Єдиний державний реєстр судових рішень Єдиний унікальний номер 205/7990/26
Номер провадження2/205/5190/26
Справа № 205/7990/26
Провадження № 2/205/5190/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2026 року м. Дніпро
Новокодацький районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Федотової В.М.,
при секретарі Волошенко Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2026 року представник позивача Ушакевич М.П. звернулася до суду із вищевказаною позовною заявою.
В обґрунтування позову зазначила, що 24.06.2020 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем ОСОБА_1 в електронному вигляді було укладено договір позики № 9717193, відповідно до умов якого відповідачу було надано грошові кошти у розмірі 7 000 грн., строком на 30 днів, зі сплатою відсотків у розмірі 1,6% в день та розміром акційних відсотків 1,52% в день. Позикодавець, на виконання умов договору, надав відповідачу грошові кошти у сумі 7 000 грн., шляхом перерахування на картковий рахунок, зазначений відповідачем у вказаному договорі.
10.07.2020 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» було укладено договір факторингу № 10072020, відповідно до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає ТОВ «ФК «Профіт Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Профіт Капітал» приймає належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаними в реєстрі прав вимоги.
Відповідно до витягу з реєстру права вимоги від 23.03.2021 року до договору факторингу № 10072020 року від 10.07.2020 року, ТОВ «ФК «Профіт Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вказаним договором позики.
У зв`язку з неповерненням відповідачем заборгованості за договором позики № 9717193 від 24.06.2020 року, станом на 23.03.2021 року утворилась заборгованість у розмірі 20 390 грн., яка складається із: заборгованості за основним боргом 7 000 грн., заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами за увесь час користування кредитними коштами 13 390 грн.
На підставі викладеного, представник позивача звертається до суду та просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «Профіт Капітал» зазначену заборгованість, а також судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 7 000 грн.
Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 26.06.2026 року прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.
27.07.2026 року представник відповідача адвокат Гармаш А.В. через систему «Електронний суд» направив до суду відзив на позовну заяву та додаткові пояснення, які зареєстровані судом 28.07.2026 року, у яких зазначив, що відповідач визнає позовні вимоги в частині основного боргу (тіла кредиту) в розмірі 7 000,00 грн. Також, відповідачем визнаються вимоги про стягнення відсотків, які були нараховані правомірно за базовою ставкою 1,52% виключно в межах визначеного договором 30-денного строку кредитування (з 24.06.2020 по 24.07.2020) у розмірі 3 192 грн.. В іншій частині позовних вимог просив відмовити. В обґрунтування заперечень зазначив, що кошти у розмірі 7 000 грн. дійсно були отримані відповідачем за умовами вказаного договору позики. Разом з тим, після закінчення строку дії договору (24.07.2020 року) позивач повністю втратив право на нарахування договірних відсотків за ставкою 1,52% або 1.6 % на добу, оскільки користування коштами набуло характеру неправомірного, що виключає диспозицію ст. 1048 ЦК України та активує виключно норми деліктної відповідальності (ст. 625 ЦК України). Також зазначив, що долучені позивачем до позовної заяви Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів», затверджені Протоколом № 07/02/2019 від 07.02.2019 року є неналежним та недопустимим доказом, оскільки вони не містять жодного підпису відповідача. Надані Правила не є складовою частиною укладеного між сторонами Договору позики № 9717193 від 24.06.2020 року. Оскільки в самому тексті договору позики № 9717193 від 24.06.2020 року відсутні детальні графіки, умови нарахування пені, штрафів та підвищених відсотків поза межами строку кредитування, а Правила не є підписаними відповідачем, позивач не має правових підстав вимагати стягнення будь-яких сум, розрахованих на підставі цих Правил. Щодо стягнення витрат на правову допомогу зазначив, що вказана цивільна справа за своєю юридичною природою є малозначною, типовою та незначної складності. Текст позовної заяви є абсолютно уніфікованим (шаблонним) зразком, який масово й автоматизовано використовується зазначеною фінансовою установою у судах України. Підготовка такого документа полягає виключно в механічному внесенні анкетних даних відповідача, реквізитів договору та фінансових сум у готовий комп`ютерний шаблон. Процес автоматизованого формування позову та копіювання додатків до нього не потребує значного обсягу професійного часу адвоката, вивчення розлогого законодавства чи аналізу унікальних фактичних обставин. Беручи до уваги очевидну малозначність справи та типовість правових позицій, відповідач вважає, що справедливим, співмірним та розумним розміром витрат на професійну правничу допомогу, який може бути стягнутий на користь позивача, є сума у розмірі 2 000 грн. Також просив поновити строк на подачу відзиву на позовну заяву, оскільки відповідач тільки 20.07.2026 року уклав договір про надання правової допомоги з адвокатом Гармаш А.В.
Представник позивача ОСОБА_2 у прохальній частині позову просила розгляд справи проводити за її відсутності.
Представник відповідача адвокат Гармаш А.В. у відзиві на позовну заяву просив розгляд справи проводити за відсутності сторони відповідача.
Судом враховано правовий висновок, викладений у постанові КЦС ВС від 24.10.2024 року № 752/8103/13-ц (61-6892св23), відповідно до якого якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
У рішеннях у справах «DomboBeheer B.V. v. theNetherlands» від 27 жовтня 1993 року та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 року також визначено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Створення рівних можливостей учасникам процесу в доступі до суду та до реалізації та захисту їхніх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Таким чином, враховуючи ту обставину, що сторонам по справі були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, зважаючи на наявність відзиву на позовну заяву та додаткових пояснень, суд вважає за можливе ухвалити відповідне рішення по справі на підставі наявних матеріалів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов до висновку про часткове задоволення позову виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 24.06.2020 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем ОСОБА_1 в електронному вигляді було укладено договір позики № 9717193, відповідно до умов якого відповідачу було надано грошові кошти у розмірі 7 000 грн., строком на 30 днів, зі сплатою відсотків у розмірі 1,6% в день та розміром акційних відсотків 1,52% в день. Позикодавець, на виконання умов договору, надав відповідачу грошові кошти у сумі 7 000 грн., шляхом перерахування на картковий рахунок, зазначений відповідачем у вказаному договорі.
Відповідно до п. 5 договору позики визначено, що цей Договір укладено дистанційно, електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» Договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.
Відповідач ОСОБА_1 , на веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «1БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», через особистий кабінет надав всі необхідні дані для встановлення особи та оформлення договору. Позичальник у електронній формі через сайт Кредитодавця (особистий кабінет) шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного за допомогою Електронного підпису одноразовим ідентифікатором, котрий було надіслано через телекомунікаційну систему, підписав договір позики № 9717193.
Матеріали справи містять докази перерахування 24.06.2020 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відповідачу грошових коштів у розмірі 7 000 згідно умов вказаного договору позики, отримувач ОСОБА_3 , номер карти НОМЕР_1 .
Судом також встановлено, що 10.07.2020 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» було укладено договір факторингу № 10072020, відповідно до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає ТОВ «ФК «Профіт Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Профіт Капітал» приймає належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаними в реєстрі прав вимоги.
Відповідно до п. 2.1 договору факторингу, первісний кредитор зобов`язується передати новому кредитору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимог, а новий кредитор зобов`язується їх прийняти.
Відповідно до витягу з реєстру права вимоги від 23.03.2021 року до договору факторингу № 10072020 року від 10.07.2020 року, ТОВ «ФК «Профіт Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вказаним договором позики.
Заборгованість відповідача за договором позики № 9717193 від 24.06.2020 року, станом на 23.03.2021 року, складає 20 390 грн., яка складається із: заборгованості за основним боргом 7 000 грн., заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами за увесь час користування кредитними коштами 13 390 грн., що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості.
Оскільки відповідач у добровільному порядку свої договірні зобов`язання не виконує, то між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Щодо клопотання представника відповідача про поновлення строку на подачу відзиву на позовну заяву, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, у якій зазначено що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», № 47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29).
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Суд враховує основні засади цивільного судочинства, в тому числі, принципи пропорційності, змагальності, диспозитивності, які гарантують право кожного учасника процесу подати свої докази, відстоювати свою позицію перед судом, враховуючи значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, та обов`язок суду сприяти учасникам процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, та розглянути справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених нею вимог та на підставі поданих доказів.
Згідно із ч. 2 ст. 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Беручи до уваги вищевикладене, а також важливість подання кожною стороною процесу письмових заяв по суті справи, оскільки саме на підставі таких заяв та поданих доказів буде розглядатися справа по суті, суд вважає за можливе поновити відповідачу строк та долучити відзив відповідача ОСОБА_1 , поданий його представником адвокатом Гармаш А.В. до матеріалів справи.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Поняття договору факторингу закріплено у ст. 1077 ЦК України.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Форма правочину щодо заміни кредитора у зобов`язанні визначено у ст. 513 ЦК України, згідно вимог якої правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду по справі № 465/646/11 (Постанова від 31.10.2018 року) зазначила, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.
Згідно із положеннями ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України, закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Враховуючи надані суду докази, суд встановив, що до позивача перейшло право вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором позики.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір.
Особливості укладання договорів в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі Закон).
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму.
Судом встановлено, що вказаний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису сторін. Вказані обставини відповідачем не заперечувались.
Відповідно до правового висновку, викладеного в Постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року, по справі № 127/33824/19, обґрунтованим висновком є те, що без отримання смс-повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на веб-сайт Кредитора до особистого кабінету, без отримання смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, Кредитний договір між Позивачем та Відповідачем не був би укладений, а кредитні кошти не були би перераховані Відповідачу.
Матеріали справи свідчить про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору, як того вимагають положення ст. 638 ЦК України.
При цьому, суд зазначає, що відповідач у відзиві на позов не заперечував факту укладення вказаного договору та отримання грошових коштів у розмірі 7 000 грн.
Згідно із статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання його сторонами.
Згідно із статтею 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Представником позивача надано суду належні та допустимі докази, які підтверджують перерахування відповідачу грошових коштів за вказаним кредитним договором у встановленому договором розмірі. Відповідачем свого контррозрахунку не надано.
Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до вимог договору та вимог закону.
За загальним правилом, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускаються. У статті 599 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється його належним виконанням.
Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Положеннями ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.
Верховним Судом у постанові від 07.06.2023 року по справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22), наголошено, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість за вказаним договором позики за тілом кредиту у розмірі 7 000 грн.
Щодо стягнення заборгованості за відсотками суд зазначає наступне.
Позивач, пред`являючи вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, просив, у тому числі, крім суми основного боргу (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за увесь час користування кредитними коштами у розмірі 13 390 грн.
Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) надає другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Водночас, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такий правовий висновок Верховний Суд зробив у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 4-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа № 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Так, умовами договору позики № 9717193 від 24.06.2020 року визначений строк кредитування 30 днів, з 24.06.2020 року з по 24.07.2020 року.
Сторони договору також визначили, що строк позики (строк Договору) складає 30 днів, із відповідною базовою процентною ставкою 1,6% в день та розміром акційних процентів 1,52% в день.
Однак, представник позивача просить стягнути з відповідача відсотки за користування кредитними коштами як за період строку кредитування, так і після закінчення цього строку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року по справі № 910/4518/16 зазначила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.
Виходячи із викладеного, суд не приймає до уваги розрахунок заборгованості, який міститься в матеріалах справи, в частині нарахування відсотків у розмірі 13 390 грн., оскільки такий проведений без урахування умов договору, а також всупереч вимог закону.
У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
Таким чином, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» були нараховані відсотки поза межами строку кредитування (30 днів), а тому розмір відсотків за користування кредитом має бути зменшений до 3 192 грн. - розмір, погоджений сторонами у кредитному договорі.
Позивачем не заявлено вимог про стягнення із відповідача процентів, які передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України, як міри відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.
Таким чином, суд відхиляє доводи представника позивача щодо обґрунтованості нарахування відсотків за кредитним договором після настання терміну повернення кредиту, оскільки вказані умови суперечать положенням ст. ст. 1048, 1050 ЦК України та висновкам, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 4-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18). Підстав для відступу від вказаних правових висновків не вбачає також Велика Палата Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17.
Суд враховує, що розділ 7 Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» містить певні умови продовження строку користування позикою.
Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані фінансовою установою Правила надання грошових коштів у позику були надані при укладенні договору позичальнику ОСОБА_1 , що він ознайомився і погодився з ними, підписуючи договір позики, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема й щодо пролонгації договору, оскільки вказані Правила не підписані відповідачем.
Надані позивачем Правила надання грошових коштів у позику, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в договорі, який безпосередньо підписаний відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому правил приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Тому, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді умови пролонгації по кредиту.
Зазначені правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Таким чином, долучені до позовної заяви Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів», затверджені Протоколом № 07/02/2019 від 07.02.2019 року, є неналежним доказом та не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки вони не містять доказів погодження їх із відповідачем саме в редакції на момент підписання вказаного договору позики.
Відповідно до вимог ст. ст. 4, 6 ЦК України, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно із вимогами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Як вбачається зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
За змістом ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Профіт Капітал» заборгованості за договором позики № 9717193 від 24.06.2020 року станом на 23.03.2021 року у розмірі 10 192 грн., з яких: 7 000 грн. заборгованість за основним боргом, 3 192 грн. заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками за увесь час користування кредитними коштами за період з 24.06.2020 року по 24.07.2020 року. В іншій частині у задоволенні позовних вимог слід відмовити через їх необґрунтованість та недоведеність.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд зазначає наступне
Представник позивача просив суд стягнути із відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 7 000 грн.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини 1 статті 133 ЦПК України).
Згідно із ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.
Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги, стороною позивача було надано до суду всі необхідні докази понесення витрат на правову допомогу позивачем у вказаній справі.
Згідно із частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на вищевикладене, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення із відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, а також судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних, а саме: витрати на правову допомогу складають 3 498,97 грн. (10 192 грн. * 7 000 грн. / 20 390 грн.), судовий збір 1 330,81 грн. (10 192 грн. * 2 662,40 грн. / 20 390 грн.).
За даних обставин справи вказана сума буде справедливим, розумним та співмірним відшкодуванням витрат на правову допомогу.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 15-16, 509, 512, 514, 525-526, 598-599, 610, 611, 612, 614, 615, 625, 626, 628, 629, 1049-1050, 1054, 1077 ЦК України, ст.ст. 4, 12-13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (ЄДРПОУ: 39992082, місцезнаходження: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 8) заборгованість за договором позики № 9717193 від 24.06.2020 року станом на 23.03.2021 року у розмірі 10 192 грн. (десять тисяч сто дев`яносто дві) гривні 00 копійок, з яких: 7 000 грн. заборгованість за основним боргом, 3 192 грн. заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками за увесь час користування кредитними коштами за період з 24.06.2020 року по 24.07.2020 року.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (ЄДРПОУ: 39992082, місцезнаходження: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 8) пропорційно розміру задоволених позовних вимог судовий збір у розмірі у розмірі 1 330,81 грн. (одна тисяча триста тридцять) гривень 81 копійка, а також витрати на правову допомогу у розмірі 3 498,97 грн. (три тисячі чотириста дев`яносто вісім) гривень 97 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Сторони по справі:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (ЄДРПОУ: 39992082, місцезнаходження: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 8;
відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 16 листопада 2026 року.
Суддя: Федотова В.М.
Судове рішення № 141541002, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська було прийнято 06.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 205/7990/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: