Рішення № 14158592, 11.03.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.11                                                                                           Справа№ 5015/833/11

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом:Приватного підприємства “ТрастТер” (м.Львів)

до відповідача:Державного територіально-галузевого об”єднання “Львівська залізниця” (м.Львів)

а участю третьої особи:Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Лізинговий дім” (вул.Банківська,5 (вул.Коновальця,103/605) м.Львів, 79000)

про:відновлення становища п”яти залізничних напіввагонів №562663064, №56263072, №56263080, №562663106, №56263114, які були зареєстровані на ПП “ТрастТер” станом на 09.06.2010 року. Суддя : В.М. Пазичев

При секретарі :І.Є.Башак

Представники:

від позивача:Васьків В.В.-представник за довіреністю від 02.03.2011 року

від відповідача:Янковська І.М.-представник за довіреністю від 29.07.2010 року

від третьої особи:Не з”явився Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз’яснено їх права та обов’язки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Приватного підприємства “ТрастТер” (м.Львів) до Державного територіально-галузевого об”єднання “Львівська залізниця” (м.Львів) про відновлення становища п”яти залізничних напіввагонів №562663064, №56263072, №56263080, №562663106, №56263114, які були зареєстровані на ПП “ТрастТер” станом на 09.06.2010 року.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 17.02.2011 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 24.02.2011 року. Ухвалою від 24.02.2011 року розгляд справи відкладено до 02.03.2011 року, для надання доказів по справі та залучено до участі у справі в якості третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія “Лізинговий дім”. Ухвалою від 02.03.2011 року розгляд справи відкладено до 11.03.2011 року, для надання доказів по справі.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 17.02.2011 року, про відкладення від 24.02.2011 року, від 02.03.2011 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

24.02.2011 року за вх.№4607/11 позивач подав посянення по справі.

24.02.2011 року за вх.№4605/11 позивач подав пояснення по справі.

24.02.2011 року за вх.№4606/11 позивач подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

24.02.2011 року за вх.№4603/11 позивач подав заяву про доповнення позовних вимог, згідно якої просить суд визнати недійсною заявку ДТГО “Львівська залзіниця” від 07.06.2010 року подану на реєстрацію залізничних напіввагонів №562663064, №56263072, №56263080, №562663106, №56263114 (зі зняттям ознаки оренди) до Головного інформаційного обчислювального центру Укрзалізниці.

24.02.2011 року за вх.№4608/11 позивач подав клопотання про здійснення технічної фіксації судового засідання.

02.03.2011 року за вх.№5145/11 позивач подав пояснення по справі.

02.03.2011 року за вх.№5146/11 позивач подав пояснення по справі.

Представник позивача позов підтримав, просив суд задоволити позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві та доповненні до неї

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 17.02.2011 року, про відкладення від 24.02.2011 року, від 02.03.2011 року не виконав повністю, відзив на позов представив, явку повноважного представника забезпечив.

24.02.2011 року за вх.№4582/11 відповідач подав відзив на позов, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

02.03.2011 року за вх.№5062/11 відповідач подав доповнення до відзиву на позовну зяаву.

10.03.2011 року за вх.№5549/11 відповідач подав пояснення до відзиву на позовну заяву.

Третя особа вимоги ухвали суду про залучення до участі у справі від 24.02.2011 року, про відкладення від 02.03.2011 року не виконала повністю, явку представника в судове засідання не забезпечила, хоча і була належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується підписом повноважного представника на бланку про відкладення розгляду справи від 02.03.2011 року, а явка третьої особи була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов’язковою.

02.03.2011 року за вх.№5139/11 третя особа подала відзив на позовну заяву.

Позов розглянуто в присутності представників сторін за наявними в справі матеріалами, відповідно до ст.75 ГПК України.

Згідно до ч.2 ст.85 ГПК України, у разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення господарський суд повідомляє, коли буде складено повне рішення.

Відповідно до ч.2 ст. 85 ГПК України, вступну і резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 11.03.2011 року.

Згідно ч.4 ст.85 ГПК України, повне рішення повинно бути складено у строк не більше п”яти днів з дня проголошення вступної і резолютивної частини рішення.

Відповідно до ч.4 ст.85 ГПК України, повний текст рішення складено 11.03.2011 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

11 березня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія “Лізинговий дім” (лізингодавець) та Приватним підприємством “ТрастТер” (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу (оренди) № 394/0308, за умовами якого відповідач передав позивачу в платне користування на умовах фінансового лізингу майно - напіввагони 4-вісні –5 штук згідно додатку №1, а саме напіввагон 4-х вісний моделі 12-9745 ТУ У 35.2-01124454-032-2004 в кількості 5 шт. Термін дії договору встановлено з моменту проплати лізингоодержувачем першого лізингового платежу, згідно додатку №3 по 27.02.2013 р. (п.3.2 договору).

В позовній заяві позивач зазначає, що при виконанні договору ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»протиправно вилучила предмет лізингу, оскільки 02 червня 2010р. подала заявку на реєстрацію залізничних напіввагонів №562663064, №56263072, №56263080, №562663106, №56263114 (зі зняттям ознаки оренди) до Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця»(далі відповідач, ДТГО «Львівська залізниця»), в зв’язку з чим було вилучено ПП «ТрастТер»із бази даних АБД ПВ залізниці як лізингоодержувача (орендаря), а напіввагони були перереєстровані з ПП «ТрастТер»на ТзОВ «Компанію»Лізинговий дім», хоча договір не був розірваний.

Такі дії відповідача, щодо реєстрації залізничних напіввагонів (із зняттям ознак оренди), на думку позивача, є протиправними і такі, що порушують його права на користування і розпорядження предметом лізингу, адже договір фінансового лізингу №394/0308 від 11.03.2008р. не розірваний, а згідно рядка 7 п. 2.1. Правил реєстрації вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №856 від 28.09.2004р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 15 жовтня 2004р. №1316/9915, реєстрація власних вантажних вагонів здійснюється у таких випадках: передання (прийняття) вагона в оренду та повернення з оренди, а згідно підпункту 9 п. 2.2. Правил, для реєстрації власних вантажних вагонів власник подає до реєструвального підрозділу заявку, згідно з додатком 2 до цих Правил та пакет документів, до якого входять: документи про набуття права власності на вагони відповідно до чинного законодавства, однак, документів про набуття права власності на напіввагони ТзОВ «Компанія»Лізинговий дім»надано не було, про що свідчить заявка від 02 червня 2010р.

Позивач стверджує, що, згідно ст. 9 Закону України «Про фінансовий лізинг»та ст.ст. 15, 16 ЦК України передбачено, що відповідач не мав права здійснювати реєстрацію напіввагонів без документів про набуття права власності ТзОВ «Компанії»Лізинговий дім» та просить відновити становище п’яти залізничних на піввагонів № 562663064, №56263072, №56263080, №562663106, №56263114, які були зареєстровані на ПП “Траст Тер” станом на 09.06.2010 р.

У поданій 24.02.2011 р. за вх.№ 4603/11 заяві про доповнення позовних вимог позивач зазначає, що, користуючись правом, наданим ст. 22 ГПК України, ПП «Траст Тер»доповнює прохальну частину позовної заяви, наголошуючи, що 02 червня 2010р. ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»подала заявку на реєстрацію залізничних напіввагонів №562663064, №56263072, №56263080, №562663106, №56263114 (зі зняттям ознаки оренди) до Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця»(далі відповідач, ДТГО «Львівська залізниця»), а відповідач подав заявку від 07.02.2010р. із документами на реєстрацію до Головного інформаційно-обчислювального центру Укрзалізниці (далі - ГІОЦ Укрзалізниці). До заявки було додано договір лізингу №394/0308 від 11.03.2008р., акт прийому - передачі і акт на повернення, а також лист №265 від 02.06.2010р. не зареєстрований у відповідача.

Позивач звертає увагу на те, що, згідно підпункту 1 п. 2.2. Правил, для реєстрації власних вантажних вагонів, власник подає до реєструвального підрозділу заявку, згідно з додатком 2 до цих Правил та пакет документів, до якого входить технічний паспорт вагона, форма якого затверджена наказом Укрзалізниці від 30.09.1998 р. N 240-Ц. Згідно підпункту 7 п. 2.2 Правил, подається Акт огляду технічного стану власних вантажних вагонів, який складається працівником вагонного господарства на станції приписки вагонів або на іншій станції України, де дислоковані вагони. Огляд технічного стану власного вагона зі складанням акта проводиться при реєстрації у всіх випадках, зазначених у пункті 2.1. Правил. Акт не повинен мати будь-яких виправлень і є дійсним протягом двох місяців з дня його складання. А згідно підпункту 9 п. 2.2 Правил, подаються документи про набуття права власності на вагони, відповідно до чинного законодавства. Позивач стверджує, що акт технічного огляду, технічні паспорти, документи набуття права власності надані не були.

Отже, на думку позивача, ДТГО «Львівська залізниця»не мала права подавати заявку від 07 червня 2010р. на реєстрацію п'яти залізничних напіввагонів №562663064, №56263072, №56263080, №562663106, №56263114 (зі зняттям ознаки оренди) до ГІОЦ Укрзалізниці без подання ТзОВ «Компанією «Лізинговий дім»(надалі-Компанія) всіх документів, передбачених Правилами, і доказів розірвання договору фінансового лізингу із ПП «Траст Тер», оскільки із змісту заявки від 02 червня 2010р. вбачається, що всі перелічені вище документи ТзОВ «Компанією»Лізинговий дім»подані не були, а це документи передбачені підпункти 1, 3, 4, 6, 7, 8, 9 ч. 2 п. 2.2. Правил, а зазначений пакет документів подається у всіх випадках реєстрацій, передбачених п. 2.1. Правил.

Тому, позивач просить доповнити прохальну частину позовної заяви вимогою визнати недійсною заявку ДТГО “Львівська залізниця “ від 07.06.2010 р., подану на реєстрацію залізничних напіввагонів №562663064, №56263072, №56263080, №562663106, №56263114 ( зі зняттям ознаки оренди) до Головного інформаційно-обчислювального центру Укрзалізниці.

Зазначену заявку від 07.02.2010р., на вимогу позивача, слід визнати недійсною, оскільки, вказано, що це заявка на перереєстрацію власних вантажних вагонів, а, згідно Правил, перереєстрація власних вагонів, процедура підтвердження зафіксованих в АБД ПВ відомостей про власні вагони проводиться кожні три роки. Однак, в даному випадку йде мова про зміну власника напіввагонів, які на момент подачі заявки не мали трирічного пробігу. Крім того, в заявці не вказано рід вагонів, не вказані заводські номери, в заявці вказано причини - повернення з фінансового лізингу, хоча заявка, що подана третьою особою містила назву зняття - ознаки оренди, вказано назву власника ТзОВ «Лізинговий дім», хоча має бути вказано ТзОВ «Компанія»Лізинговий дім».

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, матеріалах справи та з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог. Позивач зазначає, що на виконання укладеного між ПП “ТрастТер”(позивач) та ТзОВ “Компанія “Лізинговий дім”(відповідач) договору фінансового лізингу №394/0308 від 11.03.2008 р. відповідач передав позивачу залізничні напіввагони моделі 12-9745 в кількості 5 штук №562663064, №56263072, №56263080, №562663106, № 56263114. При виконанні договору відповідачем було протиправно вилучено предмет лізингу, тобто 5-ть залізничних напіввагонів. Відповідач здійснив протиправно реєстрацію 5-ти залізничних напіввагонів №562663064, №56263072, №56263080, №562663106, № 56263114 (зі зняттям ознак оренди). Позивач вважає, що дії відповідача щодо реєстрації залізничних напіввагонів (із зняттям ознак оренди) є протиправними і такі, що порушують права позивача на користування і розпорядження предметом лізингу, адже договір фінансового лізингу №394/0308 від 11.03.2008 р. не розірваний і, в силу укладеного договору, позивач являється орендарем.

Відповідач повністю заперечив позовні вимоги, зазначивши, що на адресу реєструвального підрозділу ДТГО «Львівська залізниця»02.06.2010 р. надійшла заявка №310 на реєстрацію (перереєстрацію) власних вантажних напіввагонів № 56263064, №56263072, № 56263080, № 56263106, № 56283114 зі зняттям ознаки оренди, у зв'язку із достроковим припиненням договору фінансового лізингу № 394/0308 від 11.03.2008. На підтвердження даного факту було надіслано акт прийому-передачі майна від 01.07.2009 р. про передачу лізингоодержувачем ПП «ТрастТер»лізингодавцю ТОВ «Компанія «Лізинговий дім»вантажних напіввагонів №56263064, №56263072, № 56263080, № 56263106, № 56283114. Даний акт прийому-передачі підписаний та скріплений печатками обох сторін Договору.

На думку відповідача, безпідставними є твердження позивача, що діями ДТГО «Львівська Залізниця»при перереєстрації вагонів із зняттям ознаки оренди порушено його права на користування та розпорядження предметом лізингу, оскільки, реєстрація власних вагонів - це процедура внесення до АБД ПВ відомостей про власні вантажні вагони та їх власника. Відтак, реєстрація чи перереєстрація вагонів не є підставою для встановлення чи зміни правовідносин, що регулюють питання користування та розпорядження предметом лізингу.

Відповідач зазначає, що 02.06.2010 р. листом № 265 ТОВ «Компанія «Лізинговий дім»повідомило, що договір фінансового лізингу № 394/0308 від 11.03.2008 розірвано та майно за вказаним договором вилучено. Оскільки, ТОВ «Компанія «Лізинговий дім»було дотримано вимоги Правил реєстрації, у ДТГО «Львівська залізниця»не було підстав відмовляти у прийнятті документації, оскільки Правилами реєстрації чітко визначено перелік та порядок прийняття документів реєструвальним підрозділом ДТГО «Львівська залізниця». Тому, жодного обов'язку перед ПП «ТрастТер»у ДТГО «Львівська залізниця»немає та немає законодавчих обмежень прав у здійсненні діяльності.

Відтак, за твердженням відповідача, ДТГО «Львівська залізниця»діяло у відповідності до вимог чинного законодавства України, до норми ст. 19 Конституції України, та жодним чином не порушило прав та законних інтересів ПП «ТрастТер».

Крім того, відповідач зазначає, що, враховуючи заяву позивача від 24.02.2011 р. про доповнення позовних вимог у справі № 5015/833/11, ДТГО «Львівська залізниця»не погоджується із нею та заперечує проти даного доповнення до позову, тому, що, на думку відповідача, позивач неправильно застосовує п. 2.2 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом №856 Міністерства транспорту та зв'язку від 28.09.2004 року (надалі Правила реєстрації), оскільки дана норма визначає порядок реєстрації та перелік документів, необхідних для реєстрації власних вагонів власником, і не регулює порядок повернення орендованого майна власнику, у тому числі, його реєстрації. Порядок реєстрації передавання вантажних вагонів у оренду та повернення їх з оренди регулюється п. 2.3. Правил реєстрації, відповідно до якого, після закінчення терміну оренди або дострокового розірвання договору оренди власник вантажних вагонів зобов'язаний подати до ГІОЦ Укрзалізниці через реєструвальний підрозділ заявку на повернення орендованого вагона власнику.

Відповідач звертає увагу на те, що Правилами реєстрації чітко визначено перелік та порядок прийняття документів реєструвальним підрозділом ДТГО «Львівська залізниця». Тому, відповідач вважає безпідставною вимогу позивача про визнання недійсною заявки ДТГО «Львівська залізниця»від 07.06.2010 р., подану на реєстрацію залізничних напіввагонів №56263064, №56263072, № 56263080, № 56263106, № 56283114 до ГІОЦ Укрзалізниці, оскільки вона не стосується предмету даного спору.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що позивач у своїх поясненнях до позовної заяви стверджує, що Договір фінансового лізингу №394/0308 від 11.03.2008 року не був розірваний, а тому, Львівська залізниця не мала права здійснювати реєстрацію вантажних вагонів на підставі поданих ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»документів. Однак, Господарським судом Львівської області 17.12.2009 р. прийнято рішення у справі № 22/241 за позовом ПП «ТрастТер»до ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім» про визнання дій відповідача незаконними. Як вбачається з рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2009 р. у справі №22/241, вилучення відповідачем напіввагоиів відбулося на підставі п. 10.1 Договору фінансового лізингу № 394/0308 від 11.03.2008 р. та внаслідок порушення позивачем п. 4.1. даного договору, в якому передбачено періодичне та своєчасне внесення лізингових платежів. Також, зі згаданого рішення вбачається, що позивач за власним розсудом та добровільно здійснив повернення майна відповідачу, про що сторони підписали акт прийому-передачі від 01.07.2009 р.. Дана обставина не заперечувалась позивачем під час розгляду справи. Вищевказане рішення залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2010 р. та постановою Вищого господарського суду України від 29.06.2010 р.. Даним рішенням від 17.12.2009 р. підтверджується, що Договір фінансового лізингу №394/0308 від 11.03.2008 р. достроково припинено ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім», у зв'язку із несплатою лізингових платежів.

Відповідач наголошує, що на день подання заявки ПП «ТрастТер»не мав жодного відношення до залізничних напіввагонів, а відтак дії Львівської залізниці щодо прийняття чи відмови у прийнятті заявки ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»жодним чином не можуть порушувати права та охоронювані законом інтереси ПП «ТрастТер», тобто, ДТГО «Львівська залізниця»діяло відповідно до вимог чинного законодавства та жодним чином не порушило прав та законних інтересів ПП «ТрастТер».

Третя особа підтримала позицію відповідача, зазначивши, що за умовами договорів фінансового лізингу № 394/0308 та № 396/0308 за передане в лізинг майно ( вагони) позивач мав сплачувати щомісячно лізингові платежі, відповідно до графіка ( п.41.4.4. та додаток № 3 ) Однак, свої зобов'язання не виконував. З приводу чого Компанія звернулась до Господарського суду про стягнення боргів. Рішенням Господарського суду в справі № 2/137 та № 33/103 з позивача стягується борг за лізинговими платежами відповідно 70023, 67 грн. та 131669,69 грн. Ці рішення набули чинності, оскільки постановами апеляційної інстанції залишені в силі.

Крім того, третя особа зазначає, що умовами договору (п.5.1.) Компанія як лізингодавець має право забрати майно, а відповідач як Лізингоодержувач зобов'язаний повернути майно, якщо борг з лізингових платежів перевищує два періоди сплати (п. 6.2.). Своїм правом повернути майно Компанія скористалась, а Лізингоодержувач добровільно повернув майно, відповідно до умов договору, тобто діяв за своїм власним розсудом добровільно. Це підтверджується актами прийому-передачі від 1 липня 2009 р., накладними та податковими накладними. При цьому, податкові накладні, видані позивачем односторонньо, без участі відповідача, так само і транспортні накладні про направлення Приватним підприємством „Траст Тер" напіввагонів на станцію Магела, як передбачено, згідно актів прийому - передачі. З цього питання є рішення Господарського суду Львівської області в справі № 22/241, яке залишено в силі після оскарження до Апеляційного суду та ВГСУ. Отже, Компанія є власником зазначених вагонів, а Приватне підприємство «ТрастТер»жодного стосунку до зазначеного майна після повернення майна та, відповідно, припинення дії договору не має.

Більше того, третя особа вважає таку поведінку позивача як зловживання правом на звернення до суду за захистом порушеного права. Відповідач наголошує, що про зловживання правами зазначив також Вищий господарський суд України в своїй постанові від 21 лютого 2011 р. в справі № 22/129, де приватне підприємство «ТрасТер»повторно подавало скаргу на ту саму ухвалу Львівського апеляційного суду, якою було відмовлено в прийнятті апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду про порушення провадження в справі.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного :

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов”язання, що виникає між суб”єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб”єкт (зобов”язана сторона, в тому числі боржник) зобов”язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб”єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб”єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов”язаної сторони виконання її обов”язку.

Згідно ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов”язання, які виникають між суб”єктами господарювання або між суб”єктами господарювання і негосподарюючими суб”єктами –юридичними особами на підставі господарський договорів, є господарсько-договірними зобов”язаннями.

Відповідно до ст. ч. 4 ст. 179 ГК України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

У відповідності до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст.193 ГК України, суб”єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов”язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов”язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов’язань.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Пунктом 3 ст. 651 ЦК України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

З акту прийому –передачі майна від 01.07.2009 року вбачається, що, у зв’язку з достроковим припиненням договору №394/0308 фінансового лізингу (оренди) від 11.03.2008 р., лізингоодержувач (ПП “ТрастТер”) передав, а лізингодавець (ТзОВ “Компанія “Лізинговий дім”) прийняв напіввагон 4-х вісний моделі 12-9745 ТУ У 35.2-01124454-032-2004 в кількості 5 шт. (№№56263064, 56263072, 56263080, 56263106, 56263114), тобто підписання сторонами акту прийому-передачі майна підтверджує той факт, що саме за погодженням сторін договір достроково припинено, а майно повернуто лізингодавцю, що в свою чергу суперечить доводам позивача, щодо протиправного вилучення відповідачем предмета лізингу з користування позивача.

Доводи позивача про належне виконання умов договору №394/0308 спростовуються Постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2010 року у справі № 33/103 за участю тих самих сторін, якою залишено без змін рішення господарського суду Львівської області та постанову Львівського апеляційного господарського суду у справі № 33/103.

Також, суд бере до уваги рішення господарського суду Львівської області від 17.12.2009 р. у справі № 22/241, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ПП “ТрастТер” до ТзОВ “Компанія Лізинговий Дім” про визнання дій відповідача незаконними щодо вилучення предмету лізингу без розірвання договору фінансового лізингу №394/0308, а також постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2010 р. та постанову Вищого господарського суду України від 29.06.2010 р. у справі № 22/241.

Зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 29.06.2010 р. зазначено, що, у зв’язку з порушенням позивачем обов’язку сплачувати лізингові платежі (за договорами фінансового лізингу №394/0308 і №396/0308), відповідач вилучив у позивача предмети лізингу. Факт несплати позивачем лізингових платежів встановлений рішенням Господарського суду Львівської області у справі №2/137, яке набрало законної сили. Отже, повернення майна здійснено на умовах укладених між сторонами договорів фінансового лізингу і підстави для задоволення позову відсутні.

Щодо позовної вимоги визнати недійсною заявку ДТГО “Львівська залізниця “ від 07.06.2010 р., подану на реєстрацію залізничних напіввагонів №562663064, №56263072, №56263080, №562663106, №56263114 ( зі зняттям ознаки оренди) до Головного інформаційно-обчислювального центру Укрзалізниці, слід зазначити, що відповідно до Порядку реєстрації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв”язку України від 28.09.2004р. №856, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.10.2004р. за № 1316/9915, реєстрація власних вантажних вагонів здійснюється у таких випадках: якщо раніше відомості про них були відсутні в АБД ПВ; зміни власника вагона; зміни станції приписки вагона; зміни залізниці приписки вагона; переобладнання (модернізації) вагона; перенумерації; передання (прийняття) вагона в оренду та повернення з оренди. Для реєстрації власних вантажних вагонів власник подає до реєструвального підрозділу заявку, згідно з додатком 2 до цих Правил, та пакет документів. Документи повинні бути пред'явлені в оригіналах або в копіях, завірених підписом і печаткою власника вагонів. Працівниками реєструвального підрозділу надані копії звіряються з оригіналами документів, завіряються підписом особи, що здійснила перевірку, та печаткою реєструвального підрозділу. Оригінали документів повертаються власнику. Акт огляду технічного стану власних вагонів подається тільки в оригіналі. Пакет документів із заявкою реєструвального підрозділу надається до ГІОЦ Укрзалізниці згідно з додатком .

Також, Правилами передбачено, що після закінчення терміну оренди або дострокового розірвання договору оренди власник вантажних вагонів зобов'язаний подати до ГІОЦ Укрзалізниці через реєструвальний підрозділ заявку на повернення орендованого вагона власнику (п.2.3), що в свою чергу суперечить доводам позивача щодо здійснення відповідачем протиправної реєстрації 5-ти залізничних напіввагонів.

Сторонами до матеріалів справи долучено рішення Господарського суду Львівської області у справі № 22/241 від 17.12.2009р. за позовом ПП “ТрастТер”до ТзОВ “Компанія Лізинговий дім” про визнання дій відповідача незаконними. Як вбачається з рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2009р. у справі № 22/241, вилучення відповідачем напіввагонів відбулося на підставі п.10.1 договору та внаслідок порушення позивачем п.4.1. договору, в якому передбачено періодичне та своєчасне внесення лізінгових платежів. Також, зі згаданого рішення вбачається, що позивач за власним розсудом та добровільно здійснив повернення майна відповідачу, про що, сторони підписали акт прийому-передачі від 01.07.2009р. Дана обставина не заперечувалась позивачем під час розгляду справи № 22/241, не заперечується і в даному судовому процесі. Вищевказане рішення залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2010р. та постановою Вищого господарського суду України від 29.06.2010р.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наявними в матеріалах справи документами, зокрема Рішенням господарського суду Львівської області від 17.12.2009р. у справі № 22/241 підтверджується, що Договір №394/0308 фінансового лізингу від 11.03.2008р. достроково припинено ТзОВ “Компанія “Лізинговий дім” у зв’язку із несплатою лізингових платежів, спірні залізничні напіввагони №562663064, №56263072, №56263080, №562663106, №56263114, згідно акту прийому-передачі від 01.07.2009р., повернуто ТзОВ “Компанія “Лізинговий дім”.

Таким чином, станом на день подання заяки позивач немав відношення до залізничних напіввагонів, а відтак дії відповідача щодо прийняття чи відмови у прийнятті заявки ТзОВ “Компанія “Лізинговий дім” та подачі на підставі неї відповідної заявки до ГІОЦ Укрзалізниці жодним чином не можуть порушувати права та охоронювані законом інтереси ПП “ТрастТер”.

Окрім того, позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що ДТГО “Львівська залізниця” не здійснювало перевірки заявки ТзОВ “Компанія “Лізинговий дім” від 02.06.2010р. на реєстрацію п’яти залізничних напіввагонів № 562663064, № 56263072, №56263080, № 562663106, № 56263114 і доданих документів на наявність доказів, які б підтверджували факт розірвання договору фінансового лізингу № 394/0308 від 11.03.2008р.

Згідно ст.35 ГПК України обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст.12 ГПК України господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів; справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Слід зазначити, що предмет даного спору опосередковано пов'язаний з виконанням господарського договору, зокрема договору фінансового лізингу № 394/0308 від 11.03.2008р. проте, суд вважає, що позивач обрав невірний спосіб захисту своїх прав.

Згідно ст.8 Конституції України кожному гарантовано право на звернення до суду для захисту його конституційних прав і свобод безпосередньо на підставі Конституції України.

У відповідності до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, однак у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

Як вказано у ст.16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 ГК України, кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов’язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Отже, чинним законодавством України не передбачений обраний позивачем спосіб захисту прав та охоронюваних законом інтересів, а саме визнати недійсною заявку ДТГО “Львівська залізниця” від 07.06.2010 р. подану на реєстрацію залізничних напіввагонів № 562663064, № 56263072, №56263080, № 562663106, № 56263114 (зі зняттям ознаки оренди) до Головного інформаційно-обчислювального центру Укрзалізниці.

Згідно ч.4 ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві, а не заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві, що кваліфікується як зміна предмету позову. Зміна предмету позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача, а зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обгрунтовує свою вимогу до відповідача.

Отже, слід зазначити, що доповнення позовних вимог не відповідає ч.4 ст.22 ГПК України, згідно якої до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову, а не одночасно. Згідно інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1228 від 02.06.2006 року, у разі подання позивачем клопотання (заяви), направленого на одночасну зміну предмету і підстави позову, господарський суд з урахуванням конкретних обставин повинен відмовити в задоволенні такого клопотання (заяви).

Господарський суд виносить рішення в межах позовних вимог та на основі встановлення всіх обставин справи, що доведені належними доказами.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав суду належних та допустимих доказів порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до ст.43 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як вказано у ст.16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Проте, згадана норма законодавства не передбачає вибраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів. Договором фінансового лізингу № 394/0308 від 11.03.2008р. також не встановлено такого способу захисту.

Господарський суд виносить рішення в межах позовних вимог та на основі встановлення всіх обставин справи, що доведені належними доказами.

За умовами ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав суду належних та допустимих доказів в підтвердження порушення відповідачем будь-яким чином прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Закон покладає на позивача обов’язок доказування законності підстав своїх вимог, причому тільки належними та допустимими доказами, які можуть підтвердити правову природу вимоги.

У відповідності до ст.33 ГПК України, кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Недоведення позивачем своїх вимог належними та допустимими доказами є підставою для відмови в їх задоволенні.

З огляду на все вищенаведене, позов є безпідставним, необґрунтованим і задоволенню не підлягає.

Враховуючи, що позивачем не представлено належних та допустимих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги заперечив повністю, суд прийшов до висновку, що позов Приватного підприємства “ТрастТер” (м.Львів) до Державного територіально-галузевого об”єднання “Львівська залізниця” (м.Львів) про відновлення становища п”яти залізничних напіввагонів №562663064, №56263072, №56263080, №562663106, №56263114, які були зареєстровані на ПП “ТрастТер” станом на 09.06.2010 року не є обґрунтованим та не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст.46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Згідно ст. 47-1 ГПК України, розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.

Згідно п. ”а” ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993 року, ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав квитанцію №ПН1433 від 15.02.2011 року на суму 85,00 грн. про сплату державного мита та квитанцію № ПН1435 від 15.02.2011 року на суму 236,00 грн. про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 610, 612, 625, 627, 628, 629, 651 ЦК України, ст.ст. 20, 173, 174, 179, 193 ГК України, ст.ст. 1, 43, 12, 16, 33, 35, 43, ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          В задоволенні позову - відмовити.

Суддя