Єдиний державний реєстр судових рішень
№ 201/6367/24
провадження 2/201/324/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2026 року Соборний районний суд міста Дніпра
в складі: головуючого - судді Антонюка О.А.
з секретарем Могиліною Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра в місті Дніпрі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , треті особи ОСОБА_5 і приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суслов Максим Євгенійович про визнання недійсними договорів, звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права іпотекодержателя, виселення, стягнення коштів і витрат,
ВСТАНОВИВ:
АТ КБ «ПриватБанк» 31 травня 2024 року звернулося до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів, звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права іпотекодержателя, стягнення коштів і витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах, а його представник в судовому засіданні посилаються на те, що 31 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № DNDVGK00000453 про надання кредиту у вигляді непоновлюваної кредитної лінії на строк до 31 березня 2028 року у розмірі 664 485.00 доларів США на наступні цілі: у розмірі 561 220.00 доларів США на придбання житла, а також у розмірі 103 265.00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених договором зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,9% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячна винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати.
В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором № DNDVGK00000453 від 31 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 31 березня 2008 року укладено договір іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Небосенко О.А. та зареєстровано в реєстрі за номером 1717. В іпотеку надано нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , що має наступний опис: у житловому будинку літ. А-9, 12, 15 та в цілому складається з: 1- житлова, 2- туалет, І - лоджія, ІІ - тераса; житлова площа 148.7 кв. м., загальна площа 255.1 кв. м.. Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 31 березня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Небосенко О.А. 31 березня 2008 року за реєстром № 1713, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 31.03.2008 за № 2797751. Цільове призначення предмету іпотеки - житлова нерухомість. Сторони визначили, що вартість предмета іпотеки складає 2 834 161 грн..
31 березня 2008 року приватним нотаріусом ДМНО Небосенко О.А. накладено заборону відчуження зазначеного в договорі іпотеки майна: квартира АДРЕСА_1 , до припинення договору іпотеки. Заборону зареєстровано в реєстрі за № 35/1718. Також, 31 березня 2008 року обтяження за № 6912845 зареєстровано в Державному реєстрі іпотек, про що приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Небосенко О.А. надано витяг № 17835020 від 31 березня 2008 року.
Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику кредит у межах узгодженого сторонами кредитного ліміту.
В порушення відповідних умов договору та приписів законодавства ОСОБА_5 не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, не сплатив заборгованість, що підтверджується розрахунком заборгованості. На час подання цього позову у позичальника наявна непогашена заборгованість, зобов`язання не виконані, чим порушуються права позивача. Станом на 29 квітня 2024 року за Кредитним договором № DNDVGK00000453 від 31 березня 2008 року рахується заборгованість у розмірі 4 159 663.49 долари США, яка складається з: 623 840.49 доларів США - заборгованість за тілом кредиту; 84 502.84 долари США - заборгованість за процентами; 5 103.21 долари США - заборгованість з комісії; 4 159 663.49 долари США - заборгованість за пенею.
У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Звернення стягнення на предмет застави повинно задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням, і тільки в такому випадку ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК.
Відповідно до п. 12.1 Договору іпотеки від 31 березня 2008 року Іпотекодавець засвідчує, що предмет іпотеки за цим договором не знаходиться в іпотеці у третіх осіб, в тому числі не знаходиться у податковій заставі, не подарований, не проданий, в суперечці та під арештом не перебуває. Згідно п. 14 Договору іпотеки, з моменту набрання чинності цього Договору, Іпотекодавець має право відчужувати, передавати в наступну іпотеку, оренду, лізинг, у спільну власність, у позичку іншим особам Предмет іпотеки, або іншим чином розпоряджатися Предметом іпотеки тільки за письмовою згодою Іпотекодержателя. Іпотекодержатель має право вищого пріоритету на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.
Позивач випадково дізнався, що квартира АДРЕСА_1 , яка має наступний опис: у житловому будинку літ. А-9, 12, 15 та в цілому складається з: 1- житлова, 2- туалет, І лоджія, ІІ тераса; житлова площа 148.7 кв. м., загальна площа 255.1 кв. м. (реєстраційний номер 22302791), що є предметом іпотеки та належала на праві власності Іпотекодателю ОСОБА_5 , протиправно відчужена та фактично перетворена на 5 інших об`єктів нерухомості (реконструйована), які наразі належать ОСОБА_1 на підставі договорів дарування № 1175, № 1174, № 1173, № 1172, № 1171 від 24 квітня 2020 року, що посвідчені приватним нотаріусом ДМНО Сусловим М.Є.. АТ КБ «ПриватБанк», як іпотекодержатель вищезазначеного майна переданого в іпотеку, не надавав будь-якої згоди на розпорядження іпотекодавцем предметами іпотеки.
У грудні 2021 року, під час моніторингу кредитної заборгованості ОСОБА_5 (позичальник та іпотекодавець за кредитним договором), з Єдиного державного реєстру судових рішень АТ КБ «ПриватБанк» стало відомо, що в провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа № 201/516/17 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Павловська Г.О., про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання недійсним запису про державну реєстрацію права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння. До участі у справі № 201/516/17 АТ КБ «ПриватБанк», як іпотекодержатель, не залучався.
17 грудня 2021 року представником АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на вплив даного спору на права та інтереси банку, було подано заяву про вступ у справу № 201/516/17 в якості третьої особи. Проте, вказане клопотання представника АТ КБ «ПриватБанк» судом вирішено не було, справа залишена без розгляду через повторну неявку позивача. АТ КБ «ПриватБанк» стало відомо, що у січні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Павловська Г.О., про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання недійсним запису про державну реєстрацію права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння. Під час розгляду справи позивачем долучено до позову копію рішення Бабушкінського районного суду Дніпропетровська № 2-698/08 від 18 березня 2008 року, яким задоволений позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 і ТОВ будівельно-комерційної фірми «Місія» про задоволення вимог кредитора. Цим рішенням суду визнано за ОСОБА_2 право власності на дві квартири: на квартиру АДРЕСА_2 , яка має технічний опису житловому будинку літ. А-9, 12, 15 та складається: 1 - житлова, 2 - туалет, І - лоджія, ІІ тераса і на квартиру АДРЕСА_3 , яка має технічний опис у житловому будинку літ. А-9, 12, 15 та складається: 1 - житлова, 2-туалет, І-лоджія. При цьому, припинено право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_4 і право власності ТОВ БКФ «Місія» на квартиру АДРЕСА_5 б..... Але з?ясмувалося, що такої справи не було і рішення по ній не виносилося.
За фактом заволодіння майном шахрайським шляхом порушено кримінальне провадження № 12016040640000216. Під час розслідування встановлено, що 16 лютого 2016 року особа, яка представилась ОСОБА_2 , уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу спірної квартири вартістю 131 070.00 грн.. На підтвердження права власності ОСОБА_2 надав приватному нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловській Г.О. рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська по справі № 2-698/08 від 18 березня 2008 рооку, яке, як з?ясувалося, було підроблене архіваріусом цього суду, про що була надана відповідь керівника суду № 5/316 2016 від 11 травня 2016 року, та обліково- статистична картка справи № 2- 698/08.
Крім того, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року задоволено позов ОСОБА_6 , ОСОБА_2 і ОСОБА_7 , зобов?язано приватного нотаріуса зареєструвати право власності за вказаними особами, та окрім цього припинено право власності на майновий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_6 за ТОВ «Компанія «Тритон», скасована іпотека і право власності на квартири АДРЕСА_7 . В свою чергу, приватний нотаріус ДМНО Павловська Г.О. на підставі підроблених судових рішень та рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду на користь позивачів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_2 , які у дійсності позову не подавали, зареєструвала право власності за ОСОБА_2 на квартири АДРЕСА_7 .
Таким чином, незаконно із приватної власності ТОВ «Компанія Тритон», Ваняна ДА, ПАТ КБ «ПриватБанк» було вилучено вказане майно на загальну суму 15 млн. грн., чим спричинено тяжкі наслідки охоронюваним законом інтересам громадян і юридичних осіб. Як вбачається з договору купівлі-продажу спірної квартири від 16 лютого 2016 року укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , відчуження відбулося саме у зв?язку із наявністю у продавця ОСОБА_2 зареєстрованого права власності на квартиру, набутого на підставі підробленого рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська по справі № 2-698/08 від 18 березня 2008 року.
В подальшому було ще декілька ухвал і рішень судів від 27 березня 2017 року стосовно позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року по цій справі № 201/3581/17-ц рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, звернення стягнення і припинення права власності відмовлено. Постановою Верховного Суду від 18 березня 2019 року по справі № 201/3581/17- ц касаційна скарга ОСОБА_4 залишена без задоволення. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року залишено без змін.
На момент реєстрації за ОСОБА_4 права власності на спірне майно (а саме 08 грудня 2017 оку) рішення суду, яким передано у власність ОСОБА_4 предмет іпотеки - квартиру, загальною площею 255.1 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 було скасовано, а тому правових підстав для реєстрації такого права не було. 18 грудня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Сусловим М.Є. та зареєстрований у реєстрі за № 4292. Згідно вказаного договору продавець ( ОСОБА_4 ) продала ОСОБА_8 (Покупець) квартиру АДРЕСА_1 . Належність квартири продавцю підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Підстава виникнення права власності: Акт інженеру з ІНМ ОСОБА_9 , від 07 грудня 2017 року, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2017 року. Право власності на квартиру зареєстроване за Продавцем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08 грудня 2017 року державним реєстратором, приватним нотаріусом ДМНО Зайченко І.А..
23 квітня 2020 року ОСОБА_8 подарував усі п`ять новостворених об`єктів нерухомого майна своїй дружині ОСОБА_10 : АДРЕСА_9 складається з: 1- житлова, 2- санвузол, 3- санвузол, загальна площа 337.8 кв. м., житлова площа 328.4 кв. м. - зареєстровано право власності за ОСОБА_11 на підставі Договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. 23 квітня 2020 року за реєстровим № 1152. Номер запису про право власності: 36321370, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068539912101; АДРЕСА_8 складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 38.6 кв. м., житлова площа 35.5 кв. м., 1-коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м. - зареєстровано право власності за ОСОБА_11 на підставі Договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. 23.04.2020 за реєстровим № 1154. Номер запису про право власності: 36322131, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: АДРЕСА_10 складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 32.8 кв. м., житлова площа 29.7 кв. м., 1-коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м. - зареєстровано право власності за ОСОБА_11 на підставі Договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. 23 квітня 2020 року за реєстровим № 1155. Номер запису про право власності: 36322262, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:
АДРЕСА_11 складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 31.7 кв. м., житлова площа 27.9 кв. м., 1-коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м. - зареєстровано право власності за ОСОБА_11 на підставі Договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. 23 квітня 2020 року за реєстровим № 1156. Номер запису про право власності: 36322406, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: АДРЕСА_12 складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 32.4 кв. м., житлова площа 29.6 кв. м., 1-коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м. - зареєстровано право власності за ОСОБА_11 на підставі Договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. 23 квітня 2020 року за реєстровим № 1153. Номер запису про право власності:36321969, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068487712101.
24 квітня 2020 року ОСОБА_8 , який діяв від імені ОСОБА_10 на підставі довіреності, передав у власність безоплатно за договором дарування обдаровуваному ОСОБА_1 вказані п`ять об`єктів (квартир) нерухомого майна
Із наведеного вище переліку реєстрації права власності на спірне майно, вбачається, що предмет іпотеки було протиправно відчужено шість разів. Відчуження спірного приміщення відбувалось незаконним шляхом зі зміною реєстраційних номерів та фактичним поділом одного об`єкту на 5 різних квартир з метою виведення предмету іпотеки з-під обтяження, що суперечить принципам розумності та справедливості правочину.
Також вбачається, що всі відчуження предмету іпотеки відбуваються в межах однієї родини, оскільки усі учасники правочинів перебувають між собою у родинних зв`язках ( ОСОБА_12 є донькою ОСОБА_4 ; ОСОБА_13 є дружиною ОСОБА_14 та матір`ю ОСОБА_1 , ОСОБА_3 є дружиною ОСОБА_1 ).
Позивач вважає, що приймаючи участь у чисельних операціях з нерухомим іпотечним майном з метою виведення його з-під іпотеки, відповідачі діяли недобросовісно та явно порушуючи права та законні інтереси АТ КБ «ПриватБанк».
Відповідно до п. 28 Договору іпотеки від 31 березня 2008 року термін дії договору - до повного виконання Іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього. Термін повернення кредиту визначено сторонами до 31 березня 2028 року. Станом на 01 травня 2024 року зобов`зання позичальника щодо повернення отриманих в кредит коштів та нарахованих відсотків не виконано, а тому воно є діючим. Заборгованість ОСОБА_5 (позичальника) за кредитним договором NDNDVGK00000453 від 31 березня 2008 року станом на 29 квітня 2024 становить 4 159 663.49 долари США.
Враховуючи викладене, заборона відчуження та запис у Державному реєстрі іпотек, внесені 31 березня 2008 року на підставі договору іпотеки від 28 березня 2008 року є чинними з моменту їх вчинення та до повного виконання зобов`язання.
Отже, позивач вважає за необхідне захистити своє порушене право шляхом визнання права іпотекодержателя вище зазначені квартири, що знаходяться в будинку АДРЕСА_13 .
Судовими рішеннями, про які зазначалось вище встановлено, що набуття права власності за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та в подальшому ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_1 відбулось протиправно.
Позивач вважає вказані дії стосовно цього житла як відповідачів, так і реєстраторів протиправними, обставини їх укладання - сумнівними, відповідачі при не виконанні кредитного договору, договору іпотеки і переоформленню спірних квартир діяли не добросовісно; на їх звернення до відповідачів про з`ясування обставин вказаного, спірне питання вирішене не було, відповідь не отримана, була відмова. Позивач вважає вказане протиправним і порушуючим його права, а тому і звернувся в суд з цим позовом. Просили суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 16 лютого 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Павловською Г.О. за реєстровим № 54, визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_14 , укладений 24 квітня 2020 року між ОСОБА_8 , який діяв від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Сусловим М.Є. 24 квітня 2020 року за реєстровим № 1175, визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 24 квітня 2020 року між ОСОБА_8 , який діє від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Сусловим М.Є. 24 квітня 2020 року за реєстровим № 1172. Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 24 квітня 2020 року між ОСОБА_8 , який діє від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Сусловим М.Є. 24 квітня 2020 року за реєстровим № 1174. Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_15 , укладений 24 квітня 2020 року між ОСОБА_8 , який діяв від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Сусловим М.Є. 24 квітня 2020 року за реєстровим № 1173. Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_15 , укладений 24 квітня 2020 року між ОСОБА_8 , який діяв від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Сусловим М.Є. 24 квітня 2020 року за реєстровим № 1171. Визнати за АТ КБ «ПриватБанк» право іпотекодержателя на зазначене нерухоме майно за договором іпотеки № DNDVGK00000453 від 31 березня 2008 року шляхом продажу предмету іпотеки на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» із встановленням початкової ціни продажу на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Та виселити ОСОБА_1 та інших мешканців, які зареєстровані та/або проживають у вказаному предметі іпотеки, вирішити питання розподілу судових витрат в сумі 50 966.73 грн., задовольнивши позов в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, вказала на їх безпідставність, цей відповідач зазначені банком порушення не допускав, зобов?язань з позивачем не має, будь-якої шкоди або збитків не завдавав. Вважає, що банком пропущено строк позовної давності по основним і похідним вимогам і просила в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та/або їх представники в судове засідання не прибули, про причини не прибуття суду не повідомили, вимоги позову відповідачі фактично не визнали, так як кредит погашався і пропущено строк позовної давності, зобов`язань з позивачем не мають, вимоги безпідставні, не заперечували проти розгляду справи за їх відсутності, правом надання відзиву на позов не скористалася. Причини їх неприбуття в судове засідання судом визнаються не поважними, оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов`язків, оскільки таке намагання і перенесення слухання справи було вже неодноразово, доказів на підтвердження причини відсутності в засіданні сторона відповідача не надавала (з урахуванням зазначеного, відношення сторін до своїх процесуальних прав та обов`язків і тривалості розгляду справи, суд вважає, що чергова заява про перенесення слухання справи і відсутність відповідача не перешкоджає розгляду справи). Незалежно від прибуття чи неприбуття представника відповідачів сама особа в судове засідання не прибула без поважних причин і навіть не повідомила суд про причини неприбуття в судове засідання. Отже, суд вважає можливим розгляд справи на підставі наявних матеріалів і доказів. При цьому суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто може перешкоджати вирішенню цієї справи. Таким чином, суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаних відповідачів відповідно до ст. 223 ЦПК України.
Треті особи ОСОБА_5 і приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суслов М.Є. та/або їх представники в судове засідання не прибули, про причини не прибуття суду не повідомили, не заперечували проти розгляду справи за їх відсутності. Причини їх неприбуття в судове засідання судом визнаються не поважними, оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов`язків, оскільки таке намагання і перенесення слухання справи було вже неодноразово, доказів на підтвердження причини відсутності в засіданні сторона відповідача не надавала (з урахуванням зазначеного, відношення сторін до своїх процесуальних прав та обов`язків і тривалості розгляду справи, суд вважає, що чергова заява про перенесення слухання справи і відсутність третіх осіб не перешкоджає розгляду справи). Отже, суд вважає можливим розгляд справи на підставі наявних матеріалів і доказів. Таким чином, суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаних третіх осіб відповідно до ст. 223 ЦПК України.
Вислухавши пояснення представників позивача і відповідача, з`ясувавши думку сторін, третіх осіб, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню в повному обсязі.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і громадянина і основоположних свобод передбачено право людини на доступ до правосуддя, а ст. 13 ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу щодо захисту цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, матиме найбільший ефект.
Судом з позовної заяви та позиції сторони банку з`ясовано, що боржник ОСОБА_5 отримав у Банку значний кредит за кредитним договором № DNDVGK00000453 від 31 березня 2008 року не виконав взяті на себе зобов`язання, унаслідок чого станом на 29 квітня 2024 року утворилася заборгованість у розмірі 4 159 663.49 доларів США. Виконання цього зобов`язання було належним чином забезпечено іпотекою квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 255.1 кв. м, посвідченою приватним нотаріусом Небосенко О. А. за реєстровим № 1717. Стаття 17 Закону України «Про іпотеку», ст. 598, 599 Цивільного кодексу України та пункт 28 Договору іпотеки квартири чітко визначають, що іпотека зберігає чинність до повного погашення боргу за кредитним договором. Але відповідач вказаного не виконав і вчинив протиправні дії наступні.
Незаконність виведення майна з-під іпотеки. Скасування обтяжень та первинне відчуження іпотечної квартири відбулися без будь-якої згоди Банку, у порушення ст. 9 Закону України «Про іпотеку» та п. 14 Договору іпотеки квартири та на підставі завідомо підробленого судового рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2008 року у справі № 2- 698/08 і неіснуючого рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у справі № 202/7534/17.
Позивач зазначає, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові у справі № 922/2416/17, незаконне виключення запису про іпотеку з реєстру не припиняє саму іпотеку. Вона залишається чинною з моменту первинної реєстрації, а всі наступні набувачі майна в силу ст. 23 Закону України «Про іпотеку» переходять у статус іпотекодавців і несуть усі обов`язки за іпотечним договором. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Отже, в разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності. Аналогічна правова позиція міститься у постанові КГС ВС від 6 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18, постанові Верховного Суду від 01 березня 2019 року у справі № 635/1677/17, рішенні Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі №6- 2026цс16.
Відбулася трансформація предмета іпотеки. Штучно створюючи нові об`єкти нерухомості з метою унеможливлення звернення стягнення, відповідачі реконструювали заставну квартиру площею 255.1 кв. м, поділивши її на п`ять окремих квартир ( АДРЕСА_16 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_5 ) на АДРЕСА_13 . Проте стаття 5 Закону України «Про іпотеку» прямо передбачає: у разі реконструкції чи поділу об`єкта всі реконструйовані, новостворені об`єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору. Відтак визнання за Банком права іпотекодержателя на всі 5 новостворених об`єктів та звернення на них стягнення шляхом продажу на електронних аукціонах є єдиним належним та ефективним способом захисту порушеного права кредитора.
Щодо визнання за Банком права іпотекодержателя.
На підставі зазначеного, АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що іпотека залишається чинною, оскільки основне зобов`язання не виконане, а вчинені дії відповідачів свідчать про його недобросовісність та незаконність дій відчуження будинку, який є предметом іпотеки, що у свою чергу порушує права АТ КБ «ПриватБанк», як іпотекодержателя спірного нерухомого майна, а тому він вимушений звертатися до суду з позовом про визнання права іпотекодержателя стосовно цього майна.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про іпотеку», у разі якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об`єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.
Вчинені відповідачами договори укладені відповідачами з метою уникнення відповідальності за не сплату кредиту і не виконання договору іпотеки. Вказані договори носили зміст фіктивності та фраудаторності правочинів.
Згідно висновків Верховного суду України фраудаторними правочинами є: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи), тощо.
Мета заподіяння шкоди (недобросовісність): дії боржника та іншої сторони спрямовані на те, щоб вивести ліквідне майно з-під можливого звернення стягнення (порушення принципів добросовісності та розумності, ст. 3, 13 Цивільного кодексу України).
Настання неплатоспроможності: у результаті укладення такого договору у боржника не залишається достатньо іншого майна чи коштів, щоб розрахуватися з кредиторами.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі №299/396/17, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Ланцюг договорів купівлі-продажу та дарування, укладених між відповідачами - які, до того ж, є близькими родичами та пов`язаними особами, - є фраудаторними правочинами, вчиненими на шкоду кредитору всупереч засадам добросовісності та недопустимості зловживання правом (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 13 ЦК України). Згідно зі ст. 234 ЦК України такі правочини є фіктивними, оскільки вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а виключно з метою приховати майно від звернення стягнення.
Позивач вважає безпідставними заяви відповідачів про застосування позовної давності: ці доводи про сплив позовної давності є неспроможними, оскільки Банк звернувся до суду в межах установленого законом строку з моменту виявлення порушення своїх прав (у грудні 2021 року), а крім того, перебіг позовної давності законодавчо продовжувався на період дії карантину (COVID-19) та воєнного стану (п. 12, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України).
Пунктом 4.5 кредитного договору № DNDVGK00000453 від 31 березня 2008 року сторони на підставі ч. 1 ст. 259 ЦК України збільшили позовну давність за вимогами про стягнення кредиту, процентів, винагороди та неустойки до п`яти років. Строк кредитування за п. 7.1 договору триває по 31 березня 2028 року включно. За усталеною практикою Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12), при сплаті боргу частинами позовна давність обчислюється окремо щодо кожного простроченого щомісячного платежу в межах строку дії кредитного договору. У справі № 201/3214/16 Банк не вимагав дострокового повернення всієї суми кредиту до 2028 року: після уточнення позовних вимог Банк просив стягнути виключно поточну заборгованість за процентами та пенею, що не змінює кінцевий строк кредитування.
Водночас посилання опонентів на матеріали цивільної справи № 201/3214/16 щодо нібито обізнаності Банку про шахрайське відчуження квартири станом на 2016 рік є безпідставними, ґрунтуються виключно на припущеннях, нічим не підтверджуються та мають на меті ввести суд в оману. А ні позовна заява у згаданій справі, а ні заява про уточнення вимог не містять жодного документа чи відомостей про оспорювані зараз правочини або факт їх укладення. Запис про іпотеку в державному реєстрі існував до 13 листопада 2017 року, а оспорювані договори дарування на користь ОСОБА_1 укладені 24 квітня 2020 року. Позовна давність не може спливти до моменту вчинення самого порушення.
Крім того, згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, у спорі з декількома відповідачами, які не є солідарними боржниками (до яких не звернута солідарна вимога), заява одного з них про застосування позовної давності поширюється лише на вимоги, заявлені конкретно до цього відповідача, і не стосується інших відповідачів.
При правовому обгрунтуванні своїх вимог позивач посилається на Конституцію України, ст. 17, 23, 33, 37 Закону України «Про іпотеку», ЦК України, правові позиції Верховного Суду і інш..
Позивач вважає вказані дії стосовно цього житла як відповідачів, так і реєстраторів протиправними, обставини їх укладання - сумнівними, відповідачі при не виконанні кредитного договору, договору іпотеки і переоформленню спірного житла, квартир діяли не добросовісно; на їх звернення до відповідачів про з`ясування обставин вказаного, спірне питання вирішене не було, відповідь не отримана, була відмова, звернення до правоохоронних органів ні до чого не призвели, в добровільному порядку спір не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
Згідно з ч.1, 2 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 640 ЦК України (момент укладення договору) передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Також у ст. 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Згідно з роз`ясненнями, викладеними в п. 7 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Судом з`ясовано, що встановлено, що дійсно 31 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № DNDVGK00000453 про надання кредиту у вигляді непоновлюваної кредитної лінії на строк до 31 березня 2028 року у розмірі 664 485.00 доларів США на наступні цілі: у розмірі 561 220.00 доларів США на придбання житла, а також у розмірі 103 265.00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених договором зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,9% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячна винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0.14% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати.
В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором № DNDVGK00000453 від 31 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 31 березня 2008 року укладено договір іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Небосенко О.А. та зареєстровано в реєстрі за номером 1717. В іпотеку надано нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , що має наступний опис: у житловому будинку літ. А-9, 12, 15 та в цілому складається з: 1- житлова, 2- туалет, І лоджія, ІІ тераса; житлова площа 148.7 кв. м., загальна площа 255.1 кв. м. (реєстраційний номер 22302791). Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 31 березня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Небосенко О.А. 31 березня 2008 року за реєстром № 1713, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 31.03.2008 за № 2797751. Цільове призначення Предмету іпотеки - житлова нерухомість. Сторони визначили, що вартість предмета іпотеки складає 2 834 161 грн.
В цей же день, 31 березня 2008 року, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Небосенко О.А. накладено заборону відчуження зазначеного в договорі іпотеки майна: квартира АДРЕСА_1 , до припинення договору іпотеки. Заборону зареєстровано в реєстрі за № 35/1718.
Також, 31 березня 2008 року обтяження за № 6912845 зареєстровано в Державному реєстрі іпотек, про що приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Небосенко О.А. надано витяг№ 17835020 від 31 березня 2008 року.
Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику кредит у межах узгодженого сторонами кредитного ліміту, що підтверджується випискою по рахунку.
На підставі статей 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
В порушення відповідних умов договору та приписів законодавства ОСОБА_5 не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, не сплатив заборгованість, що підтверджується розрахунком заборгованості. На час подання цього позову у позичальника наявна непогашена заборгованість, зобов`язання не виконані, чим порушуються права позивача.
Станом на 29 квітня 2024 року за Кредитним договором № DNDVGK00000453 від 31 березня 2008 року рахується заборгованість у розмірі 4 159 663.49 долари США, яка складається з: 623 840.49 доларів США - заборгованість за тілом кредиту; 84 502.84 долари США - заборгованість за процентами; 5 103.21 долари США - заборгованість з комісії; 4 159 663.49 долари США - заборгованість за пенею.
У відповідності до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою, заставою. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України).
Згідно з абзацом третім статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Звернення стягнення на предмет застави повинно задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням, і тільки в такому випадку ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК.
Відповідно до п. 12.1 Договору іпотеки від 31.03.2008 Іпотекодавець засвідчує, що предмет іпотеки за цим договором не знаходиться в іпотеці у третіх осіб, в тому числі не знаходиться у податковій заставі, не подарований, не проданий, в суперечці та під арештом не перебуває.
Згідно п. 14 Договору іпотеки, з моменту набрання чинності цього Договору, Іпотекодавець має право відчужувати, передавати в наступну іпотеку, оренду, лізинг, у спільну власність, у позичку іншим особам Предмет іпотеки, або іншим чином розпоряджатися Предметом іпотеки тільки за письмовою згодою Іпотекодержателя. Іпотекодержатель має право вищого пріоритету на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.
Аналогічні положення містяться у статті 9 Закону України «Про іпотеку» згідно якої, іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки.
За положенням ч. 1, 2 ст. 10 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець зобов`язаний зокрема, вживати всі необхідні заходи для належного збереження предмета іпотеки, включаючи захист предмета іпотеки від незаконних посягань та вимог інших осіб; повинен своєчасно повідомляти іпотекодержателя про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателя за іпотечним договором.
Позивач випадково дізнався, що квартира АДРЕСА_1 , яка має наступний опис: у житловому будинку літ. А-9, 12, 15 та в цілому складається з: 1- житлова, 2- туалет, І - лоджія, ІІ - тераса; житлова площа 148.7 кв. м., загальна площа 255.1 кв. м. (реєстраційний номер 22302791), що є предметом іпотеки та належала на праві власності Іпотекодателю - ОСОБА_5 , протиправно відчужена та фактично перетворена на 5 інших об`єктів нерухомості (реконструйована), які наразі належать ОСОБА_1 на підставі договорів дарування № 1175, № 1174, № 1173, № 1172, № 1171 від 24 квітня 2020 року, що посвідчені приватним нотаріусом ДМНО Сусловим Максимом Євгенійовичем.
АТ КБ «ПриватБанк», як іпотекодержатель вищезазначеного майна переданого в іпотеку, не надавав будь-якої згоди на розпорядження іпотекодавцем предметами іпотеки.
У грудні 2021 року, під час моніторингу кредитної заборгованості ОСОБА_5 (позичальник та іпотекодавець за Кредитним договором), з Єдиного державного реєстру судових рішень АТ КБ «ПриватБанк» стало відомо, що в провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа № 201/516/17 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Павловська Г.О., про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання недійсним запису про державну реєстрацію права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння.
До участі у справі № 201/516/17 АТ КБ «ПриватБанк», як іпотекодержатель, не залучався.
17 грудня 2021 року представником АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на вплив даного спору на права та інтереси банку, було подано заяву про вступ у справу № 201/516/17 в якості третьої особи. Проте, вказане клопотання представника АТ КБ «ПриватБанк» судом вирішено не було, справа залишена без розгляду через повторну неявку позивача.
Також, з Єдиного державного реєстру судових рішень АТ КБ «ПриватБанк» стало відомо, що у січні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Павловська Г.О., про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання недійсним запису про державну реєстрацію права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Під час розгляду справи № 201/516/17 судом було встановлено наступні обставини: «Як встановлено судом ОСОБА_5 був власником квартири АДРЕСА_17 , загальною площею 255.1 кв. м, житловою 148.7 кв. м, придбаної ним на підставі договору купівлі-продажу ВКІ № 579102 реєстровий № 1713 від 31 березня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Небосенко О.А, що видно з витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно КП «Дніпропетровське МБТІ» станом на 21 квітня 2011 року. Як вказує позивач, у 2015 році він виїхав з території України. Перебуваючи за кордоном дізнався, що у квартиру вселилися інші особи. Позивачем долучено до позову копію рішення Бабушкінського районного суду Дніпропетровська № 2-698/08 від 18 березня 2008 року (суддя Максименко О.І.), яким задоволений позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 і ТОВ будівельно-комерційної фірми «Місія» про задоволення вимог кредитора.
Цим рішенням суду визнано за ОСОБА_2 право власності на дві квартири: на квартиру АДРЕСА_2 , яка має технічний опису житловому будинку літ. А-9, 12, 15 та складається: 1 - житлова, 2 - туалет, І - лоджія, ІІ тераса і на квартиру АДРЕСА_3 , яка має технічний опис у житловому будинку літ. А-9, 12, 15 та складається: 1 - житлова, 2-туалет, І-лоджія. При цьому, припинено право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_4 і право власності ТОВ БКФ «Місія» на квартиру АДРЕСА_5 .....
Згідно відповіді в. о. голови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_12 від 11 травня 2016 року № 5/316/2016, наданої на запит слідчого прокуратури, за даними обліково-статистичної картки по цивільній справі № 2-698/08 в провадженні судді Максименко О. І. перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_13 до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, третя особа КП «ДМБТФ», про визнання права власності на самочинне будівництво, спонукання до державної реєстрації, яка 23 липня 2008 року розглянута, позов залишено без розгляду, справа передана до архіву суду. 11 квітня 2016 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від ОСОБА_8, що діяв в інтересах ОСОБА_1, надійшла заява про ознайомлення з матеріалами цивільної справи № 2-698/08 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 і ТОВ БКФ «Місія» про задоволення вимог кредитора.
У зв?язку із тим, що надати справу для ознайомлення архіваріус не змогла, головою суду видано розпорядження від 13 квітня 2016 року № 19, на підставі якого керівником апарату суду видано наказ від 13 квітня 2016 року № 39 про проведення службового розслідування з метою фактичного знаходження цивільної справи.
Як вбачається з наданих на адресу суду слідчим в ОВС першого СУ Прокуратури Дніпропетровської області Науменком Ю.О. (лист від 13.03.2017р. № 17/1-912вих-17) окремих матеріалів кримінальних проваджень № 42016040000000508 і № 12016040640000216, у вересні 2016 року прокуратурою Дніпропетровської області до суду був направлений обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42016040000000802 за підозрою ОСОБА_15, ОСОБА_16 - директора Компанії «Семалєн Ентерпрайзіс ЛТД» у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 2; ч. 3 ст. 206-2, ч. 4 ст. 358, ч. 1ст. 383, ч. 1 ст. 384 КК України. Слідством у цих кримінальних провадженнях було встановлено, що ОСОБА_6 у період часу з 25 грудня 2015 року по 24 лютого 2016 року заволоділа цілісним майновим комплексом ум. Дніпропетровську по вул. Рогальова, 12, яке належить ТОВ «Компанія «Тритон», використовуючи підроблене рішення Бабушкінського районного суду Дніпропетровська № 2-2390/04 від 21 квітня 2004 року, яким начебто визнано її право власності на ЦМК. ОСОБА_6 оскаржила відмову приватного нотаріуса Павловської Г. О. у проведенні реєстраційних дій за цим рішенням і право власності було зареєстроване на підставі постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року. Дії ОСОБА_6 кваліфіковані за ч. 4 ст. 358 КК Україні.
Крім того, досудовим розслідуванням, на підставі реєстраційних даних і змісту цього рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду, встановлено, що до приватного нотаріуса ДМНО Павловської Г.О. зверталася не лише ОСОБА_6 (стосовно об?єкту нерухомості по АДРЕСА_6 ), а й ОСОБА_2 стосовно квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3 , ОСОБА_7 стосовно гаражу по АДРЕСА_18 .
ОСОБА_2 (як встановлено досудовим розслідуванням, людини з такими реєстраційними даними, які використані приватним нотаріусом ДМНО Павловською Г.О. при реєстрації права власності на нерухоме майно, взагалі не існує) надав нотаріусу завідомо неправдиве, неіснуюче рішення Бабушкінського районного суду Дніпропетровська № 2- 698/08 від 18 березня 2008 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 і ТОВ «Місія», яким за ОСОБА_2 визнано право власності на вказані дві квартири. Як встановлено досудовим розслідуванням під вказаним номером П2-698/08 від 18 березня 2008 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська прийнято зовсім інше рішення за позовом ОСОБА_13 до КП «ДМБ ТІ», що підтверджується алфавітним показником суду та обліково-статистичною карткою.
Приватним нотаріусом ДМНО Павловською Г.О. за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 було відмовлено в проведенні нотаріальних дій через відсутність Державної реєстрації права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав. За фактом заволодіння майном шахрайським шляхом порушено кримінальне провадження № 12016040640000216. Під час розслідування встановлено, що 16 лютого 2016 року особа, яка представилась ОСОБА_2 , уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу спірної квартири вартістю 131 070.00 грн.. На підтвердження права власності ОСОБА_2 надав приватному нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловській Г.О. рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська по справі № 2-698/08 від 18 березня 2008 рооку, яке, як з?ясувалося, було підроблене архіваріусом цього суду, про що була надана відповідь керівника суду № 5/316 2016 від 11 травня 2016 року, та обліково- статистична картка справи № 2- 698/08.
Підпис у договорі купівлі продажу здійснено не ОСОБА_2 , а іншою особою, що підтверджується висновком експерта від 18 листопада 2016 року №13/1.1-495 за результатами судової почеркознавчої експертизи, проведеної у кримінальному провадженні № 12016040640000216. Зазначене підтверджуються матеріалами перевірки у кримінальному провадженні № 12016040640000216, проведеної прокуратурою Дніпропетровської області....
.... ОСОБА_6 , ОСОБА_2 і ОСОБА_7 звернулись до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання незаконним рішення нотаріуса та зобов?язання вчинити певні дії. В подальшому, під час допитів ОСОБА_6 і ОСОБА_7 з?ясувалось, що жоден з них позови до вказаного суду не підписував і не подавав. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року задоволено позов ОСОБА_6 , ОСОБА_2 і ОСОБА_7 , зобов?язано приватного нотаріуса зареєструвати право власності за вказаними особами, та окрім цього припинено право власності на майновий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_6 за ТОВ «Компанія «Тритон», скасована іпотека і право власності на квартири АДРЕСА_7 .
В свою чергу, приватний нотаріус ДМНО Павловська Г.О. на підставі підроблених судових рішень та рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду на користь позивачів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_2 , які у дійсності позову не подавали, зареєструвала право власності за ОСОБА_2 на квартири АДРЕСА_7 . Таким чином, незаконно із приватної власності ТОВ «Компанія Тритон», Ваняна ДА, ПАТ КБ «ПриватБанк» було вилучено вказане майно на загальну суму 15 млн. грн., чим спричинено тяжкі наслідки охоронюваним законом інтересам громадян і юридичних осіб.
Крім того, слідством були вилучені нотаріальні справи щодо реєстрації приватним нотаріусом ДМНО Павловською Г.О. права власності за ОСОБА_2 на вищезазначені об?єкти нерухомості, у яких наявні документи, підписані від імені ОСОБА_2 , а саме договори купівлі-продажу нерухомого майна квартири АДРЕСА_7 , заяви про реєстрацію права власності на об?єкти нерухомості, заяви про сімейний стан ОСОБА_2 , тощо, які відповідно до почеркознавчої експертизи жодна людина в України в ПІБ ОСОБА_2 не підписувала.
У ході допиту в якості свідка, ОСОБА_2 повідомив про те, що жодного відношення до зазначених об?єктів нерухомості не має, жодних позовів стосовно них ніколи не подавав, заяв про реєстрацію права власності на такі об?єкти приватному нотаріусу ДМНО Павловській Г.О. не подавав, жодних договорів стосовно цього нерухомого майна не укладав.
Як вбачається з договору купівлі-продажу спірної квартири від 16 лютого 2016 року укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , відчуження відбулося саме у зв?язку із наявністю у продавця ОСОБА_2 зареєстрованого права власності на квартиру, набутого на підставі підробленого рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська по справі № 2-698/08 від 18 березня 2008 року.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (під головуванням слідчого судді ОСОБА_15 ) № 201/5054/16-к від 07 квітня 2016 року накладено арешт на спірну квартиру. В подальшому, нова «власниця» іпотечного майна ОСОБА_3 , яка зареєструвала право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 , на підставі договору купівлі-продажу від 16 лютого 2016 року, укладеного з ОСОБА_2 , 04 квітня 2016 року уклала із ОСОБА_4 (мати ОСОБА_3 ) договір позики та договір іпотеки.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2017 року по справі № 201/3581/17 задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.
В рахунок погашення заборгованості за договором позики грошей від 04 квітня 2016 року, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на суму 3 200 000 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру, загальною площею 255.1 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об`єкта нерухомості: 850626412101, шляхом передачі іпотекодержателю ОСОБА_4 предмета іпотеки у власність відповідно до договору іпотеки від 04 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучер Я.В. 04 квітня 2016 року за реєстровим № 372. Припинено право власності ОСОБА_3 , в тому числі право володіння, користування та розпорядження на квартиру загальною площею 255.1 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 .
На підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2017 року та Акту інженера з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_9 від 07 грудня 2007 року за ОСОБА_4 08 грудня 2017 року державним реєстратором, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко Іриною Анатоліївною зареєстровано право власності на спірне майно. Номер запису про право власності: 23821323. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1431801812101. Об`єкту нерухомого майна також змінено номер квартири з 79Б на 79Г і частково зменшено площу приміщення.
Фактично, розуміючи, що квартира АДРЕСА_1 перебуває під арештом накладеним судом, з метою протиправної реєстрації об`єкта нерухомості без законних на те підстав, ОСОБА_4 було штучно змінено площу та номер квартири, що призвело до створення нового запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року по справі № 201/3581/17-ц рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, звернення стягнення і припинення права власності відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 18 березня 2019 року по справі № 201/3581/17- ц касаційна скарга ОСОБА_4 залишена без задоволення. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року залишено без змін.
Таким чином, на момент реєстрації за ОСОБА_4 права власності на спірне майно (а саме 08 грудня 2017 оку) рішення суду, яким передано у власність ОСОБА_4 предмет іпотеки - квартиру, загальною площею 255.1 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 було скасовано, а тому правових підстав для реєстрації такого права не було.
18 грудня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. та зареєстрований у реєстрі за № 4292.
Згідно вказаного договору Продавець ( ОСОБА_4 ) продала ОСОБА_8 (Покупець) квартиру АДРЕСА_1 . Належність квартири Продавцю підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Підстава виникнення права власності: Акт інженеру з ІНМ ОСОБА_9 , від 07 грудня 2017 року, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2017 року. Право власності на квартиру зареєстроване за Продавцем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08 грудня 2017 року державним реєстратором, приватним нотаріусом Дніпровського міського ноаріального округу Зайченко Іриною Анатоліївною. Номер запису про право власності: 23821323. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1431801812101.
У лютому 2020 року на підставі Акту інженера з ІНМ Пазія О.Л. від 13 лютого 2020 року квартира АДРЕСА_1 була перепланована і після перепланування квартири загальна площа її склала 490.1 кв. м., житлова площа 44.9 кв. м..
Згідно висновку ФОП ОСОБА_16 № 20/03/20-1 від 20 березня 2020 року щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна з квартири АДРЕСА_1 створено нові об`єкти нерухомого майна: АДРЕСА_9 складається з: 1- житлова, 2- санвузол, 3- санвузол, загальна площа 337.8 кв. м., житлова площа - 328.4 кв. м.; АДРЕСА_8 складається з: 1- коридор (у загальному користуванні), 2- житлова, 3- санвузол, загальна площа 53.3 кв. м., житлова площа 35.5 кв. м.; АДРЕСА_8 складається з: 1- коридор (у загальному користуванні), 2- житлова, 3- санвузол, загальна площа 47.5 кв. м., житлова площа - 29.7 кв. м.; АДРЕСА_8 складається з: 1- коридор (у загальному користуванні), 2- житлова, 3- санвузол, загальна площа 46.4 кв. м., житлова площа 27.9 кв. м.; АДРЕСА_8 складається з: 1- коридор (у загальному користуванні), 2- житлова, 3- санвузол, загальна площа 47.1 кв. м., житлова площа 29.6 кв. м..
23 квітня 2020 року ОСОБА_8 подарував усі п`ять новостворених об`єктів нерухомого майна своїй дружині ОСОБА_10 : АДРЕСА_9 складається з: 1- житлова, 2- санвузол, 3- санвузол, загальна площа 337.8 кв. м., житлова площа 328.4 кв. м. - зареєстровано право власності за ОСОБА_11 на підставі Договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. 23 квітня 2020 року за реєстровим № 1152. Номер запису про право власності: 36321370, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: АДРЕСА_19 складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 38.6 кв. м., житлова площа 35.5 кв. м., 1-коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м. - зареєстровано право власності за ОСОБА_11 на підставі Договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. 23.04.2020 за реєстровим № 1154. Номер запису про право власності: 36322131, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: АДРЕСА_10 складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 32.8 кв. м., житлова площа 29.7 кв. м., 1-коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м. - зареєстровано право власності за ОСОБА_11 на підставі Договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. 23 квітня 2020 року за реєстровим № 1155. Номер запису про право власності: 36322262, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: АДРЕСА_11 складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 31.7 кв. м., житлова площа 27.9 кв. м., 1-коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м. - зареєстровано право власності за ОСОБА_11 на підставі Договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. 23 квітня 2020 року за реєстровим № 1156. Номер запису про право власності: 36322406, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: АДРЕСА_12 складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 32.4 кв. м., житлова площа 29.6 кв. м., 1-коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м. - зареєстровано право власності за ОСОБА_11 на підставі Договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. 23 квітня 2020 року за реєстровим № 1153. Номер запису про право власності:36321969, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068487712101.
24 квітня 2020 року ОСОБА_8 , який діяв від імені ОСОБА_10 на підставі довіреності, передав у власність безоплатно за договором дарування Обдаровуваному ОСОБА_1 п`ять об`єктів нерухомого майна: АДРЕСА_9 складається з: 1- житлова, 2- санвузол, 3- санвузол, загальна площа 337.8 кв. м., житлова площа 328.4 кв. м. - зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на підставі Договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. 24 квітня 2020 року за реєстровим № 1175. Номер запису про право власності: 36335881, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068539912101; АДРЕСА_8 складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 38.6 кв. м., житлова площа 35.5 кв. м., 1-коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м. зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на підставі Договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. 24 квітня 2020 року за реєстровим № 1172. Номер запису про право власності: 36335277, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068528312101; АДРЕСА_8 складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 32.8 кв. м., житлова площа -29.7 кв. м., 1-коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м. зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на підставі Договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. 24 квітня 2020 року за реєстровим № 1174. Номер запису про право власності: 36335751, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068520212101; АДРЕСА_8 складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 31.7 кв. м., житлова площа 27.9 кв. м., 1-коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м. - зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на підставі Договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. 24 квітня 2020 року за реєстровим № 1173. Номер запису про право власності: 36335622, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068509312101; АДРЕСА_8 складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 32.4 кв. м., житлова площа 29.6 кв. м., 1- коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м. - зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на підставі Договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. 24 квітня 2020 року за реєстровим № 1171. Номер запису про право власності: 36335038, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068487712101.
Із наведеного вище переліку реєстрації права власності на спірне майно, вбачається, що предмет іпотеки було протиправно відчужено шість разів. Відчуження спірного приміщення відбувалось незаконним шляхом зі зміною реєстраційних номерів та фактичним поділом одного об`єкту на 5 різних квартир з метою виведення предмету іпотеки з-під обтяження, що суперечить принципам розумності та справедливості правочину.
Також вбачається, що всі відчуження предмету іпотеки відбуваються в межах однієї родини, оскільки усі учасники правочинів перебувають між собою у родинних зв`язках ( ОСОБА_12 є донькою ОСОБА_4 ; ОСОБА_13 є дружиною ОСОБА_14 та матір`ю ОСОБА_1 , ОСОБА_3 є дружиною ОСОБА_1 ).
Згідно зі ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
З приписів ч. 3 статті 13 ЦК України вбачається, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.
Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в результаті перегляду справи № 390/34/17 у постанові від 10.04.2019 пояснив, що принцип добросовісності, який лежить в основі доктрини «venire contra factum proprium», є стандартом чесної та відкритої поведінки. Це означає повагу до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сама доктрина «venire contra factum proprium» базується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium «не можна діяти всупереч своїй попередній поведінці». Таким чином, добросовісності та чесній діловій практиці суперечать дії, що не відповідають попереднім заявам або поведінці, якщо інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Суд вважає, що приймаючи участь у чисельних операціях з нерухомим іпотечним майном з метою виведення його з-під іпотеки, відповідачі діяли недобросовісно та явно порушуючи права та законні інтереси АТ КБ «ПриватБанк».
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 22 листопада 2023 року щодо суб`єкта ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на квартиру АДРЕСА_1 до 10 листопада 2017 року належало Іпотекодавцю ОСОБА_5 10 листопада 2017 року об`єкт нерухомого майна закрито у зв`язку з його поділом. Відомості про закриття об`єкту нерухомого майна внесені до реєстру 13 листопада 2017 року, ОСОБА_17 , Покровська районна державна адміністрація, Дніпропетровська область, індексний номер рішення: 38104983.
Із вказаного витягу також вбачається, що іпотека 13 листопада 2017 року скасована на підставі рішення 202/75834/17, виданий 26.10.2017, видавник: Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська. Відомості внесено до реєстру:13.11.2017, ОСОБА_17 , Покровська районна державна адміністрація, Дніпропетровська область, індексний номер рішення: 38104048.
Перевіркою на сайті Судова влада України встановлено, що в провадженні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська перебувала судова справа № 202/7534/17 за позовом ОСОБА_18 до ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп», про зобов`язання вчинити певні дії. Згідно Єдиного державного реєстру судових рішень по справі № 202/7534/17 було постановлено наступні рішення: 13 листопада 2017 року - ухвала про залишення позову без руху та надання строку для усунення недоліків, а саме сплати судового збору; 30 листопада 2017 року - ухвала про повернення позову. Обидві судові ухвали оприлюднені в ЄДРСР 27 грудня 2017 року. Не оскаржені.
Судові рішення щодо припинення/скасування іпотеки на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі яких було внесено відомості до Державного реєстру, у справі № 202/7534/17 відсутні.
Таким чином запис про скасування/анулювання іпотеки від 13 листопада 2017 року внесений ОСОБА_17 (індексний номер рішення 38104048) безпідставно.
Аналогічним чином було внесено запис про скасування/анулювання обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 6912765, 31 березня 2008 року.
Таким чином, запис про скасування/анулювання обтяження від 13 листопада 2017 року внесений ОСОБА_17 (індексний номер рішення 38104029) безпідставно.
Враховуючи викладене, слід зауважити, що на момент вчинення правочину щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 майно знаходилось під обтяженням та не знати цього сторони правочину не могли. А тому, покупець ОСОБА_3 не може вважатись добросовісним набувачем.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки), іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із статтею 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» визначено підстави припинення іпотеки, до яких відносяться: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Статтею 598 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 599 ЦК зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.
Відповідно до п. 28 Договору іпотеки від 31 березня 2008 року термін дії договору - до повного виконання Іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього. Термін повернення кредиту визначено сторонами до 31 березня 2028 року.
Станом на 01 травня 2024 року зобов`зання позичальника щодо повернення отриманих в кредит коштів та нарахованих відсотків не виконано, а тому воно є діючим.
Заборгованість ОСОБА_5 (позичальника) за кредитним договором NDNDVGK00000453 від 31 березня 2008 року станом на 29 квітня 2024 становить 4 159 663.49 долари США.
Згідно ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Отже, в разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові КГС ВС від 6 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18, постанові Верховного Суду від 01 березня 2019 року у справі № 635/1677/17, рішенні Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі №6-2026цс16.
Сторона, яка бажала набути нерухомість, перед вчиненням правочину мала перевірити історію придбання нерухомості та впевнитися у правомірності попередніх переходів майна та у відсутності будь-яких заборон на відчуження такого майна. Наведений висновок викладений у п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340. Велика Палата Верховного Суду у п. 9.6. постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 зазначила, що іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.
Як зазначено у Постанові ВП ВС від 15 червня 2021 року по справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), виключення запису про обтяження, зокрема, на підставі судового рішення саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною. Відповідно скасування такого судового рішення не спричиняє відновлення дії іпотеки. Якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотека є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване судове рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження.
Враховуючи викладене, заборона відчуження та запис у Державному реєстрі іпотек, внесені 31 березня 2008 року на підставі договору іпотеки від 28 березня 2008 року є чинними з моменту їх вчинення та до повного виконання зобов`язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки.
У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронного аукціону ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. (ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку»).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. подібні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Згідно з абзацом третім статті 1 Закону № 898 іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частини шоста та сьома статті 3 Закону № 898- IV).
Отже, за вказаних умов забезпечення виконання зобов`язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек (в даному випадку, судове рішення на підставі якого було виключено запис про іпотеку взагалі не існує).
Як зазначається у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), у випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про іпотеку», у разі якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об`єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.
Як зазначалось вище, предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_20 було реконструйовано та створено нові об`єкти, які в силу вимог ст. 5 Закону України «Про іпотеку» вважаються предметом іпотеки.
Поновлення записів у реєстрах щодо права власності ОСОБА_5 та іпотеки АТ КБ «ПриватБанк» на спірне майно не призведе до захисту прав позивача, оскільки предмет іпотеки фактично реконструйовано та створено на його базі нові об`єкти нерухомості.
Враховуючи вищевикладене, позивач вважає за необхідне захистити своє порушене право шляхом визнання права іпотекодержателя на: квартиру АДРЕСА_14 , складається з: 1- житлова, 2- санвузол, 3- санвузол, загальна площа 337.8 кв. м., житлова площа 328.4 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068539912101, квартиру АДРЕСА_1 , складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 38.6 кв. м., житлова площа 35.5 кв. м., 1- коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068528312101, квартиру АДРЕСА_1 , складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 32.8 кв. м., житлова площа 29.7 кв. м., 1- коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068520212101, квартиру АДРЕСА_1 , складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 31.7 кв. м., житлова площа 27.9 кв. м., 1-коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068509312101, квартиру АДРЕСА_1 , складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 32.4 кв. м., житлова площа 29.6 кв. м., 1-коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068487712101 та звернення стягнення на предмет іпотеки.
Стосовно недійсності договорів купівлі-про пажу та дарування нерухомого майна.
Відчуження предмету іпотеки відбувалось за підробним судовим рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2008 року по справі № 2-698/08, на підставі якого ОСОБА_2 начебто набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
В подальшому, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року зобов`язано приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловську Ганну Олегівну, на підставі наданих 25 грудня 2015 року документів, вчинити певні нотаріальні дії та зареєструвати право власності за ОСОБА_2 (ІНН НОМЕР_2 ) нерухоме майно, а саме: - квартиру загальною площею 255.1 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 , та має технічний опис: у житловому будинку літ. А-9, 12, 15 квартиру АДРЕСА_5 , яка складається з: 1 - житлова, 2- туалет, І - лоджія, ІІ - тераса. Зобов`язано приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловську Ганну Олегівну вилучити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку накладену ЗАТ Комерційний банк «ПриватБанк» від 31 березня 2008 року номер запису іпотеки 6912485, та записи про зареєстровані обтяження за номерами 5859977 від 26 червня 2008 року та номер 6912765 від 31 березня 2008 року.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року у справі № 804/507/16 скасовано.
Провадження у справі № 804/507/16 за адміністративним позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловської Г.О. про визнання незаконної відмови, зобов?язання вчинити дії, припинення права власності закрито.
Закриваючи провадження у справі № 804/507/16, апеляційний суд зазначив, що «Як вбачається з матеріалів справи, 25 січня 2016 року за вх. № 2513/16 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду був поданий адміністративний позов від імені фізичних осіб ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . 28 січня 2016 року за вх. № 3656 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов уточнений адміністративний позов від імені фізичних осіб ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .
Разом з цим, 27 травня 2016 року за вх. № 24159/16 та № 24160/16 в межах перегляду постанови суду за нововиявленими обставинами до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли письмові пояснення від імені ОСОБА_2 , в яких зазначено про те, що він позов у складі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не підписував, ці особи йому не відомі, жодних заяв про розгляд справи за його відсутності ним також не підписувались і до суду не подавались. Зважаючи на те, що адміністративний позов підписаний та поданий від імені ОСОБА_2 невстановленою особою, він вважав за недоцільне розглядати позов. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право позивача відмовитися від адміністративного позову у суді апеляційної інстанції до закінчення апеляційного розгляду справи передбачено статтею 50 Кодексу адміністративного судочинства України. Проте, така заява має бути подана позивачем або його уповноваженим представником безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Зважаючи на відсутність такої заяви, неможливість перевірки дійсного волевиявлення ОСОБА_3, який до суду для участі в розгляді апеляційних скарг не прибув, колегія суддів вважає, що підстави для застосування наслідків, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (закриття провадження у справі у зв?язку із прийняттям відмови позивача від адміністративного позову) відсутні. По суті оскарженої постанови суду першої інстанції та доводів, викладених в апеляційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку про допущення при розгляді справи порушень норм процесуального права. Як вбачається зі змісту адміністративного позову та уточненого адміністративного позову, позивачі оскаржили до суду відмову Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу від 25 грудня 2015 року. При цьому, відмова стосувалась вчинення нотаріальних дій або нотаріальної дії і була викладена у формі постанови, про що вказано безпосередньо в описовій частині адміністративного позову. При цьому, до адміністративного позову були додані копії відповідних постанов від 25 грудня 2015 року, прийнятих приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловською Г.О, якими відмовлено: ОСОБА_7 у вчиненні нотаріальної дії щодо будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_21 , у зв?язку з відсутністю Державної реєстрації права власності на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав; ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії щодо квартири АДРЕСА_22 , та квартири АДРЕСА_23 , у зв?язку з Державною реєстрацією права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на майно за іншим власником; ОСОБА_6 у вчиненні нотаріальної дії щодо майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 , який складається з: А-3 адміністративна будівля, площею 1450.7 кв. м, Б-2 склад-гараж цегляний, площею 186.7 кв. м, В-2 адміністративна будівля цегляна, площею 479.6 кв. м, Г-1 гараж цегляний, Д-1 склад шлакоблочний, цегляний, площею 97.0 кв. м, Ж-1 техно - торгівельний центр цегляний, площею 185.2 кв. м, З - гараж цегляний, І- вбиральня, у зв`язку з Державною реєстрацією права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на майно за іншим власником.
У цих постановах нотаріус роз`яснив особам право на їх оскарження відповідно до статті 3 ЦПК України
Зважаючи на те, що відмова у вчиненні нотаріальної дїї викладена у формі постанови, оскарженню підлягає саме постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії в порядку Цивільного процесуального кодексу України. Натомість, суд першої інстанції, визнавши незаконною відмову приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Павловської Г.О, винесену 25 грудня 2015 року, (без зазначення в резолютивній частині про те, що ця відмова є постановою), вирішив позовні вимоги, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Щодо позовні вимоги про зобов?язання нотаріуса вчинити певні нотаріальні дії та зареєструвати право власності на нерухоме майно. Суд першої інстанції задовольнив ці вимоги, порушивши норми матеріального права. Так, статтею 34 Закону України «Про нотаріат» (в редакції від 01 січня 2016 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначений перелік нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси. Зобов?язавши нотаріуса відповідача по справі вчинити «певні» нотаріальні дії, суд першої інстанції, по-перше, вийшов за межі юрисдикції адміністративних судів, оскільки розгляд таких справ, як зазначалось вище, здійснюється в порядку цивільного судочинства; по-друге, не врахував ту обставину, що нотаріус виконує функції державного реєстратора прав виключно після вчинення нотаріальних дій, передбачених статтею 34 Закону України «Про нотаріат» та на підставі певних документів (договорів, свідоцтв та інш.). Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нотаріус відмовляє у державній реєстрації, якщо заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію. Суд першої інстанції своєю постановою зобов?язав нотаріуса відповідача по справі вчинити «певні» нотаріальні дії (без їх конкретизації) та здійснити реєстрацію права власності за позивачами за відсутності право встановлювальних документів, фактично підмінивши їх своїм рішенням. Крім того, відповідач не відмовляв позивачам у здійсненні державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, оскільки нотаріальні дії ним не вчинялись (правочини не посвідчувались).
Зважаючи на те, що постанови приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Павловської Г.О. від 25 грудня 2015 року про відмову позивачам у вчиненні нотаріальної дії у встановленому цивільним процесуальним законом порядку не скасовані, нотаріальні дії, за вчиненням яких позивачі звертались 25 грудня 2015 року, не здійснені, підстави для реєстрації права власності на зазначене вище нерухоме майно за позивачами відсутні. Крім того, позовні вимоги про зобов?язання нотаріуса здійснити державну реєстрацію також, на думку колегії суддів, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки обставини справи свідчать про наявність спору про право власності, і ці вимоги за своєю суттю є похідними від вимоги про оскарження постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії і зобов?язанні вчинити нотаріальні дії, оскільки без вчинення нотаріальної дії нотаріус не може здійснювати державну реєстрацію права. Відтак, провадження у справі в частині зобов?язання відповідача здійснити державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно також підлягає закриттю.».
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 , як продавець за договором купівлі-продажу з ОСОБА_3 не мав правових підстав для відчуження майна. Спірне майно йому не належало.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій реєстрації.
Проте, згідно витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності до 10 листопада 2017 року було зареєстровано саме за ОСОБА_5 .
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позиції юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватись, зокрема, в термінах «нікчемний» і «недійсний».
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ч.1 ст. 216 ЦК України).
За змістом викладених норм укладення угод з відчуження майна, переданого в іпотеку, без згоди власника майна ( ОСОБА_5 ) зумовлює їх недійсність та не створює юридичних наслідків, крім пов`язаних з їх недійсністю.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Судовими рішеннями, про які зазначалось вище встановлено, що набуття права власності за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та в подальшому ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_1 відбулось протиправно.
Так, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2008 року по справі № 2-698/08", на підставі якого набуто право власності за ОСОБА_2 взагалі не існує. Воно є підробним, що встановлено судовими рішеннями. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року по справі № 804/507/16, на підставі якої зареєстровано право власності за ОСОБА_2 скасовано, провадження закрито.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2017 року по справі № 201/3581/17 на момент реєстрації права власності за ОСОБА_4 було скасовано.
Крім того, відповідно до рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2018 року по справі № 161/16597/17 стягнуто з ОСОБА_5 (як власника приміщення - встановлено рішенням суду) на користь ОСББ «ЖК «Правобережний» заборгованість з комунальних платежів за період по 31 липня 2017 року у сумі 16 232.17 грн., що свідчить про те, що «нові власники" майна його не утримували та договори на постачання комунальних послуг не укладали.
А тому всі відчуження іпотечного майна є протиправними та такими, що вчинені на підставі недійсних правочинів та поза волею власника майна.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із ч. 2, 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
В даному випадку, правових підстав для набуття права власності ОСОБА_2 не було, а тому подальше відчуження є також протиправним.
Крім того, в подальшому предмет іпотеки був відчужений у тому числі на підставі безвідплатних договорів дарування, на користь близьких родичів також без належних правових підстав (відчуження від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_8 на підставі скасованого судового рішення, від ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 і в подальшому на користь ОСОБА_1 безоплатно), при цьому згода іпотекодержателя на відчуження предмету іпотеки жодного разу не отримувалась.
Верховний Суд у постановах від 27 травня 2020 року у справі №641/9904/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі №317/3272/16-ц, зазначає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У постанові від 31 липня 2019 року у справі №712/15231/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Велика Палата Верховного Суду враховує, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Таким чином, оспорювані договори купівлі-продажу та дарування направлені на уникнення звернення стягнення на іпотечне майно, мають ознаки фраудаторних правочинів, є фіктивними, направлені на приховування справжніх намірів учасників правочину, які вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ними, тому на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст. 13 ЦК України), а також на підставі їх фіктивності (ст. 234 ЦК України), такі договори підлягають визнанню недійсними.
Згідно зі ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, Не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Позивач вважає вказані дії стосовно цього житла як відповідачів, так і реєстраторів протиправними, обставини їх укладання - сумнівними, відповідачі при не виконанні кредитного договору, договору іпотеки і переоформленню спірних квартир діяли не добросовісно; на їх звернення до відповідачів про з`ясування обставин вказаного, спірне питання вирішене не було, відповідь не отримана, була відмова. Позивач вважає вказане протиправним і порушуючим його права, а тому і звернувся в суд з цим позовом.
За правилами ч. 1, 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» - Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов 'язань або зменшити їх.
Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку не доведення до цієї особи інформації про обтяження майна).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ч. 7 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки.
Набуття (поновлення) відповідачем права власності на нерухоме майно без відповідної реєстрації обтяження у встановленому договорами порядку, порушує права та інтереси Іпотекодержателя, який позбавлений можливості використати передбачене законом права звернення стягнення на предмет іпотеки.
Однак, особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (правова позиція ВС у справі за № 520/258/16-ц від 18 жовтня 2018 року).
Вищевказане підтверджується висновок ВС в постанові від 18 жовтня 2018 року: «Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-ІУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-ІУ). Відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1952-ІУ права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації. Аналогічні положення містяться у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою взаємні права й обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону. Крім того, державна реєстрація іпотек на час укладення вищевказаних договорів іпотеки регулювалася Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (втратив чинність 01 січня2013 року), та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17жовтня 2013 року № 868 (втратив чинність 01 січня 2016року). Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону № 1952-ІУ записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься відповідний запис. Пунктами 74, 75 Порядку держаної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, яке набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно. Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек. Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору/ правочину (у справі, що переглядається, у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Тому ухвалення судом рішення державного реєстратор про набуття Іпотеко держателем права власності на предмет іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов`язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек».
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (п.п. 9.6, 9.8-9.10) зазначено висновок про те, у випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя. При цьому доведеним має бути факт невиконаних зобов`язань перед позивачем, від виконання яких боржник ухиляється.
Позивач зазначає що Іпотека є правом на чужу річ (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц).
Конструкція «добросовісного іпотекодержателя» (тобто того, який набув право іпотеки на підставі договору іпотеки із «не власником»), хоча й прямо не передбачена в приватному праві, але є проявом доброї совісті (пункт 6 статті 3 ЦК України). Якщо ЦК України допускає набуття права власності добросовісним набувачем (стаття 330 ЦК України) найбільш повного та абсолютного речового права (права власності) від неуповноваженої особи, то набуття такого права на чужу річ (обмеженого речового права) як права іпотеки, також має допускатися правопорядком.
Звертає на себе увагу висновок Касаційного цивільного суду від 19 червня 2023 року у справі № 686/10276/20: «У випадку, якщо особа вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту для такої особи було б звернення до суду з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна, і після набрання законної сили рішенням суду, у разі задоволення такого позову, до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя. При цьому запис про іпотеку не може бути відновлений із моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя. Враховуючи обставини справи, яка переглядається, якщо позивач вважає себе іпотекодержателем та виходить із того, що його право, як іпотекодержателя порушене, належним способом захисту є звернення до суду з позовом про визнання права іпотекодержателя. Колегія суддів звертає увагу на те, що у разі визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна та внесення відповідного запису до Державного реєстру іпотек, іпотекодержатель відповідно до положень статті 23 Закону України «Про іпотеку» набуває право пред`являти вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки до особи, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки та яка набула статусу іпотекодавця».
Аналогічний висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах міститься у пунктах 7.22, 9.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 369/247/20 (провадження № 61- 8229св22), від 08 червня 2022 року у справі № 501/528/18 (провадження № 61- 12888св21), від 21 вересня 2022 року у справі № 753/18628/19 (провадження № 61- 3423св22), від 18 січня 2023 року у справі № 686/11864/20 (провадження № 3037св22)».
Так в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 грудня 2025 року по справі № 902/388/18 зазначено: 10.12. Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» ... Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов 'язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки. Отже, в разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством установлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності. У судовій практиці сформувався такий підхід, за якого вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки розглядаються як actio in rem (позов до речі) на противагу actio in personam (позов до особи). За цим підходом мають розмежовуватися вимоги про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem) [постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (КЦС ВС) КЦС ВС від 18 серпня 2021 року № 201/15310/16]. ... Речові позови йдуть слідом за річчю і заявляються до того, хто на даний момент володіє цією річчю, при цьому, звичайно, рішення суду за наслідками вирішення речового позову має значення res judicata лише для сторін цього спору. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав відступати від висновку Верховного Суду України щодо застосування статті 23 Закону України «Про іпотеку», викладеного у пункті 10.12 цієї постанови, та вважає, що положення зазначеної норми у контексті наведеного дає підстави для висновку, що обтяження іпотекою хоч і має на меті забезпечити виконання боржником основного зобов`язання, наприклад повернення кредитних коштів, однак є нерозривним саме з предметом обтяження, а не з особою іпотекодавця. Підстави припинення іпотеки визначені статтею 17 Закону України «Про іпотеку», і учасники цієї справи не зазначають про наявність відповідної підстави, за якою іпотеку за Договором іпотеки слід вважати припиненою. Відчуження майна, переданого в іпотеку, іншій особі не змінює та не скасовує обтяження щодо цього майна, не є підставою припинення іпотеки, відчуження такого майна створює для особи-набувача ризики звернення стягнення на обтяжене майно у разі невиконання боржником свого зобов`язання перед кредитором. Зважаючи на вищевикладене, вважаємо, що позовні вимоги про визнання прав іпотекодержателя є законними та підлягають задоволенню».
Позивач вважає вказані дії стосовно цього житла як відповідачів, так і реєстраторів протиправними, обставини їх укладання - сумнівними, відповідачі при не виконанні кредитного договору, договору іпотеки і переоформленню спірних квартир діяли не добросовісно; на їх звернення до відповідачів про з`ясування обставин вказаного, спірне питання вирішене не було, відповідь не отримана, була відмова. Позивач вважає вказане протиправним і порушуючим його права, а тому і звернувся в суд з цим позовом.
Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам і циільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша ст. 215 ЦК України).
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно із ст. 77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Положеннями ст. 15 ЦК України визначено, що судовому захисту підлягає лише порушене, оспорюване або невизнане право.
Вирішуючи даний спір, суд має встановити три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Приписами ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.
Відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», підставою для реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав є, зокрема, рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно і обмежень цих прав, що набрали законної сили.
Згідно ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно до ст. 82 ЦПК України - 1. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. 2. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. 3. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi (крім передбачених законом і договірних) домовленості i зобов`язання стосовно відповідача і відносно спірних договорів (кредиту, іпотеки), предмета спору, а відповідач не довів незаконність дій позивача. Твердження відповідача про наявнiсть будь-яких iнших зобов`язань стосовно позовних вимог - є припущенням.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Не може суд прийняти до уваги позицію сторони відповідачів стосовно не визнання позовних вимог, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується.
При таких обставинах суд вважає можливим позов задовольнити та визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 16 лютого 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Павловською Г.О. за реєстровим № 54, визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_14 , укладений 24 квітня 2020 року між ОСОБА_8 , який діяв від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Сусловим М.Є. 24 квітня 2020 року за реєстровим № 1175, визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 24 квітня 2020 року між ОСОБА_8 , який діє від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Сусловим М.Є. 24 квітня 2020 року за реєстровим № 1172. Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 24 квітня 2020 року між ОСОБА_8 , який діє від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Сусловим М.Є. 24 квітня 2020 року за реєстровим № 1174. Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_15 , укладений 24 квітня 2020 року між ОСОБА_8 , який діяв від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Сусловим М.Є. 24 квітня 2020 року за реєстровим № 1173. Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_15 , укладений 24 квітня 2020 року між ОСОБА_8 , який діяв від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Сусловим М.Є. 24 квітня 2020 року за реєстровим № 1171. Визнати за АТ КБ «ПриватБанк» право іпотекодержателя на зазначене нерухоме майно за договором іпотеки № DNDVGK00000453 від 31 березня 2008 року шляхом продажу предмету іпотеки на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» із встановленням початкової ціни продажу на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Та виселити ОСОБА_1 та інших мешканців, які зареєстровані та/або проживають у вказаному предметі іпотеки, вирішити питання розподілу судових витрат в сумі 50 966.73 грн., задовольнивши позов в повному обсязі.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визнання недійсними договорів, звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права іпотекодержателя, виселення, стягнення коштів і витрат в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 3, 5, 11, 15, 16, 60, 22, 215, 526, 527, 530, 640 ЦК України, ст. 17, 23, 33, 37 Закону України «Про іпотеку», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України,
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Визнати недійсним Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 16 лютого 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. за реєстровим № 54.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_14 складається з: 1- житлова, 2- санвузол, 3- санвузол, загальна площа 337.8 кв. м., житлова площа 328.4 кв. м., укладений 24 квітня 2020 року між Єлисеєнко Володимиром Григоровичем, який діє від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. 24.04.2020 за реєстровим № 1175. Номер запису про право власності: 36335881, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068539912101.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 38.6 кв. м., житлова площа 35.5 кв. м., 1- коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м., укладений 24 квітня 2020 року між Єлисеєнко Володимиром Григоровичем, який діє від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. 24.04.2020 за реєстровим № 1172. Номер запису про право власності: 36335277, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068528312101.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 32.8 кв. м., житлова площа 29.7 кв. м., 1- коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м., укладений 24 квітня 2020 року між Єлисеєнко Володимиром Григоровичем, який діє від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. 24.04.2020 за реєстровим № 1174. Номер запису про право власності: 36335751, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068520212101.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 31.7 кв. м., житлова площа 27.9 кв. м., 1- коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м., укладений 24 квітня 2020 року між Єлисеєнко Володимиром Григоровичем, який діє від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. 24.04.2020 за реєстровим № 1173. Номер запису про право власності: 36335622, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068509312101.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 32.4 кв. м., житлова площа 29.6 кв. м., 1- коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м., укладений 24 квітня 2020 року між ОСОБА_8 , який діє від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. 24.04.2020 за реєстровим № 1171. Номер запису про право власності: 36335038, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068487712101.
Визнати за Акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (01001, вул. Грушевського, 1Д,м. Київ, ЄДРПОУ 14360570) право іпотекодержателя на нерухоме майно за договором іпотеки № DNDVGK00000453 від 31 березня 2008 року, а саме:
квартиру АДРЕСА_14 , складається з: 1- житлова, 2- санвузол, 3- санвузол, загальна площа 337.8 кв. м., житлова площа 328.4 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068539912101;
квартиру АДРЕСА_1 , складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 38.6 кв. м., житлова площа 35.5 кв. м., 1-коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068528312101;
квартиру АДРЕСА_1 , складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 32.8 кв. м., житлова площа 29.7 кв. м., 1- коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068520212101;
квартиру АДРЕСА_1 , складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 31.7 кв. м., житлова площа 27.9 кв. м., 1- коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068509312101;
квартиру АДРЕСА_1 , складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 32.4 кв. м., житлова площа 29.6 кв. м., 1-коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068487712101,
та в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором № DNDVGK00000453 від 31 березня 2008 року у розмірі 4 159 663.49 долари США, що за курсом 39.60 відповідно до службового розпорядження НБУ від 29 квітня 2024 року складає 164 728 913.70 грн. звернути стягнення на:
квартиру АДРЕСА_14 , складається з: 1- житлова, 2- санвузол, 3- санвузол, загальна площа 337.8 кв. м., житлова площа 328.4 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068539912101;
квартиру АДРЕСА_1 , складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 38.6 кв. м., житлова площа 35.5 кв. м., 1-коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068528312101;
квартиру АДРЕСА_1 , складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 32.8 кв. м., житлова площа 29.7 кв. м., 1-коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068520212101;
квартиру АДРЕСА_1 , складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 31.7 кв. м., житлова площа 27.9 кв. м., 1-коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068509312101;
квартиру АДРЕСА_1 , складається з: 1- житлова, 2- санвузол, загальна площа 32.4 кв. м., житлова площа 29.6 кв. м., 1-коридор (у загальному користуванні) площею 14.7 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2068487712101, шляхом продажу предмету іпотеки на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» із встановленням початкової ціни продажу на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Виселити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та інших мешканців, які зареєстровані та/або проживають у предметі іпотеки, а саме:
квартирі
АДРЕСА_24 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_13 ;
квартирі АДРЕСА_5 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_13 ;
квартирі АДРЕСА_5 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_13 ;
квартирі АДРЕСА_5 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_13 .
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» понесені банком судові витрати на судовий збір з кожного окремо з цих відповідачів по 12 741 грн. 68 коп., а всього в сумі 50 966 грн. 73 коп..
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень ч. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень ч. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Повний текст рішення складено 18 листопада 2026 року.
Суддя
Судове рішення № 141605461, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська було прийнято 17.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 201/6367/24. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: