Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
14.10.2026Справа № 910/7426/26За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО-ГАЗ"
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
про стягнення коштів у розмірі 1630485,69 грн.
Суддя Сташків Р.Б.
Секретар судового засідання Гарашко Т.В.
Представники сторін:
від позивача - Булат В.,
від відповідача - Остапенко С.Л.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - відповідач) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО-ГАЗ" (далі - позивач) безпідставно набуті грошові кошти у загальному розмірі 1630485,69 грн, з яких 1114081,3 грн (сума основного боргу), 396187,93 грн (інфляційне збільшення) та 120216,46 грн (3 % річних).
Позивач вважає дії відповідача щодо нарахування обсягів та вартості послуг з передачі електричної енергії при здійсненні позивачем експорту електричної енергії, включення відповідачем до первинних та розрахункових документів вартості та обсягу послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до інших країн неправомірними.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 відкрито провадження у справі за вищевказаними позовними вимогами, розгляд справи призначено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
09.07.2026 відповідачем було подано відзив на позовну заяву. Відповідач зазначає, що у разі здійснення позивачем експорту електричної енергії до/з країн периметру, НЕК «Укренерго» правомірно оформлювала акти приймання-передачі послуги з урахуванням даного експорту, адже дані умови передбачені умовами укладеного між сторонами Договору, Кодексом системи передач, постановами НКРЕКП від 14.03.2018 № 307, від 11.10.2022 №1305, №1306, від 30.09.2022 № 1234.
13.07.2026 позивач подав відповідь на відзив.
У судовому засіданні 13.07.2026 було оголошено перерву до 09.09.2026.
21.07.2026 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Протокольною ухвалою суду від 09.09.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 14.10.2026.
14.10.2026 відповідачем було заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/2917/25.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08.07.2026 прийнято до розгляду справу №910/2917/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Глиняни Енерджі» до Акціонерного товариства «Гарантований покупець» про зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Гарантований покупець» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2026 року в цій справі. Розгляд касаційної скарги призначено на 04.11.2026.
Відповідач посилається на результати розгляду вказаної справи, як на одну із підстав незгоди із позовними вимогами. Водночас, за результатами розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/2917/25, можуть змінитися обґрунтування як позовних вимог, так і заперечень відповідача проти позову. Щодо строків звернення до суду із цим клопотанням, то відповідач вказує, що на час закриття підготовчого провадження представник відповідача не був обізнаним із ухвалою Верховного Суду про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи №910/2917/25, а тому не заявив даного клопотання на відповідній стадії розгляду справи.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках, зокрема перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Разом з тим, ч. 3 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1 - 3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.
Щодо тверджень відповідача, що він дізнався про прийняття Великою Палатою Верховного Суду до розгляду справу №910/2917/25 лише після закриття підготовчого провадження у справі №910/7426/26 і подав клопотання про зупинення провадження лише 14.10.2026 не підтверджується жодними доказами. Ухвалу Великої Палати Верховного Суду про прийняття до розгляду справи № 910/2917/25 було опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень 14.07.2026, що підтверджується відомостями з реєстру, тоді як підготовче провадження у справі №910/7426/26 було закрито 09.09.2026.
Враховуючи, той факт, що суд перейшов до розгляду справи по суті 09.09.2026 та вказані обставини на підставі яких відповідач просить суд зупинити провадження у справі та приписи ч. 3 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 14.10.2026 представник позивача вимоги позову підтримав повністю, просив задовольнити позов, представник відповідача проти позову заперечив, просив у позові відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО», відповідач, ОСП) є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення ДП «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 № 73 та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 829-р «Про погодження перетворення державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» у приватне акціонерне товариство".
Відповідно до Ліцензії на право провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами серії АЕ № 288299, що видана відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, від 17.04.2014 № 1012, НЕК «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО-ГАЗ» (далі - ТОВ «ЕНЕРГО-ГАЗ», позивач) є учасником ринку електричної енергії та діє відповідно до ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 11.09.2018 року № 980.
ТОВ «ЕНЕРГО-ГАЗ» також здійснює експорт та імпорт електричної енергії.
За приписами п.п. 30 та 92 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» електропостачальником є суб`єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу, а трейдером є суб`єкт господарювання, що здійснює купівлю електричної енергії виключно з метою її перепродажу, крім продажу за договором постачання електричної енергії споживачу.
Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону України «Про ринок електричної енергії» господарська діяльність з перепродажу електричної енергії (трейдерська діяльність) на ринку електричної енергії підлягає ліцензуванню у разі відсутності у суб`єкта господарювання інших ліцензій, обов`язкових для провадження діяльності на ринку електричної енергії.
Таким чином, маючи ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, позивач також займається трейдингом електричної енергії у якості трейдера, та у якості трейдера здійснює експортні операції з електричною енергією.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 55 Закону України «Про ринок електричної енергії» трейдери мають право купувати та продавати електричну енергію на ринку електричної енергії, здійснювати експорт-імпорт електричної енергії за вільними цінами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 57 Закону України «Про ринок електричної енергії» електропостачальники мають право купувати та продавати електроенергію на ринку електричної енергії, здійснювати експорт-імпорт електричної енергії за вільними цінами.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема: про надання послуг з передачі.
Згідно з п. 1.3.5 Правил ринку, що затверджені Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307, кандидат в учасники ринку (крім агрегатора) повинен мати діючі договори про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та/ або про надання послуг з передачі електричної енергії, що укладаються згідно із Кодексом системи передачі.
Згідно з приписами п.п. 5.2, 5.4 глави ХІ Кодексу системи передачі, затвердженого Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309 (далі - Кодекс системи передачі), укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов`язковою умовою надання користувачам доступу до системи передачі.
Оператор системи передачі (яким є ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО») укладає договір про надання послуг з передачі електричної енергії з користувачем до набуття ним статусу учасника ринку електричної енергії відповідно до Правил ринку.
Відповідно до п. 5.1 глави ХІ Кодексу системи передачі, договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії системою передачі.
Умови вищезазначеного договору є типовими та затверджені Постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018 «Про затвердження Кодексу системи передачі».
На виконання вищезазначених приписів, 01.01.2019 між відповідачем (ОСП) та позивачем укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 0167-02024 (далі - Договір).
14.08.2019 сторони уклали Додаткову угоду №2 до Договору у якій сторони дійшли згоди викласти договір про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 № 0167-02024 у новій редакції.
21.09.2021 сторонами укладено Додаткову угоду №4 до Договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 № 0167-02024, у якій сторони дійшли згоди викласти Договір у новій редакції.
22.12.2021 між сторонами укладено Додаткову угоду до Договору у якій сторони дійшли згоди викласти Договір у новій редакції.
Позивач, користуючись правами, передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 57 Закону України «Про ринок електричної енергії», протягом вересня 2022 року - листопада 2023 року на підставі зовнішньоекономічних контрактів здійснив ряд експортних операцій з продажу електричної енергії до країни - сторони Договору про заснування Енергетичного співтовариства, а саме до Румунії: Відповідно до Акту №1 прийому-передачі від 30 вересня 2022 року згідно з Рамковим Договором №1 від 14.09.2022 року на вересень 2022 року, позивач продав B&D WORLD TRADING SRL (Румунія) на умовах DAF кордон Україна Румунія електричну енергію обсягом 600000 кВт*год.
Зазначене підтверджується довідкою ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО» вих. № 01/43591 від 04.10.2022 про обсяги електричної енергії, поставленої позивачем за зовнішньоекономічними контрактами у вересні 2022 року.
Відповідно до Акту прийому-передачі №2 від 31.10.2022 згідно з Індивідуальним Договором №2 від 26.09.2022 на жовтень 2022 року, позивач продав B&D WORLD TRADING SRL (Румунія) на умовах DAF кордон Україна - Румунія електричну енергію обсягом 2 072 000 кВт*год, що підтверджується довідкою ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО» вих. № 01/48450 від 03.11.2022 про обсяги електричної енергії, поставленої позивачем за зовнішньоекономічними контрактами у жовтні 2022 року.
Відповідно до Акту прийому-передачі №1 від 30.11.2023 згідно з Індивідуальним Договором №1 від 31.10.2023 до Рамкового Договору №BDWT-2-IE/27/10/2023 про поставку та прийом електроенергії від 27.10.2023 на листопад 2023 року, позивач продав B&D WORLD TRADING SRL (Румунія) на умовах DAF кордон Україна - Румунія електричну енергію обсягом 10 000 кВт*год, що підтверджується довідкою ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО» вих. № 01/66811 від 06.12.2023 про обсяги електричної енергії, поставленої позивачем за зовнішньоекономічними контрактами у листопаді 2023 року.
Протягом зазначеного періоду (вересень 2022 року - листопад 2023 року) між позивачем та відповідачем були підписані акти приймання-передачі послуги згідно з Договором, які, зокрема, включали в себе обсяг експортованої електричної енергії:
- Акт приймання-передачі послуги за вересень 2022 року від 30.09.2022 на загальну суму 5051342,51 грн, в тому числі ПДВ 841890,42 грн (фактичний обсяг 12178,718 МВт*год, ставка тарифу 345,64 грн/МВт*год);
- Акт приймання-передачі послуги за жовтень 2022 року від 31.10.2022 на загальну суму 7616148,78 грн, в тому числі ПДВ 1269358,13 грн (фактичний обсяг 18362,431 МВт*год, ставка тарифу 345,64 грн/МВт*год);
- Акт приймання-передачі послуги за листопад 2023 року від 30.11.2023 на загальну суму 4110278,30 грн, в тому числі ПДВ 685046,38 грн, (фактичний обсяг 7060,878 МВт*год, ставка тарифу 485,10 грн/МВт*год).
На підставі зазначених актів приймання-передачі послуги відповідачем було сформовано рахунки за надання послуг з передачі за Договором, які відповідачем було розраховано із врахуванням загального об`єму експортованої позивачем електроенергії.
Позивач зауважує, що Договором надання таких послуг фактично не передбачено.
Позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти за послуги з передачі електричної енергії згідно Договору, що підтверджується платіжними дорученнями:
- № 331 від 31.08.2022 на суму 1047729,26 грн за вересень 2022 року;
- № 332 від 31.08.2022 на суму 1047729,26 грн за вересень 2022 року;
- №337 від 31.08.2022 на суму 1047729,26 грн за вересень 2022 року;
- №338 від 31.08.2022 на суму 600000 грн за вересень 2022 року;
- №386 від 30.09.2022 на суму 7809231,20 грн за жовтень 2022 року;
- №432 від 31.10.2022 на суму 1305936,04 грн за листопад 2022 року;
- №1056 від 31.10.2023 на суму 844332,46 грн за листопад 2023 року;
- №1059 від 31.10.2023 на суму 844332,46 грн за листопад 2023 року;
- №1092 від 15.11.2023 на суму 114000 грн за листопад 2023 року;
- №1107 від 20.11.2023 на суму 844332,46 грн за листопад 2023 року;
- №1129 від 24.11.2023 на суму 844332,46 грн за листопад 2023 року.
Позивач вважає, що виставляючи такі рахунки за нібито надання послуг з передачі експортованої електричної енергії, відповідач фактично зловживав своїм монопольним становищем, оскільки позивач фактично вимушений їх сплачувати навіть проти своєї волі, у випадку несплати таких рахунків з боку позивача це фактично позбавило б його можливості здійснювати свою господарську діяльність на ринку електричної енергії.
Відповідно до п.п. 1.7.1 п. 1.7 глави І Правил ринку, що затверджені Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307 (у редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) учасник ринку, крім ОСП, ОР та гарантованого покупця, набуває статусу "Переддефолтний" у разі, якщо учасник ринку до 18:00 банківського дня, що є другим банківським днем після дати отримання на електронну адресу учасника ринку повідомлення про виставлення платіжного документа від АР через СУР або платіжного документа на електронну адресу учасника ринку, сформованого відповідно до цих Правил, не здійснив відповідну оплату, крім платіжного документа за плату за невідповідність. Якщо повідомлення про виставлення платіжного документа отримано після 17:00 у банківський день або в будь-який час небанківського дня, то днем отримання повідомлення вважається перший банківський день після отримання такого повідомлення.
Відповідно до п.п. 1.7.2 п. 1.7 глави І Правил ринку - при набутті статусу «Переддефолтний » АР (ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО») на період існування такого статусу: 1. надсилає учаснику ринку повідомлення про набуття учасником ринку статусу "Переддефолтний"; 2. публікує на офіційному вебсайті АР повідомлення про набуття учасником ринку статусу "Переддефолтний" із зазначенням дати набуття такого статусу; 3. використовує фінансові гарантії, що надаються учасником ринку, для покриття його заборгованості перед ОСП; використовує фінансові гарантії, що надаються ним, для покриття заборгованості перед АР та/або, якщо учасник виступає в якості електропостачальника, після набуття ним статусу "Переддефолтний" кожного робочого дня (о 10:30) направляє до уповноважених банків довідку, що містить інформацію щодо повного та скороченого найменування учасника ринку або П.І.Б. (якщо учасником ринку є фізична особа або фізична особа підприємець), ЄДРПОУ або РНОКПП (якщо учасником ринку є фізична особа або фізична особа-підприємець), розміру простроченої електропостачальником оплати вартості його небалансів електричної енергії.
Згідно з п.п. 1.7.4 п. 1.7 глави І Правил ринку Учасник ринку, крім ОСП, ОР та гарантованого покупця, набуває статусу «Дефолтний», якщо тривалість статусу «Переддефолтний» для учасника ринку становить більше двох робочих днів. Датою набуття статусу «Дефолтний» є наступний день після двох робочих днів перебування у статусі «Переддефолтний».
Відповідно до п.п. 1.7.5. п. 1.7 глави І Правил ринку - на період існування статусу «Дефолтний » АР вживає до такого учасника ринку такі заходи: На період існування статусу "Дефолтний" АР вживає до такого учасника ринку такі заходи: 1. 1.надсилає учаснику ринку повідомлення про набуття учасником ринку статусу «Дефолтний»; 2. публікує на офіційному вебсайті АР повідомлення про набуття учасником ринку статусу "Дефолтний" із зазначенням дати набуття такого статусу; 3. зупиняє майбутні та скасовує діючі реєстрації ДД щодо продажу електричної енергії учасникам ринку; 4. установлює нульовий обсяг продажу електричної енергії на РДН та ВДР для такого учасника ринку; 5. якщо учасник ринку також виступає в якості електропостачальника (або споживача), після набуття ним статусу «Дефолтний» постачання електричної енергії споживачам такого учасника ринку (або такому учаснику ринку) здійснюється постачальником «останньої надії» відповідно до Правил роздрібного ринку з 00:00 дня, наступного за днем набуття ним статусу «Дефолтний»; 6. якщо учасник ринку також виступає в якості електропостачальника, після набуття ним статусу "Дефолтний" кожного робочого дня о 10:30 направляє до уповноважених банків довідку, що містить інформацію щодо повного та скороченого найменування учасника ринку або П.І.Б. (якщо учасником ринку є фізична особа або фізична особа - підприємець), ЄДРПОУ або РНОКПП (якщо учасником ринку є фізична особа або фізична особа - підприємець) та кінцевий розмір простроченої електропостачальником оплати вартості його небалансів електричної енергії.
З вищенаведеного слідує, що позивач не мав змоги не оплачувати рахунки, що виставлялися відповідачем, оскільки їх несплата призвела б до фактичного виключення позивача з ринку електричної енергії та блокування господарської діяльності.
Позивачем було сплачено за обсяг послуги передачі за Договором, які відповідачем було розраховано із врахуванням загального об`єму експортованої позивачем електроенергії, а саме: за електричну енергію, експортовану у вересні 2022 року (600 МВт*год), позивач сплатив 248 860,8 грн (600*345,64 (вартість послуги у вересні 2022 року) + 20% ПДВ); за електричну енергію, експортовану у жовтні 2022 року (2072 МВт*год), позивач сплатив 859 399,30 грн (2072*345,64 (вартість послуги у жовтні 2022 року) + 20% ПДВ); за електричну енергію, експортовану у листопаді 2023 року (10 МВт*год), позивач сплатив 5 821,2 грн. (10*485,10 (вартість послуги у листопаді 2023 року) + 20% ПДВ).
На підставі офіційно підтверджених обсягів експорту та відповідних тарифів на передачу, що діяли у спірні періоди, позивач розрахував суму безпідставно сплачених коштів у сумі 1114081,30 грн з ПДВ, які позивач просить стягнути з відповідача.
Заявляючи позові, позивач просить суд врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20.
Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що ОСП (оператор системи передачі) має право отримувати від користувача своєчасну оплату за послугу, а користувач зобов`язаний здійснювати вчасно та у повному обсязі оплату за послугу на умовах, визначених цим Договором. Умови Договору про передачу електричної енергії були визначені у Типовому договорі про надання послуг з передачі електричної енергії, що є додатком до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) від 14.03.2018 № 309. При цьому відповідно до п. 5.1 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі було встановлено, що договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі. Договір встановлює обов`язки та права сторін у процесі передачі електричної енергії електричними мережами ОСП від виробників до систем розподілу та споживачів, а також при здійсненні її експорту, імпорту та транзиту.
Відповідач також звертає увагу на наступне.
07.02.2020 НКРЕКП була прийнята постанова №360 «Про затвердження змін до Кодексу системи передачі» (далі - Постанова № 360), якою пункти 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, 6.2, 6.5 глави 6 розділу XI Кодексу системи передачі, були доповнені та викладені в новій редакції.
Суть даних змін полягає у внесенні до Кодексу системи передачі оплату послуги по передачі електричної енергії на експорт. Проте, законність прийняття вказаної Постанови №360 була оскаржена АТ «ДТЕК Західенерго» до Окружного адміністративного суду міста Києва. Основними доводами зазначеного оскарження була думка АТ «ДТЕК Західенерго», що вищезазначені зміни суперечать приписам Закону України «Про ринок електричної енергії» та взятим на себе Україною міжнародним зобов`язанням.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 13.07.2020 у справі №640/3041/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020, задовольнив позовні вимоги: визнав протиправною та нечинною з моменту прийняття постанову НКРЕКП від 07.02.2020 № 360 «Про затвердження змін до Кодексу системи передачі» в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, 6.2, 6.5 глави 6 Розділу XI, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі.
Постановою Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 640/3041/20 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Верховний Суд у своїй постанові звернув увагу на вихід судів попередніх інстанцій за межі своїх повноважень: «Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення по суті позовних вимог, в порушення вимог частини другої статті 265 КАС України, вийшов за межі своїх повноважень та визнав протиправною та нечинною з моменту прийняття оспорювану у цій справі постанову Нацкомісії». Отже, після винесення даної постанови Верховного Суду Постанова НКРЕКП № 360 «Про затвердження змін до Кодексу системи передачі» від 07.02.2020 вважалася діючою та чинною від моменту її опублікування, тобто з 08.02.2020.
Відповідач вказує, що між сторонами було підписано додаткову угоду №4 від 21.09.2021 до договору про надання послуг з передачі електричної енергії, пунктом 6 якої визначено, що умови додаткової угоди поширюються на взаємовідносини сторін, які виникли до її укладення з 11.08.2021 відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України. Відтак підписанням вказаної додаткової угоди позивач погодився з тим, що послуга з передачі експортованої електричної енергії надавалась йому відповідачем, зокрема, з 11.08.2021, а відтак підстав для повернення начебто безпідставно набутих коштів немає.
Крім того, 22.12.2021 між сторонами також укладено Додаткову угоду до Договору, в якій сторони узгодили визначення обсягів передачі електричної енергії відповідно до розділу ХІ Кодексу системи передачі.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2022 у справі № 640/27130/21 адміністративний позов ТОВ «ЛЕ Трейдінг Україна» задоволено повністю, визнано протиправною та нечинною з моменту прийняття постанову НКРЕКП від 07.02.2020 № 360 «Про затвердження змін до Кодексу системи передачі» в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, 6.2, 6.5 глави 6 Розділу ІХ та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2023 апеляційні скарги НКРЕКП та НЕК «Укренерго» задоволені частково, рішення місцевого суду змінено, з абзацу 2 резолютивної частини виключені слова «з моменту прийняття», в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Таким чином, вищезазначена постанова НКРЕКП№ 360 втратила чинність 29.03.2023. У відкритті касаційного провадження як за касаційною скаргою НКРЕКП, так і НЕК «Укренерго» касаційним адміністративним судом відмовлено.
Водночас, відповідач звертає увагу суду на ті обставини, що залишаючи без змін висновок місцевого суду щодо протиправності постанови НКРЕКП від 07.02.2020 № 360 Шостий апеляційний адміністративний суд не взяв до уваги фактичну відсутність предмета спору, що мало мати наслідком закриття провадження у справі. Зокрема, апеляційний суд не звернув увагу, що постанова НКРЕКП від 07.02.2020 № 360 в оскаржуваній частині вже була змінена постановою НКРЕКП від 30.09.2022 № 1234 «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі».
Відповідач зазначає, що згідно із постановою НКРЕКП №1305 від 11.10.2022 в Правила ринку було внесені зміни, згідно із якими оплата послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту/імпорту електричної енергії у період після приєднання оператора системи передачі України до ІТС механізму здійснюється відповідно до глави 7 цього розділу.
Також відповідач стверджує, що постановами НКРЕКП від 30.09.2022 № 1234, від 11.10.2022 №1306 було встановлено обов`язок з оплати послуги під час експорту електричної енергії, ці норми є спеціальними до спірних правовідносин, а тому вони підлягають застосуванню.
Щодо посилань позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20, то відповідач вважає, що у даному випадку вони не можуть бути враховані, адже спірні правовідносини у зазначеній справі та у цій справі, що розглядається, не є подібними.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до пункту 1.1 Договору передачі ОСП зобов`язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - Послуга), а Користувач зобов`язується здійснювати оплату за Послугу відповідно до умов цього Договору.
Згідно із пунктом 5.5 Договору передачі (в редакції від 22.12.2021 року) користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг Послуги до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання Послуги, наданих Виконавцем (ОСП), або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком» (далі - СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису тієї особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді.
За приписами статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про надання послуг з передачі.
З наведеного слідує, що саме умовами Договору передачі врегульовані правові засади взаємних відносин, прав та обов`язків між ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО» та ТОВ «ЕНЕРГО-ГАЗ».
Додатковою угодою від 22.12.2021 до Договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 №0167-02024, Сторони дійшли згоди викласти договір про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 №0167-02024 у новій редакції.
Вказана редакція Договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0167-02024 від 01.01.2019 року містить пункт 4.1, який викладено у такій редакції: «Для розрахунків за цим Договором використовується плановий і фактичний обсяги Послуги: 1) плановий обсяг Послуги визначається на основі наданих Користувачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць. У разі ненадання або несвоєчасного надання Користувачем повідомлень плановим обсягом Послуги визначається фактичний обсяг наданої Послуги у попередньому розрахунковому періоді; 2) фактичний обсяг Послуги в розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу системи передачі».
Таким чином, у питанні визначення фактичного обсягу послуги Договір фактично відсилає до положень розділу ХІ Кодексу системи передачі, який у спірні періоди передбачав нарахування послуги на підставі даних щодо обсягів експорту електричної енергії.
Пункт 60 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачає, що передача електричної енергії - транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями.
Згідно з п. 43, ч.1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» міждержавна лінія електропередачі - лінія електропередачі, що перетинає кордон між Україною та іншою державою, і з`єднує об`єднану енергетичну систему України з системою передачі суміжної держави.
Стаття 1 Закону України «Про державний кордон України» передбачає, що державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.
Отже, в розумінні Закону України «Про ринок електричної енергії» передача електричної енергії при імпорті або експорті відбувається у віртуальній точці на державному кордоні.
Підпункти 30 та 92 частини 1 статі 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачають, що електропостачальником є суб`єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу, а трейдером є суб`єкт господарювання, що здійснює купівлю електричної енергії виключно з метою її перепродажу, крім продажу за договором постачання електричної енергії споживачу.
Таким чином, положеннями п.п. 43, 60 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії», ст.1 Закону України «Про державний кордон України» визначено, що передача по відношенню до експортних/та або імпортних операцій є передачею електричної енергії у віртуальній точці на державному кордоні, яка є аналогічною до операції купівлі - продажу електричної енергії у віртуальній точці між двома трейдерами на українському ринку, щодо якої не сплачується тариф на передачу та/або диспетчеризацію.
Факт передачі електричної енергії у віртуальній точці на державному кордоні підтверджується Актами приймання-передачі електричної енергії, які підписано відповідачем з однієї сторони та контрагентом за експортним контрактом з іншої сторони, та погоджені ОСП (відповідачем).
Відповідно до Актів приймання-передачі електричної енергії, яка експортувалась протягом спірного періоду в Румунію, така електрична енергія була продана на умовах DAF.
Згідно з Офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс» (Видання МТП № 560 введені в дію з 01.01.2000) Інкотермс, офіційні правила Міжнародної торгової палати для тлумачення торговельних термінів, полегшують ведення міжнародної торгівлі.
Посилання на Інкотермс-2000 в договорі купівлі-продажу чітко визначає відповідні обов`язки сторін та зменшує ризик юридичних ускладнень. Відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс» - термін DAF тлумачиться, як поставка до кордону (DELIVERED AT FRONTIER).
Таким чином, передача електричної енергії при імпорті або експорті відбувається у віртуальній точці на державному кордоні, що додатково відображено у Актах приймання-передачі електричної енергії та підтверджено підписом відповідача на вказаних актах.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справах №№ 914/935/20, 910/8044/20, 910/12768/21, 910/18400/20: «отже, в розумінні Закону України «Про ринок електричної енергії» передача електричної енергії при імпорті або експорті відбувається у віртуальній точці на державному кордоні».
За приписами статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.
Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України, встановлює Закон України «Про міжнародні договори України», статтею 19 якого передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Статтею 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено правові основи функціонування ринку електричної енергії. Зокрема, у абзаці першому частини першої вказаної статті визначено, що правову основу функціонування ринку електричної енергії становлять Конституція України, цей Закон, Закони України «Про альтернативні джерела енергії», «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», «Про природні монополії», «Про захист економічної конкуренції», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про енергетичну ефективність», міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.
Абзацом другим частини першої статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що на виконання зобов`язань України за Договором про заснування Енергетичного Співтовариства та Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.
Кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства (абз. 2 частини 6 статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Згідно з частиною 11 статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» суб`єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті.
24.09.2010 Україна приєдналась до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (ратифіковано Верховною Радою України 15.12.2010; приєднання набрало чинності 01.02.2011), завдання якого відповідно до статті другої полягає в організації зв`язків між сторонами й створенні правової та економічної бази стосовно енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.
Згідно зі статтею 3 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства для цілей статті 2 діяльність Енергетичного Співтовариства охоплює:
a) запровадження Договірними Сторонами нормативно-правової бази Європейського Співтовариства з енергетики, навколишнього середовища, конкурентної політики та відновлюваних джерел енергії, як описано у викладеному нижче розділі II, що враховує як інституційну структуру Енергетичного Співтовариства, так і конкретну ситуацію в кожній з Договірних Сторін (далі - розширення дії нормативно-правової бази Європейського Співтовариства), як далі описано в розділі II;
b) установлення певної регуляторної системи, що дозволяє ефективне функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, на територіях Договірних Сторін і частині території Європейського Співтовариства та охоплює створення єдиного механізму транскордонної передачі та (або) транспортування енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, й здійснення нагляду за одностороннім дотриманням заходів з безпеки (далі - механізм функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі), як далі описано в розділі III;
c) створення Сторонами ринку енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, без внутрішніх кордонів, у тому числі координацію взаємодопомоги у разі серйозних порушень у функціонуванні енергетичних мереж або зовнішніх пошкоджень, яка може охоплювати досягнення спільної енергетичної зовнішньоторговельної політики (далі - створення єдиного енергетичного ринку), як далі описано в розділі IV.
Статтею 11 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, яка міститься у розділі ІІ, визначено, що нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики для цілей цього Договору включає: i) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії, ii) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу та iii) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/EC від 26 червня 2003 року стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії.
Відповідно до статті 1 Протоколу про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (ратифікований Законом № 2787-VI від 15.12.2010, який набрав чинності 30.01.2011) Україна приєднується до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства як Договірна Сторона відповідно до термінів та строків, викладених у Рішенні Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства від 18.12.2009 про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (Рішення 2009/04/MC-EnC), як це зазначено нижче в цьому Протоколі.
Якщо іншого не зазначено в цьому Протоколі, на дату приєднання Україні надаються всі права, надані Договірним Сторонам, і вона виконує всі зобов`язання, покладені на Договірні Сторони Договором і всіма Рішеннями та Процедурними актами, прийнятими під час застосування Договору із часу набрання ним чинності.
Таким чином, приєднавшись до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, Україна прийняла на себе зобов`язання дотримуватися встановлених цим Договором положень та нормативно-правової бази щодо передачі енергопродуктів та матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.
Стаття 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства визначає, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру.
Пункт 1 (статті 41) не виключає кількісних обмежень або заходів, що мають подібний результат, виправданих на підставі державної політики або державної безпеки, захистом здоров`я та життя людей, тварин або рослин чи захистом промислової та комерційної власності. Такі обмеження або заходи, проте, не є засобами довільної дискримінації або прихованого обмеження торгівлі між Сторонами.
Наведена норма є обов`язковою для України як для сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства і підлягає застосуванню відповідно до статті 9 Конституції України та Закону України «Про міжнародні договори України».
Відповідно до статті 94 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства інституції тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому договорі, як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств.
Так, відповідно до позиції Суду Європейського союзу у справі №C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, яка, як зазначено вище, є складовою права Енергетичного Співтовариства, закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом, еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була та не залежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.
Статтею 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства передбачено, що Секретаріат Енергетичного Співтовариства спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов`язань Раді Міністрів.
Таким чином, фактично ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України, як сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, на відповідність його умовам.
Крім того, аналогічне положення передбачене й частиною першою статті 31 Угоди про Асоціацію між Україною з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами з іншої сторони (ратифікованої Законом № 1678-VII від 16.09.2014, який набрав чинності 27.09.2014), відповідно до якого сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв`язку з вивезенням товарів на іншу територію.
Відповідно до підпункту 26 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» електрична енергія - енергія, що виробляється на об`єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу.
Таким чином, нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України перед сторонами Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, Європейським Союзом і Європейським співтовариством з атомної енергії.
Питання застосування рішення Суду Європейського союзу у справі №C-305/17 FENS vs Slovak Republic та актів енергетичного законодавства неодноразово було предметом розгляду спорів у суді касаційної інстанції.
Так, у Постанові від 03.08.2022 у справі 910/9627/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків:
«Закон про РЕ (ЗУ «Про ринок електричної енергії») покладає на суди обов`язок при застосуванні його норм враховувати рішення Суду ЄС (Європейського Суду, Загального Суду), прецедентне право якого також є обов`язковим для Секретаріату ЕС.
8.20. Водночас Верховний Суд, розглядаючи складом колегії Касаційного адміністративного суду справу № 640/3041/20, у своїй Постанові від 08.09.2021 дійшов висновку, що Рішення Суду ЄС у справі FENS vs Slovak Republic не є джерелом права, яке застосовується адміністративним судом в розумінні статті 9 Конституції України та статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія вказала, що Суд ЄС діє лише в межах правової системи Європейського Союзу. При цьому Верховний Суд бере до уваги, що, враховуючи європейський напрямок розвитку України, а також початок дії Угоди про асоціацію, правові позиції, сформульовані у рішеннях Європейського суду справедливості (Суду ЄС), можуть враховуватися адміністративними судами як аргументація, міркування стосовно гармонійного тлумачення національного законодавства України згідно з усталеними стандартами правової системи Європейського Союзу, однак не як правова основа (джерело права) врегулювання відносин, стосовно яких виник спір. До того ж, Рішення Суду ЄС у справі FENS vs Slovak Republic стосувалось країни-члена Європейського Союзу та правовідносин, які не є релевантними правовідносинам у розглянутій колегією справі.
8.21. Видається, що колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 640/3041/20 у своєму висновку про те, що Рішення Суду ЄС у справі FENS vs Slovak Republic не є джерелом права, виходила з того, що у вузькому формально-юридичному значенні джерело права розуміється як сукупність способів об`єктивації волі суб`єктів правотворчості.
8.22. Водночас у ширшому розумінні джерела права охоплюють зовнішнє вираження правових норм, а також положень, що дозволяють встановити зміст права. Так, саме у цьому значенні практика ЄСПЛ є джерелом права, яке дозволяє встановити зміст прав і свобод, визначених у Конвенції і протоколах до неї, хоча як джерело права вона окремо визначена у Законі України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частині четвертій статті 11 ГПК України. Власне, сам ЄСПЛ неодноразово підкреслював саме таке значення своїх рішень. Так, у справі Opuz v. Turkey, No 33401/02, рішення від 09.06.2009 (§ 163), відзначаючи свою роль у перевірці вжиття національними органами всіх розумних заходів для уникнення порушення конвенційного права, ЄСПЛ відзначив: «Здійснюючи цю перевірку та враховуючи, що Суд надає остаточне авторитетне тлумачення прав і свобод, визначених у Розділі I Конвенції, Суд розгляне, чи в достатній мірі національні органи врахували принципи, що випливають із його рішень щодо подібних питань, навіть якщо вони стосуються інших держав». У справі Ireland v. the United Kingdom, no. 5310/71, рішення від 18.01.1978 (§ 154), ЄСПЛ відзначив: «Рішення Суду фактично служать не тільки для вирішення тих справ, які передані на розгляд Суду, а й, у більш загальному вигляді, для прояснення, захисту та розвитку правил, встановлених Конвенцією, тим самим сприяючи дотриманню державами зобов`язань, які вони взяли на себе як Договірні Сторони».
8.23. Отже, рішення Суду ЄС належить розцінювати як таке, що дозволяє встановити зміст положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у статті 2 Закону про РЕ (ЗУ «Про ринок електричної енергії»). Подібно до практики застосування рішень ЄСПЛ, врахуванню підлягають принципи, що випливають із його рішень щодо подібних питань, навіть якщо вони стосуються інших держав.» Аналізуючи висновки, наведені у повідомленні Секретаріату ЕС від 28.05.2020 року Велика Палата Верховного Суду зазначила про таке.
« 8.29. За змістом статті 41 Договору про ЕС, щодо якої у повідомленні наведені висновки, встановлено заборону мита, а також заходів, що мають подібний результат, щодо імпорту та експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі. При цьому не виключається можливість впровадження таких заходів, якщо вони виправдані на підставі державної політики, безпеки чи з інших визначених підстав.
8.30. Тобто встановлена зазначеним положенням заборона стосується в рівній мірі застосування до операцій з експорту та імпорту енергопродуктів як мита, так і заходів щодо встановлення плати, яка за своєю природою є подібною до мита.
8.31. Наведений в листах Секретаріату ЕС аналіз дає підстави для висновку про те, що встановлена плата за передачу щодо обсягів експортованої електричної енергії є за своєю природою та з урахуванням її структури такою, що має розцінюватися як захід, який є подібним до мита, встановлення якого не відповідає нормам статті 41 Договору про ЕС та не є виправданим відповідно до пункту 2 цієї статті.
8.32. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи Скаржника (підпункти 4.17-4.20, 4.22) про відсутність у судів першої та апеляційної інстанцій підстав для посилання на рішення Суду ЄС у справі FENS vs Slovak Republic як таке, що не є джерелом права, оскільки за змістом положень наведених вище норм законодавства відповідна релевантна практика Суду ЄС має братися до уваги, у тому числі судами. А твердження про те, що відповідно до статей 28, 30 Договору про ЄС заборонено накладати митні збори саме між державами-членами ЄС спростовуються з огляду на положення статті 41 Договору про ЕС, щодо тлумачення якої надав висновки Секретаріат ЕС».
Щодо тверджень відповідач, що на момент винесення постанови у справі №910/9627/20, постанова НКРЕКП від 07.02.2020 № 360 «Про затвердження змін до Кодексу системи передачі» була визнана протиправною та нечинною з моменту прийняття, а тому не може бути релевантною до спірних правовідносин, то суд зазначає наступне.
У справі №910/9627/20 АТ «ДТЕК Західенерго» звернулося до суду з позовом до ПрАТ «НЕК «Укренерго» про зобов`язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.08.2022 у справі №910/9627/20 проаналізовано положення типового договору про надання послуг з передачі електричної енергії, а також пов`язане із цим національне і міжнародне законодавство й зроблено відповідні висновки щодо реалізації актів Енергетичного Співтовариства та тлумачення змісту міжнародних договорів України, які є релевантними до спірних правовідносин.
Змістом цих висновків є те, що встановлена плата за передачу щодо обсягів експортованої електричної енергії є за своєю природою та з урахуванням її структури такою, що має розцінюватися як захід, який є подібним до мита, встановлення якого не відповідає нормам статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.
При цьому наведені висновки Великої Палати Верховного Суду ґрунтуються на тлумаченні міжнародних зобов`язань України, які були і залишаються чинними як у період, що розглядався у справі №910/9627/20, так і у спірні періоди цієї справи.
Внесення Регулятором до національного законодавства норм, аналогічних тим, що вже були предметом оцінки Великої Палати, не змінює змісту міжнародних зобов`язань України та не може «подолати» їх пріоритет, встановлений статтею 9 Конституції України та частиною 8 статті 11 ГПК України.
Висновок щодо релевантності правової позиції у справі №910/9627/20 до правовідносин, аналогічних спірним, підтверджений актуальною практикою Верховного Суду.
Так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.05.2025 у справі № 910/11833/23 Верховний Суд прямо вказав на релевантність висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20:
«Отже, у даному випадку апеляційним судом правильно застосовані положення законодавства, в тому числі і міжнародного, з урахуванням останньої правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20».
Також, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2025 у справі № 910/2384/24 Верховний Суд прямо вказав на релевантність висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20:
«У цьому випадку судами попередніх інстанцій правильно застосовано положення законодавства, в тому числі і міжнародного, з урахуванням останнього висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20. Доводи відповідача на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зводяться лише до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень касаційного суду, зважаючи на положення ст. 300 ГПК України. Підстав для викладення правового висновку у цьому випадку немає (див. також постанову Верховного Суду від 01.05.2025 у справі № 910/11833/23)».
Крім того, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов до наступних висновків, які викладені у Постанові від 09.04.2026 у cправі № 910/13001/24:
« 72. … враховуючи положення Закону України "Про міжнародні договори України", статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії, положення Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, зокрема статтю 41, та Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач експортував електричну енергію у спірний період тільки до країн- сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії, отже, у позивача відсутній обов`язок оплачувати послуги з передачі електричної енергії щодо якої здійснюється експорт до країн, які є сторонами перелічених договорів/організацій.
73. Таким чином, як вірно зазначено судами першої та апеляційної інстанцій, нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України.
74. Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі повністю узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20 у подібних правовідносинах».
Щодо посилання відповідача на постанову НКРЕКП №1305 від 11.10.2022, то предметом поданого позову є платежі, які були сплачені позивачем у період до приєднання до механізму ІТС, а тому посилання відповідача на положення КСП, що регулюють правовідносини у період після приєднання є необґрунтованими та безпідставними. Щодо посилань відповідача на додаткову угоду до Договору від 15.12.2023, то вони є також необґрунтованими, оскільки предметом даного спору є платежі, які були безпідставно сплачені позивачем у період до підписання цієї додаткової угоди.
Стосовно посилання відповідача на постанови НКРЕКП від 30.09.2022 №1234 та від 11.10.2022 №1306. Так, зазначеними постановами фактично дублюється норма, яка містилася у скасованій постанові НКРЕКП від 07.02.2020 № 360. Однак, оцінка наявності в національному законодавстві положення про стягнення плати під час експорту на предмет її відповідності вже була надана Великою Палатою у постанові від 03.08.2022 у справі 910/9627/20. Крім того, дії НКРЕКП з прийняття аналогічної норми, яка вже раніше була визнана незаконною, порушують принципи належного урядування (good governance) та правової визначеності (res judicata).
Відповідач зазначає, що зміни щодо ІТС механізму до нормативної бази Регулятора розроблені в рамках процесу інтеграції України до ЄС та імплементації енергетичних Директив ЄС до законодавства України шляхом впровадження ключових положень Регламенту Комісії ЄС № 838/2010 від 23.10.2010 (далі - Регламент) про встановлення настанов стосовно механізму компенсації між операторами системи передачі та спільного регуляторного підходу до встановлення плати за передачу електроенергії.
Водночас, ані Регламентом Комісії ЄС № 838/2010 від 23.10.2010, ані Договором про заснування Енергетичного Співтовариства не встановлено вимоги про те, що для приєднання до ІТС механізму національні регулятори повинні встановлювати на законодавчому рівні необхідність оплати послуги з передачі під час експорту.
Навпаки, згідно із статтею 2 Регламенту плата, що стягується мережевими операторами за доступ до системи передачі, повинна відповідати настановам, визначеним у частині «B» додатка. При цьому, згідно з Настановою щодо спільного регуляторного підходу до встановлення плати за передачу електроенергії (частина В) плата за передачу встановлюється виключно для виробників.
Отже, доводи відповідача про те, що встановлення плати під час експорту було необхідним та виправданим з метою приєднання до ІТС механізму є необґрунтованим та безпідставним. На підтвердження зазначеного висновку слугує і та обставина, що в КСП в редакції постанови НКРЕКП від 29.09.2023 №1763 було виключено положення про необхідність сплати за послугу передачі під час експорту до приєднання до механізму ІТС.
Що до положень КСП, які регулюють питання сплати за передачу у період після приєднання до ІТС механізму, то вони не мають правового значення для вирішення цієї справи, адже предметом позову є суми, що були сплачені у період до приєднання до ІТС механізму.
З огляду на наведене у сукупності, дії відповідача щодо нарахування обсягів та вартості послуг з передачі електричної енергії при здійснені позивачем експорту електричної енергії до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського з атомної енергії є неправомірними.
Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 Цивільного кодексу України).
Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Крім того, згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17).
Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.08.2018 у справі №334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі №539/3403/17.
Водночас, як вже зазначалося вище, неправомірними є дії відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, наслідком чого є порушення в результаті таких дій прав та законних інтересів позивача як учасника ринку електричної енергії.
У постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №920/169/18 викладено правовий висновок про те, що зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Наявність певної правової підстави для набуття особою майна виключає застосування до неї положень статті 1212 Цивільного кодексу України, якщо згадана підстава продовжує існувати. Водночас сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Водночас сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.
Правовий висновок щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України аналогічного змісту викладено також і у постанові Верховного Суду України від 14.10.2014 у справі №917/2572/13.
Враховуючи викладене, а також зважаючи на висновок суду про неправомірність дій відповідача щодо нарахування обсягів та вартості послуг з передачі електричної енергії при здійсненні позивачем експорту електричної енергії, включення відповідачем до первинних та розрахункових документів вартості та обсягу послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до цих країн є необґрунтованим, а тому грошові кошти у сумі 1114081,30 грн підлягають поверненню позивачу.
Аналогічні за змістом правові висновки щодо наявності правових підстав для стягнення грошових коштів, які були сплачені електропостачальниками за послугу передачі під час експорту електричної енергії, викладені Верховним Судом у Постановах від 11.07.2024 у cправі №910/7642/21, від 16.07.2024 у cправі № 910/12768/21, від 17.05.2023 у справі № 910/18400/20, від 01.05.2025 у справі № 910/11833/23, від 17.06.2025 у справі № 910/2384/24, від 09.04.2026 у cправі № 910/13001/24.
Позивачем на суму боргу також було нараховано 394626,60 грн інфляційних втрат та 120216,46 грн 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України.
Згідно зі ст. 536 та ст. 625 ЦК України на суму безпідставно отриманих коштів нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами (три проценти річних) та індекс інфляції за весь час прострочення.
Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
У справі №910/3831/22 з аналогічними обставинами Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 зазначила таке: «… Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, виникає, виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі настав з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача».
Таким чином, згідно із наведеним висновком Великої Палати Верховного Суду обов`язок з повернення грошових коштів у відповідач виник відразу після того, як відповідач безпідставно отримав від позивача грошові кошти.
Розрахунковим періодом за Договором є 1 календарний місяць. Користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг Послуги до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно) (п. 5.1 та п.5.5 Договору).
Отже, останнім днем належного виконання грошового зобов`язання є 15 число місяця, наступного за розрахунковим. З огляду на умови Договору, оплата послуг здійснювалася до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно), що свідчить про те, що починаючи з 16 числа відповідного місяця, у ОСП виникає обов`язок повернути безпідставно набуті кошти, а їх неповернення є підставою для нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (трьох процентів річних) та індексу інфляції за весь час прострочення відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
Позивач зазначив, що розрахунок інфляційних втрат та 3% річних ним здійснений з урахуванням таких періодів прострочення:
- за електричну енергію, експортовану у вересні 2022 року (600 МВт*год), позивач сплатив 248860,80 грн, період нарахування з 16.10.2022 до 16.06.2026;
- за електричну енергію, експортовану у жовтні 2022 року (2072 МВт*год), позивач сплатив 859399,30 грн, період нарахування з 16.11.2022 до 16.06.2026;
- за електричну енергію, експортовану у листопаді 2023 року (10 МВт*год), позивач сплатив 5821,2 грн, період нарахування з 16.12.2023 до 16.06.2026.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню 120216,46 грн 3% річних та 394625,60 грн інфляційних втрат, у стягненні 1562,33 грн інфляційних втрат суд відмовляє.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на обох сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (вул. Симона Петлюри, 25, м. Київ, 01032; ідентифікаційний код 00100227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО-ГАЗ" (вул. Нижній Вал, 7-9, оф.9, м. Київ, 04052; ідентифікаційний код 36520832) 1114081 (один мільйон сто чотирнадцять тисяч вісімдесят одну) грн 30 коп. основного боргу, 394626 (триста дев`яносто чотири тисячі шістсот двадцять шість) грн 60 коп. інфляційних втрат, 120216 (сто двадцять тисяч двісті шістнадцять) грн 46 коп. 3% річних, 19547 (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот сорок сім) грн 08 коп. судового збору.
У решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 18.11.2026.
Суддя Р.Б. Сташків
Судове рішення № 141580234, Господарський суд м. Києва було прийнято 14.10.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 910/7426/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: