Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ
Справа №552/4882/26
Провадження № 2/552/3128/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16.11.2026 року Київський районний суд міста Полтави в складі:
Головуючого судді Турченко Т.В.,
При секретарі Дмитриченковій Ю.В.,
За участю адвоката Калько В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, Офісу Генерального прокурора про стягнення майнової та моральної шкоди,третя особа Державна казначейська служба України, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду м. Полтави з позовом до Державного бюро розслідувань, Державної казначейської служби України про стягнення майнової та моральної шкоди. Позов обґрунтовуючи тим, що на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 20.10.2021 року справа №757/55153/21-к у кримінальному провадженні №62021000000000370 старшим слідчим ГУС ДБР Луценко В.В. 15.11.2021 року було проведено обшук та вилучено майно за місцем проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 . Даний будинок належить на праві власності її сину ОСОБА_2 . Зазначила, що майно, яке підлягало вилученню відповідно до ухвали не було конкритезовано за індивідуальними ознаками, а судом було надано дозвіл на відшукання речей, які належать її колишньому чоловіку ОСОБА_3 , який фактично не проживає за вказаною адресою. Під час проведення обшуку вона зазначила в протоколі, що вилучені грошові кошти та банківські картки належать їй особисто, оскільки вона 20 років працює приватним підприємцем, має стабільний дохід, в 2017-2019 роках продала декілька квартир, які належали їй на праві власності, тому мала заощадження. Вказувала, що слідчий вийшов за межі наданих повноважень та вилучив майно, яке не належить ОСОБА_3 . Ухвала про накладення арешту на вказане майно позивачу не надходила. 09.10.2025 року слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва відмовлено прокурору другого відділу другого управління Департаменту нагляду за додержанням законів органами ДБР офісу Генерального прокурора України в клопотанні про накладення арешту на належне позивачу майно, вилучене в межах кримінального провадження №62021000000000370 за місцем її проживання за адресою АДРЕСА_1 , а саме грошові кошти в сумі 300000 грн., 1404 долара та 4175 євро, які були вилучені 15.11.2021 року в межах проведеного на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 20.10.2021 року обшуку старшим слідчим ГСУ ДБР Луценко В.В. 09.10.2025 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва відмовлено прокурору в клопотанні щодо арешту вилученого майна вилученого в позивача в 2021 році, та зазначено, що вилучене майно, на яке накладено арешт є тимчасово вилученими. 27.02.2026 року слідчим ДБР відмовлено ОСОБА_1 в поверненні майна, у зв`язку з тим, що він не вважає його тимчасово вилученим. Крім того, позивач стверджує, що внаслідок неправомірних дій органів досудового розслідування, позивачка зазнала суттєвих моральних страждань: змушена була докладати зусиль для організації свого життя, переживала душевні страждання щодо їх втрати, була позбавлена можливості користуватися ними протягом тривалого часу, крім того в цей період тяжко захворів її батько ОСОБА_4 та в подальшому помер, і ОСОБА_1 потребувала коштів на його лікування та поховання. Враховуючи викладені обставини, позивач просила суд стягнути на її користь моральну шкоду, яку вона оцінює в 200000,00 грн.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 11.06.20269 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
26.06.2026 року від представника Державної казначейської служби України Дяченко І.М. надійшов відзив на позов.
26.06.2026 року від Державного бюро розслідувань Усатенко Д.І. надійшов відзив на позов.
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Калько В.В. в судовому засіданні позов підтримала, просили задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача Державного бюро розслідувань Олійник А.Д. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні.
Представник відповідача Державної Казначейської служби України Линник К.М. в судовому засіданні при вирішенні спору покладалась на розсуд суду.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 13.07.2026 року залучено до участі у справі Офіс Генерального прокурора до участі у справі в якості співвідповідача.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 13.07.2026 року змінено процесуальний статус Державної Казначейської служби з відповідача на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
06.08.2026 року від представника відповідача Офісу Генерального прокурора Косової О.А. відзив на позовну заяву.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 16.09.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.
Суд, заслухавши позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Калько В.В., представника відповідача ОСОБА_5 , представника відповідача ОСОБА_6 , представника третьої особи Линник К.М., дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, надані письмові докази, відповідно до вимог закону, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 20.10.2021 року справа №757/55153/21-к у кримінальному провадженні №62021000000000370 старшим слідчим ГУС ДБР Луценко В.В. 15.11.2021 року було проведено обшук та вилучено майно за місцем проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 . Даний будинок належить на праві власності її сину ОСОБА_2 .
Майно, яке підлягало вилученню відповідно до ухвали не було конкритезовано за індивідуальними ознаками, а судом було надано дозвіл на відшукання речей, які належать її колишньому чоловіку ОСОБА_3 , який фактично не проживає за вказаною адресою.
Відповідно до протоколу обшуку від 15.11.2021 року за адресою: АДРЕСА_1 було вилучено: банківські карти:АТ «ПУМБ» № НОМЕР_1 , АТ «ПУМБ» № НОМЕР_2 , АТ «UKRSIBBANK» № НОМЕР_3 , АТ «Укргазбанк» № НОМЕР_4 , АТ «Альфа-Банк» № НОМЕР_5 , АТ «Альфа-Банк» № НОМЕР_6 , грошові кошти: 1000 грн.- 300 шт., загальна сума 300 000 грн., долари США: 2 $ -24 шт, 5 $ - 14 шт, 10 $ -46 шт, 20 $ -37 шт, загальна сума 1404 долари США, євро: 50 € -83 шт., 5 € -1 шт., 10 €-2 шт.,загальна сума 4175 євро, USB накопичувач №9269261- 1шт.
09.10.2025 року слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва відмовлено прокурору другого відділу другого управління Департаменту нагляду за додержанням законів органами ДБР офісу Генерального прокурора України в клопотанні про накладення арешту на належне позивачу майно, вилучене в межах кримінального провадження №№62021000000000370 за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , а саме грошові кошти в сумі 300000 грн., 1404 долара та 4175 євро, які були вилучені 15.11.2021 року в межах проведеного на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 20.10.2021 року обшуку старшим слідчим ГСУ ДБР Луценко В.В.
09.10.2025 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва відмовлено прокурору в клопотанні щодо арешту вилученого майна вилученого в позивача в 2021 році, та зазначено, що вилучене майно, на яке накладено арешт є тимчасово вилученими.
27.02.2026 року слідчим ДБР відмовлено ОСОБА_1 в поверненні майна, у зв`язку з тим, що він не вважає його тимчасово вилученим.
Відповідно до ч. ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Тому суд, при винесенні рішення не з`ясовує обставин справи, встановлені ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.10.2025 року.
Встановлено, що ОСОБА_1 ніякого відношення до вказаного кримінального правопорушення не має та не є особою, яка за законом несе відповідальність за дії іншої особи, всі слідчі дії давно проведені, будь-якої додаткової перевірки належності арештованих коштів та майна заявниці органом досудового розслідування до теперішнього часу не було проведено, не зібрано належних та вагомих доказів щодо незаконного походження речей, на які було накладений арешт, тому суд прийшов до висновку, що накладений арешт є необгрунтованим і незаконним, унеможливлює реалізувати права власника щодо розпорядження та користування своїм майном.
За приписами ч.1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно до ч.2 ст. 100 КПК України, речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України, від 19 листопада 2012 року, № 1104 було затверджено Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності під час кримінального провадження.
Так, відповідно до пункту 21 вказаного Порядку, речові докази у вигляді готівки у національній валюті України, або іноземній валюті передаються для зберігання уповноваженому банку, що обслуговує орган, у складі якого функціонує слідчий підрозділ (далі - уповноважений банк). У разі, коли готівка у національній валюті України чи іноземній валюті не містить слідів кримінального правопорушення, валютні кошти зараховуються на спеціально визначені для цієї мети депозитні рахунки (далі - депозитний рахунок) уповноваженого банку.
Єдині правила обліку, зберігання та передачі речових доказів, цінностей та іншого майна на стадії дізнання, досудового слідства і судового розгляду, а також порядок виконання рішень органів досудового слідства, дізнання і суду щодо речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна встановлено Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженою спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України, від 27 серпня 2010 року № 51/401/649/471/23/125.
Пунктом 14 Інструкції передбачено, що відповідальним за зберігання речових доказів, цінностей та іншого майна, вилученого у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи і яке зберігається окремо від справи, є співробітник установи, який призначається спеціальним наказом прокурора, керівника органу служби безпеки, начальника органу внутрішніх справ, підрозділу податкової міліції або керівника апарату суду. Підставою для поміщення речових доказів на зберігання є постанова працівника органу дізнання, слідчого, прокурора, судді.
Згідно положень п. 26 Інструкції, у тих випадках, коли перераховані у пунктах 25, 26, 27 цієї Інструкції грошові кошти,валюта та інші цінні папери або інші цінності є речовими доказами, вони не пізніше ніж у 3-денний строк після проведення необхідних досліджень здаються матеріально-відповідальній особі для зберігання у спеціально обладнаних для цієї мети приміщеннях, у касу фінансового підрозділу або до уповноваженого банку, на підставі постанови органу дізнання або досудового слідства, але в окремих опечатаних пакетах з описом вкладення. У таких випадках у супровідному листі (постанові органу дізнання або досудового слідства) зазначається, що цінності, які надсилаються (здаються на зберігання), є речовими доказами і зберігаються до окремого розпорядження органу, що надіслав (здав) їх на зберігання.
Статтею 19 Конституції України зобов`язано органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.
Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті: така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Крім того, шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).
Згідно з пунктами 2 та 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР, громадянинові підлягають відшкодуванню (повертаються) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; та моральна шкода.
В абзацах 1, 2, 16 пункту 14 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Положення про застосування Закону № 266/94-ВР) передбачено, що відповідно до частини другої статті 4 Закону майно,зазначене в пункті 2 статті 3 Закону (конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін із дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення. Пересилка або доставка майна проводиться також за рахунок цих органів.
Якщо вимога про повернення майна або відшкодування його вартості у безспірному порядку не задоволена або громадянин не згодний із прийнятим рішенням, він має право звернутися до суду в порядку позовного провадження.
Відповідно до пункту 86 Інструкції у разі пошкодження, втрати вилучених речових доказів, цінностей та іншого майна заподіяні їх власникам збитки підлягають відшкодуванню на підставі Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказами Міністерства юстиції України № 6/5, Генеральної прокуратури України № 3, Міністерства фінансів України № 41, від 04 березня 1996 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року № 106/1131).
Незабезпечення належного обліку та умов зберігання, передачі речових доказів, цінностей та іншого майна, яке спричинило їх втрату, пошкодження, є підставою для притягнення до передбаченої законом відповідальності осіб, з вини яких настали вказані наслідки.
Також, стосовно доводів відповідачів про неналежність відповідачів та необхідність залучення до участі у справі органів прокуратури, суд зазначає, що у вказаних правовідносинах, де передбачена майнова відповідальність Держави, безпосереднім відповідачем за зобов`язаннями слід визнавати Державу Україна в особі її органу державної влади, з вини якого було завдано збитки.
Даний висновок відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у Постанові, від 07 жовтня 2020 року, по справі № 753/15266/17, провадження № 61-19059св19, в якому зазначено наступне: «Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій врахували висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 12 квітня 2017 року у цій справі, та обґрунтовано вважали, що майнова шкода відшкодовується за рахунок держави».
При правовідносинах, що склались, де передбачена майнова відповідальність Держави, безпосереднім відповідачем за зобов`язаннями слід визнавати Державу Україна в особі її органу державної влади з вини якого було завдано збитки та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики і на рахунках якого акумульовані бюджетні кошти.
Згідно з абзацом другим пункту 1 Положення «Про державну Казначейську службу України», реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Казначейство України.
Відповідно до покладених завдань, Казначейство України здійснює безспірне списання коштів Державного бюджету на підставі рішення суду.
Згідно з п. 3 Порядку рішення про стягнення коштів Державного бюджету виконується на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства в порядку черговості надходження таких документів з попереднім інформуванням Мінфіну про стягнення коштів боржників у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань.
08.05.2026 року відповідно до ухвали Печерського районного суду м. Києва №757/13512/26 від 25.03.2026 року ОСОБА_1 були повернуті грошові кошти в сумі 300000 грн, 1404 долара США та 4185 євро.
Встановлено, що позивачу майже чотири роки не поверталося її особисте майно
Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 35 Порядку № 845 (розділ «Безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам») Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності; різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні; шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.
За пунктом 36 Порядку № 845 у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду.
Разом з тим, спірним питанням у цій справі є наявність правових підстав для стягнення з Державного бюджету України компенсаційних виплат у зв`язку, як вважає позивач, з неповерненням та користування чужими грошовими коштами на підставі Закону №266/94-ВР.
На підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України інфляційні витрати в розмірі 213183,33 грн. та 3% річних за користування коштами в розмірі 40 315,07 грн., а всього 253498,40 грн.
Крім того, у ОСОБА_1 було вилучено 1404 доларів США та 4175 євро, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 08.05.2026 року (43,6 грн. за 1 дол США та 51.54 грн. за 1 євро) відповідно становить 61214,40 грн. та 215179,50 грн. Отже стягненню підлягає 3% річних в розмірі 37142,80 грн.
Загальна сума майнової шкоди становить 290 640 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди на її користь, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
За п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається) моральна шкода.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім?ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв?язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п?ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завдано громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.
Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з?ясувати усі доводи позивача щодо обгрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред?явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.
Як встановлено судом, вказане майно позивачу не повернуто протягом тривалого часу понад майже чотири роки.
Фактичне повернення майна відбулося лише у 08.05.2026 році.
Оцінюючи встановлені обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку, що дії органів досудового розслідування та прокуратури щодо вилучення та тривалого утримання майна позивача були протиправними та призвели до порушення її права власності, тому суд задовольняє моральну шкоду частково у розмірі 50000 грн.
Керуючись ст. ст.3-13, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення майнової та моральної шкоди,третя особа Державна казначейська служба України задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданої майнової шкоди 290 640,40 грн. та 50 000 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи:
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , АДРЕСА_2 .
Відповідач - Державне бюро розслідувань, ЄДРПОУ 41760289, вул. Панаса Мирного, 28, м. Київ.
Відповідач - Офіс Генерального прокурора, ЄДРПОУ 00034051, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15.
Третя особа Державна казначейська служба, ЄДРПОУ 37567646, м. Київ, вул. Бастіона.
Повний текст рішення виготовлено 17.11.2026 року.
Головуючий суддя Турченко Т.В.
Судове рішення № 141571703, Київський районний суд м. Полтави було прийнято 16.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 552/4882/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: