Рішення № 14158312, 16.02.2011, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "16" лютого 2011 р. Справа № 1/8

Господарський суд Житомирської області у складі:

Головуючого судді Машевської О.П.

при секретарі Адамович Ж.В.

за участю представників сторін

від позивача Слободенюк Р.Є. - пред. за дов.від 25.05.10 року, Перепона І.М. - пред. за дов. від 21.01.11 року №26

від відповідача Вірьовкін О.І. - пред. за дов. від 31.01.11 року

Розглянув справу за позовом Спільного виробничо - торгівельного підприємства "Механік" (м. Житомир)

до Відкритого акціонерного товариства "Вібросепаратор" (м.Житомир)

про визнання прав власності на майно вартістю 127273,00 грн.

В судовому засіданні 11.02.11 року оголошувалась перерва до 15.02.11 року та до 17:00 год. 16.02.11 року в порядку статті 77 ГПК України.

Спільне виробничо-торгівельне підприємство "Механік" звернулося до ВАТ "Вібросепаратор" (м. Житомир) з окремими позовами про визнання за підприємством права власності на будівлю побутового корпусу 7-а корисною площею 2029,1 кв.м., вартістю 127273,00 грн., на частину приміщення корпусу №7 площею 184,3 кв.м., вартістю 25992,96 грн., на металевий склад корисною площею 1050 кв.м., вартістю 17288,72 грн., на будівлю експериментальної дільниці корисною площею 1099,5 кв.м., вартістю 49741,39 грн., що розташовані за адресою: м. Житомир, вул. Чехова, 1, які були передані позивачу на виконання умов Інвестиційного договору №193 від 27.07.01 та додатків до нього.

Ухвалами господарського суду відповідно були порушені провадження у справах № 1/8 від 03.01.08 (том 4); № 6/116-нм від 10.06.09 (том1); № 12/112-нм від 01.06.09 (том 2); № 12/111-нм від 01.06.09 (том 3).

Ухвалою від 01.10.09 (а.с.123 т.4) справи № 1/8, 6/116-НМ, 12/111-НМ та 12/112-НМ були об'єднані в одне провадження, справі присвоєно номер 1/8.

20.10.09р. позивачем було подано нову редакцію позовної заяви з урахуванням факту об'єднання справ в одне провадження, у якій, крім визнання права власності на вищевказане нерухоме майно, позивач додатково просив визнати право власності на механізований склад, площею 296 кв. м, який також знаходиться за адресою : м. Житомир, вул.Чехова,1 у м. Житомирі.

Заявою від 23.11.09 позивач змінив підстави позову, зіславшись на обставини, які були дослідженні у справі № 3/1673 (а.с. 148-150 т.4).

Відповідач проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у письмових відзивах. Зокрема, одним з основних доводів відповідача було посилання на те, що Інвестиційний договір № 193 від 27.07.2001 року та додаткові угоди до нього з додатком № 156 від 16.06.2004 року не можна вважати правовстановлюючими документами виникнення у позивача права власності на нерухоме майно. Окрім того, як доводив відповідач, із припиненням провадження у справі про банкрутство 15.01.03 року припинив свою дію також Інвестиційний договір, а всі додатки, укладені до нього, не відповідають вимогам чинного законодавства. При передачі майна в актах мали бути зазначені розмір, балансова вартість, місцезнаходження частини майна (поверх, інше) задля уникнення спорів між власниками. І загалом, за умовами ч.3 статті 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", інвестор може набути прав власності на майно боржника за умови виконання зобо'вязань , передбачених планом санації, однак які позивачем виконано не було ( а с. 151 Т.4, а с. 3 Т.5).

Рішенням господарського суду Житомирської області від 15.01.2010 року залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 16.03.2010 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено з посиланням на те, що такого роду право може захищатися лише в межах справи про банкрутство. ( а с. 37-39 , 98-100 Т.5).

Постановою ВГСУ від 03.06.2010 року рішення господарського суду від 15.01.2010 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 16.03.2010 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду.

Скасовуючи судові акти першої та апеляційної інстанцій у цій справі, Вищий господарський суд звернув увагу на наступне:

1) не є правильною правова позиція судів про можливість вирішення позовних вимог, які виникають із інвестиційного договору, укладеного в ході санації лише у межах справи про банкрутство;

2) припинення провадження у справі про банкрутство припиняє всі процесуальні дії та заходи , які проводились в його рамках, в тому числі, унеможливлює вирішення питання про визнання права власності на майно;

3) суди не дослідили дійсні права і обов'язки сторін, зокрема, які права отримав позивач, сплативши відповідачу кошти за інвестиційним договором ( з наступними додатковими угодами), укладеним в межах санації відповідача.

Під час нового розгляду справи, сторонами спору надавались додаткові докази та пояснення по суті вимог та заперечень.

Окрім того, у період з 11.11.2010 року по 30.12.2010 року провадження у справі було зупинено до завершення апеляційного провадження у справі №2а-656/10 Київським апеляційним адміністративним судом. ( а с. 92-95 Т.6).

03.02.11 року в засіданні суду представниками позивача в порядку статті 22 ГПК України було подано заяву про зменшення позовних вимог за № 37 від 24.01.2011 року, копію якої отримано в засіданні суду представником відповідача.

За змістом цієї заяви, позивач просить визнати за ним право власності на частину корпусу 7-а, інв. № 3754, площею 1208,77 кв. м., вартістю 75819,27 грн., на частину корпусу №7, інв. № 3758, площею 938,89 кв.м., вартістю 13241792,96грн., на металевий склад, інв. №2779, площею 1050 кв.м., вартістю 17288,72 грн., на будівлю експериментальної дільниці, інв. № 3771, площею 1099,5 кв.м., вартістю 49741,39 грн., що розташовані за адресою: м. Житомир, вул. Чехова, 1, які були передані позивачу на виконання умов інвестиційного договору №193 від 27.07.01 та додатків до нього.

У відзиві на заяву про зменшення позовних вимог, відповідач проти їх визнання заперечує загалом з тих самих підстав, що і раніше ( а с. 175-176 Т.6).

16.02.2011 року представниками позивача заявлено клопотання в порядку п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України про вихід суду за межі позовних вимог ( а с. 41 Т.7).

В процесі розгляду справи, судом першої інстанції оглядались матеріали господарських справ: № 3/1673, № 1/228"Б", № 2/168-НМ, № 3/31-Д, № 10/1638 , та 3/74-НМ, розглянутих господарським судом Житомирської області за участю сторін спору у цій справі , копії судових актів з яких долучив до матеріалів цієї справи. Окрім того, у зв'язку з відсутністю в суді першої інстанції матеріалів справи № 1/228"Б" про банкрутство відповідача на дату винесення судового рішення у цій справі, господарським судом долучено окремі судові акти зі справи про банкрутство з АС "Діловодство господарських судів".

В судовому засіданні оглядались матеріали інвентаризаційної справи № 16409 на будівлі по вул. Чехова, 1 в м. Житомирі.

В судових засіданнях надавав пояснення представник КП "Житомирське обласне бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради в порядку статті 30 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, а також враховуючи вказівки касаційної інстанції, які є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи (cт. 111-12 ГПК України), господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

29.09.1998р. арбітражним судом Житомирської області було порушено провадження у справі № 1/228"Б" про визнання банкрутом ВАТ "Вібросепаратор" ( а. с. 19-34 Т. 5) .

Ухвалою арбітражного суду від 12.03.2001 року введено процедуру санації боржника за правилами статті 53 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", призначено керуючим санацією керівника товариства Палькевича С.І. ( а с. 67 Т.7).

14.06.2001 року на засіданні комітету кредиторів (протокол № 5) затверджено інвесторами 7 ( сім) юридичних осіб, що запропонували інвестиції взамін отримання основних фондів ( а. с. 65 Т.7).

На засіданні комітету кредиторів 09.07.2001 року ( протокол № 6) затверджено План санації відповідача ( а с. 69 Т.7 )

У Плані санації ВАТ "Вібросепаратор", розробленому за участю інвесторів, обумовлено порядок використання залучених коштів згідно інвестиційних договорів у двох таблицях при реєстровій кредиторській заборгованості 822, 9 тис. грн. і 381,8 тис. грн. ( № 14 та № 15). Зокрема, згідно таблиці № 14 позивач у справі мав внести інвестиції у розмірі 650,2 тис. грн., які мали бути використані наступним чином: 397,0 тис. грн. на погашення реєстрової кредиторської заборгованості, 108,4 тис. грн. для сплати поточних платежів до бюджету, 144,8 тис. грн. для господарської діяльності товариства.

У таблиці 14 обумовлено, що період оплати реєстрової кредиторської заборгованості складає 13 місяців періоду санації та 22 місяці ( період відстрочення, згідно проекту мирової угоди). Платежі проводяться згідно інвестиційних договорів ( а с. 72 Т.7). У розділі Плану санації "Система взаємовідносин інвесторів між собою та боржником" зазначено, зокрема, таке: розділ плану на даній стадії не готовий, так як визнано інвесторами згідно норм чинного законодавства вісім юридичних осіб, які не визначились у взаємних діях. ( а с. 73 Т.7).

Відповідно до плану санації, між ВАТ "Вібросепаратор" в особі керуючого санацією Палькевича С.І. та СВТП "Механік", як інвестором боржника, було укладено протокол намірів про участь в санації від 14.06.2001р., що являвся невід'ємною частиною плану санації (т.5, а.с.22).

Протоколом намірів було визначено розмір інвестицій СВТП "Механік", що становив 650200,00 грн. згідно таблиці 14, а також істотні умови участі інвестора у частковому задоволенні вимог кредиторів, строк та черговість перерахувань інвестицій для виплати товариством боргу кредиторам та ведення господарської діяльності, умови відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань інші істотні умови, визначені у додатках та доповненнях до протоколу, які є його невід'ємною частиною.

Відповідно до пунктів 4, 5 протоколу намірів, орган уповноважений управляти майном товариства, зобов'язується передати інвестору, а інвестор отримати від органу право власності на майно на суму отриманих інвестицій на умовах цього протоколу. Майно передається поетапно по мірі надходження коштів, згідно додатку 2.

Майно передається в номенклатурі відповідно до "Акта приймання-передачі", який складається на протязі 10 днів з моменту отримання інвестицій по графіку ( додаток 1).

Даний Протокол вступає в дію з моменту його підписання і являється підставою для укладення інвестиційного договору ( а с 74 Т.7.).

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 16.07.2001р. у справі №1/228"Б" затверджено план санації ВАТ "Вібросепаратор" за участю інвесторів боржника, в тому числі, СВТП "Механік" ( позивача у справі) (а.с. 117-118 т. 5 спр. № 1/228 "Б", а.с., 19-21, 30-31 Т.5, а.с. 75-76 Т.7).

Пунктом 4 резолютивної частини зазначеної ухвали суду, зобов'язано керуючого санацією укласти в 10-денний строк інвестиційні договори згідно протоколів намірів прикладених до плану санації ( а. с.)

На виконання протоколу намірів, 27.07.2001р. між ВАТ "Вібросепаратор" (відповідач) та СВТП "Механік" (позивач) укладено Інвестиційний договір №193 (далі - Договір ) зі строком дії з 27.07.2001 року до 27.06.2004 року, який затверджено головою комітету кредиторів ( а с. 9-12 Т.3).

В цьому Договорі, як зазначено у п.1.2, визначаються умови участі інвестора у частковому задоволенні вимог кредиторів, строк та черговість виплат інвестором боржнику відновлення платоспроможності та умови відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань, інші істотні умови. Цей Договір є невід'ємною частиною плану санації.

Згідно п.2.1 цього Договору орган, уповноважений управляти майном товариства ( відповідача у справі), зобов'язується передати інвестору, а інвестор отримати від органу, уповноваженого управляти майном товариства, у власність майно та зобов'язується погашати обумовлену частину боргу боржника та інвестувати господарську діяльність товариства на умовах цього договору (а.с.9-12 Т.3 ).

За умовами п.3.1.2 Інвестиційного договору, орган, уповноважений управляти майном Товариства (відповідача у справі) зобов'язується, серед іншого, передати майно у власність Інвестору згідно акту прийому - передачі. У числі зобов'язань Інвестора, серед іншого, визначено обов'язок своєчасно та за погодженням з органом, уповноваженим управляти майном товариства графіком виплачувати періодичні платежі відповідно до умов Договору ( додаток 2). Відповідальність інвестора за порушення графіку внесення інвестиційних платежів полягала у сплаті пені та штрафу на користь товариства.

Відповідно до п.2.2 та 2.3 Договору, майно передається у номенклатурі згідно додатку №1, який є невід'ємною частиною цього договору, в розмірі внесених інвестицій. Вартість майна, що передається інвестору, становить 650232,00 грн. ( а с. 8 Т.1).

Так, згідно Додатку № 1 Інвестор взамін інвестицій у розмірі 650 232 грн. повинен був отримати наступні об'єкти нерухомості боржника:

- побутовий корпус № 7а (інв. № 3754) по вул. Чехова 1, загальною площею 2029,1 м.кв. вартістю 127 273 грн.;

- корпус № 7 (інв. № 3758) загальною площею 3355,3 м. кв. вартістю 473 218 грн.;

- будівлю експериментальної дільниці ( інв. № 3771) загальною площею 1099,5 м.кв. вартістю 49 741 грн.

У додатку №2 до договору сторони погодили графік внесення інвестицій СВТП "Механік" на загальну суму 650232,00 грн. у період з 12.09.2001 року по 12.07.2004 року в розмірі щомісячного платежу 18577,14 грн. (а.с.13 Т.3).

З цієї суми, кошти в розмірі 11342,86 грн. підлягали використанню боржником для сплати реєстрової кредиторської заборгованості за умовами таблиці № 14 до Плану санації.

Як обумовлено сторонами зміна розміру, строків та черговості сплати Інвестором ( позивачем) періодичних платежів можлива була лише за згодою сторін.

У розділі 5 Інвестиційного договору, сторони обумовили порядок передачі майна у власність за "Актом приймання-передачі". Передача майна здійснюється протягом семи днів з моменту перерахування чергового інвестиційного платежу в об'ємі пропорційному до загальної суми інвестицій. Наведене свідчить, що в Інвестиційному договорів сторони відступили від положень протоколу намірів в частині строків оформлення передачі майна інвестору у власність та конкретизували умови такої передачі. Окрім того, у пункті 5.4 Інвестиційного договору сторони обумовили навіть відповідальність товариства (відповідача у справі) за порушення строків та умов передачі майна інвестору. Лише за умови сплати інвестиційних платежів в повному обсязі інвестор набував право здійснити перереєстрацію земельної ділянки, на якій знаходились приміщення (а.с.9-12 Т.3 ).

01 листопада 2001 року сторони укладають Угоду 1 про внесення змін до Інвестиційного договору № 193 від 27.07.2001 року, зокрема, до пунктів 2.3 та 4.1 та про доповнення Додатків № 1 та № 2. Зазначену угоду затверджено головою комітету кредиторів ( а с. 16 Т.3).

Відповідно до внесених змін сторони домовились, що загальна договірна вартість майна , що передається Інвестору та сума інвестицій, що перераховується Товариству станом на 01.11.2001 року становить 667 520,72 грн.

У зв'язку з цим, перелік майна, визначений у Додатку № 1 до Інвестиційного договору доповнено ще одним об'єктом - металевим складом (інв. № 2799) по вул. Чехова, 1 загальною площею 1050 м.кв. вартістю 17288,72 грн.. Внесено зміни сторонами також в графік внесення інвестицій (Додаток 2 до Договору). Зокрема, обумовлено, що починаючи з 12.11.2001 року об'єм платежу щомісячно мав складати до 12.06.2004 року - 19101, 04 грн., з 12.07.2004 -19133,06 грн. ( а с. 16 Т.3).

Додатково судом встановлено, що питання про включення металевого складу до числа об'єктів, що їх мав право придбати у власність інвестор розглядалась на засіданні комітету кредиторів від 05.12.2001 року, яким вирішено затвердити зазначений об'єкт як доповнення до інвестиційного договору ( а .с. Т.7).

Однак судом не встановлено, на які заходи мали бути спрямовані додаткові кошти інвестора ( для погашення реєстрової кредиторської заборгованості, сплати поточних платежів чи для господарської діяльності відповідача).

31.05.2002 року на засіданні комітету кредиторів ( протокол № 13) за наслідками заслуховування стану виконання Плану санації, який визнано належним ( сплата кредиторської заборгованості сплачується своєчасно, боржник відновлює платоспроможність) , вирішено клопотати перед господарським судом про продовження процедури санації ( а с. 82 Т.7 ). За результатами заслуховування звіту керуючого санацією на засіданні комітету кредиторів 08.07.2002 року, сім інвесторів товариства, в тому числі, позивач, звернулись до господарського суду із спільним клопотанням про продовження процедури санації на 24 місяці ( а с.85).

Ухвалою суду від 14.08.2002 року, серед іншого, продовжено процедуру санації товариства (а.с. 86-88 Т.7).

Господарським судом відповідно до наявних в матеріалах справи платіжних доручень встановлено, що позивачем як інвестором на виконання умов Договору та Угоди 1 від 01.11.01 року до нього у період з 10.09.01 року по 25.09.02 року фактично внесено інвестицій на загальну суму 211 543,40 грн.

Відповідачем як боржником на виконання умов Договору та Угоди 1 від 01.11.01 року до нього у період з 10.09.01 року по 25.09.02 року фактично передано майна на загальну суму 203039,93 грн. за наступними актами приймання-передачі:

- 25.09.2001 року сторонами підписано акт приймання - передачі будівлі експериментальної дільниці (інв. № 3771) площею 410, 635 м.кв. вартістю 18 577,13 грн.;

- 01.11.2001 року сторонами підписано акт приймання - передачі будівлі експериментальної дільниці (інв. № 3771) площею 410, 635 м.кв. вартістю 18 577,13 грн.;

- 01.12.2001 року сторонами підписано акт приймання-передачі будівлі експериментальної дільниці (інв. № 3771) площею 278,23 м.кв. та побутового корпусу № 7а (інв. № 3754) площею 95, 5 м.кв загальною вартістю 18 577, 27 грн.;

- 01.01.2002 року сторонами підписано акт приймання - передачі частини корпусу № 7 (інв. № 3758) площею 136,13 м.кв. вартістю 19199,23 грн. ;

- 01.04.2002 року сторонами підписано акт приймання - передачі частину корпусу № 7 (інв. № 3758) площею 192,68 м.кв. вартістю 27174,82 грн.;

- 02.07.2002 року сторонами підписано акт приймання - передачі частини корпусу № 7 (інв. № 3758) площею 29,85 м.кв. та металевий склад (інв. № 2799) площею 1050 м.кв. загальною вартістю 21498,64 грн.;

- 10.07.2002 року сторонами підписано акт приймання - передачі частини корпусу № 7 (інв. № 3758) площею 205,62 м.кв. вартістю 28999,82 грн.;

- 08.08.2002 року сторонами підписано акт приймання - передачі частини корпусу № 7 (інв. № 3758) площею 204,46 м.кв. вартістю 28836,22 грн. ;

- 14.08.2002 року сторонами підписано акт приймання - передачі частини корпусу № 7 (інв. № 3758) площею 131,88 м.кв. вартістю 18 599,83 грн.;

- 17.08.2002 року сторонами підписано акт приймання - передачі частини корпусу № 7 (інв. № 3758) площею 21,27 м.кв. вартістю 2999,84 грн.

22.10.2002 року на засіданні комітету кредиторів ( протокол № 15), після розгляду заяв інвесторів по сумах та строках сплати, приймається рішення: внести зміни в інвестиційні договори з 5 (п'яти) інвесторами, в тому числі, з позивачем ( а с. 89 Т.7). Цим же рішенням затверджено зміни до плану санації, затверджено графік погашення реєстрової заборгованості на 21 місяць та вирішено інші питання ( а с. 82 Т.1).

Однак зазначені зміни до Плану санації в судовому порядку так і не було затверджено.

23.10.2002 року, з посиланням на зазначене рішення комітету кредиторів, сторони укладають Угоду 2 про внесення змін до Інвестиційного договору № 194 ( замість 193) від 27.07.2001 року, зокрема , до пункту 4.1 і до Додатку № 1 до нього ( про перелік майна, яке отримає Інвестор взамін на інвестиції).

Відповідно до внесених змін у пункт 4.1 Інвестиційного договору, сторони домовились, що загальна сума інвестицій, що перераховується Інвестором боржнику складає 231 115,72 грн. У зв'язку з цим, сторонами виключено з переліку майна, що мало бути передане Інвестору корпус № 7 (інв. № 3758) загальною площею 3355,3 м.кв. вартістю 473218,00 грн. та доповнено перелік двома новими об'єктами - механізованим складом (інв. № 33752) загальною площею 296,00 грн. вартістю 23 700,00 грн. та мостовим краном (інв. № 2861) вартістю 13113,00 грн. (а.с. 17 Т.3).

Однак сторонами зміни до Додатку № 2 ( графік внесення інвестицій) в частині зміни суми та строків сплати коштів - не вносились. Окрім того, не обумовлювалось їх цільове використання, оскільки сума інвестицій значно зменшилася проти визначеної у таблиці № 14 Плану санації.

Разом з тим, приймаючи до уваги внесення позивачем інвестиції на загальну суму 211 543,40 грн. до дати укладення Угоди 2 ( 23.10.02р.), залишок інвестиційного зобов'язання після її укладення, відповідно, склав 19 572,32 грн. ( 231 115,72 грн. -211 543,40 грн.).

Слід також зазначити, що станом на дату укладення Угоди 2 ( 23.10.02р.), відповідач залишався зобов'язаним передати інвестору майно на суму 8503,47 грн., оскільки взамін на внесені інвестиції в сумі 211 543,40 грн. передав майна на суму 203039,93 грн. А приймаючи до уваги умови Угоди 2, додатково також став зобов'язаним після сплати позивачем залишку коштів в сумі 19 572,32 грн. передати в зазначеному обсязі майно.

Господарським судом не встановлені обставини проведення сторонами заміни майнових об'єктів відповідно до внесених Угодою 2 змін до Додатку 1( про перелік майна, яке отримає Інвестор взамін на інвестиції), зокрема, про повернення інвестором частини отриманої за актами приймання - передачі площі корпусу № 7 (інв. № 3758) боржнику у зв'язку з виключенням його з переліку майна та про передачу боржником за актами приймання - передачі механізованого складу та мостового крану - інвестору.

Як свідчать матеріали справи, зобов'язання з передачі інвестору майна на суму 8503,47 грн. виконано відповідачем 02.01.2003 року шляхом підписання акту приймання - передачі частини корпусу № 7а (інв. № 3754) площею 135,57 м.кв. вартістю 8503,49 грн.

Таким чином, станом на 02.01.2003 року позивач взамін на внесені інвестиції в сумі 211 543,40 грн. отримав від відповідача майна аналогічної вартості. З цього моменту, сторони у справі стали взаємозобов'язаними одна перед одною з виконання зобов'язань на суму 19 572,32 грн.

Водночас, як свідчать матеріали справи, ухвалою господарського суду від 23.12.2002 року у справі про банкрутство відповідача, зобов'язано арбітражного керуючого Горбачевського В.С. та керуючого санацією Палькевича С.І. подати в строк до 14.01.03 року заяву про затвердження мирової угоди, а комітет кредиторів - розглянути питання про укладення мирової угоди та подати відповідний протокол ( а с. Т.7

На засіданні комітету кредиторів 13.01.2003 року, серед іншого, були прийняті наступні рішення: затвердити і підписати мирову угоду; затвердити звіт керуючого санацією; затвердити пропозиції Дем'янця М.П. щодо інвестиційних договорів ( зміст пропозиції відносно позивача: внести зміни в інвестиційний договір).

14 січня 2003 року сторони укладають Угоду про внесення змін до Угоди від 23.10.2002 року до Інвестиційного договору № 193 від 27.07.2001 року, якою вносять зміни до Додатку № 1 до Інвестиційного договору, а саме відновлюють у переліку майна, що мало бути передане Інвестору об'єкт - корпус № 7 (інв. № 3758) загальною площею 3355,3 м. кв. на загальну суму 473218,00 грн. Окремим рядком в цій Угоді зазначено, що загальна сума інвестицій, що перераховується Інвестором боржнику складає 704 333,72 грн. (а с. 19 Т.3).

Таким чином, внаслідок укладення між сторонами угод про внесення змін до Інвестиційного договору та Додатку № 1 до нього, станом на 14 січня 2003 року сторони дійшли згоди, що взамін на інвестиції в сумі 704333,72 грн. інвестору мали бути передані наступні об'єкти Товариства:

- побутовий корпус № 7а (інв. № 3754) по вул. Чехова 1, загальною площею 2029,1 м.кв. вартістю 127 273 грн.;

- будівля експериментальної дільниці ( інв. № 3771) загальною площею 1099,5 м.кв. вартістю 49 741 грн. (а.с. 8 Т.І).;

- металевий склад (інв. № 2799) по вул. Чехова, 1 загальною площею 1050 м. кв. вартістю 17288,72 грн.

- механізований склад (інв. № 3752) загальною площею 296,00 грн. вартістю 23 700,00 грн.;

- мостовий кран (інв. № 2861) вартістю 13113,00 грн.

- корпус № 7 (інв. № 3758) загальною площею 3355,3 м.кв. на загальну суму 473218,00 грн.

В іншому, як зазначено в цій Угоді, умови Інвестиційного договору № 193 від 27.07.2001 року і укладених до нього угод залишаються в силі. Однак, сторони, знову-таки, не внесли зміни до Додатку № 2 ( графік внесення інвестицій) в частині зміни суми та строків сплати коштів, виходячи із обставин часткової їх сплати позивачем до дати її укладення в сумі 211 543,40 грн.

Ухвалою господарського суду від 15.01.03 року у справі про банкрутство відповідача № 1/228"Б" затверджено укладену 13.01.2003 року мирову угоду щодо розстрочки боргів , провадження у справі припинено, зобов'язано керуючого санацією Палькевича С.І. забезпечити виконання обов'язків керівника підприємства до обрання загальними зборами акціонерів генерального директора ВАТ "Вібросепаратор" згідно ухвали суду від 25.02.03 року про роз'яснення ухвали від 15.01.03 р. ( а.с. 99-101 Т.7).

Після припинення провадження у справі про банкрутство, взаємовідносини сторін спору по Інвестиційному договору продовжились, оскільки як свідчать матеріали справи, у період з 07.04.03 року по 26.06.2003 року позивачем було додатково сплачено на користь відповідача кошти в сумі 63723,00 грн.

В свою чергу, відповідачем у період з 08.04.03 року по 23.12.03 року передано інвестору майно на загальну суму 63722,86 грн., і зокрема :

- 08.04.2003 року сторонами підписано акт приймання - передачі частини корпусу № 7а (інв. № 3754) площею 69,87 м.кв. вартістю 4382,53 грн.;

- 26.04.2003 року сторонами підписано акт приймання - передачі частини корпусу № 7а (інв. № 3754) площею 180,79 м.кв. вартістю 11339,87 грн.;

- 18.06.2003 року сторонами підписано акт приймання - передачі частини корпусу № 7а (інв. № 3754) площею 589,88 м.кв. вартістю 36 999,63 грн.;

- 22.10.2003 року сторонами підписано акт приймання - передачі частини корпусу № 7 (інв. № 3758) площею 17,0 м.кв. вартістю 2397,61 грн.;

- 23. 12.2003 року сторонами підписано акт приймання - передачі частини корпусу № 7а (інв. № 3754) площею 137,16 м.кв. вартістю 8603,22 грн..

Таким чином, позивачем як інвестором у період з 10.09.2001 року по 23.12.2003 року сплачено на користь відповідача кошти в сумі 275266,40 грн., а відповідачем як боржником передано стільки ж майна, і зокрема:

- будівлю експериментальної дільниці ( інв. № 3771) загальною площею 1099,5 м.кв. вартістю 49 741 грн.;

- металевий склад (інв. № 2799) загальною площею 1050 м.кв. вартістю 17288,72 грн.$

- частину корпусу № 7 (інв. № 3758, загальною площею 3355,3 м.кв, вартістю 473218,00 грн.) у розмірі 938,89 м. кв. вартістю - 132417,31 грн.;

- частину корпусу № 7а (інв. № 3754, загальною площею 2029,1 м.кв., вартістю 127 273 грн.) у розмірі 1208,77 м. кв. вартістю 75 819,27 грн.

Однак 16 червня 2004 року сторони укладають Додаток № 156 до Договору № 193 від 27.07.2001 року ( припинення договірних зобов'язань), в результаті якого взамін на інвестовані кошти в сумі 275 266,40 грн. позивач як інвестор отримав від відповідача як боржника майна на суму 257108,68 грн., а саме:

- будівлю експериментальної дільниці ( інв. № 3771) загальною площею 1099,5 м.кв. вартістю 49 741 грн.;

- металевий склад (інв. № 2799) загальною площею 1050 м.кв. вартістю 17288,72 грн. ;

- побутовий корпус № 7а ( інв. № 3754 ) загальною площею 2029,1 м.кв. вартістю 127 273 грн.;

- частину корпусу №7 ( інв. № 3758 ) площею 184, 3 м.кв. вартістю 25992,96 грн.;

- механізований склад (інв. № 3752) площею 296 м.кв. вартістю 23 700,00 грн.;

- мостовий кран (інв. № 2861) вартістю 13113,00 грн.

У зв'язку з цим, позивач став кредитором відповідача на суму 18 156,97 грн. неповернутих інвестицій.

Обставини щодо сплати позивачем інвестицій у зазначених обсягах та щодо передачі майна відповідачем також у зазначених обсягах встановлені рішенням господарського суду Житомирської області від 18.04.2008р. у справі №3/1673 за позовом ВАТ "Вібросепаратор" до СВТП "Механік" про примусове виконання обов'язку в натурі, що набрало законної сили та не потребують доведення знову у спорі між тими ж сторонами (а.с.14-18 т.5).

З врахуванням встановлених судом фактів у справі № 3/1637 позивачем і було заявлено позов про визнання права власності на зазначені майнові об'єкти, за винятком мостового крану (інв. № 2861) вартістю 13113,00 грн. ( а с. 125-128 Т.4).

Господарським судом також встановлено, що вулиця Чехова, 1 у м. Житомирі є офіційною юридичною адресою позивача з 14.05.2001 року ( дата державної реєстрації змін до Статуту СВТП "Механік" виконкомом Житомирської міської ради за реєстраційним № 172-ЖЗЮ) ( а с. 59 Т.6) та місцем розташування набутого у відповідача майна за вище наведеними угодами та актами приймання - передачі.

Довідкою № 186/12 від 20.03.2001 року виконкомом Житомирської міської ради підтверджено, що рішенням міськвиконкому № 12 від 11.01.1996 року адресу будинку по вул. Чехова, 13 змінено на вул. Чехова, 1 ( а с. 61 Т.6);

Зазначені юридичні факти встановлені рішенням господарського суду від 15.10.2010 року у справі № 3/74-НМ, що набрало законної сили та не доводяться знову у спорі між тими самими сторонами ( а с. 141-145 Т.6).

В свою чергу, позивач, як того вимагає План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Мінфіну України N 291 від 30.11.99 року та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 р. за N 892/4185, ввів набуті у відповідача основні засоби в дію та розпочав їх бухгалтерський облік відповідно до встановлених стандартів ( а с. 4 - 27 Т.2 справи № 3/74 -НМ).

Окрім того, позивач також вжив заходи щодо проведення технічної інвентаризації придбаних у відповідача об'єктів нерухомості (а.с.1-55 Т.7) та оформлення права власності на ці об'єкти за собою шляхом отримання рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради № 454 від 23.07.2004р. "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна" та Свідоцтва про право власності серії САА № 680690 на будівлі побутового корпусу, експериментальної дільниці та складського приміщення (інвентаризаційна справа №16409), що знаходяться за адресою: м. Житомир, вул. Чехова, 1. ( а с. 85 - 86 Т.2 справи № 3/74-НМ, а с. Т. 7 ).

Однак, як засвідчують обставини справи господарського суду Житомирської області № 2/168 - НМ, що оглядалась судом при вирішенні даного спору між сторонами, постановою Вищого господарського суду від 14.07.2009 року у цій справі рішення виконкому № 454 від 23.07.2004р. в частині посвідчення права власності СВТП "Механік" визнано недійсним ( а.с. 162-167 Т.7).

В свою чергу, у період з 03.01.2008 року по 09.06.09 року позивачем було подано окремі позовні заяви про визнання права власності на вище наведені об'єкти нерухомості, за якими були порушенні окремі позовні провадження, об'єднані в подальшому в одну справу № 1/8.

До набрання рішенням господарського суду від 15.01.10 року у цій справі законної сили, виконавчим комітетом Житомирської міської ради 11.02.2010 року приймається рішення № 96 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна" відповідно до якого за ВАТ "Вібросепаратор" оформляється право власності на приміщення будівлі побутового корпусу № 7-а, приміщення корпусу № 7, будівлю металевого складу, приміщення будівлі експериментальної дільниці загальною площею 7957,30 кв. м ( інвентарна справа № 16409) з видачею Свідоцтва про право власності на ці об'єкти серії САС № 129217 ( а. с. 50-51 Т.6).

Однак постановою Богунського районного суду міста Житомира від 26.08.2010 року у справі № 2-А-656/2010р. зазначене рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради № 96 від 11.02.2010 року скасовано, а також скасовано державну реєстрацію права власності за ВАТ "Вібросепаратор" на ці об'єкти, вчинену від 01.04.2010 року під № 16835; визнано недійсним Свідоцтво серії САС № 129217 від 12.02.2010 року про право власності ВАТ "Вібросепаратор" на ці об'єкти ( а с. 28-29 Т.7);

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12. 2010 року постанову Богунського районного суду міста Житомира від 26.08.2010 року у справі № 2-А-656/2010р. залишено без змін ( а с. 27 Т.7).

Таким чином, станом на дату винесення рішення у цій справі 16.02.2011 року право власності відповідача на спірні об'єкти в судовому порядку спростовано.

Господарським судом також додатково встановлено обставини набуття права власності на спірне майно відповідачем в процесі його приватизації, і зокрема.

30.08.1993 року між Регіональним відділенням ФДМУ по Житомирській області та організацією орендарів Орендного підприємства Житомирський завод "Вібросепаратор" було укладено Договір купівлі-продажу державного майна від 30.08.1993 року загальною вартістю 270070000 ( двісті сімдесят мільйонів сімдесят тисяч) крб., яке знаходилось за адресою: м. Житомир, вул. Баранова, 93 та передане за актом прийому-передачі майна державного підприємства від 12.11.1993 року ( а. с. 57, Т.1).

28.06.1994 року між зазначеними суб'єктами було укладено Додаткову угоду до Договору купівлі-продажу від 27.08.1993 року. Предметом регулювання Додаткової угоди стали відносини сторін в частині визначення дійсної вартості відчуженого державного майна та порядку розрахунків за нього ( а. с. 60-61 Т.1).

Відповідно до укладеного договору купівлі - продажу та акту прийому - передачі РВ ФДМУ по Житомирській області було оформлено відповідачу Свідоцтво про власність від 30.06.1994 року з посиланням на акт прийому - передачі від 30.06.1994 року ( а с. 57 Т.7). Однак зазначений акт в матеріалах справи відсутній.

Судом встановлено, що як у Договорі купівлі - продажу державного майна , так і в Додатковій угоді до нього про відчуження державного майна, розташованого по вул. Чехова, 13 ( нині, Чехова,1) у м. Житомирі покупцю ВАТ "ВІбросепаратор" - не йдеться.

Натомість, право колективної власності ВАТ "Вібросепаратор" на майновий комплекс, розташований по вул. Чехова 13 ( нині Чехова,1) у м. Житомирі було зареєстровано Житомирським обласним державним комунальним підприємством по технічній інвентаризації 21.03.2002 року , про що видано реєстраційне посвідчення, внесено запис в реєстрову книгу № 155, ст. 232 за реєстровим № 403, інв. справа № 16409 ( а с. ).

При цьому, в якості правовстановлюючих документів значаться : протокол № 1 Установчих загальних зборів акціонерів ВАТ "Вібросепаратор" від 04.01.1998 року та перелік ФДМУ від 18.03.2002 року за № 03/959, а не Свідоцтво про власність від 30.06.1994 року, видане РВ ФДМУ по Житомирській області.

Слід зазначити, що відомості про об'єкти майнового комплексу, що були розташовані по вул. Чехова,13 ( нині Чехова,1) у місті Житомирі під час приватизації відповідача можна отримати лише з Переліку нерухомого майна, наданого РВ ФДМУ по Житомирській області 18.03.02 року за № 03/959 на запит керуючого санацією ВАТ "Вібросепаратор" Палькевича С.І. № 7/570 від 07.02.02 р. ( а с. 64- 65 Т.1). Надаючи оцінку зазначеному Переліку, господарський суд враховує, що наведені у ньому об'єкти ідентифіковані за назвою, адресою місцезнаходження, інвентарним номером та вартістю, однак не за розміром, літерою інвентаризаційної справи та іншими характеристиками.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, на підставі ст.ст. 4-7, 33, 43 ГПК України господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як зазначено у статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого або кореспондує із способами захисту, визначеними у ст. 16 ЦК України та ст.20 ГК України, або визначеними договором, або іншим законом.

Так, одним із способів захисту цивільного права та інтересу може бути вимога про визнання права власності (гл.29 Цивільного кодексу України " Захист права власності" ).

Відповідно до ст.392 ЦК України, на яку посилається позивач як на правову підставу своїх вимог, позовом про визнання права власності є позадоговірний позов власника майна про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також в разі втрати ним документа, що засвідчує його право власності. Метою використання вказаного позову є усунення невизначеності відносин власності щодо індивідуально визначеного майна, власником якого є позивач або отримання документа, що засвідчує його право власності та був раніше втрачений ним.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені не до відповідача, а до суду, який повинен на підставі обставин, що підтверджують право власності позивача на майно, та безспірних доказів підтвердити наявність у позивача права власності на відповідне майно.

Отже, передумовою звернення особи до суду має існувати її суб'єктивне право ( право на власні дії чи право на дії інших осіб тощо).

Оскільки суб'єктивному праву завжди відповідає юридичний обов'язок, то іншою передумовою звернення особи до суду має мати місце факт його порушення (невизнання або оспорювання) зобов'язаними особами.

Визначення змісту суб'єктивного права покладається на особу, яка звертається до суду з вимогою зобов'язати суб'єктів обов'язку поновити чи визнати це право, утриматися від дій, що можуть його порушити у майбутньому інше.

З врахуванням викладеного, обов'язком позивача у спорі про визнання права власності є доведення обставин набуття прав власника на спірне майно та, відповідно, обставин припинення цього права у попереднього власника.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні N 163 "Черемшина" (м. Київ) щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації) № 14-рп/2000 від 13.12.2000 року зазначено, що правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном визначаються законами.

Приймаючи до уваги, що спір про право власності на спірне майно виник між сторонами у зв'язку із укладенням та виконанням інвестиційного договору у процедурі санації відповідача, господарським судом для його вирішення застосовується законодавство, чинне на час виникнення правовідносин між сторонами.

У частині 3 статті 18 року Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, що діяла на дату укладення інвестиційного договору) (далі – Закон № 2343) зазначено, що інвестор (інвестори) за умови виконання зобов'язань, передбачених планом санації, може набувати прав власності на майно боржника відповідно до законодавства та плану санації.

Отже, право власності на майно боржника, яке стало предметом інвестиційної діяльності інвестора може виникнути лише за умови виконання ним зобов'язань в порядку і на умовах, визначених у плані санації боржника та відповідно до вимог чинного законодавства.

Насамперед, господарський суд встановив, що затверджений господарським судом План санації відповідача містив у собі комбінацію двох судових процедур санації та мирової угоди. На санаційний період було відведено 13 місяців , а на мирову угоду - 22 місяці. Наведене дозволяло винести питання врегулювання погашення боргу кредиторам за межі процедури санації, оскільки остання обмежена певними строками, в тому числі, за рахунок коштів інвесторів. Зазначеним і пояснюється строк дії Інвестиційного договору, укладеного між сторонами ( з 27.07.01р. по 27.07.04р.).

Такий підхід щодо фінансового оздоровлення боржника відповідав вимогам статті 18 Закону № 2343 та визнається правильним і сьогодні. Зокрема, у Постанові Пленуму Верховного Суду від 18.12.2009 № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство" ( п.76) наголошується на тому, що нормативно визначений строк, на який запроваджується процедура санації, не слід ототожнювати зі строком фактичних розрахунків з кредиторами, включеними до реєстру. Планом санації може бути передбачено терміни здійснення розрахунків з кредиторами, включеними до реєстру, що перевищують визначений у частині першій статті 17 Закону строк, на який вводиться процедура санації.

Загалом, за своєю правовою природою План санації є програмою дій керуючого санацією, так як в ньому містяться заходи з відновлення платоспроможності боржника, порядок та строки розрахунків з кредиторами, зобов'язання інвестора та боржника. І якщо після затвердження судом плану санації необхідно укладати інвестиційні договори, у разі наявності інвесторів та мирову угоду щодо відстрочки ( розстрочки чи прощення (списання ) боргу, то сам план санації не можна вважати угодою.

Господарським судом встановлено, що позивач запропонував інвестиції взамін отримання основних фондів відповідача, і саме на таких умовах його затверджено до участі у санації комітетом кредиторів (протокол № 5 від 14.06.01р.) ( а. с. 65 Т.7).

При розробленні плану санації боржника не розглядались інші умови участі інвесторів в санації відповідача, зокрема, шляхом укладення договору про переведення боргу, як пропонується у Законі № 2343.

У самому Плані санації прямо не передбачено, в якому порядку та на яких умовах позивач як інвестор мав право отримати основні фонди боржника взамін внесених інвестицій, оскільки зазначений розділ плану "Система взаємовідносин інвесторів між собою та боржником" розроблений не був, а тому всі взаємовідносини між позивачем як інвестором та відповідачем як боржником, в тому числі, щодо порядку та умов передачі майна у власність інвестору згідно визначеного переліку більш детально були врегульовані спочатку у протоколі намірів про участь в санації від 14.06.01 р. як невід’ємній частині плану, а потім - в Інвестиційному договорі від 27.07.01 року як невід’ємній частині плану.

У Плані санації відсутні також умови відповідальності інвестора за невиконання взятих на себе інвестиційних зобов’язань, зокрема, в контексті набуття права власності на майно відповідача. Зазначені умови визначено, знову-таки, у протоколі намірів про участь в санації від 14.06.01р. та інвестиційному договорі від 27.07.01 року у вигляді сплати 10% штрафу та пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, виходячи із суми ненадходження інвестицій згідно узгодженого графіку.

Що стосується Інвестиційного договору від 27.07.01р., то він відображає всі істотні умови Плану санації та протоколу намірів про участь в санації від 14.06.01 р. в частині участі позивача як у частковому задоволенні вимог конкурсних кредиторів , так і відновленні платоспроможності боржника на загальну суму інвестицій 650232,00 грн. ( на 32 грн. більше ) впродовж 35 місяців ( 13 місяців періоду санації та 22 місяці періоду мирової угоди).

Окрім того, саме Інвестиційний договір деталізує умови виконання позивачем інвестиційних зобов’язань за строками та розміром внесених інвестицій, про йдеться у таблиці 14 до Плану санації. Відповідають умови Інвестиційного договору також протоколу намірів про участь в санації від 14.06.01 р. в частині переліку майна, що мало бути передане позивачу на загальну суму інвестицій, а також визначеним у ньому умовам та порядку його передачі (поетапно, пропорційно внесеним інвестиціям за актом приймання-передачі). Єдиний відступ від протоколу намірів полягає у зміні строку оформлення акту приймання-передачі: замість 10 днів в інвестиційному договорі його скорочено до 7 днів. Однак в будь-якому разі, майно передавалось позивачу після внесення ним чергового інвестиційного платежу.

Господарським судом встановлено, що всі додаткові угоди до Інвестиційного договору , укладені у період з 01.11.01р. по 14.01.03р., були затверджені комітетом кредиторів, в тому числі, в частині визначення майна, що мало бути передане інвестору взамін на інвестиції.

Однак 15.01.2003 року провадження у справі було припинено у зв'язку із затвердженням мирової угоди між відповідачем як боржником та його кредиторами. Зазначений факт розцінено відповідачем як підставу припинення дії Інвестиційного договору між сторонами, тоді як у ньому прямо передбачено, що Договір втрачає силу після виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому. За умовами п.9.2 Договору строк його дії закінчувався 27.07.2004 року.

Дійсно, у зв'язку із затвердженням у справі мирової угоди припинилася судова процедура санації боржника. Однак наведене не дає підстав, вважати, що між сторонами припинилися зобов'язальні відносини, що виникли з Інвестиційного договору від 27.07.01 року, насамперед з наступних підстав.

Згідно статті 37 Закону № 2343 мирова угода може містити умови про виконання зобов'язань боржника третіми особами. Однак її сторонами визнаються лише боржник та кредитори, тому інвестор не може приймати у ній участь в якості сторони. Більше того, за умовами мирової угоди третя особа не вправі набувати право власності на майно боржника, взамін виконання за нього грошового зобов'язання перед кредиторами. Таке право надається у Законі № 2343 лише інвестору. Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема в своїх постановах від 30.05.2006 року у справі № 15/20Б, від 19.09.2006 р. у справі № 20-9/075-4/026-10/050-5/027, від 10.10.2006 року у справі № 43/464. Саме з врахуванням зазначених умов Закону № 2343 і був укладений Інвестиційний договір від 27.07.01 року строком у 35 місяців, що охоплював також період мирової угоди для здійснення розрахунків з конкурсними кредиторами за рахунок коштів інвестора, а також визначав право останнього отримати взамін майно боржника у власність.

Оскільки умова мирової угоди про виконання зобов'язань боржника третіми особами є факультативною ( не обов'язковою), тому її відсутність у мировій угоді не спростовує участі такої особи на інших підставах, зокрема, відповідно до укладеного Інвестиційного договору.

Окрім того, за відсутності прямої вказівки у Законі № 2343 про таку підставу припинення дії Інвестиційного договору як припинення провадження у справі про банкрутство, господарський суд не погоджується із запереченнями відповідача в цій частині. Більше того, порядок укладення інвестиційного договору, його умови, строк дії та припинення не є предметом регулювання Закону № 2343. Тому, в якості підстав припинення зобов'язань між сторонами, що виникли з Інвестиційного договору слід приймати ті, що були визначені у главі 19 ЦК УРСР 1963 року "Припинення зобов'язань", як то, виконання зобов'язання належним чином, за угодою сторін тощо, як такі, що виникли на підставі норм матеріального закону. Саме з такого розуміння припинення зобов'язань сторони виходили при укладенні Додатку № 156 від 16.06.2004 року до договору № 193 від 27.07.2001 року ( припинення договірних зобов'язань) . Щоправда, на дату його укладення набрав чинності Цивільний кодекс України.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач, серед іншого, доводив, що оскільки всі дії, які вчинено сторонами щодо внесення змін до Інвестиційного договору були спрямовані на виконання плану санації, тому мали бути внесені зміни до плану санації та, в подальшому, затверджені судом.

Господарський суд, з врахуванням встановлених обставин цієї справи, не погоджується із зазначеними доводами відповідача з наступних підстав.

Частиною 11 ст.21 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” встановлена можливість внесення змін до плану санації за клопотанням комітету кредиторів.

Водночас, Закон № 2343 не містить положень щодо порядку внесення таких змін чи доповнень плану. Згідно з правовою позицією Вищого господарського суду України, висловленою в постанові від 30.05.2007р. у справі №33/221”Б”, внесення змін і доповнень до плану санації має відбуватися у тому ж порядку, що і затвердження плану санації, у разі, якщо вони суттєво змінюють його істотні умови.

Господарським судом вже надавалась оцінка Плану санації, у зв'язку чим встановлено, що розділ плану "Система взаємовідносин інвесторів між собою та боржником" розроблений не був, а всі основні, істотні умови участі інвесторів у санації відповідача було викладено спочатку у протоколі намірів про участь в санації від 14.06.01 р. як невід’ємній частині плану, а потім - в Інвестиційному договорі від 27.07.01 року як невід’ємній частині плану.

Необхідність у затверджені змін до Плану санації товариства у зв'язку із зміною сум інвестиційних договорів та термінів внесення грошових коштів за клопотаннями п'яти із інвесторів , в тому числі, позивача у справі, розглядалась на засіданні комітету кредиторів 22.10.2002 року (протокол № 15), яким було вирішено затвердити зміни до плану санації та внести зміни в інвестиційні договори.

Однак комітет кредиторів не звертався до суду з клопотанням про затвердження відповідних змін до Плану санації, а відтак останні в судовому порядку не розглядались та не затверджувались . Додатково суд наголошує, що у змінах до Плану санації було зазначено наступне: згідно клопотань інвесторів, в тому числі, позивача, змінюються суми інвестиційних договорів, згідно додатку 1 і вносяться зміни до термінів внесення грошових коштів ( а с. 97 Т.7).

На засіданні комітету кредиторів боржника 13.01.2003 року, окрім прийняття рішення про затвердження та підписання мирової угоди, також було погоджено подальше виконання як позивачем , так і відповідачем зобов'язань за інвестиційним договором поза межами процедури банкрутства, оскільки прийнято рішення про внесення змін в інвестиційний договір з позивачем.

Тому, внесення змін до Інвестиційного договору за погодженням з комітетом кредиторів є тим самим, що і внесення змін до Плану санації, оскільки договір є його невід'ємною частиною.

Надається господарським судом також оцінка виконанню позивачем інвестиційних зобов'язань в контексті права набуття права власності на майно відповідача.

Як встановлено господарським судом інвестиційне зобов'язання позивача було визначене у розмірі 231 115,72 грн. відповідно до Угоди 2 від 23.10.02 року та виконане ним станом на 02.01.2003 року в обсязі 211 543,40 грн. Взамін на інвестовані кошти, позивач від відповідача майно аналогічної вартості. З цього моменту, сторони у справі стали взаємозобов'язаними одна перед одною з виконання зобов'язань на суму 19 572,32 грн.

Уклавши 14.01.2003 року Угоду про внесення змін до Угоди від 23.10.2002 року до Інвестиційного договору № 193 від 27.07.2001 року, сторони тим самим збільшили розмір інвестиційного зобов'язання позивача до 704 333,72 грн., не змінивши, при цьому розміру та строків внесення щомісячних платежів, та власне, строку дії самого інвестиційного договору (а с. 19 Т.3).

Судом встановлено, що позивачем фактично здійснено інвестиційні платежі в сумі 275266,40 грн. взамін на які отримано майно боржника.

Приймаючи зазначене до уваги, господарський суд не погоджується з доводами відповідача про те, що право власності у позивача на спірне майно могло виникнути лише за умови виконання інвестиційного зобов'язання у повному обсязі, слід вважати у разі сплати всієї суми інвестицій у розмірі 704 333,72 грн., оскільки за умовами Інвестиційного договору у відповідача відразу виникло би зобов'язання з передачі майна позивачу на цю саму суму та, відповідно, право останнього вимагати цієї передачі у встановленому договором порядку.

Натомість, позивач просить визнати за ним право власності на спірне майно в обсязі, що було ним оплачене та отримане за актами приймання-передачі і не більше, тобто, в розмірі пропорційно виконаному інвестиційному зобов'язанні.

Саме на таких умовах і було укладено Інвестиційний договір між сторонами. У розділі 5 Інвестиційного договору, сторони обумовили, що передача органом, уповноваженим управляти майном товариства та прийняття інвестором майна у право власності засвідчується "Актом приймання-передачі", а передача майна здійснюється протягом семи днів з моменту перерахування чергового інвестиційного платежу в об'ємі пропорційному до загальної суми інвестицій ( а с. 10 Т.3).

Неодноразово у своїх відзивах відповідач наголошував, з одного боку, на тому, що Інвестиційний договір не може бути підставою набуття права власності позивачем на його майно, а з іншого, що відносини з позивачем за цим договором швидше за все відповідали відносинам купівлі - продажу майна ( а. с. 175 Т.6).

З приводу зазначених доводів відповідача господарський суд зазначає наступне.

Оскільки ч.3 ст. 18 Закону № 2343 допускає можливість набуття інвестором прав власності на майно боржника, то зазначене право виникає відповідно до законодавства та плану санації. Оскільки у Плані санації відповідача було обумовлено, що всі відносини між ним та позивачем регулюються інвестиційним договором, то саме зазначений договір разом із іншими умовами Плану санації і стають правовою підставою набуття права власності на спірне майно. Укладення іншого договору між сторонами, що визначав би перехід права власності на майно від відповідача до позивача , План санації не містить.

До того ж спеціальне законодавство, яке б визначало поняття інвестиційного договору на дату його укладення 27.07.01р. було відсутнє, хоча ст. 9 Закону України " Про інвестиційну діяльність" ( в редакції, чинній станом на 27.07.01р.) визначала, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності є договір, укладення якого та визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин сторін визначається ними у відповідності до законодавства.

Так, згідно ч.3 статті 7 цього Закону за рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

Отже, можливість передбачення в інвестиційному договору умов, характерних для відносин купівлі - продажу, чинним законодавством допускалось. Судом вже наголошувалось на тому, що позивач взяв участь у санації відповідача на умовах внесення коштів взамін на його основні фонди. Відповідачем не доведено можливість застосування до таких відносин елементів інших договорів, ніж купівля-продаж.

Як встановлено судом сплата інвестиційних платежів та передача майна відбулись у період з 10.09.2001 року по 23.12.03 року, а отже, на час дії Цивільного кодексу УРСР 1963 року.

У статті 128 цього Кодексу " Момент виникнення права власності у набувача майна за договором" зазначалось наступне: право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Оскільки судом встановлені обставини відповідності передачі спірного майна відповідачем позивачу за актами приймання - передачі після перерахування чергового інвестиційного платежу в об'ємі пропорційному до загальної суми інвестицій умовам Інвестиційного договору від 27.01.2001 року як невід'ємної частини Плану санації та додаткових угод нього, невизнаних судом недійсними, господарський суд приходить до висновку про набуття позивачем права власності на них у встановленому законодавством порядку.

Як зазначено у вступній частині рішення, позивач до прийняття рішення по справі подав заяву в порядку статті 22 ГПК України про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить визнати за ним право власності на об'єкти нерухомого майна, що були отримані від відповідача у період з 27.07.01р. по 23.12.03 року на загальну суму внесених інвестицій в розмірі 275 266,40 грн.:

- частину корпусу 7-а, інв. № 3754, площею 1208,77 кв. м., вартістю 75819,27 грн.,

- частину корпусу №7, інв. № 3758, площею 938,89 кв.м., вартістю 13241792,96грн.,

- металевий склад, інв. №2779, площею 1050 кв.м., вартістю 17288,72 грн.,

- будівлю експериментальної дільниці, інв. № 3771, площею 1099,5 кв.м., вартістю 49741,39 грн.

Ухвалою суду від 03.02.11 року зазначену заяву було прийнято судом до провадження.

У судовому засіданні 16.02.11 року позивачем подано також клопотання в порядку ст. 83 ГПК України.

Відповідно до ч.4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога ( зменшення ціни позову, зменшення кількості товару тощо) ( п. 2 Інформаційного листа ВГСУ від 02.06.2006р. № 01-8/1228, п.17 Інформаційного листа від 20.10.2006 року № 01-8/2351).

