Єдиний державний реєстр судових рішень Провадження № 2/742/3599/26
Єдиний унікальний № 742/5451/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2026 року м.Прилуки
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області
у складі: головуючого судді Павлова В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Рубан Ж.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Прилуки в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про звільнення майна з-під арешту
за участі:
представник позивача Карпенко В.К.,
УСТАНОВИВ:
І. Стислий виклад позиції сторін
Позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Карпенка В.К. звернувся до суду з позовом до Прилуцького відділу ДВС про звільнення з-під арешту житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки (кадастровий номер 7424188800:01:000:0115), накладеного постановою державного виконавця від 10 вересня 2014 року у межах виконавчого провадження ВП № 42197570 щодо боржника ОСОБА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є спадкоємцем за законом першої черги після смерті свого батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач у визначений законом строк прийняв спадщину, однак приватний нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину через наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про арешт усього майна спадкодавця (номер запису 6965793).
Відповідно до наданих позивачем витягу з Автоматизованої системи виконавчого провадження виконавчі провадження стосовно ОСОБА_2 відсутні. Матеріали виконавчого провадження № 42197570 знищені органом ДВС у зв`язку із закінченням строку зберігання. Тому позивач вважає, що арешт втратив забезпечувальну мету, безпідставно обмежує його спадкові права і підлягає скасуванню в судовому порядку шляхом пред`явлення позову до органу ДВС.
Прилуцький відділ державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подав до суду письмові пояснення, у яких навів результати моніторингу Автоматизованої системи виконавчих проваджень щодо боржника ОСОБА_2 та повідомив, що виконавчі документи на виконанні у відділі не перебувають.
ІІ. Процедура та позиція сторін.
Представник позивача в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача у судове засідання не з`явився. Клопотань про відкладення розгляду справи не заявляв.
ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 01.10.2026 р. відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 23.10.2026 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Судом на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом
18 липня 2000 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Також ОСОБА_2 був власником земельної ділянки площею 0.25 га (кадастровий номер 7424188800:01:000:0115) по АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Позивач ОСОБА_1 є сином померлого та у встановлений ст.1270 ЦК України строк подав заяву про прийняття спадщини.
Листом від 12 вересня 2025 року № 568/02-14 приватний нотаріус Ігнатова Л.Л. повідомила позивача про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину через наявний у реєстрі запис про обтяження № 6965793 (арешт усього рухомого та нерухомого майна ОСОБА_2 ), внесений 10 вересня 2014 р. у межах ВП № 42197570.
Згідно з офіційними відомостями Прилуцького відділу ДВС, матеріали виконавчого провадження ВП № 42197570 знищено у зв`язку із закінченням терміну їх зберігання.
Із поданих до суду письмових пояснень Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вх. № 21798 від 09 листопада 2026 року) встановлено, що за результатами моніторингу Автоматизованої системи виконавчих проваджень (АСВП) щодо боржника ОСОБА_2 на виконанні перебували такі виконавчі провадження:
-АСВП № 42197570, відкрите на підставі виконавчого листа № 2/742/1162/13 від 19 листопада 2013 року Прилуцького міськрайонного суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Демарк» боргу у розмірі 50 065,08 грн, у якому 29 грудня 2014 року державним виконавцем на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повернуто стягувачу;
-АСВП № 42197173, відкрите на підставі виконавчого листа № 2/742/1162/13 від 19 листопада 2013 року Прилуцького міськрайонного суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Демарк» судового збору у розмірі 500,65 грн, у якому 29 грудня 2014 року державним виконавцем на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повернуто стягувачу;
-АСВП № 49913274, повторно відкрите на підставі виконавчого листа № 2/742/1162/13 від 19 листопада 2013 року Прилуцького міськрайонного суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Демарк» боргу у розмірі 50 065,08 грн, у якому 29 березня 2017 року державним виконавцем на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повернуто стягувачу;
-АСВП № 49913148, повторно відкрите на підставі виконавчого листа № 2/742/1162/13 від 19 листопада 2013 року Прилуцького міськрайонного суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Демарк» судового збору у розмірі 500,65 грн, у якому 29 березня 2017 року державним виконавцем на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повернуто стягувачу.
Також із вказаних пояснень убачається, що перевіркою журналів вхідної кореспонденції за 20232025 роки, алфавітних книг виконавчих проваджень відділу державної виконавчої служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції за 20212025 роки та даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що станом на 28 жовтня 2026 року виконавчі документи про стягнення боргів з ОСОБА_2 на виконання до Прилуцького відділу ДВС повторно не надходили, а станом на 03 листопада 2026 року у відділі вищезазначені виконавчі документи на виконанні не перебувають.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичну особу стягувача - ПАТ «Банк «Демарк» - припинено.
V. Мотиви та висновки суду
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів такого захисту є припинення дії, яка порушує право, а також усунення перешкод у здійсненні права власності.
Згідно зі статтями 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб - спадкоємців. Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частиною п`ятою статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу її відкриття.
З огляду на наведені норми закону спадкоємець, який прийняв спадщину, набуває права на спадкове майно з часу її відкриття. Водночас перехід права власності в порядку спадкування сам по собі не припиняє обтяжень, які були встановлені щодо такого майна за життя спадкодавця. Однак наявність раніше накладеного арешту не позбавляє спадкоємця права вимагати його зняття, якщо подальше збереження такого обмеження не має належного правового та фактичного обґрунтування.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і примусовим виконанням судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб). За змістом статті 56 цього Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та полягає в обмеженні права розпоряджатися майном, а в необхідних випадках - користуватися ним.
Частиною п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що в усіх інших випадках, не передбачених цією статтею, арешт може бути знятий за рішенням суду.
Отже, судове зняття арешту є самостійним способом захисту права власності, який підлягає застосуванню з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема наявності правових підстав для подальшого збереження обмеження, мети його застосування та дотримання справедливого балансу між інтересами стягувача і правом власника на мирне володіння майном.
Сам по собі факт повернення виконавчого документа стягувачу не є тотожним закінченню виконавчого провадження та не тягне автоматичного зняття арешту з майна боржника.
Зокрема, повернення виконавчого документа на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, та безрезультатністю вжитих виконавцем заходів щодо його розшуку саме по собі не є підставою для зняття арешту. Водночас повернення виконавчого документа не позбавляє стягувача права повторно пред`явити його до виконання протягом установленого законом строку.
Такий правовий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11, відповідно до яких повернення виконавчого документа стягувачу не є тотожним закінченню виконавчого провадження та саме по собі не зумовлює автоматичного зняття арешту з майна боржника.
Разом із тим відсутність у державного виконавця обов`язку зняти арешт у момент повернення виконавчого документа не є визначальною для оцінки правомірності подальшого збереження такого обмеження протягом тривалого часу за відсутності виконавчого документа на примусовому виконанні.
У цій справі судом установлено, що арешт спірного нерухомого майна було накладено 10 вересня 2014 року в межах виконавчого провадження № 42197570. Надалі виконавчий документ, стягувачем за яким було ПАТ «Банк «Демарк», повертався стягувачу, а 29 березня 2017 року - у межах повторно відкритого виконавчого провадження № 49913274 на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Отже, останнє підтверджене матеріалами справи пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання завершилося його поверненням стягувачу 29 березня 2017 року у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення. При цьому матеріали виконавчого провадження № 42197570 знищені у зв`язку із закінченням установленого строку їх зберігання.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, якщо законом не встановлено іншого строку. Згідно з частиною п`ятою цієї статті у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю повністю або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення.
Таким чином, після повернення виконавчого документа 29 березня 2017 року розпочався новий перебіг строку його пред`явлення до виконання. За умови застосування загального трирічного строку, передбаченого частиною першою статті 12 зазначеного Закону, цей строк закінчився 29 березня 2020 року.
У матеріалах цієї справи відсутні докази повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання після 29 березня 2017 року, відкриття на його підставі нового виконавчого провадження або поновлення судом строку його пред`явлення до виконання. Так само суду не надано доказів існування на час розгляду справи незавершеного виконавчого провадження, у межах якого спірний арешт продовжував би забезпечувати виконання судового рішення.
Суд також бере до уваги відомості про припинення ПАТ «Банк «Демарк» як юридичної особи. Разом із тим саме по собі припинення первісного стягувача не дає підстав без додаткового з`ясування обставин стверджувати, що право вимоги не було передане іншій особі до припинення юридичної особи. Водночас у матеріалах справи відсутні докази заміни стягувача його правонаступником, звернення такого правонаступника щодо примусового виконання рішення або поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Отже, суд не виходить із припущення, що правонаступництво первісного стягувача було неможливим або що зобов`язання боржника припинилося виключно внаслідок припинення банку. Водночас наявні у справі докази не підтверджують існування конкретного правонаступника, який реалізує право на примусове виконання судового рішення, а також не свідчать про наявність чинного виконавчого провадження чи поновленого строку пред`явлення виконавчого документа.
При цьому суд враховує, що відсутність доказів погашення заборгованості сама по собі не є достатньою підставою для збереження арешту на невизначений строк, якщо виконавчий документ тривалий час не перебуває на примусовому виконанні, строк його пред`явлення закінчився та не був поновлений, а стягувач або його правонаступник не довів наявності виправданої мети подальшого обмеження права власності.
Викладений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, сформульованими, зокрема, у постановах від 30 квітня 2025 року у справі № 753/12589/23 та від 01 квітня 2026 року у справі № 711/6615/24, а також у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц та від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц.
У зазначених судових рішеннях Верховний Суд виходив із того, що тривале збереження арешту майна після повернення виконавчого документа стягувачу або завершення виконавчих дій, за відсутності відкритого виконавчого провадження, можливості продовження примусового виконання судового рішення та підтвердженої необхідності подальшого обмеження права власності, може становити невиправдане втручання у право особи на мирне володіння своїм майном.
Зокрема, у постанові від 30 квітня 2025 року у справі № 753/12589/23 Верховний Суд дійшов висновку, що збереження арешту протягом тривалого часу після повернення виконавчого документа, за відсутності відкритого виконавчого провадження та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння майном. При цьому суд урахував припинення первісного стягувача як юридичної особи та відсутність підтверджених підстав для подальшого здійснення виконавчих дій.
У постанові від 01 квітня 2026 року у справі № 711/6615/24 Верховний Суд також зазначив, що відсутність доказів правомірності подальшого збереження арешту та неможливість установити стягувача і виконавче провадження, у межах якого накладено обтяження, за обставин тривалого існування арешту становлять підстави для захисту права особи на мирне володіння майном. Верховний Суд погодився з висновком про належність органу державної виконавчої служби як відповідача, оскільки саме цим органом було накладено арешт, а відомості про стягувача та конкретне виконавче провадження не могли бути встановлені.
У цій справі виконавчі провадження, у межах яких здійснювалося примусове виконання, встановлені за їх номерами, однак матеріали первісного виконавчого провадження знищені після закінчення строку зберігання. Водночас відсутні підтверджені відомості про подальше перебування виконавчого документа на примусовому виконанні, його повторне пред`явлення після 29 березня 2017 року або наявність правонаступника стягувача, який реалізує право на примусове виконання рішення. Отже, хоча фактичні обставини цієї справи не є тотожними обставинам справи № 711/6615/24, викладені в ній правові висновки щодо необхідності підтвердження актуальної виконавчої мети арешту та належності органу ДВС як відповідача за відповідних обставин підлягають урахуванню під час вирішення цього спору.
При цьому суд вважає, що звернення позивача саме з позовом до органу державної виконавчої служби є належним та ефективним способом захисту порушеного права. Спірний арешт накладено державним виконавцем у межах виконавчого провадження, а саме обтяження продовжує обліковуватися у відповідному реєстрі. Первісний стягувач припинений як юридична особа, а конкретного правонаступника, який заявляє вимоги щодо примусового виконання рішення, матеріалами справи не встановлено. За таких обставин покладення на позивача обов`язку звертатися з позовом до особи, існування та статус якої як правонаступника не підтверджені доказами, не забезпечувало б ефективного судового захисту.
У цій справі судом установлено, що спадкодавець ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а позивач прийняв спадщину. Отже, позивач набув право на спадкове майно з часу відкриття спадщини, однак оформити спадкові права на нього в установленому законом порядку не може через наявність зареєстрованого арешту, накладеного в межах виконавчого провадження щодо спадкодавця.
Суд зауважує, що сам факт переходу права власності в порядку спадкування не припиняє автоматично раніше встановленого обтяження. Водночас спадкоємець, який прийняв спадщину, має право на судовий захист від обмеження права власності, подальша необхідність якого не підтверджена належними доказами.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Втручання у це право має бути законним, переслідувати легітимну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальним інтересом і захистом основоположних прав конкретної особи.
Метою арешту майна у виконавчому провадженні є забезпечення реального виконання рішення, а не встановлення безстрокового обмеження права власності. Збереження такого обмеження має бути пов`язане з конкретною законною метою та відповідати принципу пропорційності.
За встановлених обставин суд доходить висновку, що подальше збереження арешту спірного нерухомого майна не має належного підтвердженого зв`язку з реальною потребою забезпечення виконання судового рішення. Виконавчий документ повернуто стягувачу, строк його повторного пред`явлення до виконання закінчився до введення воєнного стану, доказів поновлення цього строку чи подальшого пред`явлення документа до виконання не надано, а відомості про наявність конкретного правонаступника стягувача, який реалізує право на примусове виконання рішення, у матеріалах справи відсутні.
Таким чином, за відсутності підтвердженої необхідності подальшого обмеження права власності збереження арешту фактично створює для позивача непропорційні перешкоди у здійсненні правомочностей власника, зокрема в оформленні спадкових прав на нерухоме майно.
Оцінивши надані докази в їх сукупності, врахувавши тривалість існування арешту, обставини повернення виконавчого документа, відсутність доказів його повторного пред`явлення до виконання та поновлення строку, припинення первісного стягувача, відсутність підтверджених відомостей про його правонаступника, а також перешкоди, які арешт створює для реалізації позивачем спадкових прав, суд доходить висновку, що подальше збереження арешту є невиправданим втручанням у право позивача на мирне володіння майном.
З огляду на викладене суд вважає позовні вимоги про зняття арешту з нерухомого майна обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
VІ. Розподіл судових витрат.
Питання щодо розподілу судових витрат суд не вирішує, оскільки позивач не заявляв вимог про їх стягнення з відповідача.
Керуючись статтями 4, 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263265, 268, 273 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про звільнення майна з-під арешту - задовольнити.
Звільнити з-під арешту, накладеного постановою головного державного виконавця Прилуцького міськрайонного управління юстиції Глущенка І.П. від 10 вересня 2014 року у межах виконавчого провадження № 42197570 (номер запису про обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 6965793), та припинити обтяження щодо такого нерухомого майна, яке належало померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 : житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 7424188800:01:000:0115, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.Г. Павлов
Судове рішення № 141615251, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області було прийнято 18.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 742/5451/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: