Рішення № 141577135, 17.11.2026, Миколаївський районний суд Львівської області

Дата ухвалення
17.11.2026
Номер справи
447/3470/26
Номер документу
141577135
Форма судочинства
Цивільне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

Провадження №2/447/2123/26Справа №447/3470/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

17.11.2026 м. Миколаїв

Миколаївський районний суд Львівської області у складі:

головуючої судді - Рябчун А. В.,

за участю: секретаря судового засідання Стронської Р. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2026 року до Миколаївського районного суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 21 лютого 2026 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 21.02.2026-100001171, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 27 000,00 грн. строком на 181 днів, зі строком повернення 20 серпня 2026 року. Процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмір 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом протягом всього строку на який надається кредит. Комісія за надання кредиту становить 5 400,00 гривень. При цьому в умовах кредитного договору зазначено, що розмір процентної ставки не може бути змінено в односторонньому порядку.

Позивач зазначає, що ТОВ «Споживчий Центр» виконало умови договору про надання кредиту, перерахувало кредитні кошти на наданий відповідачем рахунок, а саме картку НОМЕР_1 , проте, відповідач не виконав обов`язку щодо повернення коштів за договором кредиту, у результаті чого станом на момент звернення до суду утворилася заборгованість у розмірі 94 770,00 грн.

Ураховуючи наведене, ТОВ «Споживчий Центр» просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за кредитним договором від 21 лютого 2026 року у загальному розмірі 94 770,00 грн, яка складається з: 27 000,00 грн. прострочене тіло кредиту, 48 870,00 грн. відсотки за користування кредитом, 5 400,00 грн. комісія, 13 500,00 грн відсотки нараховані по 625 ЦПК України та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Процесуальні дії суду

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 вересня 2026 року справа передана для розгляду судді Рябчун А. В.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 23 вересня 2026 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі у порядку загального позовного провадження з викликом сторін та надано відповідачу строк для подання заперечень (відзиву) на позовну заяву. Призначено підготовче провадження на 21 жовтня 2026 року.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2026 року закрито підготовче провадження у справі і призначено справу до судового розгляду 17 листопада 2026 року.

У судові засідання 21 жовтня 2026 року, 17 листопада 2026 року представник позивача не з`явився, однак у позовній заяві просив розглянути справу за його відсутності та не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.

Відповідач та його представник в судові засідання 21 жовтня 2026 року, 17 листопада 2026 року не з`явились, однак подали заяву у якій просили розгляд справи проводити за їх відсутності з урахуванням доводів, викладених у відзиві на позовну заяву.

За таких обставин, відповідно до частини 4 статті 223 ЦПК України суд вважає за можливе провести судове засідання у відсутності сторін у справі та ухвалити рішення на підставі доказів, які знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 жовтня 2024 року у справі № 752/8103/13-ц (провадження № 61-6892св23), якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (див. постанову Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 520/5386/15-ц).

З огляду на наявність достатніх матеріалів у справі, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Доводи особи, яка подала відзив на позовну заяву

У жовтні 2026 року від представника відповідача - адвоката Брадарської Н. В. надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, визнає позовні вимоги виключно в частині стягнення суми основного боргу. Заперечує, щодо стягнення інших складових заявленої заборгованості.

Доводи особи, яка подала відповідь на відзив на позовну заяву

У жовтні 2026 року представник ТОВ «Споживчий центр» - Ларіонов К. О. подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що доводи представника відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову у повному обсязі є необгрунтованими, оскільки до матеріалів позову долучено докази, що підтверджують укладення кредитного договору, перерахування коштів та невиконання умов договору відповідачем.

Доводи особи, яка подала заперечення на відповідь на відзив

У жовтні 2026 року від представника відповідача - адвоката Брадарської Н. В. Надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якому зазначено, що доводи представника позивача, викладені у відповіді на відзив, не спростовують правової позиції відповідача.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що 21 лютого 2026 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 21.02.2026-100001171, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 27 000,00 грн. строком на 181 днів. Процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмір 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом протягом всього строку на який надається кредит. Комісія за надання кредиту становить 5 400,00 гривень. При цьому в умовах кредитного договору зазначено, що розмір процентної ставки не може бути змінено в односторонньому порядку.

Відповідно до пропозицій про укладення кредитного договору (оферти), кредитний договір складається з електронних документів, які містять всі істотні умови, та розміщені на сайті кредитора. Заявка формується на сайті після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитором, відповіді позичальника про прийняття пропозиції, сформованої на сайті, та підписується позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

Згідно долученої до матеріалів справи заявки від 21 лютого 2026 року, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), в ній вказано всі істотні умови договору, зокрема прізвище, ім`я та по батькові відповідача, сума кредиту, строк на який надається кредит, дата повернення кредиту, відсотки за користування кредитом, графік платежів. Також відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту, в якому визначено крім описаних вище умов, вказано реальну річну ставку за кредитом та загальну вартість кредиту. Вказана заявка підписана одноразовим ідентифікатором.

Кредитний договір укладений між сторонами, відповідачем підписано одноразовим ідентифікатором.

На виконання умов договору № 21.02.2026-100001171 від 21 лютого 2026 року, відповідачу було надано кредитні кошти в розмірі 27 000,00 гривень шляхом перерахунку на його банківську картку НОМЕР_1 .

Згідно з довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором № 21.02.2026-100001171 від 21 лютого 2026 року, заборгованість позичальника ОСОБА_1 становить 94 770,00 грн, яка складається з: 27 000,00 грн. прострочене тіло кредиту, 48 870,00 грн. відсотки за користування кредитом, 5 400,00 грн. комісія, 13 500,00 грн відсотки нараховані по 625 ЦПК України.

Договір був підписаний з використанням засобу електронного цифрового підпису та підпису одноразовим ідентифікатором, а саме КЕП ТОВ «Споживчий центр», ОСОБА_1 та відображено певну алфавітно-цифрову послідовність, введену позичальником ОСОБА_1 «Е878», що чітко вбачається з долучених до позовної заяви доказів, досліджених та описаних у мотивувальній частині цього рішення.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 ЦК України зобов`язання підлягає виконанню у строк встановлений договором.

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині 1 статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (стаття 510 ЦК України).

Згідно положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 524/5556/19 від 12 січня 2021 року дійшов висновку: «Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа.

Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин 2, 3 статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна стороні повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 21 лютого 2026 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 21.02.2026-100001171, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 27 000,00 грн. строком на 181 днів, зі строком повернення 20 серпня 2026 року. Процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмір 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку кредиту. Комісія за надання кредиту становить 5 400,00 гривень. При цьому в умовах кредитного договору зазначено, що розмір процентної ставки не може бути змінено в односторонньому порядку.

Судом враховано, що ТОВ «Споживчий Центр» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, що підтверджено наявними у матеріалах справи доказами.

Позивачем долучено до матеріалів справи документи, які підтверджують перерахування на рахунок відповідача грошових коштів у розмірі 27 000,00 грн, отже, позивачем доведено виконання ним кредитного договору. При цьому у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про виконання/часткове виконання відповідачем взятих зобов`язань за кредитним договором.

Судом взято до уваги правову позицію відповідача, відповідно до якої він не заперечує отримання кредитних коштів у розмірі 27 000,00 грн.

Проте, у порушення норм закону та умов договору відповідач за вказаним договором зобов`язань належним чином не виконував, у результаті чого заборгованість відповідача по поверненню кредитних коштів.

У постанові Верховного Суду від 03 грудня 2024 року у справі № 487/6342/18 (провадження № 61-2433св24) зазначено, що обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Щодо стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом у розмірі 48 870,00 грн, суд дійшов наступного висновку.

Сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості складає 48870,00 грн., що майже у два рази перевищує суму отриману відповідачем у позику 27 000,00 грн.

Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не міг ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування ТОВ «Споживчий Центр», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Таким чином, суд враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, отримавши право вимоги до відповідача від ТОВ «Споживчий Центр», яке скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не могла оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 48 870,00 грн. не є співрозмірною сумі кредиту у 27 000,00 грн. за кредитним договором № 21.02.2026-100001171 від 21 лютого 2026 року, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, колегія суддів дійшла висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів.

Отже, суд дійшов висновку про зменшення нарахованих відсотків за кредитним договором та вважає, що спірною сумою заборгованості за відсотками буде 27 000,00 грн.

Щодо стягнення відсотків за ст. 625 ЦК України у розмірі 13 500,00 грн, суд вважає, що така вимога не підлягає задоволенню з огляду на положення пункту 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, відповідно до яких період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду від 06.09.2023 в справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду від 18.10.2023 в справі № 706/68/23).

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача комісій у загальному розмірі 5 400,00 грн, то суд дійшов висновку, що така задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»).

Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» передбачив право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування. Але законодавство визначає і низку пов`язаних із цим обмежень для банку.

На виконання вимог, зокрема, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит).

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Отже, банк має надати споживачу за визначеною формою детальний розпис усіх складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів, включно з передбаченою у договорі комісією за обслуговування, за кожним платіжним періодом.

ТОВ «Споживчий центр» відповідно до умов кредитного договору здійснено нарахування комісії у загальному розмірі 5 400,00 грн.

Однак, розмір комісії за надання кредиту та розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості, який визначено в кредитному договорі, встановлено без уточнення найменування конкретних послуг та систематичності запиту споживачем інформації щодо обслуговування кредитної заборгованості.

Водночас з тексту позовної заяви взагалі не випливає і зміст вказаної послуги, і обґрунтованість встановлення плати за її надання відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таким чином, за змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункти 28, 29), у справі № 363/1834/17 (пункт 27).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Отже, суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 28).

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 31.25).

Розрахунок для позичальника суми його чергового платежу, суми дострокового повернення заборгованості, а також інформування позичальника у вигляді SMS-повідомлень, довідок за телефоном, електронною поштою, через інтернет-сервіс банку або в іншій формі щодо суми платежу, щодо стану кредитної заборгованості, щодо надходження та зарахування коштів на рахунок для повернення заборгованості, щодо зарахування коштів платежу на рахунок для погашення заборгованості тощо, є діями, які банк вчиняє, насамперед, на власну користь. Надання за ціною встановленої у кредитному договорі комісії інших послуг за обслуговування, не пов`язаних із інформуванням позичальника, не передбачено.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Таким чином банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за обслуговування, встановленому у договорі, який підписали сторони, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункти 29-31).

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Враховуючи вищевикладене, умови договору щодо вимоги стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за комісією в сумі 5 400,00 грн. задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що відповідач взяті на себе зобов`язання за договором не виконує, доказів на спростування вказаних обставин суду надано не було, обставини зазначені у позові не спростував, на день ухвалення судом рішення, доказів оплати відповідачем на рахунок позивача заборгованості в повному обсязі за вищевказаним кредитом, суду не надано, позов підлягає частковому задоволенню.

Отже, позовні вимоги ТОВ «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 21 лютого 2026 року у загальному розмірі 54 000,00 грн, яка складається з: 27 000,00 грн. прострочене тіло кредиту, 27 000,00 грн. відсотки за користування кредитом - слід задовольнити. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи зазначені вимоги процесуального закону, та те, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий Центр» задоволено частково, з ОСОБА_1 на користь вимоги ТОВ «Споживчий Центр» підлягають стягненню 1 517,04 грн. сплаченого судового збору, оскільки позов задоволено на 56,98%.

На підставі наведеного, керуючись статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію»,статтями 6, 15, 205, 207, 526, 626, 627, 628, 638, 639, 1054, 1055 ЦК України, статтями 5, 13, 81, 82, 141, 223, 247, 259, 264, 265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» заборгованість за кредитним договором від 21 лютого 2026 року № 21.02.2026-100001171 у розмірі 54 000 (п`ятдесят чотири тисячі) гривень 00 копійок, яка складається з:

27 000,00 грн. прострочене тіло кредиту,

27 000,00 грн. відсотки за користування кредитом.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» 1 517 (одна тисяча п`ятсот сімнадцять) гривень 04 копійки сплаченого судового збору.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівської апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: вул. Саксаганського, буд. 133-А, м. Київ, НОМЕР_2 , МФО 305299.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_3 ), адреса: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення складено 17 листопада 2026 року.

Суддя Анна Рябчун

Часті запитання

Який тип судового документу № 141577135 ?

Документ № 141577135 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141577135 ?

Дата ухвалення - 17.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141577135 ?

Форма судочинства - Цивільне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141577135 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Інформація про судове рішення № 141577135, Миколаївський районний суд Львівської області

Судове рішення № 141577135, Миколаївський районний суд Львівської області було прийнято 17.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі дані.

Судове рішення № 141577135 відноситься до справи № 447/3470/26

Це рішення відноситься до справи № 447/3470/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку інформації. Це дозволяє результативно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141577134
Наступний документ : 141577136