Рішення № 141579932, 18.11.2026, Господарський суд Донецької області

Дата ухвалення
18.11.2026
Номер справи
905/1052/25
Номер документу
141579932
Форма судочинства
Господарське
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18.11.2026р. Справа № 905/1052/25

Господарський суд Донецької області у складі судді Зельман Ю.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Краматорськтеплоенерго (84313, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого, буд. 8-Д; код ЄДРПОУ: 34657789)

до відповідача 1: Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача 2: Фізичної особи ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_2 )

про солідарне стягнення 77 351,51 грн., з яких 61 069,09 грн. заборгованість за теплову енергію, 1 277,75 грн. плата за абонентське обслуговування, 3 322,17 грн. 3% річних, 11 682,50 грн. інфляційні нарахування, -

без повідомлення (виклику) учасників справи

С У Т Ь С П О Р У

Товариство з обмеженою відповідальністю Краматорськтеплоенерго звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи ОСОБА_1 та Фізичної особи ОСОБА_2 про стягнення 77 351,51 грн., з яких 61 069,09 грн. заборгованість за теплову енергію, 1 277,75 грн. плата за абонентське обслуговування, 3 322,17 грн. 3% річних, 11 682,50 грн. інфляційні нарахування.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачами зобов`язань за договором постачання теплової енергії в гарячій воді для опалення та надання послуги з централізованого постачання гарячої води №1809 від 01.10.2018, внаслідок чого за відповідачами виникла заборгованість за теплову енергію в розмірі 61 069,09 грн., заборгованість зі сплати абонентського обслуговування в сумі 1 277,75 грн. та виникли підстави для нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Ухвалою суду від 13.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1052/25, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Частиною 3 та 4 статті 120 ГПК України передбачено, що повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Згідно з частиною одинадцятою статті 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Судом встановлено, що позивач та відповідачі у справі зареєстрували електронні кабінети в підсистемі Електронний суд, тому відповідно до ч. 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України суд вручає будь-які документи у справі виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету таких сторін, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Ухвала про відкриття провадження у справі була доставлена до електронних кабінетів учасників справи в підсистемі "Електронний суд" про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку документу до електронного кабінету.

27.10.2025 на адресу суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких він наполягав на тому, що відповідачами не поділено нежитлове приміщення в частині опалювальної площі, то з тих підстав неможливо поділити в певних частинах між відповідачами, що дає право позивачу просити стягнути борг солідарно. До вказаних пояснень представником позивача долучено копію договору дарування від 28.02.2018, відповідно до якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками в рівних частинах нежитлового приміщення студії зачіски Етуаль.

27.10.2025 від відповідачів надійшли клопотання про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву.

18.11.2025 на адресу суду від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшли клопотання про розгляд справи №905/1052/25 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. В обґрунтування вказаних клопотань сторони посилаються на наступне:

- наявність додаткових пояснень позивача від 25.10.2025, які змінюють фактичні підстави позову та містять нові докази;

- питання статусу споживача (фізична особа / колишній ФОП), що впливає на правові наслідки договору (ФОП має статус припинено);

- спірні обставини щодо обсягів споживання теплової енергії, нарахувань і правомірності дій позивача (відсутній розрахунок фактичного обсягу теплової енергії та порядок складання розрахункових документів);

- можливі форс-мажорні обставини під час дії воєнного стану та наслідки їх застосування, відсутність господарської діяльності з початком повномасштабної агресії та введення воєнного стану;

- питання солідарної відповідальності співвласників та пошкодження приміщення внаслідок бойових дій (зафіксовано 3 (три) обстріли, які пошкодили приміщення).

Крім того, в обґрунтування поважності причин пропуску строку на подання наведених клопотань заявники посилалися на те, що отримали доступ до матеріалів позову через ЄСІТС лише 24.10.2025 та 23.10.2025 відповідно, а поштову кореспонденцію за адресою реєстрацію не отримують через статус внутрішньо переміщених осіб. Фактичні адреси знаходження вказаних осіб наведені у вказаних клопотаннях.

Ухвалою суду від 21.11.2025 у задоволенні вищезазначених клопотань судом відмовлено.

26.11.2025 на адресу суду від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшли відзиви на позовну заяву разом із клопотанням про поновлення строку на його подання аналогічного змісту, в якому вони проти задоволення позовних вимог заперечували. Зокрема, ОСОБА_2 посилається на те, що спірний договір укладено з нею як фізичною особою, а не ФОП, у зв`язку з чим на її думку справа відноситься до цивільної юрисдикції. На думку відповідача, надані позивачем акти-рахунки не містять жодного розрахунку вказаних у них обсягів теплової енергії та тарифів, а саме: не вказані показники вузла обліку (лічильника), що є прямим порушенням п. 6 ч.3 ст. 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії», не зазначена частка площі приміщення у загальній площі будинку (для випадку спільного будинкового лічильника), яка використовується для розрахунку обсягу постачання. Крім того, позивачем не надано жодних документів, які підтверджують належний технічний стан та законність використання вузла обліку, а саме: відсутні документи про повірку лічильника, відсутні акти технічного обслуговування та перевірок, відсутні технічні паспорти або сертифікати, не надано доказів, що вузол обліку працював справно і забезпечував точний облік, а також не доведено, що в період, за який нараховано борг, вузол обліку не був пошкоджений, у тому числі внаслідок обстрілів. Також усі акти-рахунки підписані факсиміле директора з загальних питань Волоха С.О., однак позивачем не надано довіреності або наказу на право підпису останнім документів, до того ж в матеріалах справи відсутня письмова угода щодо використання факсиміле. Відповідач у відзиві на позовну заяву також наголошував на тому, що стягнення абонентської плати, плати за обслуговування вузла комерційного обліку та плату за його зміну не передбачені умовами договору №1809 від 01.10.2018 та, відповідно, не підлягають стягненню.

Також у відзиві на позову заяву відповідач ОСОБА_2 наполягала на тому, що з 24.02.2022 нею було припинено фактичне користування приміщенням у зв`язку з евакуацією з м.Краматорськ, тому теплова енергія не споживалася, що унеможливило виконання договору з причин, що не залежали від ії волі відповідно до ст. 617 ЦК України. Крім того, за твердженням відповідача, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами актуальний склад співвласників, їх частки та фактичний правовий статус об`єкта нерухомості. Також за твердженням відповідачів договір №1809 не передбачає солідарності, законодавство щодо теплопостачання не встановлює солідарного обов`язку, а предмет зобов`язання грошова оплата за теплову енергію, подільний.

ОСОБА_1 у відзиві окрім викладених обставин зазначила, що договір № 1809 було укладено з нею як з ФОП, але 07.06.2022 вона припинила підприємницьку діяльність як ФОП. Вважає, що спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства. На думку ОСОБА_1 якщо припинення ФОП відбулося 07.06.2022 (Виписка з ЄДР про припинення додається), то юрисдикція спору до припинення ФОП формально належить господарському суду, але фактично господарська діяльність не проводилась через воєнний стан, евакуацію, що підтверджується Довідкою ВПО, пошкодженням нежитлового приміщення (Акт обстеження та Витяг з Державного реєстру пошкодженого майна додаються), тому суд на власний розсуд може залишити або передати цю частину до цивільного суду. Крім того, відповідачі посилаються на форс-мажорні обставини у вигляді військової агресії РФ проти України.

27.11.2025 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому представник наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зокрема, позивач посилається на те, що відповідачами не надано до суду належних та допустимих доказів, які б спростували нарахування спожитої енергії за спірний період, так само як і доказів того, що підписи представників позивача мають ознаки факсиміле. Щодо тверджень відповідачів про вихід за межі договору позивач посилається на те, що плата за обслуговування вузла комерційного обліку та плата за його заміну не є предметом спору, в той час як плата за абонентське обслуговування встановлена наказами ТОВ «Краматорськтеплоенерго» №52 від 25.05.2021 та №61а від 25.09.2023 року, які встановлені згідно статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Щодо посилань відповідачів на настання форс-мажорних обставин позивач зазначає, що ними не надано сертифікату торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини, та, крім того, відповідачі не повідомляли позивача про настання форс-мажорних обставин.

Щодо відсутності витягів з Державного реєстру речових прав як порушення обов`язку доказування суб`єктного складу та підстав солідарності позивач зазначив, що підстави та предмет спору є саме не виконання відповідачами умов договору № 1809 щодо взяття на себе зобов`язання оплачувати спожиту теплову енергію. Водночас чинним законодавством України не передбачено що саме витяг з Єдиного державного реєстру нерухомого майна, а не договір дарування повинен надати позивач.

Щодо наданого відповідачами акту обстеження пошкодженого об`єкта, то на думку позивача даний акт містить відомості про пошкодження в загальному фасаді багатоповерхівки, а не централізованого опалення.

01.12.2025 від відповідачів надійшли заперечення на відповідь на відзив однакового змісту, в яких вони наполягали на тому, що сторони не укладали між собою договору щодо постачання тепла після руйнування приміщення, а форс-мажор стосується саме неможливості отримання послуг, а не неможливості подати відзив. Крім того, на думку відповідачів позивачем не надано жодного доказу, що тепло могло фізично подаватися у спірне приміщення, при цьому приміщення знаходиться у зоні активних бойових дій в обґрунтування чого посилаються на Наказ від 22.12.2022 № 309, будинок пошкоджений, використання приміщення у господарській діяльності неможливе, а теплофікація об`єктивно не здійснювалась. Також на думку відповідачів позивачем не надано належних та допустимих доказів підтверджених обсягів теплової енергії, а саме: технічного паспорта або специфікації лічильника, доказів його повірки, журналу показників, первинних документів комерційного обліку, актів приймання-передавання показників, актів приймання-передавання обсягів спожитої теплової енергії, актів обстеження мереж саме приміщення відповідачів, актів підключення/відключення, актів контрольного зняття показників. При цьому надсилання актів-рахунків на їх думку не підтверджує факт надання послуги, а позивачем не доведено, що послуги отримувались в межах господарської діяльності.

02.09.2026 від позивача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких він зазначив, що за спірний період лічильник передавав показники, що свідчить про безперебійність постачання теплової енергії до Відповідачів. Також зазначив, що нарахування послуг з теплопостачання було здійснено відповідно до Розділу 6 Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг». Відомості про показники лічильників за спірний період додані до вказаних пояснень.

Згідно з частини 8 статті 80 ГПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 5 статті 80 ГПК України, у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Враховуючи засади господарського судочинства, зокрема принципи верховенства права, змагальності сторін та пропорційності, суд вважає, що відмова у долученні до матеріалів справи наданих доказів може спричинити порушення права позивача на ефективний судовий захист.

07.09.2026 від відповідачів надійшли заперечення на клопотання позивача однакового змісту, в яких наполягали на тому, що надані позивачем наряди не дозволяють встановити їх походження та складення саме позивачем. На думку відповідачів, з самого змісту нарядів не встановлюється, до якого саме підприємства належать зазначені в них особи, до якого структурного підрозділу вони входять та на якій підставі складено відповідний документ. Більш того, вони можуть підтверджувати лише факт оформлення певної операції щодо системи теплопостачання будинку, але не доводять обсяг теплової енергії, який має бути віднесений саме на нежитлове приміщення відповідачів. Також відповідачі вважають, що посилання позивача на передачу показників лічильником не доводить безперебійного постачання тепла відповідачам, а сам факт наявності показників загальнобудинкового приладу не є доказом того, що відповідний обсяг теплової енергії був фактично спожитий саме відповідачами. Відповідачі наголошують на тому, що позивач не довів зв`язок між загальнобудинковим приладом обліку та сумою, нарахованою відповідачам.

16.11.2026 від позивача надійшли додаткові пояснення по справі щодо початку та закінчення опалювального періоду та встановлених тарифів на теплову енергію за спірний період та надано відповідні документи на підтвердження пояснень.

17.11.2026 від відповідачів надійшли заперечення на надані позивачем додаткові пояснення. Крім того відповідачі зазначили, що надані позивачем докази подані з порушенням строків установлених ст.80 ГПК України. З цього приводу суд зазначає, що подані позивачем 16.11.2026 докази є аналогійними тим, які подавались останнім разом з позовною заявою, тобто подані повторно. Отже суд не вбачає порушення строків на яке посилаються відповідачі.

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.

В той же час, судом враховано, що ст.12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Тобто, навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту, з урахуванням основних засад (принципів) господарського судочинства, встановлених ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

На думку суду, враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Крім того слід зазначити, що Господарський суд Донецької області знаходиться на території Харківської територіальної громади, яка з першого дня військової агресії перебуває під постійними ворожими обстрілами, які становлять загрозу життю та здоров`ю всіх учасників судового процесу. Окрім того, ворогом неодноразово вчинялися дії, спрямовані на руйнування об`єктів критичної інфраструктури регіону, що, зокрема, спричиняло тривале знеструмлення електричних мереж та вихід з ладу систем зв`язку та інтернету. Такі обставини істотно уповільнили роботу суду, як щодо організаційно-технічного забезпечення судового процесу, так і щодо безпосереднього розгляду справи.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної справи був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На думку суду, враховуючи належне повідомлення учасників справи про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд,

В С Т А Н О В И В

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору дарування від 28.02.2018 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є власниками в рівних частинах нерухомого майна приміщення студії зачіски «Етуаль» площею 31,4 кв.м., що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 36, що складає 13/1000 часток від усього будинку.

01.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Краматорськтеплоенерго (далі виконавець), фізичною особою-підприємцем Козаковою Тетяною Борисівною і ОСОБА_2 (далі споживач) було укладено договір постачання теплової енергії в гарячій воді для опалення та надання послуги з централізованого постачання гарячої води (далі Договір), відповідно до п. 1 якого виконавець зобов`язується своєчасно постачати споживачеві відповідної якості теплову енергію в гарячій воді для опалення приміщення/приміщень та надавати послугу з централізованого постачання гарячої води, а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати нарахування за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені цим договором.

Перелік приміщень споживача та точки розподілу, в яких здійснюється передача теплової енергії (опалення) та послуги з централізованого постачання гарячої води від виконавця споживачу, зазначений у Додатку 1 до цього договору, який є його невід`ємною частиною (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору тарифи на теплову енергію та послугу з централізованого постачання гарячої води є регульованими та встановлюються уповноваженим державним органом.

На момент укладення договору встановлено наступний тариф постачання теплової енергії 1395,32 грн/Гкал без ПДВ (п.2.2.1. Договору).

У разі зміни уповноваженим державним органом тарифу (ціни) на теплову енергію та/або на послугу з централізованого постачання гарячої води, повідомлення про таку зміну друкується у місцевих засобах масової інформації. Нові тарифи застосовуються з часу їх введення вдію без внесення змін до цього договору (п. 2.3 договору).

Згідно п. 2.4 договору споживач здійснює оплату за фактичний обсяг теплової енергії, спожитої за розрахунковий період та послугу з централізованого постачання гарячої води, згідно з показниками приладів обліку або на підставі наданих споживачем або виконаних виконавцем (спеціалізованим підприємством) теплових навантажень (у разі відсутності або виходу з ладу приладу обліку). У разі виникнення сумніві щодо правильності наданого споживачем розрахунку теплових навантажень, виконавець має право замовити за власний рахунок в спеціалізованому підприємстві, що має відповідну ліцензію, розрахунок теплових навантажень приміщення/приміщень споживача. У такому разі нарахування за поставлену теплову енергію здійснюється на підставі виконаного спеціалізованим підприємством розрахунку теплових навантажень.

Загальна вартість теплової енергії для опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води за цим договором є сума всіх нарахувань протягом дії цього договору (п. 2.6 договору).

Відповідно п. 3.1 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати щомісячна.

Згідно п. 3.2 договору споживач здійснює оплату за розрахунковий період шляхом внесення грошових коштів через банківські установи на рахунок виконавця не пізніше 20 (двадцятого) числа місяця, що настає за розрахунковим. Плата вноситься на підставі платіжного документу (акту-рахунку або платіжної квитанції).

Виконавець надає споживачу платіжний документ до 15 числа місяця, що настає за розрахунковим шляхом залишення у поштовій скриньці споживача або безпосередньо вручає споживачу або його уповноваженому представнику. У разі неотримання платіжного документа, споживач самостійно або через свого уповноваженого представника отримує платіжний документ у виконавця за адресою, вказаною у пункті 9.5 цього договору. Неотримання споживачем платіжного документа не є підставою для несплати за теплову енергію та послуги з централізованого постачання гарячої води у строк, передбачений пунктом 3.2 цього договору (п. 3.3. договору).

Відповідно до п. 3.7 договору у разі ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі, зниження якості, зокрема відхилення їх кількісних та/або якісних показників від затвердження нормативів (норм) споживання з вини виконавця, останній проводить перерахунок розміру плати на підставі складеного сторонами акту-претензії. Перерахунок здійснюється виконавцем у порядку, передбаченому діючим законодавством України, не пізніше останнього дня розрахункового періоду, в якому був складений акт-претензія.

Споживач зобов`язаний оплачувати нарахування за теплову енергію та послуги з централізованого постачання гарячої води в установлений договором строк (п. 4.2.1 договору).

Згідно п. 5.1.2 договору споживач несе відповідальність згідно із законодавством і цим договором за несвоєчасне внесення платежів за послуги шляхом сплати пені у розмірі, передбаченому п. 3.6 цього договору. За несвоєчасне внесення платежів за теплову енергію та послуги з централізованого постачання гарячої води споживач зобов`язаний на вимогу виконавця сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до п.6.1 Договору у разі не належного надання або не надання послуг Виконавцем Споживач повідомляє про це Виконавця в усній формі за допомогою телефонного зв`язку чи у письмовій формі за адресами, що зазначені в цьому договорі.

Сторони звільняються від відповідальності згідно з цим договором у разі настання дії непереборної сили (дії надзвичайних ситуацій техногенного, природного або екологічного характеру, аварій, дій третіх осіб та т.і.), яка унеможливлює постачання теплової енергії та надання послуг згідно з умовами договору (п. 7.1 договору).

Згідно п. 8.1 договору він є безстроковим і набирає чинності з 01.10.2018 року.

Відповідно до п. 9.2 договору споживач зобов`язується при зміні своїх персональних даних надавати у термін до 10 робочих днів письмово підтверджену інформацію щодо таких відомостей.

Згідно п. 9.3 договору по всім спорам, розбіжностям і санкціям, що випливають із цього договору, строк позовної давності, згідно ст. 259 ЦК України, встановлюється 10 (десять) років. Будь-яка оплата за теплову енергію та/або послугу з централізованого постачання гарячої пари, здійснена споживачем після укладення цього договору, вважається підставою для переривання перебігу позовної давності.

Згідно з Додатком №1 до договору №1809 від 01.10.2018 послуги надавалися за адресою: вул. Ярослава Мудрого, 36, студія зачіски «Єтуаль» ( площа 31,40 м.кв., прилад обліку опалення домовий прилад обліку, проектне теплове навантаження опалення 0,001600 Гкал/година).

Вищезазначений договір та додатки до нього підписані представниками сторін без зауважень.

Як зазначає позивач, виконуючи умови договору та рішення виконавчого комітету Краматорської міської ради №1264 від 06.10.2021 Про початок опалювального періоду 2021-2022 рр., розпорядження начальника Краматорської міської військової адміністрації №63 від 17.10.2022 Про початок опалювального періоду 2022-2023 р.р., Розпорядження Краматорської військової адміністрації № 839-р від 31.10.2023 Про внесення змін до розпорядження начальника Краматорської міської військової адміністрації від 02.10.2023 № 726-р Про початок опалювального періоду 2023-2024 років, Розпорядження Краматорської військової адміністрації № 1093-р від 11.10.2024 Про початок опалювального періоду 2024-2025 років, позивач своєчасно і в повному обсязі поставляв відповідачу теплову енергію у нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 36 (студія зачіски «Єтуаль») та здійснював нарахування згідно показників приладів обліку та опалювальної площі, що підтверджується актами-рахунками за період з січня 2022 по червень 2025 року.

Разом із тим, відповідачами не здійснено повного розрахунку за договором постачання теплової енергії в гарячій воді для опалення та надання послуги з централізованого постачання гарячої пари №1809 від 01.10.2018, що призвело до звернення позивача до суду з вимогами про солідарне стягнення з відповідачів 61 069,09 грн. заборгованості за послуги з постачання теплової енергії в період з січня 2022 року по березень 2025 року, 1277,75 грн. заборгованості з плати за абонентське обслуговування з січня 2022 року по червень 2025 року, а також нарахованих за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань 3% річних в сумі 3 322,17 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 11 682,50 грн.

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Щодо підвідомчості справи господарському суду

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є власниками в рівних частинах нерухомого майна приміщення студії зачіски «Етуаль» площею 31,4 кв.м., що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 36, що складає 13/1000 часток від усього будинку на підставі договору дарування від 28.02.2018.

Крім того, відповідно до інформації, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, (інформаційна довідка №501497029 від 09.11.2026) нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 36, зареєстровано на праві власності за відповідачем-1 та відповідачем-2 (по кожному) на підставі договору дарування серія та номер 449, виданий 28.02.2018, Приватний нотаріус Басенко К.М. Краматорський міський нотаріальний округ.

01.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Краматорськтеплоенерго (далі виконавець), фізичною особою-підприємцем Козаковою Тетяною Борисівною і Ботіною Вікторією Миколаївною (далі споживач) було укладено договір постачання теплової енергії в гарячій воді для опалення та надання послуги з централізованого постачання гарячої води (далі Договір).

Доказів припинення або розірвання Договору матеріали справи не містять.

Відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зробленого судом, вбачається, що Козакова Т.Б. була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 07.06.2007 по 07.06.2022. Видами економічної діяльності як фізичної особи-підприємця були 96.02 - надання послуг перукарнями та салонами краси (основний). Також суд зауважує, що спірний договір про постачання теплової енергії Козакова Т.Б. підписувала саме як Фізична особа-підприємець.

Ботіна В.М. була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 02.10.2018 по 20.01.2023. Видами економічної діяльності як фізичної особи-підприємця були: 96.02 - надання послуг перукарнями та салонами краси (основний), 85.59 інші види освіти, н.в.і.у., 47.99 інші види роздрібної торгівлі поза магазинами, 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Згідно вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесені відповідні зміни.

Частиною 9 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відповідно до положень ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (ч. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України).

В свою чергу, відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, ч. 1 якої унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до ст. 20 цього Кодексу.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

З огляду на положення ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, а також ст. ст. 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №904/1083/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Цивільного кодексу України, людина, як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Статтями 25, 26 Цивільного кодексу України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст. 50 Цивільного кодексу України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 Цивільного кодексу України, фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №916/1261/18.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (висновки, сформульовані у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10, від 5 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 216/181/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 331/5054/15-ц ). Так само фізична особа, вчиняючи правочин від власного імені, може діяти з метою здійснення господарської (зокрема підприємницької) за змістом діяльності.

Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.

Виходячи з матеріалів справи, підприємницька діяльність Козакової Т. Б. була припинена 07.06.2022, Ботіної В. М. - 20.01.2023, а заборгованість за спірним договором заявлена позивачем з січня 2022 по 31.03.2025 року.

Як вже зазначалося, згідно з Додатком №1 до договору №1809 від 01.10.2018 послуги з теплопостачання надавалися за адресою: вул. Ярослава Мудрого, 36, студія зачіски «Єтуаль».

З урахуванням вищенаведеного, суд доходить висновку, що у період з січня 2022 по 20.01.2023 відповідачі використовували належний їм на праві спільної приватної власності об`єкт нерухомості за вказаною адресою для здійснення господарської підприємницької діяльності (у господарських цілях).

Під час розгляду даної справи відповідачами належними та допустимими доказами протилежного не доведено. Посилання відповідачів на те, що з 24.02.2022 ними було припинено фактичне користування приміщенням у зв`язку з евакуацією з м.Краматорськ та надані довідки ВПО не підтверджують того факту, що у приміщенні не здійснювалась господарська діяльність.

Суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому правовий статус підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у власності фізичної особи (зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №920/50/19).

Про нероздільність майна, прав та обов`язків фізичної особи, набутих як у зв`язку із підприємницькою діяльністю та і поза нею, додатково свідчить те, що у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Реєстру запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за зобов`язаною особою, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 916/559/17); господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду спорів у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №904/1083/18).

За таких обставин суд дійшов висновку про належність цього спору до господарської юрисдикції стосовно частини позовних вимог заявлених за період з січня 2022 по 20.01.2023 з тих підстав, що відповідачі у спірних правовідносинах в означений період діяли як підприємці та використовували нерухоме майно у господарській діяльності для надання перукарських послуг.

Також суд зауважує на тому, що хоча Козакова Т.Б. припинила підприємницьку діяльність з 07.06.2022., проте приміщення, власницею якого вона є у рівних частинах з іншим власником, використовувалось у господарській діяльності, а отже юрисдикція господарського суду розповсюджується до того періоду доки приміщення використовувалось у підприємницькій діяльності.

Суд зазначає, що надання комунальних послуг є підприємницькою діяльністю для особи, яка надає такі послуги, натомість споживач комунальних послуг не здійснює при споживанні таких послуг підприємницької діяльності, оскільки вони спрямовані на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів і не залежать від правового статусу споживача.

Юрисдикція таких спорів визначається залежно від суб`єктного складу правовідносин, тобто якщо споживачем послуг є фізична особа, то такі спори повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства, а якщо споживачем послуг є юридична особа чи ФОП, то за суб`єктним складом такі спори мають розглядатися в порядку господарського судочинства.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 08 травня 2018 року у справі № 757/45133/15-ц (провадження № 14-114цс18) та від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).

Позивач звертаючись з даним позовом до господарського суду не зазначив та не надав суду доказів, які підтверджують, що відповідачі у спірних правовідносинах після 20.01.2023 діяли як фізичні особи-підприємці чи даний спір пов`язаний з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася відповідачами, як зареєстрованими підприємцями.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що після 20.01.2023 (після припинення здійснення відповідачами господарської діяльності), такі правовідносини не виникли за наслідком господарської діяльності відповідачів та даний спір в зазначеній частині не пов`язаний із здійсненням відповідачами підприємницької діяльності.

Суд зазначає, оскільки немає доказів використання відповідачами спірного приміщення у господарській діяльності після 20.01.2023, це зумовлює наслідки у вигляді зміни юрисдикційності такої справи в зазначеній частині позовних вимог і відповідно закриття провадження у ній (аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №920/50/19).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Враховуючи викладене, суд на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України закриває провадження у справі №905/1052/25 в частині позовних вимог заявлених за період з 21.01.2023 по 31.03.2025, оскільки зазначена частина позовних вимог не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Згідно з ч. 2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Розгляд заявлених за період з 21.01.2023 по 31.03.2025 позовних вимог віднесено до юрисдикції місцевих загальних судів з розгляду цивільних справ.

Отже на підставі вищенаведеного судом розглядаються позовні вимоги в частині заявленого позивачем періоду з січня 2022 по 20.01.2023 включно.

Щодо суті позовних вимог

Позивач є теплогенеруючою та теплопостачальною організацією в розумінні статті 1 Закону України Про теплопостачання №2633-IV від 02.06.2005, як суб`єкт господарської діяльності, який має у користуванні теплогенеруюче обладнання та постачає споживачам теплову енергію.

Відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води тощо, також є предметом регулювання Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

В розумінні наведених в ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» термінів позивач є виконавцем комунальних послуг.

За приписами ст.12 Закону «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як визначено ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період; порядок визначення дати початку і закінчення опалювального періоду визначається законодавством (ч.3.ст.21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

В силу ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач зазначає, що підставою для постачання теплової енергії є договір постачання теплової енергії №1809 від 01.10.2018. Своєю чергою позовні вимоги позивач обґрунтовує обставинами невиконання відповідачем зобов`язань за цим договором в частині оплати отриманої теплової енергії.

Отже суд оцінює правомірність заявлених позовних вимог, виходячи з умов договору постачання теплової енергії №1809 від 01.10.2018.

Як вже зазначалось, на підставі договору постачання теплової енергії №1809 від 01.10.2018 позивачем здійснювалось постачання теплової енергії у спірний період (з січня 2022 по 20.01.2023), до об`єкту відповідача, що розташований у м.Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, б.36. На підтвердження зазначеного до матеріалів справи надано:

- Рішення виконавчого комітету Краматорської міської ради №1264 від 06.10.2021 Про початок опалювального періоду 2021-2022 рр.;

- Наказ генерального директора ТОВ «Краматорськтеплоенерго» від 05.04.2022 за №23 «Про закінчення опалювального періоду» 2021-2022р. на підставі усного розпорядження Голови Гончаренко А.В.

-Розпорядження начальника Краматорської міської військової адміністрації №63 від 17.10.2022 Про початок опалювального періоду 2022-2023 р.р.

- Розпорядження начальника Краматорської міської військової адміністрації від 22.03.2023 №203-р «Про закінчення опалювального періоду 2022-2023».

Крім того в матеріалах справи міститься:

- наряд від 06.04.2022 про відключення теплоносія з 06.04.2022 абоненту житловий будинок за адресою Ярослава Мудрого 36;

-наряд від 02.11.2022, відповідно до якого за адресою вул. Ярослава Мудрого 36, абонент - житловий будинок, включено подачу теплоносія з 02.11.2022.

-наряд від 30.03.2023, відповідно до якого відключено подачу теплоносія з 30.03.2023 абоненту за зазначеною адресою;

- наряд від 08.11.2023 відповідно до якого включено подачу теплоносія з 08.11.2023 на зазначений об`єкт;

-наряд від 28.03.2024 відповідно до якого відключено подачу теплоносія з 28.03.2024.

При цьому на підставі виданих корінців нарядів підключається весь будинок за вказаною адресою, на окрему частину нежитлового приміщення корінці нарядів не видаються.

Крім того, позивачем до матеріалів справи долучена роздруківка з програми обліку показників приладу теплопостачання на об`єкт відповідачів в якому зафіксовані щомісячні показники приладу обліку починаючи з 31.12.2021.

Таким чином, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що позивачем здійснювалось регулярне підключення спірного об`єкта до опалення та постачання теплоносія до приміщення відповідачів у спірний період.

Відповідачами 1, 2 не надано доказів відключення їх приміщення від системи централізованого теплопостачання, не надано звернення до теплопостачальної організації щодо повідомлення про відключення, на підставі дозволу компетентного органу, як не надано і будь-яких доказів на підтвердження інформації щодо неспоживання відповідачем послуг з теплопостачання.

Системи опалення приміщення відповідачів є невід`ємною складовою централізованої системи теплопостачання будинку, в якому воно розташоване, при цьому, суд враховує, що теплопостачання - це особливий вид комунальної послуги. Система теплопостачання для здійснення покладених на неї завдань виконується з окремих технологічно пов`язаних частин, що складають систему централізованого постачання, включає сукупність взаємопов`язаних джерел теплової енергії (технічних елементів і пристроїв), призначених для передачі у приміщення необхідної кількості тепла та підтримання в них заданої температури повітряного середовища.

У зв`язку з вищенаведеним суд дійшов висновку про доведеність позивачем факту постачання теплової енергії у спірний період у приміщення, яке належить відповідачам на праві власності.

В підтвердження виконання зобов`язань за договором постачання теплової енергії від 01.10.2018 позивач надав наступні акти-рахунки за договором №1809 від 01.10.2018:

-№1809 від 31.01.2022 за січень 2022 на суму 3657,84грн;

-№1809 від 28.02.2022 за лютий 2022 на суму 3 445,73грн;

-№1809 від 31.03.2022 за березень 2022 на суму 3552,53грн;

-№1809 від 30.04.2022 за квітень 2022 на суму 763 грн;

-№1809 від 30.11.2022 за листопад 2022 на суму 251,12грн;

-№1809 від 31.12.2022 за грудень 2022 на суму 2031,14грн;

-№1809 від 31.01.2023 за січень 2023 на суму 3 678,52грн

Як вбачається з матеріалів справи, зазначені акти-рахунки були направлені відповідачам 29.07.2025 на адреси їх державної реєстрації, на підтвердження чого суду надано відповідні описи вкладення до рекомендованого листа та фіскальні чеки АТ "Укрпошта".

Водночас, суд звертає увагу відповідачів, що відповідно до приписів п.3.3.Договору неотримання Споживачем платіжного документа не є підставою для несплати за теплову енергію та послуги з централізованого постачання гарячої води у строк, передбачений пунктом 3.2. цього договору.

Вказані вище акти-рахунки щодо надання послуг з постачання теплової енергії підписані лише зі сторони позивача та відповідно не містять підписів зі сторони споживача (відповідача).

Разом з тим, згідно усталеної судової практики, викладеної зокрема у постановах Об`єднаної палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2023 у справі №914/2355/21 та у справі №911/1981/20 від 05.10.2023, неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема не підписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.

У постанові від 22.08.2023 у справі №910/14570/21 Верховний Суд також зазначив, що факт здійснення господарської операції може підтверджуватися не лише первинними документами, а й іншими доказами в їх сукупності, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (надання послуг).

Таким чином, передання і прийняття товарів (робіт, послуг) на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального надання товарів (робіт, послуг) за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття товарів (робіт, послуг) у строк, визначений договором.

Відсутність мотивованої відмови відповідача від підписання актів-рахунків за договором зумовлює висновок суду про їх прийняття, з урахуванням чого суд дійшов висновку про доведення позивачем обставин надання послуг з постачання теплової енергії за вказаний період.

Отже матеріалами справи встановлено, що за період з січня 2022 по 20.01.2023 позивачем на адресу відповідачів було поставлено теплової енергії на загальну суму 17 379,88 грн.

За поясненнями позивача викладеними в позовній заяві, 0,88 грн. заборгованості було зараховано в якості оплати за січень 2022 грн., оскільки в січні 2022 боржником було сплачено 2243, 00грн., в той час як борг за минулий період складав 2242,12 грн. Відтак, за розрахунком позивача, заборгованість з теплопостачання за січень 2022 року складає 3656,96 грн. Відповідачами під час розгляду даної справи цей факт не заперечувався.

Отже з урахуванням часткової оплати, за період з січня 2022 по січень 2023 року позивачем на адресу відповідачів за спірним договором було поставлено теплової енергії на загальну суму 17 379 грн.

Судом встановлено, що вартість поставленої теплової енергії визначено з урахуванням умов п.2.3 договору та виходячи з тарифів на теплову енергію для потреб інших споживачів без урахування витрат на утримання та ремонт індивідуальних теплових пунктів, що постачається Товариством з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго».

До матеріалів справи надані відповідні рішення та розпорядження про встановлення тарифів, а саме відповідно до рішення виконавчого комітету Краматорської міської ради від 20.10.2021 №1359 тариф встановлений на рівні 1818,52 грн за 1Гкал (без ПДВ); з 01.01.2022 з урахуванням змін, внесених рішенням Виконавчого комітету Краматорської міської ради від 30.12.2021 № 1602, тариф встановлений на рівні 4150,56грн за 1Гкал (без ПДВ).

Під час розгляду даної справи позивачем були надані пояснення, що нарахування плати за надані послуги теплопостачання здійснювалося на підставі відомостей споживання та діючих в період споживання тарифів. Фактично здійснювалося обслуговування всього житлового будинку в цілому, а щомісячне нарахування обсягу спожитої теплової енергії вираховувалося пропорційно опалювальній площі споживачів (31,4 кв. м) за обліковим записом 1180901.

Частиною першою статті 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" визначено, що у будівлях, зазначених у частинах другій і третій статті 4 цього Закону, обсяг відповідної комунальної послуги, визначений за допомогою вузла комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням), розподіляється між усіма споживачами з урахуванням показань вузлів розподільного обліку, приладів - розподілювачів теплової енергії відповідно до частин другої - четвертої цієї статті.

Законом України Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання та наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22.11.2018 Про затвердження Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (далі - Методика 315) визначено вимоги щодо мінімального споживання теплової енергії у опалювальному приміщенні з приладом обліку та визначення максимальної частки споживання теплової енергії в опалювальному приміщенні без приладу обліку.

Так, пунктом 1 Методики №315 передбачено, що ця методика встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Методики № 315 для опалюваного приміщення, оснащеного приладом розподільного обліку теплової енергії, крім обсягу теплової енергії, визначеного на підставі його/їх показань, донараховується обсяг теплової енергії, якщо фактичне споживання теплової енергії у такому приміщенні менше мінімальної частки середнього питомого споживання, яка визначається відповідно до пунктів 1 - 3 розділу VI цієї Методики.

Пунктом 6 Розділу III Методики №315 встановлено, що у будівлі/будинку, у якій/якому частина приміщень оснащена приладами розподільного обліку теплової енергії, а решта приміщень не оснащена такими приладами, наявні приміщення з індивідуальним опаленням та/або окремі приміщення з транзитними мережами опалення, обсяг спожитої теплової енергії розподіляється на опалення опалюваного приміщення, оснащеного вузлом розподільного обліку, визначається на підставі показань відповідного вузла розподільного обліку з врахуванням частки обсягу спожитої теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, що визначається пропорційно до загальних/опалювальних площ/об`ємів цих приміщень, та враховуючи вимоги розділів VI, VIII цієї Методики.

Під час розгляду даної справи судом також встановлено, що сформовані позивачем акти-рахунки містять необхідні дані для здійснення перевірки правильності нарахувань за спожиту теплову енергію. Зокрема, у таких актах-рахунках зазначено реквізити сторін, номер і дату документа, посилання на договір, адресу об`єкта постачання, а також розшифровку нарахувань за видами послуг; відображено окремі складові нарахувань, зокрема обсяги спожитої теплової енергії за показаннями приладів обліку. При цьому, нарахування за послугу з постачання теплової енергії здійснювалися згідно встановленого на будинку приладу обліку теплової енергії за тарифами, затвердженими органом місцевого самоврядування відповідно до поданих розрахунків.

Натомість відповідачі, вказуючи на ненадання окремих проміжних складових формули та заперечуючи проти розміру заборгованості під час розгляду даної справи, в порушення вимог статей 74, 80 Господарського процесуального кодексу України обмежилися лише формальною критикою наданого розрахунку та не надали суду власного контррозрахунку за цією ж Методикою, що за наявності у них відомостей про площу власного приміщення та доступності даних про загальне споживання будинком № 36 по вул. Ярослава Мудрого у м. Краматорську не спростовує правомірності нарахувань.

Відтак, надані позивачем докази у сукупності підтверджують як факт постачання теплової енергії до будинку, що знаходиться за спірною адресою, так і обов`язок відповідачів оплатити теплову енергію, а тому суд відхиляє доводи відповідачів, що позивачем не доведено обсяги поставленої теплової енергії, стягнення вартості якої заявлено позивачем.

Також суд звертає увагу відповідачів на те, що згідно пп.пп.4.1.2., 4.1.4. договору споживач має право на:

- отримання в установленому законодавством порядку інформації про перелік послуг виконавця, їх вартість, загальну суму місячного платежу, структуру тарифів, нормативів (норм) споживання, режиму надання послуг, їх споживчі властивості;

- зменшення розміру плати з разі непостачання теплової енергії та/або ненадання послуг з централізованого постачання гарячої води, надання їх не в повному обсязі, зниження якості, зокрема відхилення їх кількісних та/або якісних показників від затверджених нормативів (норм) споживання з вини виконавця на підставі складеного сторонами акта-претензії.

Разом із тим, жодних належних та допустимих доказів звернення відповідачів до теплопостачальної організації (позивача) за отриманням інформації про обсяги та якість постачання теплової енергії, тарифи (ціни), порядок оплати, методики і нормативи розрахунку матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що відповідачами під час розгляду даної справи не надано доказів оскарження у вказаних в актах-рахунках позивача обсягів спожитої теплової енергії у зв`язку з наявністю сумнівів щодо правильності показників обсягів споживання теплової енергії. Даних про інші обсяги спожитої теплової енергії відповідачами до суду не надано.

Відповідачем під час розгляду даної справи не надано суду жодних належних та допустимих доказів сплати заборгованості з теплопостачання за період з січня 2022 по 20.01.2023 в сумі 17 379грн.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію за договором постачання теплової енергії в гарячій воді для опалення та надання послуги з централізованого постачання гарячої води №1809 від 01.10.2018 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у сумі 17 379 грн.

Щодо тверджень відповідачів щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з пошкодженням спірного нерухомого майна суд зазначає наступне.

В матеріалах справи наявний акт комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації №309 від 28.10.2025 (а.с. 141-142), відповідно до якого було обстежено нежитлове приміщення за адресою: Донецька область, Краматорський район, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого (19 Партз`їзду), буд.36, а саме приміщення студії зачіски «Етуаль» (А-5, А1, а,а1) площею 31,4 кв.м. на першому поверсі 5-поверхового будинку. Як вбачається зі змісту вказаного акту, орієнтовна дата пошкоджень об`єкта 25.09.2024, 01.10.2025, ймовірні причини пошкодження об`єкта ворожі обстріли.

Крім того в матеріалах справи наявний витяг з Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України від 20.11.2025, в якому зазначено про наступну категорію пошкоджень спірного приміщення, розташованого за адресою Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, 36, приміщення студії зачіски «Етуаль» (А-5, А1, а, а1): наявні незначні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій, але без порушення вимог щодо механічного опору та стійкості за граничним станом першої та другої групи, пошкодження 21-40%. У висновку вказаного витягу зазначено наступне: нежиле приміщення пошкоджено, потребує проведення ремонтних та відновлювальних робіт. Також зазначено, що у будівлі не пошкоджені місця загального користування.

Оскільки судом розглядаються позовні вимоги лише в частині періоду з січня 2022 по 20.01.2023, а пошкодження об`єкта нерухомості здійснено 25.09.2024 та 01.10.2025, тобто поза межами вказаного періоду, тому суд не досліджує та не надає оцінку вказаним документам.

Твердження відповідачів про переміщення і набуття статусу внутрішньо переміщеної особи, само по собі не унеможливлює продовження здійснення господарської діяльності за вказаним об`єктом до внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про їх припинення як ФОП.

Суд також відхиляє доводи відповідачів щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з тим, що надані позивачем акти-рахунки підписані факсиміле директора з загальних питань Волоха С.О., а в матеріалах справи відсутня письмова угода щодо використання факсиміле з огляду на наступне.

Законодавцем як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 ГПК України). Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення своїх вимог (частина третя статті 13 ГПК України).

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує.

Згідно із частиною другою статті 73 ГПК України одними із засобів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, що мають значення для вирішення справи, є електронні докази.

За статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються засобами доказування, передбаченими у частині другої цієї статті, зокрема, письмовими, речовими та електронним доказами.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (частина перша статті 76 ГПК України).

Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до приписів статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази у вигляді документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

З огляду на викладене, судам під час оцінки письмових доказів у справі належить врахувати, що у разі сумнів в учасника справи чи суду у відповідності поданих одним із учасників справи копій (електронних копій) письмових доказів оригіналу, суд може витребувати у відповідної особи оригінали цих доказів, неподання яких зумовлює наслідком неврахування їх судом як доказів у справі.

Суд звертає увагу, що витребування в учасника справи в порядку статті 91 ГПК України за клопотанням учасника справи чи з власної ініціативи суду оригіналів письмових доказів насамперед покликано необхідністю забезпечити встановлення достовірності документа, що подається в копії.

Разом із тим, відповідачами під час розгляду даної справи до суду не було подано клопотання про витребування оригіналів актів-рахунків сумніви у підписі представника позивача на яких були наявні. Суд зазначає, що на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України позивачем у позовній заяві (аркуш 11) було зазначено про наявність в нього оригіналів документів, які подані разом із позовною заявою, в тому числі спірних актів. Відтак, відповідачі не були позбавлені можливості скористатися встановленим ст. 91 ГПК України правом на витребування доказів (актів-рахунків за період з січня 2022 по січень 2023) у позивача для підтвердження своїх твердження щодо їх недостовірності або неналежності.

Суд відхиляє доводи відповідачів щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з форс-мажорними обставинами, що стали причиною невиконання ними своїх зобов`язань за договором постачання теплової енергії в гарячій воді для опалення та надання послуги з централізованого постачання гарячої води №1809 від 01.10.2018, з огляду на наступне.

У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, а також у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18.

Отже, фактично відповідачі здійснюючи господарську діяльність приймає як сприятливі наслідки такої господарської діяльності так і несприятливі.

Згідно з частиною 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору.

Таким чином, визначення форс-мажору передбачає, що сам по собі воєнний стан не може бути автоматично форс-мажором, для визнання його таким обов`язково, щоб він безпосередньо спричинив неможливість виконати те чи інше договірне зобов`язання.

Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку - військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Згідно приписів ст.14 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. При цьому закон звільняє від відповідальності за порушення зобов`язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17.

Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин. З метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.

Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований "Всім кого це стосується", Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст., ст. 14, 14 № Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

Більш того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, абстрактний та загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією РФ проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Суд також зазначає, що всі громадяни, підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі та зазнають негативний вплив воєнних дій та введення на території України режиму воєнного стану, тому позивач у справі також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на отримання коштів за спірним договором.

Верховний Суд у постанові від 19.08.2022 по справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат Торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Наведене зумовлює висновок, що настання надзвичайних і невідворотних обставин звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язання, а не від виконання зобов`язання в цілому.

Щодо стягнення плати за абонентське обслуговування зазначає наступне.

У розумінні ст.1 Закону України Про житлово-комунальні послуги плата за абонентське обслуговування це платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір) або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем) (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов`язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води).

Статтею 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" унормовано, що плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором, який є публічним договором приєднання, складається з:

плати за послуги, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначено відповідно до законодавства;

плати за абонентське обслуговування, граничний розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, плату за абонентське обслуговування споживач сплачує виконавцю комунальної послуги у визначених законом випадках на підставі укладеного сторонами договору.

Надання послуг з абонентського обслуговування в межах цього позову позивач доводить обставинами невиконання відповідачами прийнятих на себе зобов`язань за договором постачання теплової енергії в гарячій воді для опалення та надання послуги з централізованого постачання гарячої води №1809 від 01.10.2018.

Поряд з тим, як встановлено судом, укладений сторонами договір №1809 від 01.10.2018 не містить умов щодо обов`язку відповідачів здійснювати на користь позивача плату за абонентське обслуговування та її розмір.

Також до матеріалів справи не надано доказів укладення між сторонами окремого договору з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг, що включає витрати виконавця, пов`язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії.

Вказане зумовлює висновок про відсутність доведених позивачем підстав для виникнення у споживачів обов`язку сплачувати плату за абонентське обслуговування на підставі договору купівлі-продажу (постачання) теплової енергії №1809 від 01.10.2018.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення плати за абонентське обслуговування за період з січня 2022 року по січень 2023 задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення інфляційних нарахувань на 3% річних

Згідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано 3 % річних в сумі 1682,42грн. за період з 21.02.2022 по 03.10.2025 та інфляційні втрати в сумі 6764,57 грн. за період з березня 2022 по серпень 2025 ( за спірний період, який розглядається судом).

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов`язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання виникають нові додаткові зобов`язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов`язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов`язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов`язання.

3% річних за своїми ознаками є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 24.01.2018 по справі № 910/24266/16, відповідно до якої вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" розрахунок інфляційних нарахувань за визначені позивачем періоди, господарський суд дійшов висновку, що він є методологічно та арифметично вірним, у зв`язку з чим задовольняє позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань в межах заявленої суми у розмірі 6764,57 грн.

Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" розрахунок 3% річних, господарський суд дійшов висновку, що він є методологічно та арифметично невірним з огляду на наступне.

Як вже зазначалося, згідно п. 3.2 договору споживач здійснює оплату за розрахунковий період шляхом внесення грошових коштів через банківські установи на рахунок виконавця не пізніше 20 (двадцятого) числа місяця, що настає за розрахунковим. Плата вноситься на підставі платіжного документу (акту-рахунку або платіжної квитанції).

За загальним правилом обчислення строку, що визначено в ст. 253, 254, 255 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Враховуючи викладене, відповідно до умов п. 3.2 договору, останнім днем добровільної сплати рахунку за січень 2022 є 21.02.2022, прострочення оплати рахується з 22.02.2022; за лютий 2022 останнім днем добровільної сплати рахунку є 21.03.2022, прострочення оплати рахується з 22.03.2022, оскільки останні дні оплати припадають на вихідний день. Враховуючи викладене, судом за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" здійснено власний розрахунок, згідно якого сума 3% річних, які підлягають стягненню на користь позивача, складає 1681,81 грн. за загальний період з 22.02.2022 по 03.10.2025.

Щодо солідарного стягнення суд зазначає наступне.

У статті 540 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Статтею 541 ЦК України передбачено, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Отже, Верховний Суд виходить з того, що солідарний обов`язок виникає у випадках, встановлених договором або законом. Висновок щодо застосування статті 541 ЦК України міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №638/18231/15-ц, де у пункті 53 зазначено, що солідарне зобов`язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом. Тобто солідарні зобов`язання виникають лише у випадках, передбачених договором чи актом чинного законодавства (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц, від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц, від 12.09.2018 у справі №569/96/17, від 23.01.2019 у справі №712/21651/12).

Таким чином, тлумачення статей 540 та 541 ЦК України дає підстави для висновку, що при існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникають часткові зобов`язання. Тому стягувач у частковому зобов`язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов`язок у рівній частці. Натомість солідарне зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання.

Отже, солідарна відповідальність - це у зобов`язальному праві відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов`язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України).

За ч. 1 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Утримання майна, що є у спільній частковій власності визначено в ст. 360 ЦК України. Так, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Як вбачається з договору дарування від 28.02.2018 спірного приміщення, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками майна в рівних частках кожен.

З огляду на фактичні обставини справи судом не встановлено, що умови договору про постачання теплової енергії укладений між позивачем та відповідачами-1,2, ані вимогами чинного законодавства України не передбачений обов`язок відповідача-1 та відповідача-2 відповідати за зобов`язаннями з утримання належного їм майна солідарно, оскільки солідарні зобов`язання виникають тільки у випадках, встановлених договором або законом. А у даному випадку кожен із відповідачів несе персональний обов`язок з оплати теплопостачання за належну кожному із них частину вищевказаного нежитлового приміщення. Більш того, предмет зобов`язання (грошові кошти) є подільною річчю, оскільки грошові кошти можна поділити без втрати її цільового призначення.

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 заборгованості за поставлену теплову енергію у рівних частинах, оскільки вони є власниками нерухомого майна до якого поставлялася теплова енергія у рівних частинах (по кожний).

Так, стягненню з відповідача-1 підлягає 8 689,5 грн та з відповідача-2 підлягає стягненню 8 689,5 грн. заборгованості за поставлену теплову енергію, а також 3% річних в сумі 840,90 грн. та інфляційні нарахування в сумі 3382,28грн. відповідно з кожного відповідача.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судові витрати

Судовий збір відповідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі.

Оскільки судом закрито провадження у справі в частині стягнення з відповідачів загальної суми боргу в розмірі 51120,64грн., що складає 66,62% від суми позову, сплачений позивачем судовий збір у відповідній пропорційній частині підлягає поверненню з Державного бюджету України за відповідним клопотанням позивача.

Решта суми сплаченого державного мита покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 20, п.1 ч.1 ст. 231, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Краматорськтеплоенерго до Фізичної особи ОСОБА_1 та Фізичної особи ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Краматорськтеплоенерго (84320, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого, буд. 8-Д; код ЄДРПОУ: 34657789) заборгованість за теплову енергію в сумі 8 689,50грн., 3% річних в сумі 840,90 грн., інфляційні нарахування в сумі 3382,28грн, судовий збір в сумі 398,04грн

Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Краматорськтеплоенерго (84320, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого, буд. 8-Д; код ЄДРПОУ: 34657789) заборгованість за теплову енергію в сумі 8 689,50грн., 3% річних в сумі 840,90 грн., інфляційні нарахування в сумі 3382,28грн., судовий збір в сумі 398,04грн

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення з Фізичної особи ОСОБА_1 та Фізичної особи ОСОБА_2 основного боргу в розмірі 43690,09 грн., плати за абонентське обслуговування в сумі 872,87грн, 3% річних в сумі 1639,75 грн, інфляційні нарахування в сумі 4917,93 грн.(за період з лютого 2023 по 31.03.2025) - провадження у справі закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд зазначеної частини позовних вимог віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 18.11.2026.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Ю.С. Зельман

Часті запитання

Який тип судового документу № 141579932 ?

Документ № 141579932 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141579932 ?

Дата ухвалення - 18.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141579932 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141579932 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 141579932, Господарський суд Донецької області

Судове рішення № 141579932, Господарський суд Донецької області було прийнято 18.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.

Судове рішення № 141579932 відноситься до справи № 905/1052/25

Це рішення відноситься до справи № 905/1052/25. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система забезпечує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку відомостей. Це дозволяє продуктивно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141579930
Наступний документ : 141579933