Так, згідно заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог ним дійсно зменшено розмір позовної вимоги про визнання права власності на частину корпусу 7-а ( інв. № 3754), оскільки замість площі 2029,1 м.к. вартістю 127273,65 грн. просить визнати право власності на частину цього корпусу площею 1208,77 кв. м. вартістю 75819,27 грн. Відсутня у цій заяві також вимога про визнання права власності на механізований склад площею 296 м.кв. вартістю 23700,00 грн.

У зв'язку з цим, господарський суд враховує, що якщо позовна заява містить тільки одну вимогу, то відмова позивача від її частини має розглядатися як зменшення розміру позовної вимоги ( п.6 Інформаційного листа ВГСУ від14.08.07р. № 01-8/675). У зазначеній справі позовна вимога одна - визнати право власності на майно.

У пункті 5 Інформаційного листа ВГСУ від14.08.07р. № 01-8/675 додатково наголошується також на тому, що господарський суд має виходити з ретельного дослідження змісту поданої заяви в порядку статті 22 КПК України та співвідношення такого змісту з раніше заявленими позовними вимогами.

У зв'язку з цим, господарським судом встановлено, що цією заявою позивач збільшує розмір позовної вимоги про визнання права власності на частину корпусу №7 ( інв. № 3758), оскільки замість площі 184, 30 м.кв. вартістю 25992,96 грн. просить визнати право власності на частину цього корпусу площею 938,89 кв.м., вартістю 13241792,96грн.

Відповідно до ч.4 ст. 22 ГПК України, позивач також вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог.

Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві ( п. 3 Інформаційного листа ВГСУ від 02.06.2006р. № 01-8/1228). У зазначеній справі позовна вимога одна - визнати право власності на майно. Збільшення кількісних показників цієї вимоги допускається процесуальним законом.

Окрім того, як зменшення розміру позовних вимог розцінено клопотання позивача, подане в порядку ст. 83 ГПК України в частині змісту його прохальної частині, згідно якої позивач просить визнати право власності на металевий склад (інв. №2779) площею 1027,2 м.кв замість площі 1050 кв.м. вартістю 17288,72 грн. та на будівлю експериментальної дільниці ( інв. № 3771) площею 1099,1 м.кв. замість площі 1099,5 кв.м. вартістю 49741,39 грн., посилаючись на матеріали технічної інвентаризації зазначених об'єктів, якими підтверджується їх дійсний розмір на даний час ( а с. 39-72 Т.7).

Як встановлені судом, дії позивача в частині зменшення та збільшення розміру позовних вимог обумовлені тим, що ним не приймається до уваги Додаток № 156 від 16.06.2004 року до інвестиційного договору № 193 від 27.07.01 року як підстава позову.

Рішенням господарського суду від 18.04.2008 року у справі № 3/1673 встановлено, що у відповідності до зазначеного Додатку, сторони вчинили наступні дії: позивач, отримавши у відповідача частину будівлі корпусу № 7 (інв. № 3758) площею 938,89 м.кв. на суму 132 417,31 грн., повернув відповідачу частину цієї будівлі площею 754, 59 м. кв вартістю 106 424,35 грн., залишивши, при цьому, у своєму розпорядженні 184, 30 м.кв. цього приміщення вартістю 25992,96 грн.

Разом з тим, оскільки позивач у період з 27.07.2001 року по 23.12.2003 року придбав частину побутового корпусу № 7а (інв. № 3754) площею 1208, 77 м.кв, відповідач передав йому решту площі цього корпусу - 820,33 м.кв. , що разом склало його загальну площу 2029,1 м. кв.

Окрім того, за цим Додатком відповідач додатково передав позивачу механізований склад (інв. № 3752) площею 296 м.кв. вартістю 23 700,00 грн. та мостовий кран (інв. № 2861) вартістю 13113,00 грн. А також став зобов'язаним повернути позивачу кошти в сумі 18 156,97 грн.

Слід зазначити, що предметом позову у справі № 3/1673 була позовна вимога ВАТ "Вібросепаратор" про примусове виконання обов'язку в натурі, звернена до позивача у цій справі - СВТП "Механік", а тому факт належності спірного майна тій чи іншій особі на праві власності - не встановлювався.

Однак при наданні оцінки Додатку № 156 від 16.06.2004 року до інвестиційного договору № 193 від 27.07.01 року як підстави позову у спорі про визнання права власності, то господарський суд приймає до уваги, що станом на дату його укладення набрав чинності Цивільний кодекс України, який вже інакше став регулювати питання набуття права власності на нерухоме майно, ніж ЦК УРСР 1963 року.

У статті 334 ЦК України " Момент набуття права власності за договором" зазначається, зокрема, наступне:

1. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

3. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення

4. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Додаток № 156 від 16.06.2004 року до інвестиційного договору № 193 від 27.07.01 року розцінюється судом як угода, що містить елементи договору міни та купівлі - продажу.

У статті 628 ЦК України зазначено, що до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу, зокрема, нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до статті 716 ЦК України до договору міни застосовуються, зокрема, загальні положення про купівлю - продаж.

Оскільки Додаток № 156 від 16.06.2004 року до інвестиційного договору № 193 від 27.07.01 року укладено у простій письмовій формі, він не може бути підставою для набуття права власності як позивача, так і відповідача на визначене у ньому нерухоме майно.

У зв'язку з цим, підставами набуття позивачем права власності на спірне майно господарським судом визнаються: Інвестиційний договір № 193 від 27.07.01р., Угода 1 від 01.01.2001 року, Угода 2 від 23.10.2002 року, Угода про внесення змін до Угоди від 23.10.2002 року до Інвестиційного договору № 193 від 27.07.2001 року, а також акти приймання - передачі майна, оформлені у період з 25.09.2001 року по 23.12.03 року на підставі та відповідно до зазначених угод.

Додатково господарський суд наголошує на тому, що відповідно до п.8.1 розділу 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав, затвердженого наказом Мін'юсту України від 07.02.2002 № 7/5 в редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.07.2010 N 1692/5 органами місцевого самоврядування проводиться оформлення права власності на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно інвесторам, які у результаті інвестиційної діяльності отримали у власність об'єкт нерухомого майна або його частину на підставі документів, установлених законодавством, що підтверджують набуття у власність закріпленого за інвестором об'єкта інвестування.

Оскільки позивач отримав у власність два об'єкти нерухомого майна в цілому (металевий склад ( інв. №2779) площею 1050 кв.м. та будівлю експериментальної дільниці (інв. № 3771) площею 1099,5 кв. м.), а також у частину корпусу 7-а (інв. № 3754) площею 1208,77 кв. м. та частину корпусу № 7 ( інв. № 3758) площею 938,89 кв.м., господарським судом при винесенні рішення у справі приймається також до уваги клопотання позивача, подане ним в порядку ст. 83 ГПК України про вихід суду за межі позовних вимог в частині ідентифікації площі об'єктів нерухомого майна з врахуванням проведеної Комунальним підприємством "Житомирське обласне міжміське бюро по технічній інвентаризації" Житомирської обласної ради технічної інвентаризації цих об'єктів, Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24.05.2001 № 127 та зареєстрованої у Мін'юсту України 10.07.2001 за № 582/5773 та Рішення Конституційного Суду України (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) у справі N 1-2/2004 від 2 березня 2004 року ( а с.39-40 Т.7).

Щодо розподілу судових витрат за наслідками вирішення спору, господарський суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до п.14 Інформаційного листа ВГСУ від 29.09.2009 № 01-08/530 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" державне мито з позовної заяви про визнання права власності визначається з урахуванням вартості спірного майна та з огляду на приписи пунктів 29 і 30 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 N 15.

Відповідно до статті 55 ГПК України зазначення ціни позову щодо вимог майнового характеру є обов‘язковою вимогою до змісту позовної заяви.

У позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю цього майна. При цьому вартість майна – це грошова сума, за яку це майно може бути придбане у даній місцевості. Тягар доказування вартості майна несе позивач. В якості доказу вартості майна суду можуть бути подані договори купівлі-продажу цього майна, відомості про його залишкову балансову вартість, звіт про оцінку майна, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо.

У випадках неправильного зазначення ціни позову, як обумовлено у ч.3 цієї статті, вона визначається суддею.

З врахуванням наявних в матеріалах справи доказів, господарський суд прийшов до висновку, що ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна станом на дату вирішення спору між сторонами з урахуванням існуючих ринкових цін на нерухоме майно в умовах конкуренції, коли сторони угоди вільні у встановленні ціни на товари, роботи та послуги ( ст. 632 ЦК України). Натомість, позивач визначив ціну позову на величині ціни угоди, укладеної у 2001 році.

Господарським судом враховується, що до винесення рішення у справі, позивач зменшив розмір позовних вимог, а отже, переконався в їх необгрунтованості і не впевнений у задоволенні цих вимог судом.

Позивач також збільшив розмір позовних вимог, однак державне мито в порядку статті 46 ГПК України не доплатив.

У п.15 зазначеного Інформаційного листа на запитання які дії слід вчиняти господарському суду у разі встановлення суттєвої недоплати суми державного мита при поданні позову, зазначається наступне: згідно з частиною першою статті 46 ГПК України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України, в тому числі, з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 названого Кодексу.

З врахуванням наявних у матеріалах справи доказів ( а. с. 3 - 9 Т.7) сума державного мита, що мала бути сплачена позивачем визначається судом у максимальному розмірі - 25 500, 00 грн.

Приймаючи до уваги, що при зверненні до суду з окремими позовними заявами позивачем загалом було сплачено державне мито на загальну суму 2202,95 грн., то з врахуванням змісту ч.1 ст. 49 ГПК України, останнє покладається на відповідача у справі. З врахуванням змісту ч.5 ст. 49 ГПК України витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн. , що був встановлений Постановою КМУ від 21 грудня 2005 р. N 1258 в редакції, чинній на момент звернення позивача з позовними заявами до господарського суду також покладаються на відповідача. Оскільки повернення позивачу надміру сплачених надходжень з оплати витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справ у господарському суді здійснюється в порядку, визначеному п.13 цієї Постанови, ст. 47 ГПК України та ст. 8 Декрету КМУ від 21.01.1993 № 7-93 "Про державне мито" , підстави для розгляду господарським судом зазначеного питання у рішенні суду відсутні.

Різницю недоплаченого державного мита у сумі 23297,05 грн. в дохід Державного бюджету України, господарський суд покладає на позивача в порядку ч.2 ст. 49 ГПК України.

На підставі ст.ст. 15,16, 392 Цивільного кодексу України, ст. 128 ЦК УРСР , ст. 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання банкрутом", керуючись ст.ст. 4-7, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати за Спільним виробничо - торгівельним підприємством "Механік" (10003, вул.Чехова,1, м. Житомир, код ЄДРПОУ 13573074) право власності на об'єкти нерухомого майна та їх частини, що розташовані по вул. Чехова, 1 у м. Житомирі, і зокрема:

- на будівлю експериментальної дільниці (літера «В» інвентарної справи № 16409), загальною площею 1`099,1 м.кв., яка складається: 1-й поверх: 1 - приміщення площею 108,6 м.кв.; 2 - туалет площею 7,6 м.кв.; 3 - душова площею 9,8 м.кв.; 4 - приміщення площею 29,1 м.кв.; 5 - приміщення площею 21,6 м.кв.; 6 - приміщення площею 778,6 м.кв.; 7- приміщення площею 19 м.кв.; 8 - приміщення площею 17,3м.кв.; 9 - приміщення площею 16,3 м.кв.; 15 - приміщення площею 6,5 м.кв.; 16 - приміщення площею 8,6 м.кв.; 2-й поверх: 10 - коридор площею 5,5 м.кв.; 11- приміщення площею 9,8 м.кв.; 12 - приміщення площею 8,6 м.кв.; 13 - приміщення площею 19,5 м.кв.; 14 - приміщення 32,7 м.кв.;

- на металевий склад ( літера «Ш» інвентарної справи № 16409), загальною площею 1`027,2 м.кв., який складається: 1 - склад площею 183,8 м.кв.; 2 - склад площею 300,5 м.кв.; 3 - склад площею 121,7 м.кв.; 4 - склад площею 421,2 м.кв.;

- на частину корпусу № 7 ( під літерою «А» та «А-1» інвентарної справи № 16409), площею 938,89 м.кв, яка складається: 1-й поверх: 12 - приміщення площею 32,2м.кв.; 14 - приміщення площею 17,8м.кв.; 13 - приміщення площею 59,7м.кв.; 10 - приміщення площею 52,5м.кв.; 11 - приміщення площею 2,6м.кв.; 9 - приміщення площею 15,4м.кв.; 8 - приміщення площею 22,0м.кв.; 7 - приміщення площею 48,7м.кв.; 6 - приміщення площею 22,6 м.кв.; 5 - приміщення площею 13,3м.кв.; 4 - приміщення площею 10,1 м.кв.; частина приміщення площею 277,29м.кв. (на плані зазначене під № 1-1, загальною площею 2552,7), які межують з приміщеннями під №№ 11; 10; 9; 8;7;6;5; 2-й поверх: 21 - туалет площею 2,5 м.кв.; 20 - приміщення площею 2,4 м.кв.; 19 приміщення площею 15,6 м.кв.; 18 - приміщення площею 52,8 м.кв.; 16 - приміщення площею 10,9 м.кв.;17 - приміщення площею 23,7 м.кв.; сходи – 16 м.кв.; 3-й поверх: 32 - приміщення площею 12,2 м.кв.; 33 - приміщення площею 22,5 м.кв.; 29 - приміщення 17,2 м.кв.; 28 - приміщення площею 10,9 м.кв.; 31 - приміщення площею 13,7 м.кв.; 30 - приміщення площею 12,7 м.кв.; 27 - приміщення площею 16 м.кв.; сходи – 16 м.кв.; 4-й поверх: 13 – приміщення площею 9,2 м.кв.; 12 – приміщення площею 11,6 м.кв.; 14 – приміщення площею 30,1 м.кв.; 15 – приміщення площею 11,5 м.кв.; 16 – приміщення площею 9,7 м.кв.; 17 – приміщення площею 12,7 м.кв.; 18 – приміщення площею 6,7 м.кв.; 19 – приміщення площею 12,1 м.кв.; сходи – 16,0 м.кв.;

- на частину корпусу № 7-а (під літерою «А» інвентарної справи № 16409), площею 1208,77м.кв, яка складається: 1-й поверх: 15 - приміщення площею 14,7 м.кв.; 18 – приміщення площею 5,2 м.кв.; 19 – туалет площею 11,3 м.кв.; 17 – приміщення площею 2,8 м.кв.; 20 – приміщення площею 6,9 м.кв.; 22 – приміщення площею 36,8 м.кв.; 23 – приміщення площею 30,7 м.кв.; 25 – приміщення площею 65,2 м.кв.; 16 – приміщення площею 79,1 м.кв.; 21 – приміщення площею 30,2 м.кв.; 24 – приміщення площею 24,2 м.кв.; 26 – приміщення площею 29,5 м.кв.; 28 – приміщення площею 12,1 м.кв.; 29 – приміщення площею 14,5 м.кв.; 30 – приміщення площею 20,9 м.кв.; 31 – коридор площею 11 м.кв.; 32 – приміщення площею 7,3 м.кв.; 33 – приміщення площею 7,6 м.кв.; 34 – приміщення площею 9,4 м.кв.; 35 – приміщення площею 14,2 м.кв.; 39 – приміщення площею 23,6 м.кв.; 40 – приміщення площею 9,6 м.кв.; 36 – приміщення площею 4,6 м.кв.; 37 – туалет площею 4,4 м.кв; 38 – туалет площею 3,9 м.кв.; 2-й поверх: 9 - приміщення площею 14,3 м.кв; 7 – приміщення площею 4,9 м.кв.; 8 – туалет площею 11,7 м.кв.; 6 – приміщення площею 44 м.кв.; 5 – приміщення площею 47,6 м.кв.; 4 – приміщення площею 54,8 м.кв.; 3 – приміщення площею 42,2 м.кв.; 13 – приміщення площею 17,3 м.кв.; 2 – приміщення площею 34,3 м.кв.; 15 – приміщення площею 10,9 м.кв.; 14– приміщення площею 9,9 м.кв.; 12 -коридор 3,2 м.кв.; 1 - коридор 6,6 м.кв.; 3-й поверх: 21- приміщення площею 30,7 м.кв.; 20 – приміщення площею 16,6 м.кв.; 22 - приміщення площею 29,1 м.кв.; 23 – приміщення площею 29,4 м.кв.; 24 – приміщення площею 28 м.кв.; 25-приміщення площею 15,6 м.кв.; 26 – приміщення площею 15,7 м.кв; 15– приміщення площею 21,1 м.кв.; 14 – приміщення площею 21,8 м.кв.; 13 – приміщення площею 10,2 м.кв.; 12 – приміщення площею 18,7 м.кв.; 11-приміщення площею 20,7 м.кв.; 1- приміщення площею 15,2 м.кв.; 3 – приміщення площею 14,1 м.кв.; 5 – приміщення площею 10,8 м.кв.; 6– приміщення площею 16,4 м.кв.; 4 – приміщення площею 4,6 м.кв.; 7 – приміщення площею 8,6 м.кв.; 8 – приміщення площею 16,8 м.кв.; 9 – приміщення площею 17,1 м.кв.; 2- коридор площею 19,8 м.кв.; 4-й поверх: 8- приміщення площею 5,6 м.кв.; 9- приміщення площею 9,5 м.кв.; 7 – приміщення площею 15,6 м.кв.; 3 - приміщення площею 10 м.кв.; 4 – приміщення частиною площі 5,67 м.кв.

3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Вібросепаратор" ( 10001, вул. Баранова, 93, м. Житомир, код ЄДРПОУ 13568038) на користь Спільного виробничо-торгівельного підприємства " Механік" ( 10003, вул.Чехова,1, м. Житомир, код ЄДРПОУ 13573074) - 2202,95 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Стягнути з Спільного виробничо-торгівельного підприємства " Механік" ( 10003, вул.Чехова,1, м. Житомир, код ЄДРПОУ 13573074) - 23297,05 грн. державного мита в дохід Державного бюджету України (р/р 311 180 957 0000 2, МФО 811 039, банк отримувача ГУДКУ у Житомирській області, ЄДРПОУ 220 623 19, отримувач УДК у м. Житомирі, код класифікації доходу 220 90 200 , символ звітності банку 092).

Рішення господарського суду Житомирської області може бути оскаржене в апеляційному порядку - до Рівненського апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Машевська О.П.

повне рішення підписано 12 березня 2011 року

Віддрукувати:

1 - в справу

2 -3 - сторонам