Рішення № 141618440, 11.09.2026, Господарський суд Закарпатської області

Дата ухвалення
11.09.2026
Номер справи
907/242/26
Номер документу
141618440
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/242/26

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., за участю секретаря судового засідання Мельник І.В.,

розглянувши справу в порядку загального позовного провадження

за позовом керівника Ужгородської окружної прокуратури, м. Ужгород, в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради, м. Ужгород

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд", м.Ужгород

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД", м.Ужгород

про розірвання договору оренди земельної ділянки, зобов`язання привести земельну ділянку у придатний для використання стан, повернути її територіальній громаді міста Ужгорода, а також скасування державної реєстрації прав

За участю представників:

прокуратури Роман М.С., прокурор, службове посвідчення № 069355 від 01.03.2023

позивача не з`явився

відповідача Лазор А.О., адвокат, ордер серії ВС №1401445 від 27.03.2026 (в режимі відеоконференції)

третьої особи Ковач І.В., адвокат, ордер серії АО №1217721 від 18.03.2026

ВСТАНОВИВ:

Керівник Ужгородської окружної прокуратури діючи в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд", в якому просить суд розірвати договір оренди землі від 27.01.2025 № 2564 щодо земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:21:001:0656) площею 0,0674 га по вул. Марії Химинець (вул. Федора Достоєвського), б/н; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд" привести земельну ділянку (кадастровий номер 2110100000:21:001:0656) площею 0,0674 га по вул. Марії Химинець (вул. Федора Достоєвського), б/н у придатний для використання стан шляхом знесення прохідної будівлі (будівлі охорони) для автостоянки літ. А, площею 3.3 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3166206321101) та повернути дану земельну ділянку територіальній громаді міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради; скасувати державну реєстрацію права Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд" щодо оренди земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:21:001:0656) та скасувати державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд" прохідну будівлю (будівлю охорони) для автостоянки літ. А, площею 3.3 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3166206321101).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/242/26 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д. Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2026.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 06.03.2026 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 907/242/26, розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, залучити Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, призначити підготовче засідання на 02.04.2026 об 11:00 год. та встановлено учасникам справи строк на подання до суду заяв по суті спору.

24.03.2026 за вх.№ 02.3.1-02/2657/26 через підсистему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд" до суду надійшов відзив на позовну заяву.

26.03.2026 за вх.№ 02.3.1-02/2788/26 через підсистему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" до суду надійшли пояснення на позовну заяву.

31.03.2026 за вх.№ 02.3.1-02/2961/26 через підсистему "Електронний суд" від Ужгородської окружної прокуратури до суду надійшла відповідь на відзив відповідача.

01.04.2026 за вх.№ 02.3.1-02/3017/26 через підсистему "Електронний суд" від Ужгородської окружної прокуратури до суду надійшла відповідь на пояснення третьої особи.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02.04.2026 суд постановив продовжити Товариству з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" процесуальний строк для подання пояснень третьої особи на 15 днів та відкласти підготовче засідання на 22.04.2026 об 11:15 год.

В підготовчому засіданні 22.04.2026 судом постановлено поновити відповідачу процесуальний строк на подання заперечення на відповідь на відзив, та долучено його до матеріалів справи, а також продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 08.05.2026 об 11:00 год.

08.05.2026 до початку підготовчого засідання за вх.№ 02.3.1-02/4353/26 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла заява відповідача про долучення доказів до матеріалів справи, а саме копії додаткової угоди № 3 про внесення змін та доповнень до договору оренди землі від 27.01.2025 №2564, яка укладена 21.04.2026 та поновлення строку на її подання. В обґрунтування клопотання про поновлення строку на долучення доказів відповідач зазначає, що не мав можливості подати копію даної угоди суду разом із відзивом (оскільки така не була укладена між сторонами станом на дату підготовки та подання суду відзиву) та не мав можливості направити її суду раніше у зв`язку із відсутністю копії підписаної додаткової угоди.

За наслідками проведеного підготовчого засідання 08.05.2026 судом постановлено поновити відповідачу процесуальний строк на подання доказів та долучити копію додаткової угоди № 3 від 21.04.2026 про внесення змін та доповнень до договору оренди землі від 27.01.2025 № 2564 до матеріалів справи, та відкласти підготовче засідання на 15.05.2026 об 11:30 год.

15.05.2026 за вх.№ 02.3.1-02/4644/26 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшли від прокуратури додаткові пояснення у справі від 14.05.2026.

В підготовчому засіданні 15.05.2026 представником відповідача заявлено усне клопотання про залишення позовної заяви без руху з підстав невнесення прокурором грошових коштів на депозитний рахунок суду у розмірі вартості спірного майна у даній справі.

Розглянувши усне клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху, судом постановлено протокольну ухвалу, якою відмолено у задоволенні такого, оскільки заявлені прокурором підстави позову не зумовлюють виникнення у останнього обов`язку щодо внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду у розмірі вартості спірного майна у даній справі.

Також, у підготовчому засіданні представником третьої особи заявлено усне клопотання про залишення без розгляду поданих прокурором доказів, долучених до додаткових пояснень у справі (відповіді на пояснення третьої особи) від 31.03.2026 (вх.№ 02.3.1-02/3017/26 від 01.04.2026), а також додаткових пояснень у справі від 14.05.2026 (вх.№ 02.3.1-02/4644/26 від 15.05.2026) з підстав пропуску строку на їх долучення.

Суд, розглянувши заявлене представником третьої особи усне клопотання, постановив протокольну ухвалу, відповідно до якої залишив без розгляду подані прокурором докази, долучені до додаткових пояснень у справі від 31.03.2026 та від 14.05.2026 в порядку частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), згідно з якою заяви, скарги, документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду.

Також представниками учасників справи у підготовчому засіданні 15.05.2026 надано усні пояснення, згідно з якими такі висловили свої позиції по суті спору, повідомили суд про подання ними всіх заяв чи клопотань, а також наявних доказів та не заперечили проти закриття підготовчого провадження.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 15.05.2026 суд закрив підготовче провадження у цій справі та призначив її до судового розгляду по суті на 19.06.2026 о 10:00 год.

Ухвалами Господарського суду Закарпатської області від 19.06.2026, від 01.07.2026 розгляд справи відкладався з підстав, наведених у них, останній раз на 10.07.2026 о 10:00 год.

У судових засіданнях 10.07.2026, 07.08.2026, 17.08.2026 судом оголошувались перерви, останній раз до 11.09.2026 о 09:00 год.

Окрім цього, постановленою у судовому засіданні 07.08.2026 протокольною ухвалою судом відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" від 06.08.2026 про визнання поважними причини пропуску процесуального строку на подання доказів та поновлення його, а відповідне клопотання про долучення доказів до матеріалів справи залишено без розгляду.

В судовому засіданні 11.09.2026 прокурором надано усні пояснення згідно з якими останній підтримав позов, представники відповідача та третьої особи проти задоволення позову заперечили з підстав, викладених у відповідних заявах по суті спору. Позивач, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не з`явився, явку уповноваженого представника не забезпечив. Разом з тим, у поданій суду заяві від 03.07.2026 за вх.№ 02.3.1-02/6545/26 позивач просив здійснювати розгляд за відсутності представника та за наявними матеріалами справи.

Згідно з частиною 1 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до наведених приписів процесуального закону та статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, беручи до уваги, що явка учасників справи в судове засідання 18.06.2026 судом не визнавалася обов`язковою, у зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача.

Відтак, судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до статті 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до статті 240 ГПК України в судовому засіданні 11.09.2026, за наслідками розгляду даної справи, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція прокурора.

Обґрунтовуючи звернення до суду із позовом у даній справі, прокурор зазначає про істотне порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" умов договору оренди земельної ділянки від 27.01.2025 № 2564 (далі також договір оренди землі), а саме здійснення на орендованій земельній ділянці будівництва об`єкта дорожнього сервісу, що, за доводами прокурора, є порушенням пункту 30 цього договору в частині визначених обмежень у використанні земельної ділянки.

Прокурор зазначає, що збудувавши на орендованій земельній ділянці (кадастровий номер 2110100000:21:001:0656) площею 0,0674 га автостоянку, яка в силу Закону України "Про автомобільні дороги" відноситься до об`єктів дорожнього сервісу, та зареєструвавши за собою право власності на прохідну будівлю (будівлі охорони) для автостоянки літ. А, площею 3.3 кв.м, яка відповідно до технічного паспорту збудована на 13 машиномісць, Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" в порушення абзацу 2 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України (далі ЗК України) фактично ухилилося від проведення процедури купівлі прав на відповідну земельну ділянку на конкурентних засадах (земельних торгах).

Окрім цього відзначає, що незважаючи на те, що пунктом 20 вказаного договору оренди не дозволяється зміна цільового призначення орендованої земельної ділянки, Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" 08.07.2025 (тобто ще до реєстрації 29.08.2025 зареєстровано закінчений будівництвом об`єкт прохідна будівля (будівлі охорони) для автостоянки літ. А, площею 3.3 кв.м) звернулося до Ужгородської міської ради для надання дозволу щодо розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.

Водночас, звертаючись із позовом у даній справі саме до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд", прокурор зазначає про відчуження в подальшому Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" за договором купівлі-продажу від 27.11.2025 № 1727 прохідної будівлі (будівлі охорони) для автостоянки літ. А, площею 3.3 кв.м Товариству з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд", а також про перехід до останнього права оренди за договором оренди вказаної земельної ділянки від 27.01.2025 № 2564.

На думку прокурора, вказані обставини у сукупності свідчать про істотне порушення зазначеного договору оренди земельної ділянки та її незаконне вибуття з володіння територіальної громади для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури в обхід процедури земельних торгів, визначеною статтями 127, 134 ЗК України.

При цьому, на переконання прокурора, зазначені обставини справи також свідчать про узгоджені недобросовісні дії Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд" щодо незаконного вибуття відповідної земельної ділянки з володіння територіальної громади для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово розважальної та ринкової інфраструктури в обхід процедури земельних торгів.

Правова позиція позивача.

Ужгородською міською радою письмових пояснень по суті позовних вимог прокурора до суду не подано.

Водночас у поданій суду заяві від 03.07.2026 за вх. №02.3.1-02/6545/26 представник позивача просив суд розглянути справу за відсутності представника Ужгородської міської ради та за наявними матеріалами справи.

Правова позиція відповідача.

У поданому суду відзиві на позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд" повністю заперечує проти заявлених у цій справі позовних вимог та вважає такі позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними, а також такими, що не підлягають до задоволення судом.

Вважає, що попередній орендар Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" не порушив умов договору оренди земельної ділянки № 2564 від 27.01.2025, у зв`язку із чим звернення керівника Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради до суду із даним позовом є безпідставним.

На переконання відповідача, прокурором не подано належних, допустимих та достатніх доказів істотного порушення орендарем умов укладеного договору оренди.

Вказує, що будівництво Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" спірного об`єкта прохідної (допоміжної) будівлі площею 3,3 кв.м, що розташована на земельній ділянці площею 0,0674 га, кадастровий номер 2110100000:21:001:0656 по вул. Марії Химинець, не є самовільним та здійснювалося в установленому законом порядку за погодженням з орендодавцем та на підставі отриманих дозволів від позивача Ужгородської міської ради та її структурних підрозділів.

Також зазначає, що у матеріалах справи відсутній належний доказ Акт обстеження земельної ділянки, який мав би бути складений вже за участі відповідача як теперішнього орендаря земельної ділянки.

Окрім цього, посилається на те, що спірна земельна ділянка передана в оренду із земель житлової та громадської забудови, чим відповідно визначається її цільове призначення

При цьому вказує, що у матеріалах даної справи відсутні належні та допустимі докази того, що відповідач збудував будівлю, яка саме згідно чинного законодавства відноситься до об`єктів дорожнього сервісу. Водночас наголошує, що у матеріалах справи наявні докази належного виконання відповідачем умов договору оренди землі та використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

Просить суд врахувати, що будівництво будівлі охорони, яка є допоміжною для експлуатації споруд автомобільного транспорту, за наявності згоди орендодавця, не може вважатися істотним порушенням договору, навіть якщо в ньому містилося загальне обмеження щодо "об`єктів дорожнього сервісу".

Щодо відсутності необхідності у розірванні спірного договору оренди землі, відповідач вказує на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд" систематично та в повному розмірі сплачується орендна плата у встановленому умовами договору розмірі.

Між тим, відзначає, що прокурор, звертаючись із цим позовом про розірвання договору оренди землі від 27.01.2025 та повернення спірної земельної ділянки Ужгородській міській раді, не зазначив, чи потребують інтереси держави в особі органу місцевого самоврядування захисту саме шляхом розірвання договору. Наголошує при цьому на неминучій втраті певної частини відповідного доходу бюджету територіальної громади, необхідність витрачання ресурсів для пошуку нового орендаря (враховуючи специфічне призначення спірної земельної ділянки).

Окрім цього, відповідач відзначає про недотримання прокурором у даній справі обов`язкової процедури, передбаченої абзацом 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень з огляду на таке.

Наголошує на відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів того, що Ужгородська міська рада не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатись до суду з відповідним позовом до відповідача, а сама по собі обставина незвернення міської ради з позовом протягом певного часового періоду, без фактичного з`ясування правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неможливість виконання позивачем функцій із захисту інтересів держави. Отже, прокурор у даній справі не довів нездійснення чи неналежне здійснення позивачем захисту інтересів держави як підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах.

Правова позиція третьої особи (пояснення від 19.03.2026).

Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" у поданих суду поясненнях на позовну заяву в порядку частини 1 статті 168 ГПК України зазначає про недоведеність прокурором порушення третьою особою як попереднім землекористувачем умов договору оренди землі як підстави для його розірвання, а саме: пункту 30 договору оренди землі, з посиланням на будівництво будівлі (будівлі охорони) для автостоянки літ. А та наявність самої автостоянки, яка в силу Закону України "Про автомобільні дороги" відноситься до об`єктів дорожнього сервісу; пункту 20 договору оренди землі щодо заборони зміни цільового призначення.

Звертає увагу суду на те, що позивачем не визначено коли Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" збудувало автостоянку.

Водночас вказує, що саме по собі будівництво будівлі (будівлі охорони) для автостоянки літ. А не може бути покладено в провину порушення пункту 30 договору оренди орендарем.

Так, відповідно до національного класифікатора НК 018:2023 "Класифікатор будівель і споруд" під терміном під терміном будівля мається на увазі криті споруди, які можуть використовуватися окремо, побудовані для постійних цілей, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.

В той час третя особа відмічає, що нормами ДБН В.2.3-15:2007 ("Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів") не визначено правового статусу автостоянки як об`єкта нерухомого майна.

Зазначає, що відповідно до додатку "Б" ДБН В.2.3-15:2007 визначено поняття автостоянки (парковки), відповідно до якого автостоянка (парковка) спеціально обладнаний відкритий майданчик (площадка) для постійного або тимчасового зберігання легкових автомобілів та інших мототранспортних засобів. При цьому вказує, що відповідне визначення поняття автостоянки (парковки) було чинним станом і на 23.11.2023, оскільки зміни № 3 ДБН В.2.3-15:2007 "Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів" набули чинності 01.09.2023.

Просить суд врахувати, що спірні правовідносини щодо права користування земельною ділянкою орендарем Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" і надалі в Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд" виникли 27.01.2025 підставі договору оренди. Посилається на те, що автостоянка існувала задовго до укладення та початку використання земельної ділянки на правах оренди, а матеріали справи не містять відомостей, згідно з якими можливо було б стверджувати про будівництво автостоянки в період дії договору оренди.

В частині посилань прокурора на порушення пункту 20 зазначеного договору оренди землі щодо заборони зміни цільового призначення орендованої земельної ділянки, третя особа відмічає наступне.

Третя особа відзначає, що посилаючись на зміну цільового призначення земельної ділянки, прокурор не вказує на незаконність відповідної зміни, а виключно посилається на порушення умов договору оренди, яким не дозволяється зміна цільового призначення.

Третя особа вказує, що за умовами договору оренди земельної ділянки, орендодавцем земельної ділянки є територіальна громада міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради. При цьому згідно з Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку суб`єктом права власності земельної ділянки є Ужгородська міська рада. У

Посилаючись на частину 7 статті 20 ЗК України, наголошує про те, що Ужгородська міська рада рішенням від 25.09.2025 № 2444 на підставі статей 26, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 12, 20 ЗК України, як орган місцевого самоврядування та орендодавець надала своє погодження на зміну цільового призначення земельної ділянки.

Таким чином, на переконання третьої особи, неможливо стверджувати про порушення орендарем земельної ділянки пункту 20 договору оренди землі, оскільки така відбулася за погодженням орендодавця.

Відповідь прокурора на відзив відповідача.

Прокурор вважає твердження відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, такими, що не спростовують аргументів прокурора, наведених у позовній заяві, з огляду на наступне.

Зауважує, що в спірному випадку орендарем істотно порушено умови договору оренди, оскільки всупереч пункту 30 договору від 27.01.2025 № 2564 оренди вказаної земельної ділянки збудовано автостоянку, яка в силу Закону України "Про автомобільні дороги" відноситься до об`єктів дорожнього сервісу, що свідчить про використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Крім цього, вказана обставина та зміна цільового призначення даної земельної ділянки для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури в обхід процедури земельних торгів свідчить про порушення вимог статей 127, 134 ЗК України.

При цьому відзначає, що земельна ділянка первинно сформована за кодом 12.04 "Для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства", і саме за таким цільовим призначенням передавалась за договором оренди.

Відтак, за доводами прокурора, твердження відповідача про те, що земельна ділянка передана із земель житлової та громадської забудови, не заслуговує на увагу.

Щодо наявності виключних підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі, то останній у відповіді на відзив вказує, що Ужгородська окружна прокуратура 24.10.2025 у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" зверталась до Ужгородської міської ради щодо вжитих заходів з метою захисту порушеного права комунальної власності територіальної громади міста на зазначену земельну ділянку, що підтверджується доданим до позову повідомленням. Проте, будь-яких заходів міською радою на відновлення порушених інтересів держави в особі громади міста Ужгорода не вжито. При цьому, відповідно до листа від 17.11.2025 в Ужгородській міській раді не здійснено фіксації порушень умов використання та забудови земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:21:001:0656, та відповідно не ініційовано окремих позовних заяв про усунення останніх.

Прокурор зазначає, що не дивлячись на наявність повноважень, наділених законодавцем з метою захисту інтересів держави, обізнаність про виявлені порушення законодавства, Ужгородська міська рада не вживала заходів для усунення порушень законодавства та інтересів держави.

Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 20.01.2021 у справі № 927/468/20, прокурор наголошує, що незалежно від причин незвернення до суду Ужгородської міської ради сам факт цього незвернення свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування та не виконує своїх повноважень із захисту інтересів держави.

Вказане вище, за доводами прокурора, є підставою для звернення останнього з цим позовом до суду в інтересах держави, відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 53 ГПК України.

Додаткові пояснення (відповідь) прокурора на пояснення третьої особи.

Твердження третьої особи про те, що матеріали справи не містять відомостей згідно з якими можливо було стверджувати про будівництво автостоянки в період дії договору оренди землі, а саме будівництво будівлі охорони для автостоянки не є порушенням пункту 30 договору оренди землі, прокурор вважає такими, що не заслуговують на увагу та не спростовують аргументів останнього, наведених у позовній заяві, з огляду на наступне.

Так, посилаючись на статтю 1 Закону України "Про автомобільні дороги", прокурор зазначає, що оскільки прохідна будівля (будівля охорони) забезпечує функціонування майданчика для стоянки, вона розглядається як споруда, що обслуговує цей майданчик та фактично є його складовою частиною.

Отже, за доводами прокурора, всупереч умов пункту 30 договору оренди від 27.01.2025 № 2564 Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" використано земельну ділянку для розміщення та будівництва об`єкту дорожнього сервісу.

Вважає, що не заслуговують на увагу посилання третьої особи на лист Ужгородської міської ради про надання згоди на забудову вищезгаданої земельної ділянки.

Зокрема, вказує, що видача містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки Управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради та реєстрація повідомлення про початок виконання будівельних робіт Управлінням архітектурного-будівельного контролю Ужгородської міської ради не є дозволом на забудову земельної ділянки.

Натомість посилається на те, що в силу пункту 29 договору оренди землі, такий дозвіл має бути наданий у письмовій формі орендодавцем тобто Ужгородською міською радою.

Також зазначає, що даний позов подано в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради, якою як уповноваженим органом не вжито належних заходів з метою захисту інтересів територіальної громади. У даному випадку прокурор діє не як альтернативний суб`єкт звернення до суду з метою замінити належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави, а виконуючи свої дискреційні функції на захист інтересів держави, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює такий захист або робить це неналежно.

Посилаючись на правову позицію, викладену в ухвалах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 687/379/17, від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, зауважує, що обставини того, що Ужгородська міська рада не вбачає порушень умов договору оренди і є підтвердженням бездіяльності уповноваженого органу.

Заперечення відповідача на відповідь на відзив прокурора.

Відповідач вважає за необхідне звернути увагу суду на те, що прокурором не визначено коли Товариство з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд" збудувало автостоянку.

Так, відповідно до інформаційної довідки № 465471770 від 24.02.2026 дійсно вбачається, що на земельній ділянці (за кадастровим номером 2110100000:21:001:0656) знаходиться будівля загальною площею (кв.м): 3.3, за описом: Прохідна будівля (будівлі охорони) для автостоянки літ. А, первинну реєстрацію права власності на відповідну будівлю здійснено 29.08.2025 за третьою особою на стороні відвідача. Однак матеріали справи не містять відомостей, згідно яких можливо було б стверджувати про будівництво автостоянки в період дії договору оренди.

Відповідач повторно наголошує, що саме по собі будівництво будівлі (будівлі охорони) для автостоянки літ. А не може вважатись будівництвом автостоянки на орендованій земельній ділянці.

Окрім цього, зазначає, що прокурор, посилаючись як на підставу розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку, на використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та порушення пункту 20 зазначеного договору оренди (який забороняє зміну цільового призначення орендованої земельної ділянки) внаслідок такої зміни цільового призначення земельної ділянки, безпосередньо не вказує на незаконність відповідної зміни, а виключно посилається на порушення умов договору оренди, яким не дозволяється зміна цільового призначення.

Натомість, як зазначає відповідач, за умовами договору оренди земельної ділянки, орендодавцем земельної ділянки є територіальна громада міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради.

Вказує, що згідно з Інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку суб`єктом права власності орендованої відповідачем земельної ділянки є Ужгородська міська рада.

Посилаючись на частину 7 статті 20 ЗК України, наголошує, рішенням Ужгородської міської ради від 25 вересня 2025 року №2444 на підставі статей 26, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 12, 20 ЗК України, як орган місцевого самоврядування та орендодавець надала своє погодження на зміну цільового призначення земельної ділянки.

Таким чином, на переконання відповідача відсутні підстави стверджувати про порушення орендарем земельної ділянки пункту 20 договору оренди земельної ділянки №2564 від 27.01.2025, оскільки зміна цільового призначення земельної ділянки відбулася за згоди орендодавця.

Окрім цього, наголошує на недоведеності прокурором належними, допустимими та достатніми доказами такого критерію істотного порушення орендарем укладеного договору оренди земельної ділянки, як розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору.

Пояснення третьої особи від 16.04.2026

Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" у поданих суду поясненнях на позовну заяву в порядку частини 1 статті 168 ГПК України зазначає, що умовами договору оренди землі від 27.01.2025 № 2564 (пункт 2 договору оренди) також зафіксовано, що на земельній ділянці знаходяться "інші об`єкти інфраструктури: асфальтне покриття (заїзд/ під`їзд до території товариства)".

Відмічає, що рішенням Ужгородської міської ради №1550 від 23.11.2023 відмовлено Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0900 га для будівництва та обслуговування об`єктів транспортної інфраструктури по вул. Федора Достоєвського, саме з підстав того, що земельна ділянка є парковою загального користування.

Вказує, що відповідна інформація також підтверджуються відомостями з Інтернет сервісу earth.google.com, які відповідно до постанови Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 420/4540/22 можна вважати допустимими доказами,

Також зазначає, що на спірній земельній ділянці станом квітень 2021 року була наявна автостоянка, про що вказує і технічна документація земельної ділянки за адресою вул. Капушанська (Перемоги), 145 а. Зокрема автостоянка зображена схематично на збірному кадастровому плані, а відповідно до викопіювання з містобудівної документації, вбачається, що спірна земельна ділянка знаходиться в зонуванні Ж-7.

Окрім того зазначає, що відповідно до витягу з пояснюючої записки "Внесення змін до детального плану території, обмеженої вулицями Володимира Погорелова, Марії Заньковецької, Федора Достоєвського, Капушанською", затверджений рішенням Ужгородської міської ради №1303 від 13.06.2023 року (XXXVII сесія VIII скликання) супутнім видом дозволеного використання змішаної забудови передбачено розміщення: вбудованих, підземних, напівпідземних гаражів та відкритих стоянок; відкриті стоянки для тимчасового зберігання автотранспорту з розрахунку; розміщення територій для паркування автомобілів.

Водночас просить врахувати, що згадування відповідних обставин у наданих доказах не покликане виправдати дії третьої особи щодо будівництва об`єктів дорожнього сервісу, зокрема автостоянки на 13 машиномісць, оскільки третьою особою факт будівництва автостоянки не визнається.

Також відзначає, що в позовній заяві, прокурор пов`язує будівництво прохідної будівлі (будівлі охорони) для автостоянки з фактом будівництва об`єкту дорожнього сервісу (автостоянки), що не відповідає дійсності, оскільки сама по собі будівля охорони не відноситься до об`єктів дорожнього сервісу та не вказує на порушення пункту 30 договору оренди землі. Так, за умовами пункту 29 договору оренди земельної ділянки будівництво будівель та споруд орендарю дозволено.

Зазначає, що однією з підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки прокурор визначає дії третьої особи, спрямовані на зміну цільового призначення земельної ділянки. На думку прокурора, це є порушенням пункту 20 договору оренди землі.

Третя особа з відповідними доводами не погоджується, зазначаючи, що при системному тлумаченні пункту 20 договору оренди у взаємозв`язку з закладеними обов`язками орендаря, відповідно до яких у разі зміни цільового призначення щодо порядку оплати орендної плати, які викладені на 4-му аркуші договору оренди, слід зробити висновок, що зміна цільового призначення згідно з умовами договору оренди землі допускалась та не була заборонена.

При цьому вказує, що саме кадастровим державним реєстратором здійснювалась оцінка проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється на її відповідність підставам для внесення змін відомостей до ДЗК.

На переконання третьої особи, з наведеного вбачається, що до моменту скасування рішення державного кадастрового реєстратора в порядку визначеному статтею 39 Закону України "Про державний земельний кадастр" неможливо стверджувати про порушення орендарем умов договору оренди земельної ділянки в частині зміни цільового призначення. Оскільки можлива протиправність змін цільового призначення земельної ділянки в межах оспорюваного договору оренди перебуває в тісному взаємозв`язку з прийнятим рішенням Державного кадастрового реєстратора, яке станом на сьогоднішній день є чинним та не скасованим.

Додаткові пояснення прокурора від 14.05.2026

Прокурор зазначає, що надання суду у вказаній справі письмових пояснень на підставі статті 42 ГПК України викликано з метою уточнення окремих обставин справи, у зв`язку з поданням до суду відповідачем додаткової угоди № 3 до договору оренди землі.

На переконання прокурора, в даному випадку укладення додаткової угоди № 3 від 21.04.2026 до договору оренди земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:21:001:0656 від 27.01.2025 № 2564 шляхом виключення абзацу 13 пункту 30 договору не впливає на наявність істотних порушень умов договору оренди, які стали підставою для звернення до суду з позовом.

Зокрема вказує, що даною додатковою угодою виключено з договору обов`язок орендаря утриматись від використання земельної ділянки для розміщення та будівництва об`єктів дорожнього сервісу (спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів, майданчики для стоянки транспортних засобів, майданчики відпочинку, видові майданчики, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі, готелі, кемпінги, торговельні пункти (у тому числі малі архітектурні форми), автозаправні комплекси, складські комплекси, пункт медичної та технічно-евакуаційної допомоги, пункти миття транспортних засобів, пункти приймання їжі та питної води, автопавільйони, а також інші об`єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху та які розміщуються на землях дорожнього господарства або потребують їх використання для заїзду та виїзду на автомобільну дорогу).

За доводами прокурора, обставини справи свідчать про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД", отримавши спірну земельну ділянку для будівництва та обслуговування об`єктів транспортної інфраструктури та збудувавши всупереч пункту 30 договору оренди вказаної земельної ділянки на ній об`єкт дорожнього сервісу, фактично ухилилося від проведення процедури купівлі прав на відповідну земельну ділянку на конкурентних засадах (земельних торгах). У зв`язку з наведеним, право оренди за договором оренди вказаної земельної ділянки від 27.01.2025 № 2564 перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд", про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Прокурор доводить, що будівництво об`єкту дорожнього сервісу, реєстрація права власності на нього, а також подальша зміна цільового призначення земельної ділянки свідчать про істотні порушення вказаного договору оренди земельної ділянки та її незаконне вибуття з володіння територіальної громади для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури в обхід процедури земельних торгів, визначеною статтями 127, 134 ЗК України

Прокурор наголошує, що спірна земельна ділянка отримана без торгів виключно під транспортну інфраструктуру, і це є виняток зі статті 134 ЗК України, який застосований спеціально, фактична мета житлова забудова, автостоянка і будка охорони проміжний штучний етап, сама нікчемна зміна пункту 30 вже після відкриття судового спору не легалізує первинне неправомірне набуття права оренди без аукціону.

При цьому звертає увагу суду на те, що в укладеній між Ужгородською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд" додатковій угоді від 21.04.2026 до договору оренди земельної ділянки від 27.01.2025 № 2564 відсутні посилання на рішення органу місцевого самоврядування як на уповноваженого власника земельної ділянки, а зміна істотних умов права оренди (обмеження забудови, цільове використання, орендна плата) підлягала реєстрації.

Прокурор вважає, виключення заборони на будівництво об`єктів дорожнього сервісу фактично змінює режим користування земельною ділянкою. Така зміна впливає на зміст користування земельною ділянкою. Відповідно, вона має юридичне значення не лише між сторонами договору, а й для державної реєстрації речового права. Разом з цим, опрацюванням інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно факту реєстрації змін до договору не встановлено.

Також вказує, що Верховний Суд у постанові від 04.02.2025 у справі № 916/3679/23 дійшов висновку про те, що дострокове розірвання договору оренди можливе, зокрема, на вимогу однієї із сторін договору за рішенням суду у випадках, передбачених законом або договором. При цьому суд зазначив, що окремими підставами для примусового припинення права користування земельною ділянкою на умовах оренди є, в тому числі, використання орендарем земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Зазначає, що розірвання договорів оренди землі та повернення земельних ділянок у комунальну власність територіальної громади у разі встановлення протиправної та недобросовісної поведінки орендаря ґрунтується безпосередньо на приписах закону та умовах укладеного договору. При цьому, такі заходи мають легітимну мету забезпечення належного контролю за використанням майна комунальної власності, а також захист суспільного інтересу, що полягає у використанні земельних ресурсів територіальної громади у спосіб, який забезпечує їх ефективне, раціональне та економічно доцільне використання.

При цьому вказує, що аналогічний правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, у якій, зокрема, наголошено, що втручання у право користування земельною ділянкою у вигляді розірвання договору оренди за наявності порушень з боку орендаря є допустимим і виправданим з огляду на необхідність дотримання балансу між приватними та публічними інтересами.

Підсумовуючи неведене вище, прокурор зазначає, що з урахуванням характеру спірних правовідносин, встановлених обставин неналежного та недобросовісного виконання орендарем істотних умов договору оренди, вимоги прокурора про розірвання договору оренди, повернення земельної ділянки з одночасним зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд" привести її у придатний для використання стан шляхом знесення прохідної будівлі (будівлі охорони) для автостоянки літ. А, площею 3.3 кв.м, скасування державної реєстрації прав є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Встановлено, що рішенням Ужгородської міської ради від 23.11.2023 № 1550 Товариству з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" Товариству з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" відмовлено у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею для будівництва та обслуговування об`єктів транспортної інфраструктури по вул. Федора Достоєвського, оскільки земельна ділянки є парковкою загального користування.

Водночас, пунктом 1.10 рішення Ужгородської міської ради від 23.05.2024 № 1797 Товариству з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0900 га для будівництва та обслуговування об`єктів транспортної інфраструктури (для влаштування об`єкта інженерно-транспортної інфраструктури заїзду/виїзду) по вул. Федора Достоєвського з подальшою передачею її в оренду.

В подальшому, 26.11.2024 рішенням Ужгородської міської ради № 2050 "Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" Товариству з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:21:001:0656) площею 0,0674 га для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства по вул. Марії Химинець (вул. Федора Достоєвського), б/н та передано її в оренду строком на 5 років

На підставі вказаного рішення 27.01.2025 між Ужгородською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" укладено договір оренди землі № 2564, відповідно до якого земельна ділянка, загальною площею 0,0674 га, кадастровий номер: 2110100000:21:001:0656, розташована в м. Ужгород по вул. Марії Химинець (вул. Федора Достоєвського), б/н, надана в строкове платне користування (оренду) Товариству з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" строком на 5 років, з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Відповідно до пункту 3 договору оренди землі № 2564 від 27.01.2025 на земельній ділянці об`єкти нерухомого майна відсутні, а також наявні інші об`єкти інфраструктури: асфальтне покриття (заїзд/під`їзд до території товариства).

Згідно з пунктом 7 договору оренди землі № 2564 від 27.01.2025 інші особливості об`єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини: не визначено.

Відповідно до пункту 10 договору оренди землі № 2564 від 27.01.2025 орендна плата вноситься орендарем у розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки землі у грошовій формі та становить 19 831,13 грн на рік.

Пунктом 16 договору оренди землі № 2564 від 27.01.2025 встановлено, що земельна ділянка передається в оренду із земель житлової та громадської забудови.

Відповідно до пункту 17 договору оренди землі № 2564 від 27.01.2025 цільове призначення земельної ділянки для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Згідно з пунктом 18 договору оренди землі № 2564 від 27.01.2025 умови збереження стану об`єкта оренди визначаються у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до пункту 25 договору оренди землі № 2564 від 27.01.2025 на орендовану земельну ділянку не встановлено обмеження (обтяження).

У пункті 29 договору оренди землі №2564 від 27.01.2025 передбачено права орендаря, серед іншого, зокрема: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди.

Водночас відповідно до пункту 28 договору оренди землі № 2564 від 27.01.2025 до обов`язків орендодавця, серед іншого, зокрема віднесено: не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Також, рішенням від 26.08.2025 № 2403 "Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" Ужгородська міська рада як орган місцевого самоврядування та орендодавець на підставі статей 12, 90, 92 118, 121, 122-124 частини 2 статті 134 ЗК України, законів України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", "Про Державний земельний кадастр", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", "Про землеустрій", "Про оренду землі" надала Товариству з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення, зокрема, щодо орендованої земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:21:001:0656) площею 0,0674 га для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури по вул. Марії Химинець (вул. Федора Достоєвського), б/н.

Судом встановлено, що 29.08.2025 за Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" зареєстровано право власності на будівлю площею 3,3 кв. м, що розташована на земельній ділянці площею 0,0674 га, кадастровий номер 2110100000:21:001:0656 за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Марії Химинець, буд. 1Д (номер відомостей про речове право: 61289266; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3166206321101).

В подальшому, Ужгородська міська рада рішенням від 25.09.2025 № 2444 на підставі статей 26, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 12, 20 Земельного кодексу України як орган місцевого самоврядування та орендодавець затвердила Товариству з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" проєкт землеустрою щодо відведення орендованої земельної ділянки зі зміною цільового призначення (кадастровий номер 2110100000:21:001:0656) площею 0,0674 га для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури по вул. Марії Химинець (вул. Федора Достоєвського), б/н.

Окрім цього, 27.11.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд" як покупцем укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець передав у власність (продав), а покупець прийняв у власність (купив) належну Товариству з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" на праві власності будівлю загальною площею 3,3 кв. м, що розташована на земельній ділянці площею 0,0674 га, кадастровий номер 2110100000:21:001:0656 по вул. Марії Химинець, буд. 1Д.

Вказаний договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В. та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1727.

В подальшому, 27.11.2025 відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зареєстровано право власності на спірну будівлю за Товариством з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд".

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 82077849 від 27.11.2025 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд" права власності на вказану будівлю та зареєстроване право оренди земельної ділянки за відповідачем.

Окрім цього, судом встановлено, що 21.04.2026 (під час розгляду даної справи) між Ужгородською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд" укладено додаткову угоду № 3 про внесення змін та доповнень до договору оренди землі від 27.01.2025 № 2564, за змістом якої сторони договору оренди погодили вести зміни до пункту 30 договору, а саме: виключити абзац 13 пункту договору щодо обов`язків орендаря утриматись від використання земельної ділянки для розміщення та будівництва об`єктів дорожнього сервісу (спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів, майданчики для стоянки транспортних засобів, майданчики відпочинку, видові майданчики, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі, готелі, кемпінги, торговельні пункти (у тому числі малі архітектурні форми), автозаправні комплекси, складські комплекси, пункти медичної та технічно-евакуаційної допомоги, пункти миття транспортних засобів, пункти приймання їжі та питної води, автопавільйони, а також інші об`єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху та які розміщуються на землях дорожнього господарства або потребують їх використання для заїзду та виїзду на автомобільну дорогу).

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

Статтею 131-1 Конституції України та пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що в Україні діє прокуратура, яка зокрема здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках, що визначені законом.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За положеннями частини 3 статті 53 ГПК України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

При цьому, згідно зі статтею 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, стаття 23 Закону України "Про прокуратуру" пов`язує обов`язок прокурора реалізувати представницькі повноваження в інтересах держави, у тому числі шляхом пред`явлення позовної заяви, лише з наявністю, на його думку, факту порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Реалізація такого обов`язку прокурором не пов`язана з настанням несприятливих правових наслідків для службових осіб уповноваженого органу, що не вчинив належних заходів щодо захисту інтересів держави, зокрема, у вигляді притягнення до кримінальної або дисциплінарної відповідальності.

Вказане узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у пункті 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, за змістом якого представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або не належним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Так, у відповідності до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції).

Статтею 7 Конституції України закріплено, що в Україні визначається і гарантується місцеве самоврядування.

Згідно зі статтею 142 Конституції України матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Ужгородська міська рада відповідно до положень статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" є органом, через який територіальною громадою безпосередньо здійснюється місцеве самоврядування.

Статтею 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Відповідно до статті 318 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) одним із суб`єктів права власності є територіальна громада міста, яка реалізує свої повноваження через відповідну міську раду (стаття 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно з частиною 7 статті 319 ЦК України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).

Відповідно до частин 5, 6, 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Розпорядження об`єктами права комунальної власності не може бути здійснене без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Отже, у даному випадку органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступає власник земельної ділянки Ужгородська міська рада. Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під "нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій", у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Прокурор зазначає, що Ужгородська міська рада належні заходи щодо захисту інтересів держави після виявлення порушень інтересів територіальної громади не вжила.

Так, Ужгородська окружна прокуратура листом від 24.10.2025 № 07.53-107-8339ВИХ-25 у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" зверталась до Ужгородської міської ради із запитом щодо вжиття заходів представницького характеру з метою захисту порушеного права комунальної власності територіальної громади міста на зазначену земельну ділянку, що підтверджується доданим до позову відповідним повідомленням.

У позові прокурор посилається на те, що будь-яких заходів Ужгородською міською радою на відновлення порушених інтересів держави в особі громади міста Ужгорода дотепер не вжито.

Ужгородська міська рада у відповідь Ужгородській окружній прокуратурі листом від 05.11.2025 № 5717/02.4.-19 зазначила, що станом на поточний період 2025 року міською радою не здійснювалося подання позовних заяв до суду з питань, зазначених у листі прокуратури. Одночасно повідомлено, що у зв`язку зі стислими строками розгляду даного листа, одержання додаткових відомостей від інших уповноважених її розпорядників, інформація про підстави забудови земельної ділянки, в т.ч. наявність порушень умов договору оренди буде повідомлено у найкоротші терміни.

При цьому, як вбачається зі змісту долученого прокурором до позовної заяви листа Ужгородської міської ради від 17.11.2025 № 5717/02.4-19, також скерованого в подальшому у відповідь на лист прокурора від 24.10.2025 № 07.53-107-8339ВИХ-25, остання зазначила про надання Ужгородською міською радою згоди на забудову спірної земельної ділянки, а також про те, що в Ужгородській міській раді не здійснено фіксації порушень умов використання та забудови земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:21:001:0656, та відповідно не ініційовано окремих позовних заяв про усунення останніх.

З урахуванням встановленого, суд критично відноситься до доводів відповідача про недотримання прокурором у даній справі обов`язкової процедури, передбаченої абзацом 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (з посиланням на те, що надіслання Ужгородською окружною прокуратурою листа від 24.10.2025 № 07.53-107-8339ВИХ-25 за своїм змістом не є зверненням (повідомлення) у розумінні положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (за відсутності відповідних доказів), а є інформаційним запитом на отримання від позивача певної інформації та зверненням про виявлені (імовірні) порушення чинного законодавства, а лист Ужгородської міської ради від 05.11.2025 не є безумовною підставою для звернення до суду прокурора в інтересах цього органу), оскільки зміст листа Ужгородської міської ради від 17.11.2025 № 5717/02.4-19 беззаперечно свідчить про відсутність у останньої наміру звернутися до суду із відповідним позовом в інтересах держави в особі територіальної громади міста Ужгорода.

Водночас, такий висновок суду не суперечить наведеним у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 906/756/20 висновкам (на яку відповідач у відповідній частині заперечень посилається у відзиві на позов), позаяк відповідні висновки щодо недоведення прокурором у зазначеній справі неможливості самостійного виконання позивачем функцій із захисту інтересів держави, наведені Верховним Судом за інших (відмінних) від справи, що розглядається, обставин. Так, у зазначеній справі № 906/756/20 судами встановлено, що на виконання статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор направив до компетентного органу лише лист від 30.06.2020 і цього ж дня, тобто 30.06.2020, прокурор направив позов до суду, таким чином не надавши позивачу розумного строку для самостійного звернення з позовом до суду в інтересах держави.

Натомість, у справі, що розглядається, прокурором 25.02.2026 листом № 07.53-108-1498ВИХ-26 було повідомлено Ужгородську міську раду про прийняте Ужгородською окружною прокуратурою рішення щодо звернення до суду з позовною заявою у даній справі в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд".

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у пункті 33 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Отже, судом встановлено дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", підтверджено підстави представництва у спірних правовідносинах, оскільки матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що позивач як уповноважений орган місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, протягом розумного строку (більше трьох місяців після останньої відповіді самої міської ради) після отримання повідомлення прокурора від 24.10.2025 самостійно не звертався, чи не мав наміру звернутися до суду із даним позовом в інтересах держави.

У даному випадку прокурор діє не як альтернативний суб`єкт звернення до суду з метою замінити належного суб`єкта уповноваженого органу місцевого самоврядування, який може і бажає захищати інтереси держави, а виконуючи свої дискреційні функції на захист інтересів держави, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта, який (за доводами прокурора) всупереч вимог закону не здійснює такий захист або робить це неналежно. Наведена правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 687/379/17, від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16.

Реалізація прокурором представницьких повноважень в інтересах держави у даній справі також відповідає висновку Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) викладеному у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного королівства", де суд проголосив, що засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Так, ЄСПЛ визнає, що є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави". Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Отже, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Зважаючи на викладене, з огляду на положення статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", керівником Ужгородської окружної доведено наявність підстав для пред`явлення цього позову в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради.

Щодо суті спірних правовідносин.

Статтею 15 ЦК України унормовано право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

В контексті завдань господарського судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача.

Однак, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов для реалізації встановленого вказаними вище нормами права.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У цьому контексті суд звертає увагу на таке.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При цьому ЄСПЛ у своїх рішеннях наголошує, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а права практичні та ефективні (пункт 192 рішення у справі "Scordino v. Italy (№ 1)" від 29.03.2006, заява № 36813/97; пункт 45 рішення у справі "Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany" від 12.07.2001, заява № 42527/98).

Згідно із принципом диспозитивності господарського судочинства, закріпленим у статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Диспозитивність це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 686/20282/21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (див. постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17).

Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріальних правовідносин, тобто особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 39 постанови від 26.02.2020 у справі № 304/284/18 та пункті 8.10 постанови від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).

Задля остаточного вирішення спору і захисту порушеного права за результатами судового розгляду справи сторонами в судовому процесі мають бути саме сторони у спірних матеріальних правовідносинах, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення (схожий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у пункті 80 постанови від 18.12.2024 у справі № 907/825/22).

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення / підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та / або оспорювання його прав та інтересів.

Водночас підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та / або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.09.2022 у справі № 916/144/17.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У свою чергу, суд перевіряє доводи позивача і, залежно від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Схожий за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та / або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).

Предметом даного спору є вимоги керівника Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради про:

1) розірвання договору оренди землі від 27.01.2025 № 2564 щодо земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:21:001:0656) площею 0,0674 га, яка розташована на вул. Марії Химинець (вул. Федора Достоєвського), б/н; 2) зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд" привести земельну ділянку (кадастровий номер 2110100000:21:001:0656) площею 0,0674 га, яка розташована на вул. Марії Химинець (вул. Федора Достоєвського), б/н у придатний для використання стан шляхом знесення прохідної будівлі (будівлі охорони) для автостоянки літ. А, площею 3.3 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3166206321101) та повернення даної земельної ділянки територіальній громаді міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради;

3) скасування державної реєстрації права Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд" щодо оренди земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:21:001:0656);

4) скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд" на прохідну будівлю (будівлю охорони) для автостоянки літ.А, площею 3.3 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3166206321101).

Заявленими прокурором підставами позову є, на переконання останнього, істотне порушення орендарем умов договору оренди земельної ділянки від 27.01.2025 № 2564. При цьому як на правову підставу заявленого позову прокурор посилається, зокрема, на положення статей 376, 391, 651 ЦК України, статей 127, 134, 152 ЗК України, статей 25 ,32, 34 Закону України "Про оренду землі".

При цьому ключовим доводом (підставою) заявленого позову є посилання прокурора на істотне порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" як попереднім орендарем умов пункту 30 договору від 27.01.2025 № 2564 оренди вказаної земельної ділянки щодо побудови всупереч цієї умови договору автостоянки, яка (автостоянка) в силу Закону України "Про автомобільні дороги" відноситься до об`єктів дорожнього сервісу та в силу статті 376 ЦК України є об`єктом самочинного будівництва, адже збудована на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети.

Окрім цього, прокурор також посилається на порушення попереднім орендарем умов пункту 20 вказаного договору оренди щодо заборони зміни цільового призначення земельної ділянки.

З огляду на наведене, прокурор з посиланням на пункт 36 договору оренди визначив підставою для розірвання договору оренди в односторонньому порядку використання орендарем (Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД") орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

За своєю правовою природою спірний договір № 2564 від 27.01.2025 є договором оренди землі.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондується з положеннями частини 1 статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Положеннями статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі" визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря земельної ділянки. Так, орендар має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Статтею 611 ЦК України визначено різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

В свою чергу згідно зі статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У постановах від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 19.02.2019 у справі № 910/4427/18, від 07.05.2020 у справі № 910/5027/19 Верховний Суд послідовно повторює правовий висновок про те, що в розумінні наведених норм матеріального права істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилась порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (див. правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18).

При розгляді спору між сторонами цієї справи, суд виходить з того, що укладаючи спірний договір оренди земельної ділянки, орендодавець мав право розраховувати на те, що передана у користування земельна ділянки буде використовуватись за призначенням, за користування нею буде сплачуватись плата, а орендар мав законні очікування на користування земельною ділянкою відповідно до її цільового призначення.

Щодо непідтвердження прокурором істотного порушення відповідачем умов договору оренди земельної ділянки та відсутності підстав, передбачених частиною 2 статті 651 ЦК України, для розірвання договору оренди землі, суд виходить з такого.

Так, предметом доказування у даному спорі є наявність чи відсутність передбачених законодавством підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки, наданої для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

При цьому, сторона, яка ставить питання про розірвання договору, має довести наявність таких порушень договору, з якими сам договір або чинне законодавство пов`язує можливість його розірвання в судовому порядку.

Обґрунтовуючи нецільове використання орендарем земельної ділянки за договором, прокурор посилається на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" всупереч пункту 30 договору оренди вказаної земельної ділянки від 27.01.2025 № 2564 збудовано автостоянку, яка в силу Закону України "Про автомобільні дороги" відноситься до об`єктів дорожнього сервісу.

При цьому в позовній заяві прокурор фактично пов`язує будівництво прохідної будівлі (будівлі охорони) для автостоянки з фактом будівництва об`єкту дорожнього сервісу (самої автостоянки).

Водночас, суд враховує, що саме по собі будівництво будівлі (будівлі охорони) для автостоянки літ. А не може бути покладено в основу висновку про порушення орендарем пункту 30 договору оренди землі, з огляду на таке.

Як уже зазначалося та встановлено судом, рішенням Ужгородської міської ради №1550 від 23.11.2023 третій особі відмовлено у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0900 га для будівництва та обслуговування об`єктів транспортної інфраструктури по вул. Федора Достоєвського, оскільки земельна ділянка є парковкою загального користування.

Відповідна інформація також підтверджуються наявними у матеріалах справи відомостями з Інтернет-сервісу earth.google.com, які з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.06.2023 у справі № 420/4540/22, можна вважати належними і допустимими доказами з огляду на таке.

Верховний Суд, розглядаючи справу № 420/4540/22, та застосовуючи приписи частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (електронні докази) та частини 1 статті 1 Закону України "Про Національну програму інформатизації", сформував у пункті 88 постанови від 20.06.2023 такий висновок: "Отже, враховуючи сучасний розвиток інформаційних та цифрових технологій, дані з Google Maps, який є безкоштовним картографічним веб-сервісом від компанії Google, а також набором застосунків, побудованих на основі цього сервісу й інших технологій Google, можна вважати допустимим та достовірними доказами, оскільки вони збираються з різних джерел, таких як супутники, автомобільні камери, додатки користувачів та інших джерел, а також з урахуванням того, що Google постійно оновлює та перевіряє дані, щоб забезпечити їх точність та актуальність".

Отже, оскільки спірні правовідносини у справі № 420/4540/22 пов`язані з допущенням правопорушення у сфері містобудівної діяльності, що вказує на подібність спірних правовідносин, які мають місце у цій справі (№ 907/242/26), в якій спір стосується в тому числі правовідносин у сфері містобудівної діяльності. Відповідно, висновок Верховного Суду, сформований у справі № 420/4540/22, що полягає у належності і допустимості даних Google Maps як доказу вчинення суб`єктом містобудування самочинної добудови, може бути врахований під час визначення питання щодо наявності автостоянки на спірній земельній ділянці станом на певну дату.

Про те, що на спірній земельній ділянці станом квітень 2021 року вже була наявна автостоянка вказує і технічна документація земельної ділянки за адресою: вул. Капушанська (Перемоги), 145а, зокрема, автостоянка зображена схематично на збірному кадастровому плані.

При цьому, відповідно до наявного у матеріалах справи викопіювання з містобудівної документації "Внесення змін до детального плану території, обмеженої вулицям Володимира Погорелова, Марії Заньковецької, Федора Достоєвського, Капушанською" Розташування земельних ділянок: м. Ужгород, вул. Федора Достоєвського, кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:21:001:0656, м. Ужгород, вул. Капушанська, 145-И, кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:21:001:0647, м. Ужгород, вул. Капушанська, 145-А, кадастровий номер земельно ділянки 2110100000:21:001:0648 вбачається, що спірна земельна ділянка знаходиться в зонуванні Ж-7.

Відповідно до наявного у матеріалах справи витягу з пояснюючої записки "Внесення змін до детального плану території, обмеженої вулицями Володимира Погорєлова, Марії Заньковецької, Федора Достоєвського, Капушанською", затвердженого рішенням Ужгородської міської ради № 1303 від 13.06.2023 (XXXVII сесія VIII скликання), супутнім видом дозволеного використання змішаної забудови передбачено розміщення: вбудованих, підземних, напівпідземних гаражів та відкритих стоянок; відкриті стоянки для тимчасового зберігання автотранспорту з розрахунку; розміщення територій для паркування автомобілів.

Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільні дороги" у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, об`єкти дорожнього сервісу спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів, майданчики для стоянки транспортних засобів, майданчики відпочинку, видові майданчики, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі, готелі, кемпінги, торговельні пункти (у тому числі малі архітектурні форми), автозаправні комплекси, складські комплекси, пункти медичної та технічно-евакуаційної допомоги, пункти миття транспортних засобів, пункти приймання їжі та питної води, автопавільйони, а також інші об`єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху та які розміщуються на землях дорожнього господарства або потребують їх використання для заїзду та виїзду на автомобільну дорогу.

Пунктом 6 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 22.01.1996 № 115 передбачено, що автостоянка повинна мати тверде покриття (асфальтове, бетонне, гравійне, щебеневе), огорожу, освітлення, телефонний зв`язок, приміщення для обслуговуючого персоналу, в`їзні-виїзні ворота із шлагбаумом та запасні ворота на випадок термінової евакуації транспортних засобів. У разі потреби й технічної можливості на автостоянках обладнуються класи з безпеки дорожнього руху, пункти технічного огляду та самообслуговування транспорту, встановлюється пожежна та охоронна сигналізація, гучномовець.

Відповідно до національного класифікатора НК 018:2023 "Класифікатор будівель і споруд" під терміном будівля мається на увазі криті споруди, які можуть використовуватися окремо, побудовані для постійних цілей, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.

Відповідно до абзацу 3 додатку "Б" ДБН В.2.3-15:2007 "автостоянка (парковка) спеціально обладнаний відкритий майданчик (площадка) для постійного або тимчасового зберігання легкових автомобілів та інших мототранспортних засобів".

Зазначеними нормами передбачається влаштування тимчасового приміщення для обслуговуючого персоналу, яке може бути демонтовано після припинення права (оренди, користування) на земельну ділянку, а не будівництво капітального нерухомого майна.

Відповідне визначення поняття автостоянки (парковки) було чинним і станом на 23.11.2023 (прийняття Ужгородською міською радою рішення № 1550 від 23.11.2023), оскільки зміна ДБН В.2.3-15:2007 "Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів" набуло чинності 01.09.2023.

Пунктом 5.1 ДБН В.2.3-15:2007 передбачено, що у складі автостоянок для постійного зберігання автомобілів повинні бути відкриті площадки для стоянки автомобілів, приміщення для чергових і зберігання інвентаря, відповідні елементи інженерного обладнання та благоустрою, а також, за необхідності та технічної можливості, можуть бути - пости технічного огляду та дрібного технічного ремонту і миття автомобілів, включаючи пункти-пости самообслуговування - оглядові ями (естакади), місця чищення салону автомобіля. Такі автостоянки можуть бути обладнані сонцезахисними навісами, вітрозахисними стінками, декоративним сонцезахисним і шумозахисним озелененням.

Пунктом 5.9 вказаних ДБН передбачено, що на автостоянках з 50 і більше місцями постійного та тимчасового зберігання автомобілів при головному в`їзді-виїзді повинен влаштовуватися контрольно-пропускний пункт (приміщення для обслуговуючого персоналу, туалету та інше), обладнаний майданчик для зберігання протипожежного інвентарю, встановлення контейнерів-сміттєзбірників.

Отже, виходячи з аналізу положень статей 179, 181, 188 ЦК України, ДБН В.2.3-15:2007 "Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів" та Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996№ 115, суд враховує, що автостоянка не є об`єктом нерухомого майна, оскільки утворюється за рахунок інших речей (огорожі, твердого покриття, освітлення, приміщень для обслуговування персоналу), які не є об`єктами нерухомого майна у розумінні статті 181 ЦК України, оскільки вони безпосередньо не пов`язані з земельною ділянкою, відтак вказаними нормами не визначено правового статусу автостоянки як об`єкта нерухомого майна.

При цьому, як вже зазначалося та встановлено судом, матеріали справи не містять доказів, на підставі яких можливо було б стверджувати про будівництво автостоянки в період дії договору оренди.

Водночас судом враховуються обставини того, що станом на 21.04.2026 Ужгородська міська рада як орендодавець та Товариство з обмеженою відповідальністю "Шаян-Інвестбуд" як орендар уклали додаткову угоду № 3 про внесення змін та доповнень до договору оренди землі від 27.01.2025 № 2564, за змістом якої сторони договору оренди погодили вести зміни до пункту 30 договору, а саме: виключити абзац 13 пункту договору щодо обов`язків орендаря утриматись від використання земельної ділянки для розміщення та будівництва об`єктів дорожнього сервісу (в тому числі майданчика для стоянки транспортних засобів).

Аргументи прокурора про те, що в даній додатковій угоді відсутні посилання на рішення органу місцевого самоврядування як на уповноваженого власника земельної ділянки, самі по собі не спростовують обставин укладення між орендодавцем та орендарем зазначеної додаткової угоди відповідного змісту.

При цьому суд констатує, що безпосередньо додатковою угодою № 3 від 21.04.2026 до договору оренди землі від 27.01.2025 № 2564 не змінено зміст зареєстрованого речового права орендованої відповідачем земельної ділянки.

Щодо обставин будівництва на спірній земельній ділянці, суд враховує наступне.

Так, відповідно до наявної у матеріалах справи інформаційної довідки № 465471770 від 24.02.2026 дійсно вбачається, що на спірній земельній ділянці за кадастровим номером 2110100000:21:001:0656, знаходиться будівля загальною площею 3,3 кв.м за описом: Прохідна будівля (будівлі охорони) для автостоянки літ. А, первинну реєстрацію права власності на відповідну будівлю здійснено 29.08.2025 за третьою особою на стороні відповідача.

Суд також враховує, що таке будівництво прохідної (допоміжної) будівлі було розпочато на підставі Дозволу на виконання будівельних робіт Повідомлення про початок виконання будівельних робіт реєстраційний номер ЗК051250626144, яке зареєстровано виконавчим комітетом Ужгородської міської ради (Управління державного архітектурно-будівельного контролю 04053699) 27.06.2025.

Водночас, за умовами пункту 29 договору оренди земельної ділянки орендарю дозволено будівництво будівель та споруд.

Отже, за погодженням з Ужгородською міською радою як орендодавцем, Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" було збудовано на орендованій земельній ділянці будівлю, яка за своїм господарським призначенням є допоміжною будівлею , площею 3,3 кв. м, що розташована на земельній ділянці площею 0,0674 га, кадастровий номер 2110100000:21:001:0656 по вул. Марії Химинець.

Попереднє звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРКУТБУД" та погодження орендодавцем Ужгородською міською радою будівництва спірної будівлі площею 3,3 кв. м на орендованій земельній ділянці є достатніми підставами для висновку суду про відсутність у діях орендаря правопорушення, про яке стверджує у позові прокурор, а відтак і про відсутність такої підстави для розірвання договору оренди.

При цьому в цій частині суд вважає релевантним застосування до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.03.2018 у справі № 910/5963/17, відповідно до якої дозвіл на виконання будівельних робіт є безумовною правовою підставою для початку таких робіт (див. також, зокрема, постанови Верховного Суду від 23.01.2023 у справі № 910/383/20, від 13.09.2023 у справі № 910/1437/22).

Судом також враховується, що спірна земельна ділянка передана в оренду із земель житлової та громадської забудови, чим відповідно визначається її цільове призначення.

Абзацом 2 частини 2 статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

За правилами пункту "а" частини 1 статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Статтею 1 Закону України "Про землеустрій" визначено поняття "цільове призначення земельної ділянки", згідно з яким це є допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Відповідно до статті 20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.

Таким чином, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання. Поділ земель на категорії передбачено ЗК України. Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 916/3679/23, від 18.10.2023 у справі № 910/20745/20, від 25.05.2021 у справі № 927/703/20.

Водночас, поняття "цільове призначення земельної ділянки" нерозривно пов`язане із поняттям "категорія земель". Так, у статті 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Отже, категорія це основне цільове призначення кожної земельної ділянки.

Статтею 19 ЗК України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Таким чином, кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватись за різними видами цільового призначення.

Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

Суд враховує, що єдина умова, яку встановлюють положення частини 5 статті 20 ЗК України при самостійному визначені виду використання земельної ділянки її власником / користувачем, є дотримання вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, та необхідність урахування містобудівної документації та документації із землеустрою.

Частиною 1 статті 193 ЗК України встановлено, що державний земельний кадастр єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

Отже, відомості щодо цільового призначення земельної ділянки відображаються у державному земельному кадастрі.

Таким чином, землекористувач має використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення. При цьому вид використання визначається в межах цільового призначення ділянки. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 916/3679/23, від 09.10.2024 у справі № 916/3287/23.

Поняття "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 917/516/23, від 09.10.2024 у справі № 904/205/23, від 04.02.2025 у справі № 916/3679/23.

Разом з тим, визначаючи одну з підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки, прокурор посилається на дії третьої особи, спрямовані на зміну цільового призначення ділянки, що, на думку останнього, є порушенням пункту 20 договору оренди землі, який забороняє зміну цільового призначення орендованої земельної ділянки.

Судом враховується, що посилаючись на зміну цільового призначення земельної ділянки прокурор не вказує на незаконність відповідної зміни, а виключно посилається на порушення умов договору оренди, яким не дозволяється зміна цільового призначення.

Так, за умовами договору оренди земельної ділянки, орендодавцем земельної ділянки є територіальна громада міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради.

Згідно з Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку суб`єктом права власності спірної земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:21:001:0656 є Ужгородська міська рада.

У відповідності до частини 7 статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок погоджується у разі якщо земельна ділянка перебуває у користуванні на правах постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію, у заставі із землекористувачем, заставодержателем (підпис якого на погодженні посвідчується нотаріально).

За змістом статті 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

В той же час частиною 1 статті 27 Закону України "Про оренду землі" передбачено захист права орендаря на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

У спірних правовідносинах суд враховує, що змінити цільове призначення земельної ділянки, яка перебуває в оренді, можливо лише за умови активної взаємодії між орендарем і орендодавцем, як власником. Без згоди власника така зміна неможлива.

Відповідні висновки вбачаються безпосередньо зі змісту частини 7 статті 20 ЗК України.

Як вже зазначалося та встановлено судом, Ужгородська міська рада рішенням від 25.09.2025 № 2444 на підставі статей 26, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 12, 20 ЗК України, як орган місцевого самоврядування та орендодавець надала своє погодження на зміну цільового призначення земельної ділянки.

Наведені обставини беззаперечно нівелюють підстави стверджувати про порушення саме орендарем земельної ділянки пункту 20 договору оренди землі щодо зміни цільового призначення останньої, оскільки така відбулася безпосередньо за погодженням орендодавця.

Водночас наявність або ж відсутність підстав для зміни цільового призначення самим орендодавцем Ужгородською міською радою, не є предметом розгляду в межах даного спору та не визначалась підставою заявленого прокурором позову.

Окрім цього, суд відзначає, що визначаючи істотність допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково зазначити правові аргументи на їх спростування, що є процесуальним обов`язком суду.

При цьому у постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 914/1839/18 викладено висновки: "Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств".

Окрім того, у постанові Верховного Суду від 27.06.2023 у справі № 909/618/22 сформульовано такі висновки: "Водночас у разі звернення з таким позовом прокурора в інтересах держави в особі орендодавця, прокурор повинен обґрунтувати, що саме такий спосіб захисту найбільше відповідає інтересам територіальної громади чи держави .При цьому слід виходити з того, що необхідність розірвання договору земельної ділянки може обґрунтовуватися можливістю використання земельної ділянки для потреб територіальної громади, можливістю передачі земельною ділянки в користування іншому землекористувачу або іншими причинами, які в цілому забезпечать більш ефективне і раціональне використання земельних ресурсів чи досягнення кращого економічного результату для територіальної громади. У разі знаходження на орендованій земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, належних на праві власності орендареві, повинна враховуватися площа такого нерухомого майна та її співвідношення із площею земельної ділянки, розташування таких об`єктів на земельній ділянці та можливість використання земельної ділянки (її частини) для цілей, не пов`язаних із обслуговуванням будівель чи споруд, розташованих на ній. У кожному випадку суд повинен оцінити доводи як прокурора, так і орендодавця земельної ділянки, та встановити відповідність обраного прокурором способу захисту інтересам держави (територіальної громади) і наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у конкретних правовідносинах".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 наведено також такий висновок: "Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов`язаних з укладенням та виконанням договору".

Між тим, за наслідком розгляду спору у даній справі про розірвання договору оренди землі від 27.01.2025 та повернення спірної земельної ділянки Ужгородській міській раді, суд констатує про недоведеність прокурором того, чи потребують інтереси держави в особі органу місцевого самоврядування захисту саме шляхом розірвання договору.

Також, Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи на підставі доказів у порядку статті 86 ГПК України.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Близький за змістом правовий висновок є сталим та послідовним і викладений також і у постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №904/6992/20, від 04.03.2021 у справі №916/2419/19.

При цьому необхідно врахувати, що висновки щодо застосування приписів 13, 14, 73-74, 76-79, 86 ГПК України є загальними і усталеними у правозастосовній практиці Верховного Суду. Водночас викладення їх у справах з іншим предметом, підставами чи змістом позовних вимог також не вказує на те, що вони не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах.

Частиною 1 статі 74 ГПК України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням встановлених судом обставин у їх сукупності, дослідивши доводи, наведені прокурором в обґрунтування підстав для розірвання спірного у цій справі договору оренди землі, суд дійшов висновку про недоведення прокурором визначених законом і договором підстав для розірвання такого договору у судовому порядку, а відтак і недоведення наявності підстав для задоволення решти позовних вимог, які є похідними щодо вимоги про розірвання договору оренди землі.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія А, № 303-А. пункт 29).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на недоведеність позовних вимог належними та допустимими доказами, в задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Розподіл судових витрат.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до вимог статті 129 ГПК України покладаються на самого прокурора у справі.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено, оформлено та підписано 18.11.2026.

Суддя Д. Є. Мірошниченко

Часті запитання

Який тип судового документу № 141618440 ?

Документ № 141618440 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141618440 ?

Дата ухвалення - 11.09.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141618440 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141618440 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Відомості про судове рішення № 141618440, Господарський суд Закарпатської області

Судове рішення № 141618440, Господарський суд Закарпатської області було прийнято 11.09.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.

Судове рішення № 141618440 відноситься до справи № 907/242/26

Це рішення відноситься до справи № 907/242/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система забезпечує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє ефективно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141618439
Наступний документ : 141618441