Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" листопада 2026 р. Справа № 911/2685/26
Господарський суд Київської області у складі судді Фурсової С.М. розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08300, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Френкеля Академіка, будинок №3, код ЄДРПОУ 20572069)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Конкорд Аеротехнік» (58000, Чернівецька область, Чернівецький р-н, місто Чернівці, вулиця Каденюка Леоніда, будинок №30, код 35361701)
про стягнення 124 157,86 гривень
без повідомлення (виклику) сторін
Р У Х С П Р А В И
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Конкорд Аеротехнік» про стягнення 124 157,86 гривень, з яких: 100 800,00 гривень заборгованість, 17 421,83 гривень пеня, 1 723,86 гривень 3% річних, 4 212,17 гривень інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Генеральної угоди №02.1-14/4-22 від 01.01.2020 щодо своєчасної сплати фіксованої плати за користування інфраструктурою ДП МА «Бориспіль» за травень-грудень 2025 року та січень-червень 2026 року. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач також заявляє до стягнення пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
За приписами частини першої пункту 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.
Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши матеріали позовної заяви, господарський суд дійшов висновку, що справу слід розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, оскільки справа не є складною, а сума позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.09.2026 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою встановлено сторонам строк на подання заяв по суті спору та доказів.
Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до п.2 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Позивач та відповідач у справі зареєстрували електронні кабінети в системі «Електронний суд», а тому ухвала суду від 07.09.2026 про відкриття провадження у справі була доставлена до електронних кабінетів сторін в підсистемі «Електронний суд», про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку документу до електронного кабінету.
Отже, позивач та відповідач були належним чином повідомлені про рух справи.
Таким чином, судом вжито всі необхідні та можливі заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи, суд вважає, що відповідач є таким, що належним чином повідомлені про наявність даного спору.
Судом було витримано розумні терміни, які в умовах воєнного стану суд вважає достатніми для можливості реалізації відповідачем своїх процесуальних прав.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, в інший спосіб своєї позиції на довів.
Відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.9 ст.165 ГПК України).
З огляду на те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених ст. ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
В С Т А Н О В И В
Між Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Конкорд Аеротехнік» (далі - відповідач) 01.01.2020 була укладена генеральна угода № 02.1-14/4-22 (далі - угода) про умови здійснення господарської діяльності з надання послуг з технічного обслуговування повітряних суден (далі - ПС).
Згідно з п. 1.1 угоди, позивач забезпечує відповідачу можливість здійснювати авіаційну діяльність (надання послуг з технічного обслуговування ПС) на території аеропорту «Бориспіль» з використанням інфраструктури позивача, а відповідач зобов`язується сплачувати позивачу плату за це.
Відповідно до п. 3.1 угоди, розмір плати, яку має сплачувати відповідач за створення та підтримання позивачем необхідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення відповідачем господарської діяльності в ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» з надання послуг з ТО ПС з використанням інфраструктури позивача у відповідності з правилами та на умовах цієї угоди становить: 3% (без урахування ПДВ) від квартального чистого доходу отриманого відповідачем від здійснення діяльності з ТО ПС + (плюс) щомісячна фіксована плата у розмірі 6000,00 гривень (шість тисяч гривень, 00 коп.) (без урахування ПДВ). Нарахування ПДВ здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
Пунктом 3.2 угоди встановлено, що інформацію про розмір чистого доходу, відповідач щоквартально надає бухгалтерії позивача до 12 (дванадцятого) числа місяця, що слідує за звітним кварталом у вигляді довідки про розмір чистого доходу (далі - довідка). Дана довідка має містити в собі інформацію про розмір чистого доходу, отриманого від надання послуг з ТО ПС на території аеропорту «Бориспіль». Така довідка має бути підписана керівником та головним бухгалтером відповідача (за наявності такої посади). Протягом 3 (трьох) робочих днів після отримання довідки про розмір чистого доходу, позивач виписує відповідачу рахунок та акт.
Згідно з п. 3.3 угоди, рахунки та акти на фіксовану плату позивач виписує щомісячно до 10 числа кожного місяця.
Відповідно до п. 3.4 угоди, представник відповідача самостійно отримує в бухгалтерії позивача рахунки на здійснення плати згідно з п. 3.1 цієї угоди та акти:
- в строк до 15 (п`ятнадцятого) числа місяця, що слідує за звітним кварталом - рахунки та акти для оплати 3% (без урахування ПДВ) від квартального чистого доходу отриманого відповідачем від здійснення діяльності з ТО ПС;
- в строк до 15 числа кожного місяця - рахунки для оплати щомісячних фіксованих платежів.
У разі неотримання представником відповідача рахунків у строки, що вказані вище, позивач направляє рахунки та акти відповідача на адресу е-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1; ІНФОРМАЦІЯ_2; ІНФОРМАЦІЯ_3.
Сторони домовились, що датою отримання рахунків та актів буде вважатися 15-е (п`ятнадцяте) число кожного місяця (для оплати щомісячних фіксованих платежів) або кожне 15-е (п`ятнадцяте) число місяця, що слідує за звітним кварталом (для оплати 3%), незалежно від дати їх фактичного отримання представником відповідача.
Пунктом 3.5 угоди встановлено, що оплата рахунків позивачу здійснюється відповідачем протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати їх отримання. Оплата здійснюється на відповідний поточний рахунок позивача, що вказаний в параграфі 11 угоди.
Умовами пункту 3.6 угоди передбачено, що разом з рахунком представник відповідача отримує складений аеропортом акт. Підписаний акт або письмову мотивовану відмову від його підписання відповідач зобов`язаний повернути позивачу протягом 5-ти робочих днів з дати його отримання. Якщо протягом 5-ти робочих днів акт або письмова мотивована відмова не будуть направлені аеропорту, акт вважається підписаним сторонами, а відмови, направлені компанією з порушенням п`ятиденного строку, не будуть прийматися позивачем для розгляду.
Згідно з п. 3.8 угоди, у випадку порушення строків надання довідки за звітний період відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 100,00 (сто) гривень (без ПДВ) за кожен календарний день прострочення терміну.
Відповідно до п. 4.1 угоди, ця угода набуває чинності з моменту її підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2020 року (включно). Якщо угода підписується сторонами окремо, датою підписання вважається більш пізня дата.
Якщо за 60 днів до закінчення терміну дії угоди жодна із сторін офіційно не повідомить іншу сторону про припинення строку дії угоди, угода вважається продовженою на кожний наступний календарний рік (п. 4.2 угоди).
В подальшому між позивачем та відповідачем було укладено низку додаткових угод до вищезгаданої генеральної угоди, серед яких міститься угода № 1 від 20.01.2020 (далі - додаткова угода № 1), згідно з умовами якої, сторони домовились пункт 3.8 угоди викласти в наступній редакції:
У випадку порушення строків надання довідки за звітний період відповідач сплачує позивачу неустойку у розмірі 100,00 (сто) гривень (без ПДВ) за кожен календарний день прострочення терміну.
15.12.2023 між сторонами було укладено додаткову угоду № 4 до генеральної угоди (далі додаткова угода № 4), згідно якої сторони погодили, що формування та обмін документами в межах угоди здійснюються шляхом визнання та обміну електронними документами в електронній формі з використанням програмного забезпечення «M.E.Doc».
Крім того, сторони узгодили, що електронні документи, які відправлені та підписані уповноваженими особами сторін з використанням КЕП або направлені у форматі PDF мають силу оригіналу та повну юридичну силу, обов`язкові для виконання, породжують права та обов`язки для сторін.
Також 06.11.2024 між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода № 5 до вищезгаданої генеральної угоди (далі - додаткова угода № 5), згідно з умовами якої, сторони домовились пункт 3.2 угоди викласти в наступній редакції:
Інформацію про розмір чистого доходу, відповідач щоквартально направляє офіційним листом на адресу позивача (з копією на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_4) до 12 (дванадцятого) числа місяця, наступного за звітним кварталом у вигляді довідки про розмір чистого доходу (далі - довідка). Дана довідка має містити в собі інформацію про розмір чистого доходу, отриманого від надання послуг з технічного обслуговування ПС на території аеропорту «Бориспіль». Довідка має бути підписана керівником та головним бухгалтером відповідача (за наявності такої посади) та скріплена печаткою (у разі її використання суб`єктом господарювання). Протягом 3 (трьох) робочих днів після отримання довідки про розмір чистого доходу, позивач виписує відповідачу рахунок та акт.
У зв`язку з неотриманням представником відповідача самостійно в бухгалтерії позивача рахунків та актів на загальну суму 100 800,00 гривень (з ПДВ) фіксованої плати, нарахованої за період з травня-грудня 2025 року та січня-червня 2026, зазначені документи були направлені позивачем відповідачу через програму документообігу M.E.Doc та на електронні адреси відповідача зазначені в п. 3.4 угоди.
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що він на підставі п. 3.1 угоди за період травень-грудень 2025 року та січень-червень 2026 нараховував відповідачу щомісячну фіксовану плату в розмірі 6000,00 гривень (без ПДВ) та виставив відповідачу рахунки-фактури № 2/11 від 31.05.2025, № 2/13 від 30.06.2025, № 2/15 від 31.07.2025, № 2/17 від 31.08.2025, № 2/19 від 30.09.2025, № 2/21 від 31.10.2025, № 2/23 від 30.11.2025, № 2/25 від 31.12.2025, № 2/2 від 31.01.2026, № 2/4 від 28.02.2026, № 2/6 від 31.03.2026, № 2/9 від 30.04.2026, № 2/11 від 31.05.2026, № 2/13 від 30.06.2026 на загальну суму 100 800,00 гривень (за кожний місяць 6000,00 гривень та 1200,00 гривень ПДВ), а також склав акти приймання-здачі виконаних послуг від 31.05.2025, від 30.06.2025, від 31.07.2025, від 31.08.2025, від 30.09.2025, від 31.10.2025, від 30.11.2025, від 31.12.2025, від 31.01.2026, від 28.02.2026, від 31.03.2026, від 30.04.2026, від 31.05.2026 та від 30.06.2026.
Так, невиконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань в частині сплати фіксованої плати за вищезгаданий період призвело до виникнення у останнього заборгованості у розмірі 100 800,00 гривень та нарахування позивачем 17 421,83 гривень пені, 1 723,86 гривень 3% річних та 4 212,17 гривень інфляційних втрат.
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Відповідач в свою чергу відзиву на позовну заяву не надав, доводів позивача, що наявної заборгованості не спростував.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні судового рішення. Висновки суду.
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до норм статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За приписами статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином.
З огляду на це, суд дійшов висновку, що підписання сторонами генеральної угоди №02.1-14/4-22 від 01.01.2020 без будь-яких заперечень щодо вказаних у ній положень свідчить про погодження позивача та відповідача з таким правочином, відповідно, породжуючи для сторін взаємні права і обов`язки по виконанню його умов з метою надання обумовлених договором послуг та сплати їх вартості.
Судом встановлено, що позивач покладені на нього умовами генеральної угоди обов`язки щодо створення та підтримання відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення господарської діяльності виконав належним чином, що підтверджується виставленими рахунками-фактурами за період з травня-грудень 2025 року та січень-червень 2026 року, а також складеними актами приймання-здачі виконаних послуг від 31.05.2025, від 30.06.2025, від 31.07.2025, від 31.08.2025, від 30.09.2025, від 31.10.2025, від 30.11.2025, від 31.12.2025, від 31.01.2026, від 28.02.2026, від 31.03.2026, від 30.04.2026, від 31.05.2026 та від 30.06.2026.
Відповідно до пунктів 3.4 та 3.6 угоди сторони погодили, що відповідач самостійно в строк до 15-го числа кожного місяця отримує в бухгалтерії аеропорту рахунки для оплати щомісячних фіксованих платежів. У разі неотримання представником відповідача рахунків у строки, що вказані вище, позивач направляє рахунки та акти компанії на електронну адресу зазначену в договорі, а в даному випадку в інформаційному листі. Також сторони домовились, що датою отримання рахунків та актів буде вважатися 15-е число кожного місяця (для оплати щомісячних фіксованих платежів) незалежно від дати їх фактичного отримання представником компанії. Отриманий разом із рахунком акт, після його підписання або письмової мотивованої відмови від його підписання, відповідач зобов`язаний повернути позивачу протягом 5-ти робочих днів з дати його отримання. Якщо протягом 5-ти робочих днів акт або письмова мотивована відмова не будуть направлені позивачу, акт вважається підписаним сторонами, а відмови, направлені відповідачем з порушенням п`ятиденного строку, не будуть прийматися позивачем для розгляду.
Суд зазначає, оскільки угода є чинною, доказів її розірвання матеріали справи не містять та враховуючи принцип свободи договору, відповідач самостійно у пункті 3.4 угоди погодився одержувати акти та рахунки в позивача.
У зв`язку з неотриманням відповідачем в бухгалтерії позивача вказаних вище рахунків та актів на загальну суму 100 800,00 гривень (з ПДВ) нарахованої фіксованої плати за період травень-грудень 2025 року та січень-червень 2026 року, зазначені документи були направлені на електронні адреси відповідача та в системі електронного документообігу "М.Е.Doc".
У матеріалах справи відсутня вмотивована відмова відповідача від підписання вказаних вище актів.
Крім того, позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу від 16.02.2026 № 35-28/5 на суму 57 600,00 гривень за період травень-грудень 2025, з детальним описом виникнення заборгованості та вимогою її сплатити. Однак, вказана вимога, відповідачем залишена без виконання.
Враховуючи викладене вище суд вважає, що непідписання відповідачем актів приймання-здачі виконаних послуг за умови відсутності письмової вмотивованої відмови, є фактом визнання відповідачем повного виконання позивачем зобов`язань, послуги/роботи вважаються наданими/виконаними у повному обсязі та прийнятими відповідачем без зауважень.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до умов укладеної між сторонами угоди, датою отримання рахунків та актів для оплати щомісячних фіксованих платежів визначено 15 число кожного місяця, а для оплати 3% - 15 число місяця, що слідує за звітним кварталом, незалежно від дати їх фактичного отримання представником відповідача.
Згідно з пунктом 3.5 угоди оплата рахунків позивачу здійснюється відповідачем протягом п`яти календарних днів з дати їх отримання.
Отже, сторонами погоджено не конкретну календарну дату виконання грошового зобов`язання, а строк його виконання, визначений певним періодом часу - п`ятьма календарними днями, перебіг якого пов`язаний із визначеною договором датою отримання рахунків та актів.
Відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно зі статтею 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Частиною п`ятою статті 254 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Правова позиція щодо необхідності розмежування строку виконання зобов`язання, визначеного певним періодом часу, та терміну виконання зобов`язання, визначеного конкретною календарною датою, викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.09.2025 у справі № 927/1431/23. Водночас у постанові від 26.03.2025 у справі № 905/821/24 Верховний Суд наголосив, що положення статті 254 Цивільного кодексу України не поширюються на договірні правовідносини у випадку, коли сторонами погоджено саме кінцеву календарну дату виконання зобов`язання.
Натомість у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 викладено висновок про застосування частини п`ятої статті 254 Цивільного кодексу України у випадку, коли останній день строку виконання грошового зобов`язання припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день.
Таким чином, у спірних правовідносинах сторони пов`язали початок перебігу строку оплати з датою отримання рахунків та актів, яка в силу умов угоди вважається такою, що настала 15 числа відповідного місяця, а тривалість строку виконання грошового зобов`язання визначили у п`ять календарних днів.
За таких обставин останнім днем строку оплати є п`ятий календарний день, обчислений відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України, а в разі його припадання на вихідний, святковий або інший неробочий день днем закінчення строку є перший за ним робочий день відповідно до частини п`ятої статті 254 цього Кодексу.
З огляду на наведене прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті наданих й прийнятих послуг:
за рахунком-фактурою №2/11 від 31.05.2025, датою отримання якого відповідно до умов Генеральної угоди є 15.06.2025, прострочення виконання грошового зобов`язання відбулося 21.06.2025;
за рахунком-фактурою №2/13 від 30.06.2025, датою отримання якого є 15.07.2025, прострочення виконання грошового зобов`язання відбулося 22.07.2025;.
за рахунком-фактурою №2/15 від 31.07.2025, датою отримання якого є 15.08.2025, прострочення виконання грошового зобов`язання відбулося 21.08.2025;
за рахунком-фактурою №2/17 від 31.08.2025, датою отримання якого є 15.09.2025, прострочення виконання грошового зобов`язання відбулося 23.09.2025;
за рахунком-фактурою №2/19 від 30.09.2025, датою отримання якого є 15.10.2025, прострочення виконання грошового зобов`язання відбулося 21.10.2025;
за рахунком-фактурою №2/21 від 31.10.2025, датою отримання якого є 15.11.2025, прострочення виконання грошового зобов`язання відбулося 21.11.2025;
за рахунком-фактурою №2/23 від 30.11.2025, датою отримання якого є 15.12.2025, прострочення виконання грошового зобов`язання відбулося 23.12.2025;
за рахунком-фактурою №2/25 від 31.12.2025, датою отримання якого є 15.01.2026, прострочення виконання грошового зобов`язання відбулося 21.01.2026;
за рахунком-фактурою №2/2 від 31.01.2026, датою отримання якого є 15.02.2026, прострочення виконання грошового зобов`язання відбулося 21.02.2026;
за рахунком-фактурою №2/4 від 28.02.2026, датою отримання якого є 15.03.2026, прострочення виконання грошового зобов`язання відбулося 21.03.2026;
за рахунком-фактурою №2/6 від 31.03.2026, датою отримання якого є 15.04.2026, прострочення виконання грошового зобов`язання відбулося 21.04.2026;
за рахунком-фактурою №2/9 від 30.04.2026, датою отримання якого є 15.05.2026, прострочення виконання грошового зобов`язання відбулося 21.05.2026;
за рахунком-фактурою №2/11 від 31.05.2026, датою отримання якого є 15.06.2026, прострочення виконання грошового зобов`язання відбулося 23.06.2026;
за рахунком-фактурою №2/13 від 30.06.2026, датою отримання якого є 15.07.2026, прострочення виконання грошового зобов`язання відбулося 21.07.2026.
Отже, матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості розмірі 10 800,00 гривень по оплаті фіксованих платежів за період травень-грудень 2025 та січень-червень 2026, доказів її погашення відповідачем, у порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, суду не надано та вказана заборгованість не спростована, а тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення суми основної заборгованості.
Крім того, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача пеню, передбачену п. 3.7 угоди в розмірі 17 421,83 гривень, 1 723,86 гривень 3% річних та 4 212,17 гривень інфляційних втрат, нараховані за загальний період з 21.06.2025 по 31.07.2026.
Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Правові наслідки порушення юридичними своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 ЦК України.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на вимоги частин першої та другої статті 2, частини п`ятої статті 236 ГПК України суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням зобов`язань, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
У даній справі відповідач не надав власного контррозрахунку заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних нарахувань та пені.
Здійснивши власний розрахунок інфляційних нарахувань та визначивши дату прострочення, суд дійшов висновку, що сума інфляційних нарахувань, яка підлягає стягненню з відповідача за період з 21.06.2025 по 31.07.2026 на користь позивача становить 4 573,11 гривень.
Відповідно до частини другої статті 237 ГПК України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, а тому вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 4 212,17 гривень підлягає задоволенню у заявленому розмірі.
Здійснивши власний розрахунок 3% річних, не виходячи при цьому за межі періодів, заявлених позивачем, суд встановив, що розмір належних до стягнення з відповідача за період з 21.06.2025 по 31.07.2026 на користь позивача 3% річних, становить 1 719,72 гривень.
Щодо стягнення пені.
Згідно із частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.
При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Так, за умовами пункту 3.7 Генеральної угоди, у разі наявності простроченої заборгованості у компанії перед аеропортом, аеропорт нараховує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується у порядку встановленому чинним законодавством України та до повного погашення заборгованості за цією Угодою.
Водночас, частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення правовідносин за рахунками-фактурою №2/11 від 31.05.2025, №2/13 від 30.06.2025, №2/15 від 31.07.2025) передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Положеннями частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Умови договору про сплату пені за кожний день затримки оплати, не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 925/1386/19, від 12.03.2020 у справі № 907/65/18, від 22.08.2019 у справі № 914/508/17 та від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 916/804/17.
Таким чином, умови даної статті застосовуються, якщо, зокрема у договорі сторони не погодили та не встановили чіткі межі щодо строку нарахування штрафних санкцій.
Крім того, у пунктах 88-94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, вказано, що період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов`язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, «до повного виконання зобов`язання», «до дати фактичного виконання», «до повної сплати заборгованості/погашення боргу», «протягом року/усього періоду існування заборгованості» тощо.
Тому на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює частина шоста статті 232 ГК України.
Формулювання, яке містить частина третя статті 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, в тому числі умови договору (у випадку відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.
У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20).
Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостої статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором, в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу (див. постанову Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15).
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання/зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення») нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснує, що застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостої статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.
Інше тлумачення (розуміння) наведеного формулювання (ототожнення його зі строком нарахування) фактично унеможливлює застосування положень частини шостої статті 232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, оскільки на практиці сторони під час визначення в умовах договору відповідальності у вигляді пені майже завжди використовують формулювання щодо її нарахування «за кожен день прострочення», тим самим відтворюють визначення пені, закріплене в частині третій статті 549 ЦК України.
Дослідивши пункт 3.7 Генеральної угоди, судом не встановлено, що сторони погодили інший строк щодо нарахування пені за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Угодою, відмінний від встановленого частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.
Суд зауважує, що формулювання у пункті 3.7 Генеральної угоди «за кожен день прострочення платежу» свідчить про узгодження сторонами механізму нарахування пені. Зазначення у пункті 3.7 Генеральної угоди слів «до повного погашення заборгованості за цією Угодою» саме по собі не свідчить про погодження іншого строку нарахування пені в розумінні частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.
Отже, умову, передбачену пунктом 3.7 Генеральної угоди, не можна визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.
За наведених вище обставин, враховуючи використання/зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення» та «до повного погашення заборгованості за цією Угодою», суд дійшов висновку, що нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України
Поряд з цим, Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025 у зв`язку з введенням в дію Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» від 09.01.2025 № 4196-IX.
Таким чином, в період нарахування позивачем пені за актом здачі-прийняття (надання послуг) за рахунками-фактурою №2/11 від 31.05.2025, №2/13 від 30.06.2025, №2/15 від 31.07.2025 (починаючи з 21.06.2025, 22.07.2025, 21.08.2025 відповідно) діяли положення частини шостої статті 232 ГК України.
Визначений позивачем період нарахування пені з 21.06.2025, 22.07.2025, 21.08.2025 відповідно по 31.07.2026 перевищує шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Визначаючись щодо застосування положень частини шостої статті 232 ГК України до спірних правовідносин сторін, суд виходить з того, що відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі № 920/51/23).
З огляду на те, що дія нормативно-правового акта поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, що є однією з гарантій правової стабільності, враховуючи, що Генеральна угода та відповідні цивільні права і обов`язки сторін (зокрема, зобов`язання компанії оплатити надані аеропортом послуги) виникли до втрати чинності Господарським кодексом України, до спірних правовідносин сторін щодо нарахування пені за порушення грошового зобов`язання у відповідний період підлягають застосуванню положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.
Враховуючи те, що станом на день виникнення між сторонами правовідносин (щодо нарахування пені) ГК України (в тому числі й частина шоста статті 232 ГК України) був чинний та передбачав обмеження строку нарахування пені шести місяцями від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, то до правовідносин щодо стягнення пені мають застосовуватись положення ГК України.
Здійснивши власний перерахунок пені за порушення строків оплати наданих аеропортом послуг, враховуючи встановлену судом дату прострочення з оплати, з урахування умов Генеральної угоди та порядку розрахунків, встановленого сторонами, обмеживши період нарахування шестимісячним строком з моменту, коли зобов`язання мало бути виконано, в межах суми та початку періоду розрахунку, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені за прострочення оплати наданих послуг:
за рахунком-фактурою №2/11 від 31.05.2025 на суму 7 200,00 гривень за період з 21.06.2025 по 21.12.2025 - 1 125,17 гривень;
за рахунком-фактурою №2/13 від 30.06.2025 на суму 7 200,00 гривень з 22.07.2025 по 22.01.2026 - 1 131,29 гривень;
за рахунком-фактурою №2/15 від 31.07.2025 на суму 7 200,00 гривень за період з 21.08.2025 по 21.02.2026 - 1 126,75 гривень;
за рахунком-фактурою №2/17 від 31.08.2025 на суму 7 200,00 гривень за період з 23.09.2025 по 31.07.2026 - 1 872,00 гривень;
за рахунком-фактурою №2/19 від 30.09.2025 на суму 7 200,00 гривень за період з 21.10.2025 по 31.07.2026 - 1 700,78 гривень;
за рахунком-фактурою №2/21 від 31.10.2025 на суму 7 200,00 гривень за період з 21.11.2025 по 31.07.2026 - 1 511,21 гривень;
за рахунком-фактурою №2/23 від 30.11.2025 на суму 7 200,00 гривень за період з 23.12.2025 по 31.07.2026 - 1 315,53 гривень;
за рахунком-фактурою №2/25 від 31.12.2025 на суму 7 200,00 гривень за період з 21.01.2026 по 31.07.2026 - 1 138,19 гривень;
за рахунком-фактурою №2/2 від 31.01.2026 на суму 7 200,00 гривень за період з 21.02.2026 по 31.07.2026 - 952,96 гривень;
за рахунком-фактурою №2/4 від 28.02.2026 на суму 7 200,00 гривень за період з 21.03.2026 по 31.07.2026 - 787,27 гривень;
за рахунком-фактурою №2/6 від 31.03.2026 на суму 7 200,00 гривень за період з 21.04.2026 по 31.07.2026 - 603,81 гривень;
за рахунком-фактурою №2/9 від 30.04.2026 на суму 7 200,00 гривень за період з 21.05.2026 по 31.07.2026 - 426,28 гривень;
за рахунком-фактурою №2/11 від 31.05.2026 на суму 7 200,00 гривень за період з 23.06.2026 по 31.07.2026 - 230,99 гривень;
за рахунком-фактурою №2/13 від 30.06.2026 на суму 7 200,00 гривень за період з 21.07.2026 по 31.07.2026 - 65,29 гривень.
Розмір пені належної до стягнення з відповідача на користь позивача становить 13 987,52 гривень.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 100 800,00 гривень основного боргу, 13 382,18 гривень пені, 1 719,72 гривень 3% річних та 4 212,17 гривень інфляційних втрат. У частині стягнення 3 434,31 гривень пені та 4,14 гривень 3% річних позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки здійснений позивачем розрахунок у цій частині є необґрунтованим.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
За змістом статей 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи статті 79 ГПК України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки, суд задовольняє позов Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» частково та ухвалює рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Конкорд Аеротехнік» 100 800,00 гривень основного боргу, 13 987,52 гривень пені, 1 719,72 гривень 3% річних та 4 212,17 гривень інфляційних втрат, а в решті вимог про стягнення 3 434,31 гривень пені та 4,14 гривень 3% річних, слід відмовити у зв`язку із безпідставністю таких нарахувань.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Конкорд Аеротехнік» про стягнення 124 157,86 гривень, з яких: 100 800,00 гривень заборгованість, 17 421,83 гривень пеня, 1 723,86 гривень 3% річних, 4 212,17 гривень інфляційні втрати задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Конкорд Аеротехнік» (58000, Чернівецька область, Чернівецький р-н, місто Чернівці, вулиця Каденюка Леоніда, будинок №30, код 35361701) на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08300, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Френкеля Академіка, будинок №3, код ЄДРПОУ 20572069) 100 800,00 гривень основного боргу, 13 987,52 гривень пені, 1 719,72 гривень 3% річних, 4 212,17 гривень інфляційних втрат та 2 588,67 гривень судового збору.
У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 434,31 гривень пені та 4,14 гривень 3% річних.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Північного апеляційного господарського суду.
Рішення складено та підписано 17.11.2026.
Позивач: Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08300, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Френкеля Академіка, будинок №3, код ЄДРПОУ 20572069)
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Конкорд Аеротехнік» (58000, Чернівецька область, Чернівецький р-н, місто Чернівці, вулиця Каденюка Леоніда, будинок №30, код 35361701)
Суддя С.М. Фурсова
Судове рішення № 141580992, Господарський суд Київської області було прийнято 17.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 911/2685/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: