Єдиний державний реєстр судових рішень Справа № 456/6647/26
Провадження № 2-з/456/24/2026
УХВАЛА
про забезпечення позову
16 листопада 2026 року місто Стрий
Суддя Стрийського міськрайонного суду Львівської області Писарев О. Ю., розглянувши заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про забезпечення позову,-
ВСТАНОВИВ:
12.11.2026 року до Стрийського міськрайонного суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, в якій позивач просить визнати недійсним договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 4611200000:08:015:0022, місце розташування якої: АДРЕСА_1 , укладений 08.12.2025 між ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного територіального округу Львівської області Солоцьким Дмитром Олександровичем та зареєстрований за номером 2514.
Одночасно із позовною заявою представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», подав до суду заяву про забезпечення позову, у якій просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий номер 4611200000:08:015:0022, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 610597846112) та належить на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на підставі договору дарування №2514 від 08.12.2025.
В обґрунтування поданої заяви представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до Стрийського міськрайонного суду Львівської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - Відповідач-1), ОСОБА_2 (далі - Відповідач-2) про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки. У цій справі Банк звернувся до суду з позовною заявою, у зв`язку з тим, що правочин вчинений Відповідачами всупереч принципам добросовісності й недопустимості зловживання правом. На переконання Позивача справжня мета цього правочину убезпечити майно від майбутнього звернення стягнення на нього. Тобто мета цього позову - повернути майно, яке було відчужено, у власність Відповідача-1. Позивач вважає, що Відповідачами був вчинений правочин на шкоду інтересам кредитора (фраудаторний правочин). До обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорюваний договір як фраудаторний відносяться: момент вчинення договору (після ухвалення рішення про стягнення заборгованості), негативний вплив оспорюваного правочину на загальний обсяг активів боржника (у Відповідача-1 відсутнє майно та дохід для задоволення вимог Позивача у межах виконавчого провадження), а також тип угоди (безоплатний правочин). Відчуження Відповідачем-1 нерухомого майна на користь Відповідача-2 після ухвалення рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором підтверджує намір Відповідачів вивести активи з-під майбутнього стягнення. На сьогоднішній день Відповідач-2 є власником земельної ділянки. Оскільки остання не обтяжена борговими зобов`язаннями перед Банком та враховуючи недобросовісну поведінку Відповідачів під час укладання оспорюваного договору, існує реальна загроза того, що Відповідач-2 може в будь-який момент відчужити земельну ділянку на користь третіх осіб (добросовісних набувачів). Таке подальше відчуження нерухомого майна об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту прав Позивача, оскільки зробить неможливим повернення цього активу у власність боржника та унеможливить виконання судового рішення про стягнення заборгованості з Відповідача-1, що змусить Позивача ініціювати нові судові спори. Позивач просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту, що полягає у забороні діючому власнику відчужувати відповідне майно. Невжиття заходів забезпечення позову може призвести до подальшого відчуження вказаної нерухомості, що фактично нівелює судовий захист Позивача, за яким він звернувся. Таким чином, забезпечуючи позов у цій справі шляхом накладення арешту на майно, яке є предметом спірного правочину, суд забезпечить баланс інтересів Позивача та Відповідачів, оскільки, з одного боку, для Позивача буде гарантовано реальне виконання рішення, а з іншого боку, для Відповідачів протягом розгляду справи будуть відсутні будь-які обмеження щодо користування та володіння майном. Тобто негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення суттєво менше, ніж наслідки невжиття відповідних заходів, оскільки у разі відчуження відповідного майна за час розгляду справи Позивач буде вимушений повторно звертатися із аналогічним позовом.
Заява розглядається без повідомлення учасників справи, а відтак відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали заяви та дослідивши додані до неї документи, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Права та обов`язки учасників справи визначені статтею 43 ЦПК України, до яких, з?поміж іншого, належить право подавати заяви та клопотання, у котрих в силу ст. 182 вказаного Кодексу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань.
Одним із процесуальних питань, які суд може вирішувати у судовому засіданні, є питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, про що суд постановляє відповідну ухвалу.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, серед іншого, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно ч. 10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину, а також має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладання арешту, або майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Таким чином, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Тобто, з наведеної вище норми випливає, що такими є випадки, коли захист інтересів позивача потребує індивідуального підходу, передбаченого спеціальними законами або міжнародними угодами.
Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та мають бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.
Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
З наведеного випливає, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому заявник не зобов`язаний подавати суду докази, однак має обґрунтувати обставини, які свідчать про ризик.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 розглядаючи питання про можливість застосування судом такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно відповідача, у разі пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним, за яким таке майно відчужено, дійшла до висновку, що оскільки визнання недійсним правочину, який є безпосередньою підставою для зміни власника спірної квартири, так чи інакше вплине на подальший правовий режим цього нерухомого майна, то обраний позивачем вид забезпечення позову (арешт) є співмірним із заявленою в цій справі вимогою позову. Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред`явлення до державного реєстратора, як уже зазначалося вище, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваного договору, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права (п.53-54 Постанови від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що можливе подальше відчуження відповідачкою спірної квартири об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів (п. 55 Постанови від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження №14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу».
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Суд звертає увагу, що такий захід забезпечення позову як накладення арешту є безпосередньо пов`язаним із предметом спору, яким є земельна ділянка, кадастровий номер 4611200000:08:015:0022, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому накладення арешту не означає позбавлення відповідача права власності на зазначене майно та не вирішує питання про належність йому такого майна по суті. Арешт має тимчасовий характер і спрямований виключно на недопущення його відчуження до вирішення спору та забезпечення реального виконання можливого рішення суду.
Суд також враховує принцип співмірності заходів забезпечення позову.
Суд звертає увагу на те, що інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист, у якою виключається зайвий формалізм, отже позивач не повинен надавати докази, які свідчать про абсолютну впевненість у невиконанні рішення, адже це обмежило б доступ до правосуддя, для вжиття забезпечення позову йому достатньо довести, що між сторонами є реальний спір, існує очевидна недобросовісна поведінка відповідача або ризик зміни статусу майна.
Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення має бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає обґрунтованими покликання позивача про існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення в майбутньому, а тому суд вважає, що заяву слід задоволити.
Крім цього, не вбачається загроз щодо заподіяння шкоди інтересам інших осіб у зв`язку із вжиттям такого заходу забезпечення.
Підстав застосовувати зустрічне забезпечення позову - немає, оскільки відсутні відомості щодо можливості спричинення збитків внаслідок забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку.
Керуючись ст.ст.150-153 ЦПК України, -
УХВАЛИВ:
Заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про забезпечення позову - задоволити.
Накласти арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 4611200000:08:015:0022, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 610597846112) та належить на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на підставі договору дарування №2514 від 08.12.2025.
Копію ухвали для виконання направити Стрийському відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Копію ухвали направити сторонам.
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Ухвала, в силу положень ч. 2 ст. 261 ЦПК України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Стягувач: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ: 14360570;
Боржник: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Головуючий суддя О. Ю. Писарев
Судове рішення № 141554114, Стрийський міськрайонний суд Львівської області було прийнято 16.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 456/6647/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: