Єдиний державний реєстр судових рішень Справа № 645/7346/26
Провадження № 2/645/4335/26
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 року місто Харків
Немтшлянський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді Костіної І.Г.,
за участю секретаря судового засідання Васько К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Немишлянського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
Представник позивача ТОВ «Українські Фінансові Операції» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 47 452 грн. 86коп., суми сплачених судових витрат у розмірі 2662 грн. 40 коп. та витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. 00 коп.
В обґрунтування позову зазначено, що 03.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 4785036 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. На умовах, встановлених Договором, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов`язується надати Клієнту грошові кошти в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору: тип кредиту- кредит, сума кредиту складає 8 000,00 грн., строк кредиту 360 днів з 03.07.2024 по 28.06.2025, періодичність платежів зі сплати процентів кожні 10 днів. На пільговий строк 10 днів з позичальником погоджено умови пільгового кредитування (пониженої відсоткової ставки) на умовах 0,01 відсотків у день, проте позичальником не виконано зазначених у договорі умов і до нього у як результат застосовано повну ставку кредитування у розмірі 1,5 % у день. На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. Договору ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку Відповідачем вказано особисто під час укладання Договору. Відповідно до зазначених вище умов Договору, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 8000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану Банком АТ КБ «ПриватБанк».
31.03.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу №31-1/03/2025, у відповідності до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило належні йому права вимоги, а ТОВ «Українські фінансові операції» прийняло належні ТОВ «Лінеура Україна» права вимоги до боржників відповідно до реєстру, зокрема, до ОСОБА_1 .
Позивач вказує, що до ТОВ «Українські фінансові операції» відповідно до укладеного договору факторингу від 31.03.2025 №31-1/03/2025 перейшло право грошової вимоги до Відповідача за Договором № 4785036 від 03.07.2024 року загальна сума заборгованості склала 40 778,77 грн., з якої заборгованість з тіла кредиту 7 995,57 грн., заборгованості за процентами 28 783,20 грн. та заборгованість по нарахованим штрафам/неустойкам у розмірі 4 000 грн.
Оскільки, станом на дату укладання договору факторингу від 31.03.2025 №31-1/03/2025, строк дії договору № 4785036 від 03.07.2024 не закінчився, тому, в межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «Українські фінансові операції» з дати факторингу 31.03.2025 року донараховано відсотки за (89 календарних днів). 8 000,00 грн * 1,5 % = 119,93 грн* 89 календарних дні = 10 674,08 грн.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором, позивач ТОВ «Українські фінансові операції» просив стягнути з відповідача заборгованість загальною сумою 47 452,86 грн., яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту 7 995,57 грн., нарахованих процентів первісним кредитором 28 783,20 грн. 8 000,00 грн * 1,5 % = 119,93 грн* 89 календарних дні = 10 674,08 грн відсотки нараховані ТОВ УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ.
Ухвалою суду від 04.08.2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін, клопотання про витребування доказів задоволено. Вирішено здійснювати розгляд (формування та зберігання) справи у змішаній формі (паперовій та електронній).
02.09.2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача адвоката Тисячник Р.Р. надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач вважає позовні вимоги незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Заперечуючи проти позовних вимог представник відповідача зазначає, що позивачем не було надано доказів, що підтверджують дотримання письмової форми правочину, що, відповідно до ст. 1055 ЦК України, має наслідком його нікчемність. Крім того, Договір передбачає, що на підписаний сторонами договір уповноваженим працівником Товариства накладається кваліфікована електронна печатка Товариства з кваліфікованою електронною позначкою часу. Надана Позивачем копія договору не містить такої печатки, що є прямим порушенням умов самого договору. Позивачем не представлено належних та допустимих доказів укладення між сторонами Кредитного договору. Матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме Відповідачем цього одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме позивача у інформаційно-телекомунікаційній системі Позивача, а довідка про ідентифікацію є внутрішнім документом Позивача тому жодним чином не підтверджує проходження ідентифікації та підписання Кредитного договору. Також, позивач не надав доказів на підтвердження надання або зарахування кредитних коштів за договором. Відсутні також і докази фактичного користування відповідачем кредитними коштами (рух коштів на особовому рахунку позичальника). Позивачем не надано доказів, які підтверджують, що саме долучені ним умови та правила надання фінансових послуг відповідач та ознайомився і погодився з ними. Позивачем не доведено набуття права вимоги саме до Відповідача, а не якихось сторонніх осіб, оскільки з наданих ним витягів і не повних копій документів не можна достовірно встановити набуття права вимоги саме за вказаним ним договором. Ним надані лише витяги з додатків до договору факторинга з первісним кредитором без повних текстів реєстру боржників, має місце прострочення кредитора. Крім того, встановлення у договорі процентної ставки, що перевищує максимально допустимий розмір (1%), є прямим порушенням імперативних вимог закону. Заявлена до стягнення загальна сума 47 452,86 грн більш ніж у 5 разів перевищує суму тіла кредиту (7 995,57 грн). Згідно з розрахунками Позивача, нараховано 39 457,28 грн відсотків (з яких 28 783,20 грн нараховано первісним кредитором та 10 674,08 грн ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ"). Відсоткова ставка за договором складає 1,50% в день, що дорівнює 547,50% річних. Такі умови є несправедливими по відношенню до споживача у розумінні ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. Витрати на правову допомогу вважає неспіврозмірними та такими, що підлягають зменшенню.
02.09.2026 року від представника позивача Лисенко Д.В. надійшло клопотання про зупинення розгляду справи до завершення касаційного провадження Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у справі № 552/672/23.
Як вбачається з даних сайту Єдиного державного реєстру судових рішень, Верховним Судом у складі у Об`єднаної палати касаційного цивільного суду у справі № 552/672/23 винесено постанову 07.09.2026, дана постанова набрала законної сили 07.09.2026.
Таким чином, відсутні підстави для зупинення провадження, оскільки обставини, з якими представник позивача пов`язував необхідність зупинення провадження, на час розгляду заявленого клопотання відпали. Обставина, яка, на думку представника позивача, зумовлювала об`єктивну неможливість розгляду цієї цивільної справи до вирішення справи № 552/672/23, на час розгляду клопотання припинила існувати. Відповідно, відсутні передбачені пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України правові підстави для обов`язкового зупинення провадження у цій справі.
Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про зупинення розгляду справи, у зв`язку з вищезазначеними обставинами.
Від представника позивача ОСОБА_2 03.09.2026 року надійшла відповідь на відзив, в якій останній вказує, що відповідачем не надано жодних доказів на спростування позовних вимог. Кредитний договір, підписаний за допомогою одноразового пароля ідентифікатора, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Позичальник приймаючи рішення про укладення угоди про отримання коштів на умовах оплатності визначених договором, усвідомлював наслідки за неналежне виконання зобов`язань, однак припустив порушення платіжної дисципліни, через що спір переданий до суду. Позивачем надані вичерпні докази на підтвердження переходу права вимоги. Відповідач на надав жодних доказів на спростування як окремих доказів так і групи доказів позивача на підтвердження переходу права вимоги. Заклики відповідача щодо нібито несправедливості умов договору є безпідставними та надуманими.
Представник позивача у судове засідання не з`явився, про час, день та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, в відповіді на відзив просив проводити розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі,
Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, про час та місце слухання справи повідомлений вчасно та належним чином, у відзиві на позовну заяву представник відповідача просив проводити розгляд справи без його участі та участі відповідача.
У зв`язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, встановив такі факти та відповідні ним правовідносини.
Судом встановлено, що 03.07.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 4785036 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який підписано відповідачем електронним підписом «35374».
Відповідно до п.1.2. умов договору ТОВ «Лінеура Україна» надало ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 8 000 грн. 00 коп, на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.
Відповідно до п. 1.3 строк кредиту становить 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 10 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати відсотків визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки до договором про споживчий кредит, що є Додатком №1 до цього Договору.
Згідно з п. 1.4 договору тип процентної ставки фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах: стандартна процента ставка становить1,50% за кожен день користування кредитом та застосовується у межах всього строку кредиту. Денна процентна ставка за цим Договором при застосуванні Стандартної процентної ставки дорівнює 1.5%. Знижена процентна ставка становить 0,01% за кожен день користування кредитом та застосовується на таких умовах: Якщо Клієнт до 12.07.2024 року (включно) сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Клієнт як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою. Денна процентна ставка за цим Договором у разі використання Клієнтом права на Знижену процентну ставку дорівнює 1.459%.
Додатком №1 до договору про надання коштів між сторонами договору погоджено таблицю обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором, яка також підписана електронним підписом.
За умовами п. 2.1 договору товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_2 .
Відповідно до п. 1.1. Договору його укладення здійснюється Сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується Клієнту через Вебсайт або Мобільний застосунок «Credit7». Електронна ідентифікація Клієнта здійснюється при вході Клієнта в Особистий кабінет.
Згідно з п. 9.7.1 Договору він вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом Клієнта, що відтворений шляхом використання Клієнтом електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який формується для кожного разу використання та направляється Клієнту на номер мобільного телефону повідомлений останнім Товариству в ІКС Товариства/зазначений в цьому Договорі. Введення Клієнтом коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього Договору вважається направленням Товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього Договору.
Для підписання Договору відповідачу було надано одноразовий ідентифікатор «35374», що підтверджується розділом 10 Договору.
З листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 1-0904 від 09.04.2025, вбачається, що було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 03.07.2024 18:09:19 на суму 8000,00 (вісім тисяч гривень 00 копійок) грн, номер картки НОМЕР_3 , номер транзакції в системі iPay.ua 442704554, призначення платежу: Зарахування 8000 грн на карту НОМЕР_1 .
Згідно відповіді АТ КБ «Приватбанк», яка надійшла на виконання ухвали суду про витребування доказів, в банку на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ), на яку здійснено зарахування коштів на суму 8 000,00 грн за період з 03.07.2024- 08.07.2024 року.
Тобто, позивачем доведено факт перерахування коштів у сумі 8 000,00 грн. ОСОБА_1 на його банківський рахунок, відкритий у АТ КБ «Приватбанк».
31.03.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу №31-1/03/2025, у відповідності до умов якого Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити Факторові права грошової Вимогти, строк виконання зобов`язання за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб Боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, права на одержання яких належить Клієнтові.
Вказане підтверджується доданими до позову копіями відповідного договору факторингу, платіжними інструкціями від 31.03.2025 року про перерахування ТОВ «Українські фінансові операції» коштів за цим договором на користь ТОВ «Лінеура Україна», акту прийому-передачі реєстру боржників від 31.03.2025 року та витягу з цього реєстру відносно відступлення права вимоги за укладеним із відповідачем договором.
Відповідно до Реєстру боржників від 31.03.2025 року до Договору факторингу № 31-1/03/2025 від 31.03.2025 року, ТОВ «Українські фінансові операції» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 40 778,77 грн., з якої заборгованість з тіла кредиту 7995,57 грн., заборгованості за процентами 28 783,20 грн. та заборгованість по нарахованим штрафам/неустойкам у розмірі 4 000,00 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» станом на дату відступлення права вимоги 31.03.2025 року загальна сума заборгованості складає 40 778,77 грн., з якої заборгованість з тіла кредиту 7995,57 грн., заборгованості за процентами 28 783,20 грн. та заборгованість по нарахованим штрафам/неустойкам у розмірі 4 000,00 грн.
Після набуття права вимоги за договором позивачем, згідно з наданим розрахунком за встановленою в договорі процентною ставкою 1,5% на день, в період з 01.04.2025 року по 28.06.2025 року, тобто в межах визначеного п.1.3 договору строку кредитування (360 днів) було здійснено нарахування процентів в сумі 10 673,77 грн.
Загальна сума заборгованості відповідача згідно з розрахунком позивача за Договором № 4785036 від 03.07.2024 склала 47 452,86 грн., яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту 7 995,57 грн., нарахованих процентів первісним кредитором 28 783,20 грн. 8 000,00 грн * 1,5 % = 119,93 грн* 89 календарних дні = 10 674,08 грн відсотки нараховані ТОВ УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Матеріали справи свідчать про те, що у даному випадку кредитний договір був укладений в електронній формі.
Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».
Зокрема, у ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Згідно із п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, який надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону).
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону).
Згідно із ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч.12 ст.11 Закону).
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, яким чином підписуються угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;
електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що укладення договорів в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи (ч.13 ст.11 Закону).
Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Електронний підпис, призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, та накладається за допомогою особистого ключа і перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 639 ЦК України, договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження його згоди з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Без отримання листа на електронну пошту чи SMS-повідомлення, без входу на вебсайт товариства за допомогою логіна та пароля особистого кабінету або без обміну електронними документами (офертою та акцептом) укласти договір між позичальником і кредитором в електронній формі неможливо. У цьому полягає особливість укладення договору в електронній формі.
Відповідно до принципу змагальності, позивач має довести, що зазначені події (обставини) дійсно мали місце у відповідній послідовності та порядку, як це зазначено ним у позовній заяві. Лише після доведення факту укладення договору у відповідача виникає обов`язок спростування цих обставин.
Так, відповідно до ст.100 ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
При цьому, згідно із частиною третьою ст. 100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Водночас частиною п`ятою цієї статті передбачено, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Отже, якщо до суду подано копію електронного доказу, це саме по собі не означає неприйнятність такого доказу як такого. Лише якщо в учасника справи або в суду виникне сумнів щодо цього доказу, то суд може витребувати в учасника справи, який надав таку копію, оригінал електронного документа.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
Оскільки електронний підпис не завжди може міститися безпосередньо на самому електронному документі або в файлі, який містить цей документ, а може існувати окремо, поєднуючись із електронним документом лише логічно, то з технічної точки зору оригінал електронного документу може зберігатися в декількох файлах, на декількох веб-сторінках, серверах тощо. Тому ознайомлення з таким оригіналом може передбачати вчинення таких дій, як, наприклад: (а) візуальний огляд веб-сторінок, на яких розміщено електронний документ та його електронний підпис; (б) візуальний огляд файлу, в якому зберігається електронний документ, а також акаунту учасника справи на сервісі електронної пошти, який підтверджує, що певній особі засобами електронної пошти надсилався саме цей файл і саме з цього акаунту учасника справи; (в) візуальний огляд інформаційно-комуніційної системи, власником якої створено електронний документ та можливість авторизуватися в цій системі для її користувачів, а також отримати від власника системи відповідний електронний документ за допомогою технічних засобів цієї системи або іншої.
Отже, можливість перевірки судом достовірності, цілісності і незмінюваності електронного документа, залежить перш за все від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП чи УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04.02.2026 року у справі № 758/14925/23.
Так, судом із використанням офіційного вебсайту Центрального засвідчувального органу (ЦЗО) було проведено перевірку електронних документів наданих позивачем За результатами перевірки встановлено: договір № 4785036 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 03.07.2024 підписано директором ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" Пшеничним А.І. 18:08:11 03.07.2024, підпис накладений на файл створено та перевірено успішно, а цілісність даних підтверджено.
Таким чином, твердження сторони відповідача відсутності електронного підпису кредитодавця судом відхиляються, оскільки вказане спростовується матеріалами справи.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).
Частиною 6статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).
За змістом частин 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З договору №4785036 про надання коштів на умовах споживчого кредиту вбачається, що сторони узгодили розмір кредиту (позики), грошову одиницю, в якій надані кредити (позики), строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача на укладення правочинів на таких умовах, шляхом підписання договорів за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».
Оскільки вказаний договори укладений на сайті позикодавця, та ОСОБА_1 підписав його електронним підписом одноразовими ідентифікатором, тому без отримання повідомлення з відповідними ідентифікаторами, без здійснення входу на сайт товариства, такий договір не було би укладено.
Такий висновок суду узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, провадження № 61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, провадження № 61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20, провадження № 61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, провадження № 61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20, провадження № 61-2902св21.
Договір містить податковий номер, паспортні дані, адресу, номер мобільного телефону ОСОБА_1 , номер електронного платіжного засобу - банківської картки.
Відповідачем не доведено порушення його прав при укладенні відповідного договору, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), як і не надано належних доказів укладення договорів від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на його рахунок.
Відповідачем не спростовано відомості, зазначені в договорах та не надано доказів, що такі відомості не відповідають дійсності, а тому відсутні підстави вважати, що вказані дані були заповнені сторонньою особою, а не особисто відповідачем.
Отже, відповідно до вимог ч.6, ч.8 ст.11 та ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» суд вважає доведеним факт того, що відповідач ознайомився та погодився з умовами договорів, а тому сторони досягли усіх істотних умов щодо суми кредиту, строків кредитування, сплати відсотків за користування кредитом, розміру і типу процентних ставок та уклали в належній формі кредитний договір.
Відтак позивач, відповідно до покладеного на нього процесуального обов`язку доказування, надав належні та допустимі докази, які підтверджують, що між сторонами було узгоджено використання позичальником відповідного одноразового ідентифікатора як його підпису у порядку та формі, передбачених законом.
У зв`язку з цим посилання представника відповідача на те, що матеріали справи не містять жодних підтверджень того, що кредитний договір був укладений сторонами в порядку, передбаченому законом, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки спростовуються наведеними судом обставинами та дослідженими доказами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч. 1ст. 612 Цивільного кодексу України).
Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. (ч. 2ст. 615 Цивільного кодексу України)
Кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів на суму кредиту у розмірах і в порядку, що встановлені договором. Якщо договір не містить умови про розмір процентів, він визначається обліковою ставкою банківського процента (ставкою рефінансування), встановленою Національним банком України. У разі відсутності іншої угоди проценти виплачуються щомісяця до дня повернення суми кредиту.
Позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцеві відповідну суму коштів у строк та в порядку, встановленому договором. Якщо позичальник не виконав цього зобов`язання, він повинен сплатити пеню (у вигляді процентів) від дня, коли настав строк виконання, до дня повернення коштів кредитодавцеві, незалежно від сплати процентів за умовами договору.
Відповідно до частини першої статі 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст.ст.610,611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Представник відповідача заперечуючи проти позовних вимог, вказує на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів перерахування кредитних коштів.
Проте, такі доводи не можуть бути прийняті до уваги судом з огляду на наступне.
За загальним правилом, належними та допустимими доказами на підтвердження обставини видачі кредитних коштів позичальнику є первинні бухгалтерські документи про видачу готівки або перерахування коштів.
Так, у постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі № 274/7221/19 (провадження № 61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
В постановах Верховного суду від 12 лютого 2025 року по справі 679/1103/23 та від 14 червня 2022 року по справі 757/40395/20 виснувано, що довідка про перерахування за допомогою платіжної системи кредиту на вказану позичальником картку є належним доказом отримання відповідачем кредитних коштів.
Відповідно до п.10 ст.1 ЗУ «Про платіжні послуги», еквайринг платіжних інструментів (далі - еквайринг) - платіжна послуга, що полягає у прийнятті платіжних інструментів, результатом якої є переказ коштів отримувачу та/або видача коштів у готівковій формі.
Відповідно до ст.22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (далі Закон), яким керувався Кредитор на момент укладення договору, ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Платіжна інструкція (платіжне доручення) це розпорядження ініціатора надавачеві платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.
Згідно п. 22.4 ст. 22 Закону при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.
Згідно абз. 2 п. 22.6 ст. 22 вищезгаданого Закону обслуговуючий отримувача банк зобов`язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо), що містяться в розрахунковому документі, та зараховувати кошти на рахунок отримувача виключно у разі їх збігу. У противному разі банк, що обслуговує отримувача, має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів для встановлення належного отримувача цих коштів. У разі неможливості встановлення належного отримувача банк, що обслуговує отримувача, зобов`язаний повернути кошти, переказані за цим документом, банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини їх повернення.
Згідно з пунктом 8.1 статті 8 Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
На підтвердження перерахування коштів за договором №4785036 від 03.07.2026 року позивачем долучено листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 1-0904 від 09.04.2025, з якого вбачається, успішне перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 03.07.2024 18:09:19 на суму 8000,00 (вісім тисяч гривень 00 копійок) грн, номер картки НОМЕР_3 , номер транзакції в системі iPay.ua 442704554, призначення платежу: Зарахування 8000 грн на карту НОМЕР_1 .
Крім того, згідно відповіді АТ КБ «Приватбанк», яка надійшла на виконання ухвали суду про витребування доказів, в банку на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ), на яку здійснено зарахування коштів на суму 8 000,00 грн за період з 03.07.2024- 08.07.2024 року.
Враховуючи вище викладене, суд доходить обґрунтованого висновку щодо доведеності належними та допустимими доказами факту отримання відповідачем кредитних коштів.
З розрахунку заборгованості за договором №4785036 від 03.07.2026 року вбачається, що ОСОБА_1 частково сплачував тіло та проценти користування кредитом.
Згідно висновку Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №127/23910/14-ц від 23.12.2020 р.: «Часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу». Внесення грошових коштів на рахунок кредитодавця є визнання ним боргу (відповідно до зазначеної позиції Верховного Суду), що, у свою чергу, фактично прирівнюється до підтвердження волевиявлення учасника справи на укладення договору.
В даному випадку часткова оплата відповідачем процентів за користування кредитом та тіла кредиту, є підтвердженням волевиявлення відповідача на добровільне виконання умов Договору.
Щодо відступлення права вимоги суд зазначає наступне.
Частинами 1 та 2 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє останнього від обов`язку погашення кредиту.
Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за № 361/2105/16-ц та від 06 лютого 2018 року у справі за № 278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі за № 667/11010/14-ц.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.03.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу №31-1/03/2025, у відповідності до умов якого Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити Факторові права грошової Вимогти, строк виконання зобов`язання за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб Боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, права на одержання яких належить Клієнтові.
В п. 1.2 Договору факторингу зазначено, що перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимог заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому- передачі реєстру боржників згідно Додатку №2 та надходження ціни продажу у повному обсязі, відповідно до п.3.3 Договору, на рахунок клієнта, після ого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні Права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками аки прийму-передачі реєстру боржників та повна оплата ціни продажу, що надійшли на рахунок клієнта-підтверджують факт переходу від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості.
Відповідно до п. 3.3 Договору факторингу ціна продажу за Договором становить 2 263 453,51 грн.
31.03.2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» було підписано Акт прийому-передачі Реєстру Боржників за договором факторингу №31-1/03/2025 від 31.03.2025року.
Відповідно до платіжної інструкції № 6 від 31.03.2025 року ТОВ «Українські фінансові операції» перерахувало ТОВ «Лінеура Україна» кошти у розмірі 2 263 453,51 грн. на виконання вимог за договором фактрингу №31-1/03/2025 від 31.03.2025р.
Таким чином, право вимоги за кредитним договором №31-1/03/2025 від 31.03.2025 року перейшло до ТОВ «Українські фінансові операції» 31.03.2025 року відповідно до підписаного сторонами Акт прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № ТОВ «Українські фінансові операції».
Договір факторингу не визнаний недійсними у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 ЦК України, не спростована. Укладений між фінансовою установою та позивачем договір факторингу є належним доказам переходу прав вимог до боржника за кредитними договорами.
Отже, судом було встановлено, що до ТОВ «Українські фінансові операції» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 .
Таким чином, позивачем доведений факт укладення кредитного договору із первісним кредитором, наявності за відповідачем заборгованості за договором та відступлення права вимоги, а відтак, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, у розмірі 7 995,57 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо нарахування позивачем процентів за користування кредитними коштами, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України щодо сплати процентів до дня повернення позики може застосовуватися лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати проценти саме як плату за правомірне користування кредитом припиняється.
У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту нараховуються не проценти за «користування кредитом» у розумінні статті 1048 ЦК України, а проценти за порушення грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором. Для визначення правової природи передбачених договором процентів суд повинен тлумачити його умови, з`ясовуючи, чи встановили сторони плату за правомірне користування кредитом, чи міру відповідальності за прострочення; у разі сумніву застосовується принцип contra proferentem.
Крім того, у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду звернула увагу на необхідність розмежовувати, з одного боку, самостійне зменшення судом погоджених сторонами процентів, а з іншого - застосування імперативних обмежень закону та тлумачення змісту договору. Норма про максимальний розмір денної процентної ставки має імперативний характер, а нікчемність умови договору, яка перевищує встановлений законом максимум, суд повинен враховувати ex officio. Водночас за відсутності нікчемності умови суд без відповідної позовної вимоги споживача не вправі лише з мотивів надмірності чи несправедливості самостійно зменшувати встановлений договором розмір процентів. Натомість за наявності нечітких або двозначних положень споживчого договору суд може і без окремої позовної вимоги здійснювати їх тлумачення на користь споживача.
За змістом укладеного відповідачем договору № 4785036 від 03.07.2024 суд констатує, що такий договір не містив двозначних умов щодо розміру процентів за користування кредитом на який погодився позичальник під час укладення договору.
Таким чином позичальник свідомо погодився на визначений договором розмір відсотків і не ставив питання про визнання недійсним таких положень договору.
Разом з тим, як вбачається з договору № 4785036 від 03.07.2024, строк дії договору 360 днів, стандартна процентна ставка становить 1,50% в день та застосовується у межах строку кредиту,), знижена процентна ставка становить 1,01% в день. Денна процентна ставка за цим Договором при застосуванні Стандартної процентної ставки дорівнює 1.5%. Знижена процентна ставка становить 0,01% за кожен день користування кредитом та застосовується на таких умовах: Якщо Клієнт до 12.07.2024 року (включно) сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Клієнт як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою. Денна процентна ставка за цим Договором у разі використання Клієнтом права на Знижену процентну ставку дорівнює 1.459%.
З наданого позивачем розрахунками, вбачається, що для визначення заборгованості за договором, застосовано стандартну процентну ставку в розмірі 1,5 % та знижену процентну ставку у розмірі 0,01 % в день
При цьому, загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні, визначені Законом України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023.
Також, зазначеним Законом № 3498-IX розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 17, відповідно до якого тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %, а протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Як роз`яснено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23, законодавець під час запровадження імперативного обмеження максимального розміру денної процентної ставки встановив перехідний період тривалістю 240 днів з поетапним зниженням граничної ставки. Перший етап охоплює період з 24.12.2023 по 21.04.2024, протягом якого максимальна денна процентна ставка для договорів, укладених у цей період, не могла перевищувати 2,5 %. Другий етап тривав з 22.04.2024 по 19.08.2024 зі зниженням граничної ставки до 1,5 відсотка. Лише після завершення 240-денного перехідного періоду, тобто з 20.08.2024, почало діяти постійне обмеження максимальної денної процентної ставки на рівні не більше 1,0 відсотка.
Натомість відповідачу, всупереч вищенаведених норм права, нараховувалися проценти за користування кредитом понад 1,00% в день (1,50%). Процентна ставка позивачем не змінювалася відповідно до змін у Законі і нарахування здійснювалося всупереч законодавству.
Враховуючи, що самим Законом України від 22 листопада 2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» було передбачено те, що він набирає чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір було укладено 03.07.2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».
За таких обставин судом встановлені підстави для проведення власного розрахунку заборгованості зі сплати процентів наступним чином:
з 03.07.2024 року по 12.07.2024 року, що становить 10 календарних днів, проценти нараховувались за ставкою 0,01%, що не перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, визначений Законом. Всього за вказаний період нараховано процентів у розмірі 8,00 грн.
з 13.07.2024 року по 19.08.2024 року, що становить 38 календарних днів, проценти нараховувались за ставкою 1,5%, що не перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, визначений Законом. Всього за вказаний період нараховано процентів у розмірі 4 557,34 грн.
з 20.08.2024 року за 312 календарних днів, проценти повинні були нараховуватись відповідно до частини 5 статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" за денною ставкою 1%, що складає 24 944,40 грн.
Отже, загальний розмір процентів за 360 календарних днів строку кредитування, обчислений з урахуванням установленого законом максимального розміру денної процентної ставки, становить 29 509,74 грн.
Крім того, відповідно до наданого розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 вносив кошти на погашення заборгованості у розмірі 2650,89 грн., з яких на погашення тіла кредиту 4,43 грн; на погашення процентів 2 646,46 грн.
Таким чином, заборгованість відповідача за процентами, з урахуванням внесених коштів, складає 26 863,28 грн.
Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідачем не було належним чином виконано умови кредитного договору, суд дійшов висновку, що наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог та стягненню з відповідача на користь позивача заборгованості за договір № 4785036 від 03.07.2024 у розмір 34 858,85 грн, яка складається з тіла кредита у розмірі 7995,57 грн. та процентів за користування кредитом у розмірі 26 863,28 грн.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на правову допомогу, суд виходить з такого.
Приписами ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.
Так, у матеріалах справи наявний договір про надання юридичних послуг№ 01/08/2024-А від 01.08.2024 року, додаткової угоди № 1 до договору № 01/08/2024-А, копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, акт приймання- передачі наданих послуг № 4785036 від 12.01.2026 року до договору № 01/08/2024-А від 01.08.2024 року, з описом робіт, виконаних адвокатом Дідух Є.О. відповідно до якого загальна сума витрат складає 10 000 грн., рахунок на оплату № 4785036-2025 від 12.01.2026 року, заявка №4785036 від 21.04.2025 на виконання доручення до Договору №01/08/2024-А від 01.08.2024.
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат, їхню пропорційність до предмета спору, а також виходить з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Отже, суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Враховуючи вищевикладене та складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи (позов поданий дистанційно через систему Електронний суд, представник позивача участі у судових засіданнях не приймав), беручи до уваги, що справа належить до категорії незначної складності, заперечення сторони відповідача, застосовуючи принципи співмірності та розумності розміру судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за можливе стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.
Відповідно до п. 3 ч. 2ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовну заяву задоволено частково, за рахунок відповідача на користь позивача підлягає стягненню понесені ним витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 4 407, 00 коп. ( 6 000,00 х 73,45%).
З приводу вимоги позивача про стягнення на його користь сплаченого судового збору, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно наданого платіжного доручення, звертаючись до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 1 995,53 грн. (2662,40 х 73,45%).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247 ч. 2, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за кредитним договором у розмірі 34 858 (тридцять чотири тисячі вісімсот п`ятдесят вісім) грн. 85 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» судовий збір у сумі 1955 грн.53 коп. та витрати на правничу допомогу у сумі 4 407 грн.00 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку проголошення в судовому засіданні скороченого судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач : Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (ЄДРПОУ 40966896, юридична адреса: вул. Глибочицька, буд. 19 літ. «Н», «П», м. Київ, 04070, р/р: НОМЕР_6 );
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено та підписано 17.11.2026 року.
Суддя І.Г.Костіна
Судове рішення № 141558644, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова) було прийнято 12.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 645/7346/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: