Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 202/11164/25
Провадження № 2/202/1529/2026
РІШЕННЯ
Іменем України
16 листопада 2026 року Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого - судді Мачуського О.М.
за участю: секретаря судового засідання Карасьової Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпра цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
ВСТАНОВИВ:
17 листопада 2025 року представник ТОВ «ФК «Гелексі» - адвокат Рудзей Ю.В. за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» звернувся до Індустріального районного суду міста Дніпра з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором позики №157979 від 10.04.2020 року в розмірі 25249,50 гривень, а також понесених судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 укладено Договір позики № 157979, за умовами якого остання отримала в позику грошові кошти та взяла на себе зобов`язання повернути дані кошти й сплатити відсотки за користування ними та комісійну винагороду. Разом з тим, взяті на себе зобов`язання за даним договором ОСОБА_1 не виконувала у зв`язку з чим на нею утворилась заборгованість в загальному розмірі 25249,50 гривень, з яких: 5000,00 гривень заборгованість за позикою; 20249,50 гривень заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.
Наведеним порушуються права та інтереси ТОВ «ФК «Гелексі», у зв`язку з чим товариство вимушене звернутись до суду із даним позовом.
Ухвалою судді Індустріального районного суду міста Дніпра Мачуського О.М. від 19 листопада 2025 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Заперечення від учасників справи проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, до суду не подавались.
20 січня 2026 року до суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач зазначила, що між нею та позивачем було укладено договір мікрокредитування, за яким відповідач отримала 5000,00 гривень. Водночас, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення близько 25000 гривень, а також понесених судових витрат в загальному розмірі 7400,00 гривень. Відповідач вказує, що вона є споживачем фінансових послуг, тобто слабшою стороною договору споживчого кредитування, а сума заявлених до стягнення процентів та штрафних санкцій у п`ять разів перевищує тіло кредиту, що порушує принципи справедливості, добросовісності та розумності. При цьому, нарахування значної суми процентів фактично має каральний характер, що суперечить правовій природі цивільно-правової відповідальності. Також відповідач зазначила, що позивач просить стягнути з неї витрати на правову допомогу в сумі 5000,00 гривень, однак справа є типовою, нескладною та не потребувала значних часових та інтелектуальних витрат.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила: відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю, неспівмірністю заявлених сум, наслідкам порушення, а також порушення принципів розумності, справедливості та добросовісності зобов`язання; у разі наявності підстав для часткового задоволення позову, застосувати ч. 2 ст. 511 ЦК України та зменшити розмір нарахованих процентів, штрафів та пені до розумного та справедливого рівня; відмовити у стягненні або зменшити розмір витрат на правничу допомого в сумі 5000,00 гривень.
22 січня 2026 року до представник ТОВ «ФК «Гелексі» - адвокат Рудзей Ю.В. за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву в якому просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що відповідач не заперечує укладення кредитного договору з позивачем, отримання кредитних коштів та наявність заборгованості за кредитним договором. При цьому, укладеним між сторонами договором передбачена плата за користування позикою у вигляді: процентів - є 0,01% в день від поточного залишку позики за фактичну кількість календарних днів користування позикою (п. 1.1.2.1 , п. 1.1.3. ); комісії - 1,5 % в день від початкового розміру позики (п. 1.1.2.2); підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0% в день від суми позики за кожний день прострочення (п. 5.3.). Отже, сторони передбачили міру відповідальності за несвоєчасне погашення, шляхом нарахування комісії як плати, яка встановлюється за користування позикою після настання строку погашення (за період після закінчення строку кредитування, коли боржник продовжує користуватись позикою). Попередньо ознайомившись з умовами кредитування та підписавши за наведеними умовами договір, відповідач не лише погодила, а й прийняла їх до виконання. Водночас, заборгованість відповідачем у встановлений договором строк не погашено, тому платежі за комісією правомірно включені до заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, а відмова у стягненні цих платежів, не буде відповідати нормам матеріального права.
Правом, передбаченим ст. 180 ЦПК України, щодо подачі заперечень відповідач не скористалась.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 08 квітня 2026 року зупинено провадження у цивільній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною Палатою Касаційного цивільного Верховного Суду цивільної справи №552/672/23.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 21 вересня 2026 року поновлено провадження по цивільній справі.
Представник позивача ТОВ «ФК «Гелексі» Рудзей Ю.В. у судове засідання не з`явився, натомість в матеріалах справи наявна заява представника позивача про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про розгляд справи повідомлялась належним чином, згідно з вимогами ст. 128 ЦПК України, у зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу за її відсутності та ухвалити рішення суду на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням позиції відповідача, викладеній у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 10 квітня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» та ОСОБА_1 укладено Договір позики № 157979 від 10 квітня 2020 року (далі - Договір позики), у вигляді електронного документа, шляхом обміну електронними повідомленнями з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису Позикодавця та електронного підпису одноразовим ідентифікатором Позичальника.
Відповідно до п. 1.1. Договору позики позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України гривні.
Умовами договору визначено, сума позики становить 5000,00 грн. в безготівковій формі, шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок Позичальника (п.1.1.1., п. 1.2.). Плата за користування позикою у вигляді: проценти - 0,01% в день від поточного залишку позики, нарахування яких здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою (п. 1.1.2.1, п. 1.1.3.); комісія - 1,5% в день від початкового розміру позики відповідно пп.1.1.1. Договору, нарахування якої здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою (п. 1.1.2.2, п. 1.1.4.). Строк повернення позики (термін платежу) - 09 травня 2020 р. (п. 1.1.5.). Строк дії Договору до повного виконання Позичальником зобов`язань за Договором (п. 2.1.). Повернення позики та сплата процентів і комісійна винагорода за користування позикою здійснюватиметься згідно Графіка розрахунків, який є невід`ємною частиною цього Договору та розміщується в Особистому кабінеті. (п. 4.2.). У випадку прострочення терміну платежу зі сплати Заборгованості, Позичальник зобов`язаний сплатити Позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0% в день від суми позики за кожний день прострочення (п. 5.3.)
Сторонами погоджений Графік платежів до Договору позики № 157979 від 10 квітня 2020 року, за яким позичальник у термін 09.05.2020 року мала повернути позикодавцю отримані у борг грошові кошти (суму позики) 5000,00 грн., а також сплатити проценти за користування позикою 14,50 гривень та комісійну винагороду за користування позикою 2175,00 гривень, що разом складає 7189,50 гривень
Також 10.04.2020 року ОСОБА_1 підписала Паспорт позики, який містить інформацію щодо основних умов кредитування з урахуванням побажань споживача.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ст. 1047 ЦК України).
Згідно з положеннями ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати надання послуг кожному, хто до неї звернеться (банківське обслуговування). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції чинній на момент виникнення правовідносин (далі - Закон № 675-VIII) визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 Закону № 675-VIII).
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. (частина 7 статті 11 Закону № 675-VIII).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII).
Відповідно до ч. 13 ч. 11 Закону № 675-VIII електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із ст. 64 ЦПК України.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання , зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (стаття 12 Закону № 675-VIII).
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12 серпня 2022 року у справі № 234/7297/20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20.
Тобто, судова практика у цій категорії справ є незмінною.
Відповідач пройшла реєстрацію в Інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, через особистий кабінет надала всі необхідні дані для встановлення особи та оформлення договору та шляхом використання одноразового ідентифікатора zq6f4gg8, який через телекомунікаційну систему направлений відповідачу, підписала електронний Договір позики № 157979 від 10 квітня 2020 року.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що Договір позики № 157979 від 10 квітня 2020 року, укладений у спосіб визначений чинним, на момент укладення, законодавством України з повним дотриманням вимог щодо його укладення, порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Між сторонами по справі виникли цивільно-правові відносини на підставі договору позики, які регулюються Цивільним кодексом України.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Між ТОВ «ФК «Елаєнс» та ТОВ «ФК «Гелексі» укладено Договір №04/08-17ПК про надання послуг з переказу грошових коштів.
Відповідно до листа ТОВ «ФК «Елаєнс» вих. № 157979 від 01 вересня 2025 року на підставі вищезазначеного договору за ініційованою ТОВ «ФК Гелексі» платіжної операції, 10.04.2020 року успішно перераховано отримувачу ОСОБА_1 на банківську картку отримувача коштів НОМЕР_1 , емітовану в privatbank, грошові кошти в сумі 5000,00 гривень.
В ході розгляду справи відповідач підтвердила факти укладення Договору позики № 157979 від 10 квітня 2020 року та отримання нею на підставі даного договору грошових коштів в сумі 5000,00 гривень.
Таким чином, не зважаючи на те, що надані позивачем докази надання позики не є первинною бухгалтерською документацією, у розумінні чинного законодавства, однак у сукупності з позицією відповідача та іншими наявними у справі доказами, зокрема, самим Договором позики № 157979 від 10 квітня 2020 року, який є дійсним, в силу статті 204 ЦК України, підтверджують факт надання відповідачу коштів у позику.
Отже, ТОВ «ФК «Гелексі» свої зобов`язання за Договором позики виконало та надало ОСОБА_1 позику в сумі 5000,00 гривень, шляхом зарахування коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 , яку останньою зазначено при укладенні Договору позики.
Відповідач підтвердила виникнення своїх зобов`язань, відповідно до умов укладеного Договору позики, шляхом прийняття виконання зобов`язання позикодавця, а саме отримавши грошові кошти у позику та здійснюючи часткові погашення заборгованості.
Відповідно до складеного ТОВ «ФК «Гелексі» розрахунку за договором позики №157979 від 10 квітня 2020 року, ОСОБА_1 не виконувала своїх зобов`язань, у зв`язку з чим за нею утворилась заборгованість, розмір якої станом на 02.08.2025 року складає 25249,50 гривень, з яких: 5000,00 гривень сума простроченої позики; 74,50 гривень сума прострочених відсотків (п.1.1.2.1); 20175,00 гривень сума простроченої комісії (п.5.3).
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даними договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.
Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Судом враховується, що відповідач належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання, не повернула фактично отримані за договором позики кошти (сума позики) в розмірі 5000 гривень, а тому має заборгованість перед позикодавцем, який вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми позики.
Окрім стягнення заборгованості за основною сумою боргу (сума позики), ТОВ «ФК «Гелексі» пред`явлено вимогу про стягнення інших складових боргу - прострочені відсотки в сумі 74,50 гривень, прострочену комісію в розмірі 20175,00 гривень.
Щодо вимоги про стягнення відсотків за користування позикою.
Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Проценти, порядок виплати яких врегульований ч. 1 ст.1048 ЦК України, є процентами, які нараховуються в межах строку позики, визначеного у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При визначенні розміру процентів що підлягають стягненню на користь позивача, судом враховується, що нарахування процентів за користування позикою, може здійснюватися виключно в межах строку позики, що узгоджується з усталеною правовою позицією Верховного Суду.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 07 вересня 2026 року по справі № 552/672/23, провадження № 61-4595сво25, зазначив, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами, тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.
Умовами Договору позики № 157979 від 10.04.2020 року передбачено, що сума позики 5000,00 гривень, строк повернення позики до 09.05.2020 року.
Доказів того, що сторонами було укладено додаткові угоди, за умовами яких строк повернення позики (термін платежу) було продовжено суду не надано.
Сторонами Договору позики також узгоджено сплату процентів 0,01% в день від поточного залишку позики, за фактичну кількість календарних днів користування позикою.
В Графіку платежів за договором позики № 157979 від 10.04.2020 року, сторонами узгоджено: дату, суму та складові платежу, загальну вартість кредиту. Узгоджено, що витрати позичальника по процентам за користування кредитом за весь час користування позикою 14,50 гривень,
Тобто, за узгодженими сторонами умовами, нарахування відсотків на суму позики 5000,00 гривень має здійснюватись 29 днів за відсотковою ставкою 0,01% (у гривневому еквіваленті 0,50 грн.) в день.
Аналіз вказаних умов договору дозволяє зробити висновок про те, що вони є чіткими та не передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків, а тому відсутні підстави для застосування правила частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Водночас, споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умов чи договору позики в цілому, зміну договору позики, а тому суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.
Зі складеного позикодавцем розрахунку заборгованості вбачається, що пред`явлені до стягнення відсотки за користування позикою нараховані в межах строку кредитування (з 10.04.2020 року до 08.05.2020 року). Їх нарахування було здійснено на суму неповернутої позики, з урахуванням погодженої сторонами процентної ставки (0,01 % в день), а загальний розмір несплачених процентів за користування позикою, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 14,50 гривень. Вказаний розмір відсотків узгоджується з Графіком платежів та паспортом позики.
Нараховані після спливу строку позики з 09.05.2020 року до 05.09.2020 року відсотки, є процентами за неправомірне користування чужими грошовими коштами, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, порядок виплати якого врегульований ч.2 ст.625 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі № 910/1238/17)
Водночас, звертаючись до суду з даним позовом вимог про стягнення відсотків, нарахованих в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивачем не заявлено, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача решти процентів в сумі 60,00 гривень, що нараховані після спливу строку позики.
Щодо вимоги про стягнення комісії за користування позикою.
Згідно із частинами першою - третьої, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Договором позики №157979 від 10 квітня 2020 року передбачено сплату:
- комісії (комісійна винагорода за користування позикою) в розмірі 1,5% в день від початкового розміру позики, нарахування якої здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою (п. 1.1.2.2., п. 1.1.4.);
- підвищеної комісійної винагороди в розмірі 3,0% в день від суми позики, у випадку прострочення терміну платежу зі сплати Заборгованості за кожний день прострочення (п. 5.3.).
За змістом Договору позики й додатків до нього, відповідачу надано кредит типу позика, мета отримання кредиту на споживчі потреби, тобто до правочину з надання ОСОБА_1 коштів у позику, застосовуються положення ЗУ «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування» в редакції, чинній на момент укладення договору позики, загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Перед укладенням договору про споживчий кредит кредитний посередник повинен надати споживачу в письмовій формі інформацію про розмір винагороди (комісійного збору) чи іншої плати за послуги кредитного посередника (п. 6 ч. 4 ст. 6 ЗУ «Про споживче кредитування»)
Відповідно до ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
На виконання вимог, у т.ч. пункту 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes).
Такий правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу /набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
Такі висновки зроблені в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі №359/12165/14-ц.
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених ст. 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер і в них поряд із приватно - правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно - правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно - правових нормах.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі №613/1436/17.
Як встановлено судом, умовами пункту 1.1.2.2 Договору позики передбачена комісія (комісійна винагорода) за користування позикою у розмірі 1,5% в день від поточного залишку позики, а положеннями п. 5.3. Договору позики - підвищену комісійну винагороду у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, яка становить 3,0 % в день від суми позики за кожний день прострочення.
Між тим, положення ЗУ «Про споживче кредитування» не передбачають сплату комісії за користування позикою, оскільки за таке користування позичальник сплачує проценти, які передбачені умовами п. 1.1.2.1 Договору позики.
Одночасне застосування в Договорі позики сплати відсотків та комісії за користування позикою, свідчить про застосування подвійної плати за один й той самий вид фінансової послуги/предмет договору користування коштами, що суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
При цьому, в Договорі позики не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх послуг позикодавця/кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням позики, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена плата. Доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору позики, позивачем також не надано.
Окрім того, суд звертає увагу, що в разі прострочення грошового зобов`язання, законодавством України передбачено право кредитора вимагати від боржника сплати індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів (або інший розмір %, що узгоджений в договорі) річних від простроченої суми, а також неустойку (штраф, пеню)
Передбачені договорами комісії (винагороди) за обслуговування кредиту/позики, не є відсотками за неправомірне користування грошовими коштами, в розумінні ст. 625 ЦК України чи неустойкою, передбаченою положеннями ст. 549 ЦК України.
Жодним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, не передбачено встановлення будь-яких комісій за порушення грошового зобов`язання.
Таким чином, положення п.п. 1.1.2.2., п. 5.3. Договору позики щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за користування позикою як в межах строку позики, так і в разі прострочення грошового зобов`язання (після закінчення строку позики), є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Відтак, нарахування кредитором плати за користування позикою є безпідставними, а тому суд доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача комісії в розмірі 20175,00 грн., як складової заборгованості за Договором позики №157979 від 10 квітня 2020 року.
Проаналізувавши встановлені обставини справи, з урахуванням викладених судом доводів та відсутності доказів повернення відповідачем позики, суд доходить висновку, що загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за Договором позики № 157979 від 10 квітня 2020 року, який підлягає стягненню на користь позикодавця ТОВ «ФК «Гелексі» складає 5014,50 гривень, з яких: 5000,00 гривень - заборгованість за сумою позики; 14,50 гривень заборгованість за відсотками за користування позикою.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2011 року, остаточне 10.05.2011).
З урахуванням викладеного, судом не надається детальна відповідь на інші аргументи сторін, оскільки вони самі по собі, або в сукупності з іншими аргументами та доказами по справі, не пливають на вищезазначений висновок суду.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Статтею 137 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу.
Так, відповідно до вимог вказаної статті витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Між ТОВ «ФК «Гелексі» та адвокатом Рудзеєм Ю.В. укладено Договір про надання правничої допомоги від 09 липня 2025 року.
Обсяг виконаних робіт визначений в Акті № 714 наданих послуг правничої допомоги від 25.12.2025 року, за Договором про надання правничої допомоги від 09 липня 2025 року. Згідно з даним актом, позивачу надано правову допомогу на суму 5000,00 гривень (п. 1), оплата адвокату здійснюється клієнтом протягом трьох робочих днів з дати набрання законної сили рішенням по суті справи (п. 3).
Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (Постанова Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19).
У відзиві на позовну заяву відповідач просила відмовити у стягненні витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 гривень, або зменшити їх розмір, оскільки справа є типовою, нескладною та не потребувала значних часових та інтелектуальних витрат.
Вирішуючи питання розподілу витрат на правову допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час, тощо.
При визначенні суми відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи вимоги діючого законодавства, а також доводи сторін, оцінюючи наявні у справі докази, суть спору, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, обсяг наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію розумності їхнього розміру та реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності). Отже, наявні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу до 2500 гривень.
Також, за звернення до суду з позовною заявою в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», позивачем були понесені витрати з оплати судового збору в сумі 2423,00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 1581 від 10 жовтня 2025 року.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача (ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України).
Таким чином, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, пропорційно до розміру задоволеної частини позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати з оплати судового збору в розмірі 481,20 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 496,50 гривень.
Керуючись ст. ст. 16, 526-530, 610-612, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 19, 81, 82, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі», код ЄДРПОУ 41229318, юридична адреса м. Київ, вул. В`ячеслава Липинського, будинок, 10/1, заборгованість за Договором позики № 157979 від 10 квітня 2020 року, в розмірі 5014,50 гривень, з яких: 5000,00 гривень - заборгованість за сумою позики; 14,50 гривень заборгованість за відсотками за користування позикою.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі», код ЄДРПОУ 41229318, юридична адреса м. Київ, вул. В`ячеслава Липинського, будинок, 10/1 понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 481,20 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 496,50 гривень.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Мачуський
Судове рішення № 141583970, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська було прийнято 16.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 202/11164/25. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: