Рішення № 141580438, 18.11.2026, Господарський суд м. Києва

Дата ухвалення
18.11.2026
Номер справи
910/11480/26
Номер документу
141580438
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.11.2026Справа № 910/11480/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до 1) Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9), ідентифікаційний код 00032945)

2) Державного підприємства "Воютицький спиртовий завод" (81453, Львівська обл., Самбірський р-н, село Воютичі, ідентифікаційний код 00374781)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "УКРСПИРТ" (07400, Україна, Броварський р-н, Київська обл., місто Бровари, вулиця Героїв України, будинок 16, ідентифікаційний код 37199618)

про припинення правовідносин голови комісії з реорганізації,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Власюк Д.В.

Від відповідача 1: Галата А.О.

Від відповідача 2: не з`явилися

Від третьої особи: не з`явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України та Державного підприємства "Воютицький спиртовий завод", в якому просить суд: - припинити правовідносини, які виникли між Державним підприємством "Воютицький спиртовий завод" та ОСОБА_1 , а саме - виконання ОСОБА_1 повноважень голови комісії з реорганізації Державного підприємства "Воютицький спиртовий завод"; - виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 із записів про Державне підприємство "Воютицький спиртовий завод" в атрибутах "Відомості про керівника юридичної особи та інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи", "Дані про перебування юридичної особи у процесі припинення" та інших розділах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, постановлено розгляд справи № 910/11480/26 здійснювати у порядку загального позовного провадження, залучено до участі у справі Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "УКРСПИРТ" третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача; підготовче засідання призначено на 21.10.2026.

16.09.2026 через підсистему "Електронний суд" представником позивача надано докази напралення ДП "УКРСПИРТ" позовної заяви з додатками.

25.09.2026 через підсистему "Електронний суд" представником відповідача 1 подано відзив на позовну заяву, який залучено до матеріалів справи.

28.09.2026 через підсистему "Електронний суд" представником позивача подано відповідь на відзив, який залучено до матеріалів справи.

Також 28.09.2026 через підсистему "Електронний суд" представником позивача подано заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника.

12.10.2026 через підсистему "Електронний суд" представником позивача подано заяву про стягнення з Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, 12.10.2026 через підсистему "Електронний суд" представником відповідача 1 подано заяву про участь у судовому засіданні, призначеному на 21.10.2026 о 12:50 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС (https://vkz.court.gov.ua).

Заява представника відповідача 1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції мотивована запровадженням на території України воєнного стану, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров`я та безпеці учасників справи, а також з метою забезпечення 21.10.2026 у даній справі участі у судовому засіданні Фонду державного майна України, у зв`язку з чим заявник просить суд проводити судове засідання, призначене на 21.10.2026 о 12:50 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2026 заяву представника Фонду державного майна України Ставнійчук Людмили Вікторівни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволлено.

16.10.2026 через підсистему "Електронний суд" від відповідача 1 надійшли заперечення на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, які залучено до матеріалів справи.

У засіданні суду 21.10.2026 присутніми представниками позивача та відповідача 1 надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Відповідач 2 та третя особа участь своїх представників у засідання суду 21.10.2026 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.11.2026.

11.11.2026 через підсистему "Електронний суд" представником відповідача 1 подано заяву про участь у судовому засіданні, призначеному на 18.11.2026 о 12:15 та в усіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС (https://vkz.court.gov.ua).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2026 заяву представника Фонду державного майна України Віталія Жарікова про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

Позивач у судовому засіданні 18.11.2026 позовні вимог підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач-1 у засіданні суду 18.11.2026 проти задоволення позовних вимог заперечив.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 18.11.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 672 «Про утворення Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості» утворено Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (надалі - Державне підприємство «УКРСПИРТ») на базі майна Державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, державних підприємств і об`єднань спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, з віднесенням підприємства до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Державне підприємство «Воютицький спиртовий завод» включено до переліку державних підприємств і об`єднань спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, що належать до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України і підлягають реорганізації шляхом приєднання до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості.

Наказом Міністерства аграрної політики України від 27.09.2010 № 593 «Про реорганізацію державних підприємств спиртової промисловості» затверджено склад комісії з реорганізації Державного підприємства «Воютицький спиртовий завод» відповідно до додатка № 5 до зазначеного наказу.

Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 02.12.2020 № 2509 внесено зміни до додатка № 5 до наказу Міністерства аграрної політики України від 27.09.2010 № 593.

Відповідно до додатка № 5 до наказу Міністерства аграрної політики України від 27.09.2010 № 593, у редакції наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 07.09.2020 № 1710, головою комісії з реорганізації Державного підприємства «Воютицький спиртовий завод» визначено Кучеренка Івана Миколайовича - заступника директора Державного підприємства «УКРСПИРТ».

Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 02.12.2020 № 2509 Кучеренка Івана Миколайовича (далі - позивач) було призначено головою комісії з реорганізації Державного підприємства «Воютицький спиртовий завод».

Водночас, позивач вказує, що на цей час він не перебуває у трудових відносинах із Державним підприємством «УКРСПИРТ», досяг пенсійного віку, за станом здоров`я не має можливості продовжувати виконання повноважень голови комісії з реорганізації та неодноразово звертався до Фонду державного майна України із заявами про припинення відповідних повноважень.

Однак, Фонд державного майна України не прийняв рішення про припинення повноважень позивача як голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Воютицький спиртовий завод», мотивуючи це відсутністю згоди іншої особи на призначення головою комісії на безоплатній основі.

Позивач вважає, що така бездіяльність Фонду державного майна України порушує його право на вільний вибір праці, суперечить принципу свободи волевиявлення особи та фактично призводить до примусового виконання ним обов`язків голови комісії з реорганізації підприємства всупереч його волі.

Позивач у позовній заяві зазначає, що все майно Державного підприємства «Воютицький спиртовий завод» передано на баланс Державного підприємства «УКРСПИРТ» та продано Фондом державного майна України в складі окремого майна Воютицького місця провадження діяльності та зберігання спирту Державного підприємства «УКРСПИРТ».

Зокрема, Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю «СКН «Сучасна комерційна нерухомість» укладено договір від 22.01.2021 № 05/21 купівлі-продажу окремого майна Воютицького місця провадження діяльності та зберігання спирту Державного підприємства «УКРСПИРТ».

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 № 683-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності» Державне підприємство «Воютицький спиртовий завод» включено до переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, які передаються до сфери управління Фонду державного майна України.

Цим же розпорядженням Державне підприємство «УКРСПИРТ» включено до переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, які передаються до сфери управління Фонду державного майна України з метою їх подальшої приватизації.

05.06.2023 Державне підприємство «УКРСПИРТ» звернулося до Фонду державного майна України та Міністерства економіки України із заявою № 1.1-1.9/3, підписаною виконувачем обов`язків директора ОСОБА_1 , про заміну голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Воютицький спиртовий завод» та інших підприємств у зв`язку з покладенням на ОСОБА_1 виконання обов`язків директора Державного підприємства «УКРСПИРТ».

01.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до Фонду державного майна України із заявою про виключення його зі складу комісії з реорганізації Державного підприємства «Воютицький спиртовий завод» та інших підприємств за станом здоров`я та у зв`язку з досягненням пенсійного віку.

Наказом Державного підприємства «УКРСПИРТ» від 15.01.2025 № 3-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора Державного підприємства «УКРСПИРТ».

25.07.2025 ОСОБА_1 повторно звернувся до Фонду державного майна України із заявою про виключення його зі складу комісії з реорганізації Державного підприємства «Воютицький спиртовий завод» та інших підприємств спиртової галузі за станом здоров`я та у зв`язку з досягненням пенсійного віку.

Зазначена заява зареєстрована Фондом державного майна України 28.07.2025 за вхідним № 19/33423.

Листом від 26.08.2025 № 10-72-21480 Фонд державного майна України повідомив позивача про те, що листом від 20.08.2025 № 10-79-20956 звернувся до Державного підприємства «УКРСПИРТ» із проханням надати кандидатуру голови комісії з реорганізації.

Листом від 03.10.2025 № 1.1-1.9/4020 Державне підприємство «УКРСПИРТ» повідомило Фонд державного майна України про відсутність серед діючих працівників підприємства кандидатури, яка б надала згоду бути головою комісії з реорганізації державних підприємств, та запропонувало визначити відповідну кандидатуру серед працівників Фонду державного майна України.

21.10.2025 ОСОБА_1 знову звернувся до Фонду державного майна України із заявою про виключення його зі складу комісії з реорганізації Державного підприємства «Воютицький спиртовий завод» та інших підприємств спиртової галузі за станом здоров`я та у зв`язку з досягненням пенсійного віку.

Листом від 24.11.2025 № 10-79-28997 Фонд державного майна України повідомив позивача про те, що листом від 21.11.2025 № 10-79-28948 повторно звернувся до Державного підприємства «УКРСПИРТ» із проханням надати кандидатуру голови комісії з реорганізації.

05.07.2026 ОСОБА_1 повторно подав до Фонду державного майна України заяву про виключення його зі складу комісії з реорганізації Державного підприємства «Воютицький спиртовий завод» за станом здоров`я та у зв`язку з досягненням пенсійного віку.

Листом від 04.08.2026 № 10-79-21363 Фонд державного майна України, за підписом заступника Голови Фонду Олени Сірий, повідомив позивача про відмову в задоволенні його заяви від 05.07.2026, яка надійшла до Фонду 06.07.2026 за вхідним № 16/31973, у зв`язку з відсутністю згоди іншої особи на призначення її головою комісії на безоплатній основі.

Таким чином, позивач зазначає, що незважаючи на неодноразові звернення позивача щодо припинення його повноважень голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Воютицький спиртовий завод», відповідне рішення уповноваженим органом не прийнято, а відомості про ОСОБА_1 продовжують міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

З огляду на наведене позивач просить суд припинити відповідні правовідносини та виключити відомості про нього з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління.

Згідно з пунктом 11 частини першої статті 5 зазначеного Закону Фонд державного майна України приймає рішення про створення, реорганізацію (реструктуризацію) та ліквідацію підприємств і організацій, заснованих на державній власності, що належать до сфери його управління.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» суб`єкт управління має право здійснювати відбір, призначати та припиняти повноваження керуючого припиненням.

Згідно зі статтею 4 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону голови ліквідаційних комісій та комісій з реорганізації, ліквідатори, які виконують свої повноваження на день набрання чинності цим Законом, вважаються керуючими припиненням та до них застосовуються положення цього Закону.

Отже, положення Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» поширюються на правовідносини, які виникли між Фондом державного майна України та Кучеренком І.М. у зв`язку з виконанням останнім повноважень голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Воютицький спиртовий завод».

Суд зазначає, що повноваження щодо призначення та припинення повноважень керуючого припиненням належать до компетенції суб`єкта управління відповідним державним підприємством, яким у спірних правовідносинах є Фонд державного майна України.

Відтак, саме Фонд державного майна України наділений повноваженнями щодо припинення повноважень ОСОБА_1 як голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Воютицький спиртовий завод».

Відповідно до пункту 4 статті 9 Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» основна грошова винагорода керуючому припиненням визначається в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року, за кожний місяць виконання ним повноважень та нараховується керуючому припиненням відповідно до частини п`ятої цієї статті.

Водночас, як зазначає позивач, Фондом державного майна України не здійснюється нарахування та виплата йому основної винагороди за виконання повноважень голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Воютицький спиртовий завод».

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 6 Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» не може бути призначена керуючим припиненням фізична особа, яка не здатна виконувати обов`язки керуючого припиненням за станом здоров`я.

Судом встановлено, що позивач неодноразово звертався до Фонду державного майна України із заявами про припинення його повноважень, посилаючись на стан здоров`я, досягнення пенсійного віку та відсутність бажання продовжувати виконання відповідних обов`язків.

При цьому, суд звертає увагу, що після звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Державного підприємства «УКРСПИРТ» 15.01.2025 він продовжував значитися головою комісії з реорганізації Державного підприємства «Воютицький спиртовий завод».

Суд зазначає, що звільнення позивача з посади заступника директора Державного підприємства «УКРСПИРТ» не припинило автоматично його повноважень голови комісії з реорганізації іншої юридичної особи, проте є обставиною, яка підлягає врахуванню в сукупності з іншими доказами та неодноразовим волевиявленням позивача щодо припинення відповідних правовідносин.

Суд також враховує, що позивач неодноразово повідомляв уповноважений орган про відсутність згоди на подальше виконання повноважень голови комісії з реорганізації.

Натомість, Фонд державного майна України не припинив відповідні повноваження, посилаючись на відсутність кандидатури іншої особи, яка погодилася б виконувати такі обов`язки на безоплатній основі.

Однак відсутність іншої кандидатури на посаду голови комісії з реорганізації не може бути достатньою правовою підставою для безстрокового збереження за позивачем відповідних повноважень всупереч його чітко вираженому волевиявленню.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Використання примусової праці забороняється.

Відповідно до частини другої статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати.

Суд зазначає, що право особи на припинення виконання певних обов`язків не може ставитися у повну залежність від волевиявлення інших осіб, зокрема від наявності чи відсутності кандидатури, яка погодиться виконувати відповідні функції замість неї.

Інше тлумачення призводило б до фактичного покладення на особу обов`язку виконувати відповідні повноваження протягом невизначеного строку без можливості припинити такі правовідносини за власним волевиявленням.

Згідно зі статтею 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

До комісії з припинення юридичної особи або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи.

Отже, особа, призначена головою комісії з реорганізації, наділяється повноваженнями щодо управління справами юридичної особи, яка перебуває у процесі припинення.

Разом з тим, наявність таких повноважень не означає, що особа позбавлена права ініціювати їх припинення, а уповноважений орган може необмежено довго утримуватися від вирішення відповідного питання.

Суд враховує, що Кучеренко І.М. неодноразово, починаючи з 2024 року, звертався до Фонду державного майна України із заявами про припинення його повноважень голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Воютицький спиртовий завод».

Зазначені звернення свідчать про послідовне та однозначне волевиявлення позивача щодо небажання продовжувати виконання відповідних функцій.

Водночас, Фонд державного майна України, будучи уповноваженим суб`єктом управління, не забезпечив вирішення питання про припинення повноважень позивача, а фактично пов`язав таке припинення з наявністю іншої кандидатури.

Суд вважає, що організаційні труднощі, пов`язані з пошуком та призначенням іншої особи головою комісії з реорганізації, не можуть покладатися на позивача та бути підставою для обмеження його права на припинення відповідних правовідносин.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що збереження за позивачем повноважень голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Воютицький спиртовий завод» всупереч його волевиявленню порушує його права та законні інтереси.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення правовідношення.

За змістом статті 20 Господарського кодексу України захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів здійснюється, зокрема, шляхом припинення господарських правовідносин.

З урахуванням встановлених судом обставин та характеру порушеного права обраний позивачем спосіб захисту шляхом припинення правовідносин, пов`язаних із виконанням повноважень голови комісії з реорганізації, є належним та ефективним, оскільки спрямований на усунення стану правової невизначеності та припинення покладених на позивача повноважень.

При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 та від 24.05.2023 у справі № 127/9479/21, щодо правового значення припинення повноважень керівника юридичної особи та необхідності належного оформлення відповідних змін.

Також суд враховує правову позицію Верховного Суду, наведену в ухвалі від 08.02.2023 у справі № 127/27466/20, щодо ефективності способу захисту прав та законних інтересів керівника юридичної особи шляхом припинення відповідних правовідносин.

Суд зазначає, що відсутність рішення уповноваженого органу про припинення повноважень позивача за наявності його неодноразових заяв не може позбавляти останнього права на судовий захист.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про припинення правовідносин, які виникли між Державним підприємством «Воютицький спиртовий завод» та Кучеренком Іваном Миколайовичем щодо виконання останнім повноважень голови комісії з реорганізації зазначеного підприємства.

Щодо позовної вимоги про виключення відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, зокрема щодо зміни складу комісії з припинення, голови комісії або ліквідатора, подається відповідне рішення уповноваженого органу.

Згідно з частиною другою статті 9 зазначеного Закону в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи та інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, а також дані про перебування юридичної особи у процесі припинення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей у Єдиному державному реєстрі.

Суд зазначає, що відомості про Кучеренка І.М. як голову комісії з реорганізації Державного підприємства «Воютицький спиртовий завод» мають похідний характер від правовідносин щодо виконання ним відповідних повноважень.

За умови припинення таких правовідносин подальше збереження відповідних відомостей у Єдиному державному реєстрі не відповідатиме фактичному та юридичному стану правовідносин.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про наявність правових підстав для припинення правовідносин між Державним підприємством «Воютицький спиртовий завод» та Кучеренком Іваном Миколайовичем щодо виконання останнім повноважень голови комісії з реорганізації, позовна вимога про виключення відповідних відомостей з Єдиного державного реєстру є похідною від основної вимоги та також підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, зокрема накази уповноважених органів, документи щодо звільнення позивача з посади заступника директора Державного підприємства «УКРСПИРТ», заяви позивача про припинення його повноважень та листування з Фондом державного майна України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача-1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано відповідні докази, зокрема акт № 9 приймання юридичних послуг від 12.10.2026, у якому визначено обсяг наданих адвокатом послуг та їх вартість.

Фонд державного майна України подав заперечення щодо заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу, в яких просив зменшити їх розмір, посилаючись на неспівмірність заявленої суми зі складністю справи та фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.

Зокрема, відповідач-1 зазначив, що адвокатом здійснюється представництво інтересів позивача в низці аналогічних справ, у яких використовуються подібні правові позиції, а підготовлені процесуальні документи мають шаблонний характер.

Також відповідач-1 заперечив проти включення до складу витрат на професійну правничу допомогу преміальної винагороди, зазначаючи, що така винагорода не є необхідними витратами, пов`язаними безпосередньо з наданням правничої допомоги у справі.

Оцінивши наведені доводи та подані докази, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою та другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою.

Відповідно до частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

- складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

- часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

- ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Разом з тим, суд зазначає, що наявність договору про надання правничої допомоги та акта приймання наданих послуг сама по собі не зумовлює безумовного покладення на іншу сторону всіх витрат у розмірі, погодженому між адвокатом та клієнтом.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінити не лише факт надання правничої допомоги та її вартість, але й необхідність відповідних витрат, їх розумність та співмірність із конкретними обставинами справи.

Частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, поведінку сторін під час розгляду справи та дії щодо досудового вирішення спору.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, тобто встановлення їх дійсності та необхідності, а також критерію розумності їх розміру з урахуванням конкретних обставин справи.

Аналогічний підхід застосовується Європейським судом з прав людини, відповідно до практики якого відшкодуванню підлягають лише ті витрати, щодо яких встановлено, що вони були фактичними, неминучими та обґрунтованими за розміром.

Зокрема, такий підхід відображено у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «East/West Alliance Limited проти України» та «Лавентс проти Латвії».

Суд зазначає, що право сторони на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютним у частині заявленого до стягнення розміру таких витрат.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, усі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що визначений стороною та її адвокатом розмір гонорару є завищеним щодо іншої сторони спору з урахуванням складності справи, витраченого адвокатом часу та обсягу наданих послуг.

Дослідивши наданий позивачем акт № 9 приймання юридичних послуг від 12.10.2026, судом встановлено, що заявлена до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу становить 15 000,00 грн.

Водночас, суд враховує, що предметом розгляду цієї справи є припинення правовідносин щодо виконання позивачем повноважень голови комісії з реорганізації державного підприємства та виключення відповідних відомостей з Єдиного державного реєстру.

При цьому, суд бере до уваги наявність низки аналогічних господарських справ за участю цього самого позивача, зокрема справ № 910/9769/26, № 910/9782/26, № 910/9246/26, № 910/8758/26, № 910/7010/26 та інших, на які посилається відповідач-1 у своїх запереченнях.

Наведені справи стосуються аналогічних правовідносин, пов`язаних із припиненням повноважень позивача щодо виконання функцій голови комісії з реорганізації державних підприємств.

Суд враховує, що правове регулювання спірних правовідносин у зазначених справах є подібним, а тому підготовка процесуальних документів у цій справі об`єктивно не вимагала повторного дослідження всього нормативного матеріалу та формування принципово нової правової позиції.

Використання адвокатом напрацьованої правової позиції в аналогічних справах є допустимим та саме по собі не свідчить про ненадання правничої допомоги.

Водночас, така обставина має враховуватися судом при оцінці розумності та співмірності заявлених до відшкодування витрат, оскільки підготовка однотипних процесуальних документів за аналогічних фактичних і правових обставин об`єктивно потребує меншого обсягу часу та юридичної роботи порівняно з підготовкою правової позиції у справі, яка розглядається вперше.

Суд також зазначає, що такі послуги, як ознайомлення з документами щодо спору та їх аналіз, визначення правової позиції, погодження її з клієнтом, є складовими підготовки відповідних процесуальних документів та не в усіх випадках можуть розглядатися як самостійні, незалежні одна від одної юридичні послуги.

За своєю суттю зазначені дії є необхідними підготовчими етапами здійснення представництва інтересів клієнта та підготовки позовної заяви.

Відтак, окреме відображення таких дій в акті приймання юридичних послуг не є безумовною підставою для покладення на іншу сторону їх повної вартості без оцінки фактичного обсягу виконаної адвокатом роботи.

Судом також враховані доводи відповідача-1 щодо включення до заявленої суми преміальної винагороди адвоката.

При цьому, суд виходить із того, що сторони договору про надання правничої допомоги є вільними у визначенні умов оплати послуг адвоката, у тому числі щодо встановлення додаткової винагороди за досягнення певного результату.

Разом з тим, відповідні домовленості між адвокатом та клієнтом не є безумовно обов`язковими для суду при вирішенні питання про покладення таких витрат на іншу сторону спору.

Таким чином, включення до складу заявлених витрат преміальної винагороди не може автоматично зумовлювати її відшкодування за рахунок відповідача без урахування критеріїв, передбачених статтями 126 та 129 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, суд звертає увагу, що зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, не змінює умов договірних відносин між адвокатом та його клієнтом і не впливає на погоджений ними порядок оплати правничої допомоги.

Оцінюючи заявлену до відшкодування суму витрат, суд враховує характер спірних правовідносин, обсяг досліджених матеріалів, складність правових питань, кількість підготовлених процесуальних документів, наявність аналогічних справ за участю позивача та заперечення відповідача-1 щодо неспівмірності витрат.

При цьому, суд виходить із необхідності забезпечення розумного балансу між правом позивача на відшкодування витрат, понесених у зв`язку із захистом своїх прав, та обов`язком відповідача компенсувати лише ті витрати, які є обґрунтованими, необхідними та співмірними.

Враховуючи викладене в сукупності, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн не повною мірою відповідає критеріям розумності та співмірності, встановленим частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на характер спору, обсяг фактично наданих адвокатом послуг, аналогічність правовідносин у низці інших справ за участю позивача та необхідність дотримання принципу пропорційності суд вважає обґрунтованим зменшення заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу на 50%.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заперечень відповідача-1 щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу та покладення на Фонд державного майна України витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 7 500,00 грн.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача-1.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Припинити правовідносини, які виникли між Державним підприємством «Воютицький спиртовий завод» (81453, Львівська обл., Самбірський р-н, село Воютичі, ідентифікаційний код 00374781) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), а саме - виконання ОСОБА_1 повноважень голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Воютицький спиртовий завод».

3. Виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) із записів про Державне підприємство «Воютицький спиртовий завод» (81453, Львівська обл., Самбірський р-н, село Воютичі, ідентифікаційний код 00374781) в атрибутах «Відомості про керівника юридичної особи та інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи», «Дані про перебування юридичної особи у процесі припинення» та інших розділах.

4. Стягнути з Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, ідентифікаційний код 00032945) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 5 324 (п`ять тисяч триста двадцять чотири) грн 80 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 500 (сім тисяч п`ятсот) грн 00 коп.

5.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 18.11.2026

Суддя І.О. Андреїшина

Часті запитання

Який тип судового документу № 141580438 ?

Документ № 141580438 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141580438 ?

Дата ухвалення - 18.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141580438 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141580438 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 141580438, Господарський суд м. Києва

Судове рішення № 141580438, Господарський суд м. Києва було прийнято 18.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.

Судове рішення № 141580438 відноситься до справи № 910/11480/26

Це рішення відноситься до справи № 910/11480/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система забезпечує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє продуктивно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141580437
Наступний документ : 141580439