Єдиний державний реєстр судових рішень
ЄУН 211/2305/26
Номер провадження 2/211/3477/26
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2026 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
за головуванням судді А.Л. Гонтар
за участю секретаря судового засідання Д.Л.Блінової ,
представник відповідача О.В.Павленко
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Він фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У С Т А Н О В И В:
представник позивача товариства з обмеженої відповідальністю "Він фінанс" звернувся 05 березня 2026 року до Довгинцівського районного суда із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 24 липня 2008 року АТ "ОТП банк" та ОСОБА_2 уклали кредитний договір №CL-SME101/314/2008 .
На підставі рішення Дружківського міського суду Донецької області від 28 листопада 2013 року з ОСОБА_2 на користь АТ "ОТП банк" стягнуто 471940, 49 грн.
Рішення відповідач у період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року не виконував.
Відповідно до ухвали про заміну сторони виконавчого провадження від 22 червня 2021 року право грошової вимоги належить ТОВ "ФК "Довіра та гарантія".
25.07.2024 року на загальних зборах учасників ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" на підставі протоколу № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" на ТОВ "Він фінанс".
У зв`язку з цим позивач вважає, що має право на отримання сум, передбачених у ст. 625 ЦК України, які він нарахував за період з березня 2019 року по лютий 2022 року в загальному розмірі145632,45 грн, з них: 42435,85 грн 3 % річних, 103196,60 грн інфляційні втрати.
Позивач просив суд стягнути з відповідача зазначені суми, а також покласти на нього судові витрати.
14 квітня 2026 року прийнято позов та відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.
21 вересня 2026 року представник позивача подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що він не визнає заявлені позовні вимоги в повному обсязі, вважає їх необґрунтованими, безпідставними у зв`язку з чим такими, що не підлягають задоволенню.
Свої заперечення проти позову обґрунтовує таким. Відповіно до рішення Дружківського міського суду Донецької області від 28.11.2013 року суд стягнув з відповідача 471
940,49грн. З часу стягнення зазначеної заборгованості минуло майже 13 років. Як станом на час звернення позивача до суду, так і станом на час подання відзиву, відсутні дані щодо відкритого виконавчого провадження за зазначеним рішенням суду.
Зазначене може свідчити про відсутність заборгованості у відповідача перед позивачем. Доказом відсутності заборгованості станом на 2019 рік є те, що в 2013 році відбулось звернення стягнення на майно відповідача в еквіваленті суми заборгованості. Зазначене підтверджує акт приймання-передачі від 3.04.2014р., підписаний між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та відповідачем ОСОБА_2 , який в свою чергу передав правовстановлюючі документи та сам автомобіль марки МАЗ модель 551605280, вантажний самоскид, кузов НОМЕР_1 . Також, вважає, що сплинули строки позовної давності. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Представник позивача у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи у їх відсутність,просить позовні вимоги задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 заперечував проти задоволення позовних вимог, просив відмовити, посилаючись на обстаини, які виклав у віздові на позовну заяву.
Фактичні обставини, які встановив суд.
24 липня 2008року між ЗАТ "ОТП Банк" , правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 був укладений кредитний договрі № CL-SME 101/314/2008 відповідно до якого банком було надано відповідачу кредит в сумі 405400грн з датою остаточного повернення кредиту - 24 липня 2015року.
27 січня 2012року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" був укладений договір купівлі -продажу кредитного портфелю, відповідно до якого до позивача переходять усі права банку за кредитним договором.
08.09.2017 року укладено договір № б/н між ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія", відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № CL-SME101/314/2008 від 24.07.2008 року.
На підставі рішення Дружківського міського суду Донецької області від 28 листопада 2013 року позов товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково, стягнуто заборгованість за кредитним договором № CL-SME101/314/2008 від 24 липня 2008р в сумі 471 940 (чотириста сімдесят одна тисяча дев`ятсот сорок)грн 49коп, в тому числі заборгованість станом на 30.07.2013р по кредиту - 246 352,89грн, проценти 107 657,60грн, пеня - 117 930грн., також стягнути судові витрати в розмірі 3 441 (три тисячі чотириста сорок одна)грн .
Внаслідок невиконання відповідачем рішення суду позивач за період з 01.03.2019 року по 24.02.2022 року (включно) здійснив нарахування інфляційних втрат у сумі 103196,60 грн та 3% річних в розмірі 42435,85 грн.
В матеріалах справи відсутні і під час розгляду справи сторонами не надано будь-яких доказів виконання вищезазначеного рішення суду відповідачем.
Суд не може взяти до уваги, як доказ виконання рішення акт приймання-передачі від 3.04.2014р., підписаний між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та відповідачем ОСОБА_2 , який в свою чергу передав правовстановлюючі документи та сам автомобіль марки МАЗ модель 551605280, вантажний самоскид, кузов НОМЕР_1 .
Оскільки в акті передачі не зазначено, що передано автомобіль, а лише документи на автомобіль.
Крім того, на підставі рішення стягнуто 471 940 (чотириста сімдесят одна тисяча дев`ятсот сорок) грн 49коп, вартість зазначеного автомобіля невідома.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є у тому числі договори та інші правочини (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно з ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Правовий аналіз статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі №905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що, враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким він наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі №127/15672/16.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 зазначено, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.
У постанові Верховного Суду від 07 серпня 2023 року у справі №752/9858/21 зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, навіть за умови відмови суду про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Аналізуючи спірні правовідносини в контексті зазначених норм права, судом встановлено, що з відповідачів рішенням суду стягнуто заборгованість за кредитним договором та судові витрати. Рішення суду у повному обсязі не виконано. На підставі договору факторингу позивач набув право вимоги до відповідачів.
При вирішенні питання про доцільність задоволення позовних вимог суд бере до уваги висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 161/11703/22 (61-11958св23).
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.
З огляду на наведене, три проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов`язання, складовою якого є, зокрема нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором.
У вищезазначеній постанові Верховним Судом також зроблено висновок щодо трансформації договірних правовідносини у зобов`язальні, пов`язані зі стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, у зв`язку з чим 3 % річних та інфляційні повинні нараховуватися на загальну суму, стягнуту судом, з урахуванням судового збору.
Суд вважає, що позивач довів наявність у нього права на стягнення відповідно до статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат унаслідок прострочення виконання відповідачами грошового зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц зазначила, що передбачене ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
Зобов`язання, яке виникло між сторонами, є грошовим. Матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачами рішення суду. Інших підстав, що б свідчили про припинення між сторонами грошового зобов`язання, суд не встановив.
Щодо доводів представника відповідача в частині застосування строку позовної давності суд зазначає таке.
Відповідно до статей 256, 257 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та відмінено з 30 червня 2023року постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Тобто у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
У справі, яка розглядається, перебіг трирічного строку на звернення кредитора з позовною заявою до відповідача розпочався з 22 червня 2021 року і закінчився 22 червня 2024 року, тобто сплив строку позовної давності припадає на час дії воєнного стану.
Отже строк позовної давності за вимогами, що виникли після 12 березня 2020 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим на підставі п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), тобто до 30.06.2023.
З позовом позивач звернувся 05 березня 2026 року.
Разом з тим, в подальшому, Законом України від 15.03.2022 (набув чинності 17.03.2022) «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом19 такого змісту:
«19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Так, 24.02.2022 строком на 30 діб в Україні було введено воєнний стан відповідно доУказу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні».
В подальшому, відповідно до Указів Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію» неодноразово були внесені зміни щодо продовження строку дії воєнного стану в Україні та проведення мобілізації.
На цей час строк дії воєнного стану в України продовжено.
Отже, з огляду на приписи статей 256,257 ЦК України, на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, на набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину - 02 квітня 2020 року, пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, а також на встановлені судом обставини, а саме, дату звернення ТОВ "Він фінанс" із зазначеною позовною заявою 05.03.2026 року , трирічний строк позовної давності позивачем не пропущено.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, з відповідача треба стягнути судовий збір 2662,40 грн.
Щодо вимоги про стягнення правової допомоги.
Відповідно до частини 1статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких за частиною 3статі 133 ЦПКналежать витрати на професійну правову допомогу, які за змістомстатті 137 ЦПКнесуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Приписами зазначеними у статті 141 ЦПК України визначено: розмір витрат, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування треба виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, тому обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу повинен надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких відповідач має заперечення.
У частині 3 статті 141 ЦПК України закріплено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд звертає увагу чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
У ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі №755/9215/15-ц.
Як вбачається з матеріалів справи, понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн. підтверджують акт про надання правової допомоги від 17 грудня 2025 року; детальний опис робіт, які виконанні адвокатським бюро "Анастасії Мінковської"; договір № 97 від 03 грудня 2025 року про надання правничої допомоги; додаткова угода від 03 грудня 2025 року до договору про надання правничої допомоги.
Отже, з огляду на зазначені норми права, правову позицію Великої Палати Верховного Суду та встановлені обставин справи, суд дійшов переконання, що вимоги про відшкодування витрат позивача на правничу допомогу підлягають задоволенню, оскільки вони пов`язані з розглядом справи, розмір яких є обґрунтованим за відсутності клопотання відповідача про зменшення їх розміру, а також при цьому були дотримані критерії розумності їх вартості
На підставі ст.ст. 13, 81, 89, ч.1 ст.141, 263, 265, 274-279 ЦПК України, суд
В И Р І ШИ В :
позов Товариства з обмеженої відповідальністю "ВІН фінанс" до ОСОБА_2 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженої відповідальністю "ВІН фінанс" (код ЄДРПОУ 38750239 п/р НОМЕР_3 в АТ "Сенс банк" МФО 300346, адреса 04112 м. Київ вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд 8) за період з березня 2019 року по лютий 2022 року - 3% річних в розмірі 103196 (сто три тисячі сто дев`яносто шість) гривень 60 коп, , інфляційні втрати у розмірі 42435 (сорок дві тисячі чотириста тридцять п`ять) гривень 85 коп, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 коп, витрати на правову допомогу у сумі 7000 (сім тисяч) гривень .
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата повного судового рішення 18 листопада 2026 року.
Суддя А.Л.Гонтар
Судове рішення № 141583512, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу було прийнято 10.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 211/2305/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: