Єдиний державний реєстр судових рішень Справа № 587/272/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2026 року Сумський районний суд Сумської області у складі головуючого судді Вортоломей І. Г., за участю секретаря судового засідання Чайки Т. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Національне антикорупційне бюро України, Сумський відділ державної виконавчої служби у Сумському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя та зняття арешту з майна,
ВСТАНОВИВ:
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2005 року по 15 грудня 2012 року, визнання права власності на частку у спільному майні подружжя, а саме: житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки, кадастровий номер 5920910100:04:001:0019, розташованої на території Буринської міської ради Конотопського району, Сумської області; земельної ділянки, кадастровий номер 5924789100:12:002:0228, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ; земельної ділянки, кадастровий номер 5924789100:12:002:0229, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та автомобіля NISSAN X-TRAIL 2.0, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , придбаного 30 березня 2011 року. Свої вимоги мотивує тим, що з кінця 2005 року вона почала проживати з ОСОБА_2 разом. У 2006 році ними було придбано будинок за адресою: АДРЕСА_1 , де вони вели спільне господарство, робили ремонт, вели спільний побут, мали взаємні права та обов`язки, проживали однією сім`єю. У 2010 році у них народилася донька, а у 2012 році вони уклали шлюб. За час спільного проживання ними було придбано вищезазначене майно, яке зареєстроване за ОСОБА_2 . Вважає, що проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Тому просить суд визнати проживання однією сім`єю з відповідачем ОСОБА_2 , як чоловіка та дружини без укладення шлюбу з 2005 року по 15 грудня 2012 року та визнати за нею право власності на частки в спільному майні подружжя.
Ухвалою суду від 30 січня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 02 березня 2026 року залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Національне антикорупційне бюро України, Сумський відділ державної виконавчої служби у Сумському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що з позивачкою познайомився у 2003 році, коли вона почала працювати у Зарічному районному суді м. Суми. Спочатку вони підтримували дружні стосунки, а пізніше створили сім`ю. Із жовтня 2005 року почали мешкати за адресою проживання батьків позивачки. У вересні 2006 року придбали будинок за адресою: АДРЕСА_1 , де разом з позивачкою за спільні кошти робили ремонт, вели спільне господарство. Будинок та земельні ділянки оформили на відповідача як голову сім`ї. У 2010 році у них народилася донька ОСОБА_3 , а у 2012 році вони уклали шлюб. Після народження доньки вони за спільні з позивачкою кошти придбали автомобіль NISSAN X-TRAIL. Позовні вимоги визнав у повному обсязі та підтвердив факт спільного проживання з позивачкою однією сім`єю з 2005 року, ведення спільного господарства, здійснення спільних витрат на придбання та утримання майна (а.с. 119-122).
Від представника третьої особи Національного антикорупційного бюро України надійшло пояснення по суті позовних вимог, у якому він заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. Вважає їх необґрунтованими, оскільки відповідач ОСОБА_2 був визнаний винуватим у вчиненні тяжкого корупційного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та вироком Вищого антикорупційного суду у справі № 991/1388/20 від 18 вересня 2024 року, який набрав законної сили 14 січня 2026 року, йому було призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, що належить останньому на праві власності. У листопаді 2019 року слідчими суддями ВАКС постановлено ухвали про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2 з метою забезпечення можливої конфіскації. Представник вважає, що звернення позивачки з позовом до суду є наслідком набрання законної сили вказаним вироком та відкриття виконавчого провадження № 80334999. Зазначає, що фактичне задоволення позову призведе до зменшення обсягу майна, яке підлягає конфіскації на підставі вироку суду, що кваліфікується як дія, вчинена на шкоду кредиторам (державі). Позивачка просить поділити навпіл майно, набуте відповідачем до офіційної реєстрації їхнього шлюбу. Житловий будинок придбаний ним 22 вересня 2006 року, автомобіль - 30 березня 2011 року. У матеріалах позовної заяви відсутні докази, які б підтверджували факт наявності у позивачки у 2006 та 2011 роках фінансових можливостей для участі у купівлі житлового будинку та транспортного засобу. Позивачка не довела наявність спільного сімейного бюджету. Довідка Садівської сільської ради від 21 січня 2026 року є неналежним та недопустимим доказом, оскільки органи місцевого самоврядування не уповноважені встановлювати юридичні факти фінансового характеру. Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити сукупність обставин: факту спільного проживання, спільний побут, взаємні права та обов`язки (зокрема, про це йдеться у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 569/18407/22). Показання свідків не можуть бути достатньою чи єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Суд зобов`язаний встановити наявність спільного бюджету та спільних витрат. Отже, застосування статті 74 СК України у цьому позові не обґрунтоване достатніми доказами. Майно, придбане у 2006 та 2011 роках, є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , законність набуття якого ним одноосібно не була спростована позивачем належними доказами. Також позивачка просить визнати за нею право власності на 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер 5920910100:04:001:0019, площею 3.113 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Буринської міської ради Конотопського району Сумської області, яка передана у приватну власність відповідачу ОСОБА_2 на підставі розпорядження Буринської районної державної адміністрації Сумської області № 779-ОД від 26 грудня 2017 року. Тобто майно було набуте у порядку безоплатної приватизації (передачі громадянину у приватну власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України). Заявлена вимога про визнання цієї земельної ділянки спільною сумісною власністю суперечить імперативним нормам матеріального права. Сімейний кодекс України містить положення щодо майна, яке є особистою приватною власністю одного з подружжя. Право на безоплатну приватизацію землі є особистим конституційним правом громадянина України. Реалізація цього права одним із подружжя не вимагає вкладення спільних сімейних коштів, а отже, другий з подружжя не несе майнових витрат і не має підстав претендувати на частку в цьому майні. Заявлення позивачем вимоги про поділ цієї земельної ділянки всупереч прямій вказівці закону свідчить про юридичну необґрунтованість вказаної вимоги. Щодо інших двох земельних ділянок (0.04 га та 0.16 га в с. Шпилівка), придбаних у 2016 році за договорами купівлі-продажу, то їх статус формально може підпадати під презумпцію спільності, однак їх поділ є неможливим через пріоритет дії кримінального арешту та конфіскації. Зазначає, що позивачка не зверталася до слідчого судді або суду в порядку кримінального судочинства з клопотанням про скасування арешту, а цивільний позов заявила вже після набрання вироком суду законної сили. Звертає увагу, що між сторонами відсутній спір, позивачка не надала доказів майнової участі у придбанні будинку та автомобіля до укладення шлюбу, земельні ділянки також не можуть бути предметом поділу. Тому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі (а.с. 52-65).
11 червня 2026 року представником позивачки ОСОБА_1 - адвокатом Фідірко Я. С. було подано до суду заяву про зміну предмету позову, який доповнено вимогою про зняття арешту з частки спірного майна. Зазначені вимоги обґрунтовані тим, що у межах виконавчого провадження №80334999 Сумським відділом державної виконавчої служби у Сумському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчиняються заходи щодо примусового виконання виконавчого листа № 991/1388/20 від 18 вересня 2024 року, виданого Вищим антикорупційним судом на підставі та на виконання вироку цього суду у кримінальній справі № 991/1388/20, щодо конфіскації на користь держави всього майна, яке є власністю ОСОБА_2 . У ході виконавчого провадження державним виконавцем було здійснено виконавчі дії щодо виявлення майна, належного боржнику ОСОБА_2 , до якого входить майно, що є предметом спору у цій справі. На цей час на спірне майно відділом ДВС накладено арешт, також залишається чинним арешт, накладений ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 19 грудня 2019 року, на майно ОСОБА_2 шляхом заборони на його відчуження та розпорядження, про що зазначено у вироку. Таким чином, у разі задоволення позовних вимог щодо встановлення факту проживання позивачки з відповідачем як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частку спірного майна, накладений арешт на вказане майно порушуватиме у майбутньому право власності на частку позивачки у спільному майні подружжя (а.с. 124-126) .
Ухвалою суду від 24 червня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
Допитана в судовому засіданні як свідок мати позивачки ОСОБА_4 підтвердила факт спільного проживання позивачки та відповідача із 2005 року спочатку за адресою: АДРЕСА_3 , де вони проживали з нею та її чоловіком, а починаючи із середини 2006 року, після придбання за спільні кошти будинку - у селищі Низи. Там вони зробили ремонт і почали проживати окремо. Придбали меблі, автомобіль, інше майно. Згодом у них народилась спільна дитина та пізніше зареєстрували шлюб.
Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що вона є старостою Низівського старостинського округу, раніше з позивачкою працювали разом, позивачка упродовж 2015-2020 років була головою Низівської селищної ради, а вона - секретарем цієї ради. У 2005-2006 роках позивачка та відповідач придбали будинок, який оформили на ОСОБА_2 , де постійно проживали. Там народилася їх донька ОСОБА_3 . Чи перебували вони на момент придбання будинку у шлюбі, вона не знала, але зі сторони виглядали як сім`я. Про інше майно, крім автомобіля, їй нічого не відомо. Знає про земельні ділянки та будинок у Шпилівці, де була пасіка. За чиї кошти придбавалось майно їй невідомо.
Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що відповідача знає з літа 2004 року, а з позивачкою познайомився приблизно у 2005 році. Тоді вони проживали у батьків ОСОБА_7 . Після придбання будинку у с-щі Низи вони почали його облаштовувати. На той момент вони не перебували у шлюбі. Вважає, що майно придбавали за спільні кошти, оскільки обоє працювали.
06 листопада 2026 року під час розгляду справи по суті представником позивача подано клопотання про долучення до матеріалів справи як доказів копію квитанції та накладної, що підтверджують придбання позивачкою цегли на обкладення спірного будинку. Як поважну причину несвоєчасного подання вказаних доказів зазначила, що оскільки ремонт у будинку здійснювався у 2006 року, то в неї виникли труднощі з пошуку цих документів, що потребувало досить тривалого часу.
Згідно з ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 83 ЦПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 83 ЦПК України).
Докази, подані до суду 06 листопада 2026 року представником позивачки ОСОБА_1 - адвокатом Фідірко Я. С., не були подані разом з позовною заявою. Оскільки представником необґрунтовано належним чином неможливість їх подання у визначений строк, а зазначені у клопотанні причини є неповажними, суд не приймає до розгляду вказані докази.
Позивачка та відповідач у судове засідання не з`явилися, про місце, дату та час повідомлені належним чином.
У судовому засідання представники позивачки ОСОБА_1 адвокати Луніка Т. Я. та Фідірко Я. С. позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.
Представник третьої особи Сумський відділ державної виконавчої служби у Сумському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час повідомлений належним чином, заяв чи клопотань від них не надходило.
Представник третьої особи - Національного антикорупційного бюро України у судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, зазначених у поясненні.
Заслухавши пояснення представників позивачки, третьої особи, свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з такого.
Судом встановлено, що 22 вересня 2006 року ОСОБА_2 придбав житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі- продажу (а.с. 9).
Згідно з довідкою виконавчого комітету Садівської сільської ради Сумського району Сумської області від 21 січня 2026 року №20-14-23 ОСОБА_1 з 2006 року проживала разом з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 та вела спільне господарство (а.с. 10).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Суми народилася ОСОБА_8 , батьками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_9 (а.с. 11).
15 грудня 2012 року відділом ДРАЦС Сумського МУЮ у Сумській області зареєстровано шлюб між відповідачем ОСОБА_2 та позивачкою ОСОБА_9 . На час укладення шлюбу з позивачкою відповідач був розлучений, про що свідчий актовий запис про розірвання шлюбу №420 від 06 липня 2001 року, та позивачка до реєстрації шлюбу у шлюбних відносинах не перебувала (а.с. 11 зв.б, 92-93, 134-136).
30 березня 2011 року за ОСОБА_2 на праві власності зареєстровано автомобіль NISSAN X-TRAIL 2.0, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . VIN НОМЕР_2 (а.с. 12).
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що ОСОБА_2 на праві власності належать (на зазначене майно постановою НАБУ №01-187/39638 від 14 листопада 2019 року накладено арешт), зокрема:
- земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,113 га, кадастровий номер 5920910100:04:001:0019, розташована на території Буринської міської ради Конотопського району, Сумської області, державна реєстрація здійснена 14 грудня 2017 року відділом у Буринському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, розпорядження Буринської районної державної адміністрації Сумської області № 779-ОД від 26 грудня 2017 року (а.с. 19);
- земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,04 га, кадастровий номер 5924789100:12:002:0228, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , договір купівлі-продажу від 02 березня 2016 року (а.с. 19 зв. б., а.с. 89-90);
- земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, площею 0,16 га, кадастровий номер 5924789100:12:002:0229, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , договір купівлі-продажу від 02 березня 2016 року (а.с. 20, 87).
Згідно з актом про фактичне проживання особи від 19 березня 2026 року, складеного комісією у складі мешканців будинку за адресою: АДРЕСА_4 ОСОБА_10 , мешканки кв. АДРЕСА_5 , та ОСОБА_11 , мешканки кв. АДРЕСА_6 вказаного будинку, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали за адресою: АДРЕСА_3 з жовтня 2005 року по вересень 2006 року. Акт завірено печаткою та підписом голови правління ОСББ «М. Лушпи 29» Мовчан Р. А. 25 березня 2026 року (а.с. 70).
Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу станом на 16 квітня 2026 року, позивачка отримувала доходи від ТУДСА України в Сумській області у період з січня 2005 року по грудень 2006 року (а.с. 94).
З фотокарток, доданих до матеріалів справи, вбачається, що сторони мали теплі відносини, проводили спільно вільний час (а.с. 22-23).
Постановою державного виконавця Сумського відділу ДВС у Сумському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пшеничної Ю. В. від 24 лютого 2026 року відкрито виконавче провадження № 80334999 за виконавчим листом №991/1388/20 від 18 вересня 2024 року про конфіскацію усього належного ОСОБА_2 на праві власності майна (а.с. 101).
Постановою державного виконавця Сумського відділу ДВС у Сумському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пшеничної Ю. В. від 25 лютого 2026 року накладено арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 (а.с. 102).
Постановою державного виконавця Сумського відділу ДВС у Сумському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пшеничної Ю. В. від 25 лютого 2026 року накладено арешт на транспортний засіб NISSAN X-TRAIL 2.0, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . VIN НОМЕР_2 (а.с. 127).
Постановою державного виконавця Сумського відділу ДВС у Сумському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пшеничної Ю. В. від 03 березня 2026 року здійснено опис та накладено арешт на земельні ділянки кадастровий номер 5924789100:12:002:0228 та кадастровий номер 5924789100:12:002:0229, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 та виставлено їх на продаж (а.с. 103-110).
За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.
При цьому володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Статтею 355 ЦК України встановлено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Законом, що регулює, в тому числі, майнові права подружжя є Сімейний кодекс України.
Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Згідно з вимогами ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 61 СК України визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений (стаття 69 СК України).
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.
Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Презумпція спільної сумісної власності може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Відповідно до статті 74 Сімейного кодексу України майно, набуте жінкою та чоловіком за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу між собою та за відсутності іншого шлюбу, може належати їм на праві спільної сумісної власності. Для застосування цієї норми необхідно встановити не лише особисті стосунки чи спільне проживання, а й спільний побут, спільне господарство та взаємні права й обов`язки, притаманні сім`ї.
Відповідно до статей 69 та 70 СК України поділ спільного майна можливий незалежно від розірвання шлюбу, а частки подружжя за загальним правилом є рівними.
Пунктом 5 частини першої статті 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини або чоловіка є, зокрема, земельна ділянка, набута ним або нею у випадках, визначених законом, унаслідок безоплатної приватизації.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3, частин другої та третьої статті 13 і частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України цивільні права мають здійснюватися добросовісно; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, та інші форми зловживання правом. За наявності встановлених судом підстав суд може відмовити в захисті цивільного права, здійснення якого є недобросовісним.
Стаття 206 ЦПК України зобов`язує суд перевірити визнання позову відповідачем. Суд не приймає визнання позову, якщо для цього є законні підстави або якщо таке визнання суперечить закону чи порушує права, свободи або інтереси інших осіб.
За статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що арештоване майно належить їй, а не боржнику, вправі звернутися до суду з позовом про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту.
Суд також ураховує, що цивільне провадження не є засобом перегляду вироку в кримінальній справі чи зміни визначених ним наслідків конфіскації.
Щодо житлового будинку та автомобіля, набутих до реєстрації шлюбу, суд зазначає таке.
Шлюб між сторонами зареєстровано 15 грудня 2012 року. Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 відповідач набув 22 вересня 2006 року. Автомобіль NISSAN X-TRAIL 2.0, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , придбано 30 березня 2011 року. Обидва об`єкти набуті до реєстрації шлюбу.
Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Тобто і для «фактичного подружжя» повинні бути характерними усі ознаки сім`ї, передбачені статтею 3 СК України, а саме: спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав і обов`язків.
Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Саме лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю без шлюбу без вирішення питання виникнення, зміни або припинення певних юридичних наслідків чинним законодавством не передбачено.
Вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю позивачка заявила з певною правовою метою - визначення правового статусу майна, набутого сторонами у період спільного проживання, як такого, що є спільним майном сторін.
Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.
Для визначення осіб такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) викладено правовий висновок про те, що відповідно до вимог статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено висновок про те, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу.
Для того, щоб визначити джерело придбання спірного нерухомого майна, необхідно встановити не лише факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, але й участь у його придбанні шляхом формування спільного бюджету та ведення спільного господарства, а також виключити можливість залучення особистих коштів будь-кого з них.
Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частині шостій статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ураховуючи наведене, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має встановити не лише факт спільного проживання однією сім`єю, а й характер фактичних відносин сторін, наявність спільного побуту, узгоджених дій щодо ведення господарства, об`єднання доходів та здійснення спільних витрат, існування взаємних прав та обов`язків (статті 3, 74 СК України).
Зазначені обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу саме по собі не є достатньою підставою для визнання будь-якого майна, набутого в цей період, спільною сумісною власністю. Для застосування статті 74 СК України суду необхідно з`ясувати правову підставу набуття майна, джерела коштів, використаних для його придбання, та обставини, які свідчать про набуття такого майна внаслідок спільної праці сторін як сім`ї.
Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).
Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.
До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Наведені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц та від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19.
Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19).
Належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 (провадження № 61-21748св18).
Судом встановлено, що на підтвердження проживання однією сім`єю з жовтня 2005 року позивачка посилається на фотознімки (4 фото, на яких зображена позивачка разом із відповідачем та іншими особами), зроблені із святкових заходів, довідку виконавчого комітету Садівської сільської ради № 20-14-23 від 21 січня 2026 року, акт мешканців будинку про фактичне проживання сторін у батьків позивачки з жовтня 2005 року по вересень 2006 року, відомості про нарахований заробіток позивачки за період з січня 2005 року по грудень 2006 року, а також на показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .
Зокрема зазначає, що вони спільно з відповідачем обирали цей будинок та проводили ремонтні роботи, необхідні для спільного проживання у ньому, спільно за рахунок належних сторонам коштів придбавали меблі та побутову техніку.
Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 22 вересня 2006 року, укладеного між ОСОБА_12 та ОСОБА_2 , останній набув у приватну власність житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
За умовами договору на земельній ділянці розташовані житловий будинок «А-1», житловою площею 41,1 кв.м, цегляний, з господарчими будівлями: сарай «Б», «Г» - цегляні, вбиральня «Д» - дощана, погріб «В», кухня «З» - цегляні, навіс «И» - дощаний, душ «Л» - дощаний, гараж «К» - цегляний, огорожа № 1-4 дерев. Шиферна. Продаж здійснено за домовленістю сторін за 49 208 грн.
Судом за наслідками опрацювання цього договору встановлено, що він не містить будь-яких фактичних даних про те, що кошти на його придбання отримані сумісно із позивачкою, також відомості про надання письмової згоди на придбання цього будинку із розташованими господарчими будівлями від ОСОБА_13 відсутні.
Окрім цього, у договорі міститься інформація про проживання відповідача ОСОБА_2 саме за адресою: АДРЕСА_7 , а не за адресою: АДРЕСА_3 .
При цьому отримання упродовж 2005 - 2006 років позивачкою доходу у вигляді заробітної плати вказує на те, що позивачка працювала та отримувала заробітну плату, але не прирівнює та не підтверджує її фінансову участь у придбанні майна без наявності додаткових підтверджуючих документів здійснення цих витрат для придбання цього будинку. Також ці дані не підтверджують рух коштів, наявності заощаджень або фактичне спрямування цих коштів на оплату будинку, отже не доводять фінансової участі позивачки у конкретній купівлі.
Таким чином, суд вважає, що матеріалами справи не підтверджується факт фінансової участі позивачки у спільному придбанні будинку за адресою: АДРЕСА_1 на час його набуття у власність відповідачем (22 вересня 2006 року).
На підтвердження ведення спільного побуту шляхом проведення ремонту чи оздоблення будинку, придбання будівельних матеріалів, меблів, побутової техніки тощо у період з жовтня 2006 року по грудень 2012 року доказів не надано.
Також відсутні підтвердження участі кожного з сторін у фінансуванні сімейних потреб та веденні спільного побуту, витрат на придбання майна для спільного користування, оплати комунальних послуг, фінансових зобов`язань, тощо у період з жовтня 2005 року до 15 грудня 2012 року.
Судом наголошується, що для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Щодо показань свідків у справі суд зазначає таке.
Зі змісту наведених показань ОСОБА_4 вбачається, що свідок підтвердила спільне проживання сторін, придбання будинку за спільні кошти, проведення ремонту, придбання меблів та автомобіля. При цьому суд враховує, що допитана як свідок ОСОБА_4 є матір`ю позивачки.
Оцінюючи показання цього свідка, суд виходить із того, що сам по собі родинний зв`язок свідка з учасником справи не є передбаченою ЦПК України підставою для відхилення його показань або надання їм наперед установленої меншої доказової сили.
Відповідно до статті 89 ЦПК України такі показання мають оцінюватися за критеріями належності, достовірності, повноти, конкретності та узгодженості з іншими доказами.
Тому показання ОСОБА_4 судом не можуть бути відхилені лише з мотиву близьких родинних відносин, водночас суд може врахувати її зацікавленість у результаті розгляду справи.
Разом з цим у наявному викладі цих показань свідком не конкретизовано, чи була вона безпосереднім очевидцем передачі коштів продавцеві будинку або автомобіля, чи відомі їй сума, час, спосіб, джерело фінансування, а також конкретні обставини їх внесення. За відсутності такої конкретизації її твердження про спільне фінансування не можуть автоматично ототожнюватися з безпосередньо сприйнятими нею фактами спільного проживання і побуту.
До наданих до суду показань старости Низівського старостинського округу ОСОБА_5 суд відноситься критично. Свідок підтвердила, що сторони придбали будинок і проживали в ньому, проте нею прямо вказано, що їй невідомо, за чиї кошти придбавалося майно, а також те, чи перебували сторони на той час у шлюбі.
Отже, ці показання можуть підтверджувати зовнішнє сприйняття сторін як пари та факт їх проживання у будинку, але не є доказом участі позивачки у фінансуванні придбання будинку або автомобіля.
Свідок ОСОБА_6 повідомив, що знав сторін з 20042005 років, бачив їх спільне проживання спочатку у батьків позивачки, а після придбання будинку його спільне облаштування. Водночас висновок свідка про придбання майна за спільні кошти ґрунтується на припущенні про те, що обидві сторони працювали, а не на особистому спостереженні передачі коштів чи домовленостей щодо джерел фінансування. Тому його показання самі по собі не встановлюють джерела коштів, за які було придбано будинок або автомобіль.
Разом з цим показання свідків мають оцінюватися з огляду на те, які обставини вони сприймали особисто, наскільки конкретними є їхні повідомлення та чи узгоджуються вони з іншими доказами.
За наслідками дослідження наданих позивачкою доказів слід зазначити, що надані до суду фотографії можуть підтверджувати присутність сторін на спільних заходах, однак самі по собі не підтверджують ведення спільного господарства чи джерело коштів для придбання майна.
При цьому посилання на спільний відпочинок, який підтверджується фотознімками, не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у розумінні статті 74 СК України, без наявності інших ознак сім`ї.
У зв`язку з цим суд робить висновок, що показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (61-3071 св 21), від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).
Також суд критично відноситься до даних, викладених у довідці виконавчого комітету Садівської сільської ради № 20-14-23 від 21 січня 2026 року, щодо проживання позивачки разом з відповідачем у спірному будинку з 2006 року та ведення спільного господарства, оскільки з неї не можливо встановити, а відповідних доказів не надано, на підставі яких первинних відомостей вона видана, чи ґрунтується вона на записах погосподарського обліку, заявах мешканців або лише на поясненнях заінтересованих осіб. Аналогічно суд оцінює акт мешканців будинку щодо фактичного проживання сторін у 2005-2006 роках як подружжя у батьків позивачки, бо суд не мав можливості пересвідчити в достовірності цих даних, оскільки мешканці будинку не заявлялись як свідки і не допитувались безпосередньо судом з метою з`ясування належності та допустимості їх показань як доказів.
Вказані докази оцінюються з огляду на їх зміст, джерела відомостей та те, чи містять вони конкретні дані про спільний побут і взаємні обов`язки сторін, з огляду на відсутність первинних відомостей.
Судом наголошується, що народження у сторін спільної дитини, участь у її вихованні, спільне проведення дозвілля та сприйняття їх оточуючими як сім`ї самі по собі не звільняють суд від обов`язку з`ясувати, чи існували між сторонами впродовж спірного періоду всі передбачені законом ознаки сім`ї.
Наявність у сторін спільної доньки ОСОБА_8 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , факт її спільного виховання та утримання підтверджує сімейний зв`язок сторін, однак не дає підстав без з`ясування інших обставин автоматично ототожнювати батьківські відносини з відносинами осіб, які проживають однією сім`єю у розумінні статті 3 СК України.
Водночас, оцінюючи правовий режим автомобіля NISSAN X-TRAIL 2.0, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , придбаного 30 березня 2011 року, суд виходить із того, що з огляду на народження ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін спільної доньки ОСОБА_14 та в подальшому факту офіційного укладення шлюбу між сторонами 15 грудня 2012 року, суд допускає факт їхнього спільного проживання та існування родинних відносин станом на березень 2011 року.
Однак, сам по собі факт фактичних сімейних стосунків та спільного виховання дитини не створює автоматичної презумпції спільності набутого у цей період майна без доведення фінансової чи трудової участі іншого з подружжя у його придбанні.
При цьому до матеріалів справи позивачкою не було долучено жодних належних та допустимих доказів, якими б можна було стверджувати про фінансову участь позивачки у придбанні цього транспортного засобу, зокрема доказів наявності у неї станом на березень 2011 року власних доходів чи заощаджень, передачі коштів відповідачеві на купівлю автомобіля або формування спільного сімейного бюджету, за рахунок якого було здійснено розрахунок за автомобіль.
Таким чином, суд враховує, що реєстрація автомобіля NISSAN X-TRAIL за відповідачем 30 березня 2011 року підтверджує дату набуття та особу зареєстрованого власника, але не розкриває джерела коштів, за які транспортний засіб придбано, а позивачка, на яку відповідно до статей 12, 81 ЦПК України покладено обов`язок доказування обставин набуття майна за рахунок спільної праці чи спільних коштів у порядку статті 74 СК України, такого обов`язку не виконала.
З урахуванням встановлених судом обставин справи, долучених доказів та свідчень суд дійшов до висновку, що досліджені судом і надані позивачкою докази не містять належного підтвердження спільного бюджету, спільного господарства та фінансової участі позивачки у набутті 22 вересня 2006 року житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та набутті 30 березня 2011 року транспортного засобу NISSAN X-TRAIL 2.0, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , а також необхідної сукупності обставин для застосування положень статті 74 СК України щодо поділу майна, придбаного до реєстрації шлюбу.
У зв`язку з цим наданими позивачкою доказами не доведено факту спільного проживання сторін як подружжя без реєстрації шлюбу у зазначений у позові період з 2005 року по грудень 2012 року.
Крім того, за змістом статті 392 ЦК України право на звернення до суду з позовом про визнання права власності виникає лише у разі, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, або у разі втрати документа, який засвідчує право власності. Як вбачається з матеріалів справи та відзиву відповідача ОСОБА_2 , між подружжям відсутній будь-який матеріально-правовий спір щодо належності чи порядку користування спірним майном.
У зв`язку з цим вимоги про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частки житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на автомобіль NISSAN X-TRAIL 2.0, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , задоволенню не підлягають.
Щодо визнання права власності на земельні ділянки як об`єкти права спільної сумісної власності подружжя суд зазначає таке.
Встановлено, що земельна ділянка площею 3,113 га, кадастровий номер 5920910100:04:001:0019, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Буринської міської ради Конотопського району Сумської області.
За матеріалами справи вбачається, що ділянку передано відповідачу у приватну власність на підставі розпорядження Буринської районної державної адміністрації Сумської області № 779-ОД від 26 грудня 2017 року безоплатно у порядку приватизації. Її оціночна ринкова вартість станом на січень 2026 року становить 185 590,00 грн.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Сам факт набуття ділянки під час шлюбу не спростовує спеціального правового режиму, встановленого цією нормою.
Спірна земельна ділянка, яка одержана відповідачем ОСОБА_2 у період шлюбу, у порядку безоплатної приватизації в межах випадків, визначених пунктом 5 частини 1 статті 57 СК України, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, набуте подружжям у шлюбі, а про одержання одним з подружжя майна шляхом приватизації земельної ділянки. Доказів того, що вказана ділянка набута на оплатній основі у договірному порядку, позивачкою не надано та матеріали справи не містять.
Належних та достатніх доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка істотно збільшилася у своїй вартості саме за рахунок спільних зусиль сторін, матеріали справи також не містять.
Водночас, якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди особі, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному будинку, будівлі, споруди відповідно до статей 120 ЗК України, 377 ЦК України. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.
Аналогічні висновки, викладено у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі №369/3056/21.
Разом з цим доказів знаходження на цій земельній ділянці будинку, будівлі, споруди, що є спільною сумісною власністю подружжя, не надано та судом не встановлено.
Також позивачка не навела доказів іншої правової підстави набуття ділянки, яка могла б змінити її правовий режим. Визнання відповідачем позову не може змінити визначений законом статус майна або саме по собі створити право власності на частку особистого майна іншого з подружжя.
Тому вимога про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частку земельної ділянки, кадастровий номер 5920910100:04:001:0019, розташовану на території Буринської міської ради Конотопського району, Сумської області задоволенню не підлягає.
Щодо інших двох земельних ділянок суд зазначає таке.
Встановлено, що земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,04 га, кадастровий номер 5924789100:12:002:0228, та для ведення особистого селянського господарства площею 0,16 га, кадастровий номер 5924789100:12:002:0229, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , придбані відповідачем за договорами купівлі-продажу 02 березня 2016 року, тобто під час зареєстрованого шлюбу сторін.
За статтею 60 СК України щодо цих ділянок діє презумпція спільної сумісної власності подружжя. Матеріали, досліджені судом, не містять відомостей про докази, які спростовують цю презумпцію. Суд не може вважати ділянки особистою власністю відповідача лише тому, що право власності зареєстровано на його ім`я.
Водночас належність майна до спільної сумісної власності та питання про добросовісність конкретного способу судового захисту є різними правовими питаннями. Суд має оцінити доводи третьої особи про те, що позов у цій частині може бути використаний для створення перешкод виконанню вироку суду Вищого антикорупційного суду в частині конфіскації майна.
Так, у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц зазначено, що поділ спільного майна подружжя не повинен використовуватися для уникнення виконання судового рішення та недопущення звернення стягнення на майно боржника. Водночас недобросовісність і негативні наслідки для стягувача мають бути встановлені на підставі доказів, а не припускатися лише через наявність арешту чи виконавчого провадження.
Подібні загальні підходи відображені в постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, від 11 серпня 2021 року у справі № 723/826/19, від 15 вересня 2021 року у справі № 606/1636/18 та від 13 квітня 2022 року у справі № 757/62043/18-ц.
Судом зауважено, що приватноправові механізми не можуть використовуватися всупереч їх призначенню для уникнення виконання судових рішень, усунення майна з-під арешту чи уникнення можливої конфіскації.
У рішенні Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) підтверджено легітимність законодавчої заборони зловживання цивільними правами та можливості відмови в судовому захисті за наявності передбачених законом підстав.
У постанові Об`єднаної палати КЦС ВС від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24 розкрито зміст принципу добросовісності, доктрини заборони суперечливої поведінки, а також загальних критеріїв оцінки недобросовісних дій і їх наслідків.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 був визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України. Вироком Вищого антикорупційного суду від 18 вересня 2024 року у справі № 991/1388/20 йому призначено покарання у виді семи років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності.
Постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 14 січня 2026 року вирок залишений без змін та після апеляційного перегляду набрав законної сили.
У межах кримінального провадження ухвалами слідчих суддів Вищого антикорупційного суду від 07 та 14 листопада 2019 року було накладено арешт на активи відповідача. З матеріалів справи вбачається, що 24 лютого 2026 року відкрито виконавче провадження № 80334999, у якому стягувачем зазначено Вищий антикорупційний суд, боржником ОСОБА_2 , а виконання здійснює орган державної виконавчої служби.
Встановлено, що 25 лютого 2026 року державним виконавцем у межах виконавчого провадження № 80334999 винесено 2 окремі постанови про арешт майна на підставі виконавчого листа № 991/1388/20, виданого Вищим антикорупційним судом 18 вересня 2024 року, у порядку виконання рішення суду.
Отже, на час вирішення судом вказаної цивільної справи спірне майно, у тому числі земельні ділянки площею 0,04 га, кадастровий номер 5924789100:12:002:0228, та площею 0,16 га, кадастровий номер 5924789100:12:002:0229 перебували під арештом, накладеним слідчими суддями у рамках кримінального провадження, а також у межах виконавчого провадження № 80334999.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Оцінюючи хронологію, суд ураховує такі обставини, наведені в матеріалах:
арешти в межах кримінального провадження були накладені ухвалами слідчих суддів ВАКС 07 та 14 листопада 2019 року;
вирок ВАКС від 18 вересня 2024 року передбачав конфіскацію всього майна відповідача, а 14 січня 2026 року Апеляційна палата ВАКС залишила його без змін;
2021 січня 2026 року позивачка отримала документи про оціночну вартість майна та довідку Садівської сільської ради № 20-14-23;
позов до суду у цій справі подано 26 січня 2026 року;
24 лютого 2026 року відкрито виконавче провадження № 80334999, а 25 лютого 2026 року державним виконавцем винесено постанови про арешт нерухомого та рухомого майна;
відповідач визнав позов у повному обсязі, хоча задоволення вимог може вплинути на обсяг майна, щодо якого здійснюється виконання конфіскації.
Частина 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 5 ЦК України гарантують кожному право на захист цивільних прав, у тому числі, на встановлення частки у спільному майні.
Ні цивільне, ні сімейне законодавство України не визначає, що сам факт арешту (обтяження) спільного майна подружжя є самодостатньою перешкодою для визнання чи визначення права власності в межах цивільного спору.
Суд у таких справах не здійснює відчуження або розпорядження майном у прямому сенсі, а лише встановлює правовий режим та обсяг прав кожного з подружжя.
Таким чином, навіть за наявності обтяжень, позивач має право на судовий розгляд та визначення своєї частки, а сам арешт не виключає такої можливості.
Статтею 61 СК України визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений (стаття 69 СК України).
При цьому, вирішуючи позов ОСОБА_1 в частині земельних ділянок площею 0,04 га, із кадастровим номером 5924789100:12:002:0228, та площею 0,16 га, кадастровим номером 5924789100:12:002:0229, суд дійшов до висновку, що ці земельні ділянки набуті подружжям за час шлюбу, належать дружині та чоловікові відповідно до ст. 60 СК України на праві спільної сумісної власності.
Разом з цим, вирішуючи позов в цій частині, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення цих вимог, виходячи з такого.
Оцінюючи доводи третьої особи НАБУ щодо можливого впливу задоволення позову на виконання вироку Вищого антикорупційного суду, суд не ототожнює сам факт звернення з позовом після постановлення обвинувального вироку з доведеністю недобросовісної поведінки позивачки або відповідача. Так само сам факт визнання відповідачем позову не є достатнім доказом фіктивності спору чи узгодженості дій сторін.
Водночас ці обставини оцінюються судом разом з усією сукупністю доказів, зокрема з хронологією подій, процесуальною поведінкою сторін, змістом заявлених вимог та можливими наслідками судового рішення для виконання вироку.
Наведена вище послідовність подій є об`єктивною обставиною, яка підлягає врахуванню. Разом із тим сама по собі близькість у часі між набранням вироком законної сили, отриманням документів та зверненням до суду не свідчить, що позов був поданий виключно з метою перешкодити конфіскації.
Водночас відповідач визнав позов у повному обсязі. Сторони продовжують перебувати у зареєстрованому шлюбі.
При цьому матеріали справи не містять доказів щодо існування між сторонами реального майнового спору раніше, чи вчинялися ними дії щодо визначення часток або захисту майнових прав до виникнення питання про виконання конфіскації, та чи підтверджується заявлений спосіб захисту обставинами набуття конкретних земельних ділянок.
Земельні ділянки площею 0,04 га та 0,16 га, кадастрові номери 5924789100:12:002:0228 та 5924789100:12:002:0229, набуті відповідачем 02 березня 2016 року під час зареєстрованого шлюбу. За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, презюмується об`єктом права спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено законом або не доведено належними доказами. Сам факт державної реєстрації права на ім`я одного з подружжя та сам факт арешту майна не спростовують цієї презумпції.
Разом із тим визнання майна спільною сумісною власністю та визначення наслідків такого визнання для виконання вироку про конфіскацію є різними питаннями. З урахуванням наведеного суд оцінює часову послідовність подій, зміст заявлених вимог, визнання позову відповідачем та потенційний вплив рішення на виконання вироку, як сукупність обставин, що впливають на добросовісність дій сторін.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з ч. ч 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до частини 3 статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої п`ятої статті 13 цього Кодексу. За змістом наведених норм зловживання правом має місце тоді, коли особа формально діє в межах наданого їй законом суб`єктивного права, проте використовує це право всупереч його соціальному та правовому призначенню не для захисту чи відновлення власного порушеного сімейного права, а з метою створення перешкод для виконання судового рішення у кримінальному провадженні та завдання шкоди майновим інтересам держави.
У постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17) Верховний Суд дійшов висновку, що поділ майна спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 723/826/19 (провадження № 61-8810св20).
Як зазначалось вище, ОСОБА_2 був засуджений вироком Вищого антикорупційного суду від 18 вересня 2024 року у справі № 991/1388/20, який набрав законної сили 14 січня 2026 року, та йому призначено покарання у виді семи років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності.
Надалі державним виконавцем Сумського відділу державної виконавчої служби у Сумському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 24 лютого 2026 року відкрито виконавче провадження № 80334999, а 25 лютого 2026 року винесено постанову про арешт нерухомого майна та транспортного засобу.
Таким чином, вирок суду в частині конфіскації майна послідовно перейшов у стан реального виконання.
Судом встановлено, що до матеріалів справи не надано доказів звернення позивачки до Вищого антикорупційного суду із клопотаннями (скаргами) щодо захисту своїх порушених чи оспорюваних прав на майно та оскарження винесених слідчими суддями ухвал про від 07 та 14 листопада 2019 року про арешт майна відповідача.
Всі ці факти, у тому числі не оскарження ухвал Вищого антикорупційного суду, хронологія подій, що відбувалась перед зверненням позивачки до суду із цим цивільним позовом, позиції сторін щодо спору оцінюються судом в сукупності з іншими доказами, які підтверджують обізнаність про арешт майна і вирок суду, відсутність спору, мету заявлених вимог та їхній об`єктивний вплив на можливість виконання вироку суду.
Отже, у цьому випадку процес поділу арештованого майна між позивачкою та відповідачем має ознаки спрямованих дій на перехід частки у праві власності на нерухоме майно (земельних ділянок) з метою унеможливлення виконання (створення штучних перешкод) в майбутньому вироку суду в частині конфіскації майна.
Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Таким чином, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19 (провадження №61-2251св22).
З урахуванням наведеного, незважаючи на визнання позову відповідачем, у вказаному конкретному випадку позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку земельних ділянок площею 0,04 га з кадастровим номером 5924789100:12:002:0228 та площею 0,16 га з кадастровим номером 5924789100:12:002:0229 не підлягають задоволенню на підставі частини 3 статті 13 та частини 3 статті 16 ЦК України.
Щодо вимог про скасування арешту на спірне майно суд зазначає таке.
Позивачка доповнила позов вимогою про зняття арештів з нерухомого та рухомого майна, накладеного 25 лютого 2026 року державним виконавцем Сумського відділу державної виконавчої служби у Сумському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на підставі виконавчого листа № 991/1388/20, виданого Вищим антикорупційним судом 18 вересня 2024 року.
Суд розмежовує арешт майна, накладений ухвалами слідчих суддів у межах кримінального провадження, та арешт, накладений державним виконавцем у межах виконавчого провадження. Питання про скасування арешту, застосованого в кримінальному провадженні, вирішується у порядку та межах, визначених КПК України, зокрема статтею 174 цього Кодексу. Цивільний суд у межах цієї справи не переглядає законність відповідних ухвал ВАКС та не підміняє передбачену КПК процедуру. Водночас наявність кримінального арешту не звільняє цивільний суд від обов`язку вирішити в межах заявлених вимог питання про наявність або відсутність у позивачки цивільного майнового права.
За змістом статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для звільнення майна з-під арешту за позовом особи, яка не є боржником, є встановлення її права власності на відповідне майно або на відповідну частку в ньому.
У зв`язку з відмовою суду у задоволенні вимог про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя, відсутні встановлені в цій справі підстави для звільнення такого майна з-під арешту.
За таких обставин вимога про зняття арешту, накладеного постановами державного виконавця від 25 лютого 2026 року, також не підлягає задоволенню.
Враховуючи встановлені судом обставини та зазначені вище норми цивільного законодавства, заявлені позивачкою позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2005 року по 15 грудня 2012 року, визнання права власності на частку у спільному майні подружжя, а саме: житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки, кадастровий номер 5920910100:04:001:0019, розташованої на території Буринської міської ради Конотопського району, Сумської області; земельної ділянки, кадастровий номер 5924789100:12:002:0228, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ; земельної ділянки, кадастровий номер 5924789100:12:002:0229, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , автомобіля NISSAN X-TRAIL 2.0, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , придбаного 30 березня 2011 року, та зняття арешту зі спірного майна задоволенню не підлягають.
Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 144 ЦПК України судові витрати необхідно залишити за позивачкою.
Керуючись статтями 3, 13, 16 ЦК України, статтями 57, 60, 69, 70, 74 СК України, статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження», статтями 10, 12-13, 18, 23, 76-81, 89, 206, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на частку в спільному майні подружжя та зняття арешту з майна відмовити.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І. Г. Вортоломей
Судове рішення № 141555793, Сумський районний суд Сумської області було прийнято 17.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 587/272/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: