засадах об`єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.
Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.
Стаття 13 Закон України «Про судоустрій і статус суддів»
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом (ч.2).
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом (ч.3).
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом (ч.4).
Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування (абз1 ч.7).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання (абз.ч.7).
Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч.1).
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.2).
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: верховенство права (п.1 ч.3); рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (п.2ч.3); обов`язковість судового рішення(п.7ч.3).
Стаття 3 Господарського процесуального кодексу України.
Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи(ч.3).
Стаття 18 Господарського процесуального кодексу України
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (ч.1).
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ч.2).
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ) та протоколи до неї ратифіковані Україною і є частиною національного законодавства.
Відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди України використовують при розгляді справ практику ЄСПЛ та саму Конвенцію як джерело права.
Рішення ЄСПЛ, які стосуються України, є обов`язковими для виконання державними органами в межах справи, за якою було ухвалене рішення, а загальні правові позиції та прецеденти суду враховуються судами загальної юрисдикції при здійсненні правосуддя.
Стаття 13 Конвенції прямо закріплює обов`язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи. Таким чином, ця стаття вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги», та надання відповідного відшкодування (пункт 63 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 року, заява № 40450/04).
У пункті 58 Доповіді Венеційської комісії від 2011 року «Про правовладдя» (CDL-AD(2011)003rev) наголошено, що судові рішення мають бути виконані ефективно, а можливість перегляду остаточного судового рішення має бути виключена (окрім надзвичайно виняткових випадків), що є вимогою принципу res judicata.
У Рішенні від 26.07.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26.07.2013 № 5-рп/2013).
Набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей. Основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя ( абзац третій підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.11.2018 № 10-р/2018).
Проте, 13.10.2026 Верховна Рада України ухвалила Закон № 5018-IX, який набрав чинності 22.10.2026 і у розділі VI «Прикінцеві та перехідні» Закону України «Про стимулювання економічного розвитку галузі рибного господарства» (далі - Закон № 5018-IX) встановлено
3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
абз16-24 пункту 5) у Законі України "Про регулювання містобудівної діяльності" (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 34, ст. 343 із наступними змінами):
Розділ V Прикінцеві положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»
у розділі V "Прикінцеві положення":
доповнити пунктом 6-11 такого змісту:
"6-11. Установити, що не нараховуються та не стягуються із замовників будівництва кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - кошти пайової участі), що виникли на підставі абзаців другого - двадцять третього пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Установити, що з дня набрання чинності Законом України "Про стимулювання економічного розвитку галузі рибного господарства":
припиняються зобов`язання замовників будівництва зі сплати коштів пайової участі, що виникли на підставі абзаців другого - двадцять третього пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні";
визнаються судом такими, що не підлягають виконанню, виконавчі документи, які видані на підставі судових рішень про стягнення коштів пайової участі на підставі абзаців другого - двадцять третього пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Положення абзаців першого - четвертого цього пункту поширюються на відносини, що виникли у зв`язку з нарахуванням та стягненням у судовому порядку коштів пайової участі на підставі абзаців другого - двадцять третього пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" до набрання чинності Законом України "Про стимулювання економічного розвитку галузі рибного господарства" та які тривають станом на дату набрання чинності Законом України "Про стимулювання економічного розвитку галузі рибного господарства", у тому числі на стадії судового розгляду або виконавчих проваджень.".
На переконання суду, Законодавець, ухваливши Закон 5018-ІХ усуваючи механізми виконання судового рішення, яке набрало законної сили, припиняючи виконання рішень, діє непропорційно і нівелює саму суть судового захисту, що є прямим порушенням принципу верховенства права, права на справедливий суд.
Законопроєкт № 12384 пройшов такі етапи розгляду: 08.01.2025 - законопроєкт зареєстровано у Верховній Раді України (ініціатор - народний депутат України ЧорноморовА.О., головний комітет - Комітет з питань аграрної та земельної політики); 13.05.2025 - законопроєкт прийнято за основу у першому читанні; 19.05.2025 - Міністерство фінансів України зазначило, що до законопроєкту не надано фінансово-економічних обґрунтувань (розрахунків); Законопроєкт направлено на повторне друге читання; 18.08.2026 - Комітет з питань аграрної та земельної політики підтримав доопрацьований до повторного другого читання законопроєкт; 24.08.2026 - Головне юридичне управління Апарату Верховної Ради України надало висновок № 07/02-2026/198959 щодо законопроєкту, підготовленого до повторного другого читання, в якому висловило застереження щодо положень про припинення зобов`язань зі сплати пайової участі та визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню; однак Закон прийнято у повторному другому читанні та в цілому; 13.10.2026 - Закон набрав чинність; 22.10.2026 - Закон введено в дію.
При підготовці проєкту Закону України «Про стимулювання економічного розвитку галузі рибного господарства» № 12384 від 08.01.2025 (https://itd.rada.gov.ua/billinfo/Bills/Card/55531) у пояснювальній записці , відсутня інформація щодо пайової участі та сфери будівництва взагалі.
У пункті 6 «Позиція заінтересованих сторін» пояснювальної записки зазначено, що проєкт Закону № 12384 від 08.01.2025 не стосується питань функціонування місцевого самоврядування, прав та інтересів територіальних громад, місцевого та регіонального розвитку, соціально-трудової сфери, прав осіб з інвалідністю, функціонування і застосування української мови як державної.
Проте, таке твердження не знайшло свого підтвердження, оскільки Закон № 5018-IX має загальнодержавний характер, а його норми щодо припинення зобов`язань з пайової участі впливають на права та обов`язки і стосуються органів місцевого самоврядування та територіальних громад України.
На пленарному засіданні Верховної Ради України 13.10.2026 (відеозапис трансляції: https://www.youtube.com/watch? v=9vylp1o0Seg) народний депутат України Р.М. Лозинський звертав увагу на те, що до законопроєкту подано поправки з питань містобудівної сфери, зокрема №№ 1029, 1030 (яка стосувалася, у тому числі, внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в частині пайової участі), 1086, 1111 та 1470 (1:59:58-2:03:42 ). Народні депутати ці поправки не підтримали (2:03:42-2:06:41).
Текст законопроєкту № 12384 «Проєкт Закону (доопрацьований) 15.04.2026» (blob:https://itd.rada.gov.ua/68283113-a216-4d10-81e6-efa101e0cb3b), прийнятий за основу 13.05.2025, не містив положень щодо пайової участі чи змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», зокрема і у розділі «Прикінцевих і перехідних положень».
У пояснювальній записці Проєкт Закону (доопрацьований) 15.04.2026» blob:https://itd.rada.gov.ua/c5787cb4-9636-4dea-b398-45e4c4b99aef також взагалі відсутня інформація щодо пайової участі та сфери будівництва.
Головне юридичне управління Верховної Ради зауважило: зміни до містобудівного законодавства не були предметом першого читання та не відповідають темі законопроєкту про рибне господарство. Також звернуто увагу на питання незалежності судів, обов`язковості виконання їхніх рішень і дії нового закону щодо попередніх відносин.
У пункті 6 «Позиція заінтересованих сторін» пояснювальної записки Проєкт Закону (доопрацьований) 15.04.2026 також вказано, що Доопрацьований проект Закону не стосується питань функціонування місцевого самоврядування, прав та інтересів територіальних громад, місцевого та регіонального розвитку, соціально-трудової сфери, прав осіб з інвалідністю, функціонування і застосування української мови як державної.
Отже, наведене свідчить про наявність ознак невідповідності порядку прийняття Закону вимогам Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10.02.2010 № 1861-VI: - відповідно до частини першої статті 116 Регламенту (в редакції Закону України від 03.10.2019 № 163-IX) згідно яким пропозиції і поправки до законопроєкту, який готується до другого читання, вносяться лише щодо тексту (розділів, статей, їх частин, пунктів, підпунктів, абзаців, речень), прийнятого Верховною Радою України за основу.
Також, вбачається, що внаслідок невиконання судових рішень майнового характеру на користь територіальних громад (місцевих бюджетів)станеться зменшення надходжень бюджету.
Водночас, згідно частини третьої статті 91 Регламенту, якщо прийняття законопроєкту призведе до зменшення надходжень бюджету, суб`єкт права законодавчої ініціативи зобов`язаний подати фінансово-економічне обґрунтування та пропозиції щодо змін до законодавства, які забезпечують збалансованість бюджету. Відповідну вимогу містить і стаття 27 Бюджетного кодексу України.
Проте оспорюване положення Закон 5018-ІХ скорочує доходи місцевих бюджетів без обґрунтування та джерел компенсації втрат.
-Крім того, у картці законопроекту і на офіційних засобах інформації Верховної Ради України відсутні висновки профільних комітетів з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, а також з питань правової політики, всупереч тому, що оспорювані положення Законопроєку № 12384 від 08.01.2025 (Закону 5018-ІХ) безпосередньо стосуються предметів їх відання.
У преамбулі Закону 5018-ІХ йдеться про те, що цей Закон визначає правові та організаційні засади економічного розвитку галузі рибного господарства шляхом залучення інвестицій у сферу аквакультури та спеціального товарного рибного господарства, а також забезпечення ефективного та раціонального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), підвищення їхньої рибопродуктивності шляхом здійснення заходів з відтворення водних біоресурсів. Закон спрямований на формування сприятливого середовища для розвитку рибної галузі як складової частини економіки та продовольчої безпеки держави, дотримання публічних інтересів та гарантування прав громадян на доступ до водних ресурсів.
Відтак, Законодавець не визначав, що положення цього Закону регулюватимуть правові та організаційні основи містобудівної діяльності і забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Отже, зміни до містобудівного законодавства, що мають наслідком припинення зобов`язань перед територіальними громадами, внесено до Закону 5018-ІХ стадії повторного другого читання, без фінансово-економічного обґрунтування та без висновків профільних комітетів, після того як аналогічну за змістом поправку було відхилено.
Положення Закону № 5018-IX порушує конституційну вимогу обов`язковості судових рішень. Рішення судів про стягнення із замовників будівництва коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - кошти пайової участі), що виникли на підставі абзаців другого - двадцять третього пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", ухвалені до і після прийняття Закону № 5018-IX, ним скасовуються, а їх виконання призупиняється без належної компенсації територіальним громадам відповідних нарахувань передбачених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», а крім того ставить у нерівне становище забудовників , які вже виконали свої зобов`язання як добросовісно і добровільно, такі і примусово, на підставі судових рішень, які виконані до набрання Законом 5018 -IX чинності.
Вбачається, що внаслідок невиконання судових рішень майнового характеру на користь територіальних громад (місцевих бюджетів)станеться зменшення надходжень бюджету.
Законодавець не вирішив питання компенсації державою витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок ухвалення згаданих положень Закону 5018-ІХ.
Обмеживши право стягувачів, якими фактично є територіальні громади / місцеві бюджети отримати присуджене судовим рішенням пойменованими вище положеннями закону знівельовано можливість ефективної реалізації права особи на судовий захист.
Вбачається, що:
невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом;
законодавче рішення про невиконання судового рішення порушує невід`ємність складової права кожного на судовий захист і охоплює, а також руйнує, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Припинивши право виконання судового рішення порушено
- положення ряду приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004 ) 1950 року і протоколи ( 994_535, 994_059, 994_802, 994_804, 994_170, 994_171, 994_536, 994_537, 994_180, 994_527 ) до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, зокрема
- положення статті 6 § 1 Конвенції (право на справедливий суд). Виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, є невід`ємною частиною «судового розгляду». Законодавче втручання, яке робить судове рішення таким, що не підлягає виконанню, нівелює саму суть права на доступ до суду
- положення статті 1 Першого протоколу (захист права власності). Остаточне судове рішення, за яким держава зобов`язана виплатити кошти або передати майно, створює у заявника «майно» (легітимне очікування) у розумінні Конвенції. Ухвалення закону, що анулює цей борг або блокує його виплату, є незаконним втручанням у право власності.
Допущено порушення принципу рівності сторін та поділу влади. Законодавча влада не має права підміняти собою суд і вирішувати на користь держави спори, в яких сама держава є стороною. Виконання судового рішення є невіддільною складовою права кожного на судовий захист. Держава не може ухвалювати закони, які нівелюють остаточне рішення суду.
Порушено приписи пункту 9 статті 129 та статті 129-1 Конституції України, статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також численних юридичних позицій Конституційного Суду України і позицій ЄСПЛ.
Так, Конституційний Суд України наголошує, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України „Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 2 червня 2016 року № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.
Конституційний Суд України наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
Суд вважає необхідним зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 19.11.2026 у справі № 911/4610/15). постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).
Згідно до стаття 11 Господарського процесуального кодексу України
1. Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
2. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
3. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
4. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
5. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
6. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
7. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.
8. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.
9. Якщо спірні відносини, в тому числі за участю іноземної особи, не врегульовані законодавством, суд застосовує звичаї, які є вживаними у діловому обороті.
10. Якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).
11. Забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
За таких обставин вбачається, що встановлена в пункті 5 частини третьої розділу VI «Прикінцеві та перехідні» Закону України «Про стимулювання економічного розвитку галузі рибного господарства» №5018-ІХ і пункті 6-11 розділу V Прикінцеві положення Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"№3038-VI у частині заборони на виконання судових рішень майнового характеру, боржниками за якими є замовники будівництва, які мають обов`язок сплати коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - кошти пайової участі), що виникли на підставі абзаців другого - двадцять третього пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", суперечить частинам першій - другій статті 55, статті 64, пункту 9 частини другої статті 129 та статті 129-1 Конституції У країни, оскільки призводить до нівелювання як прав, захищених судом, так і самого права на судовий захист в аспекті забезпечення державою належного виконання відповідних судових рішень.
Оскільки суд дійшов висновку, що пункт 5 частини третьої розділу VI «Прикінцеві та перехідні» Закону України «Про стимулювання економічного розвитку галузі рибного господарства» №5018-ІХ і пункт 6-11 розділу V Прикінцеві положення Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"№3038-VI у частині заборони на виконання судових рішень майнового характеру суперечить статтям 8, 22, 55, 129, 129-1 Конституції України, суд не застосовує такий закон, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що в даному випадку відсутні об`єктивні перешкоди для виконання судового рішення, яке набрало законної сили і підлягає виконанню відповідно до ст. 8, п.9 ст. 129, ст. 129-1 Конституції України, ч.ч.2,3,7 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.2, 3, ч.1 ст. 18, 241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України що свідчить про безпідставність заяви, поданої відповідачем.
У зв`язку з відмовою визнання таким, що не підлягає виконанню наказу Господарського суду міста Києва виданого 16.10.2026 у справі №910/30/26 зупинене 23.10.2026 виконання за виконавчим документом підлягає поновленню.
Водночас слід звернутися до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності пункту 6-11 розділу V Прикінцеві положення Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"№3038-VI у частині, що визнаються судом такими, що не підлягають виконанню, виконавчі документи, які видані на підставі судових рішень про стягнення коштів пайової участі на підставі абзаців другого - двадцять третього пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Керуючись статтями 2,3, 11, 18, 232-235, 241, 326-328 Господарського процесуального кодексу України, статтею 8, пунктом 9 статті 129, статтею 129-1 Конституції України
УХВАЛИВ
1.Відмовити Інституту технічної теплофізики Національної академії наук України у визнанні таким, що не підлягає виконанню наказу Господарського суду міста Києва виданого 16.10.2026 у справі №910/30/26.2.1 Поновити виконання за виконавчим документом - наказом Господарського суду міста Києва, виданим 16.03.2026 у справі №910/30/26.16.03.2026 на виконання рішення від 19.02.2026, повний текст складено і підписано 20.02.2026, яке набрало законної сили 13.03.2026. Стягнути з БОРЖНИКА: Інституту технічної теплофізики Національної академії наук України (03057, місто Київ, вулиця Марії Капніст, будинок 2-А; код ЄДРПОУ 05417118) на користь СТЯГУВАЧА: Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 04633423) грошові кошти у розмірі 7991119,18 грн, 2 141 619,94 грн інфляційного збільшення, 708 691,86 грн 3% річних та витрат зі сплати судового збору в розмірі 130 097,17 грн. Наказ дійсний до пред`явлення до 13.03.2029.
2.2 Примірник даної ухвали надіслати ГОЛОВНОМУ УПРАВЛІННЮ ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ у м. КИЄВІ ЦЕНТРАЛЬНОГО УIIРАВЛНІНЯ (вул. Мрії, 28-Д, м. Київ, 04128, е-mail: officc.2610@kv.treasury.gov.ua).
3.Звернутися до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності абзаців 16-22 пункту 5 частини третьої розділу VI «Прикінцеві та перехідні» Закону України «Про стимулювання економічного розвитку галузі рибного господарства» №5018-ІХ пункту 6-11 розділу V Прикінцеві положення Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"№3038-VI у частині, що визнаються судом такими, що не підлягають виконанню, виконавчі документи, які видані на підставі судових рішень про стягнення коштів пайової участі на підставі абзаців другого - двадцять третього пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Ухвала набрала законної сили 17.11.2026 та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її проголошення.
Повне судове рішення складено 19.11.2026.
Суддя Ігор Данилович Курдельчук
Судове рішення № 141618661, Господарський суд м. Києва було прийнято 17.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 910/30/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: