Рішення № 141605503, 18.11.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Дата ухвалення
18.11.2026
Номер справи
201/6248/26
Номер документу
141605503
Форма судочинства
Цивільне
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа № 201/6248/26

Провадження № 2/201/4487/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

18 листопада 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Наумової О.С.,

за участю секретаря судового засідання Лучковської Я.Д.,

позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_1 ,

представника третьої особи ОСОБА_2 ,

прокурора Мамаєвої Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

01.05.2026 до Соборного районного суду міста Дніпра надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради (далі третя особа, орган опіки та піклування), про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів (а.с. 1-7).

Позивачі зазначають, що є доньками відповідача. Їхня мати, ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . За твердженням позивачів, батьки не займалися їхнім вихованням і матеріальним забезпеченням. Тому з грудня 2019 року вони перебували на обліку в службі у справах дітей Соборного району міста Дніпра як діти, які опинилися у складних життєвих обставинах. Позивачі постійно проживали з матір`ю та її співмешканцями. Відповідач за все їхнє свідоме життя лише інколи приходив до них і матері. Позивачі пам`ятають, що батьки вживали алкогольні напої та билися. Стверджують, що відповідач матеріально їм не допомагав, не цікавився їхнім життям і здоров`ям, участі у вихованні не брав і є для них чужою людиною. Навіть після смерті матері батько не вийшов з ними на зв`язок, не цікавився, де і з ким вони живуть, чим харчуються та як переживають втрату. Він ніколи не цікавився їхнім навчанням і не підтримував контакту з адміністрацією школи.

10.02.2026 матір позивачів госпіталізували, і їх забрала до себе рідна сестра матері, ОСОБА_5 . Надалі позивачі проживають з рідним братом по матері, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 . Брат узяв на себе тимчасовий обов`язок щодо їхнього виховання та утримання.

Позивачам відомо, що працівники служби у справах дітей провели з відповідачем бесіду та повідомили його, що доньки залишилися без батьківського піклування та без законних представників. Відповідач на це не відреагував, не телефонував і не вирішував питання їхнього проживання.

Без законного представника не можуть самостійно вирішити низку питань: отримати ID-картку (14 років їм виповнилося 08.08.2025), укласти декларацію з сімейним лікарем, вступити у спадщину на квартиру матері, отримати РНОКПП, оформити пенсію у зв`язку з втратою годувальника та банківську картку.

Щодо аліментів позивачі зазначають, що у 2018 році з відповідача стягнули аліменти на їхнє утримання, але він їх не сплачував. Після смерті матері, яка була стягувачем, отримати у виконавчій службі інформацію про заборгованість не вдалося.

Предмет позову

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 аліменти у розмірі по 4 000,00 грн щомісячно на утримання кожної з Позивачів на користь особи, яка буде їхнім законним представником.

Заяви учасників справи по суті справи

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав. Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

15.06.2026 представник Третьої особи Голик О.І., яка діє на підставі довіреності від 02.02.2026, подала заяву про долучення висновку Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради від 08.06.2026 № 5/6-79 (а.с. 64 - 67).

Рух справи

04.05.2026 суд звернувся до виконавчого комітету Мозолевської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області із запитом щодо зареєстрованого місця проживання Відповідача. Листом від 06.05.2026 № 46 орган реєстрації повідомив, що Відповідач з 20.06.2003 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 48).

Ухвалою від 13.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрите провадження у справі та призначила її розгляд за правилами загального позовного провадження, з урахуванням ухвали від 09.06.2026 про виправлення описки (а.с. 51, 60)

Протокольною ухвалою від 09.06.2026 суд на підставі п. 3 ч. 2 ст. 200 ЦПК України закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті (а.с. 61).

Ухвалою від 05.11.2026 витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_5 відомості щодо проходження військової служби відповідача та інші докази (а.с. 89).

У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали повністю та просили задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 у підготовче та у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся неодноразово належним чином за адресою реєстрації, а також шляхом оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України, про причини неявки суд не повідомив, заяв і клопотань не подав. (а.с. 69, 69а, 74, 83, 87).

Представник третьої особи ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримала позовні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав, підтримала висновок органу опіки та піклування. Вона пояснила, що від лютого 2026 року, після смерті матері, відповідач жодним чином дітям не допоміг, жодного разу не приїхав, а після розмов із працівниками служби у справах дітей на телефонні дзвінки не відповідає. Представник третьої особи зазначила, що оформлення пенсії, документів та інших питань дітей, у яких є батько, потребує участі законного представника, а служба у справах дітей не може вирішувати ці питання замість нього.

Прокурор Мамаєва Є.М. у судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала, просила відмовити у задоволенні, зважаючи на те, що позивачами не доведено ухилення батька від участі у вихованні, а органом опіки та піклування на доведено, що саме орган може сприяти у реалізації прав позивачів. Прокурор висловила сумнів щодо винного характеру поведінки відповідача. Прокурор зазначила, що, на її думку, з матеріалів убачається, що відповідач не відмовлявся забрати дітей, а причини, з яких він не може спілкуватися із дітьми не з`ясовано..

Фіксування судового засідання здійснювалося за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Пояснення учасників справи в судовому засіданні

Позивачка ОСОБА_1 підтримала позов і просила позбавити відповідача батьківських прав. На запитання суду пояснила, що не пам`ятає, коли і скільки часу батьки проживали разом. Востаннє бачила батька у грудні 2025 року, коли він приїжджав до них додому. До грудня 2025 року вона батька не бачила. Жодного разу за своє життя не отримувала від нього продуктів, подарунків, спілкування чи підтримки. Батько ніколи не відвідував її в школі та ніякої участі в її житті як батько не брав.

Позивачка ОСОБА_1 також підтримала позов. На запитання суду пояснила, що востаннє бачила батька у 2025 році. До грудня 2025 року батька не бачила взагалі. Жодної участі в її житті, матеріальної підтримки чи підтримки як батька вона від Відповідача не отримувала. Повідомила, що мати зверталася до суду про стягнення аліментів, але відповідач їх не сплачував.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9).

Відомості про батька обох дітей ОСОБА_3 внесено до актових записів відповідно до ст. 126 СК України, тобто на підставі заяви про визнання батьківства. Матір`ю дітей є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 19, 20).

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копіями медичних документів (а.с. 21, 22), листом Дніпровської гімназії № 20 від 23.02.2026 № 67 та висновком органу опіки та піклування.

Судовим наказом Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02.07.2018 у справі № 204/4181/18 з відповідача на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання двох дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у розмірі 1/3 заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дітьми повноліття (а.с. 39).

Згідно з інформацією з Автоматизованої системи виконавчого провадження станом на 27.02.2026, 05.09.2018 Нікопольський відділ державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області відкрив виконавче провадження за заявою стягувача ОСОБА_4 до боржника ОСОБА_3 ; стан провадження «примусове виконання» (а.с. 40).

Наказами управління-служби у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради від 02.12.2019 № 039 та № 040 позивачів взято на облік як дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах (а.с. 23, 24). Підставою стало подання СШ № 20. У наказах зазначено, що дівчата проживають з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , родина має великі борги за комунальні послуги, мати схильна до вживання алкогольних напоїв, не працює і не контролює навчання дітей. Щодо відповідача в наказах зазначено: «Батько дівчат, ОСОБА_3 , проживає окремо, матеріально не допомагає, контакт не підтримує».

Відповідно до актів обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , складених службою у справах дітей у період перебування позивачів на обліку, представники служби систематично відвідували сім`ю, відомостей про проживання відповідача разом із ними акти не містять (а.с. 25 - 30). [

Поданням від 15.08.2024 КЗО «СЗШ № 20» ДМР повторно повідомило службу у справах дітей про низьку успішність позивачів, учениць 6-В класу, часті пропуски занять і навчальні заборгованості. Школа також повідомила, що мати не контролює навчання дітей, не відвідує батьківських зборів і рідко виходить на зв`язок (а.с. 34).

Листом від 29.10.2025 № 259 Дніпровська гімназія № 20 ДМР повідомила службу у справах дітей, що в І чверті 20252026 навчального року позивачі нерегулярно відвідували онлайн-уроки. Під час відвідування сім`ї 08.10.2025 класний керівник встановила незадовільний санітарний стан житла, а мати перебувала в стані сильного алкогольного сп`яніння. Адміністрація гімназії дійшла висновку, що сім`я продовжує перебувати у складних життєвих обставинах (а.с. 23).

Листом від 23.02.2026 № 67 Дніпровська гімназія № 20 ДМР повідомила, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивачів, учениць 8-Б класу. Гімназія зазначила, що батько дітей, ОСОБА_3 , «навчанням ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ніколи не цікавився, контакту з адміністрацією школи не підтримував» (а.с. 35).

Відповідно до декларацій про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, від 30.10.2024 № 0001-А661-0А10 та № 0001-7571-0А10 законним представником позивачів у відносинах із КНП «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 4» ДМР була мати, ОСОБА_4 (а.с. 31, 32).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.03.2024 № 369572404 квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 44,9 кв. м, належить на праві приватної власності ОСОБА_4 (а.с. 37 - 38).

Наказами Центральної служби у справах дітей Дніпровської міської ради від 12.02.2026 № 6 та № 7 позивачів тимчасово влаштовано в сім`ю тітки, ОСОБА_5 . Наказами від 09.03.2026 № 12 та № 12/1 їх за їхньою згодою влаштовано на тимчасове проживання та виховання в сім`ю брата, ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 . На ОСОБА_6 покладено відповідальність за життя, здоров`я, виховання та утримання позивачів. У наказах зазначено, що діти залишилися без батьківського піклування; умови проживання задовільні, взаємовідносини доброзичливі (акт обстеження від 09.03.2026) (а.с. 41, 42).

У письмових поясненнях від 27.02.2026 ОСОБА_6 зазначив, що після народження дітей батько проживав із сім`єю нетривалий час близько одного року, після чого залишив родину і фактично припинив участь у вихованні доньок. Надалі і мати дітей, і відповідач були схильні до зловживання алкогольними напоями. Протягом усього періоду дорослішання сестер відповідач матеріальної допомоги фактично не надавав, аліментів систематично не сплачував, участі у вихованні, лікуванні, навчанні та розвитку дітей не брав. Протягом багатьох років він не підтримував із доньками стабільного зв`язку і не цікавився станом їхнього здоров`я чи умовами проживання. У грудні 2025 року відповідач приїжджав до дітей на короткий період. За словами сестер, його поведінка була конфліктною, спілкування супроводжувалося криком та агресією, матеріальної допомоги він не надав. Після смерті матері відповідач не взяв на себе обов`язків щодо забезпечення дітей, не надає фінансової допомоги та не займається питаннями їхнього навчання, проживання й оформлення документів. ОСОБА_6 підтримує позицію сестер і просить ухвалити рішення в інтересах дітей (а.с. 11, 12).

У письмових поясненнях від 27.02.2026 ОСОБА_5 зазначила, що відповідач проживав із сім`єю недовго, близько року, і ОСОБА_4 , і відповідач були схильні до вживання алкогольних напоїв. Відповідач дітям не допомагав, вихованням не займався, до дітей не приїжджав, аліментів, стягнутих у 2018 році, не сплачував. За її словами, відповідача не було в житті дівчат 14 років. У грудні 2025 року він приїхав до них, нічого не привіз, прожив близько тижня, спілкувався з дівчатами криком і поводився агресивно, чим завдав дітям сильного стресу. 10.02.2026 вона забрала дітей до себе, оскільки матір забрала швидка допомога, а в квартирі проживав новий співмешканець матері. Після смерті сестри ставлення відповідача до дітей не змінилося, він не телефонував і не надає жодної допомоги. ОСОБА_5 також висловила занепокоєння тим, що відповідач, як батько, може безперешкодно проживати у квартирі, частка якої перейде дітям у спадщину (а.с. 16).

Відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_7 від 09.11.2026 № 130/4/679 ОСОБА_3 перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 . Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 від 03.09.2025 № 948 його призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до військової частини НОМЕР_1 . За даними Пенсійного фонду України, з 02.11.2025 відповідач ОСОБА_3 отримував грошове забезпечення у військовій частині НОМЕР_2 . Під час перебування на військовому обліку правом на відстрочку він не користувався, відомості про родину в реєстрі відсутні (а.с. 39-40).

Висновком Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради як органу опіки та піклування від 08.06.2026 № 5/6-79 визнано доцільним позбавити відповідача батьківських прав щодо позивачів (а.с. 64 - 67).

У висновку орган опіки та піклування встановив таке. З 02.12.2019 по 25.02.2026 позивачі перебували на обліку як діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, після смерті матері працівники служби у справах дітей зв`язувалися з відповідачем ОСОБА_3 телефоном. Він обіцяв зв`язатися з доньками і забрати їх до себе (не зазначивши, де проживає) або приїхати й проживати з ними. Проте станом на травень 2026 року відповідач так і не забрав дітей і не приїхав. Позивачі повідомили працівникам служби, що не бажають проживати з батьком, оскільки майже його не пам`ятають і вважають чужою людиною. За період з 15.11.2019 по 23.02.2026 у поданнях навчального закладу жодного разу не згадувався батько, він не брав участі у вихованні дітей і не цікавився їхньою успішністю. З часу взяття дітей на облік і до травня 2026 року працівники служби жодного разу не бачили відповідача. Спілкування з ним кілька разів відбувалося телефоном щодо несплати аліментів і смерті матері дітей. Відповідач відмовився повідомити адресу свого проживання. Його повідомили про намір доньок звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини позивачі повідомили, що батько так і не відновив із ними спілкування, матеріально не допомагає і не цікавиться їхнім життям. Позивач 2 розповіла, що неодноразово писала батькові, проте він не реагує на повідомлення. Позивачі повністю перебувають на утриманні брата, між рідними хороші стосунки. Відповідача запрошували на засідання комісії, але він не з`явився, про причини неявки не повідомив, на дзвінки членів комісії не відповідав і письмових пояснень не надав.

2. Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

За приписами ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Право позивачів самостійно звернутися до суду з цим позовом ґрунтується на ч. 1 ст. 165 СК України. Ця норма прямо визначає, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має, серед інших осіб, сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Позивачам на час звернення до суду виповнилося 14 років.

Суд врахував, що відповідач з 03.09.2025 проходить військову службу за призовом під час мобілізації.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 у справі № 754/947/22 (провадження № 14-74цс25) виснував, що при вирішенні питання про зупинення провадження у справі у зв`язку з перебуванням сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі ЗСУ суд повинен враховувати волевиявлення військовослужбовця. Якщо військовослужбовець висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення і продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.

Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі.

Окрім того, коли суд вирішує питання щодо зупинення провадження у справі на цій підставі, в оцінці процесуального обов`язку щодо зупинення провадження йому потрібно враховувати особисту думку сторони або третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, яка перебуває на військовій службі.

Якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення і продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.

За клопотанням прокурора ухвалою суду від 05.11.2026 витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_5 відомості щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відомості про те, чи перебуває особа на військовому обліку, в якому територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, категорія обліку, чи призивалась особа на військову службу (за мобілізацією чи за контрактом): дата призову, яким ІНФОРМАЦІЯ_7 , реквізити наказу; копії документів про призов, найменування (номер) військової частини, до якої особу направлено або в якій вона проходить службу, дата зарахування до списків особового складу, адреса для листування (поштова адреса, польова пошта), чи значиться особа такою, що самовільно залишила військову частину (місце служби) або дезертирувала: дата, чи повідомлено Державне бюро розслідувань, номер кримінального провадження та правова кваліфікація, відомості про інші кримінальні провадження та справи про адміністративні правопорушення щодо особи, відомі ТЦК та СП, зокрема за статтею 336 Кримінального кодексу України та статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з їх реквізитами, відомості про поранення, контузії, травми, захворювання, перебування на стаціонарному лікуванні, проходження військово-лікарської комісії (дата, висновок), встановлення інвалідності, чи значиться особа зниклою безвісти, такою, що перебуває в полоні, загиблою (померлою), чи надавалась особі відстрочка від призову або чи звільнялась вона з військової служби: підстава, дата, строк, у тому числі у зв`язку з наявністю дітей, останні відомі ТЦК та СП адреса фактичного місця проживання та номери телефонів особи.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_5 від 09.11.2026 підтверджено факт призову відповідача 03.09.2025 і отримання ним грошового забезпечення з 02.11.2025, але не надано жодних інших даних, у т.ч. даних про проходження служби станом на день розгляду. Довідки військової частини чи наказу командира також не надано.

Частина друга статті 51 Конституції України покладає на батьків обов`язок утримувати дітей до їх повноліття. Відповідно до ч. 3 ст. 52 Конституції України утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. За ч. 2 цієї статті розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Стаття 150 СК України встановлює зміст батьківських обов`язків. Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини (ч. 1); піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (ч. 2); забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (ч. 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. За приписами ч. 3 цієї статті відмова батьків від дитини є юридично нікчемною, а згідно з ч. 4 ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків має наслідком відповідальність, встановлену законом.

Підстави позбавлення батьківських прав визначає ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, за п. 2 цієї частини мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони «ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти».

Відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України під час розгляду судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Згідно з ч. 5 цієї статті орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору. За ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим або суперечить інтересам дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав.

Пленум Верховного Суду України в п. 16 постанови від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснив, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Ці фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд послідовно дотримується цього підходу.

Так, у постанові від 8 липня 2026 року у справі № 569/14213/16-ц Верховний Суд повторив, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суд зазначив, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04, рішення від 07.12.2006) зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і особлива увага має приділятися найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. У рішенні у справі «М.С. проти України» (заява № 2091/13, рішення від 11.07.2017) ЄСПЛ підтвердив, що визначальними є насамперед «якнайкращі інтереси дитини», а не батьків.

Верховний Суд у постанові від 30.03.2021 у справі № 542/1428/18 (провадження № 61-18612св19) також наголосив, що рівність прав батьків є похідною від інтересів дитини: спершу визначаються й враховуються інтереси дитини, а вже потім права батьків.

Суд застосовує цю практику як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 10 ЦПК України.

Оцінюючи поведінку відповідача до призову на військову службу, суд встановив, що він проживав разом із матір`ю позивачів і дітьми лише близько року після їхнього народження, тобто приблизно до 2012 року. Про це узгоджено пояснили брат і тітка позивачів. Позивачі, яким на час розгляду справи 15 років, не пам`ятають спільного проживання батьків. Надалі, тобто приблизно з 2012 року до 03.09.2025, відповідач не брав участі в житті доньок. Цю обставину підтверджує сукупність наданих суду доказів. Ще 02.12.2019 майже за шість років до призову відповідача служба у справах дітей у наказах № 039 та № 040 зафіксувала, що батько дівчат проживає окремо, матеріально не допомагає, контакт не підтримує. Цей доказ здобутий задовго до виникнення спору і з іншою метою. Тому суд не має підстав сумніватися в його достовірності.

Навчальний заклад, де навчаються позивачки, у численних поданнях з 15.11.2019 по 23.02.2026 жодного разу не згадував про участь батька, а в листі від 23.02.2026 № 67 прямо зазначив, що батько навчанням дітей ніколи не цікавився і контакту зі школою не підтримував. Отже, відповідач не виконував обов`язку забезпечити здобуття дітьми повної загальної середньої освіти, що є окремим складником підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.

З 2018 року з відповідача стягуються аліменти на утримання позивачів на підставі судового наказу від 02.07.2018. Виконавче провадження перебуває на стадії примусового виконання з 05.09.2018. Позивачі, їхній брат і тітка послідовно стверджують, що відповідач аліментів не сплачував. Відповідач цих тверджень не спростував. Суд зважає на те, що виконавче провадження про стягнення аліментів, яке понад сім років перебуває у стані примусового виконання, свідчить про те, що боржник добровільно цього обов`язку не виконував.

Позивачки в судовому засіданні пояснили, що до грудня 2025 року не бачили батька взагалі, ніколи не отримували від нього подарунків, продуктів, підтримки чи спілкування, і він жодного разу не відвідав їх у школі.

Медичні декларації 2024 року укладала мати, відповідач не займався питаннями здоров`я дітей. Він також не оформив для дітей РНОКПП та ID-карток, хоча як законний представник мав про це піклуватися.

Таким чином, суд встановив, що відповідач не виконував батьківських обов`язків щодо дітей упродовж приблизно 13 років до призову на військову службу. Протягом цього часу йому ніщо не заважало спілкуватися з доньками, цікавитися їхнім навчанням і здоров`ям та утримувати їх. Суд наголошує, що у цей період діти перебували у складних життєвих обставинах через поведінку матері, тобто особливо потребували участі другого з батьків. Однак відповідач, знаючи про становище дітей, залишався байдужим. За таких обставин суд вважає, що поведінка відповідача до призову була винною та свідчить про свідоме нехтування ним батьківськими обов`язками.

Суд з повагою ставиться до виконання відповідачем конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, передбаченого ч. 1 ст. 65 Конституції України. Сам факт проходження військової служби жодним чином не характеризує відповідача негативно і не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Водночас військова служба не звільняє особу від батьківських обов`язків. Ні Сімейний кодекс України, ні Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», ні Закон України «Про правовий режим воєнного стану» не містять норм, які б припиняли чи зупиняли обов`язки батьків щодо дітей на час військової служби. Навпаки, ч. 2 ст. 141 СК України прямо визначає, що проживання батьків окремо від дитини не звільняє їх від обов`язків щодо дитини, а ч. 3 ст. 155 СК України визнає відмову батьків від дитини юридично нікчемною.

Верховний Суд у постанові від 01.09.2026 у справі № 405/5789/24 визнав, що тимчасова відсутність батька поруч із дитиною через службу у Збройних Силах України є об`єктивною причиною, а не виною батька. Проте в тій справі Верховний Суд виходив з того, що батько виявляв постійну зацікавленість у вихованні доньки і зберігав із нею контакт. Подібно до цього у постанові від 08.06.2022 у справі № 362/4847/20 (провадження № 61-399св22) Верховний Суд зазначив, що сама по собі об`єктивна обставина, яка унеможливлює виконання батьківських обов`язків (у тій справі тримання під вартою), не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав. Отже, суди мають оцінювати не саму по собі об`єктивну перешкоду, а ставлення батька до дитини та його поведінку в межах тих можливостей, які він мав.

Суд застосовує цей підхід до обставин цієї справи і зважає на те, що ухилення відповідача від виконання обов`язків почалося і тривало приблизно 13 років до призову на військову службу. Військова служба не могла бути причиною поведінки, яка існувала задовго до неї. Отже, причинного зв`язку між військовою службою та невиконанням батьківських обов`язків немає. А після призову поведінка відповідача не змінилася, хоча він мав реальні можливості виконувати батьківські обов`язки принаймні частково. З 02.11.2025 відповідач отримує грошове забезпечення, проте матеріальної допомоги дітям не надає. У грудні 2025 року він протягом близько тижня перебував разом із доньками, але, за поясненнями позивачок та їхніх родичів, нічого їм не привіз, а спілкувався з ними криком і агресивно. Відповідач мав телефонний зв`язок - він розмовляв телефоном із працівниками служби у справах дітей. Проте на повідомлення доньки він не відповідав, на дзвінки членів комісії з питань захисту прав дитини не реагував, відмовився повідомити адресу свого проживання і не надав органу опіки та піклування жодних пояснень.

Крім того, після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідач залишився єдиним з батьків. Працівники служби у справах дітей повідомили його, що діти залишилися без батьківського піклування. Відповідач обіцяв забрати дітей або приїхати до них, але не зробив ні того, ні іншого. Він не вжив жодних інших заходів для влаштування доньок, хоча законодавство про військовий обов`язок передбачає можливість звільнення з військової служби під час воєнного стану за сімейних обставин, зокрема військовослужбовців, які мають дітей віком до 18 років, якщо другий із батьків помер, що визначено статтями 12, 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Суд зважає, що відповідач не виявив жодної ініціативи щодо долі дітей ні шляхом звільнення, ні шляхом передання дітей під опіку родичів, ні в будь-який інший спосіб.

За таких обставин суд вважає, що військова служба відповідача не є поважною причиною невиконання батьківських обов`язків у цій справі. Відповідач не виконував цих обов`язків ні до призову, ні після нього, і така поведінка є результатом його власного вибору, а не наслідком об`єктивних перешкод.

Щодо найкращих інтересів дітей (позивачів), то суд надає особливої ваги їх думці. Їм 15 років, вони є неповнолітніми, здатними усвідомлено висловити свою позицію. Позивачі самі звернулися до суду, особисто брали участь у судовому засіданні та послідовно у позовній заяві, на засіданні комісії з питань захисту прав дитини і в суді висловили бажання, щоб батька позбавили батьківських прав. Позивачі пояснили, що майже не пам`ятають батька, вважають його чужою людиною і не бажають з ним проживати.

Суд враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 13.07.2022 у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21), про те, що думка дитини не може бути єдиною підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки може формуватися під впливом зовнішніх факторів. У цій справі думка позивачів не є єдиною підставою, вона узгоджується з письмовими доказами державних органів і навчального закладу, поясненнями родичів і висновком органу опіки та піклування. Суд не встановив ознак того, що позиція позивачів сформувалася під чиїмось впливом. Навпаки, позивачі пояснили, що самі зверталися до батька з повідомленнями, але він не відповідав.

Суд також бере до уваги, що збереження за відповідачем батьківських прав за встановлених обставин реально шкодить інтересам позивачів. Відповідно до ч. 1 ст. 242 ЦК України батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Поки відповідач формально залишається законним представником, позивачі не вважаються дітьми, позбавленими батьківського піклування, і над ними не може бути встановлено піклування згідно з ч. 2 ст. 243 ЦК України. Водночас сам відповідач функцій законного представника не виконує. У результаті чого, діти не можуть оформити ID-картки, РНОКПП, пенсію у зв`язку з втратою годувальника, медичні декларації та вирішити питання спадщини після смерті матері. Позбавлення відповідача батьківських прав усуває цю перешкоду і дає змогу органу опіки та піклування вирішити питання про встановлення піклування над позивачами, зокрема особою, з якою вони фактично проживають і з якою мають добрі стосунки.

Окрім того, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не може одержати в майбутньому майнових прав, пов`язаних із батьківством, зокрема права на спадкування після дитини. Це захищає майнові інтереси позивачів, які є спадкоємицями квартири матері.

Висновок органу опіки та піклування від 08.06.2026 № 5/6-79 ґрунтується на документах навчального закладу, поясненнях дітей і родичів та спробах залучити відповідача до вирішення питання. Суд вважає цей висновок обґрунтованим і таким, що відповідає інтересам дітей, а тому погоджується з ним.

Отже, суд дійшов висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав відповідатиме найкращим інтересам позивачів.

Щодо доводів прокурора про те, що відповідач приходив, телефонував, намагався підтримувати зв`язок і не відмовлявся забрати дітей, суд зазначає таке. Ці доводи не підтверджуються матеріалами справи. Єдиний встановлений судом випадок перебування відповідача з дітьми приїзд у грудні 2025 року за поясненнями позивачів та їхніх родичів не супроводжувався ні допомогою, ні турботою, а навпаки, завдав дітям стресу. Телефонні розмови відповідача відбувалися з працівниками служби у справах дітей з приводу несплати аліментів і смерті матері, а не з дітьми. Обіцянки забрати дітей відповідач не виконав, адреси не повідомив. Те, що відповідач «не відмовлявся» від дітей, не означає, що він виконував свої обов`язки. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 08.07.2026 у справі № 569/14213/16-ц, навіть заперечення проти позову саме по собі не доводить справжнього інтересу батька до дитини, тим більше такий інтерес не доводять нереалізовані обіцянки.

Щодо доводів прокурора про те, що причини, з яких відповідач не може забрати дітей не з`ясовані, суд зазначає, що у справі встановлено, що відповідач проходить військову службу. Однак, як суд виклав вище, військова служба не пояснює невиконання обов`язків упродовж 13 років до призову і не перешкоджала Відповідачеві спілкуватися з доньками та утримувати їх після призову. Крім того, відповідач, будучи обізнаним про розгляд питання органом опіки та про намір доньок звернутися до суду, жодних причин ні органу опіки, ні суду не повідомив.

Щодо доводів прокурора про бездіяльність служби у справах дітей упродовж восьми років, зокрема щодо неоформлення дітям ID-карток, то ці доводи стосуються оцінки діяльності органу опіки та піклування, а не поведінки відповідача щодо дітей. Предметом цього спору є питання про те, чи виконував відповідач батьківські обов`язки. Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд вирішує справу в межах заявлених вимог. Виконання обов`язків служби у справах дітей не впливають на обов`язки відповідача як батька і не спростовують факту його ухилення. Навпаки, обов`язок оформити документи дітям покладається насамперед на батьків як законних представників, а не на службу у справах дітей. Отже, ці доводи не стосуються найкращих інтересів дітей у межах цього спору і не можуть бути підставою для відмови в позові.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачами доведені обставини, на які вони посилалися. Відповідач доказів на спростування цих обставин не подав.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач свідомо і систематично ухилявся від виконання своїх обов`язків щодо виховання позивачів та забезпечення здобуття ними повної загальної середньої освіти як до призову на військову службу, так і після нього. Це є підставою для позбавлення його батьківських прав відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України. Позбавлення батьківських прав відповідає найкращим інтересам позивачів. Тому позов у цій частині належить задовольнити.

Щодо вимоги про стягнення аліментів

Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. За ч. 3 цієї статті при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Аліменти на утримання позивачів стягувалися на підставі судового наказу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02.07.2018 у справі № 204/4181/18, виконавче провадження перебуває на примусовому виконанні, водночас стягувач за судовим наказом померла.

Спадкоємці (або виконавець/заінтересована особа) мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні (у порядку ст. 442 Цивільного процесуального кодексу України)

Тому суд відмовляє у задоволенні позову про стягненні аліментів, оскільки обов`язок уже визначено чинним судовим рішенням, а заміна стягувача вирішується в порядку ст. 442 ЦПК України.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави.

За вимогу немайнового характеру, подану фізичною особою, ставка судового збору згідно з пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на 01.01.2026 становить 1 331,20 грн. Тому з відповідача в дохід держави належить стягнути 1 331,20 грн судового збору.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 242, 243 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 7681, 89, 141, 259, 263265, 268, 280284 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити частково.

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , уродженця с. Крутий Берег Нікопольського району Дніпропетровської області, РНОКПП НОМЕР_3 , батьківських прав щодо його доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 (актовий запис про народження № 852 від 18.08.2011).

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , уродженця с. Крутий Берег Нікопольського району Дніпропетровської області, РНОКПП НОМЕР_3 , батьківських прав щодо його доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 (актовий запис про народження № 853 від 18.08.2011).

У задоволені вимоги в частині стягнення аліментів відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , в дохід держави судовий збір у розмірі 1 331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення складено 18 листопада 2026 року.

Суддя О.С. Наумова

Часті запитання

Який тип судового документу № 141605503 ?

Документ № 141605503 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141605503 ?

Дата ухвалення - 18.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141605503 ?

Форма судочинства - Цивільне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141605503 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Інформація про судове рішення № 141605503, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Судове рішення № 141605503, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська було прийнято 18.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.

Судове рішення № 141605503 відноситься до справи № 201/6248/26

Це рішення відноситься до справи № 201/6248/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа дозволяє пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку інформації. Це дозволяє ефективно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141605502
Наступний документ : 141605508