Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.11.2026Справа № 910/9969/26Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙМ КАПІТАЛ» 67500, Одеська обл., Лиманський р-н, селище міського типу Доброслав, ВУЛИЦЯ ПЕРШОТРАВНЕВА, будинок 5А, Ідентифікаційний код юридичної особи 36970194) до проТовариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» (04080, місто Київ, ВУЛИЦЯ КИРИЛІВСЬКА, будинок 33, Ідентифікаційний код юридичної особи 33261802) стягнення заборгованості у розмірі 1 806 592 грн. 35 коп.
Представники:
від Позивача: Яковенко О.М. (представник на підставі ордеру);
від Відповідача: Остащенко О.М. (представник на підставі ордеру);
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАЙМ КАПІТАЛ» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 1 806 592 грн. 35 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов`язань за Договором про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №03/09 від 03.09.2024 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2026 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙМ КАПІТАЛ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» про стягнення заборгованості у розмірі 1 806 592 грн. 35 коп. залишено без руху.
24.08.2026 року та 25.08.2026 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшли заяви про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2026 року відкрито провадження у справі №910/9969/26, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.09.2026 року.
11.09.2026 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, якою представник просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЙМ КАПІТАЛ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ" витрати на правничу допомогу в розмірі 27 500,00 гривень.
21.09.2026 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого судового засідання.
23.09.2026 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшла відповідь на відзив, якою представник просив відмовити у задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
23.09.2026 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, встановлено Відповідачу строк до 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для надання заперечень, задоволено клопотання Позивача та витребувати у ТОВ "Промексплуатація" належним чином засвідчену копію Договору № 03/09 від 03.09.2024 року, задоволено клопотання Відповідача про відкладення підготовчого судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 21.10.2026 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2026 року витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ" належним чином завірену копію договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 03/09 від 03.09.2024 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАЙМ КАПІТАЛ" і Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ".
28.09.2026 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшла інформація на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.11.2026 року.
В судовому засіданні 11 листопада 2026 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі ухвалено після закінчення судового розгляду за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 11 листопада 2026 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ
Як зазначає Позивач, 03.09.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАЙМ КАПІТАЛ» (Позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» (Позичальник) було укладено Договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №03/09, відповідно до умов якого Позикодавець надає Позичальнику у користування грошові кошти в сумі 2 000 000,00 грн. (два мільйона гривень 00 коп.) на строк, визначений умовами цього Договору, які не передбачають нарахування відсотків за користування грошовими коштами чи отримання плати за користування грошовими коштами (далі за текстом «Допомога»). (а.с.10)
Відсотки на фінансову допомогу, що надається за цим Договором, не нараховуються. (п.1.3 Договору)
Пунктом 1.4 Договору передбачено, що фінансова допомога після спливу строку дії цього Договору підлягає поверненню на першу вимогу Позикодавця, але не пізніше п`яти календарних днів з дати закінчення цього Договору.
Згідно з п.2.1 Договору загальна сума Допомоги за даним Договором становить 2 000 000,00 грн. (два мільйона гривень 00 коп.)
Згідно з п.3.2 Договору допомога надається у безготівковому порядку шляхом перерахування необхідних коштів на поточний рахунок Позичальника, зазначений у розділі 11 Договору.
Відповідно до п.4.1 Договору допомога Позичальнику надається строком до « 02» жовтня 2024 року включно.
Допомога повертається у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Позикодавця. (п.5.2 Договору)
Даний Договір набирає чинності з моменту підписання його і скріплення печатками Сторін та діє до « 31» грудня 2024 року включно, але в будь-якому випадку до повного повернення Позичальником суми Допомоги. (п.6.1 Договору)
Пунктом 7.3 Договору передбачено, що в разі порушення Позичальником строку та/або умов повернення допомоги, передбачених п.4 даного Договору, Позичальник, сплачує Позикодавцю штраф та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на день прострочення, від невиплаченої суми за кожний день прострочення повернення Допомоги. Сторони погодили, що пеня нараховується до повного погашення заборгованості.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №03/09 від 03.09.2024 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАЙМ КАПІТАЛ» перераховано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» грошові кошти у загальному розмірі 1 000 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними інструкціями №1192 від 03.09.2024 року на суму 500 000 грн. 00 коп., №1193 від 03.09.2024 року на суму 500 000 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: «надання поворотної безвідсоткової фіндопомоги згідно договору №03/09 від 03.09.2024р.» (а.с.11)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач в порушення умов Договору не здійснив повернення грошових коштів у повному обсязі. Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» перед Позивачем становить 1 000 000 грн. 00 коп. Крім того, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» 3% річних у розмірі 55 377 грн. 05 коп., інфляційні у розмірі 200 569 грн. 97 коп. та пеню у розмірі 550 645 грн. 33 коп.
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що згідно з Договором №03/09 від 03.09.2024р. строк повернення позики сторони визначили протягом 30 днів з дня вимоги Позивача про повернення, без вказівки на дату. Безпідставним є посилання Позивача на настання строку повернення за Договором №03/09 від 03.09.2024р. з посиланням на Договір №03/09 від 03.09.2023р., оскільки мова йде про різні договори з різними умовами. У зв`язку з тим, що Позивачем на адресу Відповідача не направлялась вимога про повернення безвідсоткової фінансової допомоги за Договором №03/09 від 03.09.2024р., строк виконання зобов`язання за даним договором, станом на дату подачі позову, не настав , а отже права Позивача не порушені.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙМ КАПІТАЛ» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що 03.09.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАЙМ КАПІТАЛ» (Позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» (Позичальник) було укладено Договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №03/09, відповідно до умов якого Позикодавець надає Позичальнику у користування грошові кошти в сумі 2 000 000,00 грн. (два мільйона гривень 00 коп.) на строк, визначений умовами цього Договору, які не передбачають нарахування відсотків за користування грошовими коштами чи отримання плати за користування грошовими коштами (далі за текстом «Допомога»). (а.с.10)
В той же час, до матеріалів позовної заяви долучено Договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №03/09 від 03.09.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАЙМ КАПІТАЛ» (Позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» (Позичальник).
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що згідно з Договором №03/09 від 03.09.2024р., строк повернення позики сторони визначили - протягом 30 днів з дня вимоги Позивача про повернення, без вказівки на дату. Безпідставним є посилання Позивача на настання строку повернення за Договором №03/09 від 03.09.2024р. з посиланням на Договір №03/09 від 03.09.2023р., оскільки мова йде про різні договори з різними умовами.
Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Разом з цим, частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Господарським кодексом України у статті 180 (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин сторін) деталізовано істотні умови господарського договору.
Так, за приписами ч.1 ст.180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України).
Згідно з ч.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частиною 4 ст.180 Господарського кодексу України встановлено, що умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Відповідно до ч.5 ст.180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
Згідно з ч.ч.1, 3 статті 638 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно зі ст. ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України).
З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.
Юридичний аналіз статей 207, 208, 626, 631, 638 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Отже, у випадку непідписання договору однією з його сторін не можна вважати, що сторони дійшли згоди щодо всіх умов викладеного в письмовій формі договору та відповідно до статті 638 ЦК України констатувати його укладення.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд зазначає, що Договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №03/09 від 03.09.2023 року, який долучений до матеріалів справи, підписаний уповноваженими представниками Сторін й скріплений їх печатками без заперечень та зауважень, в добровільному порядку. Суд також зазначає, що станом на момент укладення Договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №03/09 сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за Договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин сторін). При зверненні до суду з вказаним позовом Позивач зазначав про наявність технічної помилки в частині зазначення року укладення даного договору.
Оскільки Відповідач наполягав на укладенні двох різних договорів про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, а саме 03.09.2023 та 03.09.2024, ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2026 року витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ" належним чином завірену копію договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №03/09 від 03.09.2024 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАЙМ КАПІТАЛ" і Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ".
На виконання вимог ухвали суду Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ" повідомило, що через втрату примірнику Договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 03/09 від 03.09.2024 року він не може надати його копії.
Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять, а Відповідачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження проведення службового розслідування, за результатами якого було складено відповідний акт, висновок про втрату Договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 03/09 від 03.09.2024 року, який був укладений між сторонами. Крім того, останнім не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що вказаний договір взагалі був відображений у бухгалтерських та фінансових документах Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ".
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (п. 6 ст. 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17 визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.
Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги (товару) і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з ч.1 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, первинні документи - це документи, створені у паперовій або в електронній формі, які містять відомості про господарські операції; регістри бухгалтерського обліку (облікові регістри) - це носії інформації, складені у паперовій або в електронній формі, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку. Регістри бухгалтерського обліку (облікові регістри) можуть бути у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів тощо. Господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в регістрах бухгалтерського обліку провадяться на підставі первинних документів.
У частині 2 статті 9 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" визначено, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Так само пунктом 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, визначено, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: печатка, ідентифікаційний код підприємства, установи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Згідно з положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції, і власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Яке вже неодноразово зазначав Верховний Суд (постанови від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 03.02.2020 у справі №909/1073/17, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18) встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, суди мають дослідити питання встановлення обставин, чи була печатка загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.
З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).
Відповідно до пп.1, 2, 4-7, 9-11 глави 3 розділу IІ «Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (затверджені наказом Мінюсту України від 18.06.2015 № 1000/544; зареєстровані в Мінюсті України 22.06.2015 за №736/27181), які встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та є нормативно-правовим актом, обов`язковим для виконання всіма установами, - право на застосування гербових печаток (для установ, які мають право використовувати державну символіку) або печаток установи із зазначенням найменування установи та ідентифікаційного коду (далі - печатка установи) закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється її правовим статусом.
На документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).
В установах дозволяється також застосовувати печатки структурних підрозділів (служби діловодства, бухгалтерії, кадрової служби тощо), печатки для окремих категорій документів (для копій, перепусток, конвертів тощо), а також металеві печатки - для опечатування приміщень, шаф, сейфів.
В інструкції з діловодства установи визначаються види і кількість печаток, штампів, що застосовуються, перелік документів, підписи на яких відповідно до законодавства необхідно скріплювати печаткою установи, та порядок застосування печаток.
Розпорядчим документом керівника установи визначаються порядок використання, місце зберігання печатки установи і посадові особи, відповідальні за її зберігання, а також перелік посадових осіб, підписи яких скріплюються печаткою установи.
Право засвідчення документів та їх копій може надаватися посадовим та іншим особам на підставі довіреності.
У посадових інструкціях визначаються повноваження щодо засвідчення документів та їх копій.
Облік усіх печаток та штампів, що застосовуються в установі, ведеться у журналі за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Видача печаток, штампів посадовим особам здійснюється під підпис у відповідному журналі.
Печатки зберігаються у шафах (сейфах), що надійно замикаються і опечатуються.
Перевірка наявності печаток і штампів здійснюється щороку комісією, призначеною розпорядчим документом керівника установи, та оформлюється актом.
Отже, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки. За таких обставин відповідач, як суб`єкт господарювання, несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема при засвідченні спірних видаткових накладних.
Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа (висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.01.2020 у справі №916/922/19).
У постанові від 20.12.2018 у справі №910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчити про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними. Відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності її підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки відповідача, не може свідчить про те, що така особа є неуповноваженою чи що така видаткова накладна є неналежним доказом у справі.
Відповідачем не надано суду в порядку передбаченому ГПК України доказів початку досудового розслідування за його заявою, зокрема, доказів внесення відомостей про кримінальне правопорушення за вказаною заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а в матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та достовірні докази, у розумінні ст.76-79, 91 ГПК України, які б свідчили про те, що печатка відповідача була втрачена, чи була підроблена, чи було інше незаконне використання цієї печатки третіми особами всупереч волі відповідача.
Отже, відсутні підстави вважати, що печатка відповідача використовувалася проти його волі, а тому неістотні недоліки в Договорі про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №03/09 в частині року його укладення не є підставою для невизнання господарської операції за вказаним Договором.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Суду зазначає, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
З урахуванням того, що матеріли справи не містять будь-якого іншого Договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги ніж той, що долучений Позивачем до матеріалів позовної заяви, Суд не приймає до уваги заперечення Відповідача в частині існування двох договорів про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги з однаковим номером №03/09 за 2023 та 2024 роки. При цьому, Суд приймає до уваги пояснення Позивача щодо наявності технічної помилки в частині зазначення року в Договорі про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №03/09, а саме замість « 2024» зазначено « 2023».
З огляду на викладене Суд приходить до висновку, що саме 03.09.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАЙМ КАПІТАЛ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» було укладено Договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №03/09.
Внаслідок укладення Договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №03/09 від 03.09.2024 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №03/09 від 03.09.2024 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАЙМ КАПІТАЛ» перераховано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» грошові кошти у загальному розмірі 1 000 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними інструкціями №1192 від 03.09.2024 року на суму 500 000 грн. 00 коп., №1193 від 03.09.2024 року на суму 500 000 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: «надання поворотної безвідсоткової фіндопомоги згідно договору №03/09 від 03.09.2024р.» (а.с.11)
Суд звертає увагу, що перерахування грошових коштів саме 03.09.2024 року із посиланням на Договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №03/09 від 03.09.2024 року підтверджує факт укладення між Сторонами Договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №03/09 03.09.2024 року з урахуванням того, що Відповідачем не надано суду будь-якого іншого договору, укладеного між сторонами.
Пунктом 1.4 Договору передбачено, що фінансова допомога після спливу строку дії цього Договору підлягає поверненню на першу вимогу Позикодавця, але не пізніше п`яти календарних днів з дати закінчення цього Договору.
Відповідно до п.4.1 Договору допомога Позичальнику надається строком до « 02» жовтня 2024 року включно.
Допомога повертається у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Позикодавця. (п.5.2 Договору)
Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи вищенаведені умови Договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №03/09 від 03.09.2024 року, обов`язок Відповідача по поверненню позики у загальному розмірі 1 000 000 грн. 00 коп. настав 02.10.2024 року.
При цьому, Суд не приймає до уваги лист Позивача від 17.02.2026 року з вимогою здійснити повернення перерахованої фінансової допомоги у розмірі 1 000 000 грн. 00 коп., на підтвердження надсилання якого на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» надано роздруківку з електронної пошти Позивача dm.tatarnikov@gmail.com на електронну адресу officevarga@gmail.com, оскільки умовами Договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №03/09 від 03.09.2024 року не узгоджено електронні адреси Сторін для можливості здійснення такого листування. (а.с.18)
Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАЙМ КАПІТАЛ» за Договором про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №03/09 від 03.09.2024 року становить 1 000 000 грн. 00 коп.
Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем заборгованості Товариству з обмеженою відповідальністю «ТАЙМ КАПІТАЛ» в розмірі 1 000 000 грн. 00 коп.
Отже, Суд приходить до висновку, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив повернення грошових коштів у строк до 02.10.2024 року у повному розмірі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 1 000 000 грн. 00 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 03.10.2024 р. по 07.08.2026 р. у розмірі 55 377 грн. 05 коп. та інфляційні у розмірі 200 569 грн. 97 коп.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за отриманий товар за загальний період прострочки з 03.10.2024 р. по 07.08.2026 р. у розмірі 55 377 грн. 05 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.
Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.06.2020 у справі №905/21/19, аналізуючи, зокрема, приписи частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, статей 1, 2, 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", пунктів 1, 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007, суд касаційної інстанції вказав про те, що при розрахунку інфляційних втрат, у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми вже згаданих Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення і Методики розрахунку базового індексу споживчих цін.
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також виснувала, що:
"Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №1078).
Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається "послідовність, утворена за певною закономірністю".
У судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу. З огляду на таке касаційний суд вважає за доцільне роз`яснити, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.) до уваги береться сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу, "і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою:
"Х" * "і-1" - 100 грн = "ЗБ",
де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).
А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, і від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
Суд зазначає, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.
Отже, при зменшенні суми боргу внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від суми основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці)".
У постанові від 06.06.2020 у справі №905/21/19 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також окремо зазначила, що не погоджується з правильністю визначення судами попередніх інстанцій величини приросту індексу споживчих цін (сукупного індексу інфляції), який має заокруглюватися до десяткового числа після коми.
У постанові від 23.09.2021 у справі №924/2/21 Верховний Суд, перевіряючи правильність нарахування сукупного індексу інфляції відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, не погодився з правильністю визначення судами попередніх інстанцій величини приросту індексу споживчих цін (сукупного індексу інфляції) та зазначив, що такий індекс має заокруглюватися до десяткового числа після коми. Так, Верховний Суд, зокрема, зауважив, що за період з червня до жовтня 2019 року сукупний індекс інфляції складає 100%, а не 99,99% (як визначено в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції), а за період із травня до жовтня 2020 року при заокруглюванні до десяткового числа після коми сукупний індекс інфляції має визначатись як 101,2%, а не 101,19%, оскільки саме так визначаються місячні та річні індекси споживчих цін Державним комітетом статистики України.
У постанові від 13.08.2025 у справі №910/11038/24 Верховний Суд зазначив, що: "Верховний Суд у постанові від 01.04.2025 у справі № 910/9201/23 вже виснував про те, що висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 в контексті застосування частини другої статті 625 ЦК України (який безумовно є висновком Верховного Суду у розумінні статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України) включає в себе й тлумачення процедури визначення величини приросту індексу споживчих цін, який має заокруглюватися до десяткового числа після коми.".
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 03.10.2024 р. по 07.08.2026 р. у розмірі 200 569 грн. 97 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком Позивача в частині нездійснення заокруглювання індексу споживчих цін до десяткового числа після коми за визначений період прострочення Відповідача, а тому з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню інфляційні за загальний період прострочки з 03.10.2024 р. по 07.08.2026 р. у розмірі 200 000 грн. 00 коп.
Крім того, Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочення з 03.10.2024 року по 07.08.2026 року у розмірі 550 645 грн. 33 коп.
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Відповідно до приписів ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.
Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань". При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Пунктом 7.3 Договору передбачено, що в разі порушення Позичальником строку та/або умов повернення допомоги, передбачених п.4 даного Договору, Позичальник, сплачує Позикодавцю штраф та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на день прострочення, від невиплаченої суми за кожний день прострочення повернення Допомоги. Сторони погодили, що пеня нараховується до повного погашення заборгованості.
За загальним правилом, визначеним частиною шостою статі 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Однак таке правило застосовується до правовідносин, лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором, адже словосполучення «якщо інше не встановлено законом або договором» допускає існування іншої норми закону, що регулює відповідні правовідносини, або іншого положення договору, який регулює конкретні договірні відносини сторін, що виконує функцію спеціальної норми по відношенню до загальної норми.
Тож положення ч. 6 ст. 232 ГК України є диспозитивними, оскільки законом або договором може бути встановлений інший порядок, в тому числі і строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).
За загальним правилом, договір є універсальним регулятором приватноправових відносин, який, як і закон, є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
При цьому сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а й право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати) щодо стягнення пені за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.
Згідно зі ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України).
Тож хоча укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), однак такий строк з урахуванням положень ст.ст. 251, 252 ЦК України має бути визначений.
Період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов`язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, «до повного виконання зобов`язання», «до дати фактичного виконання», «до повної сплати заборгованості / погашення боргу», «протягом року / усього періоду існування заборгованості» тощо.
Тому на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює частина шоста статті 232 ГК України. Формулювання, яке містить частина третя статті 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, в тому числі умови договору (у випадку відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.
У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.
Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення») нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22.
Отже, враховуючи, що у п. 7.3 Договору сторони погодили, що пеня нараховується до повного погашення заборгованості, тобто встановили інший строк нарахування штрафних санкцій, аніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування Позивачем пені за період у строк більший, ніж передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України є правомірним.
Суд, перевіривши розрахунок пені за загальний період прострочення виконання Відповідачем його договірного грошового зобов`язання з 03.10.2024 року по 07.08.2026 року у розмірі 550 645 грн. 33 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙМ КАПІТАЛ» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 1 000 000 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 55 377 грн. 05 коп., інфляційні у розмірі 200 000 грн. 00 коп. та пеня у розмірі 550 645 грн. 33 коп.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорійно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
УХВАЛИВ
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙМ КАПІТАЛ» - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» (04080, місто Київ, ВУЛИЦЯ КИРИЛІВСЬКА, будинок 33, Ідентифікаційний код юридичної особи 33261802) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙМ КАПІТАЛ» (67500, Одеська обл., Лиманський р-н, селище міського типу Доброслав, ВУЛИЦЯ ПЕРШОТРАВНЕВА, будинок 5А, Ідентифікаційний код юридичної особи 36970194) заборгованість у розмірі 1 000 000 (один мільйон) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 55 377 (п`ятдесят п`ять тисяч триста сімдесят сім) грн. 05 коп., інфляційні у розмірі 200 000 (двісті тисяч) грн. 00 коп., пеню у розмірі 550 645 (п`ятсот п`ятдесят тисяч шістсот сорок п`ять) грн. 33 коп. та судовий збір у розмірі 21 672 (двадцять одна тисяча шістсот сімдесят дві) грн. 27 коп.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 13 листопада 2026 року.
Суддя О.В. Чинчин
Судове рішення № 141580238, Господарський суд м. Києва було прийнято 11.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 910/9969/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: