Рішення № 141580196, 30.10.2026, Господарський суд Запорізької області

Дата ухвалення
30.10.2026
Номер справи
908/1551/26
Номер документу
141580196
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

номер провадження справи 5/128/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2026 Справа № 908/1551/26

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбухової В.О., розглянув справу

За позовом: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ЛАДОЗЬКА 20А20 (вул. Дмитра Вишневецького, буд. 20-20А, м. Запоріжжя, 69096; код ЄДРПОУ 40362031)

До відповідачів:

1 Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105; код ЄДРПОУ 04053915)

2 Виконавчого комітету Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105; код ЄДРПОУ 02140892)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Комунальне підприємство Градпроект (вул. Зелінського, буд. 3, м. Запоріжжя, 69037, код ЄДРПОУ 20504731)

про скасування державної реєстрації права власності та усунення перешкод,

За участю представників сторін:

Від позивача: Логінова В.В. (в залі суду) - адвокат, ордер серія АР №1283918 від 19.06.2026;

Від відповідача-1: Садовська Я.В. (в залі суду) - самопредставництво, посвідчення №2318 від 26.05.2026;

Від відповідача-2: Садовська Я.В. (в залі суду) - самопредставництво, посвідчення №2318 від 26.05.2026;

Від третьої особи: не з`явився;

СУТЬ СПОРУ

24.06.2026 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ЛАДОЗЬКА 20А20 до відповідачів: 1 Запорізької міської ради, 2 Виконавчого комітету Запорізької міської ради про скасування державної реєстрації права власності та усунення перешкод.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2026, справу №908/1551/26 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 29.06.2026 № 908/1551/26 позовну заяву на підставі ч. 6 ст. 6, п.п. 2, 8 ч. 3 ст. 162, п. 1 ч. 1 ст. 164, ст. 172, абзацу 2 ч. 1 ст. 174 ГПК України залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків терміном 10 днів з дня отримання вказаної ухвали.

16.07.2026 до господарського суду Запорізької області від позивача надійшла заява про усунення недоліків, а також позивачем додане клопотання про стягнення з Запорізької міської ради через виконавчий комітет Запорізької міської ради на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ЛАДОЗЬКА 20A20 судового збору в розмірі 6 656,00 грн. Також, ОСББ ЛАДОЗЬКА 20А20 просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Комунальне підприємство Градпроект (вул. Зелінського, буд. 3, м. Запоріжжя, 69037, код ЄДРПОУ 20504731).

Ухвалою суду від 21.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1551/26 в порядку загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 5/128/26, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Комунальне підприємство Градпроект та підготовче засідання призначено на 10.08.2026 об 11 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов`язковою.

Ухвалою суду від 10.08.2026 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 30.09.2026 об 11 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін, явка представників яких у судове засідання визнана обов`язковою.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті судом оголошувалися перерви до 19.10.2026 та 30.10.2026.

Відповідно до ст. 222 ГПК України, судове засідання 30.10.2026 здійснювалось і фіксувалось з використанням підсистеми Електронний суд ЄСІКС.

В судовому засіданні 30.10.2026р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідно до первинного Акта прийомки в експлуатацію від 30.12.1982 та технічного паспорта від 05.03.1982 у багатоквартирному будинку № 20 по вул. Ладозькій (нині вул. Дмитра Вишневецького) не проектувалося окремих комерційних нежитлових приміщень. На першому поверсі під`їзду № 1 було передбачено виключно житлові квартири (№ 1, 2, 3) та допоміжні приміщення загального користування загальною площею 70,80 кв.м, у тому числі колясочну V (30,5 кв.м) та коридор VI (2,5 кв.м). В силу приписів частини 2 статті 382 Цивільного кодексу України, статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та офіційного тлумачення Конституційного Суду України (рішення від 02.03.2004 № 4-рп/2004) зазначені допоміжні приміщення безоплатно перейшли у спільну сумісну власність мешканців одночасно з приватизацією ними перших квартир і підтвердження права власності не вимагало вчинення додаткових дій або створення ОСББ. Всупереч вимогам закону та без згоди співвласників рішенням Виконкому ЗМР від 29.12.2011 № 580 і державною реєстрацією від 07.05.2012 спірні площі колясочної та коридору були протиправно об`єднані в окреме «нежитлове приміщення № 127» загальною площею 33,2 кв.м та оформлені у комунальну власність. Позивач наголошує, що допоміжні приміщення забезпечують обслуговування будинку і ніколи не вибували з фактичного володіння співвласників, у зв`язку з чим належним засобом захисту є негаторний позов (стаття 391 ЦК України), до якого позовна давність не застосовується. Укладений раніше Договір оренди № 636/9 від 11.04.2023 не свідчить про втрату володіння співвласниками, оскільки є нікчемним на підставі статті 761 ЦК України з огляду на відсутність у міської ради прав власника. Виконавчий комітет залучено належним співвідповідачем, оскільки саме його неправомірне рішення стало підставою протиправної реєстрації. Належність та ефективність обраного способу захисту (усунення перешкод зі скасуванням реєстрації) підтверджуються пунктом 5 частини 1 статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і практикою Верховного Суду (зокрема постановою від 22.04.2025 у справі № 916/3951/21). Просить позов задовольнити та скасувати державну реєстрацію права власності за територіальною громадою міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на нежитлове приміщення першого поверху літ. А-9 загальною площею 33,2 кв.м, розташоване за адресою: Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Ладозька (нова назва вулиця Дмитра Вишневецького), будинок 20, приміщення 127, проведену 07.05.2012 Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» (реєстраційний номер: 35870559, номер запису: 2522 в книзі: 12; підстава: свідоцтво про право власності серії САЕ № 510907 від 25.01.2012, видане Виконавчим комітетом Запорізької міської ради на виконання рішення від 29.12.2011 № 580); усунути перешкоди у здійсненні ОСББ «ЛАДОЗЬКА 20А20» права користування та розпорядження вказаним нежитловим приміщенням першого поверху літ. А-9, шляхом його звільнення територіальною громадою м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради та Виконавчим комітетом Запорізької міської ради; стягнути з Відповідача-1 через Відповідача-2 на користь Позивача судовий збір у розмірі 3 328,00 грн.

Відповідач-1 позовні вимоги не визнав у повному обсязі, наголошуючи на тому, що спірне приміщення за матеріалами технічної інвентаризації та висновком про вартість майна від 2023 року є ізольованим самостійним нежитловим приміщенням: має окремий відокремлений вхід, коридор (2,5 кв.м), зал/торговельну площу (25,2 кв.м) та санвузол (5,5 кв.м) з індивідуальним підключенням до мереж. Воно використовувалося як магазин непродовольчих товарів та не виконує функцій обслуговування житлового будинку. Право комунальної власності офіційно зареєстроване за територіальною громадою ще 07.05.2012. Згідно з принципом реєстраційного підтвердження володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц) саме Відповідач-1 є законним юридичним володільцем майна. Позивач не володіє майном, отже, не має права заявляти негаторний позов (стаття 391 ЦК України). Якщо особа стверджує про незаконність реєстрації за іншим суб`єктом, належним способом захисту є виключно віндикаційний позов (стаття 387 ЦК України) (постанови ВП ВС від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц). Вимога про скасування державної реєстрації є неефективною, оскільки створює прогалину в Реєстрі (стаття 5 ГПК України). Запорізька міська рада заявила про застосування наслідків спливу трирічної позовної давності (стаття 257, частина 4 статті 267 ЦК України), яка спливла щонайпізніше у травні 2015 року.

Відповідач-2 підтримав правову позицію міської ради та додатково зазначив, що виконком ЗМР є неналежним відповідачем у даній справі. Згідно зі статтями 16, 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» власником майна є міська рада, а виконком є окремою юридичною особою виконавчим органом, який не володіє спірним майном, не тримає його на балансі та не може чинити жодних перешкод у користуванні. Відповідно до усталеної судової практики (постанови ВП ВС від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16) пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Позивач у своїй відповіді на відзив наполягав на презумпції допоміжного статусу приміщень, підтвердженій первинним актом введення будинку в експлуатацію від 30.12.1982 року та рішенням Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004. Вказав, що колясочна V та коридор VI безоплатно набуті співвласниками у спільну сумісну власність з моменту приватизації першої квартири в силу прямої дії статті 382 ЦК України Міська рада не набула права власності на спірні площі, оскільки вони не будувалися як комерційні об`єкти та не підлягали вилученню з житлового фонду. Об`єднання площ у «приміщення № 127» відбулося штучно й самочинно, без згоди співвласників і без дозвільних документів на реконструкцію, що підтверджено листом Департаменту управління активами ЗМР від 14.04.2026 № 3800. Майно ніколи не вибувало з фактичного володіння співвласників, оскільки забезпечує функціонування будинку, тому порушення має триваючий характер і захищається негаторним позовом (ст. 391 ЦК України) без застосування позовної давності. Договір оренди № 636/9 від 11.04.2023 є нікчемним на підставі статті 761 ЦК України через відсутність у міськради статусу дійсного власника, а факт його підписання не позбавляє мешканців права власності. Виконавчий комітет є належним співвідповідачем, оскільки саме його протиправне рішення № 580 від 29.12.2011 призвело до незаконної реєстрації комунальної власності. Вимога про скасування реєстрації є ефективною, що узгоджується зі статтею 14 Закону про держреєстрацію прав та свіжою практикою Верховного Суду у постанові від 22.04.2025 у справі № 916/3951/21.

Відповідачі у своїх запереченнях на відповідь на відзив наголосили, що заявлений позивачем негаторний позов є неприйнятним, оскільки стаття 391 ЦК України захищає права власника лише тоді, коли він реально володіє майном. Юридичне володіння об`єктом належить територіальній громаді, що підтверджується державною реєстрацією права комунальної власності від 07.05.2012 за принципом реєстраційного володіння (постанова ВП ВС від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц). Належним способом захисту міг бути виключно віндикаційний позов (ст. 387 ЦК України) про витребування майна з чужого володіння, до якого ОСББ не зверталося. Вимога про скасування державної реєстрації є неефективною, не відновлює речових прав співвласників і прямо суперечить сталим висновкам Великої Палати Верховного Суду (постанова від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц). Приміщення № 127 є самостійним нежитловим об`єктом із відокремленим входом, залом 25,2 кв.м та індивідуальним санвузлом 5,5 кв.м, а не місцем загального користування. Укладення договору оренди спростовує володіння ОСББ, адже підтверджує тримання майна у статусі строкового наймача, а не співвласника. Виконком міськради є неналежним відповідачем, оскільки не є власником комунального майна в силу закону, що є самостійною підставою для відмови в позові. Загальна позовна давність у три роки спливла у травні 2015 року, тобто задовго до запровадження карантину чи воєнного стану, що тягне відмову в позові на підставі ст. 267 ЦК України.

Третя особа у своїх поясненнях також заперечила проти позову та пояснила, що рішенням Виконкому ЗМР від 05.10.2023 № 9 КП «ГРАДПРОЕКТ» визначено правонаступником прав, обов`язків та майна КП «ВРЕЖО № 7». Спірне приміщення законно перебуває на балансі підприємства оскільки за Актом приймання-передачі від 31.03.2024 № 9 передано в господарське відання та на балансовий облік КП «ГРАДПРОЕКТ». Підприємство є виключно балансоутримувачем, а всі повноваження щодо розпорядження майном належать власнику Запорізькій міській раді. Скасування рішення про реєстрацію чи запису в Реєстрі є неефективним способом захисту порушеного права (постанови ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16) та не породжує підстав для зняття майна з балансу комунального підприємства. Після припинення договору оренди приміщення підлягає поверненню балансоутримувачу, а перешкоди у користуванні з боку підприємства відсутні.

Наявні матеріали справи дозоляють суду розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

10 червня 1982 року рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів № 182/4 прийнято рішення «Про відведення УКБ міськвиконкому земельної ділянки для будівництва мікрорайону № 3 по вул. Бородинській» та зареєстровано житловий будинок за міською радою.

05 березня 1982 року складено Технічний паспорт на дев`ятиповерховий житловий великопанельний будинок № 24 по вул. Петра Сагайдачного (вул. Бородинській).

30 грудня 1982 року багатоквартирний будинок за адресою: Запорізька область, місто Запоріжжя, вул. Дмитра Вишневецького (стара назва Ладозька), будинок 20, було введено в експлуатацію згідно з Актом прийомки в експлуатацію завершеного будівництвом житлового будинку від 30.12.1982 року за будівельною адресою будинок № 24 по вулиці Петра Сагайдачного (вул. Бородинська) міста Запоріжжя, поштова адреса будинок № 20 по вулиці Дмитра Вишневецького (вул. Ладозька) міста Запоріжжя.

Відповідно до реєстраційного посвідчення від 11.04.1983 року, виданого Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації, багатоквартирний будинок № 20 по вулиці Дмитра Вишневецького (вул. Ладозька) в місті Запоріжжі зареєстровано за Запорізькою міською радою на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 10.06.1982 року № 182/4.

Згідно з технічним паспортом на будинок від 05.03.1982 року та Актом прийомки в експлуатацію від 30.12.1982 року, зазначений будинок введений в експлуатацію в 1983 році та переданий в господарське відання територіальній громаді міста Запоріжжя як майно комунальної власності.

Згідно із зазначеними документами будинок складається з трьох під`їздів, 9 поверхів загальною площею 6411,89 кв.м. Згідно з експлікацією внутрішніх площ на 1 поверсі під`їзду № 1 розташовані житлові квартири № 1, 2, 3 загальною площею 207,58 кв.м та місця загального користування (допоміжні приміщення) загальною площею 70,80 кв.м: сміттєзбірник I (2,5 кв.м), коридор II (2,6 кв.м), сходова клітина III (15,1 кв.м), коридор IV (17,6 кв.м), колясочна V (30,5 кв.м) та коридор VI (2,5 кв.м). Окремих, у тому числі комерційних нежитлових приміщень не передбачалося.

11 квітня 1983 року Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації видано Реєстраційне посвідчення на право власності Запорізької міської ради на житловий будинок № 20 по вул. Ладозькій.

18 липня 2011 року, за даними матеріалів інвентаризаційної справи ЗМБТІ, під час проведення поточного інвентаризаційного обстеження встановлено факт об`єднання колясочної V (30,5 кв.м) та коридору VI (2,5 кв.м) зі створенням «нежитлового приміщення 1 поверху літ. А-9 № 127» загальною площею 33,2 кв.м.

29.12.2011 року виконавчим комітетом Запорізької міської ради прийнято рішення № 580 про оформлення права комунальної власності за територіальною громадою міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на допоміжні приміщення колясочної V загальною площею 30,5 кв.м. та коридору VI загальною площею 2,5 кв.м., які розташовані на І поверсі І під`їзду багатоквартирного будинку № 20 по вул. Дмитра Вишневецького (стара назва Ладозька) м. Запоріжжя, як на нежитлове приміщення № 127 першого поверху літ. А -9 загальною площею 33,2 кв.м.

25.01.2012 року на підставі рішення № 580 Виконавчим комітетом Запорізької міської ради видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 510907, яким посвідчено право комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на допоміжні приміщення колясочної V загальною площею 30,5 кв.м. та коридору VI загальною площею 2,5 кв.м., розташовані на І поверсі І під`їзду багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , як на нежитлове приміщення № 127 першого поверху літ. А -9 загальною площею 33,2 кв.м.

07.05.2012 року ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» зареєстровано право власності за реєстраційним номером 35870559 на допоміжні приміщення колясочної V загальною площею 30,5 кв.м. та коридору VI загальною площею 2,5 кв.м., розташовані на І поверсі І під`їзду за територіальною громадою м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради як на нежитлове приміщення № 127 першого поверху літ. А -9 (номер запису 2522 в книзі 12, свідоцтво про право власності САЕ № 510907 від 25.01.2012 р.).

10 грудня 2014 року рішенням Запорізької міської ради № 31 «Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м. Запоріжжя, що підлягають приватизації» спірне приміщення № 127 площею 33,2 кв.м включено до переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу орендарем фізичною особою ОСОБА_1 під магазин непродовольчих товарів.

13 березня 2016 року установчими зборами співвласників багатоквартирних будинків АДРЕСА_1 та № 20-А по вул. Ладозькій ухвалено рішення про створення ОСББ «ЛАДОЗЬКА 20А20» та затверджено його Статут.

22 березня 2016 року проведено державну реєстрацію створення юридичної особи ОСББ «ЛАДОЗЬКА 20А20» (код ЄДРПОУ 40362031, номер запису в ЄДР 1 103 102 0000 039753).

Згідно із п 1.1. Статуту ОСББ «ЛАДОЗЬКА 20А20» об`єднання створено власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків 20 та 20А, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Згідно із п. 2.1. Статуту метою створення Об`єднання співвласників є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим Статутом.

З наявних у матеріалах справи Акту приймання-передачі внутрішнього переміщення основних засобів від 01.08.2016 (типова форма № ОЗ-1), Акту приймання-передачі технічної документації на житловий будинок від 01.08.2016 та Авізо від 01.08.2016, складених на виконання рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28.07.2016 «Про вилучення з господарського відання та передачу в управління ОСББ «Ладозька 20а20» житлового будинку № 20 по вул. Ладозька», вбачається, що відповідно до висновку комісії, зафіксованого у графі «Висновок комісії» Акта приймання-передачі внутрішнього переміщення основних засобів від 01.08.2016, житловий будинок за адресою: м. Запоріжжя, вул. Ладозька, 20 (нині вул. Дмитра Вишневецького, 20) було вилучено з господарського відання Міського комунального підприємства «Основаніє» та передано в управління ОСББ «ЛАДОЗЬКА 20А20» за винятком:

- квартир комунальної власності міста Запоріжжя № 83 та № 113 загальною площею 119,93 кв.м;

- нежитлового приміщення комунальної власності міста Запоріжжя: літ. А-9 1 поверху загальною площею 33,20 кв.м (спірне приміщення № 127).

При цьому сторонами вказаного акта прямо визначено, що квартири та нежитлове приміщення комунальної власності площею 33,20 кв.м передаються ОСББ «ЛАДОЗЬКА 20А20» не в управління, володіння чи розпорядження, а виключно «на обслуговування для забезпечення санітарно-технічного стану згідно правил експлуатації житлових та нежитлових приміщень, та забезпечення мешканців надання якісних житлово-комунальних послуг».

Одночасно за Актом приймання-передачі технічної документації від 01.08.2016 МКП «Основаніє» передало ОСББ «ЛАДОЗЬКА 20А20» інвентарну справу на будинок від 05.03.1982 та первинний Акт прийомки в експлуатацію завершеного будівництвом 9-поверхового житлового будинку від 30.12.1982, в яких відображено первинне функціональне планування першого поверху будинку, зокрема наявність місць загального користування колясочної V (30,5 кв.м) та коридору VI (2,5 кв.м).

Вказані акти підтверджують, що спірне нежитлове приміщення комунальної власності площею 33,20 кв.м у 2016 році не передавалося ОСББ як спільне неподільне майно співвласників, а його правовий режим було прямо застережено як окреме майно комунальної власності міста Запоріжжя.

Прийняття приміщення виключно на обслуговування для надання житлово-комунальних послуг без передачі титулу свідчить про те, що співвласники багатоквартирного будинку в особі новоствореного ОСББ були позбавлені самостійного безпосереднього володіння цим об`єктом як спільним майном.

Підписання посадовими особами ОСББ «ЛАДОЗЬКА 20А20» актів приймання-передачі основних засобів та технічної документації від 01.08.2016 доводить факт обізнаності Позивача як про факт віднесення спірних площ до комунальної власності міста Запоріжжя, так і про їхнє первинне проектне призначення (згідно з отриманим Актом введення в експлуатацію від 30.12.1982).

Отже, станом на 01.08.2016 року Позивач достеменно знав про стан юридичного оформлення спірного приміщення та його належності до комунальної власності м. Запоріжжя.

10 жовтня 2016 року ФОП Золотарьовим С. А. складено технічний паспорт на нежитлове приміщення № 127, згідно з експлікацією якого об`єкт складається з: коридору 1 площею 2,5 кв.м, санвузла 2 площею 5,5 кв.м, залу 3 площею 25,2 кв.м; призначення приміщень: торгівля.

31 січня 2020 року між Департаментом управління активами ЗМР та ОСББ «ЛАДОЗЬКА 20А20» укладено перший договір оренди приміщення № 127 для задоволення спільних потреб мешканців будинку.

11 квітня 2023 року між Департаментом управління активами Запорізької міської ради (Орендодавець), КП «ГРАДПРОЕКТ» (Балансоутримувач) та ОСББ «ЛАДОЗЬКА 20А20» (Орендар) укладено Договір оренди № 636/9 спірного нежитлового приміщення № 127 загальною площею 33,2 кв.м зі сплатою орендної плати у розмірі 1 (одна) гривня на рік, строком дії до 10 квітня 2026 року включно. У період воєнного стану приміщення використовувалося ОСББ як пункт незламності.

05 жовтня 2023 року рішенням Виконкому ЗМР № 9 КП «ГРАДПРОЕКТ» визначено правонаступником прав, обов`язків та майна комунального підприємства «ВРЕЖО № 7».

31 березня 2024 року за Актом приймання-передачі № 9 спірне нежитлове приміщення № 127 передано з господарського відання КП «ВРЕЖО № 7» у господарське відання та на баланс КП «ГРАДПРОЕКТ».

19 березня 2026 року ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» у листі № 3265 повідомило Позивача, що за даними первинної інвентаризації від 05.03.1983 на 1 поверсі будинку обліковувалися колясочна V (30,5 кв.м) та коридор VI (2,5 кв.м) як місця загального користування, а виокремлення нежитлового приміщення № 127 зафіксовано 18.07.2011.

01 квітня 2026 року представник Позивача адвокат Логінова В. В. звернулася до виконуючого обов`язки Запорізького міського голови з адвокатським запитом № 11/03-02 щодо надання відомостей про правові підстави вибуття допоміжних приміщень багатоквартирного будинку № 20 по вул. Дмитра Вишневецького з володіння співвласників, а також копій дозвільної та проектно-кошторисної документації на їх перепланування або реконструкцію.

10 квітня 2026 року закінчився строк дії укладеного між Департаментом управління активами Запорізької міської ради, Комунальним підприємством «ГРАДПРОЕКТ» та ОСББ «ЛАДОЗЬКА 20А20» Договору оренди нежитлового приміщення № 636/9 від 11 квітня 2023 року.

10 квітня 2026 року ОСББ «ЛАДОЗЬКА 20А20» звернулося до Запорізького міського голови із заявою № 1 про вилучення спірного нежитлового приміщення № 127 із господарського відання КП «ГРАДПРОЕКТ» та передачу його в управління об`єднання співвласників для забезпечення потреб мешканців будинку.

Листами від 14 квітня 2026 року № 3800/01/01-07/5156 та від 23 квітня 2026 року № 4109/01/01-07/5452 Департамент управління активами Запорізької міської ради відмовив ОСББ «ЛАДОЗЬКА 20А20» у передачі майна, повідомивши, що нежитлове приміщення № 127 є комунальною власністю територіальної громади м. Запоріжжя, а будь-які документи щодо проведення будівельних робіт, перепланування або реконструкції зазначеного об`єкта в матеріалах Департаменту відсутні.

21 квітня 2026 року Комунальне підприємство «ГРАДПРОЕКТ» листом № 1845 відмовило Позивачу у передачі спірного майна та висунуло до ОСББ «ЛАДОЗЬКА 20А20» категоричну вимогу про негайне звільнення нежитлового приміщення № 127 і повернення його балансоутримувачу за актом приймання-передачі у зв`язку із закінченням 10 квітня 2026 року строку дії Договору оренди № 636/9.

Позивач вважає, що нежитлове приміщення № 127 першого поверху літ. А-9 загальною площею 33,2 кв.м, розташоване в першому під`їзді першого багатоквартирного житлового будинку № 20 за адресою: вул. Дмитра Вишневецького (стара назва вул. Ладозька) м. Запоріжжя, є спільною сумісною власністю співвласників цього будинку, використовується для спільних потреб співвласників багатоквартирного житлового будинку, зазначене приміщення є допоміжним та було споруджено під час будівництва даного будинку як приміщення колясочної V площею 30,5 кв.м та коридору VI площею 2,5 кв.м і призначалося виключно для забезпечення потреб мешканців вказаного будинку. Співвласники багатоквартирного житлового будинку № 20 за адресою: вул. Дмитра Вишневецького (вул. Ладозька) м. Запоріжжя є єдиними власниками допоміжних приміщень колясочної V та коридору VI, а тому незаконне привласнення Запорізькою міською радою допоміжних приміщень (колясочної V та коридору VI, які розташовані на І поверсі І під`їзду) та оформлення їх як нежитлове приміщення першого поверху літ. А-9 № 127 є штучним заволодінням майном співвласників багатоквартирного житлового будинку, а саме допоміжними приміщеннями, які необхідні мешканцям (співвласникам) будинку, особливо в умовах воєнного стану.

Приймаючи рішення у цій справі, суд враховує наступне.

Частиною 2 ст. 382 ЦК України (у редакції Закону № 417-VIII) визначено: «Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території...».

Частина 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 № 2482-XII встановлює: «Власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою... Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і та ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають».

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015 № 417-VIII:

- допоміжні приміщення багатоквартирного будинку приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення);

- нежитлове приміщення ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Відповідно до вимог статей 387, 391 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статті 16, 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачають, що органом, правомочним здійснювати правомочності власника щодо комунального майна від імені територіальної громади, є виключно міська. Виконавчий комітет міської ради є її виконавчим органом (підконтрольним і підзвітним раді) і не наділений повноваженнями самостійного суб`єкта права комунальної власності.

Статтями 45, 48, 73, 74, 76 79, 86 ГПК України встановлено, що позов пред`являється до належного відповідача; заміна неналежного відповідача судом самостійно без клопотання позивача не здійснюється; кожна сторона повинна довести обставини за стандартом вірогідності доказів.

Статті 256, 257, 261, 267 ЦК України також визначають, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.

Оцінюючи доводи сторін щодо правового режиму спірного приміщення № 127, суд враховує, що згідно з первинним Актом державної приймальної комісії від 30.12.1982 року, експлікацією від 05.03.1983 року та довідкою ТОВ «ЗМБТІ» № 3265 від 19.03.2026 року, приміщення колясочної V (30,5 кв.м) та коридору VI (2,5 кв.м) проектувалися та будувалися виключно як місця загального користування (допоміжні приміщення).

Суд погоджується з доводами Позивача, що Рішенням Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004 визначено, що допоміжні приміщення передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією квартир. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Статус приміщення встановлюється виходячи з його первинного проектного та функціонального призначення на момент введення будинку в експлуатацію, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц.

У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 15.09.2020 у справі № 904/5047/18, від 13.04.2021 у справі № 916/2961/18, від 17.11.2021 у справі № 904/663/19, від 30.06.2022 та від 31.05.2023 у справі № 922/1406/21, від 17.01.2023 у справі № 924/195/22, від 31.01.2023 у справі № 914/379/21 також неодноразово формулювалися висновки щодо того, що чинним законодавством встановлено презумпцію допоміжного статусу приміщень житлового будинку. Винятком є лише ті приміщення, які з самого початку проектувалися та будувалися для комерційного чи непромислового використання (магазини, перукарні, аптеки). Тягар спростування цієї презумпції покладається на особу, яка заперечує допоміжний статус або зареєструвала за собою право власності.

Згідно зі стандартом вірогідності доказів (ст. 79 ГПК України, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц) суд надає перевагу первинній технічній та будівельній документації 1982 1983 років, якою прямо підтверджується цільове призначення спірних площ для побутового обслуговування мешканців будинку (під`їзду).

Більше того, Департамент управління активами Запорізької міської ради у листах від 14.04.2026 № 3800/01/01-07/5156 та від 23.04.2026 № 4109/01/01-07/5452 прямо підтвердив повну відсутність у розпорядженні органу місцевого самоврядування будь-яких документів щодо законного проведення робіт з реконструкції, перебудови чи зміни функціонального призначення спірного об`єкта.

З матеріалів справи вбачається, що Відповідачами не надано жодного належного та допустимого доказу того, що вказані площі на стадії проектування призначалися для торговельних чи інших самостійних комерційних потреб. Відтак презумпцію допоміжного призначення приміщень Відповідачами не спростовано.

Вказане означає, що оформлення права комунальної власності рішенням Виконкому ЗМР від 29.12.2011 № 580 за відсутності згоди співвласників квартир відбулося з порушенням приписів ч. 2 ст. 382 ЦК України, оскільки вказане майно в силу прямої вказівки закону безоплатно перейшло у спільну сумісну власність співвласників квартир.

Проте, констатація судом цього факту вимагає також надання правової оцінки належності суб`єктного складу спору та ефективності обраного Позивачем способу судового захисту порушеного права.

Так, Позивач визначив Виконком ЗМР співвідповідачем у справі, обґрунтовуючи це тим, що саме виконком прийняв неправомірне рішення № 580 від 29.12.2011, на підставі якого відбулася реєстрація комунальної власності.

Суд відхиляє вказані доводи Позивача, оскільки за змістом статей 16, 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» власником майна комунальної власності є територіальна громада в особі Запорізької міської ради, а не її виконавчий комітет, який є самостійною юридичною особою (код ЄДРПОУ 02140892), що не є титульним власником майна, не тримає його на балансі та не здійснює володіння ним.

Відповідно до сталого правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 36 постанови від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, належним відповідачем у спорі про право власності є виключно суб`єкт, за яким зареєстровано оспорюване речове право.

У цій справі таким суб`єктом є виключно Запорізька міська рада. Вимоги ж щодо усунення перешкод у користуванні шляхом «звільнення приміщення» можуть бути звернені виключно до особи, яка безпосередньо володіє майном або чинить фізичні перешкоди, якою Виконавчий комітет не є.

Згідно з ч.2 ст. 48 ГПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем.

Отже, суд не наділений процесуальним правом здійснювати таку заміну з власної ініціативи, а клопотання про заміну відповідача чи виключення його зі складу відповідачів Позивачем заявлено не було.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду (постанови від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/2814/14-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц) визначення відповідачів, предмета та підстав позову є диспозитивним правом позивача; натомість встановлення належності відповідача є обов`язком суду.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача за відсутності клопотання про його заміну є імперативною самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до Відповідача-2.

Щодо належності та ефективності обраного Позивачем способу захисту порушеного права.

За змістом статей 15, 16 ЦК України та статті 5 ГПК України застосування конкретного способу захисту цивільного права або охоронюваного законом інтересу залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Здійснюючи правосуддя, господарський суд зобов`язаний з`ясувати:

1. чи існує у позивача порушене, невизнане або оспорене право (інтерес);

2. чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту тим засобам, що визначені законом або договором;

3. чи є такий спосіб захисту ефективним, тобто таким, що здатний забезпечити реальне поновлення порушеного права без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала (зокрема, у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 12.11.2024 у справі № 911/3292/23), що спосіб захисту має бути ефективним тобто таким, що призводить до реального поновлення порушеного права без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії), а особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а виключно належним та дієвим засобом. Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Оцінюючи позовну вимогу ОСББ «ЛАДОЗЬКА 20А20» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом його звільнення (негаторний позов за ст. 391 ЦК України), суд зазначає, що негаторний позов є засобом захисту від порушень, які не пов`язані з позбавленням власника володіння річчю. Позивачем за негаторним позовом може бути виключно володіючий власник, тобто особа, яка зберігає річ у своєму фактичному пануванні. Якщо ж річ вибула з володіння власника і перебуває у володінні іншої особи, належним речово-правовим способом захисту є віндикаційний позов про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі статті 387 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Як встановлено судом під час розгляду справи:

1. За Актом приймання-передачі основних засобів від 01.08.2016 спірне приміщення № 127 площею 33,20 кв.м було виключено з передачі в управління ОСББ і передавалося лише на технічне обслуговування як окреме приміщення комунальної власності.

2. 31 січня 2020 року між Департаментом управління активами ЗМР та ОСББ «ЛАДОЗЬКА 20А20» було укладено договір оренди спірного об`єкта.

3. 11 квітня 2023 року між Департаментом, КП «ГРАДПРОЕКТ» та ОСББ «ЛАДОЗЬКА 20А20» було укладено новий тристоронній Договір оренди № 636/9 спірного нежитлового приміщення № 127 строком до 10.04.2026. Вступаючи у договірні орендні правовідносини, ОСББ визнало правомочності орендодавця та набуло статусу строкового наймача, що свідчить про добровільне тримання приміщення на договірному титулі оренди, а не безпосереднє панування над майном як співвласників.

4. З огляду на закінчення 10.04.2026 строку дії оренди та пред`явлення балансоутримувачем КП «ГРАДПРОЕКТ» вимоги від 21.04.2026 № 1845 про повернення майна, виник спір про повернення об`єкта особі, за якою зареєстровано право комунальної власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц закріпила принцип: володіння нерухомим майном підтверджується державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Якщо право власності на об`єкт нерухомості зареєстроване за відповідачем (Запорізькою міською радою), позивач вважається позбавленим володіння майном, а належним способом захисту порушеного права є віндикаційний позов (витребування майна на підставі ст. 387 ЦК України) або позов про визнання права спільної сумісної власності (ст. 392 ЦК України).

Позивач у відповіді на відзив обґрунтовує законність застосування конструкції негаторного позову та ефективність скасування реєстрації посиланням на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2025 у справі № 916/3951/21, однак суд зазначає про невідповідність фактичних обставин порівнюваних Позивачем справ.

Так, у справі № 916/3951/21 предметом спору було підвальне приміщення багатоквартирного будинку, в якому розташовувалися внутрішньобудинкові інженерні комунікації (мережі опалення, водопостачання). Співвласники будинку в особі ОСББ зберігали постійний фактичний доступ до підвалу, здійснювали його безперервне технічне обслуговування і ніколи не визнавали прав територіальної громади та не укладали правочинів щодо оренди цього майна. За таких обставин Верховний Суд констатував збереження фактичного володіння підвалом за співвласниками, що й зумовило можливість задоволення негаторного позову.

Натомість у справі № 908/1551/26 спірні площі були ізольовані, об`єднані в самостійне нежитлове приміщення № 127 із власним санвузлом та залом, зареєстровані як окремий об`єкт цивільних прав ще у 2012 році, обліковуються на балансі КП «ГРАДПРОЕКТ», а Позивач упродовж 20202026 років перебував у договірних відносинах оренди цього майна з органом місцевого самоврядування. Вказані обставини свідчать про те, що співвласники будинку втратили володіння цим об`єктом як співвласники, у зв`язку з чим захист прав не міг здійснюватися шляхом пред`явлення негаторного позову про усунення перешкод (ст. 391 ЦК України), а вимагав звернення з позовом про витребування майна із чужого володіння (ст. 387 ЦК України).

Крім цього, заявлена Позивачем вимога про скасування державної реєстрації права власності на спірне майно за Запорізькою міською радою також є неефективним засобом захисту, що суперечить ст. 5 ГПК України, згідно ч. 1 якої, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Саме по собі скасування запису про державну реєстрацію або рішення державного реєстратора: не повертає об`єкт нерухомості у фактичне чи юридичне володіння позивача; не припиняє матеріально-правового спору про те, кому саме належить спірне майно; вимагає від позивача нового судового процесу для констатації свого права або повернення майна, що прямо суперечить меті ефективного судочинства та принципу процесуальної економії.

У постанові від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (з посиланням на постанову від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц) Велика Палата Верховного Суду прямо підкреслила: «Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення його права».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» будь-яке право власності на нерухоме майно підлягає обов`язковій державній реєстрації.

Задоволення позовної вимоги виключно про скасування державної реєстрації призводить до штучної прогалини в Державному реєстрі прав, оскільки запис про власника анулюється, але новий запис про дійсного власника (співвласників) автоматично не з`являється. Державний реєстр має відображати актуального дійсного власника. Замість скасування неналежного запису до реєстру має бути внесений належний запис про право власності позивача, що відбувається на підставі виконання судового рішення про задоволення віндикаційного позову або про визнання права власності.

За тих фактичних обставин, які встановлені судом у цій справі, враховуючи, що співвласники будинку втратили володіння майном, що виключає конструкцію негаторного позову зі скасуванням реєстрації, пред`явлений позов є необґрунтованим через обрання неналежного та неефективного способу судового захисту, що є самостійною підставою для відмови в його задоволенні.

Щодо заяви про застосування позовної давності

Відповідач-1 та Відповідач-2 у поданих заявах по суті справи заявили про застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України, стверджуючи, що трирічний строк звернення до суду сплив у травні 2015 року.

Оцінюючи вказані доводи суд керується сталою практикою Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 575/476/16-ц, відповідно до якої застосування позовної давності можливе лише у разі, якщо право позивача є порушеним і підлягає захисту в обраний ним спосіб. Якщо ж у задоволенні позову суд відмовляє за його необґрунтованістю або через обрання неналежного чи неефективного способу захисту прав, позовна давність до спірних правовідносин не застосовується, а суд відмовляє в позові по суті заявлених вимог.

З огляду на встановлену судом неефективність та неналежність обраного Позивачем способу захисту, а також пред`явлення вимог до неналежного відповідача (Виконкому ЗМР), підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні, а в задоволенні позову слід відмовити по суті через його безпідставність.

Інші доводи Позивача судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують зазначених висновків суду.

Підсумовуючи викладене суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд відзначає, що у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20, наголосив на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом досліджено усі обставини даної справи та надано оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам. Враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки у задоволенні позовних вимог ОСББ «ЛАДОЗЬКА 20А20» відмовлено у повному обсязі, судовий збір у сумі 3 328,00 грн, сплачений Позивачем за платіжною інструкцією № 1442 від 22.05.2026 року, покладається на Позивача та відшкодуванню або стягненню з відповідачів не підлягає.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати покласти на Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ЛАДОЗЬКА 20А20.

У зв`язку із запровадженням графіків обмеження електропостачання у м. Запоріжжі та тривалих повітряних тривог повне судове рішення складено та підписано 17.11.2026р.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 17.5 Розділу ХI Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Апеляційна скарга може бути подана до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Запорізької області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Часті запитання

Який тип судового документу № 141580196 ?

Документ № 141580196 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141580196 ?

Дата ухвалення - 30.10.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141580196 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141580196 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 141580196, Господарський суд Запорізької області

Судове рішення № 141580196, Господарський суд Запорізької області було прийнято 30.10.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові відомості.

Судове рішення № 141580196 відноситься до справи № 908/1551/26

Це рішення відноситься до справи № 908/1551/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку відомостей. Це дозволяє ефективно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141580195
Наступний документ : 141580197