Рішення № 141568240, 17.11.2026, Київський районний суд м. Одеси

Дата ухвалення
17.11.2026
Номер справи
947/19746/26
Номер документу
141568240
Форма судочинства
Цивільне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

______________________

Справа № 947/19746/26

Провадження № 2/947/4849/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2026 року м.Одеса

Київський районний суд м. Одеси у складі: головуючого судді Мальованого В.О. за участі секретаря судового засідання Кушнір Є.Ю. представника позивача ОСОБА_1 представника відповідача Бутрик А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Одеської міської ради, третя особа приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Хлєбников Олександр Володимирович, про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна,

В С Т А Н О В И В:

12.05.2026 позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати за нею право приватної спільної часткової власності на 25/1000 частин автостоянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що складаються з нежитлової будівлі адміністраторської літ. «А» загальною площею 96,3 кв. м, та покласти судові витрати на відповідача.

В обґрунтування позову зазначено, що за договором купівлі-продажу від 06.11.2015 (реєстр № 2338), посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А., позивачка набула у ГО «Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів» (далі ГО) 25/1000 частин автостоянки № 24, що складаються з адміністраторської літ. «А» площею 96,3 кв. м. Право власності зареєстровано 06.04.2026 державним реєстратором Долинської сільської ради Подільського району Одеської області (рішення від 08.04.2026 № 84186247, витяг індексний номер 471838042 від 08.04.2026).

Позивачка стверджує, що її право не визнається Одеською міською радою, яка у клопотанні від 23.04.2026, поданому приватному виконавцю у виконавчому провадженні № 80425807, назвала будівлю самочинно збудованою та такою, що підлягає знесенню на виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.11.2023 у справі № 947/25261/22, а також оскаржила реєстрацію її права до Міністерства юстиції України. Позивачка наголошує, що це рішення стосується самочинно збудованих виробничих та невиробничих будівель площею 1 111,3 кв. м, які нею знесені добровільно, тоді як будівля літ. «А» існує з 2009 року, у тому ж вигляді, що підтверджено технічними паспортами 2009, 2019 та 2026 років, висновком експерта від 25.10.2024 № 24-1001, свідоцтвом про право власності, виданим виконавчим комітетом Одеської міської ради 02.04.2009, і не є самочинним будівництвом.

На підтвердження законності своїх позовних вимог позивачка посилається на ст. 41, 55 Конституції України, ст. 15, 16, 328, 334, 392 ЦК України, ст. 120 Земельного кодексу України (далі ЗК України), постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, постанову Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 580/1300/22, постанову Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

Ухвалою суду від 01.06.2026 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

17.06.2026 відповідач подав відзив, в якому проти позову заперечує. Обґрунтування заперечень зазначає, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10.11.2023 у справі № 947/25261/22, у частині знесення залишеним в силі постановою Верховного Суду від 03.12.2025, встановлено самочинне будівництво на землі, що не відводилася; будівля літ. «А» входила до складу об`єкта 1916440851101, знесення якого присуджено; відомості про цей об`єкт та право позивачки на нього припинено рішенням державного реєстратора від 16.03.2026 № 83784544; реєстрацію права на будівлю від 08.04.2026 відповідач вважає безпідставною; позов, на думку позивача, спрямований на ухилення від виконання судового рішення; стверджують, що за ч. 2 ст. 376 ЦК України позивачка права власності на вказаний об`єкт не набула.

22.07.2026 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

15.10.2026 суд задовольнив клопотання представника позивача, поновив строк для подання доказів і залучив до матеріалів справи копії технічного звіту від 12.09.2019 щодо можливості виділу 25/1000 часток автостоянки № 24 (експерт Гузєва І.А.), висновку ПП «УКРЕЛТРАНС» від 20.05.2021 щодо технічного стану об`єкта та висновку експерта № 24-1001 від 25.10.2024 (судовий експерт Ситник О.С.). 09.11.2026 відповідач подав письмові пояснення, в яких стверджує, що ці документи вже досліджувалися судами у справі № 947/25261/22, будівля літ. «А» входить до складу об`єкта, що підлягає знесенню, речове право позивачки на об`єкт 1916440851101 припинено рішенням державного реєстратора від 16.03.2026 № 83784544, а позов подано з метою ухилення від виконання судового рішення; просить у позові відмовити.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, представник відповідача проти позову заперечувала.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне:

Згідно з розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації від 19.02.2002 № 99 за ГО «Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів» визнано право власності на об`єкти автостоянок, у тому числі автостоянки № 24; свідоцтво видано виконавчим комітетом Таїровської селищної ради 27.02.2002 та зареєстровано Овідіопольським РБТІ. Виконавчим комітетом Одеської міської ради 02.04.2009 видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 , яким посвідчено, що автостоянка № 24 за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ГО і складається, зокрема, з будівлі літ. «А» адміністраторської загальною площею 96,3 кв. м (основною 44,8 кв. м), відображеної в технічному паспорті КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» станом на 07.02.2009. За цим паспортом літ. «А» має цокольний поверх (47,8 кв. м) і перший поверх (48,5 кв. м), всього 96,3 кв. м. Право власності ГО зареєстровано КП БТІ 29.04.2009 (витяг № 22612106). Договір купівлі-продажу автостоянки від 09.10.2009 № 5-1747 з ТОВ «Автопроектспецтранс» розірвано 03.04.2013.

06.11.2015 між ГО «Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів» та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу № 2338, за яким позивачка придбала за 110 000,00 грн. 25/1000 частин автостоянки № 24, що складаються з адміністраторської літ. «А» загальною площею 96,3 кв. м (п. 1 договору). У п. 8 договору продавець гарантував відсутність самовільного переобладнання та самочинних прибудов і відповідність технічної характеристики паспорту від 07.02.2009. Того ж дня укладено договір про поділ нерухомого майна № 2341, за яким позивачці виділено в натурі нежитлову будівлю літ. «А» площею 96,3 кв. м (п. 3.2). Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав від 06.11.2015 № 47096943 за позивачкою зареєстровано право спільної часткової власності (25/1000) на автостоянку № 24. Ці договори в судовому порядку недійсними не визнавалися.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.01.2022, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2022 у справі № 916/149/21, за позовом прокурора в інтересах Одеської міської ради визнано незаконними, зокрема, рішення державних реєстраторів від 06.11.2015 № 25906972 (про зміну площі автостоянки № 24 з 96,3 кв. м на 7 607,7 кв. м), від 05.09.2019 № 48546085, від 24.09.2019 № 48842298 та № 48842171, від 17.09.2019 № 48725641; у задоволенні вимоги про припинення права ТОВ «Тріумф 777» на об`єкт 1916440851101 відмовлено у зв`язку з його відчуженням ОСОБА_2 . У цих рішеннях також зазначено про відсутність доказів наявності у ГО речового права на земельну ділянку, на якій розташовані об`єкти автостоянки № 24.

За відомостями Державного реєстру речових прав (витяг від 18.09.2019 № 181425344), 17.09.2019 за ТОВ «Тріумф 777» зареєстровано право власності на об`єкт 1916440851101 виробничі та невиробничі будівлі загальною площею 1 111,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , складовими частинами якого були адміністраторська будівля літ. «А», будівлі літ. «Д», «Е», «Ж», «З», вимощення, огорожі, на підставі технічного паспорта ТОВ «ПРОФ БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ» від 13.09.2019 № 002192, технічного звіту від 12.09.2019 № 082/19 та акта приймання-передачі від 09.09.2019. Згідно з висновком ПП «УКРЕЛТРАНС» від 20.05.2021, об`єкт складався з літ. «А» площею 96,3 кв. м та інших будівель, які були знесені; літ. «А» збережено.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10.11.2023 у справі № 947/25261/22 за позовом прокурора в інтересах Одеської міської ради до ОСОБА_2 скасовано рішення державного реєстратора від 06.04.2021 № 57472169 про реєстрацію її права на об`єкт 1916440851101, визнано недійсним акт приймання-передачі від 02.04.2021 і зобов`язано ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку територіальної громади за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення розташованих на ній самочинно збудованих виробничих та невиробничих будівель загальною площею 1 111,3 кв. м (реєстраційний номер 1916440851101). Постановою Одеського апеляційного суду від 26.11.2024 рішення в частині недійсності акта і знесення скасовано; постановою Верховного Суду від 03.12.2025 постанову апеляційного суду в частині вимог про знесення скасовано, рішення суду першої інстанції в цій частині залишено в силі. У постанові Верховний Суд зазначив, зокрема, що після придбання ОСОБА_2 автостоянки № 24 здійснено самочинне будівництво збудовано виробничі та невиробничі будівлі загальною площею 1 111,3 кв. м на місці будівлі літ. «А» площею 96,3 кв. м на земельній ділянці, не відведеній для цього, а також що апеляційний суд помилково вважав недоведеним самочинний характер «добудови»; крім того, Суд послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 про те, що державна реєстрація права не є підставою набуття права власності і суд насамперед встановлює підставу, на якій особа набула право.

У висновку експерта № 24-1001 від 25.10.2024 (судовий експерт Ситник О.С.), складеному за зверненням позивачки під час апеляційного перегляду справи № 947/25261/22, за результатами обстеження 22.10.2024 та порівняння документів зроблено висновки, що існуюча будівля літ. «А» за конфігурацією, розмірами, висотою приміщень і загальною площею (96,3 кв. м) відповідає технічним паспортам станом на 07.02.2009, 23.08.2019 та 13.09.2019 та предмету договору № 2338. Конфігурація та розміри приміщень у цих паспортах ідентичні; відхилення зумовлені похибкою вимірювань.

Постановою від 05.03.2026 приватний виконавець Хлєбников О.В. відкрив виконавче провадження № 80425807 з виконання виконавчого листа № 947/25261/22 від 26.01.2026. 25.03.2026 позивачка подала заяву про добровільне виконання рішення шляхом знесення будівель площею 1 111,3 кв. м. 09.04.2026 під час виконавчих дій за участю представника Одеської міської ради Бутрик А.О. та представника Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради виконавець склав акт, за яким на ділянці знаходиться лише будівля, позначена в технічній документації під літ. «А», інших будівель чи споруд не виявлено. 23.04.2026 під час виходу на місце виконавець склав акт, в якому зазначив, що на ділянці відсутні самочинно збудовані будівлі загальною площею 1 111,3 кв. м, наявна лише двоповерхова будівля, зазначена в технічному паспорті від 13.09.2019 під літ. «А», яка, за даними боржника, збудована до виникнення спору (технічний паспорт 2009 року), і що виконання обов`язку щодо будівлі літ. «А» потребує додаткового судового вивчення. Того ж дня уповноважена особа Одеської міської ради подала виконавцю клопотання, в якому стверджувала, що будівля площею 96,3 кв. м. є самочинно збудованою та підлягає знесенню на виконання зазначеного рішення.

Рішення про знесення стосується самочинно збудованих виробничих та невиробничих будівель площею 1 111,3 кв. м (реєстраційний номер 1916440851101), а будівля літ. «А» має окрему правову та технічну історію: вона існувала у складі автостоянки № 24 ще у 2002 році (розпорядження Овідіопольської РДА від 19.02.2002 № 99, свідоцтво Таїровської селищної ради від 27.02.2002), була відображена у свідоцтві виконавчого комітету Одеської міської ради від 02.04.2009 та технічному паспорті 2009 року, у 2015 році відповідну частку придбала ОСОБА_2 за договором № 2338, який не визнавався недійсним, і ніколи не мала статусу самочинно збудованої; правова підстава її придбання відокремлена від реєстраційних дій 20192021 років щодо новоутвореного об`єкта площею 1 111,3 кв. м.

У технічному паспорті, виготовленому ТОВ «СОЛАР НОВА» 03.04.2026 (реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності ТІ01:7179-4828-7595-5141, ідентифікатор в ЄДЕССБ 01.3070542.4638885.20260407.88.0000.29), будівля літ. «А» корисною площею 96,3 кв.м. зазначена як існуюча забудова. На підставі договору № 2338 та цього паспорта 06.04.2026 зареєстровано заяву, а рішенням державного реєстратора Долинської сільської ради Поляковою Я.А. від 08.04.2026 № 84186247 відкрито розділ № 3311236751100 та проведено державну реєстрацію права власності позивачки (запис № 64228540).

Одеська міська рада 05.05.2026 подала до Міністерства юстиції України скаргу (зареєстрована 11.05.2026 за № СК-2188-26) на рішення державних реєстраторів, зокрема на рішення від 08.04.2026 № 84186247. 20.05.2026 запис про право власності № 64228540 та розділ № 3311236751100 видалено державним реєстратором як помилкові без реєстрації заяви та прийняття рішення. Висновком Комісії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації Одеського міжрегіонального управління Мін`юсту від 09.07.2026 та наказом від 10.07.2026 № 625/10.1-06 за скаргою позивачки від 18.06.2026 ці дії визнано прийнятими з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Мотиви, з яких виходить суд, застосовані норми права та висновки суду.

Відповідно до ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів; визнання права є одним зі способів захисту (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц зазначено, що з таким позовом може звернутися особа, яка вважає себе власником майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із сумнівами чи претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи; відповідачем є особа, яка не визнає за позивачем права на майно; спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права та бути ефективним. Передумовою застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18. Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), є лише засвідченням державою набуття права і самостійною підставою його набуття чи припинення не є; суд вирішує спір, насамперед встановлюючи підставу, на якій особа набула право.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Згідно з ч. 2 цієї статті особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво, не набуває права власності на нього. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 зазначено, що порядок, визначений ст. 376 ЦК України, застосовується саме до самочинно збудованого майна; якщо право на таке майно зареєстровано без дотримання цього порядку, державна реєстрація правового режиму майна не змінює.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19 (будинок, придбаний у 2005 році, було збільшено самочинною прибудовою) зазначено, що не всі будівельні роботи є самочинним будівництвом; самочинною може бути окрема прибудова, наявність якої не змінює правового режиму самого будинку, який не є самочинним; які саме роботи виконано нове будівництво, реконструкція, капітальний ремонт чи ремонтно-будівельні роботи суд вирішує, зокрема, на підставі висновку судової будівельно-технічної експертизи.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або в якій вирішується питання, що стосується цих обставин. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян (ст. 18 ЦПК України, ст. 129-1 Конституції України). Преюдиційне значення мають лише обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом та відображені в мотивувальній частині рішення, а не правова оцінка цих обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, п. 32).

Відповідно до ст. 377 ЦК України та ч. 4 ст. 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на будівлю, переходить право на земельну ділянку, на якій вона розміщена, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності та врахувавши наведені положення законодавства, суд виходить із такого.

Щодо підстав набуття права власності на будівлю літ. «А».

Як зазначено у справах № 911/3594/17, № 916/2791/13, № 914/2350/18, державна реєстрація права (її наявність чи видалення з реєстру) не вирішує питання про виникнення права, тому суд встановлює підставу набуття. Позивачка набула право на будівлю літ. «А» за нотаріально посвідченими договорами № 2338 та № 2341 від 06.11.2015 від ГО, право якої на цю будівлю засвідчене свідоцтвом виконавчого комітету Одеської міської ради від 02.04.2009 та технічним паспортом станом на 07.02.2009. Договори недійсними не визнані, доказів скасування чи недійсності свідоцтва 2009 року відповідач не надав, тож за ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно.

Рішення у справі № 916/149/21 стосувалися законності реєстраційних дій щодо збільшення загальної площі автостоянки № 24 до 7 607,7 кв.м. та подальшого виділу часток; висновку про те, що будівля літ. «А» площею 96,3 кв. м, відображена ще у документах 2009 року, є самочинним будівництвом, ці рішення не містять.

Щодо правового режиму будівлі літ. «А» і співвідношення з рішенням у справі № 947/25261/22.

Відповідач обґрунтовує самочинність будівлі рішенням у справі № 947/25261/22. Суд зазначає, що за змістом цього рішення та постанови Верховного Суду від 03.12.2025 самочинним будівництвом визнано виробничі та невиробничі будівлі загальної площею 1 111,3 кв. м (реєстраційний номер 1916440851101), збудовані після придбання автостоянки, «на місці» будівлі літ. «А»; Верховний Суд оцінював як самочинне будівництво саме «добудову». Висновку про те, що первісна будівля літ. «А» площею 96,3 кв. м, яка існувала у 2009 році, була придбана позивачкою у 2015 році і збережена, є самочинно збудованою або про те, що вона підлягає знесенню, у цих судових рішеннях немає, і такі обставини в них не встановлювалися (ч. 4 ст. 82 ЦПК України поширюється лише на обставини, які фактично встановлено). Включення будівлі літ. «А» у 2019 році до складу зареєстрованого об`єкта 1916440851101 і врахування її площі у загальній площі 1 111,3 кв. м саме по собі не змінює її правового режиму: за висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 911/3594/17, на який послався і Верховний Суд у справі № 947/25261/22, державна реєстрація не є підставою набуття права, а суд встановлює підставу, на якій право виникло.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 511/2303/19: самочинний характер добудови, створеної після придбання майна, не поширюється на первісний об`єкт, який самочинним не є, і не змінює його правового режиму. Тому визнання самочинним будівництвом «добудови» на місці літ. «А» саме по собі не означає, що первісна будівля літ. «А» втратила статус об`єкта цивільних прав.

Наявними у справі доказами підтверджується, що будівля літ. «А» існувала у 2009 році з тією самою конфігурацією, розмірами і площею, що й нині: технічні паспорти 2009, 2019 (23.08.2019 та 13.09.2019) та 2026 років, висновок експерта від 25.10.2024 № 24-1001 (цей висновок досліджувався судами у справі № 947/25261/22, що відповідач не заперечує; суд оцінює його у сукупності з іншими доказами, ст. 89 ЦПК України, і зауважує, що відповідність підтверджується й самими технічними паспортами, які відповідачем не спростовані), висновок ПП «УКРЕЛТРАНС» від 20.05.2021, акт приватного виконавця від 23.04.2026. У відзиві відповідач сам зазначає, що на схематичному плані літ. «А» у паспорті 2019 року виглядає аналогічно будівлі за паспортом 2009 року. В судовому засіданні представник відповідача також зазначила, що ОСОБА_2 у 2015 році придбала у ГО частину автостоянки будівлю адміністраторської літ. «А» площею 96,3 кв.м., яку згодом передала ТОВ «Тріумф 777», яке за рахунок самочинно збудованих споруд збільшили площу автостоянки до 7 607,7 кв.м. Доказів того, що ця будівля літ. «А» площею 96,3 кв.м., була збудована чи перебудована після придбання автостоянки позивачкою, або збудована після 2009 року без дозволу чи з істотними порушеннями, відповідач не надав (ст. 12, 81 ЦПК України); допустимими й достатніми доказами самочинності літ. «А» відповідач не спростував. З акта приватного виконавця вбачається, що після добровільного знесення самочинно збудованих будівель на ділянці залишилась лише будівля літ. «А», яка існує у вигляді, відображеному в паспорті 2009 року. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 17.06.2026 у справі № 947/25261/22, ( яка оскаржується і не набрала законної сили) постановленою за участю Одеської міської ради та прокурора, прямо встановлено, що будівля літ. «А» площею 96,3 кв. м не підлягає знесенню за рішенням у цій справі. За таких обставин положення ч. 2 ст. 376 ЦК України та висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/1174/22 до будівлі літ. «А» не застосовуються, оскільки вони стосуються самочинно збудованого майна та особи, яка здійснила самочинне будівництво, а позивачка набула будівлю за цивільно-правовими договорами. Відповідно, відсутні підстави вимагати від неї дотримання порядку легалізації за ст. 376 ЦК України щодо цієї будівлі.

Наявність або відсутність оформлених прав на земельну ділянку під будівлею не є самостійною підставою для висновку про самочинність будівлі, що існувала з 2009 року і була придбана у ГО, і не позбавляє власника права на судовий захист права на саму будівлю.

Щодо письмових пояснень відповідача від 09.11.2026.

Відповідач стверджує, що докази, залучені за ухвалою від 15.10.2026, вже досліджувалися у справі № 947/25261/22 і що суди визнали самочинною будівлю, до складу якої входить літ. «А». Суд з цим не погоджується. По-перше, як зазначає сам відповідач, посилаючись на п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, преюдицію утворюють лише обставини, що безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, а не їх правова оцінка. У справі № 947/25261/22 встановлено, що самочинно збудовані будівлі площею 1 111,3 кв. м створені після придбання автостоянки на місці літ. «А» (добудова); обставини, що сама будівля літ. «А» площею 96,3 кв. м збудована самочинно, суди не встановлювали. Твердження ради, що знесенню підлягає й літ. «А», є її правовою кваліфікацією, яку суд, що розглядав питання про межі виконання, відхилив ухвалою від 17.06.2026.

По-друге, те, що висновок експерта № 24-1001 досліджувався у справі № 947/25261/22, його змісту не спростовує. Як вбачається з постанови Верховного Суду від 03.12.2025 у частині, наведеній відповідачем, у тій справі констатовано, що існуюча літ. «А» відповідає технічним паспортам станом на 07.02.2009 та 2019 року і предмету договору № 2338, а збільшення площі нерухомого майна на автостоянці № 24 відбулося за рахунок приміщень гаражів. Тобто самочинним будівництвом було створення нових об`єктів та збільшення площі, а не первісна будівля літ. «А».

По-третє, припинення речового права позивачки на об`єкт 1916440851101 рішенням державного реєстратора від 16.03.2026 № 83784544 є реєстраційною дією, яка за висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 911/3594/17 не вирішує питання про виникнення чи припинення права власності на первісну будівлю, тому ч. 2 ст. 376 ЦК України до літ. «А» не застосовується з підстав, наведених вище.

Щодо доводів про ухилення від виконання судового рішення.

Суд погоджується з відповідачем, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права на судовий захист. Проте рішення у справі № 947/25261/22 цим судом не переглядається та не змінюється, воно підлягає виконанню щодо самочинно збудованих будівель площею 1 111,3 кв. м, які, як встановив приватний виконавець, нині відсутні. Визнання права власності на будівлю, правовий режим якої не вирішувався цим рішенням, не є ухиленням від його виконання, а звернення з позовом є реалізацією права на судовий захист, гарантованого ст. 55 Конституції України.

Щодо легітимних очікувань та поведінки відповідача.

Свідоцтво про право власності від 02.04.2009, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради, є актом індивідуальної дії і, за висновками Верховного Суду у справі № 580/1300/22, може бути підґрунтям легітимних очікувань щодо належності будівлі літ. «А» її власнику та його правонаступнику. Відповідач, виконавчий орган якого засвідчив право власності на цю будівлю, більш ніж десять років не ставив під сумнів її правомірність, не оскаржував договори 2015 року, а у відповідь на клопотання 2016 року запропонував лише надати додаткові документи. Заперечення права на цю ж будівлю у 2026 році за відсутності рішення про недійсність свідоцтва 2009 року суперечить принципу добросовісності, а також порушує право позивачки на мирне володіння майном, яке за практикою ЄСПЛ охоплює і майно, що має достатню підставу в національному праві (справа «Копецький проти Словаччини»).

Решта доводів сторін не впливає на висновки суду.

За сукупністю наведеного суд дійшов висновку, що позивачка довела наявність у неї права власності на будівлю літ. «А» площею 96,3 кв. м. та його оспорювання відповідачем , формулювання вимоги (право спільної часткової власності на 25/1000 частин автостоянки, що складаються з цієї будівлі) відповідає змісту договору № 2338 та запису у Державному реєстрі речових прав, заявлені позовні вимоги є належним способом захисту, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 064,96 грн, сплачений за подання позову в електронній формі.

При ухваленні рішення, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 18, 76-81, 82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 328, 334, 376, 377, 392 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Одеської міської ради, третя особа приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Хлєбников Олександр Володимирович, про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право приватної спільної часткової власності на 25/1000 частин автостоянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що складаються з нежитлової будівлі адміністраторської літ. «А» загальною площею 96,3 кв. м.

Стягнути з Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691) на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 064,96 грн.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 17.11.2026 року.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 . Представник позивача: адвокат Іщенко Олександр Валерійович, РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: Одеська міська рада, код ЄДРПОУ: 26597691, адреса: 65026, м. Одеса, площа Думська, буд. 1. Представник відповідача: Бутрик Анастасія Олегівна.

Третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Хлєбников Олександр Володимирович, РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: 65005, м. Одеса, вул. Бугаївська, буд. 35, офіс 903Б.

Суддя В. О. Мальований

Часті запитання

Який тип судового документу № 141568240 ?

Документ № 141568240 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141568240 ?

Дата ухвалення - 17.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141568240 ?

Форма судочинства - Цивільне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141568240 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Інформація про судове рішення № 141568240, Київський районний суд м. Одеси

Судове рішення № 141568240, Київський районний суд м. Одеси було прийнято 17.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі дані.

Судове рішення № 141568240 відноситься до справи № 947/19746/26

Це рішення відноситься до справи № 947/19746/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку інформації. Це дозволяє ефективно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141568239
Наступний документ : 141568241