Рішення № 141582167, 09.11.2026, Господарський суд Харківської області

Дата ухвалення
09.11.2026
Номер справи
922/1991/26
Номер документу
141582167
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1991/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

при секретарі судового засідання Бойко О.Н.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовомКвартирно-експлуатаційного відділу міста Харків (місцезнаходження: 61024, м. Харків, вул. Григорія Сковороди, 61; код ЄДРПОУ: 07923280)доТовариства з обмеженою відповідальністю "Електрозбут-сервіс" (місцезнаходження: 61072, м. Харків, вул. Вартових Неба, 42, кв.206; код ЄДРПОУ: 43175626)провизнання недійсною додаткової угоди та стягнення 1 190 043,49 грн.за участю представників:

позивача: Горячко О.Б.(самопредставництво);

відповідача: Вальчук Н.С. (Ордер на надання правничої допомоги серія АС №1205521 від 28.10.2026, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ВЛ №1441 від 04.08.2023)

ВСТАНОВИВ:

Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харків (позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрозбут-сервіс" (відповідач) про визнання недійсною додаткової угоди №3 від 18.10.2022 та стягнення грошових коштів у розмірі 250 389,17 грн.

Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.06.2026 судом позовну заяву Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/1991/26. Справу № 922/1991/26 постановлено розглядати без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.07.2026 судом здійснено перехід до розгляду справи №922/1991/26 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі. Розпочато підготовче провадження та призначено підготовче засідання на "27" серпня 2026 р. о 10:40 годині.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.08.2026 (яку постановлено судом без оформлення окремого документу та занесено до протоколу судового засідання від 27.08.2026) підготовче засідання у справі № 922/1991/26 відкладено на "07" вересня 2026 р.

07.09.2026 до Господарського суду Харківської області від позивача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№21955 від 07.09.2026), в яких останній пояснив розрахунок, наведений у довідці про розмір відшкодування внаслідок збільшення ціни за одиницю товару понад 10 % за договором № 122 від 03.08.2022. Згідно з розрахунком, тариф за договором становив 5,715 грн/кВт·год, додатковою угодою № 2 від 14.09.2022 його збільшено до 5,98230 грн/кВт·год (у межах 10 %), а додатковою угодою № 3 від 18.10.2022 до 6,36756 грн/кВт·год (понад 10 %). Максимально допустимий тариф, на думку позивача, становить 6,2865 грн/кВт·год (5,715 + 10 %). Сума перевищення за жовтеньгрудень 2022 року складає 250 389,17 грн (65 258,82 грн, 85 317,44 грн і 99 812,91 грн відповідно за кожен місяць). До пояснень додано додаткові угоди № 1 і № 2 та довідку-розрахунок.

В судовому засіданні 21.09.2026 судом прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи додаткові пояснення у справі (вх.№21955 від 07.09.2026).

З метою належної підготовки справи для розгляду по суті, враховуючи необхідність забезпечення принципу змагальності та реалізації прав сторін на повне та об`єктивне встановлення всіх обставин справи судом розгляд справи № 922/1991/26 в підготовчому засіданні відкладено на 05.10.2026 року о 10:40 годині, на підставі пункту 3 частини другої статті 183 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідну ухвалу постановлено судом без оформлення окремого документу та занесено до протоколу підготовчого засідання від 21.09.2026 у справі № 922/1991/26.

06.10.2026 до Господарського суду Харківської області від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог (вх.№24496 від 06.10.2026), в якій на підставі п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач збільшує розмір позовних вимог про стягнення коштів з 250 389,17 грн до 1 190 043,49 грн. Позивач зазначає,що підстави позову і вимога про визнання недійсною додаткової угоди № 3 від 18.10.2022 залишилися незмінними. Крім того, позивач посилається на постанову Верховного Суду від 23.09.2026 у справі № 912/636/25 та на постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 і від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 та зазначає, що додаткова угода № 3 суперечить п. 3.6 договору та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки збільшення ціни за одиницю товару перевищило 10 %. Через це, на його думку, угода не породжує правових наслідків, а підстава для оплати за встановленою в ній ціною відпала, тож кошти підлягають поверненню на підставі ст. 216, 1212 ЦК України. Позивач просить визнати додаткову угоду № 3 недійсною та стягнути з відповідача 1 190 043,49 грн, а також покласти на нього судові витрати.

В судовому засіданні 12.10.2026 судом прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог (вх.№24496 від 06.10.2026), подальший розгляд справи постановлено вести з урахуванням вказаної заяви.

З метою належної підготовки справи для розгляду по суті, враховуючи необхідність забезпечення принципу змагальності та реалізації прав сторін на повне та об`єктивне встановлення всіх обставин справи судом розгляд справи № 922/1991/26 в підготовчому засіданні відкладено на 19.10.2026 року о 11:30 годині, на підставі пункту 3 частини другої статті 183 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідну ухвалу постановлено судом без оформлення окремого документу та занесено до протоколу підготовчого засідання від 12.10.2026 у справі № 922/1991/26.

13.10.2026 до Господарського суду Харківської області від відповідача надійшло клопотання ТОВ "Електрозбут-сервіс" про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву (вх.№25237 від 13.10.2026).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.10.2026 судом клопотання ТОВ "Електрозбут-сервіс" про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву (вх.№25237 від 13.10.2026), а також клопотання про надання доступу адвокату Дмитренку О.В., як представнику ТОВ "Електрозбут-сервіс" до матеріалів електронної справи - повернуто заявнику без розгляду.

19.10.2026 до Господарського суду Харківської області від відповідача надійшло клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву подане разом з відзивом (вх.№25736 від 19.10.2026).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.10.2026 судом судом в клопотанні ТОВ "Електрозбут-сервіс" про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву (вх.№25736 від 19.10.2026) відмовлено. Відзив ТОВ "Електрозбут-сервіс" (вх.№25736 від 19.10.2026) у справі - залишено без розгляду.

Крім того, за результатами підготовчого засідання 19.10.2026 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження і призначено справу № 922/1991/26 до розгляду по суті на 02.11.2026 року об 11:40 годині, на підставі частини другої статті 185, частини першої статті 195 Господарського процесуального кодексу України. Зазначену ухвалу занесено до протоколу підготовчого засідання від 19.10.2026 у справі № 922/1991/26 (без оформлення окремого документу).

В судовому засіданні 02.11.2026 розпочато розгляд справи по суті. В даному засіданні були присутні представники позивача та відповідача, судом заслухано вступне слово позивача та відповідача. В порядку ст. 161 ГПК України суд надав час позивачу надати письмові пояснення з окремих питань, відповідно до позиції відповідача, яка була оголошена у вступному слові представником відповідача, зокрема щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності та відмови в позові на цій підставі. На підставі ст. 216 ГПК України в судовому засіданні 02.11.26 оголошено перерву до 09.11.2026 об 11:00.

04.11.2026 до Господарського суду Харківської області від позивача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№27391 від 04.11.2026) відповідно до положень ст. 161 ГПК України , в яких останній зазначає таке. Щодо позовної давності позивач надав пояснення, що у період дії воєнного стану її перебіг зупинявся відповідно до п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Після виключення цього пункту Законом № 4434-IX перебіг відновився з 04.09.2025, тому позов подано в межах трирічного строку. Щодо підстав позову позивач зазначив, що договір і додаткова угода № 3 укладалися відповідно до Закону «Про публічні закупівлі» та постанови КМУ № 169 від 28.02.2022, яка відсилає до принципів здійснення публічних закупівель. Він послався на висновки Верховного Суду, зокрема постанову від 19.03.2026 у справі № 907/645/24, і Великої Палати Верховного Суду у справах № 922/2321/22 та № 920/19/24 про те, що ціна за одиницю товару в будь-якому разі не може бути збільшена більше ніж на 10 % від ціни, визначеної за результатами закупівлі. Крім того, позивач надав скановані копії договору № 122 і додаткових угод № 110 (без адрес постачання) та охарактеризував їх зміст. Збільшення ціни, за його твердженням, відбулося лише додатковими угодами № 2 і № 3, а решта стосувалася періоду та строків постачання, точок комерційного обліку, джерел фінансування та інших умов.

06.11.2026 до Господарського суду Харківської області від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№27560 від 06.11.2026), в який останній зазначає таке. Відповідач заперечує проти позову та просить відмовити в його задоволенні повністю, як у первісній редакції (250 389,17 грн), так і в редакції заяви про збільшення позовних вимог (1 190 043,49 грн). Він зазначає, що позивач пропустив строк позовної давності: за вимогою про визнання недійсною додаткової угоди № 3 він сплинув 18.10.2025, а за вимогою про стягнення коштів 17.11.2025, 19.12.2025 і 28.12.2025. Перша редакція п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (чинна до 29.01.2024) передбачала продовження строків і на ці строки не вплинула, а до зупинення за другою редакцією цього пункту застосовуються загальні правила ст. 263 ЦК України. За ними перебіг зупинявся лише на останні шість місяців давності й відновився після виключення п. 19 з 04.09.2025, тому залишок строку сплинув не пізніше 04.03.2026, тоді як позов подано 03.06.2026, а заяву про збільшення вимог 30.09.2026. Поважних причин пропуску строку позивач не навів (ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України). По суті спору відповідач стверджує, що КЕВ м. Харків є підрозділом Міністерства оборони України, а закупівля здійснювалася для потреб оборони за постановою КМУ № 169 без процедури закупівлі. Тому умови договору щодо ціни та її зміни регулюються ЦК України, ГК України та самим договором (п. 3.4, 3.5, 6.2, 12.1), а заборони збільшувати ціну більше ніж на 10 % для таких договорів не існувало. Постанова КМУ № 1178 від 12.10.2022 (Особливості) набрала чинності 19.10.2022, тобто після укладення додаткової угоди № 3, і зворотної дії не має, про що, на його думку, свідчать постанова Об`єднаної палати КГС ВС від 03.04.2026 у справі № 924/698/23 та постанова ВС від 19.03.2026 у справі № 922/2123/25. У первісній редакції пп. 2 п. 19 Особливостей 10-відсоткового ліміту також не було. При цьому, відповідач зазначає, що навіть у разі застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі» зміну ціни, за твердженням відповідача, здійснено за згодою сторін і пропорційно коливанню ринкової ціни, на 6,44 % відносно попередньої ціни, причому для електричної енергії 90-денне обмеження не застосовується. Висновок Великої Палати ВС про те, що 10 % рахуються сукупно від первісної ціни, сформульовано лише у 2024 і 2025 роках, тобто після укладення угоди, а відповідач діяв добросовісно, і принцип юридичної визначеності вимагає передбачуваності наслідків. Крім того, відповідач посилається на п. 3.3 і 3.6 договору та Положення про КЕВ м. Харків і наголошує, що саме керівник позивача, як розпорядник бюджетних коштів, відповідав за обґрунтоване витрачання коштів і зменшення вартості договору. Додаткові угоди № 7 і № 9, якими змінювалася вартість договору, позивач, на його думку, не надавав. Платіжні доручення № 717 від 17.11.2022, № 256 і № 1116 від 19.12.2022, № 1318, № 283 і № 284 від 28.12.2022 здійснені на виконання додаткових угод № 4, № 7 і № 9, а не додаткової угоди № 3. Відповідно до п. 6.2 договору лише споживач міг збільшувати обсяги закупівлі залежно від фінансування та в односторонньому порядку розірвати договір, однак цього не зробив. Також відповідач вважає, що він не є належним відповідачем і що позивач обрав неналежний спосіб захисту.

В судовому засіданні 09.11.2026 розгляд справи по суті продовжено, судом прийнято до розгляду пояснення позивача та відповідача та долучено їх до матеріалів справи.

Представник позивача, присутній в судовому засіданні 09.11.2026 позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача присутній в судовому засіданні 09.11.2026 проти задоволення позовних вимог заперечував.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, суд встановив наступне.

03.08.2022 між КЕВ м. Харків (споживач) та ТОВ «Електрозбут-сервіс» (постачальник) керуючись Постановою КМУ № 169 від 28.02.2022 «Деякі питання здійснення оборонних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 122 (далі, договір).

За твердженням позивача, договір укладено відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі», постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 169 «Деякі питання здійснення оборонних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 № 1275. Ціна договору становила 17 653 269,24 грн, а тариф на електричну енергію 5,715 грн за 1 кВт·год з ПДВ. За розрахунком позивача, обсяги постачання за договором у жовтні 2022 року складали 805 068 кВт·год, у листопаді 2022 року 1 052 522 кВт·год, у грудні 2022 року 1 231 346 кВт·год.

23.08.2022 сторони уклали додаткову угоду № 1, якою внесли зміни щодо періоду та строку (терміну) постачання електричної енергії і строку дії договору.

14.09.2022 сторони уклали додаткову угоду № 2, якою збільшили тариф з 5,715 грн до 5,98230 грн за 1 кВт·год. Ціну договору було збільшено на 825 672,59 грн, до 18 478 941,83 грн. Позивач зазначає, що ця зміна ціни відбулася в межах допустимого збільшення, не більше ніж на 10 %, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

18.10.2022 сторони уклали додаткову угоду № 3. Нею до розділу «Ціна електричної енергії» додатка № 2 до договору внесено зміни, відповідно до яких з 01.10.2022 тариф збільшено з 5,98230 грн до 6,3676 грн за 1 кВт·год з ПДВ (в окремих документах позивача 6,36756 грн). Ціну договору було збільшено на 1 190 043,49 грн, до 19 668 985,33 грн. Позивач стверджує, що ціна за одиницю товару була збільшена з 5,715 грн, визначеної за результатами закупівлі, більше ніж на 10 %. Допустимого максимуму 6,2865 грн за 1 кВт·год (5,715 грн + 10 %) тариф за додатковою угодою № 3 перевищив.

Надалі сторони уклали ще вісім додаткових угод. Додаткова угода № 4 від 26.10.2022 стосувалася змін точок комерційного обліку споживача. Додаткова угода № 5 від 18.11.2022 стосувалася періоду та строку постачання, строку дії договору та відомостей про фізичні величини споживання. Додаткові угоди № 6 від 08.12.2022 та № 7 від 15.12.2022 стосувалися джерел фінансування. Додаткова угода № 8 від 22.12.2022 і № 10 від 29.12.2022 стосувалися точок комерційного обліку. Додаткова угода № 9 від 28.12.2022 стосувалася відомостей про фізичні величини споживання та джерел фінансування.

На виконання договору позивач перерахував відповідачу такі кошти: 17.11.2022 платіжним дорученням № 717 за жовтень 2022 року 5 126 318,80 грн; 19.12.2022 платіжними дорученнями № 256 та № 1116 за листопад 2022 року 6 701 996,99 грн; 28.12.2022 платіжними дорученнями № 1318, № 283 та № 284 за грудень 2022 року 7 840 669,54 грн (з урахуванням акта коригування приймання-передачі та акта звірки взаєморозрахунків за грудень 2022 року). Загалом за жовтеньгрудень 2022 року позивач сплатив 19 668 985,33 грн за тарифом, встановленим додатковою угодою №3.

За розрахунком позивача, різниця між сумою, виставленою відповідачем до сплати, та сумою за максимально допустимим тарифом становить: за жовтень 2022 року 65 258,82 грн, за листопад 2022 року 85 317,44 грн, за грудень 2022 року 99 812,91 грн, разом 250 389,17 грн. За цим розрахунком позивач зазначив у довідці про розмір відшкодування внаслідок зміни ціни за одиницю товару у бік зростання понад 10 %, наданій з додатковими поясненнями від 07.09.2026. Станом на 06.04.2026 позивач виявив, що відповідач виставляв рахунки на оплату зі збільшенням вартості відпущеної електричної енергії більше ніж на 10 %.

Надалі, у заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач зазначає, що новий розрахунок позовних вимог становить 1 190 043,49 грн, і обґрунтовує його так. Договір № 122 від 03.08.2022 було укладено за ціною 17 653 269,24 грн. , відповідно до додатку № 2 до договору "Комерційна пропозиція" тариф складає 5,715 грн., в т.ч. ПДВ 0,9525 грн за 1кВт.год. Додатковою угодою № 2 від 14.09.2022 ціну договору було змінено на 825 672,59 грн, до 18 478 941,83 грн шляхом збільшення тарифу з 5,715 грн до 5,98230 грн за 1 кВт·год. Позивач вважає, що цю зміну здійснено в межах допустимого збільшення ціни за одиницю товару, не більше ніж на 10 %, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Додатковою угодою № 3 від 18.10.2022 ціну договору було змінено на 1 190 043,49 грн, до 19 668 985,33 грн. Тариф з 01.10.2022 збільшено з 5,715 грн до 6,3676 грн за 1 кВт·год з ПДВ. Позивач зазначає, що ця зміна ціни відбулася поза межами допустимого збільшення, більше ніж на 10 %, з порушенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». На його думку, фактична ціна (тариф) не могла бути збільшена більше ніж до 6,2865 грн за 1 кВт·год. Згідно з платіжними дорученнями позивач перерахував відповідачу за жовтеньгрудень 2022 року кошти на загальну суму 19 668 985,33 грн з урахуванням тарифу 6,3676 грн за 1 кВт·год, а саме: за жовтень 2022 року 5 126 318,80 грн (платіжне доручення № 717 від 17.11.2022); за листопад 2022 року 6 701 996,99 грн (платіжні доручення № 256 та № 1116 від 19.12.2022); за грудень 2022 року 7 840 669,54 грн (платіжні доручення № 1318, № 283 та № 284 від 28.12.2022 з урахуванням акта коригування приймання-передачі та акта звірки взаєморозрахунків за грудень 2022 року).

Як зазначає позивач, додаткова угода № 3 від 18.10.2022 не відповідає п. 3.6 договору, пп. 2 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Відповідно до цієї норми істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку, за умови що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Щодо наслідків недійсності позивач посилається на ст. 203, 215, 216, 236, 506, 627 і 1212 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а кожна сторона зобов`язана повернути другій стороні одержане на його виконання. За ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. За ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути його, в тому числі і тоді, коли підстава згодом відпала, а за п. 1 ч. 3 цієї статті ці положення застосовуються й до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином. Позивач зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у справах № 922/2321/22 та № 920/19/24 за подібних обставин дійшла висновку: оскільки додаткові угоди недійсні й не породжують правових наслідків, підстава для оплати електричної енергії за встановленою в них ціною відпала, тому кошти мають бути повернуті.

З огляду на це позивач вважає, що відповідач має повернути безпідставно отримані кошти в розмірі 1 190 043,49 грн, тобто суму, на яку ціна договору була збільшена додатковою угодою № 3. Підставою для повернення коштів, на думку позивача є недійсність додаткової угоди № 3: оскільки вона не породжує правових наслідків, підстава для оплати електричної енергії за встановленою в ній ціною відпала, і кошти підлягають поверненню на підставі ст. 216, 1212 ЦК України.

Вказані вище обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом за захистом свої прав та законних інтересів.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Згідно зі ст. 5 ЦК акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Ст. 11 ЦК передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із підстав, встановлених актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст. 13 ЦК особа здійснює цивільні права в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, при цьому не допускаються дії, вчинені з наміром завдати шкоди іншій особі, та зловживання правом в інших формах.

Згідно зі ст. 15 і ч. 1 ст. 16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу, а п. 2 ч. 2 ст. 16 визначає одним зі способів захисту визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а за ст. 629 договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 627 і ч. 1 ст. 6 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Водночас ч. 3 ст. 6 ЦК встановлено, що сторони не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також якщо обов`язковість таких положень випливає з їх змісту або суті відносин між сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Отже, посилання відповідача на свободу договору не може бути підставою для відступу від обов`язкових вимог закону, який обмежує зміну істотних умов договору про закупівлю.

Згідно з ч. 3 ст. 509 ЦК зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а за ст. 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 691 ЦК покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі або визначеною в порядку, встановленому договором. Згідно з ч. 1 ст. 714 ЦК за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу постачальник зобов`язується надавати споживачеві ресурси, передбачені договором, а споживач зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів, і за ч. 2 цієї статті до такого договору застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 632 ЦК зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання, при цьому зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Частиною 2 цієї статті передбачено, що через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об`єктивне та неупереджене визначення переможця; запобігання корупційним діям і зловживанням. Згідно зі ст. 41 Закону договір про закупівлю укладається відповідно до ЦК та ГК України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Відповідно до абзацу першого ч. 5 ст. 41 істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, визначених цією частиною. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 41 (в редакції, що діяла на 18.10.2022) таким випадком є збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору або внесення змін до нього щодо збільшення ціни за одиницю товару. Останнім реченням цього пункту передбачено, що обмеження щодо строків зміни ціни не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Це виключення, як зазначила Велика Палата ВС, означає лише відсутність обмеження «не частіше ніж раз на 90 днів» і не встановлює та не розширює граничного розміру підвищення ціни, верхньою межею якого залишаються 10 %. У тій самій постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 Велика Палата ВС виснувала, що загальне збільшення ціни при послідовних змінах до договору про закупівлю не може перевищувати 10 % від ціни, визначеної в договорі, зокрема й у випадку закупівлі електричної енергії. Раніше аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати ВС від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, відповідно до якого, за наведеним у справі № 907/645/24 змістом, у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків змін ціни протягом дії договору. Системний аналіз ст. 651, 652 ЦК та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону дає підстави для висновку, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною лише за таких умов: вона відбувається за згодою сторін; порядок зміни визначений самим договором; підставою збільшення є коливання ціни такого товару на ринку, обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару збільшується не більше ніж на 10 %; загальна сума договору не збільшується (постанови ВС від 09.06.2022 у справі № 927/636/21, від 07.12.2022 у справі № 927/189/22, від 16.02.2023 у справі № 903/383/22).

Суд зауважує, що Постанова КМУ № 169 від 28.02.2022 «Деякі питання здійснення оборонних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» (діяла до 15.11.2022) містила відповідні положення, про які згадано вище. Водночас, за приписами пп. 3 п. 1 Постанови замовники повинні відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі» дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель, серед яких є ефективність використання коштів, результативність.

Таким чином, норма пп. 3 п. 1 Постанови КМУ № 169 від 28.02.2022 є відсилочною на ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі", яка визначає принципи здійснення публічних закупівель.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

Додатково до означеного, пп. 3 п. 1 Постанови КМУ № 169 від 28.02.2022 містить вимоги щодо дотримання замовниками принципів ефективності використання коштів, результативності.

Більш того, зазначеною постановою КМУ № 169 від 28.02.2022 визначено порядок здійснення закупівель без застосування процедур закупівель та спрощених закупівель, визначених Законами України «Про публічні закупівлі» та «Про оборонні закупівлі», в умовах воєнного стану. До інших положень цих законів вона не застосовується.

У зв`язку з чим є помилковими посилання відповідача на те, що укладання договору від 03.08.2022 № 122 здійснювалось виключно на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 169 «Деякі питання здійснення оборонних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану», яка не обмежувала застосування інших положень ЗУ «Про публічні закупівлі», як от ст. 5, а також ст. 632, 652 ЦК України, а навпаки приписувала необхідність їх врахування та дотримання при вчиненні відповідного правочину.

Однак, при укладанні додаткової угоди №3 від 18.10.2022 до договору № 122 порушені усі норми та принципи Закону України «Про публічні закупівлі», до яких відсилала постанова КМУ № 169.

Наведений висновок слідує з наступного.

Первинний тариф за Договором від 03.08.2022: 5,715 грн за 1 кВт/год.

Гранично допустиме збільшення на 10%: розраховується як 5,715 - 100% та x - 10%, що дає максимально законний тариф у межах 10% 6,28 грн (або 6,2865 грн)за 1 кВт/год..

Тариф за Додатковою угодою № 2 (від 14.09.2022): з 01.09.2022 тариф становив 5,9823 грн. за 1 кВт/год.

Тариф за оскаржуваною Додатковою угодою № 3 (від 18.10.2022): з 01.10.2022 тариф було збільшено до 6,36 грн. за 1 кВт/год. Відсоток перевищення: порівняння початкової ціни (5,715) та ціни за ДУ № 3 (6,36) показує зростання на 11,41% 11,42%, що перевищує допустимий ліміт.

Суд зауважує, що максимально допустимий за межею 10 % тариф становить 6,2865 грн за 1 кВт/год., і умовами Додаткової угоди № 3 його перевищено.

Отже, виходячи з арифметичного порівняння тарифів за договором та додатковими угодами і розрахунку, наданого позивачем ( арк. спр. 136), є зрозумілим, що тариф за одиницю товару, встановлений Додатковою угодою № 3 від 18.10.2022, перевищує тариф за одиницю товару, встановлений умовами Договору № 122 від 03.08.2022 , більш ніж на 10 %, а саме : на 11,41% 11,42%.

Виходячи з вказаного суд відхиляє посилання відповідача на необгрунтованість позовних вимог та те, що матеріали справи не містять обгрунтованого розрахунку.

Крім того, суд критично оцінює посилання відповідача на інші додаткові угоди до договору, на які є посилання у платіжних документах позивача, оскільки з матеріалів справи вбачається, що Додаткові угоди № 410 тарифу не змінювали, а стосувалися точок комерційного обліку, джерел фінансування та відомостей про обсяги споживання.

Спожиту електричну енергію позивач оплатив таким чином:

- жовтень 2022 року: обсяг 805 068 кВт·год; сплачено 5 126 318,80 грн (платіжне доручення № 717 від 17.11.2022); вартість за тарифом ДУ № 2 4 816 158,30 грн; різниця 310 160,50 грн;

- листопад 2022 року: обсяг 1 052 522 кВт·год; сплачено 6 701 996,99 грн (платіжні доручення № 256 і № 1116 від 19.12.2022); вартість за тарифом ДУ № 2 6 296 502,36 грн; різниця 405 494,63 грн;

- грудень 2022 року: обсяг 1 231 346 кВт·год; сплачено 7 840 669,54 грн (платіжні доручення № 1318, № 283 і № 284 від 28.12.2022 з урахуванням акта коригування); вартість за тарифом ДУ № 2 7 366 281,18 грн; різниця 474 388,36 грн;

Разом сплачено 19 668 985,33 грн, а різниця за три місяці становить 1 190 043,49 грн.

Щодо вимоги про позивача про визнання Додаткової угоди № 3 від 18.10.2022 недійсною, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства. Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Між тим, ст. 632 ЦК України передбачає, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Приписами ст. 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Системний аналіз положень статей 651, 652 ЦК України та положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (подібний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №927/636/21, від 07.12.2022 у справі № 927/189/22, від 16.02.2023 у справі № 903/383/22).

Можливість зміни ціни договору зробило результат поставки невизначеним та потягнуло за собою додаткові витрати бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів закупівлі, передбачених ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі».

В цьому аспекті варто акцентувати увагу на тому, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених законодавством у сфері закупівель (подібна за змістом правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18).

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, сформульованою у постановах від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі № 920/19/24. Встановлене законом відсоткове значення (10%) є граничним (пороговим) лімітом зміни ціни.

Під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених статтею 652 ЦК України та пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте сукупне (загальне) збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні первинного договору, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

За таких умов, встановивши наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним на момент його укладення, а саме: зміст додаткової угоди № 3 від 18.10.2022 не відповідає вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме суперечить цьому кодексу, зокрема, ч. 2 ст. 632, ст. 652, ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі», п. 3.3. договору, принципам справедливості, добросовісності та розумності, закріпленим у ст. 3 ЦК України, а також інтересам держави, що є підставою для визнання її недійсною відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно вимог ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, до пов`язані з його недійсністю.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правової категорії, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Тлумачення змісту частини першої статті 216 Цивільного кодексу України свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов`язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю.

В свою чергу, статтею 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється в договорі купівлі-продажу в відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Таким чином, обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами Глави 54 Цивільного кодексу України "Купівля-продаж".

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 зазначив про необхідність відступлення від висновку, який міститься в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 913/166/19 щодо можливості задоволення вимоги прокурора про стягнення безпідставно отриманих коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України внаслідок недійсності додаткових угод як таких, що укладені всупереч вимогам пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону "Про публічні закупівлі". Оскільки між сторонами існують договірні відносини, то правовою підставою для задоволення вимог про стягнення надмірно сплачених коштів (коштів, сплачених за товар, який так і не було поставлено) є частина перша статті 670 Цивільного кодексу України, а стаття 1212 Цивільного кодексу України застосуванню до цих правовідносин не підлягає.

При цьому суд виходить з того, що позиція застосування у даній категорії справ саме частини першої статті 670 ЦК України є сталою та послідовною (постанови Верховного Суду від 16.02.2023 у справі № 903/383/22, від 13.04.2023 у справі №908/653/22, від 22.06.2023 у справі № 916/2536/22).

І хоча такі висновки сформовані щодо застосування норм Закону "Про публічні закупівлі", колегія суддів вважає їх правозастосовними і до спірних правовідносин, оскільки пп. 3 п. 1 Постанови від 28.02.2022 № 169 визначено, що замовники під час здійснення закупівель, передбачених цією постановою, без використання електронної системи закупівель повинні відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі» дотримуватись таких принципів здійснення публічних закупівель, як максимальна економія, ефективність та запобігання корупційним діям і зловживанням.

У даному висновку судом враховано, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55).

Отже в даному впипадку суд керується принципом iura novit curia («суд знає закон»).

Згідно із загальновизнаним принципом цивільного та господарського процесу iura novit curia («суд знає закон»), суд не обмежений тими правовими нормативами й статтями закону, на які посилається позивач у позовній заяві чи заяві про збільшення позовних вимог. Головним завданням суду є правильна матеріально-правова кваліфікація спірних правовідносин на підставі встановлених обставин справи та норм чинного законодавства. Якщо позивач помилково обрав статтю 1212 ЦК України як правову підставу для повернення коштів, суд зобов`язаний застосувати ту норму, яка реально регулює ці відносини.

У справах щодо споживання та оплати товарів (робіт, послуг) за договором купівлі-продажу чи поставки діють спеціальні правила договірного регулювання:

- Наявність договірних відносин між сторонами: Між КЕВ м. Харків та ТОВ «ЕЛЕКТРОЗБУТ-СЕРВІС» існують договірні зобов`язання на підставі Договору № 122 від 03.08.2022. Як неодноразово наголошувала Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (зокрема у фундаментальній постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, а також у подальшій сталій практиці постанови від 16.02.2023 у справі № 903/383/22, від 22.06.2023 у справі № 916/2536/22), положення глави 83 ЦК України про безпідставно набуте майно (стаття 1212) не можуть застосовуватися до вимог про повернення виконаного за договірним зобов`язанням, якщо між сторонами наявний діючий договір або якщо спір випливає з невиконання чи неналежного виконання умов договору.

- Спеціальна норма закону - ст. 670 ЦК України: Оскільки додаткова угода (якою було неправомірно збільшено тариф) визнається судом недійсною, натомість залишається чинним попередній правомірний тариф (або обсяг товару підлягає оплаті за ціною, визначеною законом/договором), надмірно сплачені кошти за недопоставлений чи завищений обсяг охоплюються нормами Глави 54 ЦК України «Купівля-продаж». Зокрема, відповідно до частини 1 статті 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором, або якщо розрахунки проводилися за завищеною ціною внаслідок недійсних змін до договору, покупець має право вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми саме як виконання договірного зобов`язання та наслідок порушення умов купівлі-продажу/постачання.

- Таким чином, застосування судом природи договірних розрахунків та ст. 670 ЦК України (або загальних наслідків виконання зобов`язань у межах договірних відносин) повністю відповідає принципу верховенства права та сталій судовій практиці Верховного Суду. Суд самостійно виправляє матеріально-правову кваліфікацію позову, якщо обрана позивачем ст. 1212 ЦК України суперечить договірному характеру взаємовідносин сторін.

Крім того, суд відхиляє заперечення відповідача про те, що оскільки закупівля здійснювалася для потреб оборони у спрощеному порядку на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 169 «Деякі питання здійснення оборонних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» (без використання електронної системи закупівель), сторони керувалися виключно принципом свободи договору (статті 6, 627 ЦК України), а обмеження Закону України «Про публічні закупівлі» щодо 10-відсоткового ліміту збільшення ціни на ці правовідносини не поширювалися.

За приписами підпункту 3 пункту 1 постанови КМУ № 169 (у редакції, чинній на дату укладення Договору та оспорюваної додаткової угоди), під час здійснення закупівель без застосування процедур закупівель замовники зобов`язані відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі» дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель, серед яких статтею 5 цього Закону визначено максимальну економію, ефективність та пропорційність використання коштів, а також запобігання корупційним діям і зловживанням. Бюджетне фінансування закупівлі становить суспільний інтерес і вимагає від сторін дотримання принципу ефективності та результативності використання бюджетних коштів (пункт 6 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України).

Посилання відповідача на роз`яснювальні листи Міністерства економіки України не беруться судом до уваги, оскільки такі листи носять виключно рекомендаційний характер і не є джерелом права (постанова Об`єднаної палати КГС ВС від 18.06.2021 у справі № 927/491/19).

Суд вважає помилковими доводи відповідача і про те, що Додатковою угодою № 3 тариф було збільшено лише на 6,44% порівняно з попереднім тарифом за Додатковою угодою № 2 (5,9823 грн), що, на думку відповідача, свідчить про дотримання 10-відсоткового обмеження.

Таким чином, оскільки на підставі матеріалів справи судом встановлено, що витрати позивача суму 1 190 043,49 грн. грн кваліфіковані як безпідставне завищення ціни відповідачем більш ніж на 10 відсотків унаслідок укладення Додаткової угоди № 3 від 18.10.2022 до Договору № 122, тобто за закупівлю електроенергії надмірно сплачено бюджетних коштів на суму 1 190 043,49 грн. які, з урахуванням вищенаведеного, належить стягнути з відповідача на користь позивача.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

У поданих письмових поясненнях від 06.11.2026 відповідач заявив про застосування наслідків спливу позовної давності (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України), посилаючись на те, що трирічний строк давності за вимогою про визнання недійсною Додаткової угоди № 3 від 18.10.2022 та за вимогами про стягнення коштів (за платежами від 17.11.2022, 19.12.2022 та 28.12.2022) мав сплинути у жовтнігрудні 2025 року. При цьому відповідач, застосовуючи положення частин 2, 3 статті 263 ЦК України, стверджує, що після виключення пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України з 04.09.2025 залишок строку становив лише 6 місяців і сплинув не пізніше 04.03.2026, тоді як позов подано 03.06.2026.

Позивач у свою чергу заперечує факт пропуску ним строків позовної давності з мотивів, викладених у письмових поясненнях від 04.11.2026 вх. № 27391.

Розглянувши зазначені доводи відповідача, суд відхиляє їх з огляду на таке. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позовна давність- це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За загальним правилом частини 1 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Водночас законодавець запровадив спеціальне правове регулювання перебігу позовної давності на період дії правового режиму воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022:

- Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX (який набрав чинності 17.03.2022) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії воєнного стану в Україні строки, визначені статтями 257259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

- Надалі Законом України від 08.11.2023 № 3450-IX (який набрав чинності 30.01.2024) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, якою імперативно встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

- Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (який набрав чинності 04.09.2025) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було виключено.

Суд визнає юридично неспроможними аргументи відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин обмеження, передбаченого частиною 2 статті 263 ЦК України (згідно з якою перебіг позовної давності зупиняється, якщо обставина, що є підставою для зупинення, виникла або продовжувала існувати протягом останніх шести місяців позовної давності). Системний аналіз норм цивільного законодавства свідчить про те, що стаття 263 ЦК України встановлює загальні правила зупинення перебігу позовної давності для вичерпного переліку обставин, визначених у частині 1 цієї статті (надзвичайна або невідворотна подія, відстрочення виконання зобов`язання, зупинення дії закону тощо). Натомість пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (у редакції Закону № 3450-IX) є спеціальною нормою прямої дії, яка не містить жодних застережень чи прив`язок до «останніх шести місяців строку» та безумовно зупиняла перебіг позовної давності для всіх правовідносин на період дії воєнного стану в силу самого закону.

Таким чином, обчислення трирічного строку позовної давності у цій справі здійснюється з урахуванням такого:

Оспорювану Додаткову угоду № 3 укладено 18.10.2022, а платежі на її виконання проведені 17.11.2022, 19.12.2022 та 28.12.2022.

З моменту виникнення права на позов (жовтеньгрудень 2022 року) до дня набрання чинності Законом № 3450-IX (30.01.2024), яким перебіг давності було зупинено, минуло лише близько 1 року та 13 місяців.

У період з 30.01.2024 по 03.09.2025 (включно) перебіг позовної давності був зупинений на підставі пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

З 04.09.2025 (дати набрання чинності Законом № 4434-IX) перебіг позовної давності продовжився з урахуванням часу, що минув до зупинення. Оскільки до моменту зупинення сплинуло менше половини трирічного строку, невикористаний залишок строку позовної давності становив понад 1 рік та 8 місяців і міг сплинути не раніше квітнячервня 2027 року.

Оскільки позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з цією позовною заявою 03.06.2026 (а заяву про збільшення розміру позовних вимог подав у межах підготовчого провадження 30.09.2026), позов подано в межах загального трирічного строку позовної давності.

За таких обставин підстави для відмови у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності (частина 4 статті 267 ЦК України) відсутні.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Враховуючи вищезазначені обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі з огляду на таке:

Щодо визнання недійсною Додаткової угоди № 3 від 18.10.2022: оскільки цією угодою ціну за одиницю електричної енергії було збільшено на 11,42% від первісної договірної ціни (з 5,715 грн до 6,36756 грн/кВт·год), сторони порушили імперативний граничний 10-відсотковий ліміт, встановлений пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а також принципи максимальної економії та ефективного використання бюджетних коштів. За приписами статей 203, 215, 236 ЦК України така угода підлягає визнанню недійсною з моменту її вчинення.

Щодо стягнення надмірно сплачених коштів: внаслідок недійсності Додаткової угоди № 3 правова підстава для оплати електричної енергії за завищеним тарифом відпала. Керуючись принципом iura novit curia («суд знає закон») та з огляду на наявність між сторонами чинних договірних відносин за Договором № 122 від 03.08.2022, суд застосовує до спірних правовідносин спеціальну норму частини 1 статті 670 ЦК України (замість помилково зазначеної позивачем статті 1212 ЦК України). Надмірно сплачені позивачем бюджетні кошти у розмірі 1 190 043,49 грн підлягають стягненню з відповідача як повернення переплати за договірним зобов`язанням.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Позовні вимоги у даній справі задоволено в повному обсязі, а відтак витрати по сплаті судового збору покладаються судом на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статями 11, 512-516, 526, 611, 612, 623-629, 631, 662, Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 4, 20, 46, 73, 74, 77, 81, 129, 233, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків задовольнити.

Визнати недійсною Додаткову угоду №3 від 18.10.2022 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №122 від 03.08.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОЗБУТ - СЕРВІС» та Квартирно експлуатаційним відділом міста Харків.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрозбут-сервіс" (місцезнаходження: 61072, м. Харків, вул. Вартових Неба, 42, кв.206; код ЄДРПОУ: 43175626) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків (місцезнаходження: 61024, м. Харків, вул. Григорія Сковороди, 61; код ЄДРПОУ: 07923280) грошові кошти у розмірі 1 190 043,49 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрозбут-сервіс" (місцезнаходження: 61072, м. Харків, вул. Вартових Неба, 42, кв.206; код ЄДРПОУ: 43175626) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків (місцезнаходження: 61024, м. Харків, вул. Григорія Сковороди, 61; код ЄДРПОУ: 07923280) витрати зі сплати судового збору в розмірі 16 942,92 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 ГПК України.

Повне рішення складено "18" листопада 2026 р.

СуддяВ.В. Рильова

Справ №922/1991/26

Часті запитання

Який тип судового документу № 141582167 ?

Документ № 141582167 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141582167 ?

Дата ухвалення - 09.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141582167 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141582167 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Відомості про судове рішення № 141582167, Господарський суд Харківської області

Судове рішення № 141582167, Господарський суд Харківської області було прийнято 09.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні дані.

Судове рішення № 141582167 відноситься до справи № 922/1991/26

Це рішення відноситься до справи № 922/1991/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система дозволяє пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку інформації. Це дозволяє продуктивно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141582165
Наступний документ : 141582169