Єдиний державний реєстр судових рішень 16.11.2026 Справа № 758/19474/25
РІШЕННЯ
Іменем України
16 листопада 2026 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області в складі: головуючої судді О.П. Дьоміної, за участю секретаря судового засідання Михайлик Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгорода в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,-
ВСТАНОВИВ:
Представник позивача звернувся до Подільського районного суду м. Києва із вказаним позовом, в якому проси стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитними договорами у загальному розмірі 182 051,72 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правову допомогу 25 000 грн. Так, в обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначав, що 30.11.2020 року між ТОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір за №2995216262-24076, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано грошові кошти у розмірі 4 000 грн. строком на 20 діб. Умовами договору передбачено, що плата за користування кредитом становить 1,95% за кожен день користування кредитом. Загальний розмір заборгованості за кредитним договором за №2995216262-24076 становить 39 178,00 грн. з яких 4 000 грн. заборгованість за тілом кредиту та 35 178 грн. заборгованість за відсотками.
Крім того, 25.10.2019 року між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір за №0637926224/7, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит в розмірі 8 990 грн. строком на 28 днів з відсотковою ставкою 1,75% за один день користування. Загальний розмір заборгованості за договором за №0637926224/7 становить 223 424,12 з яких: 8 990 грн. заборгованість за тілом кредиту та 214 434,12 грн. заборгованість за відсотками. Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просив стягнути заборгованість за кредитним договором за №0637926224/7 у розмірі 142 873,72 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 8 990 грн. та заборгованість за нарахованими процентами 133 883,72 грн.
03.06.2021 року між ТОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» укладено договір за №03-06/21, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором за №2995216262-24076 перейшло до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ». 10.01.2023 року між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено договір за №10-01/2023, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором за №2995216262-24076 перейшло до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР». 11.02.2022 року між ТОВ «ІНФІНАНС» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» укладено договір за №11-02/22, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором за №0637926224/7 перейшло до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ». 10.01.2023 року між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено договір за №10-01/2023, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором №2995216262-24076 перейшло до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР»
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 08.12.2025 року цивільну справу за позовом ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», що подана представником позивача Ткаченко М., до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами направлено до Вишгородського районного суду Київської області для розгляду за підсудністю.
Матеріали справи надійшли до Вишгородського районного суду Київської області 07.01.2026 року
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 08.01.2026 року по справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
02.03.2026 року до суду від відповідачки ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву в якому остання вказувала на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів існування кредитних договорів, отримання грошових коштів, а також правових підстав переходу права вимоги. Крім того, просила застосувати наслідки пропуску позовної давності.
09.03.2026 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначав, що доводи відповідачки є безпідставними та не спростовують обґрунтованості позовних вимог. Зокрема, договори позики №2995216262-24076 та №0637926224/7 були укладені між відповідачкою та первісними кредиторами в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» шляхом підписання одноразовими ідентифікаторами, надісланими у SMS-повідомленнях. При цьому відповідачкою було зазначено особисті дані та реквізити банківських карток, на які в подальшому перераховано кредитні кошти. Такі договори за своїми правовими наслідками прирівнюються до договорів, укладених у письмовій формі, а долучені до матеріалів справи копії договорів є належними та достатніми доказами їх укладення. Посилаючись на практику Верховного Суду, представник позивача також зазначав про відсутність необхідності витребування оригіналів електронних договорів, оскільки електронний документ не має безпосередньої прив`язки до конкретного матеріального носія. Щодо факту надання кредитних коштів представник позивача вказував, що за договором за №2995216262-24076 відповідачці було перераховано 4 000 грн., а за договором за №0637926224/7 8 990 грн. на банківські картки, реквізити яких були зазначені під час оформлення кредитів. На підтвердження цього до матеріалів справи долучено листи ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» із зазначенням сум, дат та номерів відповідних транзакцій. При цьому представник зауважив, що позивач не є банківською установою та не має можливості самостійно формувати виписки за картковими рахунками відповідачки. Стосовно набуття права вимоги представник позивача зазначав, що право вимоги за договором за №2995216262-24076 перейшло від ТОВ «ІНКАСО ФІНАНС» до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на підставі договору факторингу від 03.06.2021 року, а в подальшому до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на підставі договору від 10.01.2023 року. Право вимоги за договором за №0637926224/7 перейшло від ТОВ «ІНФІНАНС» до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на підставі договору факторингу від 11.02.2022 року, а надалі до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на підставі договору від 10.01.2023 року. На підтвердження переходу права вимоги позивачем надано відповідні договори, акти приймання-передавання реєстрів боржників, витяги з реєстрів та платіжні документи. Крім того, представник позивача наголосив, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не звільняє його від обов`язку виконання зобов`язань. Щодо доводів відповідача про пропуск строку позовної давності представник позивача зазначив, що такі доводи є необґрунтованими, оскільки перебіг позовної давності продовжувався на строк дії карантину у зв`язку з поширенням COVID-19, а також зупинявся на період дії воєнного стану в Україні. У зв`язку із цим строк позовної давності позивачем не пропущено, а підстави для застосування наслідків його спливу відсутні. За наведених обставин представник позивача просив відхилити доводи відповідачки, викладені у відзиві, та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 31.03.2026 року, за клопотанням представника позивача, витребувано у АТ «ОЩАДБАНК та у АТ «АКЦЕНТ-БАНК» необхідну інформацію.
Ухвалою від 06.08.2026 року закрито підготовче провадження та справа призначена до розгляду.
Представник позивача в судове засідання не з`явився, при цьому надав до суду заяву в якій розгляд справи просив проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідачка в судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, у відзиві просила розглядати справу за її відсутності.
Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності учасників провадження суд враховує їх належне повідомлення про день, час та місце розгляду справи, наявність заяв про можливість розгляду справи за їх відсутності, а також положення ч. 1 ст. 223 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 29.11.2020 року між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір, шляхом акцептування пропозиції, укладено договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту за №0637926264/7 (Том 1, а.с. 48, 70)
У відповідності до умов вказаного договору сума кредиту становить 8 990 грн., строк кредитування 28 днів, процентна ставка 1,75% за один день користування кредитом, реальна вартість кредиту у грошовому виразі становить 4 405,10 грн., реальна річна процентна ставка 638,75%.
Факт надання ОСОБА_1 кредитних коштів за договором за №0637926264/7 від 29.11.2020 року у розмірі 8 990 грн. підтверджується листом ТОВ «УПР» №45082_25709112745 від 09.07.2025 року (Том 1 а.с. 109) та витребуваною в АТ «Акцент Банк» інформацією (Том 2, а.с. 16-20).
З долученого до матеріалів справи розрахунку вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за договором за №0637926264/7 від 29.11.2019 року становить 223 424,12 з яких: 8 990 грн. заборгованість за тілом кредиту та 214 434,12 грн. заборгованість за відсотками (Том 1, а.с. 111-116). Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просить стягнути заборгованість за кредитним договором №0637926224/7 у розмірі 142 873,72 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 8 990 грн. та заборгованість за нарахованими процентами 133 883,72 грн.
11.02.2022 року між ТОВ «ІНФІНАНС» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» укладено договір за №03-06/21, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором за №0637926264/7 перейшло до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (Том 1, а.с. 37-47).
10.01.2023 року між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено договір за №10-01/2023, відповідно до умов якого право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором за №0637926264/7 перейшло до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (Том 1, а.с. 53-69).
Крім того, 30.11.2020 року між ТОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір позики за №2995216262-24076 «Проста позика» (Том 1, а.с. 117-122).
Відповідно до п. 2.1 Договору за цим Договором Товариство приймає на себе зобов`язання надати, а Позичальник має право отримати та зобов`язується повернути кредит та сплатити плату за користування кредитом, у вигляду нарахованих на суму кредиту процентів, за фактичний строк користування кредитом, у порядку встановленому цим договором.
Відповідно до п. 2.2 Договору кредит надається в загальному розмірі 4 000 грн.
Згідно з п. 2.3 Договору строк кредитування кредитними коштами складає 20 діб та починається 30.11.2020 року та закінчується 20.12.2020 року.
Відповідно до п. 2.5 Договору за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплатити товариству плату згідно графіку розрахунків, який є не від`ємною частиною цього договору.
Пунктом 3.9 Договору передбачено, що позичальник зобов`язується здійснити повернення суми кредиту та нараховані проценти одноразовим платежем у розмірі 5 560,00 грн.
Факт надання ОСОБА_1 кредитних коштів за договором за №2995216262-24076 від 30.11.2020 року у розмірі 4 000 грн. підтверджується листом ТОВ «УПР» за №2873_251006192534 від 06.10.2025 року (Том 1 а.с. 13) та витребуваною в АТ «ОщадБанк» інформацією (Том 2, а.с. 5-10).
З долученого до матеріалів справи розрахунку вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за договором за №2995216262-24076 від 30.112020 року становить 39 178 грн. з яких: 4 000 грн. заборгованість за тілом кредиту та 35 178 грн. заборгованість за відсотками (Том 1, а.с. 15-21).
03.06.2021 року між ТОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» укладено договір за №03-06/21, відповідно до умов якого право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором за №2995216262-24076 перейшло до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (Том 1, а.с. -36).
10.01.2023 року між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено договір за №10-01/2023, відповідно до умов якого право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором за №2995216262-24076 перейшло до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (Том 1, а.с. 53-69).
Відповідачка взяті на себе зобов`язання по виплаті кредитних коштів у строки визначені договором не виконує, термін сплати коштів порушено.
Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою ст. 530 ЦК України, встановлено, що якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Відповідно до ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.
Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).
У разі необгрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.
Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.
Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.
Згідно ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови,
явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.
Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред`явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв`язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Договір позики вважається безпроцентним, якщо:
1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п`ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов`язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;
2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України,
а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно - телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі за №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі за №404/502/18, від 07.10.2020 року у справі за №127/33824/19.
З огляду на зазначені правовідносини, судом виявлено порушене право позивача, що підлягає захистові шляхом примусового виконання грошового зобов`язання.
Підстав вважати, що вказані договори відповідачкою не укладалися у суду не має, коли ці договори укладено в електронному вигляді, які за формами і змістом відповідають зазначеним вимогам Закону.
Таким чином судом встановлено, що 30.11.2020 року між ТОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір за №2995216262-24076, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано грошові кошти у розмірі 4 000 грн. строком на 20 діб. Крім того, 29.11.2020 року між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір за №0637926224/7, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит в розмірі 8 990 грн. строком на 28 днів з відсотковою ставкою 1,75% за один день користування.
Доказів того, що відповідачка виконала свої зобов`язання за кредитними договорами до матеріалів справи не долучено.
За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором за №2995216262-24076 у розмірі 4 000 грн. та за тілом кредиту за договором за №0637926224/7 в розмірі 8 990 грн.
Щодо вимог про стягнення відсотків за кредитним договором за №0637926224/7 суд зазначає наступне:
У постанові Верховного Суду від 09.01.2020 року у справі за №643/5521/19 зазначено, що: в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі за №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа за №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзац. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа за №910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Згідно з умовами договору за №0637926224/7 - сторони погодили, що сума кредиту 8 990 грн., строк кредитування 28 днів, процентна ставка/день 1,75%.
Оскільки строк дії договору становить лише 28 днів, а матеріали справи не містять доказів пролонгації строку дії договору, право кредитодавця нараховувати проценти за користування кредитними коштами з цього часу припинилося.
Зважаючи на обов`язок суду належним чином дослідити поданий позивачем розрахунок заборгованості, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок (постанова Верховного Суду в справі за №775/7704/15 від 23.01.2018 року), суд здійснює перевірку нарахованої до стягнення заборгованості.
За таких обставин суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за нарахованими відсотками за вказаним договором у розмірі - 4 405,10 грн., виходячи з розрахунку: 8 990 грн. (сума кредиту) * 1,75% (погоджена сторонами відсоткова ставка) * 28 (строк кредитування).
За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором за №0637926224/7 в розмірі 13 395,10 грн. з яких: 8 990 грн. заборгованість за тілом кредиту та 4 405,10 грн. заборгованість за відсотками.
Щодо вимог про стягнення відсотків за кредитним договором за №2995216262-24076 суд зазначає таке:
Судом установлено, що 30.11.2020 року між ТОВ «ФК «ІНКАСО ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір за №2995216262-24076, відповідно до умов якого позичальниці надано грошові кошти в розмірі 4 000 грн. строком на 20 діб.
Згідно з пунктом 3.9 договору позичальник зобов`язався повернути суму кредиту та нараховані за користування ним проценти одноразовим платежем у загальному розмірі 5 560 грн.
Отже, умовами договору сторонами було погоджено як строк користування кредитними коштами, що становить 20 діб, так і конкретний загальний розмір грошового зобов`язання позичальника за цей період. При цьому з наведених умов договору не вбачається погодження сторонами можливості нарахування процентів за користування кредитом після закінчення визначеного договором строку кредитування.
Суд звертає увагу, що право кредитодавця нараховувати проценти за користування кредитом має здійснюватися в межах погоджених сторонами умов договору. Сам факт неповернення позичальником кредитних коштів у встановлений строк не свідчить про автоматичне продовження строку кредитування та не створює підстав для подальшого нарахування процентів за користування кредитом на умовах, визначених договором для періоду строкового кредитування.
За таких обставин суд доходить висновку, що нарахування процентів за кредитним договором за №2995216262-24076 після спливу встановленого ним 20-денного строку кредитування є безпідставним. Водночас погоджений сторонами розмір грошового зобов`язання за період користування кредитом становить 5 560 грн., що включає суму основного боргу та проценти за користування кредитними коштами протягом визначеного договором строку.
За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором за №2995216262-24076 в розмірі 5 560 грн. з яких: 4 000 грн. заборгованість за тілом кредиту та 1 560 грн. заборгованість за відсотками.
Враховуючи встановлені обставини суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором за №0637926224/7 в розмірі - 13 395,10 грн. з яких: 8 990 грн. заборгованість за тілом кредиту та 4 405,10 грн. заборгованість за відсотками та за кредитним договором за №2995216262-24076 в розмірі 5 560 грн. з яких: 4 000 грн. заборгованість за тілом кредиту та 1 560 грн. заборгованість за відсотками.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позов задоволено частково, суд, згідно до положень ст. 141 ЦПК України, присуджує позивачу судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме з відповідачки в сумі 252,20 грн., виходячи з розрахунку: (розмір задоволених позовних вимог) 18 955,10 грн. * 2 422,40 грн. (сума сплаченого судового збору) / 182 051,72 грн. (розмір заявлених позовних вимог) = 252,20 грн.
Щодо вимог про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 25 000 грн. суд зазначає наступне:
Згідно з ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України).
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
У постановах Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі за №362/3912/18 (провадження за №61-15005св19) та від 30.09.2020 року в справі за №201/14495/16-ц (провадження за №61-22962св19) викладено правовий висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява за №19336/04, п. 269).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії», заява за №58442/00, зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, але й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджується: договором про надання правничої допомоги за №01-07/2024 від 01.07.2025 року, заявкою за №1062 від 01.10.2026 року, актом наданих послуг від 31.10.2026 року.
Разом з цим, суд вважає завищеною оплату наданих послуг, оскільки заявлена позивачем сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн. є неспівмірною зі складністю справи та виконаними роботами, часом, витраченим адвокатом на надання послуг з правової допомоги, їх обсягом та не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру у співвідношенні з предметом позову.
Справа розглядалась в спрощеного позовного провадження з викликом сторін, однак адвокат не приймав участі в судових засіданнях. Враховуючи принцип розумності та справедливості, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням співмірності виконаної адвокатом роботи, та заявленої суми до стягнення, складності справи.
При визначенні судом розміру витрат на професійну правничу допомогу судом враховується, що, представник позивача в судове засідання не прибував, спори вказаної категорії є поширеними та не мають особливої складності, розгляд справи проведено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, а обсяг наданих адвокатом послуг фактично складається лише з складення позовної заяви.
Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, ціну позову, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з відповідача на користь позивача 2 000 грн. Саме така сума відповідає критеріям розумності, співмірності та ґрунтуються на вимогах закону.
Оскільки суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, суд вважає за необхідне надати оцінку доводам відповідачки щодо застосування до вимог позивача строку позовної давності:
Суд не погоджується з цією позицією відповідачки щодо застосування до вимог позивача строків давності, виходячи з наступного:
Так, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України - перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 4 та 5 ст. 267 ЦК України).
Крім того, суд звертає увагу на те, що, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки позовної давності розраховуються з урахуванням заходів щодо запобігання виникненню, поширенню і розповсюдженню епідемій, пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) відповідно до приписів Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" за № 540-IX від 30.03.2020 року.
Так, Постановою КМУ "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" за №211 від 11.03.2020 року (зі змінами та доповненнями) та Постановою КМУ "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID_19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" за №1236 від 09.12.2020 року (зі змінами та доповненнями) карантин встановлено з 12.03.2020 року до 30.06.2023 року на всій території України.
З 24.02.2022 року, відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" - в Україні введено режим воєнного стану. Відповідно до п. 19 розд. "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України - у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії. ЦК України передбачає виключення із загального правила (спеціальний порядок, правила), яке і має застосовуватися, якщо перебіг позовної давності відбувається під час воєнного стану. Таким виключенням є зупинення перебігу позовної давності.
15.03.2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» за №2120-IX, відповідно до якого прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені п. 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного стану, позовна давність, визначена у ст.ст. 257 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії.
А відтак, суд не вбачає підстав для застосування до вимог позивача наслідків строку спливу позовної давності.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, за №303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява за №4909/04, від 10.02.2010 року).
На підставі викладеного, керуючись статтями 526, 527, 530, 610, 611, 627, 1049, 1054 ЦК України, статтями 12, 81, 141, 263-265, 274-279, 280, 354 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором за №0637926224/7 в розмірі - 13 395,10 грн., за кредитним договором за №2995216262-24076 в розмірі - 5 560 грн., витрати по сплаті судового збору у розмір - 252,20 грн., витрати на правову допомогу у розмірі - 2 000 грн., а всього стягнути 21 207 (двадцять одну тисячу двісті сім) грн. 30 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», код ЄДРПОУ: 44276926, адреса: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306.
Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Головуюча суддя О.П. Дьоміна
Судове рішення № 141570874, Вишгородський районний суд Київської області було прийнято 16.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 758/19474/25. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: