Рішення № 141539203, 17.11.2026, Господарський суд Чернігівської області

Дата ухвалення
17.11.2026
Номер справи
927/231/25(927/580/26)
Номер документу
141539203
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

РІШЕННЯ

Іменем України

17 листопада 2026 рокум. Чернігівсправа № 927/231/25(927/580/26)Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Цензур» (Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: арбітражний керуючий Пода Вячеслав Володимирович (РНОКПП НОМЕР_1 )) до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення 29 371 911 грн 22 коп., поданої в межах справи за заявоюКРЕДИТОРА: ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) АДРЕСА_1БОРЖНИК: Товариство з обмеженою відповідальністю «Цензур» (код 39371362) 14000, м. Чернігів, вул. В. Тарновського, 16, офіс 302про відкриття провадження у справі про банкрутствоВСТАНОВИВ:

13 березня 2025 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла заява ОСОБА_1 (надалі - кредитор) про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Цензур» (надалі - боржник) на підставі ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства, яка ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 31.03.2025 була прийнята до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 10.04.2025 (з урахуванням ухвали суду від 16.04.2025 про виправлення описки) постановлено відкрити провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Цензур»; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Поду В.В.

24 червня 2026 року, в межах даної справи про банкрутство, до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява від 22.06.2026 Товариства з обмеженою відповідальністю «Цензур» до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення 29 371 911 грн 22 грн збитків, завданих внаслідок втрати врожаю кукурудзи та озимої пшениці через збройну агресію російської федерації проти України.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 29.06.2026 постановлено:

позовну заяву від 22.06.2026 № 01-32/18-06 Товариства з обмеженою відповідальністю «Цензур» про стягнення 29 371 911 грн 22 коп. залишити без руху;

зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Цензур» протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху подати до господарського суду разом із заявою про усунення недоліків позовну заяву, оформлену з додержанням вимог, передбачених ст. 162, 164 Господарського процесуального кодексу України;

роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «Цензур», що в разі неусунення всіх недоліків заяви у строк, встановлений судом, позовна заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Ухвала суду від 29.06.2026 направлена позивачу до його електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», доставлена до електронного кабінету 29.06.2026 о 18:14.

Статтею 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 29.06.2026 є такою, що отримана позивачем 30.06.2026.

08.07.2026, у встановлений судом процесуальний строк, з метою усунення виявлених недоліків, позивачем до Господарського суду Чернігівської області подані запитувані документи.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 13.07.2026 постановлено:

прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 927/231/25 (927/580/26);

розгляд позовної заяви здійснювати в межах справи № 927/231/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Цензур» за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами;

залучити арбітражного керуючого Поду Вячеслава Володимировича до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача;

зобов`язати позивача здійснити переклад даної ухвали на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції російської федерації та в Посольство російської федерації в Республіка Польща (або іншої дипломатичної установи російської федерації) з наданням суду відповідних доказів;

зобов`язати позивача не пізніше двох днів з дня вручення копії даної ухвали направити третій особі (арбітражному керуючому Поді Вячеславу Володимировичу) копії позовної заяви з додатками, а докази такого направлення надати суду;

встановити процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з дня розміщення ухвали про відкриття провадження у справі на офіційному веб-порталі судової влади України; встановити процесуальні строки: для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; для подання відповідачем заперечення - до 17.08.2026 включно;

встановити процесуальний строк для подання третьою особою (арбітражним керуючим Подою Вячеславом Володимировичем) письмових пояснень щодо позову - протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії позовної заяви з додатками;

роз`яснити сторонам, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Постановляючи ухвалу від 13.07.2026, суд виходив з наступного:

відповідно до ч.1 ст.79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

У даній справі, позивач звернувся до суду з позовом до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок збройної агресії та вчинення протиправних дій на тимчасово окупованих територіях зі сторони російської федерації на території України.

У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

У таких висновках суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

У п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

У міжнародному праві, зокрема Декларації про принципи міжнародного права щодо дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН від 24.10.1970, кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" (англ. «tortexсeption»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Визначаючи, чи поширюється на рф судовий імунітет у даній справі, суд врахував таке: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої юридичній особі внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, тимчасової окупації, оточення та протиправних дій на захоплених територіях; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана рф, яка порушила принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).

Крім того, юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Тобто, у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й рф, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Як Україна, так і рф на момент спричинення шкоди позивачу були учасницями міжнародних договорів, а саме:

- Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 р. (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція була підписана і Україною, і рф та була ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 № 16-ФЗ;

- Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 (далі - Угода). Наведена Угода була підписана і Україною, і рф та була ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII; РФ - постановою верховної ради РФ від 9 жовтня 1992 року № 3620-1.

Станом на час винесення рішення суду у даній справі, Україна відповідно до Закону України від 01 грудня 2022 року № 2783-IX зупинила дію у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь та вийшла з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, а також відповідно до Закону України від 12 січня 2023 року № 2855-IX вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992. Проте суд застосовує вказані нормативні акти, як такі, що діяли на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно із ст. 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.

Відповідно до ст. 1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб`єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.

Згідно із п.п. «г» п. 1 ст. 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.

Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до п. 4 ст. 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб`єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов`язків по відношенню до господарюючих суб`єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.

Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у тому числі росія), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, пп. «г» п. 1 ст. 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб`єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання.

Відтак, з урахуванням положень статті 1, пп. «г» п. 1 ст. 4, п. 4 ст. 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним судом за місцем заподіяння шкоди.

Згідно із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, після початку війни в Україні, а саме з 2014 року, суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

У постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно яких підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а, отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що, звертаючись із позовом до російської федерації, для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави російської федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та російською федерацією з цього питання.

При цьому судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, відповідно до якої національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).

Отже, суд доходить висновку про застосування у даній справі «деліктного винятку», відповідно до якого будь-який спір, що виник на її території у юридичної особи України, навіть з іноземною країною, зокрема, й російською федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Крім того, як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.

За приписами ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов`язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.

Відповідно до частини 1 статті 122 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно Закону України від 12.01.2023 № 2855-ІХ, який набрав чинності з 05.02.2023, Україна вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 9, ст. 66).

За зверненням Міністерства юстиції України, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку держави-відповідача та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою-відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Таким чином з метою належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи необхідно вручити відповідачу копію позовної заяви та процесуальні документи по даній справі у перекладі на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності через Міністерство юстиції України.

Разом з тим у зв`язку із порушенням російською федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією від 14.02.1992.

Відтак діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Отже подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію російської федерації проти України.

З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв`язку із припиненням поштового сполучення.

Відтак, взявши до уваги вищенаведене, враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів про відкриття провадження у справі № 927/231/25 (927/580/26) дипломатичними каналами, суд дійшов висновку про подальше повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cn.arbitr.gov.ua.

При цьому відповідно до ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Крім того, інформація про час та місце проведення судового засідання була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним, цілодобовим і безкоштовним.

Додатково суд зобов`язував позивача здійснити переклад всіх процесуальних документів по даній справі на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції російської федерації та в Посольство російської федерації в Республіці Польща (або іншої дипломатичної установи російської федерації) з наданням суду відповідних доказів.

Учасники справи належним чином були повідомлені про перебування на розгляді в Господарському суді Чернігівської області даного спору.

15.07.2026, у встановлений судом процесуальний строк, позивачем через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області подані докази вручення арбітражному керуючому Поді В.В. копії позовної заяви з додатками (розписка від 14.07.2026).

21.07.2026 через систему «Електронний суд» позивачем до Господарського суду Чернігівської області подані докази виконання вимог суду, викладених у вищезгаданій ухвалі від 13.07.2026.

Відповідач процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву, а третя особа - письмових пояснень щодо позову не скористалися.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін останніми до Господарського суду Чернігівської області подані не були.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Цензур» (надалі - Товариство) як суб`єкт господарювання зареєстровано 01.09.2014, про що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зроблений запис за № 10641020000011495; види економічної діяльності: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний).

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї письмових доказів вбачається, що Товариство здійснювало свою сільськогосподарську діяльність на земельних ділянках, розташованих на території Корюківської міської територіальної громади Корюківського району Чернігівської області поблизу сіл Романова Буда та Лупасове.

Відповідними земельними ділянками Товариство користувалось на підставі Договорів оренди землі, Договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), що узгоджується з наявними в матеріалах справи Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (том 4, а.с. 148 - 251; том 5, а.с. 1 - 125).

З метою здійснення власної сільськогосподарської діяльності на відповідних земельних ділянках у 2021 році позивач здійснив посіви озимої пшениці сорту «Богдана», а також вирощено кукурудзу на зерно сортів «Аргентум», «Марсер», «Амеліор», «Аякс» та «МК2170».

Факт придбання посівного матеріалу, добрив, засобів захисту рослин, паливно-мастильних матеріалів та понесення інших виробничих витрат, пов`язаних із здійсненням відповідної діяльності, підтверджується наявними в матеріалах справи Договором поставки №003/08-2021 від 28.08.2021; Договором купівлі-продажу №01/03 від 01.03.2021; Договором поставки №237/21 від 12.03.2021; Договором №393 В купівлі-продажу товарів від 31.01.2021; Договором поставки №04/01/21-133 від 04.01.2021; Договором поставки №388 від 16.02.2021; Договором купівлі-продажу №41/55 214 від 16.02.2021; Договором №23042001 купівлі-продажу від 23.04.2020; Договір №17022101 купівлі-продажу від 17.02.2021; видатковими накладними; податковими накладними та квитанціями про їх реєстрацію у Єдиному реєстрі податкових накладних; Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг); Договором №11 на виконання робіт з захисту рослин від 22.05.2021; Договором поставки №21/02/02 від 02.02.2021; Договором поставки №24032021/1 від 24.03.2021; Договорами оренди транспортних засобів, спецтехніки та механізмів від 31.05.2018 та від 01.05.2021; Актами від 27.05.2021 №1 та №2 виконання робіт по захисту рослин; Договором №УТІ 3/9 про надання агротехнічних послуг в рослинництві від 03.09.2021; Актом надання послуг №3/9 від 03.09.2021; Договором №1 від 15.06.2021; Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №1 від 13.07.2021; Актом приймання-передачі №1 від 16.06.2021; Актом від 18.06.2021 приймання-передачі за договором купівлі-продажу №41/55 214 від 16.02.2021; Актом від 15.06.2021 прийому-передачі товару до договору №17022101; Актом від 15.06.2021 прийому-передачі товару; Актами приймання-передачі від 31.05.2018, від 01.05.2021, від 17.06.2022 та від 30.04.2023; Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №3-00000001 від 31.01.2021, №3-00000003 від 28.02.2021, №3-00000005 від 31.03.2021, №3-00000007 від 30.04.2021, №3-00000009 та №3-00000012 від 31.05.2021, №3-00000013 та №3-00000015 від 30.06.2021, №3-00000017 та №3-00000019 від 31.07.2021, №3-00000021 та №3-00000023 від 31.08.2021, №3-00000025 та №3-00000027 від 30.09.2021, №3-00000030 та №3-00000031 від 31.10.2021, №3-00000034 та №3-00000035 від 30.11.2021, №3-00000038 та №3-00000039 від 31.12.2021 (том 5, а.с.139-250; том 6, а.с.1-250; том 7, а.с.1-88).

Разом з тим, за інформацією позивача у період з 24.02.2022 по 02.04.2022 на території Чернігівської області, у т.ч. на території Корюківського району, відбувалися активні бойові дії внаслідок збройної агресії з боку російської федерації. Внаслідок бойових дій, тимчасової окупації та перебування військових формувань агресора Товариство було позбавлене можливості забезпечити охорону, догляд, збирання, збереження та реалізацію врожаю сільськогосподарських культур.

07.04.2022 керівником Товариства був виданий наказ № 1-2022/І «Про створення комісії та проведення інвентаризації матеріальних цінностей та обстеження земельних ділянок ТОВ «ЦЕНЗУР» у зв`язку з втратою фактичного доступу до земельних ділянок внаслідок збройної агресії російської федерації», на підставі якого відповідною комісією були проведені обстеження земельних ділянок та стану посівів озимої пшениці врожаю 2022 року та посівів кукурудзи врожаю 2021 року із незавершеним збиранням.

За результатами відповідних обстежень були складені Акти № 15/04 обстеження земельних ділянок та стану посівів озимої пшениці врожаю 2022 року від 15.04.2022, № 20/04 обстеження земельної ділянки та стану посівів кукурудзи врожаю 2021 року із незавершеним збиранням від 20.04.2022 та № 21/04 обстеження земельних ділянок та стану посівів кукурудзи врожаю 2021 року із незавершеним збиранням від 21.04.2022.

Так, зі змісту Акту № 15/04 обстеження земельних ділянок та стану посівів озимої пшениці врожаю 2022 року від 15.04.2022 вбачається, що комісія констатувала критичне погіршення стану посівів озимої пшениці та істотну втрату потенційної урожайності внаслідок неможливості проведення своєчасних агротехнічних заходів у весняний період 2022 року.

Основними факторами є: відсутність раннього весняного підживлення азотними добривами, відсутність хімічної прополки та контролю бур`янів, відсутність заходів захисту від хвороб та шкідників, істотна втрата густоти стояння рослин.

Комісія дійшла висновку про економічну недоцільність подальшого вирощування зазначених посівів для отримання планового товарного врожаю: навіть при максимальному внесенні добрив очікувана урожайність буде істотно нижчою від планової; витрати на відновлення перевищать вартість можливого зібраного зерна; додатковим фактором, що ускладнював відновлення агротехнічних робіт, була нестача матеріально-технічних ресурсів, наявність і розмір якої підлягають підтвердженню окремими документами інвентаризації та бухгалтерського обліку.

За агрономічним прогнозом, зафіксований стан посівів призводить до подальшого пригнічення рослин, формування неповноцінного колоса, критичного зниження якісних та кількісних показників врожаю, фактичної втрати економічного результату від вирощування озимої пшениці на зазначених площах.

Виявлений стан посівів та неможливість проведення своєчасних агротехнічних заходів мають прямий причинно-наслідковий зв`язок з протиправними діями збройних сил російської федерації та фактичною втратою Товариством доступу до земельних ділянок у період з 24.02.2022 по 02.04.2022, а також у безпосередньо наступний період до відновлення безпекової ситуації.

Цей Акт є первинною фіксацією фактичного стану посівів на дату обстеження та не є остаточним розрахунком розміру збитків. Кількісне та вартісне визначення втрат підлягає встановленню за результатами незалежної оцінки сертифікованим суб`єктом оціночної діяльності з урахуванням первинних бухгалтерських документів, технологічних карт та фактичних економічних показників.

Зі змісту Акту № 20/04 обстеження земельної ділянки та стану посівів кукурудзи врожаю 2021 року із незавершеним збиранням від 20.04.2022 вбачається, що сукупність встановлених Комісією фактичних обставин (відсутність качанів на стеблах, обламані стебла, чисельні сліди техніки та людей на полі, незначні залишки качанів) свідчить за висновком Комісії про ймовірне несанкціоноване збирання (розкрадання) врожаю кукурудзи сторонніми особами під час окупації.

Комісія зафіксувала фактичний стан поля та зовнішні ознаки втрати врожаю, які підлягають подальшій перевірці правоохоронним органами та врахуванню під час незалежної оцінки збитків.

Комісія констатує факт істотної втрати врожаю кукурудзи 2021 року з земельної ділянки Товариства площею 42,8 га (кадастровий номер 7422486000:04:002:1147), при якому на полі залишилася незначна кількість пошкоджених качанів, збирання яких є економічно недоцільним.

Розрахунковий обсяг втраченої кукурудзи з зазначеної земельної ділянки підлягає визначенню за результатами незалежної оцінки сертифікованим суб`єктом оціночної діяльності з урахуванням площі земельної ділянки, урожайності кукурудзи на корені у фазі повної стиглості, первинних бухгалтерських документів, технологічної карти вирощування та фактичних даних попередніх років.

Виявлена втрата врожаю стала можливою саме внаслідок збройної агресії російської федерації, втрати Товариством фактичного доступу до земельної ділянки, відсутності можливості охорони, збирання та контролю за врожаєм у період окупації та у безпосередньо післяокупаційний період, коли безпекова ситуація не дозволяла відновити нормальну господарську діяльність.

Аналогічні за змістом висновки щодо істотної втрати врожаю кукурудзи 2021 року з земельних ділянок Товариства загальною площею 48,3351 га зроблені Комісією і під час обстеження земельних ділянок та стану посівів кукурудзи врожаю 2021 року із незавершеним збиранням від 21.04.2022, що відображені у вищезгаданому Акті № 21/04 від 21.04.2022.

З метою визначення розміру завданих збитків Товариство зверталось до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА МАЙНОВИХ ПРАВ», яке за результатами надання відповідних послуг 23.01.2026 та 03.05.2026 склало наступні Звіти:

Звіт про оцінку розміру збитку, завданого розкраданням врожаю кукурудзи з поля, розташованого на земельній ділянці площею 42,8 га, кадастровий номер 7422486000:04:002:1147 у Корюківській міській громаді Корюківського району Чернігівської області; зі змісту даного Звіту вбачається, що розмір відповідного збитку станом на 15.10.2022 становить 4 010 348,18 грн, що еквівалентно 109 666,44 дол. США за курсом НБУ;

Звіт про оцінку розміру збитку, завданого розкраданням врожаю кукурудзи з полів, розташованих на земельних ділянках площею 48,3351 га у Корюківській міській громаді Корюківського району Чернігівської області; зі змісту даного Звіту вбачається, що розмір відповідного збитку станом на 15.10.2022 становить 4 528 980,15 грн, що еквівалентно 123 848,88 дол. США за курсом НБУ;

Звіт про оцінку розміру збитку, завданого розкраданням врожаю пшениці з поля, розташованого на земельних ділянках площею 176,647 га у Корюківській міській громаді Корюківського району Чернігівської області; зі змісту даного Звіту вбачається, що розмір відповідного збитку станом на 15.10.2022 становить 20 832 582,89 грн, що еквівалентно 569 685 дол. США за курсом НБУ.

Загальний розмір завданих збитків становить 29 371 911,22 грн.

Як вже було вказано вище, позивач зазначає, що саме російська федерація, як держава, збройні формування якої 24.02.2022 вчинили збройну агресію проти України, є відповідальною за завдану юридичній особі шкоду та повинна її відшкодувати.

Статті 15, 16 Цивільного кодексу України передбачають, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За правилами ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Ухвалюючи дане рішення суд зазначає, що завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Мала проти України», «Богатова проти України»).

Більш того, у визначення справедливого судового розгляду справи сторін не можна не враховувати загальні фактичні та юридичні обставини справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Станкевич проти Польщі»).

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі «Де Куббер проти Бельгії» та у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як «явну помилку» (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (рішення Європейського суду з прав людини «Хамідов проти Росії»).

Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/7511/20.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року «Про Заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Відповідно до статей 1 та 2 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

У преамбулі Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» вказано, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та Законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії росії проти України в розумінні ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Листом від 06.10.2022 №6311/124/44-2022 Корюківський районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області повідомив Товариство про перебування в слідчому відділенні відділу кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022270290000460 від 04.10.2022 за ч.4 ст.185 Кримінального кодексу України.

Листом від 28.06.2023 №9231/124/44-2023 Головне управління Національної поліції в Чернігівській області повідомило Товариство про те, що заява про викрадення ТМЦ з орендованого складу, разом з іншими матеріалами, зібраними співробітниками слідчого відділення Корюківського РВП ГУНП в Чернігівській області направлена для приєднання до матеріалів кримінального провадження № 22022270000000010 від 28.02.2022 з правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України, досудове розслідування в якому проводить Управління СБУ в Чернігівській області.

Листом від 18.12.2023 № 01-10/3852 Корюківська районна військова адміністрація Чернігівської області повідомила Товариство про те, що зібрані слідчим слідчого відділення Корюківського РВП ГУНП в Чернігівській області за заявою ОСОБА_2 матеріали направлені до Управління СБУ в Чернігівській області для долучення до кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 22022270000000010 від 28.02.2022 з правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України.

Також у провадженні слідчого відділення Корюківського РВП ГУНП в Чернігівській області перебувають матеріали кримінального провадження № 12022270290000460 від 04.10.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України, розпочатого за фактом крадіжки кукурудзи, належної Товариству, в період з осені 2021 року по весну 2022 року з земельних ділянок, розташованих біля с. Романова Буда та с. Лупасове Корюківської ТГ Корюківського району. На даний час по вказаному кримінальному провадженню здійснюється досудове розслідування.

Листом від 11.02.2025 № 74/12/544 Управління Служби безпеки України в Чернігівській області повідомило Товариство про те, що слідчим відділом Управління здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 22022270000000010 від 28.02.2022 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 438 Кримінального кодексу України, заявником серед яких є Товариство; відомості щодо кримінального провадження № 12022270290000460 від 04.10.2022 у слідчому відділі Управління відсутні.

В даному випадку матеріалами справи підтверджується, що саме внаслідок збройної агресії з боку російської федерації проти України позивачу завдана шкода у формі реальних збитків, тобто втрат, яких Товариство зазнало у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (витрати придбання посівного матеріалу, засобів захисту рослин, на оплату послуг з обробітку та обприскування земельних ділянок; орендної плати у зв`язку з орендою сільськогосподарської техніки, необхідної для обробітку землі та здійснення посівів; втрати, пов`язані з неможливістю своєчасного подальшого обробітку сходів відповідного врожаю та його збір у зв`язку з бойовими діями на відповідній території у відповідний проміжок часу).

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.

Cуд враховує, що захист права власності гарантується першою статтею Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.

Крім того, згідно з пунктами 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватися із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) «у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ обмеження права на справедливий суд, зокрема, шляхом застосування судового імунітету держави, є таким, що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).

Російська федерація порушує норми міжнародного права, оскільки вчиняє збройну агресію проти України, тому на неї не поширюється судовий імунітет, вона не може посилатись на імунітет від судового переслідування в Україні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року справі № 760/17232/20-ц.

За приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року також передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

За таких умов, пред`явлення позовних вимог до російської федерації як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (далі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 №326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Основні показники, які оцінюються, вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 №326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Як вже було вказано вище, звертаючись з даним позовом позивач надав:

Звіт про оцінку розміру збитку, завданого розкраданням врожаю кукурудзи з поля, розташованого на земельній ділянці площею 42,8 га, кадастровий номер 7422486000:04:002:1147 у Корюківській міській громаді Корюківського району Чернігівської області; зі змісту даного Звіту вбачається, що розмір відповідного збитку станом на 15.10.2022 становить 4 010 348,18 грн, що еквівалентно 109 666,44 дол. США за курсом НБУ;

Звіт про оцінку розміру збитку, завданого розкраданням врожаю кукурудзи з полів, розташованих на земельних ділянках площею 48,3351 га у Корюківській міській громаді Корюківського району Чернігівської області; зі змісту даного Звіту вбачається, що розмір відповідного збитку станом на 15.10.2022 становить 4 528 980,15 грн, що еквівалентно 123 848,88 дол. США за курсом НБУ;

Звіт про оцінку розміру збитку, завданого розкраданням врожаю пшениці з поля, розташованого на земельних ділянках площею 176,647 га у Корюківській міській громаді Корюківського району Чернігівської області; зі змісту даного Звіту вбачається, що розмір відповідного збитку станом на 15.10.2022 становить 20 832 582,89 грн, що еквівалентно 569 685 дол. США за курсом НБУ.

Вказані Звіти складені суб`єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА МАЙНОВИХ ПРАВ».

Зі змісту даних доказів вбачається, що за результатами проведеної оцінки загальний розмір завданих збитків становить 29 371 911,22 грн.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

За правилами ч.2 ст.224 Господарського Кодексу України (чинного у період завдання позивачу майнової шкоди) під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До розміру реальних збитків належить вартість реально понесених Товариством витрат, спрямованих на організацію та проведення посівної компанії 2021-2022 років (придбання посівного матеріалу, добрив, засобів захисту рослин, паливно-мастильних матеріалів, оренда сільськогосподарської техніки, оплата послуг по обробітку землі та сходів врожаю тощо) та вартість втраченого (пошкодженого) врожаю.

Підсумовуючи викладене, суд встановив, що позивачем доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування реальних збитків.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків у даному випадку є законною, обґрунтованою та документально доведеною; крім того є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відповідного відшкодування.

На підставі вищевикладеного, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Оскільки при зверненні до суду з даним позовом позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», останній, з урахуванням результату вирішення даного спору, підлягає стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України в розмірі 440 578,67 грн.

Керуючись ст. 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 123, 129, 165, 233, 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Цензур» до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення 29 371 911 грн 22 коп. задовольнити повністю.

Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (119049, російська федерація, м. москва, вул. житня, будинок 14, будівля 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цензур» (14000, м. Чернігів, вул. В. Тарновського, 16, офіс 302; код 39371362) шкоду у розмірі 29 371 911 грн 22 коп.

Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (119049, російська федерація, м. москва, вул. житня, будинок 14, будівля 1) в дохід Державного бюджету України (Отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783; Банк отримувача Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету 22030106) 440 578 грн 67 коп. судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Зобов`язати позивача здійснити переклад даного рішення на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції російської федерації та в Посольство російської федерації в Республіка Польща (або іншої дипломатичної установи російської федерації) з наданням суду відповідних доказів.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складене та підписане 17.11.2026.

Суддя А.С. Сидоренко

Часті запитання

Який тип судового документу № 141539203 ?

Документ № 141539203 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141539203 ?

Дата ухвалення - 17.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141539203 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141539203 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 141539203, Господарський суд Чернігівської області

Судове рішення № 141539203, Господарський суд Чернігівської області було прийнято 17.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.

Судове рішення № 141539203 відноситься до справи № 927/231/25(927/580/26)

Це рішення відноситься до справи № 927/231/25(927/580/26). Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку відомостей. Це дозволяє ефективно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141539202
Наступний документ : 141539204